ТЕМА 1. КОНТРОЛІНГ: СУТНІСТЬ, ФУНКЦІЇ, ВИДИ ТА ОСНОВНІ ЗАВДАННЯ
ТЕМА 3. ОРГАНІЗАЦІЯ УПРАВЛІНСЬКОГО ОБЛІКУ В СИСТЕМІ КОНТРОЛІНГУ
ТЕМА 4. СИСТЕМА ПЛАНУВАННЯ ТА БЮДЖЕТУВАННЯ НА ПІДПРИЄМСТВІ
ТЕМА 6. ЕКСПЕРТНА ДІАГНОСТИКА ФІНАНСОВО-ГОСПОДАРСЬКОГО СТАНУ ПІДПРИЄМСТВА
Цілі, завдання, зміст експертної діагностики фінансово-господарського стану підприємства
Діяльність будь-якого підприємства орієнтована на отримання певного результату. В значній мірі досягнення цього результату залежить від управління, яке здійснюється на основі різних форм і методів впливу на об'єкт управління.
Аналіз діяльності господарюючого суб'єкта є одним з найбільш дієвих методів управління, основним елементом обґрунтування управлінських рішень. Аналіз і діагноста фінансово-господарської діяльності (ФГД) підприємства припускає всебічне вивчення технічного рівня виробництва, якості і конкурентоспроможності продукції, що випускається, забезпеченості виробництва матеріальними, трудовими і фінансовими ресурсами і ефективності їх використання. При цьому діагностика ґрунтується на результатах аналізу.
Мета аналізу і діагностики ФГД підприємства – підвищення ефективності його роботи на основі системного вивчення всіх видів його діяльності.
Зміст діагностики ФГД полягає у встановленні і вивченні ознак, вимірюванні основних характеристик, що відображають стан машин, приладів, технічних систем, економіки і фінансів господарюючого суб'єкта, для прогнозу можливих відхилень від стійких, середніх, стандартних значень і запобігання порушенням нормального режиму роботи.
Діагноста ФГД підприємства включає визначення оцінних ознак, вибір методів їх вимірювання і характеристику цих ознак за певними принципами, оцінку виявлених відхилень від стандартних, загальноприйнятих значень.
Можна сказати, що діагностика полягає в розпізнаванні проблеми, з якою зіткнулося підприємство або яка виникла на підприємстві, тобто у визначенні її походження, особливостей, змісту, а також в побудові моделі проблеми. Зазвичай проблеми визначають з розгляду негативних результатів діяльності підприємства або симптомів, а не з розгляду причин цих проблем. Тому заздалегідь коштує завдання вивчити симптоми і пояснити, чому вони виникли. Досліджуючи природу симптомів, необхідно з'ясувати, які чинники їх зумовили. Для цього необхідно систематизувати інформацію і охарактеризувати симптоми в кількісному вимірюванні. Наступним кроком є з'ясування причинних зв'язків між ознаками проблеми і чинниками, на які може впливати керівництво підприємства, тобто моделюванні проблеми. Виявлення проблеми дозволяє розробляти управлінські рішення для її подолання.
Завданнями аналізу і діагностики ФГД підприємства є:
- ідентифікація реального стану об'єкту аналізу;
- дослідження складу і властивостей об'єкту, його порівняння з відомими аналогами або базовими характеристиками, нормативними величинами;
- виявлення змін в стані об'єкту в просторово-часовому розрізі;
- встановлення основних чинників, що викликали зміни в стані об'єкту, і розрахунок їх впливу;
- прогноз основних тенденцій.
Завдання експертної діагностики ФГД - забезпечення об'єктивної оцінки і прогнозування фінансового стану підприємства на основі даних управлінського (бухгалтерського) обліку.
На основі експертної діагностики ФГД підприємства необхідно:
- з'ясувати забезпечення підприємства фінансовими ресурсами і перевірити їх цільове використання;
- виявити резерви і можливості більш економного використання фінансових ресурсів на підприємстві;
- розробити заходи для мобілізації фінансових ресурсів і ліквідовувати недоліки в роботі.
Методика проведення аналізу і діагностики ФГД підприємства включає сукупність конкретних методів (прийомів), способів виконання техніко-економічного аналізу.
