рефераты конспекты курсовые дипломные лекции шпоры

Реферат Курсовая Конспект

Змочування і набухання

Змочування і набухання - раздел Химия, Предмет і задачі фізико-хімічної механіки. Навколишній світ та дисперсні системи Явище Змочування Спостерігається На Межі Розділу Трьох Фаз, Одна З Яких Звича...

Явище змочування спостерігається на межі розділу трьох фаз, одна з яких звичайно є твердим тілом (3), інша рідиною, наприклад водою (1) і третя газом (2) (рис. 2.3). При неповному змочуванні рідка поверхня розділу перетинає тверду поверхню по деякій лінії, званій периметром змочування, і утворює з нею крайовий кут q, визначуваний як кут між твердою поверхнею і дотичною до поверхні рідини в точці зіткнення трьох фаз.

 

 

 


Рис. 2.3. Схема утворення крайового кута q (σ1,2 , σ2,3 і σ3,1 – поверхневий натяг) на границях розподілу фаз: 1, 2 та 3

Оскільки цьому визначенню задовольняють два кути, умовилися відлічувати q у бік рідкої фази (у системах типа ТР1ТР2 відлічують у бік більш полярної з двох рідких фаз – як правило води). Очевидно, що у разі змочування q < 90°, а при незмочуванні q > 90°.

Рівноважне значення крайового кута визначають з виразу (2.10):

 

cos q = (2.10)

 

(другий закон Лапласа), де σ1,2, σ3,2, σ3,1 – відповідно поверхневий натяг поверхонь розділу, пересічних уздовж периметра змочування: рідини – газу, твердого тіла – газу і твердого тіла – рідини. Після установлення рівноваги, крайовий кут змочування q залежить тільки від молекулярної природи поверхонь розділу і не залежить від розмірів краплі або бульбашки.

Вираз 2.11, що визначає умови змочування, – математичний вираз закону Юнга. Аналіз його підтверджує наслідки, отримані на основі якісних уявлень:

 

σтг > σтж ; cos q > 0; q < 90° (змочування)

σтг < σтж ; cos q < 0; q > 90° (незмочування) (2.11)

σтг = σтж ; cos q = 0; q = 90°

 

При повному змочуванні рідина повністю розтікається. Це спостерігається при нанесенні краплі води на поверхню чистого скла.

Якщо молекули рідини взаємодіють одна з одною значно сильніше, ніж з молекулами твердого тіла, розтікання не відбудеться. На рис. 2.4 зображені краплі, що утворюють на твердій поверхні гострий крайовий кут (а), крайовий кут, рівний 90° (б) і тупий крайовий кут (в).

Краєві кути, що наприклад, утворені водою на поверхні кварцу, сірки і парафіну складають відповідно 0°, 78° і 106°.

 
 

 

 


Рис.2.4. Різні випадки неповного змочування:
а – q < 90°; б – q = 90°; в – q > 90°

Рідина тим краще змочує тверде тіло, чим менше її поверхневий натяг на межі з повітрям σ1,2 і вільна поверхнева енергія на межі з твердим тілом σ1,3. Ця умова відповідає найбільшій зміні вільної енергії системи ΔF в ізотермічному процесі змочування; наприклад, для краплі, яка розтікається по поверхні в газоподібному середовищі

 

(2.12)

 

тобто відношення – тим більше, чим менше σ1,2 і σ1,3 .

Здатність рідини змочувати тверді тіла, витісняючи повітря з їх поверхні, зростає із зменшенням величини σ1,2, тобто інтенсивності міжмолекулярних сил. Наприклад, для будь-якої поверхні змочуваність різко зростає при переході від ртуті до води і далі до вуглеводнів (відповідно σ1,2 = 460; 73 і 20-30 дин×см-1).

Таким чином, змочування, що характеризується величиною q, залежить, перш за все, від співвідношення когезії і адгезії дотичних фаз (фаза – це гомогенна частина системи, однорідна за властивостями в усіх точках при відсутності полів; вона може бути неоднорідною за наявності зовнішнього поля, наприклад атмосфера в гравітаційному полі).

