СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Акопов Е.С., Воронкова О.Н., Гаврилко Н.Н. Мировая економика и международные экономические отношения. Серия «Учебники, учебные пособия» Ростов-на-Дону: «Феникс», 2000.5-8с.

2. Бєляєв О. О., Бебело А. С.Політична економія: Навч. посібник. — К.: КНЕУ, 2001. — с. 281-299.

3. Международная экономическая интеграция: учеб.пособие / под. ред. Д-ра экон. Наук, проф.. Н.Н. Ливенцева.- М.: Экономистъ, 2006.- 7-25 с.

ПИТАННЯ ДЛЯ САМОСТІЙНОГО РОБОТИ

1. ПЕРЕДУМОВИ ВИНИКНЕННЯ ТА ЕТАПИ РОЗВИТКУ СВІТОВОГО ГОСПОДАРСТВА

2. МІЖНАРОДНИЙ ПОДІЛ ПРАЦІ ІСПЕЦІАЛІЗАЦІЯ

3. ІНТЕРНАЦІОНАЛІЗАЦІЯ ЕКОНОМІКИ. ТРАНСНАЦІНАЛЬНІ КОРПОРАЦІЇ , ЇХ РОЛЬ.

 

1. ОБ’ЄКТИВНІ УМОВИ СТАНОВЛЕННЯ ТА РОЗВИТКУ СВІТОВОГО ГОСПОДАРСТВА

 

Об’єктивною основою формування світового господарства є суспільний поділ праці, який «перетнув» рамки національних господарств і перетворив економіки біль­шості країн в ланцюги єдиного світово-
го відтворювального процесу. Економічна взаємодія на світовому рівні здійснюється і в сфері обігу, і в сфері безпосереднього виробництва як у формі обміну товарами і послугами, так і у вигляді виробничої кооперації на основі руху капіталів. Це свідчення того, що відбувалась і продовжується нині інтернаціоналізація господарського життя.

Світове господарство становить собою сукупність національних економік окремих країн, які беруть участь у міжнародному поділі праці та економічних зв’язках між ними. Інакше кажучи, світове господарство — це система національних госпо­дарств окремих країн, об’єднаних міжнародним поділом праці, торгово-виробничими, фінансовими та науково-технічними зв’яз­ками. Таким чином, у загальному вигляді дане господарство включає дві складові: національні господарства та міжнародні економічні зв’язки між країнами-партнерами. Міжнародні економічні відносини (зв’язки) є похідними від національних відносин, але їх розвиток генерує зростання національних економік.

Розвиток міжнародних економічних зв’язків зазнає на собі вплив цілого ряду специфічних факторів.

По-перше, в світовому господарстві економічні зв’язки складаються між суверенними державами і тому вони, як правило, значно більшою мірою піддаються державному контролю. При цьому в кожній країні формується своя особлива система економічного регулювання.

По-друге, ресурси на міжнародному рівні менш мобільні, ніж усе­редині країни, що істотно змінює механізми конкуренції, принципи ціноутворення тощо.

По-третє, в рамках світового господарства не існує єдиної грошової системи і в міжнародних економічних зв’язках використовуються валюти різних країн.

При детальнішому аналізі виокремлюють такі елементи струк­тури світового господарства: світовий ринок товарів і послуг; світовий ринок капіталів; світовий ринок робочої сили; міжнарод­ну валютну систему; міжнародну кредитно-фінансову систему.

Крім того, процеси інтернаціоналізації інтенсивно розвиваються в сферах науки, культури, інформації. Це сприяє, особливо останнім часом, становленню і розвитку відповідних міжнародних ринків.

Основними суб’єктами світового господарства є:

· держави з їх народногосподарськими комплексами;

· транснаціональні корпорації (ТНК);

· міжнародні організації та інститути.

Все це свідчить, що сучасний світ, зважаючи на глибокі суперечності та відмінності між державами, взаємозв’язаний, взаємозалежний і становить собою відповідну структурну цілісність, яка зумовлена рядом факторів.

