Вексель, його види

Вексель - це цінний папір, що містить безумовне боргове зобов'язання. При розрахунках зі зовнішньоторгових операцій використовуються простий та переказний (тратта) векселі.

Переказний вексель — безумовна пропозиція трасанта, адресовану трасату, сплатити третій особі в установлений термін вказану суму. При виникненні такого грошового зобов'язання трасант стає і кредитором відносно трасата, і боржником відносно ремітента.

Простий вексель виставляється не кредитором, а боржником, який називається векселедавцем. Останній бере зобов'язання сплатити кредитору певну грошову суму в обумовленому місці у визначений термін.

У складанні простого векселя беруть участь дві особи -векселедавець (платник) та векселетримач (отримувач коштів за векселем), перевідного векселя - три особи: трасант (особа, яка видала вексель чи наказ платити), трасат (платник за векселем) та ремітент (особа, на користь якої видано вексель).

Інколи в міжнародних розрахунках для оплати товарів,що надходять з консигнаційних складів, або при перераху­ваннях за поставлені товари використовується чекова форма розрахунків.Чек є безумовним наказом банку-платнику від імені особи, що видала чек, сплатити власнику чека певну суму.

 

ТЕМА 9. ВАЛЮТНІ ТА КРЕДИТНІ РИЗИКИ, СПОСОБИ ЇХ СТРАХУВАННЯ

1. Загальна характеристика валютного та кредитного ризиків.

2. Захисні застереження.

3. Методи страхування кредитних та валютних ризиків.

1. Загальна характеристика валютного та кредитного ризиків.

В умовах інтеграції у світо­вий фінансовий ринок питання правильної оцінки та правильної побудови системи управління валютним ризиком для комерцій­ного банку є надзвичайно важливим завданням.

Зовнішньоекономічні операції пов'язані з різного роду ва­лютними ризиками, небезпекою валютних (курсових) втрат, які можуть виникнути у зв'язку зі зміною курсу іноземної ва­люти щодо національної при проведенні зовнішньоторговель­них, кредитних та валютних операцій. При цьому, експортер може зазнати збитків (курсових втрат) при зниженні курсу іно­земної валюти щодо національної — в період між підписанням контракту та здійсненням за ним платежів. Курсові втрати імпортера пов'язані з ймовірним підвищенням курсу валюти, в якій передбачені розрахунки за контрактом.

Під валютним ризиком розуміють можливість грошових втрат в результаті коливань валютних курсів.

Головним чинником валютних ризиків є коротко- та довгострокові коливання обмінних курсів, що залежать від попиту й пропозиції валюти на національних і міжнародних валютних ринках. У довгостроковому плані визначальну роль відіграє загальний економічний стан країни, рівень виробництва, збалансованість основних макроекономічних пропорцій, обсяги зовнішньої торгівлі тощо, а в короткостроковому — збалансованість окремих ринків і загальний стан ринкового й конкурентного середовища.

Ефективна робота комерційного банку на валютному ринку залежить не лише від валютного ризику, а й від комплексу супу­тніх ризикових складових, з якими дуже тісно пов'язаний валют­ний ризик.

Валютний ризик є специфічним видом ринкового ризику. Йо­го сутність полягає у можливості фінансових втрат за балансови­ми та позабалансовими статтями у зв'язку зі зміною ринкових умов і, відповідно, з рухом ринкових валютних курсів. Ці фінансові втрати можливі у разі: а) переоцінювання відкритих валют­них позицій (коротких та довгих), б) проведення операцій на строковому ринку — переоцінювання позабалансових статей за похідними фінансовими інструментами, угодами форвард, своп, ф'ючерсами, опціонами).

Валютний ризик є наслідком незбалансованості активів і паси­вів щодо кожної з валют за термінами і сумами. За характером і місцем виникнення валютні ризики поділяються на:

* операційні;

* трансляційні (бухгалтерські);

* економічні.

Операційний ризик пов'язаний з торговельними операціями, а також із грошовими угодами з фінансового інвестування та диві­дендних платежів або отримання коштів в іноземній валюті в майбутньому.

Трансляційний (бухгалтерський) ризик пов'язаний з переоці­нюванням активів, пасивів та прибутків у національну валюту, а також може виникати під час експорту чи імпорту інвестицій. Він впливає на показники балансу, що відображають звіт про одер­жані прибутки та збитки після перерахунків сум інвестицій у на­ціональну грошову одиницю. Врахувати трансляційний ризик можна під час складання бухгалтерської та фінансової звітності.

