МЕТОДИКА визначення розрахункових

біологічних ритмів людини

Основоположником ідеї щодо необхідності урахування та визначення розрахункових біологічних ритмів був швейцарський бізнесмен Дж.Томмен. Саме він запропонував гіпотезу про наявність так званих "критичних" днів, які повторюються з постійною періодичністю.

В основі концепції розрахункових біоритмів знаходиться положення про те, що починаючи з моменту народження в організмі незалежно один від одного відбуваються три різних за змістом цикли змін функціонального стану організму: фізичний цикл з періодом у 23 дні, емоційний – з періодом у 28 днів та інтелектуальний – з періодом у 33 дні. Вважається, що у кожного з трьох циклів перша половина є більш сприятливою, друга – менш сприятливою. Наприклад, людина у першій половині фізичного циклу є найбільш схильною до занять фізичною культурою та спортом, будь–якою справою, що потребує напруження фізичних сил, перша половина емоційного – характеризується підвищеним настроєм та оптимістичністю, перша половина інтелектуального – наявністю передумов до ефективного виконання розумової праці. Натомість у другій половині циклів реєструються явища протилежного характеру. Однак найбільш несприятливими, власне "критичними", є дні, коли криві кожного циклу, що являють собою також синусоїди, перетинають нульову позначку, а це відповідно 11,5, 14 та 16,5 дні. Причому, найкритичними є так звані "подвійні" та "потрійні критичні" дні, коли нульову позначку водночас перетинають дві або три синусоїди. До речі, такі дні одержали назву "чорні дірки". Отже, отримуючи інформацію про так звані розрахункові біоритми, можна, на думку прихильників цієї теорії, досить чітко та точно прогнозувати найбільш несприятливі моменти у житті кожної людини на майбутнє. Щоправда, наукового обґрунтування такий підхід поки не отримав, але, за окремими спостереженнями, частота виникнення різноманітних аварійних та надзвичайних ситуацій найбільш вагома саме у так звані "чорні дірки".

З метою оцінки розрахункових біоритмів необхідно спочатку визначити кількість прожитих днів, природно ураховуючи тривалість як звичайних, так і високосних років. Потім поділити отриману кількість днів на величину періоду кожного з розрахункових біоритмів. Ціле число, яке отримують у ході процесу ділення, характеризує кількість повних циклів за певним розрахунковим ритмом, що вже пройшли, а остача – дозволяє визначити конкретний день кожного з ритмів. Відмітивши його на відповідній кривій-синусоїді, можна одержати вичерпну інформацію про основні характеристики розрахункових біоритмів.

 

Гігієнічні проблеми адаптаційного процесу

Стан здоров’я людини з позицій сучасної медичної науки, необхідно розглядати як динамічну систему, котра постійно змінюється у зв’язку з постійними зрушеннями в стані навколишнього середовища за рахунок зрушень у функціонуванні окремих органів і систем та відповідного напруження регуляторних механізмів організму. В свою чергу, адаптація є динамічним процесом, завдяки якому і стабільні, і нестабільні системи організму, не зважаючи на мінливість умов та чинників, що на них впливають, підтримують стійкість, необхідну для існування, розвитку та продовження роду. Кінцевим результатом адаптаційного процесу є максимальний ступінь реалізації психофізіологічних функцій організму при мінімальній складності структур, що здійснюють ці функції. Провідна роль у процесі розвитку адаптаційних змін в організмі відводиться центральній нервовій системі, яка регулює функціональний стан всіх органів і систем, забезпечує пристосування їх потенціалу та продуктивності до вимог конкретного моменту.

Таким чином, адаптація – це цілеспрямована реакція організму, що забезпечує можливість ефективної життєдіяльності людини в умовах впливу цілого ряду чинників які можуть призвести до порушень гомеостатичного балансу.

В сучасній медичній науці прийнято розрізняти видову (популяційну) адаптацію, для якої характерна еволюційна зумовленість та повсюдна поширеність, та індивідуальну адаптацію, яка розвивається протягом усього життя, при цьому в організмі формується висока стійкість до впливу певного чинника навколишнього середовища, що раніше була відсутня та надає йому змогу жити в умовах котрі суттєво змінились.

У процесі пристосування до впливу зовнішніх умов розрізняють:

· термінову стадію, яка охоплює періоди стресових реакцій, порушення гомеостазу;

· стадія формування довготривалої адаптації, що зумовлює збільшення потужності системи яка домінує;

· стадія довготривалої адаптації, коли системи саморегуляції гомеостазу функціонують на новому рівні;

· стадія виснаження, виникає внаслідок надмірної гіпертрофії системи, що домінує.

Основні фази розвитку адаптації:

· фаза тривоги (напруження гуморально-гормональних систем організму);

· фаза резистентності (підвищення рівня стійкості до впливу чинників);

· фаза виснаження (зниження функціональних можливостей).

Етапи адаптаційної поведінки:

· задовільної адаптації;

· часткової або неповної адаптації;

· напруження регуляторних систем;

· незадовільної адаптації;

· виснаження (астенізації);

· поломки адаптаційних механізмів (зрив адаптації).

