Дослідження впливу вільного часу на купівельну поведінку споживача

Ранг права, що характеризують вибір населення, виражений найбільш чітко відносно традиційних життєвих потреб. При постійному їх насиченні не тільки починають переважати духовні і соціальні потреби, але і розширяється еластичність попиту на предмети, що задовольняють відповідні потреби. Менш очевидні і більш індивідуалізовані переваги вивчення сфери, пов’язаної з розвитком творчих здібностей населення.

Характер взаємозв’язків між особистим споживанням і використанням часу в процесі суспільного відтворення ( з виділенням тих і інших потоків взаємодії ) умовно відображена в Додатку В. Зворотні зв’язки системи появляються через паралельно протікаючи процеси формування і задоволення потреб і використання вільного часу з однієї сторони і їх взаємодія на випуск продукції і на здатність до праці з іншої. На схемі блок формування попиту охоплює зв’язки між виробництвом і особистими видатками ( через пропозицію, потреби і купівельну спроможність ). Взаємозв’язки використання часу ( для неробочої діяльності ) і особистих споживчих видатків при задоволенні потреб населення (Додаток Г).

Спрощена структура моделі вищого рівня. Із складу кінцевого продукту виділений фонд особистого споживання робітників виробничої сфери, динаміка якої пов’язана з екстенсивним розвитком виробництва, тобто, із збільшенням середньорічної чисельності робітників виробничої сфери при незмінній оснащеності їх засобами праці і ростом продуктивності праці. Для освоєння нових виробничих потужностей і підтримання темпів росту виробничої праці, технічно визначеними речовими умовами виробництва, частина додаткового продукту, який отриманий за рахунок виробничої праці, необхідно направити на матеріальне стимулювання. В моделі приріст фонду особистого споживання робітників виробничої сфери, призначеного на матеріальне стимулювання, пов’язаний з ростом виробничої праці.

Капітальні вкладення даного року частково реалізуються у вигляді відшкодування і приросту виробничих основних фондів цього року, а частково поглинаються незавершеним будівництвом, тобто джерелом приросту виробничих основних фондів являються виробничі капітальні вкладення не лише даного року, але і попередніх років. В запропонованій моделі лаг капіталовкладень враховується з допомогою коефіцієнтів, які характеризують акумулювання капіталовкладень, тобто в кожній одиниці вхідних в даному році виробничих фондів містяться визначені частки капіталовкладень текучого року і ряду попередніх років.

Модель описується системою рівностей ( для кожного ):

X(t) – a_m(t)X(t)-Y(t)=0 (2.9)

X(t)= (2.10)

Y(t)=V(t)+V_н(t)+K(t)+K_н(t)+Q(T)+S(t)+R(t) (2.11)

V(t)=V(t-1)[1+γ(N(t)-1)]c(t) (2.12)

N(t)= (2.13)

F(t)=F(t-1)-α(t)F(t-1)+[1-α(t)]∆F(t) (2.14)

(t)=F(t-1)-yα(t)F(t-1)+ω[1-α(t)]∆F(t) (2.15)

K(t)= (2.16)

(2.17)

V_н(t)=f_н{Y(t), L(t), V_n(t-1)} (2.18)

K_н(t)=f_k{W(t)} (2.19)

W(t)=V(t)+V_н(t) (2.20)

Q(t)=fQ{∆X(t)} (2.21)

∆X(t)=X(t)-X(t-1) (2.22)

S(t)=f_s{X(t)} (2.23)

R(t)=f_R{X(t)} (2.24)

W(t)=u(t)Z^tW(0) (2.25)

Тут Y(t) – об’єм кінцевого продукту;

X(t) – об’єм сукупного народного продукту ( з врахуванням зовнішньоторговельних операцій );

V(t) – фонд особистого споживання робітників виробничих галузей;

V_н(t) – сумарна величина фонду особистого споживання робітників невиробничої сфери і громадських фондів споживання;

K(t) – виробничі капіталовкладення;

K_н(t) – невиробничі капіталовкладення;

Q(t) – приріст матеріальних оборотних виробничих фондів і товарних запасів;