Економічний валютний ризик пов'язаний з можливістю втрати доходів за майбутніми контрактами через зміну загального еко­номічного стану як країн-партнерів, так і країн, де розташована компанія. Насамперед він обумовлений необхідністю здійснення постійних розрахунків за експортними та імпортними операція­ми, інтенсивність яких, у свою чергу, може залежати від валют­них курсів.

2. Захисні застереження.

Для запобігання валютних ризиків практика міждержавних розрахунків виробила систему валютних застережень, які є специфічною формою валютних обмежень.

Валютні захисні застереження направлені на усунення або обмеження валютного ризику в торговельно-економічних відно­синах з країнами, розрахунки з якими здійснюються у вільно конвертованій валюті, а також тими з них, де розрахунки здійснюються за клірингом. Втручання держави у сферу міжнародних валютно-фінансо­вих відносин виявляється в періодичному використанні валют­них клірингів, при застосуванні яких взаємні розрахунки між двома або кількома країнами здійснюється шляхом заліку зу­стрічних вимог, а платежі валютою здійснюються лише на суму різниці в товарних поставках та наданих послугах.

Валютні застереження - спеціально включені в текст контракту умови, відповідно до яких сума платежу повинна бути переглянута в тій же пропорції, в якій відбудеться зміна курсу валюти платежу стосовно валюти застереження. Валютне застереження «рівного ризику» збільшує межі коливань валютних курсів і тим і самим період часу, протягом якого партнери можуть без перегляду умов контракту співпрацювати на взаємовигідній основі.

Валютні застереження бувають: непрямі; прямі; мульти­валютні; на базі СДР.

Непряме валютне застереження використовується в тих і випадках, коли ціна товару зафіксована в одній з найбільш розповсюджених в міжнародних розрахунках валют (долар США, японська єна та інші), а платіж передбачений в іншій грошовій одиниці, зазвичай національній валюті.

Пряме валютне застереження використовується, коли валюта ціни і валюта платежу збігаються, але величина суми платежу, що обумовлена в контракті, залежить від змін курсу валюти розрахун­ків відносно іншої, більш стабільної валюти, так званої валюти застереження.

Різновидом валютних застережень є так звані мультивалютні застереження. Мультивалютні застереження передбачають пе­рерахунок суми платежу за умови зміни середньоарифметич­ного курсу найбільш стійких валют світу щодо валюти плате­жу. Використання мультивалютних застережень дає змогу уникнути залежності тільки від однієї валюти, оскільки розра­хунок здійснюється за середнім умовним показником, який дозволяє визначити величину валюти ціни і валюти платежу не на базі однієї валюти, а на основі кількох валют.

Система валютних обмежень регламентується державою в цілому, а специфічна їх форма — валютні застереження — використовується на макроекономічному рівні у зовнішньо­економічних відносинах юридичними і фізичними особами.

Загалом система валютного регулювання і валютного конт­ролю спрямована на досягнення країнами або іншими суб'єкта­ми зовнішньоекономічних відносин більшого ступеня своєї платоспроможності щодо інших країн чи суб'єктів та світового співтовариства в цілому.

1. Методи страхування валютних ризиків (хеджування).

Протягом останніх десятиріч практикою МЕВ опрацьовано кілька методів управління валютним ризиком. Йдеться про застосування системи хеджування (hedging), яка криє в собі су­купність банківських, біржових і комерційних заходів стра­хування валютного ризику.

Система заходів із страхування валютних ризиків та зменшення валютних втрат називається "хеджуванням" (hedging - огороджування). У страхуванні мають необхідність підприємства, що займаються ЗЕД, банки, що працюють з іноземною валютою, їх клієнти, приватні особи.

Заходи з хеджування ЗЕД здійснюються на трьох рів­нях: транснаціональному (регіональному), міждержавному й міжфірмовому.

На транснаціональному рівні розробляється і реалізу­ється в рамках міжнародних економічних угруповань (МВФ, ЄВС та інших) глобальна система заходів, що визначає найзагальніші принципи й норми валютного ре­гулювання.

Із запровадженням «плаваючих» валютних курсів у прак­тиці МЕВ набула поширення система страхування від валютного ризику, що реалізу­ється на міждержавному (двосторонньому) рівні та рівні ЗЕД окремо взятих держав. Йдеться про заходи макроекономічного характеру — укла­дення міждержавних угод, діяльність у структурах ва­лютно-клірингових союзів, визначення режиму валютного регулювання та утворення внутрішньодержавної (націо­нальної) системи страхування від валютного ризику.