 

В процесі підтримування адекватних співвідношень у системі „людина - середовище” відіграють такі різновиди адаптації, як психічна, психофізіологічна та соціально-психологічна адаптація.

Психічну адаптацію визначають як процес установлення оптимального співвідношення особистості та навколишнього середовища в ході виконання діяльності при збереженні високого рівня психічного та соматичного здоров’я.

Психофізіологічна адаптація пов’язана із забезпеченням оптимальної організації психофізіологічних співвідношень і, таким чином збереженням соматичного здоров’я.

Соціально-психологічна адаптація розглядається як процес та результат пристосування індивідуума до умов середовища, що змінюється та як складову осмислення та розв’язання типових соціально-значущих завдань з використанням ситуативно можливих способів поведінки.

Гігієнічні принципи оптимізації адаптаційного процесу:

урахування віково-статевих закономірностей процесів формування психофізіологічних функцій та особливостей особистості у природних умовах повсякденної діяльності;

раціональна організація трудового процесу та вільного часу, що забезпечує цілеспрямований розвиток ключових соціально- і професійно-значущих психофізіологічних функцій та особливостей особистості;

урахування соціально-гігієнічних, психолого-педагогічних та акліматизаційних особливостей адаптаційного процесу;

адекватне поєднання використання як традиційних, так і нетрадиційних заходів щодо підвищення ступеня адаптації.

 

Особливості гігієнічного тлумачення понять: втома та хронічна втома

Будь - який вид діяльності - фізичної або розумової - завжди зумовлює напружену діяльність центральної нервової системи. Тому оптимальний рівень працездатності забезпечується відповідним рівнем функціонування центральної нервової і автономної вегетативної систем та визначається рядом умов, погодженість яких створює їх функціональну єдність та забезпечує координуючу дію. Порушення координуючої та регуляційної функцій, внаслідок стресових ситуацій або постійного нервово-емоційного напруження в умовах інтенсивної і тривалої праці, призводить до зниження працездатності, тобто до втоми. Втома як при фізичній, так і при розумовій праці настає внаслідок розвитку гальмівних процесів у клітинах головного мозку. У зв’язку з цим інтенсивна розумова праця може призвести до втоми та перевтоми не менш, ніж інтенсивна фізична праця.

Виділяють п'ять станів психіч­ного навантаження: оптимальний, стан норми, стомленості, втоми, перевтоми. Два перші стани не порушу­ють психічного здоров'я людини, але три наступні – його руй­нують.

Стомлення– суб'єктивне виявлення втоми, яке супроводжуєть­ся ослабленням організму, відчут­тям певної розбитості, небажанням працювати.

Втома– тимчасовий стан організму, який настає в результаті виконання інтенсивної або тривалої праці та характеризується зниженням рівня функціонування організму, порушенням координації та розладами регуляції обмінних процесів, зниженням працездатності. Стан втоми супроводжується відчуттям втомленості, тобто суб’єктивним вираженням процесів, які об’єктивно відбуваються в організмі при втомі. Проте важливо усвідомити, що втома носить тимчасовий і зворотний характер, є процесом фізіологічним, і після відповідного відпочинку працездатність повністю відновлюється. З відомих структурних компонентів втоми (психологічний та фізіологічний), як правило, головним у розвитку втоми є психологічний.

Якщо після праці, відпочинок є недостатнім для відновлення працездатності до початку послідуючого трудового періоду, а також у разі продовження роботи, втома може накопичуватися зі дня на день, реєструються ознаки кумуляції втоми та з’являються ознаки перевтоми, тобто хронічної втоми, яка на відміну від втоми являє собою патологічний стан і не ліквідується впродовж звичайних (щоденних та щотижневих) періодів відпочинку.

Перевтома (хронічна втома)– це високий ступінь втоми, при якому виникає різка невідповідність між витратами енергії організмом та процесами її поповнення, що й, ослаблює адаптаційні можливості та знижує опірність організму до дії шкідливих чинників зовнішнього середовища, в першу чергу, інфекційних чинників та шкідливих хімічних речовин. Перевтома може призвести до розвитку захворювань ЦНС: неврозів втоми, неврастенії, істерії, а також до підвищення рівня загальної захворюваності. Прояви перевтоми важко віддиференціювати від доклінічних проявів багатьох захворювань. Найчастіше її симптомами є: частий головний біль, підвищена дратівливість, в’ялість, швидка втомлюваність, порушення сну тощо. Такі скарги супроводжуються функціональними порушеннями, до яких відносять астенічний синдром, вегето-судинну дисфункцію, субдепресію. В свою чергу, вони можуть призвести до формування клінічних симптомів гіпертонічної хвороби, ішемічної хвороби серця, виразкової хвороби і захворювань нервової системи. Характерним слід вважати те, що всупереч втомі фізіологічні процеси в організмі внаслідок хронічної втоми не є повністю зворотними.

Перевтома у разі відсутності спеціальних заходів, щодо відновлення функціонування стану організму, в свою чергу, може привести до виникнення перенапруження, тобто несприятливого пограничного стану між нормою та патологічними зрушеннями з боку органів і систем. За умови, коли перевтома приймає затяжний характер та фізичне обстеження не дає пояснень щодо цього стану, цей стан визначається як синдром хронічної втоми.

