ЗВІЛЬНЕННЯ ВІД КРИМІНАЛЬНОЇ ВІДПОВІДАЛЬНОСТІ

§ 1. Поняття та види звільнення від кримінальної відповідальності

Під звільненням від кримінальної відповідальності розуміється врегульована кримінальним і кримінально-процесуальним законодавством відмова держави в особі компетентних органів від засудження того, хто вчинив злочин, і від застосування щодо нього кримінально-правових заходів примусового характеру.

За своїм змістом звільнення від кримінальної відповідальності характеризується трьома моментами: 1) не відбувається державний осуд особи, яка вчинила злочин. Обвинувальний вирок суду, яким особа офіційно визнається винною у конкретному злочині і який виражає негативну оцінку вчиненому з боку держави, не постановляється; 2) до винного не застосовується покарання, тобто особа звільняється від покладання на неї втрат і обмежень особистого, майнового та іншого характеру, передбачених кримінальним законом як покарання; 3) через відсутність обвинувального вироку звільнена від кримінальної відповідальності особа вважається такою, що не має судимості.

Звільнення від кримінальної відповідальності не свідчить про виправдання особи, про визнання її невинною у вчиненні злочину. КК, регламентуючи даний правовий інститут, виходить із встановлення факту вчинення особою кримінально караного діяння, а тому передбачені законом підстави звільнення від кримінальної відповідальності визнаються нереабілітуючими. Відповідно до ч. З ст. 7 ^і КПК направлення кримінальної справи до суду для вирішення питання про звільнення обвинуваченого від кримінальної відповідальності з підстав, визначених законом, не допускається,

Кримінальне право. Загальна частина

якщо обвинувачений проти цього заперечує. У такому разі провадження у справі продовжується в звичайному порядку. Суд постановляє обвинувальний чи виправдувальний вирок, а особа, яка обвинувачується органами дізнання і досудового слідства у скоєнні злочину, дістає можливість добитись свого публічного виправдання у судовому порядку.

Від кримінальної відповідальності звільняється особа, яка вчинила суспільно небезпечне діяння, що містить склад конкретного злочину, передбаченого КК. У зв'язку з цим звільнення від кримінальної відповідальності потрібно відрізняти від тих випадків, коли склад злочину як підстава кримінальної відповідальності взагалі відсутній, що виключає кримінальну відповідальність. Маються на увазі: 1) дія або бездіяльність, яка хоча формально і містить ознаки будь-якого діяння, передбаченого кримінальним законом, але через малозначність не становить суспільної небезпеки (ч. 2 ст. 11 КК); 2) добровільна відмова при незакінченому злочині (ст. 17 КК); 3) обставини, що виключають злочинність діяння (статті 36-43 КК); 4) вчинення суспільно небезпечного діяння неосудною особою (ч. 2 ст. 19 КК) або особою, яка не досягла віку кримінальної відповідальності (ст. 22 КК).

Для звільнення від кримінальної відповідальності, з одного боку, та звільнення від покарання та його відбування - з іншого, спільним є фактичне незастосування щодо особи, винної у вчиненні злочину, заходів кримінального покарання. Водночас вказані правові інститути відрізняються один від одного, зокрема, за підставами, умовами та кримінально-процесуальними особливостями застосування. Якщо звільнення від кримінальної відповідальності відбувається до винесення обвинувального вироку суду, то від покарання та його відбування звільняється засуджений, тобто особа, щодо якої постановлено обвинувальний вирок і яку у такий спосіб вже притягнено до кримінальної відповідальності. Наприклад, звільнення від відбування покарання з випробуванням (ст. 75 КК) передбачає винесення обвинувального вироку, призначення винній особі покарання, а тому вважається не звільненням від кримінальної відповідальності, а специфічною формою реалізації кримінальної відповідальності. Враховуючи різну юридичну природу та інші відмінності, законодавець передбачає регламентацію звільнення від кримінальної відповідальності та звільнення від покарання і його відбування в різних розділах Загальної частини КК (відповідно розділи IX і XII).

Частиною 2 ст. 44 КК звільнення від кримінальної відповідальності проголошується виключною компетенцією суду. Дане рі-

Глава XV. Звільнення від кримінальної відповідальності

ціення зумовлене необхідністю втілення у правозастосовну практику принципу презумпції невинуватості і виходить з того, що лише суд повинен мати право встановлювати винуватість особи у вчиненні злочину. Як орган, покликаний покладати на особу кримінальну відповідальність, суд КК і КПК логічно наділяється повноваженням звільняти від неї.

З 1 вересня 2001 р. органи дізнання, слідчі і прокурори позбавлені права приймати рішення про звільнення від кримінальної відповідальності у випадках, вказаних у Загальній та Особливій частинах КК. Прокурор, а також слідчий за згодою прокурора за наявності підстав для такого звільнення складає мотивовану постанову про направлення справи до суду для вирішення питання про звільнення особи від кримінальної відповідальності.

КК 2001 р. передбачає такі види звільнення від кримінальної відповідальності: 1) у зв'язку з дійовим каяттям (ст. 45 КК); 2) у зв'язку з примиренням винного з потерпілим (ст. 46 КК); 3) у зв'язку з передачею особи на поруки (ст. 47 КК); 4) у зв'язку із зміною обстановки (ст. 48 КК); 5) у зв'язку із закінченням строків давності (ст. 49 КК); 6) на підставі закону про амністію або акта помилування (ч. 2 ст. 44 КК); 7) у зв'язку із застосуванням до неповнолітнього примусових заходів виховного характеру (ст. 97 КК); 8) спеціальні випадки звільнення від кримінальної відповідальності передбачені Особливою частиною КК. Специфічне звільнення від кримінальної відповідальності, врегульоване одночасно Загальною і Особливою частинами КК, передбачено у ч. 4 ст. 401 КК. Згідно з цією нормою особа, яка вчинила військовий злочин, може бути звільнена від кримінальної відповідальності відповідно до ст. 44 КК із застосуванням до неї заходів, передбачених Дисциплінарним статутом Збройних Сил України.

Класифікація передбачених у КК випадків звільнення від кримінальної відповідальності може бути різною і залежить від критеріїв її проведення. Так, за характером обов'язковості застосування звільнення від кримінальної відповідальності поділяється на факультативне (дискреційне) та обов'язкове (імперативне). При описанні першого виду використовується формулювання «особу... може бути звільнено від кримінальної відповідальності» і тим самим підкреслюється, що питання вирішується, виходячи із суб'єктивної оцінки правозастосовного органу, який має право, проте не зобов'язаний звільнити винну у вчиненні злочину особу від кримінальної відповідальності. Факультативним слід визнавати звільнення від кримінальної відповідальності у зв'язку з передачею особи на поруки (ст. 47 КК), у зв'язку зі зміною обстановки (ст. 48

Кримінальне право. Загальна частина

КК), у зв'язку із закінченням строків давності за особливо тяжкий злочин, за який згідно із законом може бути призначене довічне позбавлення волі (ч. 4 ст. 49 КК), а також звільнення із застосуванням до неповнолітнього примусових заходів виховного характеру (ч. 1 ст. 97 КК).