Основніметоди страхування валютних ризиків такі:

1. Структурне збалансування активів, пасивів, кредиторської та дебіторської заборгованості.

2. Зміна термінів платежів (leads and lags). Leads and lags – прискорення чи затримка платежів в міжнародній торгівлі для захисту від валютного ризику чи отримання виграшу від зміни валютного курсу.

3. Форвардні угоди. Сутність форвардних операцій із страхування валютних ризиків полягає в тому, що при поданні комерційної пропозиції або при підписанні контракту експортер, знаючи приблизний графік надходження платежів за контрактом, укладає зі своїм банком угоду про переуступку йому майбутніх надходжень в валюті за завчасно визначеним (терміновим) курсом. Отже, експортер наперед може визначити суму свого доходу в національній валюті і, виходячи з цього, встановлювати ціну контракту. Цей терміновий курс може бути більшим (тобто котируватись з премією) або меншим (тобто котируватись з дисконтом) за курс валюти на дату проведення такої угоди і залежить від різниці в процентних ставках на міжбанківському ринку за депозитами у відповідних валютах.

4. Операції "своп". В останні роки набув поширення метод валютного страхування, пов'язаний з використанням валютних «свопів»(currency swaps). Якщо на початку 1980-х pp. обсяг ринку операцій «своп»становив до 0,5 млрд. доларів США, то нині він перевищує суму в 500 млрд. доларів. Як метод курсового страхування система «своп»представляє обмін довготерміновими кредитними зобов'язаннями в одній ва­люті на однозначні зобов'язання в іншій валюті. Йдеться про обмін еквівалентних сум у різних валютах з неод­мінною умовою здійснення через певний, спеціально обу­мовлений (скажімо, 5 років) строк зворотної операції.

5. Опціонні угоди. У 1980-х pp. широкого розвитку набув метод валют­ного опціону (option of exchange), за яким контрагентом надається право вибору альтернативних валютних умов контракту. Йдеться про можливість купівлі чи продажу однієї валюти взамін на іншу за наперед визначеним курсом у будь-який час до попередньо встановленої дати. Зрозумілою є ефективність цієї операції. Водночас слід враховувати і витрати, що їх несе фірма, яка вдається до цього методу страхування: вона виплачує премію про­давцеві опціону (банку). Попри це, спеціалісти вважають, що зазначена форма страхування від валютного ризику є досить перспективною. Підтвердженням цього є кількіс­ний ріст опціонних бірж, що спеціалізуються на торгівлі різними видами опціонів. Так, 1978 р. було засновано Європейську опціонну біржу в Амстердамі (European Op­tions Exchange), яка надзвичайно швидко нарощує обсяги відповідних валютних операцій. Те саме можна сказати і про діяльність Чиказької біржі опціонів та інших спеці­алізованих у цій сфері фінансово-валютних установ.

6.Фінансові ф'ючерси.

7.Кредитування та інвестування в іноземній валюті.

8.Реструктуризація валютної заборгованості.

9. Паралельні позички.

10. Дисконтування вимог в іноземній валюті (форфетування).

10. Використання валютних коштів.

11. Здійснення платежів за допомогою зростаючої валюти.

14. Самострахування. Ком­панії — суб'єкти ЗЕД — у своїй практиці звичайно використовують стратегію вибіркового страхування, за якою страхуються лише ті валютні опе­рації, по яких можливий ризик втрат перевищує ймовірний виграш. При цьому йдеться про глибоко індивідуалізовану систему заходів, яка відтінює специфічні особливості кон­кретного суб'єкта ринку.

4. Методи страхування кредитних ризиків.

Способи захисту від кредитного ризику: лімітування кредитів; диверсифікація кредитних вкладень; вивчення та оцінка кредитоспроможності позичальника; вимога від клієнтів достатнього та якісного забезпечення за виданими кредитами; оперативність при стягненні боргу; страхування кредитних операцій.

ТЕМА 10. МІЖНАРОДНІ КРЕДИТНІ ВІДНОСИНИ

1. Міжнародний кредит.

2. Форми та види міжнародного кредиту.

3. Механізм здійснення міжнародних кредитних операцій.

4. Умови міжнародного кредиту.

1. Міжнародний кредит.

Міжнародний кредит — це рух позичкового капіталу, пов'язаний із наданням валютних і товарних активів одними суб'єктами світової системи господарства іншим на умовах платності, строковості, повернення [Рогач].

Міжнародний кредит — це надання у тимчасове користу­вання грошово-матеріальних ресурсів одних країн іншим. На практиці здійснюється шляхом надання валютних і товарних ресурсів на умовах зворотності та виплати процентів, переваж­но у вигляді позик.