У аналізі і діагностові ФХД підприємства використовується велике число різноманітних показників (узагальнюючих, зведених, синтетичних, інтегральних, приватних), які можна класифікувати за наступними ознаками (Бердникова Т.Б. Аналіз і діагностика фінансово-господарської діяльності підприємства. –М.: ИНФРА-М, 2001. – 215с.):
- показники витрат;
- показники витратомісткості;
- показники результатів;
- показники-чинники;
- узагальнюючі показники
Для різних цілей аналізу і діагностики ФГД застосовують різні групи показників:
- показники використання матеріальних оборотних коштів: оборотність матеріальних запасів в днях і коефіцієнт маневреності;
- показники платоспроможності: коефіцієнт платоспроможності, коефіцієнт фінансового відношення, рівень повернення довгострокових зобов'язань;
- показники прибутковості (рентабельності): рентабельність загальних інвестицій, рентабельність власного капіталу, рентабельність активів, рентабельність продажів;
- показники ефективності використання активів: оборотність матеріальних запасів, коефіцієнт ефективності використання поточних активів, коефіцієнт ефективності використання чистого оборотного капіталу, коефіцієнт ефективності використання основних засобів, коефіцієнт ефективності використання загальних активів.
Загальний рівень фінансово-господарського стану підприємства можна оцінити за шкалою: а) сприятливе; б) задовільне; у) незадовільне; г) критичне.
Інформаційна база аналізу і діагностики ФГД підприємства заснована на організаційному нормуванні, бухгалтерському обліку і звітності, фінансовій, статистичній звітності, спеціальній економічній, технічній і іншій інформації.
Організаційне нормування (регламентація) – це система норм, правил, інструкцій, регламентів, службовців базою для проектування і управління виробничими процесами.
До об'єктів аналізу і діагностики ФГД підприємства відносяться кадровий, технічний, виробничий і фінансовий потенціал; різні види діяльності підприємства, їх технічне, матеріальне. фінансове забезпечення і стан.
Стан ФГД підприємства може бути оцінений на основі вивчення фінансових результатів його роботи, які залежать від сукупності умов здійснення грошового обороту, кругообігу вартості, руху фінансових ресурсів і фінансових відносин в господарському процесі. Аналіз фінансових результатів діяльності підприємства припускає вивчення „Балансу підприємства” (форма №1), „звіту про фінансові результати (форма №2), „Звіт про рух капіталу” (форма №3), „Звіту про рух грошових коштів” (форма № 4), даних фінансового плану і первинної звітності, основних показників діяльності підприємства.
До основних показників фінансових результатів діяльності підприємства відносять виручку від реалізації продукції (робіт, послуг), виручку нетто (загальна виручка за вирахуванням ПДВ, акцизів і аналогічних обов'язкових платежів), балансовий прибуток, чистий прибуток. Фінансові результати діяльності підприємства залежать від таких показників, як собівартість реалізованої продукції (робіт, послуг), комерційні і управлінські витрати, інші операційні доходи і витрати, позареалізаційні доходи і витрати, величина відвернутих засобів, податок на прибуток.
Послідовність проведення аналізу і діагностики фінансово-економічного стану підприємства представлена на рис. 6.1.
Рис. 6.1 Етапі здійснення діагностики фінансово-економічного стану підприємства
Поняття, місце, мета та функції контролінгу інвестиційних проектів
В процесі господарської діяльності кожна організація повинна приділяти постійну увагу своїй інвестиційній діяльності.
Інвестиційна діяльність характеризує процес обґрунтування і реалізації найбільш ефективних форм вкладення капіталу, направлених на розширення економічного потенціалу підприємства.
Залежно від сфери, в яку спрямовуються інвестиції (вкладення грошових коштів, майнових або інтелектуальних цінностей в матеріальні і нематеріальні активи, фінансові інструменти з метою отримання прибули або соціального ефекту), вони діляться на виробничі і фінансові.
Інвестиційні вкладення припускають, як правило, здійснення інвестиційних проектів.
Питання про інвестиції зазвичай є найбільш складним для будь-якої організації, оскільки інвестиційні витрати можуть принести дохід тільки в майбутньому. Тому для ухвалення правильних інвестиційних рішень організації необхідно оцінити перш за все економічну привабливість пропонованих проектів, постаратися отримати найбільш точний прогноз про процес, до якого залучається, як правило, досить значна частка вільних грошових коштів. Джерелом інвестицій можуть бути також позикові засоби. В цьому випадку організації необхідний детальний розрахунок їх окупності, щоб переконати інвестора в доцільності подібних вкладень.
Вкладення капіталу в конкретну справу відбуваються, як правило, за допомогою прив'язки засобів, що вкладаються, до певного створюваного економічного об'єкту або групи об'єктів, що модернізується, розширюваному, процесів, необхідних для досягнення поставленої мети, вирішення виникаючих проблем. Вкладення, що мають адресну спрямованість, орієнтацію, називають вкладеннями в проект. З одного боку, це задум, ідея, образ об'єкту у вигляді його опису, розрахунків, схем, зображень, що розкривають суть задуму і що ілюструють можливість його практичної діяльності. З іншого боку, в економічному сенсі, проект – це програма дій, заходів по практичному здійсненню конкретного, наочного соціально-економічного задуму.
