ОСОБЛ. СТАНОВЛ-Я ПОЛ. СИСТ. В У.

Політична система України перебуває зараз на стадії розвитку всіх її компонентів, поповнення її функцій новим змістом, що відповідає її статусу незалежної самостійної держави. Становлення і розвиток політичної системи України відбувається в період переходу від тоталітарного до демократичного суспільства еволюційним шляхом. Суперечливий характер її розвитку виявляється в повільних темпах політичної структуризації суспільства, незавершеності процесів виникнення багатопартійності та партійних систем, прагненнях використати політичні цінності минулого без урахування змісту і специфіки політичного розвитку України на сучасному етапі.

Новий етап у розвитку політичної системи України настав із прийняттям Конституції України 28 червня 1996 р. Основний Закон держави визначив засади формування і розвитку політичної системи, закріпив функції її окремих елементів, розкрив зміст та особливості діяльності держави у політичній системі. Сьогодні у нашій державі відбувається активний процес становлення нового типу політичної системи, що відображається у формуванні системи органів місцевого самоврядування, запровадженні інституту президентської влади, поділі політичної влади та наявності механізму стримувань і противаг.

Для політичної системи України притаманні такі ознаки:

— перехід від неправового до правового типу;

— легітимна для більшості населення;

— миролюбна, неагресивна;

— позбавлена власної глобальної (загальнопланетарної) системи — забезпечення національних інтересів;

— система, яка поки що не здатна забезпечити зростання рівня й якості добробуту усіх основних верств населення, але яка зберігає елементи "соціальної держави";

— світська (на відміну від релігійної чи атеїстичної);

— етатизована (одержавлена);

система з недостатньо високим інтелектуальним рівнем політики;

— система з політичним домінуванням певних соціальних верств "реформованої традиційної номенклатури", нової "номенклатури", "нуворишів" тощо;

Основними напрямами формування і розвитку політичної системи України на сучасному етапі є:

— побудова демократичної соціально-правової держави;

— утвердження громадянського суспільства;

— подальший розвиток і вдосконалення політичних відносин, політичних принципів та норм;

— зростання політичної свідомості та політичної культури суспільства і особи;

— вдосконалення діяльності засобів масової інформації.

Отже, політична система — це сукупність інститутів, які формують і розподіляють державну владу та здійснюють управління суспільними процесами задля втілення інтересів певних соціальних груп.

37. КОНЦЕПЦІЯ НАР. СУВЕР-У ТА ІСТ. ЇЇ ВИНИКН-Я.

Суверенітет народу (громадян всіх національностей, що проживають на території певної країни) означає верховенство народу як джерела і носія влади, його право самому вирішувати свою долю, безпосередньо чи через представницькі органи брати участь у формуванні політики своєї держави, складу її органів, контролювати діяльність адміністративних та інших органів держави.

Основою політико-правової концепції Руссо була ідея народного суверенітету. Р виходить з ідеї наявності в історії людства природного стану, у якому всі люди рівні. На відміну від Гобса, він вважає цей період «золотим віком», він хар-ся станом рівностій свободи всіх. Появу сусп. нерівності Ж.-Ж.Руссо пов’язує з виникн-м приват вл-сті, перш за все на землю. Люди, поступаючись своєю прир своб-ю, отримують свободу громад і, уклавши сусп. договір, ств д-ву і пр. У концепції Р важливим є те, що він заперечує необхідність наявності правителя і того, ким правлять.

Свобода, згідно з Руссо, полягає в тому, що громадяни знах-ся під захистом зак-ів і самі їх приймали. Участь усіх громадян у зак вл виключає прийн-я рішень, які б спричинили шкоду окремому індивіду. При нар сувер відпадає необхідність, щоб верх влада була обмежена правами індивіда. Її межами слугує заг згода громадян. Нар суверенітет є невідчужуваним і неподільним. Нар сувер-т виявл-ся у здійсн-і ним зак влади і заперечує будь-яке представництво.

ТЕОРІЯ ПРАВА

VIII. ПРИРОДА, СУТНІСТЬ ТА ПРИНЦИПИ ПРАВА. ТИПИ ПРАВОРОЗУМІННЯ

38. ПОНЯТТЯ ТА СУТНІСТЬ ПРАВА.

