За ротовою порожниною

Гігієнічна оцінка засобів догляду за ротовою порожниною передбачає проведення органолептичних та фізико-хімічних досліджень та визначення гігієнічного індекса зубів.

Органолептичні дослідження засновані на оцінці поверхні ручки щітки та її консистенції (тверда, аморфна, липка), головки щiтки (гладенька, жорстка; наявнiсть щiлин, вiдколiв, подряпин), забарвлення i мiцності фiксацiї барвника. Її визначають пiсля промивання зразкiв у проточнiй водi та обтирання серветкою (серветка помiтно забарвлена; мiстить залишки барвника, зовсім не забарвлюється). Крім того оцінюють стан ворсинок (наявнiсть або вiдсутнiсть задирок на боковiй поверхнi; випрямленi чи викривленi) і одориметричні дані, зокрема запах (наявний або вiдсутнiй) та ступінь його вираженості в балах пiсля промивання у водi і просушування за допомогою серветки.

Фізіко-хімічні дослідження передбачають визначення вмiсту метилового ефiру метакрилової кислоти (метилметакрилату) в середовищi, що iмiтує склад слини i знаходиться в контактi з пластмасою з групи акрилатiв.

Метод заснований на гiдролiзi метилового ефiру метакрилової кислоти у лужному середовищi. Метиловий спирт, що утворюється при цьому, окислюють до формальдегиду, вміст якого визначають за допомогою хромотропової кислоти.

В ході проведення дослідження на робочому мiсцi розмiщують 2 хiмiчнi склянки, в одній з яких знаходиться акрилоксид, в іншій – норакрил в 2,5% розчині NaOH. (полiмернi матерiали протягом 24 годин знаходяться в лужних розчинах у спiввiдношенні: 5 см² площi матерiалу в 5 мл лугу). З кожної склянці вiдбирають по 2 мл розчину i переносять в колориметричнi пробiрки. Одночасно готують i вимірну шкалу (таб. 2).

 

Таблиця 2

Вимірна шкала для визначення вмісту метилметакрилату

Реактив	Номер стандарту
Стандартний розчин, мл		0,1	0,2	0,4	0,6	0,8	1,0	1,5	2,0
2,5 % розчин NaOH, мл		1,9	1,8	1,6	1,4	1,2	1,0	0,5
Вміст метил-метакрилату г

 

У всі пробірки шкали та проб вносять по 0,5 мл сірчаної кислоти (1:1) та по 1 краплі 2% марганцевокислого калію. Розчини струшують і через 7 хвилин в кожний з них додають 1 краплю сульфіту натрію. Розчин повинен знебарвитись. Після цього у всі пробірки додають по 2 мл хромотропової кислоти і розміщують їх на 20 хвилин на водяній бані. Забарвлення проб порівнюють зі стандартною шкалою після їх охолодження (через 20–25 хвилин).

Розрахунок проводять за формулою (1)

 

а · 1000

Х = –––– ; (1)

в

де Х – вмiст метилметакрилату в 1 мл (мг);

а – вмiст метилметакрилату в стандартнiй пробi (г);

в – кiлькiсть розчину лугу, що вiдiбраний для дослiдження в колориметричні пробiрки (мл).

Примiтка: в ході проведення оцінки результатiв слiд виходити з того, що вихiд метилметакрилату не повинен перевищувати 1 мг з площi полiмерного матерiалу, яка складає 1 см², при експозицiї 24 години.

 

Визначення гiгiєнiчного iндексу зубiв, що дозволяє охарактеризувати їх чистоту та iнтенсивнiсть зубного нальоту, проводиться з використанням розчину KI (KI – 2 г, йод кристалiчний – 1 г, вода – 40 мл), який наносять на поверхню шести нижнiх фронтальних зубiв.

Інтенсивнiсть забарвлення оцінюють в балах за такою схемою:

1 бал – відсутність забарвлення;

2 бали – жовте забарвлення;

3 бали – забарвлення бежевого кольору,

4 бали – коричневе забарвлення;

5 балів – інтенсивне коричневе забарвлення.

Гігієнічний індекс зубів розраховують за формулою (2)

 

S Кn

ГІЗ = ––– ; (2) n

де ГІЗ – гігієнічний індекс зубів;

S Кn – сума балів;

n – кількість зубів.

Якщо гігієнічний індекс зубів складає до 1,5 балів – оцінка позитивна; від 1,5 до 3,4 балів – негативна, понад 3,5 бали – різко негативна.