Інвестиційні проекти володіють двома певними ознаками: необхідністю крупних вкладень в проект і наявністю тимчасового лага між вкладеннями і отриманням віддачі від них.
Інвестиційний проект здійснюється в декілька стадій. Перш за все розрізняють розробку і реалізацію проекту.
Розробка проекту – це створення моделі, образу дій по досягненню мети проекту, здійснення розрахунків, вибір варіантів, обґрунтування проектних рішень.
Реалізація проекту є його практичне здійснення, перетворення проектного образу на конкретну економічну дійсність, досягнення закладеної в проекті мети.
Обидві стадії об'єднуються в єдине ціле, узгоджуються і координуються за допомогою управління процесом розробки і реалізації проекту, для чого існують або створюються органи управління.
Разом з вказаним розділенням і в тісному зв'язку з ним інвестиційний проект розчленовується на фази залежно від характеру, спрямованості виділення і використання інвестицій, а також отримання віддачі від вкладення засобів в об'єкт.
Згідно методиці UNIDO прийнято виділяти три основні фази інвестиційного циклу: передінвестиційну, інвестиційну і експлуатаційну. Весь цей період називають також терміном життя проекту, або життєвим циклом (рис. 7.1):
- передінвестиційна - від попередніх досліджень до остаточного ухвалення інвестиційного рішення;
- інвестиційна - включає проектування і будівництво;
- експлуатаційна, або виробнича, коли починає здійснюватися господарська діяльність у відповідність з призначенням проектом.
Дохід
Життєвий цикл проекту
2
t
1 3
Інвестиції
Рис. 7.1. Графік розвитку інвестиційного проекту
(1 – передінвестиційна фаза; 2 – інвестиційна фаза; 3 – експлуатаційна фаза)
Мета контролінга інвестиційних проектів – шляхом контролю і здійснення заходів, які забезпечують раціональне використання інвестиційних ресурсів, забезпечить досягнення підприємством максимального доходу від впровадження в практику інвестиційного проекту. Тому в загальній системі контролінга підприємства контролінг інвестиційного проекту займає основне і першочергове місце.
Основними функціями контролінга інвестиційного проекту є моніторинг, контроль, аналіз результатів на всіх етапах його здійснення – від задумів розробки проекту до впровадження в практику і в процесі його функціонування (експлуатації). Окрім цього забезпечується координація всіх учасників проекту в процесі його здійснення.
.
Таким чином, реальний термін окупності - 3 роки і 3 місяці.
Недоліком методу є те, що він не враховує тривалість одержання прибутків (чистих доходів). При цьому методі інвестиції вважаються доцільними, якщо термін їхньої окупності не перевищує часу, що підприємство вважає за критерій рентабельності. Застосування методу корисно для встановлення ризику інвестицій (за інших рівних умов інвестиції з більш коротким періодом окупності менш ризиковані).
Необхідно скористатися відповідним способом розрахунку терміну окупності. Потік чистих доходів від операційної діяльності потрібно взяти з табл. 5.4. Термін окупності визначити з точністю до місяців. Висновок зробити з урахуванням того, що прийнятний термін окупності для підприємства - 2 роки.
Метод розрахунку коефіцієнта ефективності інвестицій (середньої норми прибутку на інвестиції)
Коефіцієнт ефективності інвестицій (КЕІ) являє собою відношення середньорічного чистого прибутку () до середньої величини інвестиції, розраховане у відсотках. Він показує, яка частина інвестиційних витрат відшкодовується (повертається) у вигляді прибутку протягом одного інтервалу планування. На основі цього показника можна також оцінити і приблизний термін окупності інвестицій.
Якщо передбачається, що після закінчення строку реалізації проекту всі капітальні витрати будуть списані, то середню величину інвестиції визначають діленням загальної суми капітальних вкладень на 2.
Якщо передбачається наявність залишкової або ліквідаційної вартості (), то найбільше поширений розрахунок КЕІ за формулою
.
Інвестиційне рішення приймають, порівнюючи даний показник з прийнятним для підприємства коефіцієнтом рентабельності авансованого капіталу ():
,
де ЧП, П, А - відповідно чистий прибуток, відсотки за кредити, активи підприємства.