Виникнення права було пов'язано з:

(1) якісним ускладненням виробництва, політичного та духовного життя суспільства;

(2) відокремленням особи як учасника суспільних відносин із своїми домаганнями на автономність існування (соціальну свободу);

(3) формуванням держави, якій знадобився новий нормативний соціальний регулятор, в змозі виконати такі завдання:

а) забезпечити функціонування суспільства як цілісного організму вищого порядку, ніж первісне суспільство, підтримувати в ньому порядок і стабільність;

б) закріпити та забезпечити індивідуальну свободу автономної особи.

Виконати такі завдання було не під силу нормативним регуляторам первіснообщинного ладу — нормам-звичаям. Цю роль узяло на себе юридичне право, що формувалося, визначальною рисою якого став державий примус.

Ознаки права:

- Вираження міри свободи, рівності та справедливості означає, що право з достатньою повнотою втілює основні права та свободи людини, визнані у світовому співтоваристві.

- Нормативність пр. (скл-ся з прав норм);

- Системність пр. (всі норми між собою узгоджені і певним чином систематизовані)

- Загальнообов'язковість права виражається в тому, що встановлені правила поведінки є загальними та обов'язковими для всієї країни. Загальнообов'язковість, загальність праву надає те, що в ньому виражаються узгоджені інтереси учасників регульованих відносин, що воно має нормативний характер.

- Формальна визначеність права означає чіткість, однозначність, стислість формальних правових приписів, виражених у законах, указах, постановах тощо.

- Вольовий характер права, вираження в ньому суспільних, групових і індивідуальних інтересів означає, що в праві проявляється та втілюється воля, змістом якої є інтерес. Право акумулює суспільну, групову та індивідуальну волю громадян у їх гармонічному поєднанні, злагоді та компромісах.

- Державна забезпеченість, гарантованість права, аж до примусу, свідчить про те, що державна влада, держава в цілому підтримує загальні правила, які визнаються державою правовими.

Властивості пр.:

- Встановл-ся або санк-ся д-вою або насел-м у ході референдуму.

- Відповідність пр. ідеалам справедл та свободи;

- Нормативність;

- Інтелектуально-вольовий хар-р пр.;

- Забезп-ся можливість застосув-я держ примусу;

- Форм визначеність;

- Системність (природне, позитивне, суб’єктивне (суб’єктивне залежить від об’єктивного).

Право – сис-ма заготов форм визначених правид пов-ки, які встановл-ся аьо санкц0ся д-вою (населеням у ході референдуму), являє собою універс регулятор сусп. відносин та забезп-ся можл-стю застосув-я держ примусу.

Осн підходи до право розуміння:

1. Теорія прир пр. (Гобс, Локк, Радищев):право – сук прир-х пр. люд-и (життя, честь. Гідність, свобода праці тощо); пр. і закон не є тотожними; пр. ототожнюється з моралю. Переваги: ззакони можуть бути не правовими. Недоліки: таке розуміння пр. пов’язане з правосвідомістю.

2. Концепція позитивізму (Берг, Остін):пр. – норма, що існує об’єктивно, не потребує жодних обґрунтувань. Перевага: можл-сть звернення уваги на те, шо норми пр. можуть бути системат. Недоліки: в праві виключається елемент бажаного.

3. Нормативістська теорія пр. (Кельзен):пр. – сук норм, які містять у собі ідею належного функт-я сусп.. На чолі право як найголовніший елемент, решта за принципом піраміди. Недоліки: надмірна захопленість форм стороною права, ігнорув-я змісту права, недооцінка зв’язку пр. з іншими явищами.

4. Соціологічна т. пр. (Ерліх, Паунд):пр. – дії суб-ів пр. щоло реал-ї своїх пр. і обов; пр. – сук правовідносин. Етапи пр.: 1) живе пр.; 2) форм пр. юр-ів (у суд рішень-х); 3) пр., що форм компетентними орг.-ми. Переваги: увага на реал-ю пр.; Недоілки: втрач-ся межі між правомірним та неправомірним.

5. Психологічна к. пр. (Росс):пр – реально існуюче пр. не встаттях, а у свідомості сусп.-ва, є сук-стю почуттів. Уявлень. Пр. – правові емоції особистості. Психіка – руш сила розвитку сусп.-ва. Переваги: акцент на правосвідомості. Недоліки: перебільшення ролі псих. Факторів.

