Професійні захворювання, обумовленні дією фізичних факторів

Вібраційна хвороба обумовлена тривалим (не менше 3-5 років) дією вібрації в умовах виробництва. Вібрації ділять на локальні (від ручних інструментів) і загальні (від верстатів, устаткування, рухомих машин).

Дія вібрації зустрічається в багатьох професіях. Патогенез: хронічна мікротравматизація периферичних вегетативних утворень, періваськупярних сплетень з подальшим порушенням кровопостачання, мікроциркуляції, біохімізму і трофіки тканин.

Клінічна картина характеризується поєднанням, чутливих і трофічних розладів. Найхарактерніші клінічні синдроми: ангіоспастичний (синдром Рейно), вегетосенсорной поліневропатії. Захворювання розвивається поволі, через 5-15 років від початку роботи, пов'язаної з вібрацією, при продовженні роботи захворювання наростає, після припинення наголошується повільне (3-10 років), іноді неповне одужання. Умовно виділяють 3 ступені хвороби: початкові прояви (I ступінь), помірно виражені (II ступінь) і виражені (III ступінь) прояви. Характерні скарги: болі, парестезії, мерзлякуватість кінцівок, напади побіління або синюшності пальців рук при охолоджуванні, зниження сили в руках. При наростанні захворювання приєднуються головний біль, стомлюваність, порушення сну. При дії загальної вібрації переважають скарги на біль і парестезії в ногах, поясниці, головний біль, запаморочення. Об'єктивні ознаки захворювання: гіпотермія, гіпергідроз і набряклість кистей, ціаноз або блідість пальців, напади "білих" пальців, виникаючі при охолоджуванні, рідше під час роботи. Судинні порушення виявляються в гіпотермії кистей і стоп, спазмі або атонії капілярів нігтьового ложа, зниженні артеріального притоки крові до кисті. Можуть бути кардіалгії. Обов'язковим є підвищення порогів вібраційної, больовий, температурної, рідкий за тактильної чутливості. Порушення чутливості має поліневрістичний характер. У міру наростання захворювання виявляється сегментарна гипалгезія, гипалгезія на ногах. Наголошується хворобливість м'язів кінцівок, ущільнення або в'ялість окремих ділянок. На рентгенограмах кістей часто виявляються гроновидні прояснення, дрібні острівці ущільнення або остеопороз. При тривалій (15-25 років) дії загальної вібрації часто виявляються дегенеративно-дистрофічні зміни поперекового відділу хребта, ускладнені форми поперекового остеохондрозу. Характеристика основних синдромів вібраційної хвороби. Периферичний ангиодістонічеській синдром (I ступінь); скарги на біль і парестезії в руках, мерзлякуватість пальців. Нерізко вираженні гіпотермія, ціаноз і гіпергідроз кістей, спазми і атонія капілярів нігтьового ложа, помірне підвищення порогів вібраційної і больової чутливості, зниження шкірної температури кистей, сповільнене відновлення її після холодової проби. Сила, витривалість м'язів не змінені. Периферичний ангіоспастичний синдром (синдром Рейно) (I, II ступінь) є патогномонічним для дії вібрації. Турбують напади побіління пальців, парестезії. У міру наростання захворювання побіління розповсюджується на пальці обох рук.

Клінічна картина поза нападами побіління пальців близька до ангиодістонічеському синдрому. Переважає капілляроспазм. Синдром вегетосенсорной поліневропатії (II ступені) характеризується дифузними болями і парестезіями в руках, рідше ногах, зниженням больової чутливості по поліневрістичному типу. Вібраційна, температурна, тактільна чутливість понижена. Понижена сила і витривалість м'язів. У міру наростання захворювання вегетососудність і чутливі розлади виявляються і на ногах. Частішають і подовжуються по часу напади побіління пальців. Розвиваються дистрофічні порушення в м'язах рук, плечового поясу (міопатоз). Сповільнюється швидкість проведення збудження по рухових волокнам ліктьового нерва. Нерідко виявляються астенія, вазомоторний головний біль. Вібраційна хвороба III ступеню зустрічається рідко, ведучим при цьому є синдром сенсомоторної поліневропатії. Звично він поєднується з генералізованними вегетососудними і трофічними порушеннями, вираженої церебрастенією. Вібраційну хворобу слід диференціювати від синдрому Рейно іншої етіології, сирінгомієлії, поліневропатії (алкогольних, системи. . Лікування. Тимчасове або постійне припинення контакту з вібрацією. Ефективне поєднання медикаментозного, фізіотерапевтичного і рефлекторного лікування. Показані гангліоблокатори - галідор, бупатол, судинорозширювальні засоби - препарати нікотинової кислоти, симпатолітіки, препарати, поліпшуючі трофіку і систему мікроциркуляції: АТФ, фосфаден, компламін, трентал, курантіл, ін'єкції вітамінів групи В, ін'єкції гумізоля. Ефективні камерні гальванічні ванни з емульсією нафталанськой нафти, електрофорез новокаїну, папаїна або гепаріна на кисті, діатермія, УВЧ або УФО на область шийних симпатичних вузлів, динамічні струми, ультразвук з гідрокортизоном, масаж, ЛФК. Показана гіпербарична оксигенація. Широко використовують курортні чинники: мінеральні води (радонові, сірководневі, йодобромні, азотні термальні), лікувальні грязі.