 

ТЕМА №40. Психогігієнічні основи оптимізації повсякденної діяльності людини

 

МЕТА ЗАНЯТТЯ: Ознайомитися з методиками оцінки особливостей особистості людини та вивчити психогігієнічні основи оптимізації повсякденної діяльності людини.

 

ПИТАHHЯ ТЕОРЕТИЧНОЇ ПІДГОТОВКИ:

1. Психогігієна як наука. Основні завдання психогігієни.

2. Поняття про психічне здоров’я людини та його основні критерії.

3. Провідні особливості особистості людини (властивості темпераменту та характеру, мотиваційна спрямованість та особливості нервово-психічного стану) та методики їх вивчення.

4. Психогігієнічні основи оптимізації повсякденної діяльності людини.

 

ЗАВДАHHЯ:

1. Ознайомитися з найбільш поширеними методами та методиками психогігієнічних досліджень.

2. Провести визначення особливостей особистості, особливостей нервово-психічного стану та мотиваційної спрямованості студентів за допомогою особистісних опитувальників X. Айзенка, Ч.Д.Спілбергера, М. Люшера та В.К. Горбачевського (використовуючи додаток):

3. Оцінити дані дослідження особливостей особистості, занести отримані дані у протоколи та обґрунтувати висновки щодо особистісних властивостей, що вивчались.

ЛІТЕРАТУРА: основна:

1. Гігієна та екологія. Підручник / За ред. В.Г. Бардова. – Вінниця: Нова книга. 2006. – С. 559 - 568

2. Загальна гігієна. Пропедевтика гігієни. / Є.Г.Гончарук, Ю.І.Кундієв, В.Г.Бардов та ін. / За ред. Є.Г.Гончарука. – К.: Вища шк., 1995 – С. 485-490.

3. Общая гигиена. Пропедевтика гигиены. / Е.И.Гончарук, Ю.И.Кундиев, В.Г.Бардов и др. – К.: Выща школа, 2000. – С. 568-573.

3. Общая гигиена. / Г.И. Румянцев, М.П. Воронцов, Е.И. Гончарук и др. – М.: Медицина, 1990. – С. 255-256, 259-263

додаткова:

1. Сергета І.В, Бардов В.Г. Організація вільного часу та здоров’я школярів. – Вінниця: РВВ ВАТ “Віноблдрукарня”, 1997. – 292 с.

2. Сухарев А.Г. Здоровье и физическое воспитание детей и подростков. – М.: Медицина, 1991. – 272 с.

4. Сергета І.В, Бойчук Б.Р., Латанюк С.О. та ін. Загальна гігієна. Навчальний посібник до практи-чних занять для студентів VI курсу медичного факультету / Тернопіль: Укрмедкнига , 1999. – С. 42-50

5. Беляев И.И. Очерки психогигиены. – М.: Медицина, 1973. – 232 с.

 

МЕТОДИКА ВИКОHАHHЯ САМОСТІЙНОЇ РОБОТИ

В ході практичного заняття студенти знайомляться з методиками оцінки особливостей особис-тості людини (оцінка властивостей темпераменту, характеру, мотиваційної спрямованості та нервово-психічних станів), вивчають психогігієнічні основи оптимізації повсякденної діяльності людини.

Психогігієна як наукова галузь сучасної гігієни вивчає стан нервово-психічного здоров’я населення, його динаміку у зв’язку з впливом на організм людини природних, виробничих і соціально-побутових факторів та розробляє на підставі цих досліджень науково обґрунтовані заходи щодо активного впливу на людський організм та середовище його перебування з метою створення найбільш сприятливих умов для збереження та зміцнення психічного та соматичного здоров’я.

До числа основних завдань психогігієни відносять:

· аналіз нервово-психічного здоров’я;

· розробку вікових стандартів розвитку психофізіологічних функцій та особливостей особистості;

· вивчення характеру впливу чинників середовища на організм та їх нормування з урахуванням динамічних зрушень нейрофізіологічних та психофізіологічних показників організму.

Психічне здоров’я людини характеризується відсутністю виражених нервово–психічних розладів, певним резервом сил, що дозволяє подолати несподівані стреси або утруднення, а також стійкою рівновагою між організмом та навколишнім світом. Отже, визначальними рисами психічного здоров’я є не лише відсутність психічних захворювань, але й нервово–психічний розвиток, що відповідає вікові, та сприятливий функціональний стан організму і, передусім, центральної нервової системи.