S(t) – сальдо експорту і імпорту;

R(t) – втрати та інші невиробничі витрати;

W(t) – загальний об’єм фонду особистого споживання;

C(t) – темп зростання середньорічної чисельності робітників виробничих галузей;

N(t) – темп росту виробничої праці;

F(t) – виробничі основні фонди на кінець року t;

- середньорічні виробничі фонди;

∆F(t) – величина виробничих фондів, які вводяться в році t;

a_M(t) – коефіцієнт матеріаломісткості сукупного народного продукту;

a_F(t) – коефіцієнт фондоємкості, який визначається як відношення середньорічної величини виробничих основних фондів до величини сукупного народного продукту;

γ – коефіцієнт кількісного відношення між приростом виробничої праці і приросту фонду особистого споживання V(t), призначеного для стимулювання росту виробничої праці робітників виробничої сфери;

α(t) – коефіцієнт вибуття основних виробничих фондів через амортизацію і зношення;

β(t,t₁) – частка капіталовкладень року t₁ в одиниці приросту основних виробничих фондів року t;

ω, φ – коефіцієнти приближеного врахування нерівномірності відповідно вводу і вибуття основних виробничих фондів;

Z_t – матриця кількості і соціальної структури населення;

u (t) – елементи шкали U_t щорічного темпу росту W(t);

τ – величина лагу капіталовкладень;

T – тривалість розглядуваного періоду.

Нерівність (2.9) являється балансовим рівнянням сукупного народного продукту, рівність (2.11) – рівність розподілу кінцевого продукту, рівності (2.13), (2.14) та (2.15) описують відповідно динаміку виробничої праці і основних виробничих фондів на визначений момент часу і їх середньорічного рівня, а величина Z у рівності (2.23) являється величиною, що максимізується в моделі.

Народні фонди споживання (2.16) визначаються декількома способами – в залежності від загального випуску кінцевої продукції, чисельності і структури населення, попереднього рівня відповідної частини споживчих розходів.

При побудові залежності (2.17) виділяється частина капіталовкладень, яка у функціональному відношенні безпосередньо пов’язана з відповідною частиною фонду особистого споживання населення - в сфері провіщення, охорони здоров’я та іншого, - і частина, пов’язана з загальним об’ємом і структурою фонду особистого споживання, але без строго заданого функціонального опису. Останню пропонується визначити шляхом економетричної імітації.

Рівності (2.21) та (2.22) характеризують відповідно загальну залежність сальдо зовнішньої торгівлі і невиробничих затрат та втрат від випуску загальної продукції і визначається також шляхом економетричної імітації з деталізацією найбільш суттєвих визначаючих змінних в залежності від значимості статистичних параметрів взаємозв’язків.

Максимізація росту фонду особистого користування без відповідного накопичення може призвести до „проїдання” кінцевого продукту, так як капіталовкладення, які здійснюються пізніше, ніж за років до кінця цього періоду, вже не збільшать основних виробничих фондів і тим самим не будуть сприяти збільшенню фонду споживання в рамках розглядуваного періоду. Однак із врахуванням перспективних інтересів суспільства капіталовкладення за ці роки не повинні згортатися, так як, в протилежному випадку це потягне за собою зменшення фонду споживання в майбутньому. Виходячи із цих міркувань в модель введені додаткові умови, згідно з якими темпи росту основних виробничих фондів не зменшуються, по принаймні протягом років за рамками розглядуваного періоду.

Підчас часової модифікації даної системи моделей в якості функціонала адаптивної орієнтації споживачів до раціоналізації затрат вільного часу можна було запропонувати наступну функцію, яка має на меті мінімізацію різниці між інерційною траєкторією поведінки , і траєкторією поведінки, скорегованою з врахуванням раціональних суспільних уставів, :

(2.26)

де - час споживчої групи , який використовується к-им чином, який в сукупності оптимізується вибором структури вільного часу;

- час, який витрачається при використанні к-го продукту (або послуги);

- вектор використання к-го продукту соціальної групи споживачів і;

- коефіцієнт кореляції для врахування ієрархії споживачів (з врахуванням ринкових обмежень);

- коефіцієнт адаптації поведінки.