6. Історична к. пр. (Гюго):пр – сук прав звичаїв, від яких походять закони; пр не встановл-ся договором, ні від кого не залежить, з’явл-ся в ході істор розвитку сусп.-ва. Переваги: акцент на культ-істор рисах пр, евол розвитку пр, прир-сть пр, роль прав-х звичаїв. Недоліки: переоцінка знач-я прав-х звичаїв на противагу зак-ству.

7. Матеріалістична (Енгельс, Маркс): пр – інструмент управл-я ек пануючого класу. Перевага: взаємодія д-ви і пр. Недоілки: недооцінка ек причин.

8. Інтегрований п до пр-я:ідея ств-я єдиного уявл-я пр пр. – перевага. Недоліки: краще підходити з різних сторін, бо поверховість виходить.

39. ПРИНЦИПИ ПРАВА: ПОНЯТТЯ ТА ВИДИ.

 

Принципи пр:

- Відправні положення, на яких має ґрунт-ся пр, хар-ть сутність, зміст, признач-я пр, від обр-ть закономірн-і пр.

1. Загальноправові — своєрідна система координат, у рамках якої розвивається національна правова система, і одночасно вектор, що визначає напрямок розвитку цієї правової системи. Належать до всіх галузей права:

- Принцип демократизму знаходить свій прояв у тому, що право та законодавство виражають волю народу, волю всіх і кожного, формуються через форми народовладдя: безпосередню та представницьку демократію.

- Принцип законності виражається у вимогах:

а) якості нормативно-правових актів, несуперечності їх один одному (між ними має бути ієрархічна субординація залежно від юридичної сили);

б) суворого додержання та виконання юридичних норм, правових приписів усіма суб'єктами — громадянами, їх громадськими та некомерційними організаціями, посадовими особами, державними органами.;

в) невідворотної відповідальності за вину громадян і посадових осіб.

- Єдність (взаємозв'язок) прав і обов'язків, тому що говорити про реальність будь-якого права можна лише за наявності відповідного йому юридичного обов'язку (приміром, право громадянина на судовий захист реалізується через обов'язок судів здійснювати такий захист).

- Принцип рівності означає рівність усіх перед законом, рівність прав та обов'язків, незалежно від національної, релігійної та іншої належності, службового та іншого становища, рівну відповідальність перед законом, рівний захист у суді.

- Принцип справедливості означає, що право виступає як міра справедливості, як морально-правова домірність вкладеного та отриманого в усіх сферах життєдіяльності людини та їхнього правового забезпечення.

- Принцип гуманізму, тобто людинолюбства, розкриває одну з найважливіших ціннісних характеристик права, домінування у формуванні та функціонуванні правової системи природних невідчужуваних прав людини.

- Принцип свободи означає, що право виступає як міра свободи — політичної, економічної, ідеологічної.

2. Галузеві — своєрідна система координат, у рамках якої розвивається певна галузь права, і одночасно вектор, що визначає напрямок розвитку цієї галузі:

- Цив: презумпція вини, рівності сторін;

- Госп: принцип свободи праці;

- Тощо.

3. Міжгалузеві — своєрідна система координат, у рамках якої розвиваються кілька відповідних галузей права, і одночасно вектор, що визначає напрямок розвитку цих галузей:

- Гласність і змагальність (цив-процес, крим-процес).

Презумпція (лат. praesumptio — припущення) — закріплене в законі припущення про наявність чи відсутність певних фактів, що мають юридичне значення. (пр існує в 3 формах: нормат акти, правовідн, правосвідомість; закон зворот сили немає, якщо інше не встановлено зак-м; незнання закону не звільняє від відповідальності тощо).

Правові аксіоми (грец. axioma) - закріплені в нормах права самоочевидні істини, які не потребують доказів і слугують підставою для доказів інших правових положень (теорій).

40. Ф-Ї ПРАВА: ПОНЯТТЯ ТА ВИДИ.

Функції права — основні напрямки правового впливу на суспільні відносини з метою їхнього упорядкування.