Силами когезії (злипання) називають ті, які діють між молекулами усередині фази, а адгезії (прилипання) – між молекулами, що знаходяться в різних фазах. Відповідно до цього роботу когезії Wс визначають як необхідну для розриву однорідної об'ємної фази; відносять її до одиниці площі розриву шару рідини – робота розриву (2.13), оскільки при цьому утворюються дві нові поверхні.

Wc = 2·sрг (2.13)

Робота адгезії Wа також відноситься до одиниці площі, і визначається як робота розриву міжфазного поверхневого шару. Витрачається вона на утворення двох нових поверхонь і виграється за рахунок зникнення вільної енергії початкової міжфазної межі. Для системи ТР ця робота дорівнює (2.14):

Wа = sрг + sтг - sтр (2.14)

Аналіз (2.14) показує, що міжфазний натяг sтр тим менше, чим більше міжфазна взаємодія Wа на цій межі розділу фаз. Фізичне значення цього твердження полягає у тому, що вільна енергія зменшується за рахунок роботи сил взаємодії.

З рівняння Дюпре (2.15) можна обчислити Wа за експериментальними значеннями sрг і cos q.

Wа = sрг(1 + cos q) (2.15)

 

Воно показує, що чим більше адгезія, тим більше cos q, тобто змочування. Таким чином, сили міжфазної взаємодії (адгезійні сили) прагнуть розтягнути краплю, тоді як сили когезії стягують краплю до півсфери, перешкоджаючи розтіканню, оскільки із зростанням знаменника рівняння (2.16), пропорційного Wс, зменшується абсолютне значення cos q.

 

сos q = (sтг - sтр) / sрг (2.16)

 

Рівняння (2.15) дозволяє виразити умову змочування – cos q > 0. З урахуванням рівняння (2.13) знаходять:

 

Wа > 0,5 Wс (2.17)

 

Для випадку повного незмочування (q = 180°, cos q = -1) рівняння (2.17) дає: Wа = 0.

Цей результат не має фізичного сенсу, оскільки важко уявити собі повну відсутність взаємодії між двома дотичними фазами. Дійсно, не існує випадків, коли зміряні краєві кути перевищували б 150°.

При Wа = Wс розтікання стає необмеженим, оскільки q = 0, у відповідності до (2.16) і sтг > sтр+sрг.

Різницю Wа - Wс називають коефіцієнтом розтікання. При цьому випадок Wа > Wс суперечить рівнянню (2.17), згідно з яким Wа ≤ Wс. Дійсно це рівняння обмежене умовою рівноваги, тоді як необмежене розтікання є станом нерівноважним, до якого рівняння (2.16) - рівняння Юнга і (2.17) непридатні.

Рівняння (2.13) і (2.15) дозволяють оцінити шукане значення θ на підставі значень параметрів Wа і Wс , які можна завжди зв'язати, хоча б якісно, з природою фаз, з їх полярністю.

Так, вода добре змочує скло. Алюмосилікати, іонні кристали і інші поверхні, що несуть іони або створюють їх в процесі гідратації, добре змочуються водою. У цих випадках діє іон-дипольна взаємодія (Wс). В той же час вода не змочує парафін і інші неполярні речовини, оскільки значення Wс для води, сильно полярної рідини, набагато більше Wa.

Гептан, етиловий спирт, бензол і інші рідини з малими значеннями sрг і Wс змочують практично будь-яку тверду поверхню. Навпаки, ртуть (sрг » 480×103 Н/м), як правило, не змочує тверді поверхні, за винятком деяких
металів.