Обов'язкові види звільнення від кримінальної відповідальності характеризуються відсутністю в уповноваженого органу права вирішувати питання про звільнення від відповідальності на власний розсуд. Наприклад, імперативний, обов'язковий для виконання характер мають норми КК про звільнення від кримінальної відповідальності у зв'язку з примиренням винного з потерпілим (ст. 46 КК) та, за загальним правилом, у зв'язку із закінченням строків давності (ч. 1 ст. 49 КК).

Залежно від того, можна чи ні зобов'язати особу, звільнену від кримінальної відповідальності, виконати певні обов'язки після того, як відповідне рішення прийнято, випадки звільнення від кримінальної відповідальності поділяються на безумовні (остаточні) та умовні (тимчасові). Умовним є звільнення у зв'язку з передачею особи на поруки, оскільки при цьому до особи ставиться ряд вимог, а у разі їх невиконання вона притягується до кримінальної відповідальності за раніше вчинений злочин (ч. 2 ст. 47 КК). Умовним є також звільнення із застосуванням примусових заходів виховного характеру, оскільки у разі ухилення неповнолітнього, який вчинив злочин, від застосування до нього цих заходів останні скасовуються, а неповнолітній притягується до кримінальної відповідальності (ч. З ст. 97 КК). Всі інші види звільнення від кримінальної відповідальності є безумовними в тому плані, що вони не передбачають можливість скасування прийнятого рішення про звільнення від відповідальності залежно від поведінки того, відносно кого було прийняте таке рішення.

В юридичній літературі наводяться й інші класифікації, зокрема, виділяють основні і субсидіарні, суб'єктивні і об'єктивні, загальні і спеціальні види звільнення від кримінальної відповідальності.¹

Звільнення від кримінальної відповідальності регламентується не лише Загальною, а й Особливою частиною КК, тобто критерієм поділу видів звільнення на загальні і спеціальні виступає структура кримінального закону. Визнавши спеціальні види звільнення від кримінальної відповідальності, передбачені Особ-

¹ Головко Л. Классификация оснований освобождения от уголовной ответственности // Законность.- 1998.- №11.- С. 37-40.

Глава XV. Звільнення від кримінальної відповідальності

ливою частиною КК, перспективною формою депеналізації, законодавець у КК 2001 р. істотно збільшив кількість відповідних заохочувальних приписів (це, зокрема, ч. 2 ст. 111, ч. 2 ст. 114, ч. 4 ст. 212, ч. 5 ст. 258, ч. 6 ст. 260, ч. З ст. 263, ч. 4 ст. 307, ч. 4 ст. 309, ч. З ст. 369 КК). їх призначення - через стимулювання бажаної для суспільства посткримінальної поведінки особи, яка вчинила закінчений злочин, добитись відвернення, усунення або мінімізації суспільно небезпечних наслідків, отримати інформацію про вчинений злочин, необхідну для його розкриття, попередити скоєння нових злочинів.

Умови звільнення від кримінальної відповідальності, які містяться в Особливій частині КК, формулюються по-різному - з урахуванням специфіки злочину та конкретної мети застосування такого звільнення. Наприклад, ч. 4 ст. 212 КК підлягає застосуванню судом у тому разі, коли: 1) особа, щодо якої вирішується питання про звільнення її від кримінальної відповідальності, вчинила ухилення від сплати податків, зборів, інших обов'язкових платежів уперше; 2) вчинене нею діяння охоплюється ч. 1 або ч. 2 ст. 212 КК; 3) має місце позитивна посткримінальна поведінка, яка полягає в тому, що винний до притягнення його до кримінальної відповідальності сплачує належні суми податків і зборів, а також пеню і фінансові санкції.

Застосування передбачених Особливою частиною КК заохочувальних норм про звільнення від кримінальної відповідальності не пов'язується з реалізацією дискреційних повноважень суду, тобто таке звільнення завжди є обов'язковим.

§ 2. Звільнення від кримінальної відповідальності у зв'язку з дійовим каяттям

Особа, яка вперше вчинила злочин невеликої тяжкості, звільняється від кримінальної відповідальності, якщо вона після вчи-рення злочину щиро покаялася, активно сприяла розкриттю злочину і повністю відшкодувала завдані нею збитки або усунула заподіяну шкоду (ст. 45 КК).

Дана норма передбачає новий, невідомий попередньому КК, вид звільнення від кримінальної відповідальності. Раніше дійове каяття розглядалось як обставина, що пом'якшувала відповідальність і враховувалась судом при призначенні покарання (п. 1 і п. 8 ст. 40 КК 1960 р.). ї t Сутність дійового каяття як підстави обов'язкового звільнення

Кримінальне право. Загальна частина

від кримінальної відповідальності полягає в тому, що особа, яка вчинила злочин, не лише внутрішньо переживає і словесно розкаюється у вчиненому, але й підтверджує це своїми соціально корисними й активними діями. Вчинити їх вона може з власної ініціативи, проте застосування ст. 45 КК не виключається й у тому разі, коли дійовому каяттю передувала роз'яснювальна робота компетентних органів про позитивні наслідки поведінки, описаної у цій нормі КК.

Звільнення від кримінальної відповідальності у зв'язку з дійовим каяттям допускається, якщо: 1) особа вчинила злочин уперше; 2) діяння належить до злочинів невеликої тяжкості; 3) встановлено позитивну посткримінальну поведінку винного, яка виражається у щирому каятті особи, активному сприянні розкриттю злочину, повному відшкодуванні завданих збитків або усуненні заподіяної шкоди.

Ст. 45 КК може бути застосована лише за наявності всіх перелічених у ній обставин, які засвідчують дійове каяття особи. Разом із тим, звільнення від кримінальної відповідальності, згідно зі ст. 45 КК, не повинно виключатись у тому разі, коли винний об'єктивно позбавлений можливості виконати всі вимоги, які містяться у цій нормі. Наприклад, якщо злочинне посягання фактично не спричинило суспільно небезпечних наслідків, у посткриміналь-ній поведінці особи, яка звільняється від відповідальності на підставі ст. 45 КК, можуть бути відсутні такі дії, як повне відшкодування завданих збитків та усунення заподіяної шкоди. Сфера застосування ст. 45 КК охоплює як закінчені, так і незакінчені злочини. Відсутність активного сприяння розкриттю злочину з боку винної особи може бути зумовлена тим, що правоохоронним органам і без її допомоги вдалося повністю розкрити злочин.