Працездатність хворих на вібраційну хворобу I ступеню тривало залишається підлягаючою зберіганню; рекомендується профілактичне лікування 1 разів на рік з тимчасовим перекладом (на I -2 міс) на роботу без дії вібрації. Хворих вібраційною хворобою II і особливо III ступені необхідно переводити на роботу без вібрації, охолоджування і перенапруження рук; їм призначають повторні курси лікування. При II ступені хворі залишаються працездатними в широкому крузі професій. При III ступені професійна і загальна працездатність хворих стійко понижена. Профілактика полягає в застосуванні так званих вібробезпечних інструментів, дотримання оптимальних режимів праці. Під час змінних перерв рекомендується самомассаж і обігрів рук (теплові ванни). Показані курси профілактичного лікування (1-2 рази на рік).

Професійна туговухість (кохлеарний неврит) - поступове зниження гостроти слуху, обумовлене тривалою (багаторічним) дією виробничого шуму (переважно високочастотного). Високий ступінь тугоухості зустрічається у ковалів, казанярів, рубають, чеканників, мідників, авіаційних мотористів. У Україні гранично допустимий рівень промислового шуму - 80 дБ. Патогенез. Унаслідок хронічної мікротравматизациї формуються нервово-судинні і дистрофічні зміни в спіральному органі і спіральному ганглії.

Клінічна картина. Скарги на поступово слух, що погіршується, шум, у вухах при цьому наголошується погана чутність шепітної мови (при хорошому сприйнятті розмовної). Поразка звична двостороння. При огляді картина отоскопії не змінена. Розрізняють три ступені прояву захворювання. Для I ступеню характерне легке зниження слуху (шепіт сприймається на відстані до 4 м), при II ступені наголошується помірне зниження слуху (сприйняття шепоту до 2 м). III ступінь відрізняється значним зниженням слуху (шепіт сприймається на відстані до 1 м і менше). Тривала дія інтенсивного виробничого шуму при поєднанні з напруженою працею може бути чинником ризику в розвитку неспецифічних реакцій нервової і серцево-судинної систем, що протікають у вигляді невротичних розладів, нейроциркуляторної дистонії. При діагностиці необхідно враховувати стаж роботи і інтенсивність впливаючого шуму, характер розвитку туговухості, дані отоскопії і аудіометрії, дані попереднього і періодичних медичних оглядів диференціальний діагноз слідує проводити з кохлеарними невритами іншої етіології, з отосклерозом. Лікування направлене на поліпшення функціонального стани рецепторів лабіринту. Призначають препарати, поліпшуючі мозкову гемодинаміку (стугерон, кавінтон, компламін, продектін, трентал), препарати, поліпшуючі клітинний і тканинний метаболізм (вітаміни В1, В6, В12, А, Е; АТФ), біостимулятори (екстракт алое, ФіБС, гумізоль, апілак). Для поліпшення провідності нервових імпульсів призначають дібазол, галантамін, прозерін; хопінолітіки (атропін, платифілін). Шум у вухах зменшується при прийомі беллоїда, беллатамінала. Призначають ендоауральний електрофорез розчину нікотинової кислоти, галантаміна, прозеріна; рекомендується голкотерапія. Протипоказані препарати стотоксичеського дії (стрептоміцин, мономіцин, гентаміцин і ін. ).