З явищем змочування пов'язані також процеси набухання, які полягають у тому, що в дисперсну фазу проникає дисперсійне середовище з подальшим збільшенням об'єму системи в цілому. В основі явища набухання лежить дія адсорбційних, осмотичних, капілярних сил, що визначають напруження, з якою вода утримується в структурованій системі. Об'єм ВМР (високомолекулярних речовин) при набуханні може збільшуватися до 1000-1500 %. Причиною набухання у розчинах високомолекулярних речовин є те, що при розчиненні ВМР відбувається не тільки дифузія молекул ВМР у розчинниках, але головним чином дифузія молекул розчинника у високомолекулярну речовину. Останнє пов’язано з тим, що макромолекули у звичайних аморфних високомолекулярних речовинах упаковані порівняно не щільно і в результаті теплового руху гнучких ланцюгів між ними періодично створюються дуже малі простори, в які можуть проникати молекули розчинника. У зв’язку з тим, що молекула розчинника на багато разів більше швидкості руху макромолекул, то спочатку, головним чином, відбувається дифузія молекул розчинника у полімер, що супроводжується ростом об’єму останнього, і тільки потім макромолекули, зв’язок між якими сильно ослабився, відриваються від основної маси речовини, дифундують у середовище і утворюють однорідний істинний розчин.

На першій стадії набухання відбувається сольватація макромолекул у результаті дифузії розчинника у ВМР. Ця стадія характеризується виділенням теплоти і упорядкуванням розташування молекул розчинника біля макромолекул. У результаті цього ентропія системи на першій стадії розчинення як правило понижується. Основне значення цієї стадії при розчиненні ВМР зводиться до руйнування зв’язків між окремими макромолекулами, внаслідок чого ланцюги ВМР становляться вільними і здатними здійснювати тепловий рух в цілому.

Другою стадією є набухання чи розчинення, яке обумовлено ентропійними причинами. На цій стадії, оскільки сольватація вже завершилась, тепловий ефект дорівнюється нулю або навіть має негативне значення, а ентропія різко зростає внаслідок змішування громіздких і гнучких макромолекул з маленькими молекулами розчинника. Другу стадію розчинення можна розглядати як чисто осмотичний процес.

На набухання і розчинення полімерів впливає їх фізичний стан. Легше усього набухають і розчиняються полімери у в’язкоплинному і високоеластичному стані, молекули полімерів в яких зв’язані одна з одною найменш міцно. Значно трудніше розчиняються полімери у засклованному стані.
В цьому разі спочатку при контакті полімеру з розчинником молекули розчинника проникають у поверхневий шар полімеру, що викликає
поверхневе набухання його. Подалі набухлий полімер розчиняється таким же чином, як і високоеластичний полімер. Межа розділу між твердим полімером, в який ще не проник розчинник, і набухлим його шаром поступово просувається в середину речовини з швидкістю дифузії розчинника у склоподібний полімер.

Найбільш важко розчиняються кристалічні полімери. З розчинником, в першу чергу, взаємодіють неупорядковані області полімерів. В кристалічні області розчинник може проникати, якщо він екзотермічно взаємодіє з полімером, так як руйнування кристалічних областей завжди супроводжується значним поглинанням теплоти. У протилежному випадку при розчиненні кристалічної частини систему необхідно підігрівати.

Набухання полімеру далеко на завжди закінчується його розчиненням (рис. 2.5). Дуже часто після досягнення звичайного ступеня набухання процес закінчується. Однак одна із причин такого явища може полягати у тому, що ВМР і розчинник спроможні змішуватися обмежено. Тому у результаті набухання у системі “розчинник – ВМР” утворюються дві фази – насичений розчин полімеру в розчиннику (власно розчин) і насичений розчин розчинника у полімері (гель, драглі). Таке обмежене набухання носить рівноважний характер тому, що об’єм набухлої до граничного стану високомолекулярної речовини необмежено довго залишається незмінним, якщо в системі не стануться хімічні зміни. Прикладами обмежуючого набухання, є набухання полівінілхлориду в ацетоні і поліхлорпрену у бензолі. Набухання високополімеру в рідині характеризується ступенем набухання α, який визначається із рівняння (2.18):

(2.18)

 

де: W0 – об'єм наважки, наприклад, полімеру до набухання; W – після набухання.

 

   
Рис.2.5. Типові кінетичні криві набухання: 1 – швидке набухання з малим значенням граничного набухання; 2 – повільне набухання з великим значенням граничного набухання; 3 – необмежене набухання; 4 – обмежене набухання, що супроводжується екстрагуванням низькомолекулярних фракцій з ВМР

При визначенні α слід ураховувати те, що в процесі набухання із полімеру вимиваються низькомолекулярні фракції і тому знайдена із формули 2.18 ступінь набухання може бути дещо нижчим від тої, яка відповідала би набуханню у парах розчинника.