По-перше, загальністю НТР, освоєння досягнень якої потребує спільних дій багатьох країн. Нині жодна країна світу не може самостійно використати всі досягнення науки і техніки. Тому держави повинні об’єднувати свої зусилля.

По-друге, поширенням і поглибленням інтернаціоналізації виробництва та обігу на основі міжнародного поділу праці та міжнародної інтеграції господарської діяльності.

По-третє, динамічним розвитком світової інфраструктури («кровоносної системи» світового господарства»): світової транс­портної системи та мережі комерційної і комунікаційної інформації; єдиної системи науково-технічної інформації; формування уніфікованої статистичної звітності тощо.

По-четверте, посиленням ролі держави і міжнародних економічних організацій стосовно світогосподарських зв’язків, що надає їм ознак функціональної і структурної впорядкованості.

Насамкінець, по-п’яте, необхідністю об’єднання на міждержав­ному рівні зусиль для вирішення глобальних проблем людства (екологічних, продовольчих, освоєння космосу і Світового океану). Зростає і потреба у взаємодії світового товариства за екстремальних ситуацій (землетруси, повені, ядерні аварії і т. п.).

Сучасна людська цивілізація є дуже різноманітною і бага-
тогранною. Нині налічується близько 200 суверенних держав, в яких проживає понад 6 млрд людей. Кожна з країн — це самостійний економічний суб’єкт, який здатний відповідною мірою впливати на функціонування тих чи інших елементів світової економіки.

Усі держави мають свою історико-географічну, національну, релігійну і соціально-політичну специфіку, яка в різноманітних формах відбивається в соціально-економічних особливостях розвитку відповідної країни. Нині світ поділений на різні соціально-економічні системи, міжнародні угруповання, які відрізняються між собою цілями, механізмом функціонування, ефективністю дії цих механізмів тощо.

Класифікація країн світового товариства здійснюється на підставі різних критеріїв. Так, за економічними ознаками (специфікою господарських систем) виокремлюють три групи країн: з розвинутою економікою; з перехідною економікою; з неринковою економікою (або ті, що розвиваються). За ступенем економіч­ного розвитку країни поділяють також на три групи: високо-, середньо- та слаборозвинуті. Окрім цього, можна говорити про різні регіональні союзи та різні інтеграційні утворення.

Характерною ознакою сучасного світового господарства є нерівномірність економічного розвитку, а відповідно й неоднакова інтенсивність та частка їх участі у світових економічних процесах.

У комплексі факторів, які спонукають країни до економічної взаємодії, важливе місце належить завданням з впровадження результатів НТП, переходу передових країн на постіндустріальну стадію розвитку. Саме ці завдання багато в чому визначають характер і форми міжнародного співробітництва, специфіку участі в ньому кожної окремої держави, характер торговельно-еконо­мічних, фінансових та інших взаємозв’язків між різними країнами. Це передбачає наявність надзвичайно великого різноманіття країн з точки зору їх місця у структурі світового господарства, типів соціально-економічної організації виробництва і розподілу. Але в цій структурі достатньо чітко визначаються центр і периферія, межі яких рухливі, мінливі і багато в чому визначаються рівнем розвитку продуктивних сил у тій чи іншій країні.

В економічній літературі до центру головним чином відносять розвинуті країни з ефективним ринковим господарством, які розвиваються по типу змішаної економіки (або соціального ринкового господарства), тобто країни з гнучким економічним механізмом, здатним динамічно адаптуватися до світогосподарської кон’юнктури, експортуючи високотехнологічну продукцію. Периферія — це в основному країни, що розвиваються, які, зазвичай, мають сировинну спеціалізацію, недостатньо ефективний ме­ханізм економічного саморозвитку, відносно низький рівень внут­рішньої інтегрованості народного господарства. Значно ускладнює можливості динамічного економічного розвитку цих країн і зовнішній борг, який перевищує 1 трлн дол.