Для постановки діагнозу синдрому хронічної втоми необхідна наявність обов’язкових критеріїв, до числа яких слід віднести: втому з невідомої причини, яка не зникає навіть при ліжковому режимі протягом не менше 6 місяців та знижує звичайну активність більш ніж на 50% на тлі відсутності захворювань та інших причин, які можуть викликати такий стан, а також наявність м’язового дискомфорту, лихоманки, болючості лімфатичних вузлів, артралгій, зниження пам’яті, депресії тощо. Такі критерії діагностики запропоновані у зв’язку з тим, що ані симптоми, ані лабораторні ознаки не є специфічними за своєю природою.

Типовими клінічними проявами для синдрому хронічної втоми також неодмінно визнати: слабкість, швидку втомлюваність, підвищену дратівливість, нестійкий емоційно-психічний стан, головний біль не пов’язаний з будь-якою патологією, що повторюється та наростає, розлади сну, біль в суглобах, безрадісний настрій, емоційну пригніченість.

Показниками ступеня хронічної втоми служать суб’єктивні та об’єктивні критерії.

Суб’єктивні критерії втоми:

відчуття стомлення;

пригнічений настрій;

в’ялість;

сонливість;

головний біль тощо.

Об’єктивні критерії втоми:

зниження працездатності;

зміни артеріального тиску;

біохімічні зрушення тощо.

Фактори, які сприяють виникненню симптомів хронічної втоми:

одночасне спостереження за декількома виробничими процесами, які змінюються у часі, або потреба у дослідженні декількох параметрів за короткий час;

сприйняття та переробка різноманітної та численної інформації, яка має емоційне забарвлення;

часте та швидке переключення уваги то з одного об’єкту або предмету на інший, потреба в їх запам’ятовуванні, постійній переадаптації, швидкій видачі розпоряджень підлеглим;

гострий дефіцит часу, що необхідний для переробки значної інформації та прийняття відповідальних рішень;

підвищена відповідальність за прийняття рішення, особливо в екстремальних умовах, які відрізняються високою імовірністю виникнення емоційного стресу;

потреба у тривалому підтриманні високої інтенсивності і напруженості праці;

виникнення проблемних ситуацій в умовах ліміту часу та надлишку інформації, яка надходить;

виникнення мотиваційно-емоційної домінанти у ході для реалізації інтелектуальних і емоційних актів;

переважне виконання професійної діяльності в нічний час;

виробнича гіпокінезія у зв’язку з незначною участю у ході виконання професійної діяльності соматосенсорного (рухового) аналізатора.

Заходи щодо профілактики втоми

Заходи профілактики втоми розділяють на загальні і спеціальні.

Загальні заходи:

поліпшення соціального середовища в результаті підвищення матеріального і культурного добробуту населення;

правильна організація виробничих процесів;

санітарно-гігієнічні заходи.

Спеціальні заходи:

виробниче навчання і тренування;

професійна орієнтація та професійний відбір;

раціоналізація режиму праці;

заходи щодо екстреної стимуляції працездатності.

Під профілактикою втоми слід розуміти запровадження комплексу заходів, спрямованих на зменшення її проявів, віддалення часу її настання та запобігання виникненню перевтоми.

Особливе значення у запобіганні втоми мають чинники навколишнього середовища, особливо ті, з них, що визначають санітарний благоустрій виробничих приміщень, а саме: відповідна площа приміщень, мікрокліматичні умови, освітлення, вентиляція, опалення тощо.

У ході розробки заходів, спрямованих на підвищення працездатності і профілактику втоми, передусім в умовах виникнення розумової праці мають бути ураховані 5 основних правил організації трудового процесу:

поступове входження в роботу;

рівномірність та ритмічність у роботі;

послідовність та систематичність у роботі;

чергування праці та відпочинку;

зміна однієї форми діяльності на іншу.

Заходи підвищення працездатності та попередження хронічної втоми:

До числа основних заходів щодо підвищення працездатності та попередження хронічної втоми слід віднести:

1. раціональна організація трудового процесу;

2. створення умов для швидкого оволодіння трудовими навичками;

3. раціональна організація режиму праці і відпочинку.

Раціональна організація трудового процесу передбачає впровадження найсприятливішого режиму праці. У роботу слід входити поступово і зберігати певний її ритм, що сприяє виробленню навичок і сповільнює процеси розвитку хронічної втоми. Необхідним є також забезпечення послідовності у діяльності, що передбачає організацію регулярної та планомірної роботи.

Організація режиму праці і відпочинку має бути спрямована на прискорення процесу втягнення працівника у діяльність, що виконується, на максимальне подовження стабільної працездатності та максимального віддалення зниження працездатності. Запобігання втомі в середині робочого дня досягається запровадженням перерви на обід. Режим праці і відпочинку передбачає також регламентацію загальної тривалості трудової діяльності протягом доби, тижня, сезону, року, частоти, тривалості співвідношення і чергування періодів робочої активності і перерв у процесі професійної діяльності. Важливо створювати спеціальні кімнати психофізіологічного розвантаження для підтримки високої працездатності та попередженню втоми.

