Система золотого стандарту (Паризька).

Першою формою організації грошово-валютних відносин, яка базувалась на використанні золота як грошового товару є золотий стандарт. Уперше золотий стандарт як тип грошової системи склав­ся у Великобританії наприкінці XVIII ст. У більшості країн світу система золото­го стандарту була запроваджена в останній третині XIX ст. На той час серед провідних країн світу виділялася Великобританія, частка національної валюти якої складала в міжнародних розрахун­ках у 1913 р. 80 %. Саме тому золотий стандарт до 1914 р. прийнято було називати стерлінговим стандартом.

Юридично оформлена ця валютна система була на міжнародній конфе­ренції в Парижі в 1867 р. Золотий стандарт функціонував від початку XIX р. до 1914 р. безперервно і протягом короткого періоду — в 1920-ті роки.

Структурними принципами системи золотого стандарту були такі:

1. Її основу становив золотомонетний стандарт.

2. Кожна національна валюта мала золотий вміст, згідно з яким установлювався її золотий паритет.

3. Склався режим вільного плавання валют у межах "золотих точок".

Система золотого стандарту в своєму історичному розвитку пройшла три етапи: золотомонетного, золото зливкового та золотодевізного стандартів.

При золотомонетній формі золотого стандарту не було будь-яких валютних обмежень. Золото можна було вільно продавати і купувати, безперешкодно перевозячи його з однієї країни в іншу. Ціна на валютний метал встанов­лювалася на основі закону вартості, тобто визначалася кіль­кістю суспільно необхідної праці, витраченої на видобуток та транспортування дорогоцінного металу. Не обмежувалися дер­жавою й операції з платіжними документами, цінними паперами та засобами кредиту (векселями, чеками тощо), а також вивіз капіталу та переведення прибутків з-за кордону. Система золо­того стандарту була адекватною умовам вільної конкуренції, необмеженого ринку і відповідного цим умовам механізму ціно­утворення.

Режим золотомонетного стандарту був насамперед режимом стабільних валютних курсів. Від самого початку свого існування система золотомонетно­го стандарту забезпечувала надзвичайну валютну стабільність.

Перша світова війна найбільшою мірою і остаточно дестабі­лізувала систему золотомонетного стандарту. Адже для фінан­сування війни європейські країни мусили вдатися до значних розмірів кредитів у своїх центральних банків і призупинити обмін на золото своїх валют, встановивши примусовий курс.

Прагнення до валютної стабільності примусило більшість країн світу відновити золотий стандарт, від якого вони відмо­вилися в роки Першої світової війни. За період з 1924 по 1928 р. європейські країни відновлюють золотий стандарт, але вже в модифікованому вигляді золотозливкового стандарту.

Система золотозливкового стандарту — перехідна форма золотого стандарту. Вона сформувалася в ряді високорозвинутих країн Заходу (крім США) після Першої світової війни і проіснувала до "великої депресії" 1929—1933 pp. Суть цієї урізаної системи золотого стандарту полягала в тому, що на­ціональні валюти провідних західних країн (Великобританії, Франції, Бельгії, Нідерландів та ін.) прирівнювалися до певної кількості золота, тобто мали золотий вміст, а отже, були роз­мінні на валютний метал, але вже не в будь-якій кількості, як це було за класичного золотого стандарту, а на золоті зливки вагою не менш ніж 12,4 кг кожний. Таким чином, обмін націо­нальних грошових знаків на золото був обмежений певними, досить великими, сумами (у Франції, наприклад, один золотий зливок коштував 215 тис. франків).

В країнах, які зазнали поразки у Першій світовій війні, а також в багатьох колоніальних та залежних країнах було впроваджено систему золотодевізного стандарту, що базувалася на золоті та провідних валютах світу.