Криві 1 і 2 (рис. 2.5) характеризують обмежене набухання, причому крива 1 відповідає порівняно швидко набухаючому полімеру, але з малим значенням граничного набухання, а крива 2 – повільно набухаючому полімеру з великим значенням граничного набухання. Як видно з рис. 2.5 обидві криві спочатку круто піднімаються, а потім повільно переходять у пряму, що паралельна осі абсцис. Аналогічно ці криві можна подати диференціальним рівнянням набухання (2.19):

 

(2.19)

 

де: t час;

аmахступінь граничного набухання;

αt– ступінь набухання до моменту часу t;

К – константа швидкості набухання.

 

У результаті інтегрування рівняння 2.19 набуває наступного вигляду (2.20):

К = (2.20)

 

Швидкість набухання різних полімерів необхідно зрівнювати за нахилом дотичних, що проведені до кривих на початку координат, а спроможність полімерів до набухання слід характеризувати за граничним ступенем набухання.

Крива 3 (рис 2.5.) характеризує необмежене набухання, коли полімер розчинюється в розчиннику. В цьому випадку про обмежений ступінь набухання говорити неможливо, хоча на кривій і є максимум. Крива 4 характеризує обмежене набухання, коли із набухаючої речовини екстрагується значна кількість низькомолекулярних фракцій, що зменшує граничний ступінь набухання.

– Конец работы –

Эта тема принадлежит разделу:

Предмет і задачі фізико-хімічної механіки. Навколишній світ та дисперсні системи

Предмет і задачі фізико хімічної механіки.. Навколишній світ та дисперсні системи.. Фізико хімічна механіка як наукова дисципліна її задачі..

Если Вам нужно дополнительный материал на эту тему, или Вы не нашли то, что искали, рекомендуем воспользоваться поиском по нашей базе работ: Змочування і набухання

Что будем делать с полученным материалом:

Если этот материал оказался полезным ля Вас, Вы можете сохранить его на свою страничку в социальных сетях:

Все темы данного раздела:

Навколишній світ та дисперсні системи
Навколишній світ існує багато в чому завдяки існуванню тіл, що створені сполученням, злипанням, зростанням найтонших часток (їх коагуляції) або, навпаки, здатності цих часток знаходитись у завислом

Дисперсні системи. Класифікація дисперсних систем з позицій фізико-хімічної механіки композиційних матеріалів
1.3.1. Дисперсними (мікрогетерогенними) системами називаються системи, що складаються з двох чи декількох фаз, одна з яких представлена окремими дрібними часточка

Особливості властивостей колоїдних систем
1.4.1. Всі колоїдні системи здатні розсіювати світло (опалесціювати). Якщо через колоїдну систему пропустити пучок проміння, що сходиться, поставивши між джерелом світла

Короткий історичний огляд
Перша робота, яка згодом послужила народженню фізико-хімічної механіки, відноситься до 1928 р. і пов'язана з адсорбційним пониженням міцності твердих тіл. П.О. Ребіндер встановив, що розколювання н

Поверхнева енергія і її природа
Поверхневі шари на межах тіл поводяться абсолютно інакше, ніж в об'ємі кожного граничного тіла.  

Спонтанні процеси на межі розділу фаз
З термодинаміки відомо – система знаходиться в стійкій рівновазі, якщо її вільна енергія мінімальна в даних умовах:   F = Fmin (2.21)   Якщо над

Теорія мономолекулярної адсорбції Ленгмюра
Розглянуто на прикладі газ – тверде тіло – Г/Т. Передбачається: тверда поверхня однорідна, тобто активні центри поверхні мають залишкові валентності і здатні зв'язати кожний по одній молек

Полімолекулярна адсорбція
Поряд з ізотермою адсорбції, що наведено на рис. 3.3, часто на практиці зустрічаються ізотерми без прямолінійної ділянки, що паралельна осі абсцис і відповідає насиченню поверхні адсорбенту молекул