При I і II ступені зниження слуху працездатність залишається підлягаючою зберіганню; рекомендуються курси амбулаторного лікування. При значному зниженні слуху (III ступінь) і при II ступені вулиць, робота яких вимагає хорошого слуху (наприклад, випробувачі авіаційних моторів), рекомендується переклад на роботу без дії інтенсивного шуму, раціональне трудовлаштування. Профілактика. Застосування протишумних вкладишів, навушників, шоломів.

Захворювання, що викликаються дією неіонізуючих випромінювань. До неіонізуючих випромінювань відносяться електромагнітні випромінювання (ЕМВ) діапазону радіочастот, постійні і змінні магнітні поля (ПМП і ЗМП), електромагнітні поля промислової частоти (ЕМППЧ), електростатичні поля (ЕСП), лазерне випромінювання (ЛВ). Нерідко дії неіонізуючого випромінювання супроводять інші виробничі чинники, сприяючі розвитку захворювання (шум, висока температура, хімічні речовини, емоційно-психічна напруга, світлові спалахи, напруга зору). Клінічна картина. Гостра дія зустрічається в виключно окремих випадках грубого порушення техніки безпеки вулиць, обслуговуючих могутні генератори або лазерні установки. Інтенсивне ЕМВ викликає раніше всього тепловий ефект. Хворі скаржаться на нездужання, біль в кінцівках, м'язову слабкість, підвищення температури тіла, головний біль, почервоніння обличчя, пітливість, спрагу, порушення серцевої діяльності. Можуть спостерігатися діенцефальні розлади у вигляді нападів тахікардії, тремтіння, нападоподібного головного болю, блювоти.

При гострій дії лазерного випромінювання ступінь поразки очей і шкіри (критичних органів) залежить від інтенсивності і спектру випромінювання. Лазерний промінь може викликати помутніння рогової оболонки, опік радужній оболонки ока, кришталика з подальшим розвитком катаракти. Опік сітківки веде до утворення рубця, що супроводжується зниженням гостроти зору. Перераховані поразки очей лазерним випромінюванням не мають специфічних рис. Ураження шкіри лазерним пучком залежать від параметрів випромінювання і носять найрізноманітніший характер; від функціональних зрушень в активності внутрішньошкірних ферментів або легкої еритеми в місці опромінювання до опіків, що нагадують електрокоагуляційні опіки при поразці електрострумом, або розриву шкірних покривів. В умовах сучасного виробництва професійні захворювання, що викликаються дією неіонізуючих випромінювань, відносяться до хронічних. Провідне місце в клінічній картині захворювання займають функціональні зміни центральної нервовий системи, особливо її вегетативних відділів, і серцево-судинної системи. Виділяють три основні синдроми, астенічний, астеновегетативний (або синдром нейроциркуляторної дистонії гіпертонічного типу) і гіпоталамічний.

Хворі скаржаться на головний біль, підвищений стомлюваність, загальну слабкість, дратівливість, запальність, зниження працездатності, порушення сну, біль у області серця. Характерні артеріальна гіпотензія і брадикардія. У більш виражених випадках приєднуються вегетативні порушення, пов'язані з підвищеною збудливістю симпатичного відділу вегетативної нервової системи і що виявляються судинною нестійкістю з гіпертензивними ангіоспастичними реакціями (нестійкість артеріального тиску, лабільність пульсу, браді- і тахікардія, загальний і локальний гипергидрое). Можливо формування різних фобій, іпохондричних реакцій. В окремих випадках розвивається гипоталамічеській (діенцефальний) синдром. Клінічно виявляється підвищення сухожильних і періостальних рефлексів, тремор пальців, позитивний симптом Ромберга, пригноблення або посилення дермографізму, дистальна гипестезія, акроцианоз, зниження шкірної температури. При дії ПМП може розвинутися поліневрит, при дії електромагнітних полів СВЧ - катаракта. Зміни в периферичній крові неспецифічні. Наголошується схильність до цитопенії, іноді помірний лейкоцитоз, лімфоцитоз, зменшена СОЕ. Може спостерігатися підвищення змісту гемоглобіну, еретроцитоз, ретікулоцитоз, лейкоцитоз; зниження гемоглобіну (при лазерному випромінюванні). Діагностика поразок від хронічної дії неіонізуючого випромінювання утруднена. Вона повинна базуватися на докладному вивченні умов праці, аналізі динаміки процесу, всесторонньому обстеженні хворого. Лікування симптоматичне.