Тому, до числа найважливіших критеріїв психічного здоров’я слід віднести:

· відсутність або наявність виражених форм психічних захворювань та граничних нервово-психічних розладів

· гармонійність психічного розвитку та його відповідність вікові

· показники стану провідних соціально та професійно-значущих психофізіологічних функцій (властивості нервових процесів, уваги, пам’яті, темпераменту і характеру, розумова працездатність тощо), які зумовлюють ефективне виконання різноманітних навчальних, професійних або побутових завдань у повсякденній діяльності.

Таким чином, найбільш важливі психофізіологічні та особистісні характеристики організму людини є:

♦ властивості темпераменту (екстравертованість, нейротизм, ситуативна та особистісна тривожність);

♦ властивості характеру (невротичність, депресивність, роздратованість, спонтанна та реактивна агресивність, емоційна лабільність та ін.);

♦ характеристики мотиваційної структури особистості (рівень суб'єктивного контролю, ступінь розвитку внутрішнього, пізнавального, змагального мотивів та ін.);

♦ показники нервово-психічних станів організму (психічна активація, емоційний тонус, інтерес, комфортність, напруженість та ін.).

♦ показники функціонального стану центральної нервової системи (швидкість простої і диференційованої зорово-моторної реакції, сила, рухомість, врівноваженість і лабільність нервових процесів та ін.),

♦ показники функцій уваги (стійкість і переключення уваги та ін.);

♦ показники функціональних можливостей зорового аналізатора (критична частота злиття світлових миготінь, лінійний окомір та ін.);

♦ показники функціонального стану рухового аналізатора (координація рухів, точність кінестезії, м'язова сила і витривалість та ін.);

Методологія вивчення психічного здоров’я

Атрибутивно–категорійний

підхід

Нормативний П С И Х І Ч Н Е Прогностичний

підхід з д о р о в’Я підхід

Інтегративний

підхід

СТРУКТУРА ОСОБИСТОСТІ ЛЮДИНИ

(за К.Леонгардом)

– в нормальному стані:

 

нервово–психічний стан

мотиваційна спрямованість

характер

темперамент

здібності

задатки та нахили

 

– у патологічному стані:

 

 

Комплексне

 

 

До провідних особливостей особистості людини, які підлягають обов’язковому вивченню в ході проведення психогігієнічних досліджень слід віднести властивості темпераменту та характеру, мотиваційну спрямованість та особливості нервово–психічного стану.

Провідне місце у структурі особливостей особистості людини займають властивості темпераменту, які належать до первинних форм об’єднання різноманітних психологічних якостей і являють собою сукупність потреб, головним змістом котрих є виконання стабілізаційної функції. У багаторівневій ієрархії характеристик особистості властивості темпераменту відрізняються від інших як тісним зв’язком з морфологічними, біохімічними та фізіологічними особливостями організму, так і прямим входженням в тканину багатьох вищих інтегративних систем.

Отже, темпераментом слід називати відносну константу особистісного забарвлення переживань, характеристику індивідуального стереотипу реакцій у відповідь на вплив чинників навколишнього середовища та соціальних умов життя, спосіб емоційної реактивності та динаміки діяльності людини. Тому до числа головних показників темпераменту слід віднести силу спонукання або імпульсивність, швидкісні характеристики моторної діяльності та стійкості рухових проявів.

З метою визначення властивостей темпераменту використовують особистісні опитувачі Х.Айзенка та Русалова В.М.

 

Комплексне вивчення особливостей особистості обов’язково повинно передбачати дослідження властивостей характеру, виключне значення яких у процесі соціального становлення особистості підкреслюють їх чіткий зв’язок зі станом адаптаційних систем організму, високий рівень індивідуальних проявів, а також той факт, що кожна особливість характеру визначає окрему тенденцію до здійснення різного роду вчинків.

Отже, якщо характеристики темпераменту є формальними, відносно незалежними від змісту діяльності, то характерологічні прояви забезпечують регуляцію діяльності стеження, переключення, передбачення та планування особистої поведінки.

З метою визначення властивостей характеру використовують особистісні опитувачі Mini-mult, Шмішека, Кеттела Р., ММРІ.

Високий рівень розумової та фізичної працездатності визначається комплексом факторів, котрі характеризують як особливості діяльності, що виконується, так і індивідуально-типологічні особливості організму. Серед останніх суттєва роль, безперечно, належить мотиваційній спрямованості. Так, висока позитивна мотивація зумовлює готовність суб’єкта до здійснення у стислі строки і з найбільшим ефектом діяльності, яка запланована. В ряді наукових досліджень, під час аналізу динамічних зрушень працездатності навіть виділяється так званий установчий період, що пов’язаний з процесом формування мотиваційних установок та становленням відповідного рівня домагань.