Комплекс заходів, що спрямований на раціоналізацію розумової праці

Як головні складові комплексу заходів, що спрямовані на раціоналізацію розумової праці необхідно відзначити:

зниження нервово-емоційного напруження;

раціональне обладнання робочого місця;

боротьба з гіподинамією;

професійний відбір;

раціональне харчування.

 

МЕТОДИКА визначення типу денної працездатності людини

Найбільш адекватним та точним методом визначення типу денної працездатності слід визнати тестову методику О.Остберга у модифікації С.Степанової. Досліджуваному пропонується уважно прочитати питання особистісного опитувача та, не порушуючи їх послiдовностi, вибрати з запропонованих міркувань одне, що в найбільшій мірі властиве для нього.

1. О котрiй годинi Ви хотiли б встати, якби були б зовсiм вiльнi у виборi розпорядку дня i керувались при цьому винятково особистими бажаннями?

взимку влiтку бали

а) 5.00 – 6.45 4.00 – 5.45 5

б) 6.46 – 8.15 5.46 – 7.15 4

в) 8.16 – 10.45 7.16 – 9.45 3

г) 10.46 – 12.00 9.46 – 11.00 2

д) 12.01 – 13.00 11.01 – 12.00 1

2. О котрiй годинi Ви хотiли б лягти спати, якби вільно планували свiй вечiрнiй час і керувались при цьому винятково особистими бажаннями?

взимку влiтку бали

а) 20.00 – 20.45 21.00 – 21.45 5

б) 20.46 – 21.30 1.46 – 22.30 4

в) 21.31 – 00.15 2.31 – 1.15 3

г) 00.16 – 1.30 1.16 – 2.30 2

д) 1.31 – 3.00 2.31 – 4.00 1

3. Яка Ваша потреба в будильнику, якщо вранцi необхідно обов'язково прокинутися у певний час?

а) Зовсiм немає потреби 4

б) В окремих випадках є потреба 3

в) Потреба в будильнику досить сильна 2

г) Будильник менi вкрай необхiдний 1

4. Якби Вам прийшлось готуватися до здачi іспиту в умовах жорсткого лiмiту часу i використовувати для занять нiчний час (23.00–2.00 год.), наскiльки продуктивною була б Ваша діяльність у цей час?

а) Абсолютно безкорисна, я зовсiм не змiг би працювати 4

б) Була б деяка користь 3

в) Діяльність була б достатньо ефективною 2

г) Діяльність була б високоефективною 1

5. Чи легко Вам прокидатися вранцi у звичайних умовах?

а) Дуже важко 1

б) Досить важко 2

в) Досить легко 3

г) Дуже легко 4

6. Чи вiдчуваєте Ви себе повнiстю прокинувшимся у першi пiвгодини пiсля пiдйому?

а) Дуже велика сонливiсть 1

б) Невелика сонливiсть 2

в) Досить ясна голова 3

г) Повна яснiсть думок 4

7. Який Ваш апетит в першi пiвгодини пiсля пiдйому?

а) Апетиту зовсiм немає 1

б) Апетит знижений 2

в) Досить гарний апетит 3

г) Чудовий апетит 4

8. Якби Вам потрiбно було б готуватися до іспиту в умовах жорсткого лiмiту часу i використовувати для цього ранок (4.00–7.00 год.), наскiльки продуктивною була б Ваша діяльність у цей час?

а) Абсолютно безкорисна 1

б) Hе змiг би працювати 2

в) Була б деяка користь 3

г) Діяльність була б ефективною 4

9. Чи вiдчуваєте Ви фiзичну втому в першi пiвгодини пiсля того, як прокинулися?

а) Дуже велика в'ялiсть 1

б) Hевелика в'ялiсть 2

в) Hезначна бадьорiсть 3

г) Повна бадьорiсть 4

10. Якщо Ваш наступний день вiльний вiд роботи, коли Ви ляжете спати?

а) Hе пiзнiше, нiж звичайно 4

б) Пiзнiше на 1 годину i менше 3

в) Hа 1–2 години пiзнiше 2

г) Пiзнiше на 2 години i бiльше 1

11. Чи легко Ви засинаєте у звичайних умовах?

а) Дуже важко 1

б) Досить важко 2

в) Досить легко 3

г) Дуже легко 4

12. Ви вирiшили займатися фiзичною культурою. Ваш товариш запропонував займатися разом по 1 годинi 2 рази на тиждень з 7.00 до 8.00 год. ранку. Чи цей перiод часу найкращий для Вас?

а) В цей час я був би у гарнiй формi 4

б) Я був би у досить гарному станi 3

в) Менi було б важко 2

г) Менi було б дуже важко 1

13. Коли Ви увечерi вiдчуваєте себе настiльки втомленим, що повиннi лягти спати?

а) 20.00 – 21.00 5

б) 21.01 – 22.15 4

в) 22.16 – 00.45 3

г) 00.46 – 2.00 2

д) 2.01 – 3.00 1

14. Який з запропонованих перiодiв Ви вибрали б для виконання двогодинної роботи, яка потребує повної мобiлiзацiї розумових сил?