Захворювання, пов'язані з роботою в умовах підвищеного атмосферного тиску. У виробничих умовах дії підвищеного атмосферного тиску людина піддається при водолазних спусках, кесонних роботах, в підводних будинках, при роботі в компресійних барокамерах. Виділяють три групи професійні захворювань: перша пов'язана з дією на організм перепадів загального тиску (декомпресійна, або кесонна, хвороба, баротравма легенів, вуха); друга обумовлена зміною парціального тиску газів (наркотична дія індиферентних газів, кисневе отруєння); третя - неспецифічні поразки, пов'язані з особливостями праці людини в воді і іншими причинами (охолоджування, перегрів, отруєння різними речовинами). Декомпресійна хвороба пов'язана з недостатньо повільною декомпресією, внаслідок чого не відбувається звільнення рідких середовищ організму від інертних газів (азот, гелій і ін. ); це приводить до утворення вільних газових міхурів в тканинах і рідких середовищах, порушенню обмінних процесів і аероемболії. При легкій формі перші симптоми виникають через 2-4 і навіть через 12-24 ч і більш після декомпресії. Спостерігаються шкірне свербіння, висип на шкірі, м'язовий і суглобовий біль, загальне нездужання, почастішання пульсу і дихання. Важка форма, що розвинулася в період декомпресії або в перші хвилини після це закінчення, характеризується різким болем в суглобах, м'язах і кістках, відчуттям утруднення і болем в грудей, паралічами кінцівок, порушенням кровообіги і дихання, втратою свідомості. По основних клінічних ознаках розрізняють суглобову, вестибулярну, неврологічну і легеневу форми захворювання. Повторне перенесення легких форм декомпресійних пошкоджень може приводити до формуванню хронічних поразок у вигляді некротичних вогнищ, інфарктів, абсцесів і інших порушень в різних органах. Лікування. Проведення лікувальної рекомпрессії, до початку якій рекомендується безперервна інгаляція кисню. Лікарська терапія - за свідченнями. Баротравма легенів характеризується розривом легеневої тканини, попаданням газу в кровообіг і розвитком газової емболії. Можливий розвиток пневмотораксу, проникнення газів в клітковину середостіння і черевну порожнину. Клінічно - біль в грудній клітці, виділення кривавої піни з рота, кровохаркання, кашель, задишка, тахікардія, порушення мови, судоми. Лікування. Проведення лікувальної рекомпрессії з максимально допустимою швидкістю підвищення тиску. Видалення повітря з плевральної порожнини, анальгезіруючі суміші, серцеві засоби. Баротравма середнього вуха виражається в зміні барабанної перетинки – від гіперЕМВї до розриву. Виникає відчуття натискання на вуха, їх закладеності, з'являються болі, що колють, деколи нестерпимі. Біль у вухах, глухота і відчуття шуму можуть продовжуватися на протязі багатьох годин навіть після припинення тиску.

Лікування. Туалет зовнішнього слухового проходу, анальгетики, місцеве тепло, закопування в ніс розчину ефедрину, антибіотиків. Наркотична дія індиферентних газів. При зануренні водолазів на глибину понад 40 м з використовуванням для дихання стислого повітря може наступити так званий азотний наркоз (стан, схоже з алкогольним сп'янінням), обумовлений, ймовірно, високим парціальним тиском азоту і накопиченням вуглекислого газу в організмі. Перша допомога при початкових ознаках наркотичного дії азоту – припинення робіт під тиском і проведення декомпресії. Отруєння киснем може протікати в двох формах. При легеневій формі наголошуються задишка, кашель, сильна біль в грудній клітці при вдиху, жорстке дихання, сухі і вологі хрипи, запалення і набряк легенів, дихальна недостатність. При поразці центральної нервової системи спостерігаються пониження чутливості і оніміння кінчиків пальців рук і ніг, сонливість, апатія, слухові галюцинації, порушення зору. Можливі судоми по типу епілептичного нападу. Лікувальні заходи зводяться до підйому постраждалого, перемиканню на дихання повітрям; спокій, тепло, симптоматична терапія (протисудомні і антибактеріальні препарати). Прогноз при легких формах сприятливий. Виражені форми і стійкі порушення центральної нервової системи, хронічні захворювання кістково-суглобової системи, а також серця і судин приводять до зниження і навіть втрати працездатності. Профілактика: строге дотримання вимог безпеки праці водолазів, кесонників і представників інших професій, пов'язаних з роботою в умовах підвищеного барометричного тиску; медичний відбір і повторний огляд водолазів в відповідності з інструктивно-методичними вказівками МОЗ України.