Відомо, що обов’язковою умовою високої успішності навчальної діяльності є адекватне співвідношення зовнішніх та внутрішніх факторів розвитку. Саме тому ефективність навчання залежить не лише від діяльності учителя, але й, в першу чергу, від сформованості розумових умінь та навичок, способів розумової діяльності, розвитку сфери потреб особистості учнів.

З метою визначення особливостей мотиваційної спрямованості використовують особистісні опитувачі В.С.Горбачевського та УСК.

Під психічним станом організму розуміють узагальнену картину психічного функціонування вищої нервової діяльності організму в обмежений проміжок часу, уявлення про яку у свідомості людини реалізується на основі самооціночних процесів. Адекватна, стала та гармонійна самооцінка сприяє найбільшій продуктивності різних видів діяльності, отже, вивчення психофізіологічних корелят самооцінки на основі факторного групування її провідних характеристик дозволяє здійснити комплексний аналіз психічного стану особистості.

Більше того, саме самооцінка свого стану в значній мірі зумовлює потребу в досягненні успіху і, відповідно, той рівень домагань, який проявляється у прагненні досягти певну, конкретну та складну мету. Таким чином, самооцінка психічного стану не лише відображає глибинне відношення до себе як особистості, але й визначає певний рівень їх вимог до себе, безпосередньо пов’язана з саморегуляцією поведінки, є однією з центральних характеристик психічного розвитку людини.

З метою визначення особливостей нервово-психічних станів використовують особистісні опитувачі М.Люшера та САН.

До провідних психогігієнічних принципів оптимізації повсякденної діяльності людини слід віднести:

· проведення гігієнічного нормування виробничої (навчальної) діяльності людини;

· визначення чинників, які сприяють ломці адаптаційних механізмів і, насамперед, урахування кризових періодів у житті людини, в основі яких знаходяться перебудова структурної організації особистості, психофізіологічні та поведінкові зрушення, зміни психосоціальної орієнтації;

· раціональну організації позаробочої (позанавчальної) діяльності людини, що передбачає вивчення індивідуальних особливостей темпераменту, характеру, мотиваційної спрямованості та нервово-психічних станів людини, урахування вікових закономірностей їх змін, використання активних методів психофізіологічного впливу на процеси формування критеріальних показників особистості.

· обґрунтування та диференційоване запровадження заходів психогігієнічної корекції та реабілітації.

МЕТОДИКИ ПСИХОГІГІЄНІЧНИХ ДОСЛІДЖЕНЬ

та вивчення особливостей особистості

Під час заняття студенти мають оцінити темперамент за такими характеристиками, як екстраверсія - інтроверсія, нейротизм, ситуаційна і особистісна тривожність, визначити особливості нервово-психічного стану та мотиваційну спрямованість.

Дослідження властивостей темпераменту. Властивості темпераменту займають одне з визначальних місць у структурі особливостей особистості людини і обумовлюють характер її пристосування до вимог навколишнього середовища, умов життя та праці.

Оцінка характеристик темпераменту дозволяє визначити людей з різною вираженістю провідних властивостей вищої нервової діяльності, таких якекстраверсія – інтроверсія; ригідність нервових процесів – пластичність нервових процесів; емоційна збудливість – емоційна врівноваженість; темп реакцій (швидкий – повільний); активність (висока – низька) тощо.

Американський психолог X. Айзенк запропонував методику оцінки темпераменту особистості на основі визначення таких його властивостей як екстравертованость та нейротизм. Під час використання особистісного опитувальника X. Айзенка екстраверсія та нейротизм оцінюються за 24 бальною шкалою і за їх співвідношенням визначається один із чотирьох основних (холеричний, сангвінічний, меланхолічний та флегматичний) типів темпераменту, що властивий конкретному індивідууму. Слід відзначити, що екстраверсія та інтроверсія характеризують спрямованість особистості відповідно або налюдей, які її оточують, або на її внутрішній світ, а нейротизм проявляється як емоційна нестійкість і напруженість або, навпаки, емоційна стійкість і стабільність.