Міжнародний кредит - це рух позичкового капіталу у сфері МЕВ, пов'язаний із наданням валют­них і товарних ресурсів на умовах повернення, терміновості і сплати відсотків. Кредиторами та позичальниками виступають приватні підприємства (банки, фірми), державні установи, уряди, міжнародні і регіональні валютно-кредитні та фінансові організації. Об'єктивною основою його розвитку стали вихід виробництва за національні межі, посилення інтернаціоналізації господарських зв'язків. Інтенси­фікація світогосподарських зв'язків, поглиблення МПП зумовили збільшення обсягів, подовження та диференціацію термінів міжнародного кредиту.

Джерелами міжнародного кредиту є: тимчасово вивільнена у підприємств у процесі кругообороту частина капіталу у грошовій формі; грошові нагромадження держави та приватного сектора, мобілізовані банками. Міжнародний кредит відрізняється від вну­трішнього міждержавною міграцією й укрупненням цих традиційних джерел завдяки їх залученню з багатьох країн. Хоч міжнародний кредит опосередковує рух товарів, послуг і капіталів у внутрішньому обороті, однак рух позичкового капіталу за національним кордоном є відносно самостійним по відношенню до товарів, вироблених за рахунок позикових коштів. Це зумовлено погашенням кредиту за рахунок прибутку від експлуатації введеного в дію з допомогою позикових засобів підприємства, а також використанням кредиту у некомерційних цілях.

Принципи міжнародного кредиту.Зв'язок міжнародного кредиту з відтворенням проявляється у його принципах:

1)повернення: якщо отримані засоби не повертаються, то це безповоротня передача грошового капіталу, тобто фінансування;

2) терміновість, яка забезпечує повернення кредиту в установлені кредитною угодою терміни;

3) п л а т н і с т ь, що відображає дію закону вартості та спосіб здійснення диференційованих умов кредиту;

4) забезпеченість, яка проявляється у гарантіях його погашення;

5) цільовий характер, що передбачає визначення конкретних об'єктів позики (наприклад, «зв'язані» кредити) та його застосування насамперед для стимулювання експорту країни-кредитора.

Принципи міжнародного кредиту виражають його зв'язок з економічними законами ринку і використовуються для досягнення поточних і стратегічних завдань суб'єктів ринку та держави.

Функції міжнародного кредиту.Міжнародний кредит ви­конує певні функції, які відбивають специфіку руху позичкового капіталу у сфері МЕВ, зокрема:

1. Перерозподіл позичкових капіталів між країнами для забезпе­чення потреб розширеного відтворення. Через механізм міжнарод­ного кредиту позичковий капітал потрапляє у ті сфери, яким від­дають перевагу економічні агенти з метою отримання прибутку. Тим самим кредит сприяє вирівнюванню національного прибутку у середній прибуток і підвищенню його маси.

2. Економія витрат обігу у сфері міжнародних розрахунків шляхом заміни реальних грошей кредитними, а також шляхом роз­витку та прискорення безготівкових платежів, заміни готівкового валютного обороту міжнародними кредитними операціями. На основі
міжнародного кредиту виникли кредитні засоби міжнародних розра­хунків - векселі, чеки, а також банківські перекази, депозитні сер­тифікати тощо. Економія часу обігу позичкового капіталу у міжнарод­них відносинах збільшує час продуктивного функціонування капіталу,
забезпечуючи розширення виробництва та зростання прибутків.

3. Прискорення концентрації та централізації капіталу. Завдяки залученню іноземних кредитів прискорюється процес капіталізації додаткової вартості, розсуваються межі індивідуального нагромад­ження, капітали підприємців однієї країни збільшуються за рахунок приєднання до них коштів інших країн.

Міжнародний кредит виконує ряд важливих функцій: сти­мулює експорт товарів та послуг, створює сприятливі умови для розширення приватних іноземних інвестицій, служить важливим знаряддям одержання прибутку у вигляді процентів від країн-боржників, сприяє розвитку міждержавних госпо­дарських зв'язків та поглибленню процесів міжнародної еко­номічної інтеграції.

Значення функцій міжнародного кредиту нерівноцінне і зміню­ється в міру розвитку національного та світового господарства. У сучасних умовах міжнародний кредит виконує функцію регулювання економіки і сам виступає об'єктом регулювання.

2. Форми та види міжнародного кредиту.