Якщо злочин вчинено у співучасті, питання про звільнення від відповідальності у зв'язку з дійовим каяттям вирішується лише щодо того співучасника, який виконав всі вимоги, зазначені у ст. 45 КК.

Під вчиненням злочину вперше у ст. 45 КК потрібно розуміти те, що: 1) у особи немає непогашеної або незнятої судимості за раніше вчинений злочин будь-якої тяжкості; 2) відсутня кримінальна справа, порушена у зв'язку із вчиненням особою злочину будь-якої тяжкості. Особою, яка вперше вчинила злочин, з юридичної точки зору слід також визнавати того, кого за раніше пред'явленим обвинуваченням судом було виправдано, а також того, хто раніше, хоч і вчинив кримінально каране діяння, проте у встановленому законом порядку був звільнений від кримінальної

Глава XV. Звільнення від кримінальної відповідальності

відповідальності.¹ Особами, які вчинили злочин вперше, вважаються реабілітовані особи, особи, засуджені за вироком суду без призначення покарання або звільнені від покарання, а також особи, котрі відбули покарання за діяння, злочинність і караність яких усунена законом (відповідно до ч. З і ч. 4 ст. 88 КК вони визнаються такими, що не мають судимості).

Відповідно до ч. 2 ст. 12 КК злочином невеликої тяжкості визнається злочин, за який передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк не більше двох років, або інше, більш м'яке покарання.

Вирішуючи питання про те, до якої категорії злочинів (невеликої тяжкості, середньої тяжкості, тяжких або особливо тяжких) належать вчинені до набрання чинності новим КК злочини, передбачені КК 1960 p., потрібно керуватися ст. 12 нового КК, якщо це пом'якшує відповідальність осіб, котрі вчинили злочини до набрання чинності цим КК. В інших випадках необхідно застосовувати відповідні положення КК 1960 р. (п. 18 Розділу II Прикінцевих та перехідних положень КК 2001 p.).

Щире каяття означає, що особа визнає свою вину за усіма пунктами висунутого проти неї обвинувачення, дає правдиві свідчення, щиро шкодує про вчинене, негативно оцінює злочин, співчуває потерпілому, демонструє готовність понести заслужене покарання. Щире покаяння може мати місце на будь-якій стадії кримінального процесу, у тому числі після того, як правоохоронними органами зібрані докази вини особи в інкримінованому їй злочині. Будучи внутрішнім, морально-психічним процесом у свідомості правопорушника, щире покаяння підлягає встановленню у кожному конкретному випадку з урахуванням постзлочинної поведінки винного, правдивості його свідчень під час дізнання, досудового слідства і розгляду справи у суді тощо.

Під активним сприянням розкриттю злочину слід розуміти дії винної особи, спрямовані на те, щоб надати допомогу органам правосуддя у встановленні істини у справі, з'ясуванні тих фактичних обставин, які мають істотне значення для розкриття злочину. Конкретно така поведінка може полягати, наприклад,

¹ Формулювання «особа, яка вперше вчинила злочин...» фактично дозволяє звільняти особу від кримінальної відповідальності необмежену кількість разів, що нівелює профілактичне навантаження на відповідні статті КК. Вирішення проблеми вбачається у внесенні змін до КК, які б забороняли неодноразове звільнення від кримінальної відповідальності за передбаченими в них підставами.

Кримінальне право. Загальна частина

у повідомленні про всі відомі епізоди й обставини злочинної діяльності, викритті інших співучасників, визначенні ролі кожного з них у вчиненні злочину, наданні допомоги у встановленні їх місцезнаходження та затриманні, в активній особистій участі у слідчих та оперативно-розшукових заходах, у видачі знарядь і засобів вчинення злочину, майна, здобутого злочинним шляхом, або повідомленні про місцезнаходження таких предметів тощо. Приховування від компетентних органів окремих, відомих винному співучасників злочину виключає наявність такої обставини, як активне сприяння розкриттю злочину.

Якщо допомога правоохоронним органам з боку винного не привела до позитивних результатів (наприклад, незважаючи на неї, не вдалося затримати співучасників), ця обставина сама по собі не повинна перешкоджати застосуванню ст. 45 КК.

Відшкодування завданих збитків та усунення заподіяної шкоди - це дії, які фактично усувають негативні наслідки вчиненого злочину. Закон прямо вказує на те, що звільнення від кримінальної відповідальності у зв'язку з дійовим каяттям можливе тільки у разі реального відшкодування у повному обсязі заподіяної злочином шкоди. У зв'язку з цим ст. 45 КК не може бути застосована у тих випадках, коли обвинувачений (підсудний) лише обіцяє відшкодувати заподіяні ним збитки у майбутньому.

Відшкодуванням завданих збитків та усуненням заподіяної шкоди слід визнавати, зокрема, повернення майна, здобутого шляхом вчинення некваліфікованого шахрайства (ч. 1 ст. 190 КК), або надання потерпілому рівноцінного майна, компенсацію у грошовій формі його вартості, надання допомоги у лікуванні потерпілої особи, у тому числі оплату його вартості, внесення належної суми аліментів особою, яка обвинувачується в злісному ухиленні від їх сплати, усунення моральної шкоди у тій формі, яка задовольняє потерпілого (вибачення у публічній формі, грошова компенсація тощо).

§ 3. Звільнення від кримінальної відповідальності

у зв'язку з примиренням винного

з потерпілим

Особа, яка вперше вчинила злочин невеликої тяжкості, звільняється від кримінальної відповідальності, якщо вона примирилася з потерпілим та відшкодувала завдані нею збитки або усунула заподіяну шкоду (ст. 46 КК).

Глава XV, Звільнення від кримінальної відповідальності

Цей вид звільнення від кримінальної відповідальності є новим для вітчизняного кримінального законодавства. Включення ст. 46 до КК 2001 р. засвідчує шанобливе ставлення держави до інтересів потерпілого, виходить з недоцільності звернення до заходів кримінально-правової репресії у ситуаціях, коли відновлення соціальної справедливості можливе шляхом примирення винного у злочині із потерпілим. Ст. 46 КК України певною мірою нагадує відомий зарубіжному законодавству інститут медіації як альтернативного способу врегулювання кримінально-правових конфліктів, в основу якого покладено посередництво у примиренні сторін. Такого роду звільнення від кримінальної відповідальності дозволяє потерпілому більш оперативно отримати належну компенсацію заподіяної йому шкоди, особі, яка вчинила злочин,- уникнути кримінальної відповідальності, а державі - зекономити фінансові, кадрові та інші ресурси для боротьби зі злочинністю.

Підстава звільнення від кримінальної відповідальності, передбачена ст. 46 КК, є двоєдиною: 1) примирення особи, яка вперше вчинила злочин невеликої тяжкості, з потерпілим; 2) відшкодування винним завданих ним збитків або усунення заподіяної шкоди. Встановивши сукупність двох вказаних обставин, суд зобов'язаний звільнити від кримінальної відповідальності того, хто вчинив будь-який злочин невеликої тяжкості.

