КЛАСИФ-Я НОРМИ ПР.

1. За предметом правового регулювання (або за галузями права): норми конституційного, адміністративного, кримінального, цивільного, трудового, екологічного права та ін.

2. По субординації в правовому регулюванні:

- Норма матеріального права — норма, що є первинним регулятором суспільних відносин: містить правило (права, обов'язки, заборони), на підставі якого можливо вирішення справи по суті. Наприклад, не можна вчиняти вбивство.

- Норма процесуального права — норма, що встановлює оптимальний порядок застосування норм матеріального права: містить правило, на підставі якого можливо вирішення справи по суті. Наприклад, порядок розслідування злочину, порядок виклику свідків до суду тощо.

3. За методом правового регулювання (або за формою закріплення бажаної поведінки суб'єктів права):

- Імперативні — норми, що виражають у категоричних розпорядженнях держави чітко позначені дії і не допускають ніяких відхилень від вичерпного переліку прав і обов'язків суб'єктів. Інакше: імперативні норми прямо наказують правила поведінки.

- Диспозитивні — норми, у яких держава наказує варіант поведінки, але які дозволяють сторонам регульованих відносин самим визначати права й обов'язки в окремих випадках. Інакше: диспозитивні норми надають свободу вибору поведінки.

4. За характером впливу на особу:

- Заохочувальні — норми, що встановлюють заходи заохочення за варіант поведінки суб'єктів, який схвалюється державою і суспільством і полягає в сумлінній і продуктивній праці (наприклад, правила щодо виплати премій).

- Рекомендаційні — норми, що встановлюють варіанти бажаної з погляду держави поведінки суб'єктів.

5. За суб'єктами правотворчості:норми органів представницької влади, норми глави держави, норми органів виконавчої влади, норми громадських об'єднань, комерційних організацій, трудових колективів, підприємств.

6. За дією в просторі: загальні (пошир-ся на всіх), місцеві (пошир-ся на окрему тер-ю).

7. За дією в часі: постійні (поки не відмінять), тимчасові (у зв’язку з необхідністю).

8. За колом осіб: заг, спец (на певне коло суб-ів), виняткові (роблять винятки із заг і спец норм).

9. За ф-ми пр:

- регулятивні (правила поведінки) - встановлюють права і обов'язки суб'єктів (наприклад, норма, що закріплює правомочності власника: володіння, користування, розпорядження, чи норма, що визначає порядок шлюбу):

а) дозвільні — норми, що вказують на можливість здійснювати певні дії, наділяють суб'єктів певними правами;

б) зобов’язуючі — норми, що вказують на необхідність здійснювати певні дії, наділяють суб'єктів певними обов'язками;

в) заборонні - норми, що вказують на необхідність утримуватися від здійснення дій певного роду, встановлюють заборони.

- охоронні (сторожі порядку)- встановлюють способи юридичної відповідальності за порушення прав і невиконання обов'язків, закріплених у регулятивних нормах.

10. За соц. признач-м:

- Установчі (норми-принципи (КУ));

- Забезпечувальні (норми-гарантії (КУ));

- Декларативні (норми-цілі: конкр-е завд-я, конкр-і приписи їх здійсн-я (КК));

- Дефінітивні (норми-принципи, норми-визначення, формулюють осн поняття).

 

46. СПІВВІДН-Я НОРМ ПР З НОРМ-И МОРАЛІ,ЗВИЧАЯМИ,ТРАД-МИ,КОРПОРАТ.НОРМАМИ.

Співвідношення норм права і норм моралі

Серед усіх соціальних норм найбільш поширеними і значущими для суспільства є норми права і норми моралі. Вони взаємодіють у процесі соціального регулювання, їх вимоги багато у чому співпада­ють: що забороняє або дозволяє право, те саме засуджує або заохочує мораль.

Взаємодія права і моралі в суспільстві — це складний та багато­гранний процес. Активно впливаючи на мораль, право сприяє глиб­шому її втіленню у свідомості членів суспільства, одночасно під впли­вом моральних вимог право постійно збагачується, зростає його роль як соціального регулятора суспільних відносин.