Міжнародне кредитування здійснюється в різноманітних фор­мах та видах. Для зручності вивчення та використання останні класифікують за головними ознаками, які характеризують кредит із різних боків (за об'єктами і джерелами кредитування, терміном надання та ін.).

Головною ознакою класифікації є поділ кредитів заоб'єктам кредитування,у відповідності до якого міжнародний кредит (так само, як і внутрішній) виступає у двох основних формах:

• товарного, або комерційного, кредиту;

• грошового, або банківського, кредиту.

Існує і змішана форма міжнародного кредиту — фірмово-банківські кредити.

За терміномкредити поділяються на: короткострокові — до одного року; середньострокові — від одного року до п'яти (інколи до семи—восьми) років; довгострокові — понад 10 років. Части­ною довгострокового кредиту є позики — залучення державними та приватними корпораціями позичкових коштів на національно­му та світовому ринках позичкових капіталів через випуск влас­них боргових зобов'язань. Довгострокові кредити і позики обслуговують розширене відтворення основного капіталу, експорт ма­шин, обладнання, реалізацію промислових проектів.

За видами зовнішньоекономічної діяльностікредити поділяють­ся на комерційні, тобто ті, що пов'язані із зовнішньоторговельни­ми операціями; фінансові, які використовуються на будь-які цілі, включаючи погашення заборгованості, інвестування в цінні папе­ри, прямі капіталовкладення; "проміжні" кредити, призначені для обслуговування змішаних форм вивозу капіталів, товарів та по­слуг, наприклад у вигляді виконання підрядних робіт (інжиніринг).

За валютою позикивирізняють: міжнародні кредити у валюті країни-боржника або країни-кредитора; у валюті третьої країни, а також у міжнародних рахункових валютних одиницях (СДР, колиш­ня екю). Найчастіше міжнародний кредит надається у валюті країни-кредитора.

За забезпеченнямміжнародні кредити класифікують на забез­печені та бланкові. Забезпечені надаються під товари, товаророзпорядчі та інші комерційні документи, цінні папери, векселі, нерухомість та коштовності. Інколи використовують частину офіційних золотих запасів країни. Бланковий кредит надається під зобов'язання боржника погасити його у встановлений термін і оформляється соло-векселем з одним підписом — позичальника. Різновидами бланкових кредитів є контокорент та овердрафт.

Проектне фінансування — нова форма кредитування країн, що розвиваються, яка передбачає спільне фінансування кількома кредитними установами великих, переважно інфраструктурних, проектів. Ініціаторами спільного фінансування виступають міжнародні фінансові інституції, які залучають до цих операцій приватні банки. Останні кредитують найбільш прибуткову части­ну проекту на пільгових умовах, встановлюючи процентну став­ку, нижчу за ринкову.

3. Механізм здійснення міжнародних кредитних операцій.

Значні за розмірами банки падають акцептний кредит або кредит у формі акцепту тратт. Суть цього виду кредиту полягає у домовле­ності експортера з імпортером, що платіж за товар буде здійснено че­рез банк шляхом акцепту останнім виставлених експортером тратт.

Поширення кредиту у формі акцепту тратт зумовлене обмежен­нями комерційного кредитування. Експортер дуже часто не знає пла­тоспроможності та надійності імпортера з іншої країни. Під час про­дажу товару в кредит такому покупцеві у експортера виникають сум­ніви щодо сплати векселя, який акцептований імпортером. Тому він у деяких випадках скоріше утримається від кредитування під акцепт невідомого йому імпортера. Навіть у випадку, коли в експортера не виникає сумнівів щодо платоспроможності імпортера та в оплаті ак­цептованої ним тратти, кредитування імпортера під вексель може бу­ти утрудненим для експортера, насамперед тому, що останньому бу­де важко облікувати у будь-якому банку тратту, яка акцептована не­відомим або маловідомим у цій країні імпортером з іншої країни. Все це і зумовило розвиток банківського кредитування імпортера у фор­мі акцептних кредитів. Замість імпортерів тратту експортерів акцеп­тує банк імпортера, на який вона вже безпосередньо виставляється експортером. Місце невідомого імпортера займає банк, більш пла­тоспроможний та більш відомий в країні експортера, ніж фірма-ім-портер. Банки беруть за свій акцепт винагороду з імпортерів і убез­печують себе від ризику на випадок непогашений імпортером нада­ного йому кредиту. Акцептні операції банків розширюють для екс­портерів можливості збуту товарів у кредит, а для імпортерів полег­шують їх оплату.