Такі поняття, як злочин невеликої тяжкості, вчинення злочину вперше, відшкодування завданих збитків та усунення заподіяної шкоди у ст. 46 КК вживаються у такому ж значенні, що й у ст. 45 КК, присвяченій звільненню від кримінальної відповідальності у зв'язку з дійовим каяттям.

Відшкодування завданих збитків та усунення заподіяної шкоди в плані ст. 46 КК має бути повним і, на думку потерпілого, достатнім, тобто таким, яке б його задовольнило.¹

Для звільнення особи від кримінальної відповідальності у зв'язку з примиренням винного з потерпілим, на відміну від передбаченого ст. 45 КК, не вимагається, щоб суб'єкт, який вчинив злочин, щиро покаявся і активно сприяв розкриттю злочину.

' В юридичній літературі висловлена думка про те, що відшкодування завданих збитків як одна з умов застосування ст. 46 КК може набувати вигляду видачі «достатніх гарантій відшкодування збитків в обумовлений термін...» (Науково-практичний коментар до Кримінального кодексу України / Під заг. ред. Лотебенька М. О., Гончаренка В. Г. У 2-х ч.- Загальна частина- К., 2001.- С. 244). Дана позиція, не Грунтуючись на чинному кримінальному законодавстві, водночас видається показовою в плані можливого вдосконалення ст. 46 КК.

Кримінальне право. Загальна частина

У разі наявності декількох потерпілих винний у злочині, який претендує на звільнення від кримінальної відповідальності за ст. 46 КК, повинен досягти примирення з кожним із них і кожному з потерпілих відшкодувати завдані збитки або усунути заподіяну шкоду.

Специфіка аналізованого виду звільнення від кримінальної відповідальності полягає в тому, що підстава його застосування складається не лише з позитивної посткримінальної поведінки винної особи, а й добровільного волевиявлення потерпілого. Якщо заявлений потерпілим цивільний позов задоволений і заподіяна злочином шкода повністю відшкодована, проте примирення потерпілого з винним не відбулося, останній не може бути звільнений від кримінальної відповідальності за ст. 46 КК.

Під примиренням потрібно розуміти відмову потерпілого від поданої ним заяви про притягнення до кримінальної відповідальності особи, яка вчинила злочин, або прохання закрити вже порушену щодо винного кримінальну справу. Потерпілий, примирившись з винною особою і будучи задоволеним відшкодуванням завданих збитків та усуненням заподіяної шкоди, звертається до суду з клопотанням звільнити від кримінальної відповідальності особу, яка вчинила злочин, або принаймні не заперечує проти такого звільнення.

Для застосування ст. 46 КК не мають значення мотиви, якими керується потерпілий, погоджуючись на примирення (жалість, релігійні переконання, сподівання на дружбу, бажання поліпшити своє майнове становище тощо), а також те, хто виступив ініціатором примирення (винний, потерпілий, їх знайомі, родичі, працівники правоохоронних органів). Звільнення від кримінальної відповідальності на підставі ст. 46 КК не допускається, якщо встановлено, що заяву про припинення подальшого кримінального переслідування винної особи потерпілий зробив не добровільно, а вимушено - в результаті погроз, залякувань або іншого примусу з боку винного або його оточення.

З тексту ст. 46 КК випливає, що примирення має відбутись саме з потерпілим (ст. 49 КПК), а не з іншими особами, які беруть участь у кримінальному процесі.

Потерпілий - це особа, якій злочином заподіяно моральну, фізичну або майнову шкоду і яка визнана потерпілим постановою особи, котра проводить дізнання, слідчого, судді або ухвалою суду (ст. 49 КПК).

_____________Глава XV. Звільнення від кримінальної відповідальності

Згідно з чинним законодавством, не є потерпілими у кримінально-процесуальному аспекті юридичні особи, які у разі заподіяння їм майнової шкоди визнаються цивільними позивачами.¹

§ 4. Звільнення від кримінальної відповідальності у зв'язку з передачею особи на поруки

Особу, яка вперше вчинила злочин невеликої або середньої тяжкості та щиро покаялася, може бути звільнено від кримінальної відповідальності з передачею її на поруки колективу підприємства, установи чи організації за їхнім клопотанням за умови, що вона протягом року з дня передачі її на поруки виправдає довіру колективу, не ухилятиметься від заходів виховного характеру та не порушуватиме громадського порядку (ч. 1 ст. 47 КК).

Підставою звільнення від кримінальної відповідальності у зв'язку з передачею особи на поруки виступає сукупність таких обставин: 1) вчинення злочину вперше; 2) вчинене посягання належить до злочинів невеликої або середньої тяжкості (ч. 2 і ч. З ст. 12 КК); 3) щире покаяння правопорушника; 4) наявність клопотання колективу підприємства, установи чи організації про передачу особи йому на поруки.

Поняття щирого покаяння розкривається у § 2 цієї глави. Питання про те, наскільки покаяння є щирим, а не вимушеним, вирішується у кожному конкретному випадку. Без щирого каяття, без справжнього бажання особи відмовитись у подальшому від вчинення злочинів успіх заходів виховного характеру з боку колек-тиву-поручителя є проблематичним, а доцільність звільнення особи від кримінальної відповідальності - сумнівною.

Закон дозволяє звільняти особу від кримінальної відповідальності у зв'язку з передачею її на поруки лише у тому разі, коли є клопотання колективу підприємства, установи чи організації.

¹ Подібне обмеження сфери застосування ст. 46 КК є невиправданим як з погляду реалізації прав того, хто вчиняє злочин, так і з точки зору задоволення інтересів юридичних осіб, яким завдається шкода. У зв'язку з цим заслуговує на підтримку пропозиція у законодавчому порядку прирівняти юридичних осіб до потерпілих, які за змістом ст. 46 КК мають право на примирення (Перепадя О. В. Юридичні особи як можливі суб'єкти примирення за ст. 46 Кримінального кодексу України // Держава і право. Вип. 15.- К., 2002.- С 476-484).

Кримінальне право. Загальна частина

За своїм змістом дане клопотання включає: 1) мотивоване прохання відповідного колективу звільнити від кримінальної відповідальності особу, яка вчинила заборонене КК діяння, і передати її йому на поруки; 2) зобов'язання колективу здійснювати заходи виховного характеру, спрямовані на недопущення вчинення особою, взятою на поруки, нових злочинів.

Клопотання має виходити саме від колективу підприємства, установи чи організації і відображати волевиявлення його більшості. Клопотання про передачу особи на поруки приймається на загальних зборах колективу. Клопотання, порушене не колективом, а керівними органами підприємства, установи чи організації, не визнається матеріально-правовою і процесуальною передумовою звільнення особи від кримінальної відповідальності за ст. 47 КК.