Рівняння Гіббса. Двомірний тиск
Величина адсорбції Г (моль∙см-2) визначається як надлишок маси даного (адсорбованого) компонента, що припадає на одиницю площі поверхневого шару:  

Правило Дюкло-Траубе
  Адсорбція та орієнтація молекул поверхнево-активних речовин на поверхні розділу фаз – це самовільні процеси, що приводять до мінімуму вільної енергії системи. Знаходячись

Адсорбція на межі тверде тіло – розчин
Кількість речовини a, молекулярно адсорбованої з розчину, обчислюють за рівнянням (3.16.):   (3.16)  

Правило зрівнювання полярності П.О. Ребіндера.
Відповідно до цього правила речовина С може бути сорбованою на поверхні розподілу фаз А і В, якщо вона в результаті своєї присутності в поверхневому шарі буде вирівнювати різницю полярності цих фаз

Склад і фізико-хімічна природа ПАР
Речовини, що при розчиненні навіть у дуже малих концентраціях здатні різко знижувати поверхневий натяг розчинника, називають поверхнево-активними речовинами (ПАР), а їх властивість знижувати поверх

Класифікація ПАР за хімічною будовою
У хімічному відношенні ПАР розділяють нанеіоногенні і іоногенніречовини. Молекули неіоногенних

А. Мила карбонових кислот
1. Карбоксильна група пов’язана безпосередньо з гідрофобним радикалом. Надалі розподілення залежить від характеру гідрофобного радикала (наприклад, мила жирних кислот, каніфольні мила і ін.).

Катіоноактивні ПАР
Катіоноактивні ПАР підрозділяються на наступні основні групи: аміни різного ступеня заміщення і четвертичні амонієві основи, азотвмісні основи (гуанідини, гідрадини, гетероциклічні сполуки і т. ін.

Класифікація ПАР за механізмом дії
За механізмом дії ПАР поділяються на чотири основні групи: 4.5.1. До першої групи відносяться речовини, поверхнево-активні на границі рідина – газ, і насамперед

Класифікація ПАР за механізмом дії
За механізмом дії ПАР поділяються на чотири основні групи: 4.5.1. До першої групи відносяться речовини, поверхнево-активні на границі рідина – газ, і насамперед

Використання ПАР в техніці
На даний час ПАР широко використовують у багатьох галузях господарства. Наприклад, у текстильній і паперовій промисловості, у виробництві косметики, фармацевтичних, бактерицидних, фунгіцидних і зас

Будова колоїдних міцел
Частки дисперсної фази ліозолів несуть на своїй поверхні заряд, що обумовлений наявністю на їх поверхні подвійного електричного шару, який представляє собою тонкий поверхневий шар із просторово роз

Стійкість і коагуляція дисперсних систем
Існує два поняття – агрегативна і кінетична нестійкість дисперсних систем. Агрегативна нестійкість виявляється в самовільному утворенні агрегатів з часток дисперсної фази системи з наступним їхнім

Молекулярно-адсорбційна стабілізація дисперсних систем
У неполярному дисперсійному середовищі частки дисперсної фази позбавлені електричного заряду. Електричний фактор стабілізації відсутній. Між дисперсними частками діють тільки сили взаємного притяга

Процеси стабілізації дисперсних систем і їхня роль у техніці
  Типові колоїдні системи чуттєві до дії електролітів. Однак при введенні в них незначних концентрацій високомолекулярних речовин і утворенні на поверхні часточок відповідного ад

Поняття про структурно-механічні властивості
Найважливіші властивості фізичних тіл, насамперед твердих тіл, їх механічні властивості: в'язкість, пружність, пластичність, міцність. Вони визначають здатність тіл чинити опір руйнуванню під дією

Загальні відомості про структуроутворення в дисперсних системах
Згідно з уявленнями П.О. Ребіндера, структури в колоїдних і мікрогетерогенних системах можна розділити на коагуляційні (тиксотропно-оборотні) і конденсаційно-кристалізаційні (необоротно руйнуються)

Деформації і течії
Реологія – наука про деформації і течії різноманітних реальних тіл. Реологія – це наука про поведінку матеріалів (систем, тіл) з вра