Оцінку тривожності слід проводити за допомогою особистісного опитувальника Ч.Д.Спілбергера, який надає можливість виявити як загальну схильність респондента до тривоги (особистісна тривожність), так і особливості емоційних реакцій у відповідь на вплив певних стресових явищ у конкретний момент (ситуаційна тривожність).

Дослідження властивостей характеру. Своєрідним каркасом особистості та структурою, яка створює її неповторну особливість, є характер, тобто певні стійкі психічні властивості, що визначають закономірності відношення людини як до себе, так й до суспільства, довкілля, явищ і факторів, що діють на нього, тощо.

Фізіологічною основою характеру є, з одного боку, поєднання вроджених властивостей вищої нервової діяльності, з іншого - набуті під час життя індивідуальні риси, які формуються внаслідок впливу зовнішніх чинників та факторів мікросоціального оточення.

Деякі властивості характеру, за певних умов, можуть суттєво загострюватися - це явище носить назву акцентуація характеру. На думку К. Леонгарда, акцентуйовані особистості - це ще не хворі, проте, не в повній мірі здорові люди зі своїми індивідуальними особливостями характеру, які відрізняються граничним рівнем їх розвитку.

Для. оцінки властивостей характеру людини найбільш часто застосовується особистісний опитувальник Міні-мульт, та опитувальник Г. Шмішека.

Особистіснийопитувальник Міні-мульт являє собою скорочений варіант широковідомого Міннесотського багатовимірного особистісного тесту ММРІ і складається з 71 питання, що призначені для визначення особливостей особистості за 8 базисними і 3 оцінювальними шкалами. До оцінювальнихшкал належали; шкали "нещирості.", "достовірності" та "корекції", які надають можливість оцінити відвертість респондента та достовірність отриманих даних. Назви базисних шкал відображують психологічну сутність певних тенденцій у формуванні особистості, до числа яких належать: 1 шкала – шкала іпохондрії (Нs), 2 шкала – шкала депресії (D), 3 шкала – шкала істерії (Ну), 4 шкала – шкала психопатії (Рd), 6 шкала – шкала паранояльності (Ра), 7 шкала – шкала психастенії.(Рf), 8 шкала – шкала шизоїдності (Sе), 9 шкала – гіпоманії (Ма).

Базисні шкали, кожна з яких виявляє окремі властивості особистості, повинні розглядатися як провідні типологічні тенденції в тому випадку, якщо дані саме за цією шкалою є єдиним домінуючим піком у профілі, інші шкали якого знаходяться у межах нормативного розкиду.

Особистісний опитувальник Г. Шмішека призначений для діагностики акцентуацій характеру та визначення властивостей рис темпераменту, в основі якої знаходиться концепція "акцентуйованих особистостей" К. Леонгарда, що поділяє їх на дві групи: акцентуації характеру (демонстративний, застрягаючий, збудливий, педантичний) та акцентуації темпераменту (гіпертимний, дистимний, циклотимний, тривожний, емотивний, екзальтований). Опитувальник містить 10 шкал відповідно до десяти виділених К. Леонгардом типів акцентуйованих особистостей і складається з 88 питань, які потребують відповіді "Так" або "Ні".

Для більш повного розкриття особливостей психоемоційної організації особистості, поглибленого вивчення характерологічної структури, деталізації емоційних переживань обстежуваних до комплексу методик психологічної діагностики особистості, використовується тестова методика колірних виборів (МКВ), тобто адаптована Л.Н. Собчик варіант відомого колірного тесту М. Люшера.

Відомо, що сприйняття кольору пов'язано як з суб'єктивними факторами власного досвіду, так і з реакціями певних ділянок мозку, передусім, діенцефальної області, яка у значній мірі впливає на загальний фон настрою, психічну активність, мотиваційну сферу тощо. Отже, слід зауважити, що вибір колірного ряду залежить як від набору стійких особистісних характеристик, так і від актуального стану, обумовленого конкретною ситуацією та умовами. Перевагою цієї методики є відсутність транскультурних та язикових аспектів і, що надзвичайно важливо, вона не провокує, на відміну від інших тестових підходів, появу психічних реакцій захисного характеру.

Класична тестова методика М. Люшера представлена у двох формах: повне обстеження за допомогою 73 кольорових таблиць, та скорочений тест з використанням кольорового ряду з 8 колірних карт. Проте лаконічність і зручність використання саме скороченого варіанту надає йому вагому перевагу.

Критерієм оцінки ступеня вираження тих чи Інших тенденцій, загострення рис характеру до рівня акцентуації або психопатичних проявів є поява додаткових і змішаних кольорів на перших позиціях. Стійка наявність додаткових кольорів хоча б на одній з перших чотирьох позицій, властива для дисгармонійних особистостей.