Ст. 47 КК не містить жодних застережень у тому плані, колектив якого саме підприємства, установи чи організації має право звернутись із клопотанням про звільнення від кримінальної відповідальності і передачу особи йому на поруки. Як правило, найбільшими можливостями з погляду проведення виховних заходів володіє колектив за місцем роботи або навчання правопорушника. Буквальне тлумачення тексту ст. 47 КК заперечує право на клопотання про звільнення від кримінальної відповідальності з боку зборів мешканців за місцем проживання винної у злочині особи.

На відміну від ст. 51 КК 1960 p., звільнення від кримінальної відповідальності у зв'язку з передачею особи на поруки у новому КК прямо не ставиться у залежність від визнання того, що виправлення і перевиховання особи можливе без застосування кримінального покарання. Видається, однак, що звернення до ст. 47 КК є виправданим, як і раніше, лише тоді, коли суд на підставі аналізу даних, які характеризують особу, дійде висновку про те, що виправлення конкретного правопорушника можливе без фактичного застосування щодо нього заходів кримінально-правової репресії.'

Звільнення від кримінальної відповідальності у зв'язку з передачею особи на поруки є умовним. Особа звільняється від відповідальності на підставі ст. 47 КК за умови, що вона протягом року з дня передачі її на поруки виправдає довіру колективу, не ухиляти-

¹ Дещо іншу позицію займає Є. В. Фесенко, який вважає, що суд повинен максимально використовувати гуманні положення нового кримінального закону, і при цьому всі сумніви треба відносити на користь особи, яка вчинила злочин, а не навпаки (Науково-практичний коментар до Кримінального кодексу України.- 2-ге вид. переробл. і доповн. / Відп. ред. С. С. Яценко- К., 2002.- С. 94).

Глава XV. Звільнення від кримінальної відповідальності

меться від заходів виховного характеру та не порушуватиме громадського порядку. Остаточне, повне відпадіння загрози бути притягненим до кримінальної відповідальності за раніше вчинений злочин відбувається лише після того, як сплив однорічний строк поручительства колективу підприємства, установи чи організації.

Порушеннями громадського порядку, згаданими у ч. 1 ст. 47 КК, необхідно визнавати, зокрема, адміністративні правопорушення, які посягають на громадський порядок, громадську безпеку та встановлений порядок управління (дрібне хуліганство, розпивання спиртних напоїв у громадських місцях і поява у громадських місцях у нетверезому стані, порушення тиші у громадських місцях тощо). Порушення умов передачі на поруки з боку особи, звільненої від кримінальної відповідальності, може полягати у порушенні трудової дисципліни, усталених правил співжиття на роботі, в побуті і сім'ї, в ігноруванні заходів виховного характеру, у звільненні з цією метою з роботи. Не розглядається як ухилення від заходів виховного характеру залишення особою колективу -місця роботи або навчання з поважних причин (наприклад, внаслідок хвороби, за сімейними обставинами).

У разі порушення умов передачі на поруки особа, згідно з ч. 2 ст. 47 КК, притягається до кримінальної відповідальності за вчинений нею злочин.

КК 2001 р., на відміну від ст. 51 попереднього КК, прямо не забороняє передавати на поруки особу, щодо якої раніше вже застосовувався даний вид звільнення від кримінальної відповідальності.

§ 5. Звільнення від кримінальної відповідальності у зв'язку із зміною обстановки

Особу, яка вперше вчинила злочин невеликої або середньої тяжкості, може бути звільнено від кримінальної відповідальності, якщо буде визнано, що на час розслідування або розгляду справи в суді внаслідок зміни обстановки вчинене нею діяння втратило суспільну небезпечність або ця особа перестала бути суспільно небезпечною (ст. 48 КК). Таким чином, дана стаття КК передбачає дві самостійні підстави звільнення від кримінальної відповідальності: 1) втрата внаслідок зміни обстановки суспільної небезпечності вчиненого злочину; 2) втрата внаслідок зміни обстановки суспільної небезпечності особи, яка вчинила злочин.

Описаний у ст. 48 КК вид звільнення від кримінальної відповідальності потрібно відрізняти від декриміналізації, коли на час

Кримінальне право. Загальна частина

розслідування або розгляду справи у суді те чи інше кримінально каране діяння вже виключено законодавцем із кола злочинів. У таких випадках підлягає застосуванню правило про зворотну дію в часі закону про кримінальну відповідальність, який скасовує злочинність діяння (ч. 1 ст. 5 КК). Ст. 48 КК, не заперечуючи типову законодавчу оцінку діяння як злочинного, виходить з того, що кримінальна протиправність повинна бути наявною на момент не лише вчинення діяння, а й розслідування і розгляду справи у суді. Під час вчинення діяння воно містило склад конкретного злочину, і ця підстава кримінальної відповідальності на момент вирішення питання про звільнення особи від відповідальності за ст. 48 КК не усувається, оскільки кримінальний закон залишається незмінним.¹

Незважаючи на те, що звільнення від кримінальної відповідальності у зв'язку із зміною обстановки є факультативним, межі розсуду суду істотно обмежені вказівкою законодавця на необхідність дотримання двох умов, які є істотними новелами ст. 48 КК 2001 р. порівняно з ч. 1 ст. 50 КК 1960 р. По-перше, сфера можливого застосування ст. 48 КК обмежується лише злочинами невеликої або середньої тяжкості. По-друге, особа повинна вчинити злочин вперше. Однак у разі звільнення від кримінальної відповідальності у зв'язку із зміною обстановки осіб, які вчинили злочини до набрання чинності КК 2001 p., згідно з п. 16 розділу II його Прикінцевих та перехідних положень потрібно керуватися ч. 1 ст. 50 КК 1960 р. Тобто, щодо вказаних осіб новели ст. 48 КК, які фактично погіршують їх правове становище, застосуванню не підлягають.

Стосовно втрати суспільної небезпечності вчиненого злочину зміна обстановки означає передусім істотну зміну соціально-

¹ Деякі криміналісти вважають, що втрата діянням внаслідок зміни обстановки суспільної небезпечності означає, що воно не може визнаватись злочином, а тому при застосуванні ст. 77 КК РФ (аналог ст. 48 КК України) мова має йти про звільнення від кримінальної відповідальності за відсутністю в діях особи складу злочину {Аликперов X. Освобождение от уголовной ответственности в связи с изменением обстановки // Законность.- 1999.-№ 7.- С. 14; Аликперов X. Д., Курбанова К Ш. УК РФ и некоторые проблемы освобождения от уголовной ответственности // Государство и право.- 2000.-№ 1.- С. 58-59; Дюрягин И., Прошляков А. Освобождение от уголовной ответственности и наказания // Сов. юстиция.- 1990.- № 18.- С. 15). Переконливе спростування такої точки зору, яка раніше вже висловлювалась рядом науковців, та обгрунтування доцільності самостійного існування аналізованого виду звільнення від кримінальної відповідальності наводиться С. Г. Келіною (Курс советского уголовного права. В 6 т. Часть Общая.- Т. 3. Наказание.- М., 1970.- С. 200-202).

