Фактори народжуваності також можна поділити на

Ø геодеомографічні фактори –

- статевовікова структура населення;

- тривалість життя;

- природний і механічний рух;

- сімейний склад;

- захворюваність тощо;

Ø об’єктивні фактори –

- споживання продуктів харчування;

- житлові умови;

- рівень зайнятості;

- розвиток сфери послуг;

- розвиток сфери освіти;

- розвиток сфери соціального забезпечення тощо;

Ø суб’єктивні фактори –

- задоволення роботою;

- задоволення життєвими умовами;

- задоволення соціальним статусом індивіда;

- задоволення фінансовим становищем сім’ї тощо.

Більшість країн використовують класифікацію показників якості й рівня життя населення, підготовану експертами ООН (1961 р.).

Класифікація Європейської економічної комісії виділяє 8 груп показників якості життя. Найважливішими серед них є:

· споживання продуктів харчування;

· стан здоров’я населення;

· рівень освіти;

· коефіцієнт смертності серед немовлят, що дозволяють проводити порівняння між країнами.

Організація економічного співробітництва і розвитку розробила систему соціальних показників, які охоплюють 8 аспектів життєдіяльності:

· здоров’я;

· розвиток через освіту;

· зайнятість і якість трудового життя;

· відпочинок;

· стан споживчого ринку товарів і послуг;

· стан навколишнього середовища;

· особиста безпека;

· соціальні можливості і соціальна активність.

Соціальний добробут родини є індикатором якості життя, тому після досягнення певного рівня добробуту особлива увага суспільства приділяється психосоціальним і духовним аспектам життя населення.

Одним із показників, котрий в найбільш концентрованому вигляді характеризує якість життя населення, є здоров’я. Здоров’я всього населення є головним показником орієнтованості соціально-економічного та екологічного розвитку суспільства на користь людини і водночас важливим чинником такого розвитку. Виділяють такі чинники здоров’я:

Ø стан природного середовища;

Ø рівень споживання та пов’язаний з ним спосіб життя;

Ø на рівні індивіда впливають також біологічні чинники, включаючи спадковість;

Ø ряд таких явищ, як загострення житлової проблеми та катастрофічне зниження доходів населення (що у свою чергу призводить до погіршення якісного та кількісного складу харчування та відмови від раніше доступних необхідних послуг), відображається не тільки на кількісних, а й на якісних параметрах захворюваності населення.

Деякі демографи беруть за основу рівень соціально-економічного розвитку суспільства:

· виробничо-господарська діяльність – включає умови праці, охорону праці, забруднення та охорону природного середовища;

· рівень добробуту – включає рівень споживання:

а) товарів (якість продуктів харчування, комфортність житла та ін.);

б) послуг (побутове обслуговування населення, охорона здоров’я, освіта, культура та мистецтво, державне страхування, соціальне забезпечення тощо).

Важливою проблемою демогеографії в Україні є суттєве зниження рівня життя населення. Це сталося внаслідок дії таких чинників:

· збільшення захворюваності;

· зростання дитячої смертності;

· зниження зайнятості та зростання безробіття;

· зменшення коштів на соціальне забезпечення населення;

· низьку забезпеченість житлом;

· складну екологічну ситуацію;

· зростання злочинності.

Соціально-економічний розвиток визначає також рівень життя населення. Складні соціально-економічна та екологічна ситуації привели до падіння рівня життя значної частини громадян України, зростання смертності і захворюваності.

Головною причиною, яка обмежує сьогодні дітонародження в сім’ях, є недостатній рівень матеріального забезпечення. Другою за значенням причиною є складна соціально-економічна ситуація в Україні. На третьому місціопинилися незадовільні житлові умови, поганий стан здоров’я.

Сучасна демографічна ситуація агропромислових регіонів характеризується низькими показниками народжуваності та тривалості життя, високими показниками смертності, в т. ч. і дитячої, деформованою статевовіковою структурою, від’ємним сальдо міграцій. Головна причина цього соціально-економічна:

- занедбаність сіл;

- недостатні інвестиції у його соціальну сферу, у покращення умов життя;

- низька платня за тяжку хліборобську працю;

- незадовільний стан охорони здоров’я та праці та ін.