Оцінка мотиваційної спрямованості та рівня домагань. Пiд рiвнем домагань людини розуміють потреби, мотиви та iншi риси особистості, що проявляються у ступені складності мети, яку вона ставить перед собою.

Для визначення характеристик мотиваційної спрямованості людини слід використовувати модифіковану форму опитувача, що був розроблений В.С.Горбачевським. Застосування опитувача дозволяє оцінити такі компоненти мотиваційної структури особистості, як внутрiшнiй мотив, що безпосередньо пов’язаний з процесом дiяльностi; пізнавальний мотив, що характеризує відношення суб’єкта до результатів своєї роботи; мотив уникання; змагальний мотив; мотив до зміни дiяльностi; мотив самоповаги, що виражається у прагненні суб’єкта ставити перед собою в однотиповiй повсякденній дiяльностi все більш і більш складну мету.

Крiм того, опитувач дозволяє оцінити такі елементи мотиваційної структури особистості, як ступiнь вираженостi вольових зусиль; рiвень мобiлiзацiї сил, що намічений; iнiцiативнiсть; надає можливість провести самооцінку рівня досягнутих результатів та свого інтелектуального потенціалу.

 

ТЕМА №41. ГІГІЄНІЧНІ АСПЕКТИ МЕДИЧНОЇ БІОРИТМОЛОГІЇ ТА ХРОНОГІГІЄНИ. ГІГІЄНА АДАПТАЦІЙНОГО ПРОЦЕСУ. НАУКОВІ ОСНОВИ ДІАГНОСТИКИ ТА ПРОФІЛАКТИКИ ХРОНІЧНОЇ ВТОМИ.

 

МЕТА ЗАHЯТТЯ:

1. Ознайомитися з основними положеннями сучасної медичної біоритмології та провести оцінку і визначення фізіологічних та психофізіологічних корелят біологічних ритмів, визначення розрахункових біоритмів.

2. Закріпити теоретичні знання про чинники, які сприяють швидкості розвитку хронічної втоми.

3. Навчитися визначати ступінь хронічної втоми.

4. Оволодіти комплексом заходів профілактики хронічної втоми та підвищення працездатності людини.

 

ПИТАHHЯ ТЕОРЕТИЧHОЇ ПIДГОТОВКИ:

1. Поняття про біологічні ритми. Передумови та причини виникнення медичної біоритмології як науки, біологічні ритми та стан здоров’я людини.

2. Провідні характеристики біологічних ритмів (рівень або мезор, період, амплітуда, акрофаза та ін.).

3. Класифікація найбільш поширених біологічних ритмів.

4. Методика визначення різних типів денних кривих біологічних ритмів. Методика визначення типу денної працездатності людини.

5. Методика визначення розрахункових біологічних ритмів людини.

7. Поняття про десинхроноз як медичну категорію. Види десинхронозів.

8. Біоритмологічні принципи раціональної організації повсякденної діяльності людини.

9. Поняття “втома” та “хронічна втома”: визначення та критерії оцінки. Основні чинники, які сприяють виникненню та розвитку хронічної втоми.

10. Гігієнічні проблеми адаптаційного процесу та основи оптимізації адаптаційного процесу.

11. Суб’єктивні та об’єктивні критерії для визначення ступеня хронічної втоми, методи оцінки хронічної втоми та відновлення працездатності людини під час трудової діяльності.

 

ЗАВДАHHЯ:

1. Провести визначення та подальшу оцінку фізіологічних та психофізіологічних корелят біологічних ритмів, а також розрахункових біологічних ритмів студентів. 1. Засвоїти основні принципи раціональної організації повсякденної діяльності та оптимізації адаптаційних ресурсів організму людини.

2. Ознайомитися з найбільш поширеними методами визначення хронічної втоми.

3. Провести дослідження визначення ступеня хронічної втоми серед студентів за допомогою спеціальних тестових методик: реєстрація та оцінка ступеня хронічної втоми, реєстрація соматичних та нервово-психічних проявів хронічної втоми, оцінка впливу хронічної втоми на функціональні можливості організму, за методиками Зунге та Малкової.

 

ЛIТЕРАТУРА:

1. Гігієна та екологія. Підручник / За ред. В.Г. Бардова. – Вінниця: Нова книга. 2006. – С. 569-583.