Необхідні функціональні залежності і коефіцієнти в ряді випадків знаходяться за допомогою економетричного імітаційного моделювання в сукупності з методом експертних оцінок. Прогнозування значень таких макропараметрів, як фондо- і матеріалоємність сукупного суспільного продукту, являють собою доволі складну задачу. Аналіз тенденцій зміни цих параметрів поки не привів до обґрунтування певної абсолютної закономірності в їх русі. Являється доцільним застосування для прогнозування рівня цих показників найбільш простих методів екстраполяції в сукупності з неформальними методами прогнозування, які враховують умови планованого періоду і висунуті задачі розвитку.

Модель нижчого рівня агрегованості.Вона умовно зображена в блоці 1 приведеної нижче системи багатосекторних моделей регіонального виробництва і складає основу цієї системи, що реалізує вищенаведені принципи побудови систем прогнозних моделей. Фінансовий аспект системи більш детально розкривається в фінансовому блоці (блок 2), в якому відображені баланси грошових доходів і витрат виробничих галузей і державного бюджету регіона, а також деталізовані розрахунки доходів населення по витокам їх формування. Величини доходів, які визначають платоспроможний попит населення, галузей і бюджетних організацій, формуються в процесі рішення системи. Реалізація платоспроможного попиту по товарним і дохідним групам населення розкриваються в блоці формування особистих витрат, який ґрунтується на модифікації імітаційної моделі Р. Стоуна. Необхідні демографічні показники на перспективу (чисельність зайнятих в галузях матеріального і нематеріального виробництва) в регіоні визначаються в блоці моделювання демографічних процесів (блок 4).

Основним джерелом інформації про міжгалузеві потоки виробництва і розподілу є міжгалузевий баланс, і структурні якісні коефіцієнти яких не вистачає, отримані шляхом експертних оцінок, окремі функціональні залежності знаходяться за допомогою економетричного імітаційного моделювання. На основі відбору варіантних рішень системи і їх додаткового аналізу і корекції приймаються планові рішення на довгострокову перспективу. Отримані рішення використовуються також для співставлення динамічних моделей автоматизованих систем планових розрахунків, розподілів виробничих сил і моделей ефективності виробництва.

Модель нижчого рівня описується наступними рівняннями:

Тут - коефіцієнти прямих матеріальних затрат;

- коефіцієнти дійсної структури виробничих капіталовкладень;

- коефіцієнти структури народного користування;

- ввіз продукції галузі і;

- вивіз продукції галузі і, об’єм якої складається із обов’язкового вивозу , яке створювалось в плановому порядку, і додаткового вивозу ;

- вектор валової продукції галузей матеріального виробництва;

- вектор приросту валової продукції галузей;

- вектор загального фонду використання;

вектор числа зайнятих в галузях матеріального виробництва.

Інші позначення (помічені індексом і) мають той самий зміст, що й моделі (2.9)-(2.25).

Рівність (2.27) являється балансовим рівнянням виробництва і розподілу валової продукції галузі і. Рівняння (2.28) зв’язує валовий випуск, середньорічні основні виробничі фонди і чисельність зайнятих в і-ій галузі матеріального виробництва по функції

(2.43)

де - параметри, - коефіцієнт вікової структури фондів.

Дані рівняння відображають інші важливі залежності суспільного виробництва з врахуванням особливостей економетричної імітації окремих процесів (включаючи потоки зовнішньоторгового балансу. Інші рівняння здійснюють зв’язку моделей різних рівнів.

Робота по уточненню і по вдосконаленню системи моделей і апробування функціонування складників моделей у вигляді системи взаємозалежних алгоритмів на ЕВМ типу ЕС для практичних прогнозних регіональних розрахунків продовжується, зокрема, з метою більшої інтеграції в ній потоків використання часу, необхідного для особистого користування. Варіантні розрахунки основних показників суспільного виробництва регіону і розподілу наявних ресурсів по галузях матеріального виробництва з використанням цих алгоритмів повинні сприяти покращенню можливостей врахування особливостей виробничого процесу при планових рішеннях.