Тому батьки робили все, щоб сільські діти назавжди поїхали до міста, де був нормований робочий день, стабільна зарплата, благоустрій, безкоштовно надана квартира, «культурні розваги» та ін. Хоча сьогодні спостерігається зворотний процес: люди повертаються із міст в села через затримку зарплат, проживання по 2-3 сім’ї в одній квартирі.

Конкретний інтегральний показник соціально-економічної ситуації, що має безпосередній прямий вплив на здоров’я населення – рівень задоволення потреб людини, що знаходить свій вираз у показниках рівня життя населення. На рівень життя населення істотно впливають:

- зменшення обсягів виробництва, особливо товарів народного споживання;

- подальше підвищення споживчих цін та неадекватне йому зростання заробітної плати трудящих, що працюють в державному секторі економіки, а також пенсій, допомог і стипендій. Причиною цього є зменшення частки національного доходу, використаного на споживання і нагромадження. Отже, існуюча соціально-економічна ситуація спричиняє доволі низький рівень задоволення потреб населення, а отже, і низький рівень життя.

Сучасні методи і засоби обробки даних дають змогу вводити дуже значну кількість факторів.

Одним із найголовніших факторів вважається дохід на одного члена сім’ї. Певний рівень доходу впливає на рівень і структуру потреб і тим самим здійснює вплив на рівень народжуваності.

Можливо, ми вже ніколи не дізнаємося, звідки пішло переконання, що стало масовим забобоном, що для того, щоб мати багато дітей, треба мати гарні матеріальні умови. Спостереження вчених давно, задовго до виникнення статистики та демографії, давали привід для протилежних думок. Відомий, зокрема, вислів великого англійського економіста Адама Сміта у знаменитій книзі «Дослідження про природу і причини багатства народів», опублікованої в Лондоні у 1776 р., через 14 років після праці Д. Граунта: «Бідність … як здається, навіть сприяє розмноженню. Виснажена голодом жінка в гірській Шотландії часто має більше двадцяти дітей, тоді як зніжена дама часто нездатна привести на світ і однієї дитини і звичайно виявляється зовсім виснажена після народження двох чи трьох дітей. Безпліддя, настільки часте серед світських жінок, дуже рідко зустрічається у жінок з нижчих верств народу. Розкіш, може бути, породжує в прекрасній статі пристрасть до насолоди, але, мабуть, завжди послаблює і часто зовсім знищує здатність до дітородіння». Таким чином, великий економіст відзначив зворотний зв’язок між числом народжених дітей і соціальним становищем матерів, але трактував цей зв’язок як різницю у плідності, а не як різницю у бажанні мати дітей. І це не випадково. У його часи число дітей вважалося проявом волі згори, і втручання людей у справи божественні розглядалося майже як богохульство. Навіть говорити про аборти або протизаплідні заходи вважалося непристойним, хоча примітивні методи контрацепції (проти зачаття) існували, а абортів було стільки, що в деяких державах Європи за них суворо карали за судом, аж до смертної кари. Тому багато вчених часто робило вигляд, ніби нічого не знають про цю сторону суспільного життя.

Франція була першою країною, в якій народжуваність почала скорочуватися в кінці XVШ ст., причому саме за рахунок її внутрісімейного обмеження. Ця ж країна стала першою, де громадські діячі та вчені виявили занепокоєння з приводу загрози депопуляції і спробували зрозуміти причини падіння народжуваності. Однак наукові дослідження факторів народжуваності розгорнулися лише на рубежі XIX-XX ст., коли розвиток перепису населення, поточної статистики природного руху населення та системи показників народжуваності і шлюбності підготували інформаційну базу для досліджень. Одними з перших таких досліджень були роботи французького статистика Жака Бертільона. У них вчений розглядав диференціальну народжуваність, тобто систематичні розбіжності в рівнях народжуваності між соціальними групами. У 1890 р. він опублікував результати статистичного дослідження відмінностей в рівнях народжуваності мешканців чотирьох європейських столиць.