2. Загальна гігієна: пропедевтика гігієни // Є.Г.Гончарук, Ю.І.Кундієв, В.Г.Бардов та ін.; За ред. Є.Г.Гончарука. – К.: Вища шк., 1995 – С. 178–179, 479–506.

3. Биологические ритмы / Под ред. Ю.Ашоффа. – М.: Мир, 1984. – Т.1. – 414 с. – Т.2. – 262с.

4. Хронобиология и хрономедицина / Под ред. Ф.И.Комарова.– М.: Медицина, 1989. - 400 с.

5. Биоритмы и труд / К.М.Смирнов, А.О.Навакатикян, Г.М.Гамбашидзе и др. – Л.: Наука, 1980. – 143 с.

6. Деряпа Н.Р., Мошкин М.П., Посный В.С. Проблемы медицинской биоритмологии. – М.: Медицина, 1985. – 208 с.

7. Доскин В.А., Лаврентьева Н.А. Ритмы жизни. – М.: Медицина, 1991. – 176 с.

8. Доскин В.А., Куинджи Н.Н. Биологические ритмы растущего организма. – М.: Медицина, 1989. – 224 с.

9. Куинджи Н.Н. Биоритмологические принципы рациональной организации режима дня // Школа и психическое здоровье учащихся. – М.: Медицина, 1988. – С. 78–98.

10. Сергета І.В., Бардов В.Г. Організація вільного часу та здоров’я школярів. – Вінниця: РВВ ВАТ «Віноблдрукарня«, 1997. – 292 с.

12.Степанова С.И. Биоритмологические аспекты проблемы адаптации. – М.: Наука, 1986. – 244 с.

13. Гігієнічна характеристика факторів виробничого середовища та трудового процесу. / Воронцов М.П., Кривоносов М.В., Коробчанський В.О. та ін. - Харьків.: ТО Ексклюзив, 2002. - С. 38-71.

14. Посібник з нормальної фізіології / За ред. В.Г. Шевчука та Д.Г. Наливайка. - К.: Здоров’я, 1995. - С. 316-325.

15. Дзяк Л.А., Шульга А.Н. Синдром хронической усталости // Международный медицинский журнал. - 2002. - Т.8. - №1-2. - С.53-57.

16. Хроническое утомление и двигательная активность. Нил Ф. Гордон. / К., 1999. - 128 С. 5. Макеев Г. Синдром хронической усталости // VITA. - 2000. - №2. - С. 12-13.

 

МЕТОДИКА ВИКОHАHHЯ САМОСТІЙНОЇ РОБОТИ

В ході практичного заняття студенти знайомляться з основними положеннями сучасної медичної біоритмології та проводять оцінку і визначення фізіологічних та психофізіологічних корелят біологічних ритмів, визначають розрахункові біоритми тощо.

Біологічні ритми являють собою самопідтримуючі автономні процеси періодичного чергування станів організму і коливань інтенсивності фізіологічних реакцій індивідуума.

Людина має складну ієрархію та сувору часову упорядкованість в установленні біоритмологічної структури особистості внаслідок дії внутрішніх та зовнішніх синхронізаторів. Більше того, цілісний організм може існувати лише при певних фазових співвідношеннях різних коливальних процесів у клітинах, тканинах, органах і функціональних системах, з одного боку, та їх чіткій синхронізації з умовами довкілля – з іншого.

Таким чином, стан здоров'я – це стан оптимальної гармонійності між часовою структурою внутрішнього середовища організму та впливом факторів навколишнього середовища, а біоритми, за своєю суттю, відображають зміни різноманітних показників фізіологічних процесів хвилеподібної форми.

Різноманітні ритмічні коливання певних станів живих системах реєструються з частотою від 1 разу в мілісекунду до 1 разу в декілька років. Найбільше значення для людини мають ультрадіанні (довжина періоду від 0,5 до 20 годин), інфрадіанні (від 28 до 60 годин), циркасептідальні (від 60 до 148 годин) та, передусім, циркадіанні (від 20 до 28 годин) біоритми.

 

Рис 1. Графічне зображення типового біологічного ритма

та його провідних характеристик

(Амп – амплітуда ритма, Акр – акрофаза ритма, Т – період ритма)

Найважливішими характеристиками біологічних ритмів прийнято вважати такі показники, як рівень, період, амплітуда, акрофаза та форма денної кривої ритму (рис.1).