При підйомі на висоту може розвинутися патологічний стан, званий гірською, або висотною хворобою. Її формування обумовлене в основному недоліком кисню. Першими ознаками хвороби є запаморочення, загальна слабкість, сонливість, порушення зір, координації рухів, нудота, блювота. Спостерігаються носові кровотечі, тахікардія. Тривалість періоду адаптації визначається висотою. Для повної адаптації потрібно 1-2 міс. Проте на висоті 3-4 км навіть при повній адаптації виконання важких фізичних робіт викликає утруднення. Лікування. Вдихання кисню або суміші його з повітрям. Профілактика. Правильний професійний відбір. Поступове тренування до кисневого голодування, дотримання встановлених інструкцій. Рясне вживання підкисленої і вітамінізованої рідини.

Захворювання, що викликаються дією мікроклімату гарячих цехів. До числа підприємств, що характеризуються високою температурою повітря, відносяться гарячі цехи на металургійних, машинобудівних і хімічних, скляних і інших заводах. В результаті тривалого надходження великої кількості тепла в організм наступає порушення терморегуляції, так зване теплова поразка. Патогенез теплових поразок включає: вегетативно-ендокринні порушення, порушення обміну речовин з утворенням токсичних продуктів і порушення водно-сольового обміну та обезводнення. Виділяють три види теплових поразок: гострі, підгострі і хронічні. Гострі поразки легкого ступеня характеризуються загальною слабкістю, млявістю, сонливістю, головним болем, нудотою, почастішанням дихання і пульсу, субфебрільною температурою; шкіра волога і прохолодна на дотик. При середній тяжкості, крім відмічених скарг, спостерігається короткочасна втрата свідомості. Шкіра волога. Пульс і дихання прискорені, температура тіла досягає 40-41 °С. Тяжка ступінь розвивається поступово або раптово: наголошуються втрата свідомості або психомоторне збудження, нудота, блювота, судоми, мимовільні дефекація і сечовипускання, паралічі, коматозний стан; іноді - зупинка дихання. Шкіра волога (липкий піт), гаряча. Температура тіла 42 гр. З і вище; тахікардія (120-140 в 1 хв)

Підгострі теплові поразки, що виникають при тривалому перебуванні в умовах високої зовнішньої температури без порушень процесів терморегуляції в організмі, виявляються в дегидратационній, судорожній і змішаної формах. Для першої характерні нестійкість температури, загальна слабкість, розбитість, головний біль, запаморочення, пітливість, задишка, тахікардія, олігурія, непритомні стани, блювота. Характерною ознакою другої форми є судорожний синдром (періодично виникаючі хворобливі судоми різних груп м'язів, частіше за ноги, особу, іноді перехідні в загальні судоми). Частіше спостерігається змішана форма. У важких випадках знаходять: запалі очі, оточені темними кругами, запалі щоки, загострений ніс. Шкіра бліда, суха, холодна на дотик. Тахікардія. Гіпотензія. У крові - еретроцитоз, лейкоцитоз, підвищена кількість гемоглобіну. Для хронічної теплової поразки характерні наступні синдроми або їх поєднання: неврастенічний (з дистонією вегетативної нервової системи); ананемвічний (з помірним зменшенням кількості еритроцитів, лейкоцитів, гемоглобіну і ретікулоцитозом); серцево-судинний (тахікардія, лабільність пульсу, задишка, пониження максимального артеріального тиску, шлунково-кишковий (диспепсичні порушення, тупі болі в підкладковій області після їжі; гастрити, ентерити, коліт). Лікування. Гидропроцедури. У легких випадках – теплий душ (26-27 °С) протягом 5-8 мін, при виражених формах - ванни (29 °С) протягом 7- 8 мін з подальшим душем (26 °С). За відсутності душу і ванн - вологі обгортання в течія 10-15 хв, холод на голову, рясне пиття до повного утамовування спраги. Повний спокій. Внутрішньовенне введення ізотонічного розчину хлориду нутрія, глюкоза, плазми. Оксигенотерапія. Симптоматичне лікування. Прогноз сприятливий за відсутності залишкових явищ у вигляді порушень функцій нервової системи (парези, паралічі, мнестико-інтелектуальні розлади і ін. ). Профілактика: заходу санітарно-технічного характеру, направлені на поліпшення умов мікроклімату в гарячих цехах, раціональний режим праці і відпочинку; засоби індивідуального захисту, питного і харчовий режим.