Сучасні дослідники вважають за доцільне зазначити, що, з одного боку, підвищення матеріального рівня життя населення може сприяти підвищенню народжуваності. З іншого ж боку, у населення відповідно зростають потреби, і утворений надлишок іде на їх задоволення. Крім того, у більш розвинутому суспільстві перед батьками постає потреба не виростити якнайбільше дітей, а підготувати спеціаліста з кваліфікацією, не нижчою від власної, бо економіка розвивається і потребує кваліфікованих працівників. Таким чином, підвищується «вартість» дитини. В країнах же з менш розвинутою економікою й екстенсивним господарством велика кількість дітей є запорукою забезпеченої старості. Але, мабуть не можна визначити механізм прямого впливу добробуту населення на народжуваність, який призводив би до зниження народжуваності при зростанні добробуту. Така залежність можлива лише як паралелізм між добробутом та іншими факторами. Більш висока народжуваність серед бідняків не може зумовлюватись тільки низьким доходом. В цілому ж, не стільки бідняки мають стимул до зростання народжуваності, скільки інші групи населення – до її зниження. Діють чинники віку при взятті шлюбу, рівня освіти, рівня зайнятості, тощо. Неабияке значення має той факт, що діти перестали бути страховкою для батьків у період хвороби і старості. При наростанні економічного добробуту в країні, зростання потреб населення може обганяти (і обганяє) можливості їх задоволення, що також призводить до зниження народжуваності.

Цікава точка зору польського демографа Г. Смолинського. Він вважає, що зрстання доходів сім’ї збільшує вплив факторів, що обмежують дітонародження. У його моделі розвитку населення діють два фактори: фактор А – прагнення до дітонародження; фактор В – обмеження прагнення до дітонародження (зниження життєвого рівня батьків з появою дитини). Ці фактори знаходяться в оберненій залежності. Фактор В діє при будь-яких обставинах, однак за умов низького життєвого рівня він не може протистояти впливові фактора А, зрівноважити його. В цьому випадку потреби задовольняються на рівні прожиткового мінімуму. Коли життєвий рівень високий, дія фактора В значна.

Ще одним із показників рівня життя населення є витрати на оплату послуг, зокрема житлово-комунальних. Зростання частки цих витрат зумовлене швидкими темпами підвищення цін і тарифів на оплату всіх без винятку видів послуг. Зрозуміло, що фінансова підоснова рівня життя населення спотворена і не забезпечує задоволення навіть елементарних потреб населення.

Дуже важливим фактором, який впливає на рівень народжуваності, є частка міського населення в регіоні. Дослідження показують, що під впливом урбанізації коефіцієнт народжуваності знижується. Репродуктивна поведінка міських і сільських мешканців суттєво відрізняється. Місто і село значно відрізняються за характером та складністю виробництва. Історично склалося так, що в сільському господарстві багатодітність була необхідна для виконання трудомістких робіт, бо діти навіть у молодшому віці допомагали дорослим. У містах такої потреби немає, крім того, більш висока економічна активність жінок призводила до зниження народжуваності у міських поселеннях. Підготовка та навчання працівника промисловості вимагають більше часу, ніж підготовка сільськогосподарського працівника, тому в селі жінка може за короткий проміжок часу відновити свою кваліфікацію, в місті ж це пов’язано з деякими труднощами. У великих містах народження першої дитини часто зміщується на вік 25-29 років. Такий стан, на думку багатьох демографів, відображає наступну закономірність: чим крупніше місто, тим вищий рівень освіти і зайнятість жінок у суспільному виробництві, але нижчий рівень народжуваності.

Процес урбанізації створює досить значні проблеми соціального, економічного та демографічного характеру регіонального розвитку:

- по-перше, надмірне зростання великих міст порушує збалансоване відтворення загальної кількості жителів, погіршує статевовіковий склад сільського населення;

- по-друге, високий рівень розвитку території спричиняє виникнення захворюваності, оскільки безпосередньо пов’язаний з прискоренням ритму життя, збільшенням стресових ситуацій, зростанням кількості механізмів, приладів та технічних пристроїв, які є факторами травматизму, та іншими явищами. Встановлено, що при рівні урбанізації до 20 %, чим вона є вищою, тим вища захворюваність, при зростанні рівня урбанізації з 20 до 75 % спостерігається зниження захворюваності, і при збільшенні частки міського населення вище 75 % показники захворюваності зростають. Така залежність пояснюється особливістю зміни способу життя населення, рівня соціально-економічного розвитку, якісних та кількісних параметрів медичного обслуговування при зростанні частки міського населення. Зростання до певної міри урбанізації покращує названі параметри, що відображається на зниженні захворюваності. Однак, високі значення рівня урбанізації території породжують негативний прояв інших факторів ризику (соціально-економічні, екологічні).