Право і мораль — це засоби соціального нормативного регу­лювання, що взаємно доповнюють один одного, вони мають спільні риси, а саме:

1) є різновидами соціальних норм;

2) мають спільну мету — упорядкування суспільних відносин, встановлення і підтримання порядку в суспільстві;

3) мають однакове функціональне призначення — формувати пра­вила поведінки людей у суспільстві, впливати на їх поведінку, регулювати відносини між ними;

4) є правилами поведінки загального характеру;

5) обумовлені матеріальним і духовним розвитком суспільства, прихильністю людей до ідеалів свободи і справедливості;

6) певним чином встановлюються, закріплюються та гарантуються.

Водночас норми права і норми моралі мають відмінні ознаки:

1) за походженням — норми права встановлюються, санкціону­ються або визнаються державою, а норми моралі формуються поступово у свідомості людей, на основі їх уявлень про добро і зло, справедливе і несправедливе тощо;

2) за формою зовнішнього виразу — норми права закріплюються у нормативноправових актах (законах, указах, постановах), а норми моралі, як правило, не мають письмової форми і висту­пають у формі суспільної думки, у вигляді понять, ідей, принци­пів тощо;

3) за сферою дії — норми права регулюють найбільш важливі сус­пільні відносини, які піддаються правовому впливу, а норми мо­ралі регулюють практично всі суспільні відносини;

4) за ступенем деталізації — норми права є деталізованими пра­вилами про належну, бажану і заборонену поведінку, а норми моралі не містять точних правил і мають більш абстрактний ха­рактер;

5) за способом забезпечення — норми права забезпечуються, охо­роняються і захищаються примусовою силою держави, а норми моралі забезпечуються внутрішнім переконанням та силою гро­мадського впливу (осудом чи схваленням).

Отже, мораль є опорою права, за допомогою її норм держава утверджує прогресивні норми моралі, які, в свою чергу, сприяють змі­цненню морального авторитету права, і тим самим відбувається вдос­коналення як норм моралі, так і норм права.

Корпоративні норми і норми права

Корпоративні норми(від лат. - співтовариство, об'єднання) - правила поведінки, встановлені статутами (положеннями) об'єднань людей, створених для досягнення якої-небудь мети.

Ознаки к н:

1) предметом їх регулювання є відносини, які неможливо або недоцільно регулювати правом;

2) відображають особливості розвитку громадянського суспільства, в якому вони утворені;

3) формально виражені в статуті (положенні) певної громадської організації;

4) регулюють виключно внутрішні відносини: визначають мету, завдання, умови членства, порядок формування і компетенцію органів; установлюють гарантії дотримання встановлених норм, санкції за їх порушення, порядок взаємодії з державою;

5) поширюються тільки на членів певного громадського об'єднання.

Спільне корпоративних норм і норм права:

1) закріплюються у письмових актах-документах;

2) мають обов'язковий характер;

3) є системою норм;

4) регулюють тилові ситуації, а не окремий випадок;

5) розраховані на багаторазове використання;

6) ухвалюються за відповідною процедурою;

7) забезпечуються певними засобами.

Поряд із спільним у корпоративних норм і норм права є чималовідмінностей:

Корпоративні норми	Норми права
за способом встановлення і спрямованістю
встановлюються від імені конкретною об'єднання громадян; виражають тільки їх волю і волю (інтереси) керівних органів	встановлюються (закріплюються) державою; виражають погоджену волю (Інтереси) людини, соціальної групи, суспільства
за колом адресатів
е обов'язковими тільки для членів цього об'єднання, тобто мають точну кількісну визначеність	є обов'язковими для всіх громадян держави
за сферою дії
призначені регулювати тільки внутрішні організаційні відносини	регулюють широке коло суспільних відносин
за формою зовнішнього вираження
закріплюються у статутах, положеннях, програмах, рішеннях громадських об'єднань	закріплюються у нормативних актах (законодавчих І підзаконних) та Інших джерелах (формах) права
за способом забезпечення
забезпечуються передбаченими внутрішніми організаційними заходами (громадського впливу); санкції (догана, зауваження, попередження) не підлягають оскарженню в суці	забезпечуються, окрім інших способів (включаючи громадський вплив), ще й державним примусом; санкції (штраф, виправні роботи, позбавлення волі тощо); підлягають оскарженню в суді

Співвідношення н пр і звичаїв

Звичаї- це такі правила поведінки, які складаються в певній суспільній середовищі, передаються з покоління в покоління, виступають природною життєвою потребою людей, а в результаті їхнього багаторазового повторення стають звичними для них.

