Особливості споживчої поведінки на теренах України

Поведінка споживача на теренах України досить сильно відрізняється від поведінки споживачів за її межами. На це суттєвий вплив мають структура доходу пересічного українця. Частка оплати праці у ВВП, що є основою платоспроможного попиту населення, є низькою – 40%. Відрахування соцстраху призводить до її зниження до 30% (у США вона становить 60%). Російський капітал працює на 15% на власне населення, а у США – на 90%. Вузькість внутрішнього змушує одержати високий прибуток за рахунок його більш високої частки (в Росії до 20%, у США до 10%). Отже, щоб розширити внутрішній ринок необхідно збільшити частку зарплати у ВВП. За результатами діяльності 2003 року, фактичний прибуток домогосподарств у відношенні до ВВП в Україні становив 61%, а частка зарплати (включаючи нелегальну) - 35,4%, тоді як у США, за даними 1997 року, ці величини сягнули 73,5% і 49,7%.

Згідно з даними моніторингу, міра довіри в цілому і переважно до колег у 2003 році, коли вже можна було стверджувати, що економіка України була в основному ринковою, для якої феномен довіри є основною категорією багатьох процесів ринкового характеру, становила лише 47,1%. Це означає, що поведінковий тип довір за відносин, які стосуються і договірних відносин як обов’язкової складової господарювання сучасних людей, не був домінуючий. Профспілкам у 2004 році в Україні зовсім недовіряли 41,6% респондентів, політичним партіям - 59,9%, банкам – 56,2%, страховим компаніям 65,1%, благодійним фондам, суспільним асоціаціям та їх об’єднанням – 49,8%.

У задоволенні потреб населення й у підвищенні його життєвого рівня значну роль відіграє споживчий кредит. Сукупна видача кредитів на інвестиційні потреби самостійних кримських банків на 01.01.2002 р. досягла 17886312 грн., причому 82,21% загальних вкладень припадає на АКБ „Морський”. Результати аналізу на прикладі Автономної Республіки Крим підтвердили зрослу роль регіональних банків у кредитуванні населення на інвестиційні потреби. Разом з тим, звертає на себе той факт, що АППБ „Аваль” та колишні державні банки – „Укрсоцбанк” і „Промінвестбанк” – поступово витісняють Ощадбанк з лідируючих позицій у даному виді кредитування.

Заслуговує на увагу досвід роботи з житлового кредитування населення АКБ „Аркада” у співпраці з холдинговою компанією Київміськбуд. Зараз розмір кредиту складає 40-60% поточної ціни житла, а максимальний термін – 30 років, що робить доступним придбання житла в кредит для середнього класу.

Серед банківських кредитів населення на поточні потреби важливе місце замають позички на придбання товарів широкого споживання. Об’єктами кредитування в основному виступають транспортні засоби, побутова техніка, меблі і т.д.

У кредитуванні населення на споживчі потреби в Україні зростаючу роль займає такі небанківські кредитні установи, як ломбарди і, особливо кредитні спілки. В останні роки спостерігається різке зростання кількості кредитних спілок. Так, якщо на кінець 1999 року в Україні кількість зареєстрованих кредитних спілок склала 390, то на кінець 2000 року вона зросла до 601. Правда, з них реально діяло 374.

В Україні існують державні програми із кредитування населення на будівництво житла та покращення житлових умов. Це – кредити молодим сім’ям та одиноким молодим громадянам на будівництво (реконструкцію) житла; на індивідуальне житлове будівництво не депортованих осіб, які повернулись в Україну на постійне проживання; індивідуальним забудовникам житла на селі; на нове будівництво та відновлення житла і надвірних споруд для жителів Закарпатської області, які постраждали внаслідок стихійного лиха.

1.5. Аналіз нормативних законодавчих актів, що регулюють відносини „купівля-продаж”

Нормативно-інформаційними джерелами, які регуляють відносини „купівля-продаж” є Конституція України, Цивільний кодекс України, Арбітражний процесуальний кодекс України, “Про власність”, “Про місцеве самоврядування”, “Про підприємництво”, “Про підприємства в Україні”, “Про заставу”, “Про охорону навколишнього природного середовища”, “Про господарські товариства”, “Про оренду державного і комунального майна”, “Про цінні папери і фондову біржу”, “Про приватизаційні папери” та інші законодавчі акти, а також Укази Президента України, Постанови Кабінету Міністрів України, накази Фонду державного майна України, інших міністерств і відомств з питань приватизації.

Закон України ”Про захист прав споживачів” (від 20 лютого 2004 року) регулює відносини між споживачами товарів (робіт, послуг) і виробниками, виконавцями, продавцями в умовах різних форм власності, встановлює права споживачів та визначає механізм реалізації державного захисту їх прав.

Держава забезпечує громадянам як споживачам захист їх прав, надає можливість вільного вибору товарів (робіт, послуг), набуття знань і кваліфікації, необхідних для прийняття самостійних рішень під час придбання та використання товарів (робіт, послуг) відповідно до їх потреб, і гарантує придбання іншими законними способами товарів (робіт, послуг) в обсягах, що забезпечують рівень споживання, достатній для підтримання здоров’я і життєдіяльності.