Глава XV. Звільнення від кримінальної відповідальності

економічних, політичних або духовних засад життєдіяльності суспільства, яка відбувається незалежно від волі винної особи і внаслідок чого втрачається суспільна небезпечність не лише конкретного злочину, а й подібних йому діянь (наприклад, скасування надзвичайного стану, перехід країни від воєнного часу до мирного або від однієї системи господарювання до принципово іншої).

Зміна обстановки може стосуватись як всієї країни, так і окремих територій, населених пунктів, підприємств, установ, організацій. З урахуванням матеріалів справи звільнення від кримінальної відповідальності на підставі ст. 48 КК може бути застосоване, наприклад, щодо таких діянь: заподіяння внаслідок зловживання службовим становищем або службової недбалості істотної шкоди підприємству, яке у подальшому було ліквідоване; викрадення з поля сільськогосподарської продукції, яка згодом, до збирання врожаю, була повністю втрачена внаслідок захворювання рослин або безгосподарності; незаконна порубка лісу на ділянці, яка підлягала розчищенню з метою проведення меліоративних робіт; полювання у забороненому місці, в якому згодом було офіційно дозволено займатись полюванням.

Під зміною обстановки, внаслідок якої особа, котра вчинила злочин, втрачає свою суспільну небезпечність, потрібно розуміти об'єктивні зміни умов життєдіяльності конкретного суб'єкта, які позитивно і дійово впливають на нього, з великою долею ймовірності свідчать про те, що він не вчинятиме кримінально караних діянь у майбутньому} Фактами об'єктивної зміни зовнішньої обстановки, яка оточує винного, можуть визнаватись, зокрема: призов на строкову військову службу; зміна постійного місця проживання і розірвання зв'язків з кримінальним оточенням, під впливом якого було скоєно злочин; звільнення з роботи, у зв'язку з виконанням якої було вчинено злочин; працевлаштування раніше не працюючого; тяжка хвороба або нещасний випадок, внаслідок чого особа стала інвалідом; залучення особи до конфіденційної співпраці з правоохоронними органами; поліпшення сімейних стосунків, ускладнення яких у минулому сприяло вчиненню злочину.

Збереження на момент провадження розслідування й розгляду

¹ На думку В. В. Скибицького, гарантією застосування норми КК про звільнення кримінальної відповідальності у зв'язку із зміною обстановки не виступає невчинення у майбутньому особою, стосовно якої прийнято рішення про звільнення, подібних або інших злочинів (Скибицкий В. В. Освобождение от уголовной ответственности и отбывания наказания.- К., 1987.-С. 74-75). Однак більшість науковців вважає по-іншому.

Кримінальне право. Загальна частина

справи у суді суспільної небезпечності вчиненого злочину не перешкоджає зверненню до ст. 48 КК у тому разі, коли у зв'язку із зміною обстановки відпала суспільна небезпечність особи винного.

Звільнення від кримінальної відповідальності особи, яка внаслідок зміни обстановки перестала бути суспільно небезпечною, необхідно відрізняти від: 1) звільнення від кримінальної відповідальності у зв'язку з дійовим каяттям (ст. 45 КК); 2) звільнення від покарання особи, яку з урахуванням її бездоганної поведінки і сумлінного ставлення до праці на час розгляду справи у суді не можна вважати суспільно небезпечною (ч. 4 ст. 74 КК). У ст. 48 КК йдеться про зміну обстановки - про об'єктивні та суб'єктивні причини, але у будь-якому разі - зовнішні чинники втрати особою суспільної небезпечності.

§ 6. Звільнення від кримінальної відповідальності у зв'язку із закінченням строків давності

Матеріально-правовою підставою застосування інституту давності в кримінальному праві вважається істотне зменшення суспільної небезпечності вчиненого злочину внаслідок того, що сплив значний проміжок часу. Враховується також презумпція про втрату повністю або значною мірою суспільної небезпечності особи, яка тривалою законослухняною поведінкою після вчинення злочину демонструє своє виправлення. З точки зору загальної і спеціа-

¹ В. О. Єлеонський, заперечуючи заохочувальний характер норми КК про звільнення від кримінальної відповідальності у зв'язку із зміною обстановки, підкреслює, що у даному разі звільнення не пов'язане з позицією особи злочинця (Елеонский В. А. Поощрительные нормы уголовного права и их значение в деятельности органов внутренних дел. Уч. пособие.- Хабаровск, 1984.- С. 18). У навчальній літературі звертається увага на необхідність відмежовувати звільнення від кримінальної відповідальності у зв'язку із зміною обстановки від явки з повинною, щирого розкаяння, сприяння у розкритті злочину як обставин, котрі, за загальним правилом, лише пом'якшують відповідальність (Кримінальне право України. Загальна частина: Підручник / За ред. П. С. Матишевського, П. П. Андрушка, С. Д. Шатенка- К., 1997.- С. 345). Зазначається також, що на відміну від інших підстав закриття кримінальної справи зміна обстановки не передбачає вчинення будь-яких дій, спрямованих на відшкодування шкоди, заподіяної злочином (Виноградова О. Б. Законность и обоснованность прекращения уголовного дела в связи с изменением обстановки // Российский следователь.- 2001.-№7.-С. 20).

Глава XV. Звільнення від кримінальної відповідальності

льної превенції, а також виправлення правопорушника кримінальна відповідальність може бути ефективною лише у тому разі, коли притягнення до неї відбувається невдовзі після вчинення злочину. Покарання, призначене після того, як сплив тривалий строк, є актом, несумісним з принципом гуманізму, набуває рис необгрунтованої помсти з боку держави. Доцільність звільнення від кримінальної відповідальності у зв'язку із закінченням строків давності з погляду кримінального процесу і криміналістики пояснюється тим, що внаслідок свого негативного впливу на докази тривалий проміжок часу з моменту вчинення злочину істотно перешкоджає, а інколи й унеможливлює успішне розкриття і розслідування злочину, об'єктивний розгляд кримінальної справи в суді.

Існування давності притягнення до кримінальної відповідальності М. С. Таганцев обґрунтовував, з одного боку, непотрібністю й безцільністю призначення у таких випадках покарання, а, з іншого, процесуальними труднощами відновлення подій минулого, внаслідок чого кримінальне переслідування перетворюється на даремну витрату зусиль держави.

Ст. 49 КК закріплює три умови такого звільнення: 1) закінчення зазначених у законі строків; 2) невчинення протягом цих строків нового злочину середньої тяжкості, тяжкого або особливо тяжкого злочину; 3) неухилення особи від слідства або суду.