Необхідно особливо відмітити і такий фактор, як рівень освіти жінок. У великій кількості досліджень відмічається істотний обернений вплив цього чинника на народжуваність. Із підвищенням освітнього рівня матерів зменшується середня кількість дітей. Бажання отримати вищу чи спеціальну освіту відсуває терміни вступу в шлюб і тим самим знижує народжуваність. Крім того, жінки з високим освітнім рівнем прагнуть мати більше вільного часу для задоволення своїх духовних потреб, і тому в більшій мірі обмежують кількість дітей. Варто відмітити, що вказана залежність спостерігається як у містах, так і в сільській місцевості. Однак в сільській місцевості різниця в рівнях народжуваності в залежності від освіти жінок найбільш значна.

Наступним чинником є житлові умови. Відмічається низький або й зворотний зв’язок між забезпеченістю житлом та народжуваністю. Це пояснюється тим, що народження кожної дитини (принаймні третьої) значно збільшує величину сім’ї (в 1,5-2 рази), тоді як поліпшення житлових умов конкретної сім’ї відбувається рідше і на меншу частку. Проблемою є забезпечення житлом населення у містах. Так, у 2004 р. на одного жителя України в середньому припадало 21,5 м² загальної площі, причому 20,1 м² – у міських поселеннях і 22,6 м² – у сільській місцевості. Недостатня забезпеченість житловою площею знижує інтенсивність народжуваності. При цьому на народження першої дитини житлові умови впливають значно менше, ніж на народження другої та третьої, котре частіше відбувається після покращення житлових умов.

Зайнятість населення також має неоднозначний вплив на народжуваність. З одного боку, у людини скорочується вільний час для занять із дітьми, і тому вона не схильна до народження наступної дитини. З іншого – зайнятість сприяє підвищенню матеріального рівня населення, а відтак і можливості забезпечення дітей. Особливо потрібно наголосити на зайнятості саме жінок. Зайнятість жінок у суспільному виробництві – один із найсуттєвіших факторів, що впливають на народжуваність. Проблема жіночої зайнятості пов’язана із нестачею вільного часу для виховання дітей у працюючих жінок, втратою певної частини доходу у зв’язку з припиненням роботи по вагітності та пологах. Окрім того, існує тісна залежність між зайнятістю жінки та її віком. Встановлено, що економічна активність жінок з віком зростає. Найвищою вона є у віковій групі 40-49 років. Економічна активність жінок падає пропорційно зростанню кількості дітей, а також протягом перших десяти років після вступу в шлюб, тобто тоді, коли жінка має малолітніх дітей.

Причини, через котрі жінка виходить на роботу:

· внутрішні – жінка готувалась до роботи, хоче використати свої спеціальні знання, не задоволена тим, що вона займається тільки домашнім господарством, не хоче залежати від чоловіка, нарешті, впевнена в корисності та необхідності її праці для суспільства;

· зовнішні – бездітність, фінансовий стан, хвороба чи інвалідність чоловіка.

Дослідження показують, що визначальну роль відіграють зовнішні причини, особливо прагнення підвищити життєвий рівень сім’ї. Серед причин, через які жінка залишається в домашньому господарстві, одне з перших місць займають: велика кількість дітей в сім’ї, а також відсутність підходящої роботи, стан здоров’я.

Жінки займаються підвищенням своєї кваліфікації в більшості випадків у віці 30-40 років. Такий стан пояснюється, можливо, тим, що жінкам 20-30 років важко поєднувати піклування про малолітніх дітей з підвищенням своєї кваліфікації. Зацікавленість у підвищенні кваліфікації зростає із збільшенням доходу жінок. Вищий дохід дає можливість ширше користуватися різного роду послугами, тобто залишити більше часу для сім’ї та для себе. А це є однією з умов задоволеності роботою. Але у жінок з вищим доходом підвищується робоча напруга, до котрої додається нервова перевантаженість, пов’язана із підвищеною відповідальністю за роботу.

