МЕТОД І ФУНКЦІЇ ПОЛІТИЧНОЇ ЕКОНОМІЇ

Політична економія, як і будь-яка інша наука, має справу з фактами реальної дійсності. Вони служать тим первинним матеріалом, що підлягає науковому дослідженню. Вони також є об’єктивним критерієм, що підтверджує або спростовує результати наукових висновків.

Проте дані самі по собі нічого не пояснюють. Завдання наукового дослідження полягає не в тому, щоб реєструвати і колекціонувати цифри, події, а в тому, щоб за видимістю явищ розкрити їх сутність, зрозуміти внутрішній зв’язок між ними, пізнати закони їх виникнення і розвитку. Лише на цій основі можуть бути зроблені правильні практичні висновки, і людина матиме можливість не тільки спостерігати життя, але й перетворювати його у своїх інтересах. У сфері суспільного життя, як і в природі, сутність і явище не збігаються.

Проникнення в сутність досліджуваних явищ можливо лише на базі застосування правильного методу дослідження. Метод (спосіб дослідження, пізнання) у політекономії — це засіб наукового пізнання економічних явищ і процесів, уяв­не їх відтворення і розкриття взаємо­зв’язку і взаємозалежності, а також виявлення рушійних сил їх розвитку.

Загальним засобом пізнання економічної дійсності є діалектичний метод (Гегель і Фейєрбах). Даний метод припускає розгляд явищ і процесів економічної системи не ізольовано, а у взаємозв’язку, і не в статиці, а в динаміці. При цьому джерелом розвитку виступають внутрішні суперечності.

Як у природі, так і в суспільстві досліджуваний об’єкт має сукупність ознак, властивостей, рис. Щоб правильно зрозуміти даний предмет, необхідно насамперед розкласти його на найпростіші складові елементи, піддати кожний з них детальному вив­ченню, виявити роль і значення в системі єдиного цілого.

Розкладання досліджуваного на окремі елементи і вивчення кожного з цих елементів як необхідної частини цілого називається аналізом. Проте процес дослідження не обмежується тільки ним. Після того як усвідомлена природа кожного з елементів, з’ясовані їх роль і значення в межах даного цілого, потрібно знову поєднати ці елементи в єдине ціле відповідно до їх ролі і призначення. Об’єднання проаналізованих елементів в єдине, внутрішньо пов’язане ціле називається синтезом. Аналіз і синтез становлять нерозривні сторони єдиного процесу пізнання об’єк­тивної дійсності. Вони доповнюють один одного і лише поєднані можуть призвести до плідних результатів.

Щоб правильно зрозуміти закони, що управляють розвитком відповідної системи відносин, необхідно насамперед провести науковий аналіз цієї системи, детально вивчити кожну з її сторін, з’ясувати роль і значення в загальній системі. На цій основі може бути вірно вирішене й інше завдання — синтез в єдине ціле, встановлення внутрішніх зв’язків між усіма сторонами даної системи, виявлення загальної закономірності розвитку всього цілого і кожної з його складових.

Фізик або хімік експериментальним шляхом може ізолювати досліджувану сторону явища від усіх інших, вивчати її в чистому вигляді. У політичній економії такий спосіб неможливий. При з’ясуванні виробничих відносин аналіз і синтез можуть бути здійснені тільки в голові дослідника, за допомогою уявного дослідження предмета. Тут першорядного значення як інструмента пізнання дійсності набуває застосування наукових абстракцій. Термін «абстракція» дослівно означає «відволікання». В побуті під цим поняттям нерідко розуміють щось відірване від дійсності та існуюче тільки уявно, а під конкретним явищем — те, що існує реально. Подібне уявлення має мало спільного з науковим розумінням абстрактного і конкретного.

Будь-яке абстрактне — сторона конкретного. Звідси зрозуміло, що абстрактне бідніше за конкретне, оскільки воно виражає лише одну сторону дійсності, а не всю сукупність її рис та ознак. Проте процес абстрагування не є відривом від реальності. Наукові абстракції — це не породження нашої уяви, а відбиток у свідомості реально існуючих відносин і зв’язків. У цьому й полягає матеріалістичний характер наукових абстракцій. Якщо ж у процесі абстрагування ми взагалі відірвемося від сторін дійсності, то одержимо ненаукові абстракції, що призводять до схоластики та ускладнюють дійсний процес пізнання навколишнього середовища.

Наукова абстракція дає можливість глибше зрозуміти дійсність, виокремити в досліджуваному явищі найголовніше, істотніше, позбутися другорядних обставин, що ускладнюють розуміння досліджуваного явища. Сукупність абстрактних визначень предмета наводить його конкретну характеристику. Перехід від одного абстрактного визначення до іншого тим самим дає можливість одержати дедалі повніше конкретне знання предмета.

Наукові абстракції, що виражають ті або інші сторони економічних відносин, як уже зазначалося, називаються економічними категоріями. Так, при капіталізмі існують економічні категорії: товар, вартість, гроші, капітал, заробітна плата, прибуток, процент, рента і т. д.

Кожна з цих категорій виражає якусь одну зі сторін виробничих відносин. Узяті в єдності, економічні категорії характеризують систему економічних відносин в цілому. Кожній системі економічних відносин відповідає своя система економічних категорій. Отже, поступальний перехід від абстрактного до конкретного не можна розуміти як простий підсумок економічних категорій, їх перерахування в будь-якій послідовності. Діалектичний метод виходить з того, що різноманітні сторони економічних відносин, що виражаються в економічних категоріях, не є самостійними, незалежними одна від одної. Вони перебувають у внутрішньому зв’язку. Тому у разі характеристики економічних категорій та їх субординування потрібно керуватися внутрішніми зв’яз­ками, що об’єднує їх в єдине конкретне ціле.