Величина коефіцієнта ефективності інвестиції знаходиться у значній залежності від періоду, вибраного для розрахунку значення чистого прибутку. Тому для визначення КЕІ рекомендують вибирати найбільш характерний інтервал планування. У загальному випадку це може бути період, у якому вже досягнутий планований рівень виробництва або повне освоєння виробничих потужностей, але ще продовжується погашення узятих кредитів. У іншому випадку для проекту може бути визначений середній коефіцієнт ефективності інвестицій.
Метод розрахунку чистої теперішньої вартості (чистого приведеного ефекту)
Метод базується на зіставленні величини вихідної інвестиції () з загальною сумою дисконтованих чистих грошових надходжень, що генеруються нею протягом прогнозованого терміну. В основу даного методу покладено дотримування основної цільової настанови, обумовленої власниками підприємства, - підвищення цінності підприємства, кількісною оцінкою якої служить його ринкова вартість .
Загальна величина накопичених дисконтованих доходів ( PV) і чиста теперішня вартість ( NPV) відповідно розраховуються за формулами :
,
,
де r - необхідна норма прибутку.
У загальному випадку величина r може бути визначена таким чином:
r = IR + MR * RI ,
де IR - темп інфляції ;
MR - мінімальна реальна норма прибутку ;
RI - коефіцієнт (мультиплікатор), що відображає ступінь інвестиційного ризику .
Під мінімальною нормою прибутку розуміють найменший гарантований рівень доходності, що склався на ринку капіталів (наприклад, рівень прибутку за облігаціями державного внутрішнього займу ).
Необхідну норму прибутку r інвестор встановлює сам виходячи з щорічного відсотка повернення, який він хоче мати за інвестований ним капітал.
Як приблизні значення величини r можуть бути використані існуючі процентні ставки за довгостроковими банківськими кредитами. Для діючих підприємств як r рекомендується використовувати середньозважену вартість інвестованого ( акціонерного й довгострокового позикового) капіталу [ 9, с. 159].
Якщо NPV > 0, то проект слід прийняти; якщо NPV < 0, то проект необхідно відхилити. Якщо ж NPV = 0, то проект ні прибутковий, ні збитковий.
Перевагою показника NPV є те, що він адитивний в просторово-часовому аспекті. Це дозволяє використовувати його як основний при аналізі оптимальності інвестиційного портфеля в цілому.
На величину NPV істотно впливає масштаб діяльності, що виявляється у «фізичних» обсягах інвестицій, виробництва або продажів. Тому застосування методу обмежене при зіставленні за цим показником проектів, що відрізняються: не завжди більше значення NPV відповідає більш ефективному варіанту капітальних вкладень .
Коефіцієнт поточної вартості визначається за таблицею «Теперішня вартість грошової одиниці, отриманої через N років» для відповідних r і Т.
Метод розрахунку індексу рентабельності інвестицій
Індекс рентабельності - відносний показник, що характеризує рівень прибутків на одиницю витрат. Критерій зручний при виборі одного проекту з ряду альтернативних, що мають приблизно однакові NPV (вигідніше той проект, який забезпечує більшу ефективність вкладень), або при комплектуванні портфелю інвестицій для максимізації сумарного значення NPV .
Індекс рентабельності (PI) розраховується за формулою
.
Якщо PI > 1, то проект слід прийняти, якщо PI < 1 - відхилити, якщо PI = 1, то проект ні прибутковий, ні збитковий .
Тема 8. ОРГАНІЗАЦІЙНО-МЕТОДИЧНІ ОСНОВИ ФОРМУВАННЯ ТА ФУНКЦІОНУВАННЯ СИСТЕМИ КОНТРОЛІНГУ НА ПІДПРИЄМСТВІ
Тема 9. КОНТРОЛІНГ У СИСТЕМІ ПРИЙНЯТТЯ УПРАВЛІНСЬКИХ РІШЕНЬ
Фактори, що впливають на прийняття управлінських рішень
Вибір моделі прийняття управлінських рішень залежить від конкретної ситуації і визначається певною сукупністю факторів.
Рис. 9.7. Фактори, що впливають на прийняття управлінських рішень
Критерії прийняття управлінських рішень
Вибір критеріїв прийняття управлінських рішень залежить від моделі прийняття управлінських рішень в конкретній ситуації. Проте для будь-якої конфігурації визначальних факторів можна сформулювати вимоги, на які має орієнтуватися менеджер при розробці системи прийняття управлінських рішень.
Основні вимоги до критеріїв прийняття управлінських рішень: - повна оцінка усіх економічних наслідків рішення, що приймається в короткому і довгому періодах, виходячи із цілей підприємства:
- відповідність системі цілей підприємства;
- пристосованість до аналізу в умовах невизначеності;
- об'єктивність і доступність вихідних даних;
- універсальність;
- гнучкість.