Тривалість строків давності диференційована залежно від виду вчиненого злочину (ст. 12 КК), а щодо злочинів невеликої тяжкості - від виду передбаченого у санкції статті покарання. Згідно з ч. 1 ст. 49 КК особа звільняється від кримінальної відповідальності, якщо з дня вчинення нею злочину і до дня набрання вироком законної сили минули такі строки: 1) два роки - у разі вчинення злочину невеликої тяжкості, за який передбачене покарання менш суворе, ніж обмеження волі; 2) три роки - у разі вчинення злочину невеликої тяжкості, за який передбачене покарання у виді обме-^! ження або позбавлення волі; 3) п'ять років - у разі вчинення злочину середньої тяжкості; 4) десять років - у разі вчинення тяжкого злочину; 5) п'ятнадцять років — у разі вчинення особливо тяжкого злочину.

Ст. 106 КК, регламентуючи особливості звільнення від кримі-, нальної відповідальності неповнолітніх, встановлює дещо інші, загалом скорочені строки давності (відповідно два, п'ять, сім і десять років, залежно від виду вчиненого злочину).

¹ Таганцев Н. С. Русское уголовное право. Лекции. Часть Общая. В 2 т.— Т. 2.-М., 1994.-С. 341-345.

Кримінальне права. Загальна частина

Якщо стаття Особливої частини КК містить кілька частин, встановлюючи вид злочину в плані застосування ст. 49 КК, потрібно виходити з максимальної міри покарання, передбаченої тією частиною статті, за якою кваліфікується діяння особи. Якщо санкція норми КК альтернативно передбачає кілька покарань, береться до уваги найбільш суворе з них. У тому разі, коли особа одночасно вчинила декілька злочинів, строки давності обраховуються самостійно, стосовно кожного із діянь, які складають ідеальну сукупність злочинів.

Початковим моментом перебігу строку давності є день вчинення особою злочину. Застосовуючи ст. 49 КК щодо злочинів з матеріальним складом, в яких настання суспільно небезпечних наслідків може бути віддалене від вчинення протиправного діяння, слід враховувати те, що ч. З ст. 4 КК часом вчинення злочину визнає час вчинення передбаченої законом про кримінальну відповідальність дії або бездіяльності. Наприклад, строк давності у разі вчинення вбивства починає спливати не з дня настання біологічної смерті людини, а з часу заподіяння потерпілому смертельного поранення.

Для незакінченого злочину закон не встановлює особливих правил, пов'язаних із регулюванням строків давності. При вчиненні готування або замаху строк давності починає спливати з дня припинення злочинного діяння з причин, що не залежали від волі винного. Початковим моментом обчислення строку давності щодо співучасника є день вчинення ним діяння, яке він виконав відповідно до своєї ролі в умисному злочині, а не день вчинення кримінально караного діяння виконавцем.

Враховуючи правила, встановлені кримінально-процесуальним законодавством (ст. 89 КПК), при обчисленні строків не береться до уваги той день і та година, від яких починається строк. У зв'язку з цим строки давності починають спливати з 0 годин тієї доби, яка настає після доби вчинення злочину; строк давності закінчується після того, як сплила передбачена ст. 49 КК кількість повних років, о 24 годині останньої доби відповідного строку.

КК 2001 р. не містить норми, присвяченої особливостям перебігу строків давності у разі вчинення триваючих і продовжуваних злочинів. У судовій практиці строк давності стосовно триваючих злочинів обчислюється з часу їх припинення за волею або всупереч волі винного (затримання особи, явка з повинною, добровільне виконання обов'язку, покладеного на особу під загрозою кримінального переслідування), або з часу настання подій, які трансформують поведінку особи у незлочинну (наприклад, викрадення у неї зброї, яка незаконно зберігалась, смерть або досягнення повно-

Глава XV. Звільнення від кримінальної відповідальності

ліття дитини, від утримання якої у формі сплати аліментів ухилявся винний). Вважається: якщо визнати початковим моментом перебігу строків давності притягнення до кримінальної відповідальності за триваючий злочин час вчинення первісної дії чи бездіяльності, яка вже утворює закінчений склад злочину, то реалізація такого підходу здатна потягти за собою фактичну безкарність злочинних посягань, які можуть тривати роками.

У разі скоєння продовжуваного злочину строк давності починає спливати з моменту вчинення останнього із тотожних діянь, які, будучи об'єднані єдиним злочинним наміром, утворюють, згідно з ч. 2 ст. 32 КК вказаний різновид одиничного злочину.

Істотною новелою ст. 49 КК треба вважати те, що вона чітко встановлює кінцевий момент перебігу строків давності - день набрання вироком суду законної сили. Ніякі процесуальні рішення щодо притягнення особи до кримінальної відповідальності, згідно з новим КК, перебіг строків давності не переривають.¹

Згідно зч. 2 ст. 49 КК, перебіг давності зупиняється, якщо особа, яка вчинила злочин, ухилилася від слідства або суду. У цих випадках перебіг давності відновлюється з дня з'явлення особи із зізнанням або її затримання. Під ухиленням від слідства або суду потрібно розуміти будь-які умисні дії, вчинені особою з метою уникнути кримінальної відповідальності за вчинений злочин, що змушує правоохоронні органи вживати заходів, спрямованих на розшук і затримання правопорушника (нез'явлення без поважних причин за викликом до правоохоронних органів, недотримання умов запобіжного заходу, зміна місця проживання, зміна документів, які посвідчують особу, перехід на нелегальне становище тощо). Якщо ухилення від слідства або суду набуває форми вчинення злочину середньої тяжкості або більш тяжкого злочину (наприклад, втеча з-під варти - ст. 393 КК), застосовується положення не про зупинення строку давності (ч. 2 ст. 49 КК), а про переривання цього строку (ч. З ст. 49 КК).

Не визнається такою, що ухиляється від слідства або суду, невідома правоохоронним органам особа, яка вчинила злочин і переховується після цього, а також особа, хоч і відома компетентним органам, але причетність якої до вчинення злочину на момент її зникнення ще не встановлено.

¹ До набрання чинності КК 2001 р. у судовій практиці панував підхід, згідно з яким строки давності закінчувались у день винесення постанови про притягнення особи як обвинуваченого або про віддання до суду у справах, які порушувались не інакше, як за скаргою потерпілого.

8 4-₈₈

Кримінальне право. Загальна частина

Оскільки в ч. 2 ст. 49 КК йдеться не про переривання, а про зупинення строку давності, з дня з'явлення особи, яка ухилялась від слідства або суду, із зізнанням або її затримання, перебіг строку давності не відновлюється спочатку, а продовжує тривати. У цьому разі час, який минув від моменту вчинення злочину до моменту, коли особа почала ухилятись від правоохоронних органів, не анулюється, а підлягає зарахуванню у строк давності, зазначений у законі.