Зрозуміло, що найбільшою мірою інтернаціоналізація економічної діяльності характерна для групи країн центру. Однак і центр, і периферія зовсім не відособлені, а навпаки, тісно взаємопов’язані, хоча їх економічне співробітництво досить складне і суперечливе.

Немає і надзвичайно жорсткого закріплення місця країни в ієрархічній структурі світового господарства.

Зростання взаємозалежності різних груп країн при всій нерівномірності цього процесу дозволяє повніше використовувати національні ресурси для розв’язання внутрішньогосподарсь­ких і загальносвітових завдань. Нині, коли взаємна залежність посилюється поглибленням інтернаціоналізації господарських зв’язків, НТР та принципово новою роллю засобів інформації і комунікації, неможливе ефективне функціонування економіки за умов автаркії — національного економічного самозабезпечення.

Єдність світового господарства досягається через розв’язання різноманітних суперечностей, які розгортаються на фоні всього соціально-економічного, регіонального і функціонального розмаїття світу. Можна виокремити такі основні групи суперечностей: по-перше, це суперечність між країнами розвинутої ринкової економіки і країнами, що розвиваються; по-друге, між розвинутими країнами і країнами з перехідною економікою; по-третє, всередині всіх цих масивів держав. У своїй основі вони зумовлені дією закону нерівномірності економічного розвитку країн, а також різними темпами і рівнями структурної перебудови національних економік, наявністю неоднакових умов для ведення конкуренції на світовому ринку тощо. Характер розвитку і розв’я­зання суперечностей впливає на всі складові світового госпо-
дарства.

Таким чином, структурна цілісність сучасного світового господарства має чітко виражений діалектичний характер: єдність його складових елементів поєднується з постійним їх протиборством (суперництвом) на різних рівнях і у різних масштабах.

Поглиблення взаємозв’язку всіх ланок світового господарства спирається на розвиток міжнародного поділу праці.

 

2. МІЖНАРОДНИЙ ПОДІЛ ПРАЦІ

 

Міжнародний поділ праці (МПП) — спеціалізація країн (їх господарюючих су­б’єктів) на виробництві певних продуктів і послуг з метою їх збуту за межами національного ринку, тобто в інших країнах. Це, як уже зазначалося, вищий ступінь розвитку суспільного поділу праці, що виходить за національні рамки окремих держав.

МПП — складна, багаторівнева система міжнародної спеціалізації, що постійно розвивається і наповнюється новим змістом на кожному етапі суспільного розвитку. Зворотною стороною цієї спеціалізації є міжнародне кооперування. Поглиблення цих процесів зрештою призводить до зростання суспільної продуктивності праці та економії робочого часу.

До машинної стадії розвитку національних економік МПП базувалось на своїй природній основі — відмінностях у природно-кліматичних умовах країни, її географічному положенні, ресурсах та енергетичних джерелах тощо. Починаючи з машинної стадії залежність спеціалізації і кооперування від природної основи значно зменшується. Для індустріальної стадії розвитку характер­на залежність спеціалізації від наявного власне технологічного фактора. Практично з цієї стадії розвитку для значної кількості країн починається процес поступового переміщення центра ваги світогосподарських зв’язків зі сфери обігу (торгівлі) у сферу виробництва, що, в свою чергу, зумовлює інтенсифікацію та зростання обсягів торговельних зв’язків.

Нині майже неможливо знайти велику галузь національного виробництва, яка б не залежала від міжнародних умов виробництва. Сфера МПП безпосередньо охоплює всі структурні складові суспільного поділу праці:

міжгалузевий — промисловість, сільське господарство, будівництво;

частковий — між виробництвами цих галузей;

одиничний — предметна, подетальна, технологіч­на міжнародна спеціалізація та кооперування.

Поділ праці на міжнаціональному рівні поглиблюється і знаходить більшу перспективність, ніж усередині окремої країни. Територіально і функ­ціонально така спеціалізація проявляється на рівні окремих країн, їх груп або регіонів світу, що свідчить в цілому про подальший процес глобалізації системи виробництв, а відповідно і економічних міжнародних зв’язків.