Методи реологічного моделювання
Для характеристики тіл з комплексними властивостями використовують класичний для реології спосіб механічного моделювання. Структурними елементами реологічних моделей є пружина, поршень (або куля) т

Методи реологічного моделювання
Для характеристики тіл з комплексними властивостями використовують класичний для реології спосіб механічного моделювання. Структурними елементами реологічних моделей є пружина, поршень (або куля) т

Методика побудови реологічних кривих
В'язкість можна вимірити при постійному крутильному моменті (постійне навантаження), прикладеному до однієї з поверхонь, чи при постійній швидкості обертання однієї з поверхонь

Моделі і рівняння течії структурованих дисперсних систем
У світлі молекулярно-кінетичних уявлень процес течії структурованих рідин, на відміну від ньютонівських, складається з декількох елементарних актів. Якщо немає зовнішньої зрушувальної сили, тиксотр

Моделі і рівняння течії структурованих дисперсних систем
У світлі молекулярно-кінетичних уявлень процес течії структурованих рідин, на відміну від ньютонівських, складається з декількох елементарних актів. Якщо немає зовнішньої зрушувальної сили, тиксотр

Моделі і рівняння течії структурованих дисперсних систем
У світлі молекулярно-кінетичних уявлень процес течії структурованих рідин, на відміну від ньютонівських, складається з декількох елементарних актів. Якщо немає зовнішньої зрушувальної сили, тиксотр

Моделі і рівняння течії структурованих дисперсних систем
У світлі молекулярно-кінетичних уявлень процес течії структурованих рідин, на відміну від ньютонівських, складається з декількох елементарних актів. Якщо немає зовнішньої зрушувальної сили, тиксотр

Основні закономірності кінетики кристалізації нової фази з пересичених розчинів і фазовий склад цементного каменю
В ідеалізованому випадку процеси кристалізації складаються з послідовно елементарних актів виникнення зародків нової фази і їхнього росту. Теорія виникнення зародків кристалізації дана в п

Формування структури цементного каменю
За сучасними поглядами, у початковий період (перша стадія гідратації) при змішуванні цементу з водою в процесі гідролізу трикальцієвого силікату виділяється гідроксид

Фізичні основи ущільнення і формозміни бетонних сумішей
Свіжоприготовлена бетонна суміш має пухку нестабільну структуру з високою пористістю (П0 до 15%) і значним об'ємом залученого повітря (особливо при низькому водоутриманні суміші). Необхі

Основні параметри вібраційного ущільнення бетонної суміші
Ущільнення суміші як пружньов’язкопластичного тіла може відбутися, якщо енергетичні параметри зовнішніх впливів достатні для подолання граничного опору зсуву бетонної суміші. При відповідності пара

Вібродиспергування та виброперемішування суміші
Вібродиспергування. Робота, що необхідна для руйнування твердого тіла, не залежить від того, яка машина буде використана для подрібнення. Роботу руйнування можна підраховувати

Шляхи інтенсифікації ущільнення сумішей
9.4.1. Принциповий зміст процесу перемішування сумішей Технологія виробництва асфальтових та дьогтевих бетонних сумішей і бетонів складається з двох осно

Шляхи інтенсифікації ущільнення сумішей
9.4.1. Принциповий зміст процесу перемішування сумішей Технологія виробництва асфальтових та дьогтевих бетонних сумішей і бетонів складається з двох осно

Бітумополімерні в’яжучі і асфальтобетони на їх основі
Органічні в'яжучі речовини являють собою групу природних чи штучних термопластичних твердих, в’язкопластичних чи рідких речовин, що складаються із суміші органічних, від

Бітумополімерні в’яжучі і асфальтобетони на їх основі
Органічні в'яжучі речовини являють собою групу природних чи штучних термопластичних твердих, в’язкопластичних чи рідких речовин, що складаються із суміші органічних, від

Склад, структура і властивості нафтових дорожніх бітумів
Під терміном «бітум» розуміють суміш рідких, напівтвердих чи твердих сполук вуглецю і водню, що містять у невеликій кількості кисень-, сірку- й азотовмісні речовини і метали, а також значну кількіс