Основні риси акцептної операції полягають в тому, що експортер під час продажу товарів у кредит ставить перед імпортером вимогу оп­лачувати товари з допомогою акцепту тратт експортером] банку імпор­тера (або будь-яким іншим банком за домовленістю з імпортером). Ім­портер робить запит у свого банку (або в іншого) про можливість на­дання йому акцептного кредиту. Після отримання згоди банку імпор­тер повідомляє експортера про свою згоду на запропоновану форму розрахунку за товари банківськими акцептами, й сторони укладають угоду.

Відповідно до умов контракту експортер відвантажує товар, оформ­ляє товарні документи та одночасно виписує тратту на банк імпортера. Вказані товарні документи, що одночасно виписані також і на ім'я банку-імпортера, разом із траттою експортер передає своєму банку для переси­лання документів банку імпортера.

Банк імпортера після отримання товарних документів разом з тра­ттою, повідомляє імпортера про його зобов'язання внести банку суму тратти до настання терміну її оплати й видає імпортеру товарні докумен­ти, звичайно під зберігальну записку, яка гарантує належність товару бан­ку. Після цього банк імпортера акцептує виставлену на нього експорте­ром тратту та відсилає її банку експортера.

За певний проміжок часу до оплати тратти імпортер вносить до бан­ку її суму, за рахунок якої банк і оплачує її в день, коли настає термін оп­лати. При цих операціях банк не вкладає ресурсів у кредитування імпор­тера. По суті своїм акцептом банк тільки гарантує експортеру оплату то­вару імпортером. Зважаючи на банківський акцепт, імпортер дістає мож­ливість користуватися банківським кредитом на термін від акцепту тра­тти до внеску грошей на її оплату. Таким чином, у цій операції банк ім­портера стосовно експортера виступає боржником, а імпортера — креди­тором. У випадку невиконання імпортером своїх зобов'язань перед бан­ком за акцептним кредитом банк за рахунок своїх коштів оплачує тратту, яка акцептована ним, і таким чином змушений нести збитки.

Акцептно-рамбурсиий кредит є певним ускладненням акцепт­ного кредиту. Місце банку імпортера посідає міжнародний першо­класний банк. Звичайно це пов'язано з вимогами експортера отрима­ти тратту, яка акцептована великим банком і може бути легше врахо­ваною, ніж тратта, яка акцептована банком імпортера, котрий є недо­статньо відомим у країні експортера.

Хід акцептно-рамбурсної операції в основному повторює акцепт­ну операцію. На прохання імпортера його банк забезпечує йому одержання акцепту великого міжнародного банку. Якщо банк імпор­тера вважає можливим надати кредит імпортеру, він звертається з проханням про акцепт тратт, що виставлені експортером до міжна­родного банку. Міжнародний банк дає згоду банку імпортера, якщо не має сумніву щодо його платоспроможності. Після цього за кілька днів до терміну акцепту тратт вищеназваним міжнародним банком банк імпортера надсилає міжнародному банку своє зобов'язання здійснити переказ йому грошових коштів для їх оплати. Таке зобов'я­зання банку про переказ (рамбурсирування) сум для оплати акцепто­ваних тратт називається рамбурсним зобов'язанням. Відповідно до цього одержала назву і форма кредитування імпортерів.

Схема операцій за акцептно-рамбурсним кредитом передбачає такі дії:

прохання імпортера банку про відкриття кредиту;

прохання про відкриття акцептного кредиту та рамбурсне зобов'язан­ня, яке надсилається банком у країні імпортера банку на міжнародному фінансовому ринку;

відкриття акцептного кредиту банком на міжнародному фінансовому ринку на користь експортера у банку-кореепондента в країні експортера;

повідомлення експортеру з боку банку в країні експортера;

відправлення товару експортером та передання товарних документів та тратти в банк в країні експортера;

пересилання банком у країні експортера банку на міжнародному рин­ку одного примірника тратти на акцепт у супроводі товарних документів;

урахування на грошовому ринку другого примірника тратти;

пересилання банком на міжнародному фінансовому ринку документів про відвантаження банку в країні імпортера та видача їх імпортеру під збе-рігальну розписку,

передання складу товару під заставне свідоцтво;

передавання банку в країні імпортера заставного свідоцтва в обмін на зберігальну записку;

продаж імпортером на внутрішньому ринку товару та викуп hem у банку заставного свідоцтва;

перерахування банком у країні імпортера частини виручки за товар, який є необхідним для погашення тратти, на рахунок банку-акцептанта та видача залишків виручки імпортеру;

пред'явлення тратти банку-акцептанту в строк та її оплата.