Якісні глибокі зміни у розвитку МПП сталися за останні два десятиріччя. Вони зумовлені новим етапом НТР. Їх загальний зміст можна звести до таких нових процесів у МПП:

· пріоритетного значення набули спеціалізація і кооперування виробництва наукомісткої продукції, прогресивні технології, нові види виробничих (облагороджених) матеріалів. Наприклад, у США на початку 90-х років до 40 % виробів усієї обробної промисловості виготовлялось у сфері наукомістких галузей;

· фундаментальні зміни відбулися в МПП у результаті всебіч­ного розвитку процесу спеціалізації у сфері науково-технічних знань та інформації — поява автоматизованих систем її обробки, зберігання і передачі, що зумовлено розвитком мікропроцесорних, електронних, комп’ютерних технологій;

· істотну роль у поглибленні МПП відіграє і процес інтернаціоналізації сфери послуг та світової інфраструктури, прогресивні зміни як в її традиційних елементах (наприклад, різних видах транспорту), так і у мережах сучасних інформаційних комунікацій.

 

Теоретичним обґрунтуванням вигод МПП є теорія порівняльних переваг. Її основи були закладені ще А. Смітом і Д. Рікардо. Так, А. Сміт під час полеміки з меркантилістами для оцінки ефективності МПП сформулював принцип абсолютних витрат. Він визначив цей принцип надзвичайно просто: основне правило кожного розсудливого господарюючого суб’єкта — ніколи не роби спробу самому виготовити те, що дешевше купити.

Справа в тому, що принцип порівняльних переваг економічно доцільний, якщо країни близькі за рівнем економічного розвитку та структурою економіки. Тому досить сумнівно, щоб сучасні країни-монополісти дали «зелену вулицю» для розвитку нашої автомобільної, сільськогосподарської чи іншої галузі. Образно про цю ситуацію говорив ще К. Маркс: «Кожний скляр мріє про щоденний град».

Одночасно наголосимо, що теорія порівняльних переваг і нині зберігає свою актуальність і, як зазначив П. Самуельсон, у своїй осно­ві вона «неприступна для критики». Це вірно, але критиці може бути підданий конкретний механізм зовнішньоекономічних зв’язків.

Кожна країна, виходячи з принципа порівняльних переваг, намагається вивозити ті товари, витрати на виробництво яких у неї нижчі, ніж інтернаціональні, а завозити ті, виробництво яких у себе в країні обходиться дорожче, ніж в інших державах. На цьому принципі формується торговельна політика будь-якої країни. Безсумнівно, країна купує і ту продукцію, яку вона взагалі не виготовляє.

Таким чином, МПП забезпечує державам певні переваги. Завдяки участі в ньому вони можуть підвищити ефективність націо­нальної економіки та добробут свого населення. Це зумовлено такими можливостями МПП:

· участь у МПП дає змогу повніше користуватися перевагами спеціалізації на рівні країни, раціональніше використовувати свої ресурси, збільшувати загальний обсяг виробництва;

· виробництво товарів може бути ефективним лише за умов масового виробництва і відповідно витрат, що постійно зменшуються. Місткість же внутрішнього ринку часто є недостатньою для використання переваг великомасштабного виробництва повною мірою. Особливо це стосується невеликих країн;

· МПП сприяє повнішому задоволенню потреб населення країни. Інакше багато країн залишились би без товарів, до яких звикло його населення, але власних можливостей для їх виробництва немає або воно нераціональне;

· участь у МПП призводить до посилення конкуренції та підвищення якості вітчизняних товарів;

· поглиблення МПП є своєрідним фундаментом для політики мирного співіснування та успішного політичного співробітництва країн (наприклад, Європейський Союз).

 

3. МІЖНАРОДНА ЕКОНОМІЧНА ІНТЕГРАЦІЯ