а) 8.00 – 10.00 6

б) 11.00 – 13.00 4

в) 15.00 – 17.00 2

г) 19.00 – 21.00 0

15. Як завелика Ваша втома о 23 годині вечора?

а) Я дуже втомлююсь 5

б) Я вiдчутно втомлююсь 3

в) Я частково втомлююсь 2

г) Я зовсiм не втомлююсь 0

16. За деяких обставин Вам довелося лягти спати на декiлька годин пiзнiше, нiж звичайно. Вранцi немає необхiдностi прокидатися у певний час. Який із чотирьох запропонованих варiантiв буде для Вас найбiльш слушним?

а) Я прокинуся як звичайно i бiльше не засну 4

б) Я прокинуся у звичний час i буду дрiмати 3

в) Я прокинуся у звичний час i знову засну 2

г) Я прокинуся пiзнiшне, нiж звичайно 1

17. Ви повиннi чергувати вночi з 4.00 до 6.00 год. Hаступний день у Вас вiльний. Який з запропонованих варiантiв буде для Вас найбiльш слушним?

а) Спати я буду лише пiсля чергування 1

б) Перед чергуванням я задрiмаю, а пiсля нього висплюсь 2

в) Перед чергуванням я висплюсь, а пiсля задрiмаю 3

г) Я повнiстю висплюсь перед чергуванням 4

18. Ви повиннi протягом 2 годин виконувати важку фiзичну роботу. Який час Ви б вибрали для цього, якщо б були зовсiм вiльним у плануваннi свого розпорядку дня?

а) 8.00 – 10.00 4

б) 11.00 – 13.00 3

в) 15.00 – 17.00 2

г) 19.00 – 21.00 1

19. Ви вирiшили серйозно зайнятися спортом. Ваш товариш запропонував тренуватися разом по 1 годинi 2 рази на тиждень з 22.00 до 23.00 год. Hаскiльки сприятливим буде цей час для Вас?

а) Я був би у добрій формi 1

б) Здається, я був би у непоганiй формi 2

в) Трохи пiзно, я був би у поганiй формi 3

г) Hi, в цей час я зовсiм не змiг би тренуватися 4

20. О котрий годинi Ви переважно прокидалися в дитинствi пiд час лiтних канiкул?

а) 5.00 – 6.45 5

б) 6.46 – 7.45 4

в) 7.46 – 9.45 3

г) 9.46 – 10.45 2

д) 10.46 – 12.00 1

21. Уявить собi, що Ви можете вiльно планувати свiй робочий час. В якi із запропонованих перiодiв ефективнiсть Вашої роботи була б максимальною?

а) 00.01 – 5.00 1

б) 5.01 – 8.00 5

в) 8.10 – 10.00 4

г) 10.01 – 16.00 3

д) 16.01 – 21.00 2

е) 21.01 – 24.00 1

22. О котрiй годинi Ви, як правило, повнiстю досягаєте "вершини" своєї трудової активностi?

а) 00.01 – 4.00 1

б) 4.01 – 8.00 5

в) 8.01 – 9.00 4

г) 9.01 – 14.00 3

д) 14.01 – 17.00 2

е) 17.01 – 24.00 1

23. Iнколи можна почути про людей ранкового та вечiрнього типiв. До якого з цих типiв Ви вiдносите себе?

а) чiтко до ранкового 6

б) скорiше до ранкового, нiж до вечiрнього 4

в) скорiше до вечiрнього, нiж до ранкового 2

г) чiтко до вечiрнього 0

Тип денної працездатностi визначається за сумою балiв, яка була набрана:

понад 92 балiв – чiтко виражений ранковий тип;

77 – 91 балів – слабо виражений ранковий тип;

58 – 76 балів – аритмічний тип;

42 – 57 балів – слабо виражений вечiрнiй тип;

до 41 балів – чiтко виражений вечiрнiй тип.

МЕТОДИКА ГІГІЄНІЧНОЇ ОЦІНКИ ХРОНІЧНОЇ ВТОМИ

Методика реєстрації та оцінки ступеня хронічної втоми

Одним із способів тривалого спостереження за станом здоров’я передбачає проведення моніторингу симптомів хронічної втоми. Для того, щоб визначити загальний ступінь хронічної втоми та рівень поліпшення її симптомів застосовують карту реєстрації та оцінки ступеня хронічної втоми. Після заповнення бланку відповідей ступеня вираження того чи іншого прояву (а, б, в, г, д, е) хронічної втоми проводять підрахунок балів.

За відповідь : а)нараховують- 6 балів

б)нараховують- 5 балів

в)нараховують- 4 бала

г)нараховують- 3 бала

д)нараховують- 2 бала

е)нараховують- 1 бал

Карта реєстрації та оцінки ступеня хронічної втоми

1. На протязі останніх місяців ступінь моєї енергійності та бадьорості був таким:

а) високий ступінь енергійності та бадьорості;

б) відносно високий ступінь енергійності впродовж більшої частини часу;

в) досить значні коливання рівня енергійності з дня на день;

г) як правило, низький ступінь енергійності та бадьорості більшу частину часу;

д) значно низький ступінь енергійності та бадьорості більшу частину часу;

е) відсутність бадьорості та енергійності взагалі, відчування повного виснаження.