На практиці надання акцептно-рамбурсного кредиту нерідко пов'язане з одночасним відкриттям імпортером аккредитива. У цьому випадку останній виступає як гарантія виконання зобов'язань.

Брокерські кредити є різновидом комерційного кредитування торговельними посередниками експортерів та імпортерів. Брокери нерідко видають гарантії за кредитами, які отримують експортери та імпортери, за особливу винагороду, яка має назву делькредере.

4. Умови міжнародного кредиту.

Умови міжнародного кредиту містять поняття: валюта кредиту і валюта платежу, сума, термін, умови використання і погашення, вартість, вид забезпечення, методи страхування ризиків.

Валюта кредиту і платежу важливі для міжнародного кредиту, оскільки нестійкість валют може спричинити втрати кредитора. На вибір валюти позики впливає низка факторів, зокрема рівень процентної ставки, практика міжнародних розрахунків, рівень інфляції, динаміка курсу валюти. Валютою міжнародного кредиту можуть бути національні валюти, євровалюти, СДР. Валюта платежу може не збігатися з валютою кредиту.

Використання тієї чи іншої національної грошової одиниці в практиці міжнародного кредитування зумовлене такими факторами, як місце країни у міжнародній торгівлі, наявність широких експортних можливостей, сталого грошового обігу та розвиненої мережі кредитних інститутів, а також довір'я основної маси позичальників на міжнародному ринку, насамперед першокласних позичальників.

При наданні кредитів у національній валюті кредитором повинен виступати суб'єкт, який перебуває під юрисдикцією країни-кредитора.

Якщо кредит наданий будь-якою міжнародною організацією або банком-нерезидентом, то він уже вважається кредитом у євровалюті.

Використання євровалют як валюти позики було зумовлене тими перевагами, які воно надавало: значні розміри, полегшений доступ, короткі строки мобілізації, менша вартість. Останнє пояснюється відсутністю різного роду національних кредитних об­межень. Функціонування євровалют як валют позики сприяло утво­ренню кредитного механізму більшої ефективності та місткості. Водночас вони вразливі як засіб здійснення міжнародного кредитування. Це пояснюється передусім їхньою прив'язаністю до національних валют та імовірністю знецінення внаслідок інфляції, наявністю суперечностей між різними формами євровалют.

У результаті цього набувають поширення міжнародні розрахункові одиниці, які мають більш широку функціональну основу, оскільки спираються одночасно на декілька національних валют. Крім того, потреби подолання обмеженості національних грошових одиниць в обслуговуванні міжнародних кредитних відносин об'єктивно зумовили застосування принципово нових грошових засобів — СДР, ЕКЮ та ін.

Кредитна заборгованість може бути погашеною в іншій валюті, тобто валюта кредиту та валюта платежу можуть і не збігатися. Цей принцип застосовується у практиці надання так званих м'яких кредитів, які набули поширення укредитних відносинах розвинутих країн з країнами, що розвиваються, коли погашення боргу відбувається в національній валюті країни-боржника.

Сума кредиту - частина позичкового капіталу, який наданий у товарній або грошовій формі. Сума фірмового кредиту фіксується в комерційному контракті. Сума банківського кредиту (кредитна лінія) визначається кредитною угодою. Кредит можна надавати у вигляді одного або декількох траншів (часток).

Термін міжнародного кредиту залежить від таких факторів: цільового призначення кредиту; співвідношення попиту і пропозиції на аналогічні кредити; розміру контракту; національного законодавства; міждержавних угод.

Термін залежить від стадії руху товару, яка покривається кредитом. Так, кредити, пов'язані з процесом обороту, як правило, короткострокові, а кредити, призначені для використання товару для імпорту у процесі виробництва, надаються на більш тривалий строк.

На термін впливає також характер товару, який постачається. Традиційно склалась практика, коли короткострокові кредити надаються при поставках побутової техніки, продуктів харчування з тривалим строком використання, пристроїв, серійного обладнання. При поставках складного і дорогого обладнання строк кредиту часто обмежується 5 роками. Довгострокові кредити надаються при поставках комплектного, складного і дуже дорогого обладнання і зазвичай гарантуються урядовими органами.

ТЕМА 11. СВІТОВІ ВАЛЮТНІ КРЕДИТНІ ТА ФІНАНСОВІ РИНКИ. РИНКИ ЗОЛОТА

1. Світові фінансові потоки та світові фінансові центри.

2. Світовий кредитний ринок та фінансовий ринок. Євроринок.

3. Світові ринки золота та операції з золотом.

1. Світові фінансові потоки та світові фінансові центри.