Рівень ритму або мезор являє собою середню величину фізіологічної функції, яка розглядається, протягом одного біологічного циклу, графічне зображення якого наближається до синусоїди. Періодом ритму прийнято вважати відрізок часу після закінчення якого стан організму повторюється і, натомість, частота ритму являє собою величину, що обернена тривалості періоду. Амплітуду розраховують як різницю між максимальними та мінімальними значеннями певного фізіологічного процесу, впродовж одного біологічного циклу. Під акрофазою розуміють час, на який припадає максимальний рівень функції. Причому, якщо акрофаза ритму функції змінюється у межах певної зони, це явище має назву "зона блукання акрофази".

Зрештою, кожний біологічний ритм характеризується формою денної кривої, тобто графічним зображенням динамічних змін функції, що досліджується, протягом світлового дня. До нормальних фізіологічних кривих відносять параболоподібні криві з максимальною акрофазою в ранковий та денний час і наступним зниженням рiвня ритму у вечірній та нічний. До змінених фізіологічних кривих – платоподібні (мале вираження ступеня коливаємості функції протягом дня), інертні (максимальне підвищення рівня ритму у вечірній час), двовершинні або бігемінальні (наявність двох підйомів активності функції, як правило, в ранковий і у вечірній час) та інвертовані (зниження вихідного рівня функції протягом денного періоду).

МЕТОДИКА визначення різних типів

денних кривих біологічних ритмів

Як критерiальні показники біоритмологічного стану організму дітей та підлітків, як правило, використовують характеристики циркадiанних ритмів температури тiла та частоти серцевих скорочень Реєстрацiя температури тiла проводиться у пахвовій ямці медичним або електричним термометром, частота серцевих скорочень визначається традиційним методом на передпліччі руки пальпаторно протягом 1 хвилини. Слід підкреслити, що дослiдження показникiв стану циркадiанних систем органiзму необхідно проводити у середині тижня впродовж 2–3 днів з чотирьохгодинним iнтервалом відповідно о 8, 12, 16 та 20 годині.

Рис. 2. Типи денних кривих за даними бальної квантифікації

(1 – інвертовані криві; 2 – платоподібні криві; 3 – параболоподібні криві

з акрофазою о 20 годині; 4 – двовершинні криві; 5 – параболоподібні криві

з акрофазою о 12 або 16 годині)

 

Hа основi аналізу фізіологічних показників визначають амплітуду, рівень та акрофазу біологічних ритмів функцій, які вивчаються. Для визначення характеру впливу факторів навколишнього середовища на біоритмологічні особливості учнів досліджується форма денного відрізку хронограми–кривої і, на підставі отриманих даних, здійснюється бальна квантифікація результатів, метою якої є визначення типу фізіологічних кривих: параболоподiбних з акрофазою о 12 – 16 годині, платоподiбних, інертних, двовершинних та iнвертованих (рис. 2).

Слід лише відзначити, що вiдмiтною рисою платоподiбних кривих є зрушення амплітуди функцій, які вивчаються, на величину, меншу критеріальної, котра для температури тiла складає 0,5 °С, для частоти серцевих скорочень – 8 ударiв за хвилину. Iнертнi кривi характеризуються найбiльшою амплiтудою коливань у вечiрнi години, двовершинні або бiгемiнальні – наявнiстю двох пiдйомiв активностi о 12 годині та у вечiрнiй час, iнвертованi – зменшенням вихiдного рiвня у деннi години.

В ході квантифікації, найвищу оцінку (5 балів) отримують параболоподібні криві з максимальною акрофазою о 12 або 16 годині, 4 бали – двовершинні криві, 3 бали – параболоподібні криві з максимальною акрофазою о 20 годині, 2 бали – платоподібні криві, 1 бал – інвертовані криві. Саме три останні випадки і свідчать відповідно про десинхронізуючий вплив факторів, що діють, про ранні ознаки пошкодження циркадіанного ритму в процесі адаптаційного процесу та проявний десинхроноз.

Десинхроноз являє собою вид хронопатології, котрий є передвісником та супутником найрізноманітніших проявів неблагополуччя організму, в тому числі і багатьох захворювань. Але найбільш поширеними причинами десинхронозу вважають зміни часових поясів в результаті тривалих перельотів та переїздів; неузгодженість за фазою із місцевими датчиками часу ритму "сон–пильнування"; виключення географічних синхронізаторів часу; вплив шкідливих агентів та стресових факторів (патогенні мікроорганізми, больові та фізичні подразники, психічне та м'язове навантаження, суттєві порушення режиму добової діяльності та ін.).