2. На протязі останніх місяців я відчуваю себе стомленим чи розбитим:

а) ні разу;

в) впродовж незначного періоду часу;

г) іноді;

д) впродовж відносно великого періоду;

е) весь час.

3. На протязі останніх місяців ступінь в’ялості та бадьорості коливався таким чином:

а) був дуже бадьорим та активним кожен день;

в) був в основному бадьорим та активним;

г) був відносно бадьорим та активним і рідко в’ялим;

д) був більшу частину часу в’ялим та апатичним;

е) був дуже в’ялим та апатичним кожен день.

4. На протязі останніх місяців у мене “пробуджувалось” відчуття свіжості, яке відмічалось:

а) весь час;

б) велику частину часу;

в) значну частину часу;

г) деяку частину часу;

д) незначну частину часу;

е) не відмічалось взагалі.

На підставі одержаних результатів визначають один з чотирьох ступенів хронічної втоми. Перший ступінь втоми (легка втома) від15 до 19 бала; другий ступінь втоми (втома середньої важкості) від 11 до 15 бала; третій ступінь втоми (виражена втома) від 7 до 11 балів; четвертий ступінь втоми (важка втома) від 4 до 7 балів.

Оцінка впливу хронічної втоми на функціональні можливості організму

Встановлено, що хронічна втома, може справляти значний вплив на рівень функціональних можливостей організму, то у зв’язку з цим для визначення особливостей впливу хронічної втоми на функціональний стан організму прийнято використовувати карту оцінки впливу хронічної втоми на функціональні можливості організму. На бланку відповідей вказують категорію функціональних зрушень, що має місце.

При цьому враховують, що:

категорія 0 визначає відсутність порушень у функціональному стані;

категорія 1 - мінімальні порушення;

категорія 2 - середні порушення;

категорія 3 - значні порушення;

категорія 4 - повне порушення.

Реєстрація соматичних та нервово-психічних проявів хронічної втоми

На бланку відповідей необхідно оцінити позитивною відповіддю ступінь вираження того чи іншого прояву хронічної втоми.

 

Карта реєстрації соматичних та нервово-психічних проявів хронічної втоми

№ п/п	Критерії оцінки	Так (+)	Ні (-)
1.	Виникнення стабільної або рецидивуючої значної втоми або швидкої втомлюваності, які не зникають після відпочинку у ліжку та знижують середній рівень активності на 50% і більше нижче звичайного рівня на протязі не менше 6 місяців
2.	Виникнення стабільної або рецидивуючої втоми або швидкої втомлюваності, які не зникають після відпочинку та знижують середній рівень активності на 50% і більше нижче звичайного рівня на протязі не менше 30 днів
3.	Підвищення температури тіла 37,5 - 38,6°С (якщо температура вище 38,6° С, слід шукати інші причини захворювання )
4.	Часті застудні захворювання
5.	Запалення горла або задньої стінки глотки
6.	Болючість лімфатичних вузлів (не більше 2 см в діаметрі) на шиї та під пахвами (якщо лімфатичні вузли більше 2см - слід шукати інші причини)
7.	Загальна м’язова слабкість, що не має об’єктивних пояснень
8.	Дискомфорт або болючі відчуття в області м’язів
9.	Безпричинне схуднення
10.	Тривале загальне стомлення (понад 24 години) після фізичних навантажень, які раніше добре переносилися
11.	Головні болі, які відрізняються за типом важкості, структурою, локалізацією тощо.
12.	Болі у суглобах, які не супроводжуються гіперемією суглобів або їх набряком, причому біль нібито переходить від одного суглоба до іншого
13.	скарги нервово-психічного характеру (роздратованість, порушення уваги, депресія), нездатність концентрувати увагу, аномальне сприйняття світла тощо
14.	Розлади сну: гіперсомнія або безсоння

 

Діагноз синдрому хронічної втоми може бути поставлений у разі реєстрації двох обов’язкових критеріїв та чотирьох додаткових.

Як обов’язкові критерії визначають:

Виникнення стабільної або рецидивуючої втоми або швидкої втомлюваності , які не зникають після відпочинку та знижують середній рівень активності на 50% і більше нижче звичайного рівня на протязі не менше 6 місяців

Відсутність захворювань та інших причин, які можуть викликати такий стан

Додатковими критеріями вважають:

Порушення пам’яті або концентрації уваги

Фарингіт

Болючі лімфатичні вузли

М’язові болі

Поліартралгії

Головний біль

Порушення сну

Тривале стомлення після звичайних фізичних навантажень

Оцінка ступеня вираження астенічного стану за Л.Д. Малковою

Для визначення ступеня вираження астенічного стану застосовують шкалу астенічного стану, яка створена Л.Д. Малковою та адаптована Т.Г. Чертовою.