Єдність права і звичаю полягає в тому, що:

1. є різновидами соціальних норм, які створюють в сукупності цілісну систему нормативного регулювання і через це володіють деякими загальними рисами, в них єдина нормативна основа;

2. право і звичай переслідують одні і ті ж цілі і задачі — впорядкування і вдосконалення суспільного життя, внесення в нього організуючих начал, розвиток і збагачення особи, захист прав людини, затвердження ідеалів гуманізму, справедливості;

3. в права і звичаю один і той же об'єкт регулювання — суспільні відносини (тільки в різному об'ємі), вони адресуються до одних і тих же людей, шарів, груп, колективів; їх вимоги багато в чому співпадають;

4. по-четверте, право і звичай в якості нормативних явищ визначають межі належних і можливих вчинків суб'єктів, служать засобом виразу і гармонізації особистих і суспільних інтересів;

5. право і звичай у філософському плані є надбудовними категоріями, обумовлені перш за все економічними, а також політичними, культурними і іншими детермінуючими чинниками, що робить їх соціально однотипними в даному суспільстві або в даній формації;

6. право і звичай виступають в якості фундаментальних загальноісторичних цінностей, показників соціального і культурного прогресу суспільства, його творчих і дисциплінуючих начал.

Відмінності н пр і звичаю:

1. За способами їх встановлення, формування:

1) правові норми створюються або санкціонуються державою і лише державою (або з його згоди деякими суспільними організаціями), нею ж відміняються, доповнюються, змінюються;

2) зв виникають і розвиваються спонтанно в процесі практичної діяльності людей. Для того щоб звичай отримав право на існування, не потрібно згоди властей; звичай носить неофіційний (недержавний) характер.

2. За методом забезп-я:

1) якщо право створюється державою, то воно нею і забезпечується, охороняється, захищається. За правом стоїть апарат примусу, юридичні норми носять загальнообов'язковий, незаперечний характер. Існує загроза санкцій — потенційна, на випадок конфлікту із законом;

2) норми звичаю спираються не на силу державного апарату, а на силу громадської думки. Порушення звичаєвих норм не тягне за собою втручання державних органів.

3. За формою виразу, фіксації:

1) правові норми закріплюються в спеціальних юридичних актах держави, групуються по галузях і інститутах, систематизуються (зводяться) для зручності користування до відповідних кодексів, статутів, що становлять в цілому об'ємне і розгалужене законодавство;

2) норми звичаю не мають подібних чітких форм виразу, не враховуються і не обробляються, а виникають і існують в свідомості людей — учасників суспільного життя. Їхня поява не пов'язана з волею законодавців або інших осіб.

4. За характером і способам їхньої дії на свідомість і поведінку людей:

1) право регулює взаємини між суб'єктами з погляду їх юридичних прав і обов'язків; правомірного — неправомірного, законного — незаконного, караного — некараного;

2) звичай підходить до людських вчинків з позицій добра і зла, похвального і ганебного, чесного і ганебного, благородного і неблагородного, совісті, честі, і ін.

5. За характером і порядком відповідальності за їх порушення:

1) Реакція д-ви – юр відпов-сть. Порядок якої чітко регламентований зак-м – він носить процесуальний хар-р;

2) Немає чіткої процедури відповз-сті, порушник піддається сусп. осуду;

6. За рівнем вимог, що пред’яв-ся до пов-ки люд-и:н-звичаї вимагають значно більше.

7. За сферами дії:

1) Прав регул-я найб важливих сфер сусп. життя;

2) Звичаєвий простір набагато ширший правового.

8. За істор долею:

1) Пр виникло на певному ступені еволюції;

2) З значно «старший за віком», завжди був і буде.

Співв-я н пр і традицій

До сфери звичаїв відноситься і таке явище, як традиції. Їх виникнення не обов'язково пов'язана з тривалим існуванням якої-небудь норми. Традиції виражають прагнення зберегти успадковані від попередніх поколінь форми поведінки: вони виникають в силу розповсюдження якого-небудь прикладу, сприйнятого і схваленого суспільством. В області побутових відносин звичаї постають в обрядах і ритуалах. Традиції представляють собою спосіб передачі соціальної інформації.