КК 2001 р. залишив незмінним 15-річний спеціальний недиферен-ційований строк давності, після закінчення якого особа, яка вчинила злочин будь-якої тяжкості, звільняється від кримінальної відповідальності навіть у тому разі, коли вона протягом цього терміну ухилялась від слідства або суду. Вважається, що особа, яка тривалий час переховувалась від правоохоронних органів, не повинна решту свого життя перебувати під загрозою кримінального переслідування.

Давність не може розглядатись як вибачення злочинцеві за вчинене незалежно від його подальшої поведінки. Вчинення нового злочину протягом строку давності свідчить про збереження суспільної небезпечності особи. Тому КК 2001 р. не відмовився від положення про переривання перебігу строку давності. Згідно із ч. З ст. 49 КК, таке переривання відбувається тоді, коли до закінчення вказаних у законі строків особа вчинила новий злочин середньої тяжкості, тяжкий або особливо тяжкий злочин. У такому разі частина строку давності, яка мала місце до вчинення нового злочину, втрачає своє значення, і обчислення строку давності за перший злочин починається з дня вчинення нового злочину. При цьому строки давності обчислюються окремо за кожний злочин і поглиненню та складанню не підлягають.

Якщо до закінчення строку давності особа вчинила новий злочин невеликої тяжкості, перебіг строку давності за попередній злочин продовжується, а строк давності притягнення до кримінальної відповідальності за новий злочин спливає на загальних підставах.

Перебіг зазначених у законі строків давності, як правило, є підставою обов'язкового звільнення від кримінальної відповідальності, яке має здійснюватися незалежно від розсуду суду. Частина 4 ст. 49 КК встановлює особливий порядок звільнення від кримінальної відповідальності для осіб, які вчинили особливо тяжкі злочини, за які згідно із законом може бути призначено довічне позбавлення волі. У таких випадках питання про застосування інституту давності вирішується судом у кожному конкретному випадку з урахуванням характеру й ступеня суспільної небезпечності вчиненого злочину, особи винного, інших обставин. Тобто, закінчення 15-річного строку давності, передбаченого для зазначених особливо

Глава XV. Звільнення від кримінальної відповідальності

тяжких злочинів, є підставою не обов'язкового, а факультативного звільнення від кримінальної відповідальності. У тому разі, коли суд дійде висновку про доцільність застосування давності, він звільняє особу від кримінальної відповідальності. Якщо судом не визнано за можливе застосувати давність, постановляється обвинувальний вирок і винній особі призначається покарання. При цьому довічне позбавлення волі в обов'язковому порядку замінюється позбавленням волі на певний строк, який визначається судом у межах санкції тієї норми, за якою кваліфіковано діяння винного.

Положення ч. 5 ст. 49 КК про незастосування строків давності щодо певних злочинів як виняток даного інституту не є новим для вітчизняного кримінального права. 4 березня 1965 р. було прийнято Указ Президії Верховної Ради СРСР «Про покарання осіб, винних у злочинах проти миру і людяності та воєнних злочинах, незалежно від часу вчинення злочинів», яким передбачалось, що нацистські злочинці, винні у таких злочинах, підлягають покаранню незалежно від того, який строк минув після вчинення злочинів. 25 березня 1969 р. Президією Верховної Ради УРСР було ратифіковано Конвенцію ООН 1968 р. про незастосування строку давності до воєнних злочинів і злочинів проти людства.

Відповідно до норм міжнародного права ч. 5 ст. 49 КК 2001 р. передбачає, що особи, які вчинили планування, підготовку, розв'язування та ведення агресивної війни (ст. 437 КК), порушення законів та звичаїв війни (ст. 438 КК), застосування зброї масового знищення (ст. 439 КК), геноцид (ч. 1 ст. 442 КК), повинні бути притягнені до кримінальної відповідальності і засуджені, у тому числі до довічного позбавлення волі, незалежно від того, скільки часу минуло з моменту вчинення ними цих особливо небезпечних злочинів міжнародного характеру.

§ 7. Звільнення від кримінальної відповідальності за актом амністії

р Звільнення особи, яка вчинила злочин, від кримінальної відповідальності на підставі закону України про амністію передбачено ч. 1 ст. 44 і ч. 2 ст. 86 КК.

Амністія і помилування - це складові частини міжгалузевого правового інституту вибачення державою осіб, які вчинили злочинні діяння. Існуванню даного інституту, який передусім має кримінально-правове значення, варто завдячувати принципам гуманізму та економії кримінально-правової репресії.

⁸* 227

Кримінальне право. Загальна частина

Амністією потрібно визнавати правовий акт, який, не скасовуючи і не змінюючи відповідного кримінального закону, передбачає звільнення індивідуально невизначеної категорії осіб, винних у вчиненні певних злочинів, від кримінальної відповідальності та покарання або заміну покарання чи його невідбутої частини більш м 'яким покаранням.

Амністія не є декриміналізацією, акти амністії не ставлять під сумнів законність і обґрунтованість постановлених обвинувальних вироків. В цьому плані амністію слід відрізняти від реабілітації -проголошення невинуватості осіб, несправедливо репресованих у судовому або позасудовому порядку, із поновленням їх прав (наприклад, Закон від 17 квітня 1991 р. із змінами «Про реабілітацію жертв політичних репресій в Україні»).

Набрання чинності конкретним законом про амністію само по собі нікого від кримінальної відповідальності чи покарання звільнити не може. У зв'язку з цим амністію треба розглядати як позбавлений персоніфікованого характеру акт вищого органу державної влади, який відіграє роль юридичної передумови ухвалення правозастосов-ним органом процесуального рішення про звільнення конкретної особи від кримінальної відповідальності або покарання чи про заміну покарання або його невідбутої частини більш м'яким покаранням.

На відміну від амністії акт помилування не розрахований на невизначену кількість випадків використання і є персоніфікованим актом одноразового застосування права щодо конкретної особи або групи індивідуально зазначених в Указі Президента України осіб.

Амністія оголошується законом України у відношенні певних категорій осіб, як правило, не частіше одного разу протягом календарного року.

Згідно зі ст. 2 Закону України від 1 жовтня 1996 р. із змінами «Про застосування амністії в Україні», законом про амністію може бути передбачене: 1) повне звільнення зазначених у ньому осіб від кримінальної відповідальності чи від покарання (повна амністія); 2) часткове звільнення зазначених у ньому осіб від відбування призначеного судом покарання (часткова амністія). Закон також передбачає можливість оголошення умовної амністії. Йдеться про те, що у виняткових випадках, з метою припинення суспільно небезпечних групових проявів, чинність амністії може бути поширена на діяння, вчинені до певної дати після оголошення амністії, за умови обов'язкового виконання до цієї дати вимог, передбачених у законі про амністію. Підставою звільнення саме від кримінальної відповідальності виступає повна та умовна амністія.