Варіанти відповідей:

1- нет, неверно; 2 - пожалуй, так; 3 - верно; 4 - совершенно верно

1.	Я работаю с большим напряжением	1 2 3 4
2.	Мне трудно сосредоточиться на чем-либо	1 2 3 4
3.	Моя сексуальная жизнь меня не удовлетворяет	1 2 3 4
4.	Ожидание нервирует меня	1 2 3 4
5.	Я испытываю мышечную слабость	1 2 3 4
6.	Мне не хочется ходит в кино либо в театр	1 2 3 4
7.	Я забывчив	1 2 3 4
8.	Я чувствую себя усталым	1 2 3 4
9.	Мои глаза устают при длительном чтении	1 2 3 4
10.	Мои руки дрожат	1 2 3 4
11.	У меня плохой аппетит	1 2 3 4
12.	Мне трудно быть на вечеринке либо в шумной компании	1 2 3 4
13.	Я уже не так хорошо понимаю прочитанное	1 2 3 4
14.	Мои руки и ноги холодные	1 2 3 4
15.	Меня легко задеть	1 2 3 4
16.	У меня часто болит голова	1 2 3 4
17.	Я просыпаюсь утром усталым и не отдохнувшим	1 2 3 4
18.	У меня бывают головокружения	1 2 3 4
19.	У меня бывают подергивания мышц	1 2 3 4
20.	У меня часто шумит в ушах	1 2 3 4
21.	Меня беспокоят вопросы сексуального содержания	1 2 3 4
22.	Я испытываю тяжесть в голове	1 2 3 4
23.	Я испытываю общую слабость	1 2 3 4
24.	Я испытываю боли в темени	1 2 3 4
25.	Жизнь моя связана с напряжением	1 2 3 4
26.	Моя голова как бы стянута обручем	1 2 3 4
27.	Я легко просыпаюсь от шума	1 2 3 4
28.	Меня утомляют люди	1 2 3 4
29.	Когда я волнуюсь, то покрываюсь потом	1 2 3 4
30.	Мне не дают заснуть беспокойные мысли	1 2 3 4

 

Після заповнення тестового бланку проводиться підрахунок балів шляхом їх сумування. При цьому за знак:

”+” в графі “нет, неверно ” - 1 бал

”+” в графі “пожалуй, так” - 2 бали

”+” в графі “верно” - 3 бали

”+” в графі “совершенно верно” - 4 бали

Середній індекс астенії дорівнює 37, 22 ± 6,47 балів. Весь об’єм шкали складається з 4-х діапазонів.

Перший діапазон від 30 до 50балів - відсутність астенії

Другий діапазон від 51 до 75 балів - слабка астенія

Третій діапазон від 76 до 100 балів - помірна астенія

Четвертий діапазон від 101 до 120 бала - виражена астенія.

Оцінка ступеня зниженого настрою - субдепресії за методикою Зунге

Психосоціальний фактор відіграє велику роль у розвитку хронічної втоми. Добре відомо, що стресові життєві ситуації психологічний стан людини можуть дуже негативно впливати на фізичне та психологічне здоров’я людини. Хронічна втома часто супроводжується станом безмірного збудження, тревоги та депресії. Тому для визначення субдепресії застосовують шкалу зниженого настрою, заснована на опитувальнику В. Зунга та адаптована Т.М. Балашовою.

Варіанти відповідей:

1 - нет, неверно; 2 - пожалуй, так; 3 - верно; 4 - совершенно верно

1.	Я часто чувствую подавленность, тоску	1 2 3 4
2.	Утром я чувствую себя лучше всего	1 2 3 4
3.	У меня часто бывают периоды плача либо близости к слезам	1 2 3 4
4.	У меня плохой ночной сон	1 2 3 4
5.	У меня аппетит не хуже обычного	1 2 3 4
6.	Мне приятно общаться с привлекательными женщинами (мужчинами)	1 2 3 4
7.	Я теряю в весе	1 2 3 4
8.	Меня часто беспокоят запоры	1 2 3 4
9.	Мое сердце часто бьется быстрее, чем обычно	1 2 3 4
10.	Я устаю безо всяких на то причин	1 2 3 4
11.	Я мыслю также ясно, как и всегда	1 2 3 4
12.	Мне легко делать то, что умею	1 2 3 4
13.	Я чувствую беспокойство и не могу усидеть на месте	1 2 3 4
14.	Я надеюсь на будущее	1 2 3 4
15.	Я часто становлюсь более раздражительным, чем обычно	1 2 3 4
16.	Мне легко принимать решения	1 2 3 4
17.	Я чувствую, что полезен и необходим	1 2 3 4
18.	Я живу достаточно полной жизнью	1 2 3 4
19.	Я чувствую, что другим людям станет лучше, если меня не будет	1 2 3 4
20.	Меня и сейчас радует то, что радовало всегда	1 2 3 4
	Сума балов:

Після заповнення тестового бланку, підраховуються бали. В опитувальнику є 10 “прямих” (1, 3, 4, 7, 8, 9, 10, 13, 15, 19) та 10 “обернених” (2, 5, 6, 11, 12, 14, 16, 17, 18, 20) відповідей. Кожна відповідь оцінюється від 1 до 4 балів. “Обернені” відповіді оцінюються в зворотному порядку.