Згідно ст. 12, кожний споживач має право на належну якість товарів (робіт, послуг). Споживач має право вимагати від продавця (виробника, виконавця), щоб якість придбаного ним товару (виконаної роботи, наданої послуги) відповідала вимогам нормативно-правових актів та нормативних документів, умовам договорів, а також інформації про товар (роботу, послугу), яку надає продавець (виробник, виконавець).

Вимоги до товару (роботи, послуги) щодо його безпеки для життя, здоров’я і майна споживачів, а також навколишнього природного середовища встановлюються нормативними документами.

Продавець (виробник, виконавець) зобов’язаний передати споживачеві товар (роботу, послугу), який за якістю відповідає вимогам нормативних документів, умовам договору, а також інформації про товар (роботу, послугу), що надається продавцем (виробником, виконавцем).

На товари, що завозяться на територію України, повинен бути передбаченим чинним законодавством документ, який підтверджує їх належну якість.

Виробник (виконавець) зобов’язаний забезпечити можливість використання товару (результатів виконаної роботи) за призначенням протягом терміну його служби, передбаченого нормативним документом або встановленого ним за домовленістю із споживачем, а в разі відсутності таких термінів – протягом 10 років.

Виробник зобов’язаний забезпечити технічне обслуговування та гарантійний ремонт товару, а також випуск і поставку для підприємств, що здійснюють технічне обслуговування та ремонт, в необхідних обсягах та асортименті запасних частин протягом усього терміну його виробництва, а після зняття з виробництва – протягом терміну служби, а в разі відсутності такого терміну – протягом 10 років.

Стаття 14 визначає права споживача в разі придбання ним товару неналежної якості: споживач при виявленні недоліків чи фальсифікації товару протягом гарантійного терміну в порядку та строки, встановлені законодавством, і на підставі обов’язкових для сторін правил чи договору, має право за своїм вибором вимагати від продавця чи виробника:

o безоплатного усунення недоліків товару або відшкодування витрат на їх виправлення споживачем чи третьою особою;

o заміни на товар аналогічної марки (моделі, артикулу, модифікації) належної якості;

o відповідного зменшення його ціни;

o заміни на такий же товар іншої марки (моделі, артикулу, модифікації) з відповідним перерахуванням його ціни.

Метою Закону України „Про власність” (від 7 лютого 1991 року) є забезпечення вільного економічного самовизначення громадян, використання природного, економічного, науково-технічного та культурного потенціалів республіки для підвищення рівня життя її народу.

Стаття 2 визначає право власності:

1. Право власності – це врегульовані законом суспільні відносини щодо володіння, користування та розпорядження майном.

2. Право власності в Україні охороняється законом. Держава забезпечує стабільність правовідносин власності.

3. Кожен громадянин в Україні має право володіти, користуватись і розпоряджатись майном особисто або спільно з іншими.

4. Власність в Україні виступає в таких формах: приватна, колективна, державна. Всі форми власності є рівноправними.

5. Власність в Україні існує в різних формах. Україна створює рівні умови для розвитку всіх форм власності та їх захисту.

Право власності, згідно ст. 4, визначає:

1. власник на свій розсуд володіє, користується, розпоряджається належним йому майном.

2. власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, що не суперечать закону. Він може використовувати майно для здійснення господарської та іншої, не забороненої законом, діяльності, зокрема, передавати його безоплатно або за плату у володіння або користування іншим особам.

3. всім власникам забезпечуються рівні умови здійснення своїх прав.

4. держава безпосередньо не втручається в господарську діяльність суб’єктів права власності.

5. власник, здійснюючи свої права, зобов’язаний не завдавати шкоди навколишньому середовищу, не порушувати права та охоронювані законом інтереси громадян, юридичних осіб і держави. При здійсненні своїх прав і виконанні обов’язків власник зобов’язаний додержуватись моральних засад суспільства.

6. у випадку і в порядку, встановлених законодавчими актами України, діяльність власника може бути обмежено або припинено, або власника може бути зобов’язано допустити обмежене користування його майном іншими особами.

Цивільний кодекстеж визначає право власності. Зміст права власності не зводиться виключно до її розуміння як відношення особи до речі. Власність – це суспільне відношення. В ньому, з одного боку, є власник, який відноситься до майна як до свого, з другого – інші особи – невласники, для яких це майно є чуже і вони зобов’язані не порушувати чуже право власності. У відносинах власності проявляється вольовий аспект. Власник наділений певними повноваженнями, які здійснює на власний розсуд щодо належного йому майна.

Проте, практика укладання та виконання договорів купівлі-продажу виявила чимало правових проблем, пов’язаних як з недоліками в організації цієї роботи, так і з недосконалістю правового регулювання відносин купівлі-продажу, на що неодноразово звертала увагу Верховна Рада України у своїх постановах за підсумками розгляду звітів Фонду державного майна України. Про це свідчить також і судова практика. Арбітражними судами України, наприклад, у 2004 році розглянуто 1265 справ про визнання недійсними та розірвання договорів купівлі-продажу. З цієї загальної кількості задоволено 978 вимог про розірвання договорів та 287 заяв про визнання договорів недійсними. Протягом 2005 року було вирішено 2432 справи, пов’язані з розглядом розбіжностей при укладанні договорів купівлі-продажу, їх зміною та розірванням, зобов’язанням укласти договір купівлі-продажу, визнанням зазначених договорів недійсними.