І право і традиція також об'єктивні, як і інші соціальні норми, але традиції на відміну від права - це такі норми, які сполучають людей безпосереднім чином. Традиції мають такі можливості, як управляти поведінкою людей, спираючись на підсвідомість, стереотипи, на приховані мотиви, традиції стабілізують громадські стосунки. Традиція - це особливий спосіб легітимації влади. Традиція є особливою системою з пам'яттю - кумулятивна система. Традиція у власній дії на людину і суспільство враховує той колосальний управлінський досвід, який накопичувався тисячоліттями. Традиція враховує тривалість історичного розвитку, зумовленості історії, вона попереджає про небезпеку людського свавілля, про небезпеку спонтанних рішень і нагадує про важливість і цінність того, що створено у минулому. Можливості традиційного управління обмежені, традиції легко укладаються в середньовічне уявлення про історичну визначеність, але коли в історичний процес включається творча діяльність людей, традиція не здатна регулювати стосунки, і виникає потреба в праві. Традиція консервативна, вона обмежує творчий потенціал людей і не стимулює його розвиток і через це поступається місцем сильнішим і активнішим регулятором соціальної поведінки, яким є право.

47. СОЦ-ТЕХН І ТЕХНІКО-ЮР НОРМИ.

Соціально-технічні норми - це правила поведінки загального характеру, щос клалися у відносинах між людьми в сус-ві, що вказують на найбільш ек та еколог нешкідливі методи, прийоми, засоби впливу людей на матер світ, їх роботу з технічними і прир об’єктами.

Ознаки:

- Обумовленість зак-ми прир ї техніки;

- Невиразність соц. хар-ру (не є суто соц.-ми);

- Невиразність засобів сусп. забезпеч-я (прав. Мор, інши санкцій);

- Виключність викор-я.

Техніко-юр н – форм визначені правила взаємодії з об'єктами природи, засобами в-ва і тр-ту, знаряддями праці та предметами (речами) особистого користування. Є юрид. засобом гуманізації праці, техніки і технологій, сфери охорони довкілля та організації здорових умов життя людини. Встановлюються або санкціонуються д-вою, відповід. госп. структурами або ін. суб'єктами з метою забезпечення належ, умов життєдіяльності людей, охорони їхнього здоров'я, праці та природ, середовища, якості й безпеки техніки, технологій тощо. їх поява і дальший розвиток пов'язані передусім з н.-т. прогресом, що висунув численні завдання забезпечення макс. узгодження можливостей людини з характером сучас. і майбутніх тех. систем, з вимогами безпеч. життєдіяльності гр-н та благополучного екол. середовища. Т.-ю. н. включають технічні, технол., буд., протипож., сан.-гіг., агрон., зоотех., гідро-тех., екол. та ін. приписи, які дістали позит. соціальну оцінку і закріплені у відповід. нормат.-тех. док-тах (стандартах, нормативах, тех. умовах, правилах тощо). На відміну від норм права, які покликані регулювати сусп. відносини, Т.-ю. н. встановлюють вимоги щодо знарядь праці та вироб. процесів, безпеч. взаємодії людини з природними, тех., біол. та ін. об'єктами. Ці норми охоплюють пром. і сільськогосп. в-во, труд, операції, тр-т, буд-во та експлуатацію споруд, зв'язок, природокористування тощо. Значна кількість Т.-ю. н. характеризує певні параметри функціонування фіз. особи як біол. об'єкта, а також норми, пов'язані із заходами щодо забезпечення здоров'я і безпеч. умов існування людини.

Юрид. ознаки Т.-ю. н.:

а) є офіційно встановленими і формально визначеними правилами (вимогами, нормами, нормативами, умовами тощо);

б) адресовані колу неперсоніфікованих або персоніфікованих суб'єктів;

в) мають обов'язковий або рекомендац. характер, не вичерпуючи свою обов'язковість багаторазовістю їх застосування;

г) діють у часі, просторі, а також стосовно певних об'єктів; їх дія (чинність) припиняється чи скасовується в установленому порядку або ж за спец, процедурою.

Т-ю н. скл-ся з 1 елемента – диспозиції.

Залежно від певних класифікаційних ознак Т.-ю. н. розрізняють за:

а) суб'єктами їх встановлення (міжнародні, державні, галузеві, локальні тощо);

б) об'єктами застосування (технічні, технологічні, екологічні, сан.-гігієнічні, будівельні, протипожежні та ін.);

в) умовами запровадження та використання (обов'язкові, рекомендаційні, методичні тощо);

г) за формою їх вираження або закріплення (стандарти, нормативи, правила, технічні умови та ін.).