Галузь застосування.
10.3.1. Визначення. Склад. Класифікація. – Дорожні бітумні емульсії являють собою дисперсні системи з двох не розчинних одна в одній рідин. Перша

Бітумні емульсії – мікрогеторогенні дисперсні системи
Дослідники розглядають емульсію як дисперсну мікрогетерогенну стабілізовану систему рідина – рідина. У емульсії виділяють дві фази: дисперговану (переривну) і диспергуючу (або непереривну). На пове

Технологія виробництва
Процес утворення емульсії складається з розподілення однієї рідини в іншій і утворення стійких крапель при наявності ПАР у системі, яка знижує поверхневий натяг середовища. Рідина з низьким поверхн

Технічна характеристика триступеневого диспергатора
  Продуктивність, м3/с (т/ч) …………………………16,7×10-4 (5) Ширина робочих зазорів, мм ……………..……….0,5 – 4 Частота обертання вала, хв-1

Приготування аніонної і катіонної емульсій.
Температуру бітуму і розчину емульгатору визначають таким чином, щоб сума цих двох температур не перевищувала 2000С. В противному випадку може відбутися закипання суміші бітуму і розчину

Фізико-механічні властивості та технологічні вимоги.
Згідно з вимогами ДСТУ БВ.2.7-2005 “Емульсії бітумні дорожні” вони повинні відповідати наступним вимогам (табл. 10.8). Емульсії повинні бути стійкими при транспортуванні, тобто не повинно

Галузі застосування.
Таблиця 10.9 Клас емульсії Вид роботи ЕА - Ш ЕАМ – Ш Доглядання за свіжоукладеним цементобетоном і цементогрун

Водостійкість асфальтополімербетонів
Використання бітумів, що модифіковані полімерами (БМП) у промислово розвинених країнах набирає усе більш широкі масштаби. Близько 10 % всіх застосовуваних у дорожньому будівництві бітумів модифікую

Роль матриці асфальто- і дьогтебетону у формуванні властивостей бетонів
Структура асфальто- і дьогтебетону - багатокомпонентного, полідисперсного, композиційного матеріалу, характеризується кількістю, формою, співвідношенням зерен різної крупності, складом, структурою

Дьогтебетон
Дьогтебетон – це штучний будівельний матеріал, одержуваний ущільненням перемішаної до однорідного стану при оптимальній температурі суміші дьогтю, щебеню, піску і мінерального поро

Асфальтобетон
Відповідно до ДСТУ Б В. 2. 7 – “Суміші асфальтобетонні і асфальтобетон дорожній та аеродромний” асфальтобетонні суміші підрозділяються на щебеневі, гравійні і піщані. За температурою уклад

Утомленісна довговічність асфальтобетонів і роль агресивних середовищ
Довговічність – здатність матеріалу забезпечувати працездатність конструкції при заданих режимах експлуатації. Довговічність – це узагальнена властивість матеріалу, яка може характ

Дьогтебетони і асфальтобетони з комплексно-модифікованою мікроструктурою
Властивості бетонних сумішей на органічних в’яжучих, що призначені для будівництва конструктивних шарів нежорстких дорожніх одягів, визначаються насамперед якістю органічного в’яжучого і процесами

РЕКОМЕНДОВАНА ЛІТЕРАТУРА ДО ВИВЧЕННЯ ТЕОРЕТИЧНОГО МАТЕРІАЛУ
1. Баженов Ю.М. Технология бетона. – М.: Высш. шк., 1987.– 415 с. 2. Берлин А.А., Басин В.Е. Основы адгезии полимеров. М.: Химия, 1969. – 319 с. 3. Братчун В.И., Золотарёв В.А. Мо

Хотите получать на электронную почту самые свежие новости?
Education Insider Sample
Подпишитесь на Нашу рассылку
Наша политика приватности обеспечивает 100% безопасность и анонимность Ваших E-Mail
Реклама
Соответствующий теме материал
  • Похожее
  • Популярное
  • Облако тегов
  • Здесь
  • Временно
  • Пусто
Теги