1. Загально-соціальними функціями права є:

1) інформаційна функція права, полягає в тому, що право містить великі обсяги інформації про регулювання різних сфер суспільних відносин. Держава інформує кожного суб'єкта правових відносин про суб'єктивні права та юридичні обов'язки, які закладені в правових нормах у вигляді моделі бажаної або забороненої поведінки;

2) гуманістична функція права, полягає в тому, що право закріплює гуманні цивілізовані принципи регулювання суспільних відносин, ті основні права і свободи людини, які складають підвалини справедливості, закріплені в Загальній декларації прав людини, проголошеній Генеральною Асамблеєю ООН від 10.12. 1948 р., та інших міжнародно-правових актах;

3) виховна функція права, полягає в тому, що право виховує учасників правовідносин своїм змістом, воно впливає на свідомість особи, формуючи певний рівень правової культури, так як в правових нормах закладеш моделі правомірної поведінки та визначені заборони у вигляді небажаної для суспільства поведінки, що пов'язана з можливістю притягнення до юридичної відповідальності;

4) прогностична функція права, полягає в тому, що право надає можливість передбачити майбутній результат. Кожна особа, вступаючи в правові відносини, знає як їй діяти і які будуть наслідки, так як вона прагне досягти певних цілей, заради яких вона і вступає в ці відносини. Так, бажаючи стати власником певного майна особа укладає договір купівлі продажу;

5) пізнавальна функція права (гносеологічна), полягає в тому, що особа вивчаючи право, набуваючи життєвого досвіду отримує необхідні знання, так як право будь-якої держави є не тільки регулятором суспільних відносин, а і джерелом знань;

6) орієнтаційна функція права, полягає в тому, що особа, знаючи приписи правових норм, сама будує свою поведінку правомірним чином, саме цього прагне держава визначаючи в правових нормах зразки правомірної поведінки;,

7) профілактична функція права, полягає в тому, що певна частина правових норм містить заборони небажаних для суспільства діянь і передбачає негативні для особи наслідки, пов'язані з втратою особою певних належних їй благ (свободи, матеріальних, організаційних благ), що стримує особу від протиправної поведінки.

2. Спеціально-юридичними функціями права є:

1) регулятивна функція права, полягає у визначенні в правових нормах міри суб'єктивних прав та юридичних обов'язків учасників правовідносин і тим самим упорядкування цих відносин у вигляді бажаної правомірної поведінки. Ця функція може бути:

а) статистичною, пов'язаною із встановленням певного статусу особи, її прав та обов'язків.;

б) динамічною, пов'язаною з активними діями учасників правовідносин.;

2) охоронна функція права полягає в тому, що право спрямоване на охорону суспільних відносин, воно забороняє здійснення дій, які визначені як протиправні, а в разі порушення встановлених державою заборон, передбачає застосування компетентними органами (посадовими особами) юридичних санкцій до правопорушників;

3) стимулююча функція права полягає в тому, що в окремих правових нормах визначені позитивні наслідки, пов'язані з покращенням правового статусу особи, наданням їй певних пільг у разі здійснення правомірної суспільно корисної поведінки;

4) функція оперативної дії права в ситуаціях, які передбачити наперед було неможливо. Так, патову ситуацію, яка була виникла в Україні після проведення другого туру президентських виборів і визнання результатів голосування Верховним Судом України сфальсифікованими, вдалося врегулювати шляхом прийняття нових правових норм, передбачаючих третій тур голосування і виділення із державного бюджету коштів на його проведення.

41. СПІВВІДНОШЕННЯ «ПРАВО» ТА «ЗАКОН».

Закон як відображення державної волі має бути адекватним формулюванням права, яке об'єктивно виникає в суспільстві. Коли говориться про відповідність закону праву, під останнім розуміється передусім так зване "природне право" - мораль, свобода, справедливість, рівність. Саме воно (як ідеал) і служить критерієм для оцінки діючого позитивного права, закону.

Співвідношення права і закону полягає в такому:

1) лише праву має надаватися законна сила, оскільки закон може бути правовим явищем лише як форма вираження права;

2) закон зобов'язаний бути завжди правовим, щоб стати обов'язковим - "дух закону" і "буква закону" не повинні мати розбіжностей.

Правовий закон - законодавчий акт, що створений на основі принципу верховенства права і має на меті своїм регулюванням забезпечити розвиток людини, громадянського суспільства і держави в правових межах.

Не варто протиставляти право і закон, як і ототожнювати їх. Вони існують на різних рівнях правової реальності. Право використовує закон як один із можливих її текстуальних джерел (форм). Різноманіття цих джерел (форм) не вичерпується законом, хоч би цей закон був і правовим.