Про високий рівень розвитку фінансової системи ринкової економіки наприкінці ХХ – на початку ХХІ ст. як у національному, так і в міжнародному масштабі, свідчать такі процеси:

· високий ступінь концентрації фінансових ресурсів на макроекономічному рівні;

· висока мобільність та взаємозв'язок фінансових ринків на базі новітніх інформаційних технологій;

· багатоманітність фінансових інструментів макро- та мікроекономічної політики;

· глобалізація фінансових відносин.

Міжнародні фінанси являють собою сукупність відносин зі створення і використання грошових коштів, необхідних для здійснення ЗЕД державами, фірма­ми, іншими юридичними та фізичними особами.

Рух грошових потоків у світовому господарстві здійснюється за такими напрямами:

· взаємовідносини між господарюючими суб'єктами різних країн;

· взаємовідносини держави з урядами інших країн та міжнарод­ними організаціями;

· взаємовідносини держави та суб'єктів світогосподарських зв'язків з міжнародними фінансовими інституціями.

Суб'єкта­ми міжнародних фінансових відносин виступають таким чи­ном уряди, підприємства, фірми, банки, установи, фізичні особи.

Світові фінансові потоки обслуговують міжнародну торгівлю товарами, послугами, перерозподіл капіталів та робочої сили між країнами.

Головними каналами руху фінансових потоків є:

· валютно-кредитне і розрахункове обслуговування купівлі-продажу товарів і послуг;

· зарубіжні інвестиції в основний і оборотний капітал;

· операції з цінними паперами та іншими фінансовими інстру­ментами;

· валютні операції;

· фінансове сприяння іншим країнам та державні внески в міжнародні організації.

Фінансові потоки, забезпечуючи міждержавний перерозподіл грошових коштів, виконують такі головні функції:

· сприяють іноземному інвестуванню;

· активізують операції з цінними паперами та іншими фінансо­вими інструментами;

· розширюють діапазон валютних операцій.

У цілому перерозподіл фінансових коштів у світовому масштабі забезпечує зростання конкуренції та ефективніше використання виробничих потужностей та інших ресурсів економічного розвитку.

Світові фінансові центри

Фінансовий центр — це осередок організацій (банків, бірж, фінансових і страхових компаній тощо), які або надають фінансові послуги, або самі потребують їх, причому тут пропонуються глобальні послуги й можуть укладатися глобальні фінансові угоди.

Важливою ознакою фінансового центру є наявність рамкових умов. Це насамперед законодавство, що сприяє припливові капіталу, а також розвинута інфраструктура, нерухомість, транс­портна мережа та людські ресурси. Фінансові центри повинні ви­конувати комунікаційну функцію. Особливого значення в сучас­них умовах набуває централізація каналів передачі й обробки інформації. Саме це дає змогу створювати віртуальні ринки.

Світові фінансові центри є складовими міжнародних ринків капіталу, які можуть функціонувати лише за умови концентрації капіталу в багатьох розвинутих фінансових центрах. Для цього потрібна наявність принаймні трьох суттєвих факторів: створен­ня відносного надлишку капіталу в окремих пунктах світового господарства; виникнення світових грошей, які спроможні за своїм правовим статусом забезпечити вільний рух капіталу; до­статньо високий ступінь організації транснаціональних та міжнаціональних кредитно-фінансових інституцій.

Виникнення відносного надлишку капіталу в окремих центрах світового господарства тісно пов'язане з вивозом капіталу за межі національних кордонів у вигляді прямих та портфельних інвестицій, переказом в інші країни частини тимчасово вільних ресурсів та резервних фондів, наданням кредитів, субсидій тощо.

Проте не тільки абсолютне зростання вивозу капіталу спричи­нилося до створення його відносного надлишку в міжнародній сфері. Найважливішу роль відіграла нерівномірність розподілу експортованого капіталу на світовому ринку, зумовлена характе­ром економічних відносин між країнами, політичною ситуацією у світі, ступенем вигідності капіталовкладень у різних регіонах і країнах тощо.

Сучасні світові фінансові центри створюються в місцях зосе­редження капіталу незалежно від того, розташовані вони в країнах — експортерах капіталу або ні. Деякі великі фінансові центри розміщені в країнах загалом бідних з погляду власних по­зичкових капіталів.

Нині у світі діє велика кількість різноманітних фінансових центрів, які доцільно поділити на три групи:

1) центри у країнах з розвинутою ринковою економікою;

2) центри у країнах, що розвиваються;

3) офшорні фінансові центри, що сформувалися в обох згада­них групах країн.