Що ж являє собою цей внутрішній зв’язок, що лежить в основі системи економічних категорій?

По-перше, діалектичний матеріалізм виходить з того, що в природі і суспільстві всі явища і відносини не є назавжди заданими, вічно і незмінно існуючими; вони перебувають у процесі розвитку і зміни. Щодо політичної економії, це означає, що економічні категорії не повинні розглядатися як застиглі, нерухомі, вічні, а як такі, що змінюються і розвиваються. Необхідно чітко з’ясувати, як, чому та через які причини виникають дані категорії, у чому виявляється їх розвиток.

По-друге, діалектичний матеріалізм виходить з того, що в природі і суспільстві розвиток йде від простого до складного, від нижчого до вищого. Стосовно політичної економії це означає, що у всій сукупності економічних відносин необхідно виокремити насамперед найпростіші відносини, що виникли раніше за інші і послужили вихідною основою для появи наступних, складніших відносин. Таке найпростіше відношення К. Маркс свого часу назвав «економічною клітинкою». Тобто будь-яка система економічних відносин має свою особливу клітинку, з якої вона бере початок для свого розвитку. При капіталізмі, наприклад, найпростішим відношенням, за виразом К. Маркса, є товар. З вивчення природи товару він і починає дослідження всієї системи капіталістичних виробничих відносин.

По-третє, діалектичний матеріалізм виходить з того, що рушійною силою розвитку є єдність і боротьба протилежностей, внутрішні суперечності даного явища. Перехід від простого до складного — це перехід до нової якості. І в той же час складне відношення, притаманне якісно новим відносинам, містить і ті риси, що мали місце в попередньому простому відношенні. Логічне теоретичне дослідження економічних відносин є методом сходження від абстрактного до конкретного, який відображає дійсний історичний процес розвитку суспільства. З чого починається історія даної системи відносин, з цього ж починається її теоретичний аналіз. Проте логіко-теоретичний відбиток не є точною копією історичного процесу.

Тим часом одна з головних проблем економічної теорії полягає в тому, щоб пізнати сутність, зміст економічних відносин, форми їх прояву. Як уже зазначалося, подібна мета досягається шляхом застосування методу наукового абстрагування. Проте звідси не випливає, що при аналізі виробничих відносин експеримент не відіграє ніякої ролі. Експериментування дає можливість перевірити на практиці слушність теоретичних положень, отриманих методом наукової абстракції, та ефективність заходів, що намічаються.

По-четверте, завершальним елементом діалектичного методу дослідження в політичній економії є поєднання наукової теорії і суспільної практики. Остання виступає критерієм практичної дієвості економічної теорії.

Політична економія виконує такі основні функції:

Насамперед це — пізнавальна. Сутність її полягає в тому, щоб розкрити зміст економічних законів, категорій, форми їх прояву і механізм дії.

Друга —методологічна функція, що застосовується при розробці методів, засобів, наукового інструментарію, необхідних для дослідження всіх економічних наук (дисциплін), тобто політекономія виступає методологічною основою для останніх.

Практична — третя функція — безпосередньо загальне обґрунтування необхідності і віднайдення шляхів раціонального господарювання, що найбільше відповідають інтересам людини, колективу, суспільства. У загальнішому аспекті про дану функцію можна сказати, що це забезпечення економічної політики, управління виробництвом на мікро- і макрорівнях, тобто на різних «поверхах» економіки.

Четверта, прогностичнафункція спроможна надати соціально-економічний прогноз розвитку країни на більш-менш тривалий проміжок часу.

Ідеологічна функ­ція — п’ята, оскільки висновки економічної науки завжди стосуються інтересів різних груп, класів, верств населення, а це зазвичай використовується в політичній боротьбі. Деідеологізація політичної економії, яку можна сьогодні спостерігати в деяких авторів підручників і навчальних посібників, — це міф. Економічна теорія не може бути незалежною від ідеології. Якщо така теорія не відображає реальні стосунки людей і не виражає інтереси певних прошарків населення, вона мертва. У пам’яті історії залишилися лише ті теорії, що виражали чиїсь інтереси. З цього погляду вбачається плідною спроба формування соціальної політекономії, що відображає інтереси всіх прошарків суспільства. Варто підкреслити і те, що політекономія покликана формувати відповідний тип економічного мислення і водночас досліджувати сучасне економічне функціонування господарюючих суб’єктів.

ЛЕКЦІЯ 2. ЕКОНОМІЧНІ ПОТРЕБИ І ВИРОБНИЧІ МОЖЛИВОСТІ СУСПІЛЬСТВА. ЕКОНОМІЧНІ ІНТЕРЕСИ.

1. ВИРОБНИЦТВО ТА ЙОГО ОСНОВНІ ФАКТОРИ . ВИРОБНИЧІ МОЖЛИВОСТІ

2. ЕКОНОМІЧНІ ПОТРЕБИ СУСПІЛЬСТВА ЇХ СУТЬ І КЛАСИФІКАЦІЯ

3. КОРИСНІСТЬ ПРОДУКЦІЇ , ЙОГО ГРАНИЧНА КОРИСНІСТЬ

4. ЕКОНОМІЧНИЙ ІНТЕРЕС ЙОГО СУТЬ ТА ПОТРЕБА