Сьогодні жінка поставлена перед дилемою – мати більшу кількість дітей чи працювати, і в більшості випадків жінка вирішує це питання на користь роботи. До того ж переважна більшість молодих людей вважають правильним обмежити величину сім’ї однією, максимум двома дітьми. До основних причин небажання жінок мати більше дітей в сім’ї належать:

- значні грошові витрати на дітей;

прагнення до швидкого підвищення життєвого рівня незалежно від зайнятості жінок;

- погані житлові умови;

- труднощі у вихованні дітей;

- небажання особистих жертв;

- страх перед пологами.

Таблиця 18.

Коефіцієнти множинної кореляції, отримані за методом примусового включення показників (ступінь впливу факторних ознак на сумарний коефіцієнт народжуваності)

Фактор	Коефіцієнт
1. Дохід на душу населення в домогосподарствах	-0,238
2. Частка робітників і службовців	-0,757
3. Частка жінок, зайнятих в галузях народного господарства	0,273
4. Забезпеченість населення житлом (кв. м на душу населення)	0,054
5. Введення в експлуатацію житлових об’єктів (кв. м на душу населення на рік)	0,065
6. Частка міського населення	-0,862
7. Частка населення з вищою освітою	-0,602

 

За даними таблиці коефіцієнтів множинної кореляції видно, що найсильніший вплив має показник урбанізації (-0,862). Найвищий прямий зв’язок має, як це не дивно, зайнятість жінок (показник кореляції 0,273). Потрібно відмітити, що він дуже незначний. Такий результат зумовлений особливостями сучасного розвитку українського суспільства. З одного боку, теоретично, вплив жіночої зайнятості на народжуваність повинен бути від’ємним. Проте, на сучасному етапі збільшується чисельність пенсіонерів, які можуть займатися з онуками тоді, як мати може суттєво підвищувати середньодушовий дохід сім’ї, продовжуючи працювати. Найближчими до нуля є показники забезпеченості житлом. Проте, про їх важливість зазначено вище.

Швидке погіршення соціально-економічних умов життя широких верств населення тягне за собою погіршення санітарно-гігієнічних умов і неадекватність усіх видів обслуговування. Результати багатьох санітарно-епідеміологічних обстежень підтверджують той факт, що поширення соматичних і психічних захворювань, а також відхилень від норм соціальної поведінки відбиває соціальну кризу нашого суспільства.

Немає сумніву, що і соціальні інститути в умовах соціальної кризи втрачають свої позиції. Зростає незадоволення якістю функціонування соціальних інститутів попри значні витрати із суспільних фондів на їх утримання і розвиток.

Більшість дослідників сперечаються з приводу того, який критерій і узгоджену з ним систему показників слід застосовувати для вивчення соціальної кризи. Які б не були обставини, найбільш вживаним показником, який застосовується для вивчення соціальної кризи, є кількість самогубств. Це не інтегральний показник, однак, самогубство є моделлю для перевірки гіпотези, яка пов’язує хворобу з соціальним середовищем, оскільки більшість людей-самогубців психічно хворі. Дані кореляційного аналізу підтверджують наявність тісного зв’язку: коефіцієнт кореляції між природним приростом і смертністю від самогубств становить –0,81; помилка коефіцієнта кореляції –0,07. Залежність між двома показниками (результативна ознака – природний приріст) має приблизно прямолінійний характер.

Крім суто економічних та екологічних чинників, причинами погіршення демографічної ситуації є:

- безсистемний підхід до керування адміністративними територіями та регіонами;

- відсутність методології стратегічного керування майбутньою поведінкою організаційних систем регіонів;

- відсутність гармонізації в матеріальному виробництві та духовній сфері;

- відсутність обґрунтованих параметрів обмежень, через які система втрачає контроль над своїм внутрішнім і зовнішнім середовищами, що приводить до її розпаду;

- значною мірою невідповідність функцій, що їх виконують територіальні органи управління, дійсному призначенню цих функцій у системі.