 

	1 2 3 4		4 3 2 1		4 3 2 1		4 3 2 1
	4 3 2 1		1 2 3 4		4 3 2 1		4 3 2 1
	1 2 3 4		1 2 3 4		1 2 3 4		4 3 2 1
	1 2 3 4		1 2 3 4		4 3 2 1		1 2 3 4
	4 3 2 1		1 2 3 4		1 2 3 4		4 3 2 1

 

Бали, отримані по “прямим” та “оберненим” відповідям сумуються, і отримана таким чином “сира” оцінка переводиться в шкальну за допомогою формули:

О¹ = О/80 х 100;

де О¹шкальна оцінка;

О“сира” оцінка.

Середня величина індексу зниження настрою дорівнює 40,25 ± 5,99 балів. Весь діапазон шкальних оцінок поділяється на 4 зони:

нижче 50 балів - не має зниженого настрою,

від 51 до 59 балів - незначне, але чітко виражене зниження настрою, характеризує легку депресію ситуативного або невротичного генезу;

від 60 до 69 балів - значне зниження настрою, діагностує субдепресивний стан, або масковану депресію;

від 70 балів - глибоке зниження настрою діагностується справжній депресивний стан.

 

ТЕМА №42. МЕТОДИКА РАДІАЦІЙНОГО КОНТРОЛЮ При РОБОТі З ДЖЕРЕЛАМИ ІОНІЗУЮЧИХ ВИПРОМІНЮВАНЬ

МЕТА ЗАНЯТТЯ:

1. Закріпити, розширити та систематизувати знання про радіаційну безпеку і гігієнічні вимоги до роботи з радіонуклідами та іншими джерелами іонізуючого випромінювання.

2. Познайомитися з найбільш поширеними приладами, які використовуються для проведення радіаційного контролю, оволодіти методикою оцінки радіаційного фону і забезпечення безпеки праці у радіологічних та рентгенологічних відділеннях лікарні.

 

ПИТАННЯ ТЕОРЕТИЧНОЇ ПІДГОТОВКИ:

1. Види іонізуючого випромінювання, що використовуються у медицині, та їх джерела (рентгенівські апарати, радіонукліди, прискорювачі заряджених часток тощо).

2. Якісні характеристики іонізуючого випромінювання (проникаюча та іонізуюча здатність).

3. Кількісні характеристики іонізуючого випромінювання (експозиційна, поглинаюча та еквівалентна дози, щільність потоку часток, потужність дози).

4. Якісні та кількісні характеристики радіонуклідів (вид ядерного перетворювання, період напіврозпаду, активність), одиниці вимірювання.

5. Біологічна дія іонізуючого випромінювання та основні фактори, від яких вона залежить.

6. Основні види променевих ушкоджень організму (соматичні, сомато-стохастичні, генетичні) та умови їх виникнення.

7. Основні засоби застосування радіонуклідів та інших джерел іонізуючого випромінювання з діагностичною і лікувальною метою.

8. Правила роботи з відкритими та закритими джерелами іонізуючих випромінювань.

9. Поняття про групи радіаційної безпеки радіонуклідів та класи робіт з відкритими радіоактивними речовинами.

10. Прилади радіаційного контролю та основні принципи їх роботи.

11. Нормування радіаційної безпеки та гігієнічні принципи протирадіаційного захисту.

 

ЗАВДАННЯ:

1. Ознайомитися з приладами та засобами індивідуального захисту, які використовуються для проведення радіаційного контролю.

2. Оволодіти методикою роботи з приладами “Анрі–01–02 Сосна” та ДП–5А.

3. Провести індикацію радіоактивного забруднення робочих поверхонь та обладнання навчальної лабораторії і обґрунтувати гігієнічні висновки за результатами проведених досліджень.

 

ЛІТЕРАТУРА:

1. Загальна гігієна: пропедевтика гігієни // Є.Г.Гончарук, Ю.І.Кундієв, В.Г.Бардов та ін.; За ред Є.Г.Гончарука. – К., Вища школа, 1995. – С. 252-257.

2. Кирилов В.Ф.,Черкасов Е.Ф. Радиационная гигиена. – М.: Медицина, 1982. – С. 17-102, 141-148, 158-167, 241-243.

3. Радиационная гигиена // Под ред. Ф.Г.Кроткова. – М.: Медицина, 1968. – С. 5-26, 37-68, 72-76, 90-98, 116-130.

4. Минх А.А. Методы гигиенических исследований. – М.: Медицина, 1971. – С. 302-303, 307-310, 314-341.

5. Пивоваров Ю.П., Гоева О.Э., Величко А.А. Руководство к лабораторным занятиям по гигиене. – М.: Медицина, 1983. – С. 114-135.

6. Сергета І.В. Практичні навички з загальної гігієни. – Вінниця, 1997. – С. 45-48.

7. Авсеенко В.Ф. Дозиметрические и радиометрические прибори и измерения – К.: Урожай, 1990 – 144 с.

8. Никберг И.И. Ионизирующая радиация и здоровье человека. – К.: Здоров'я, 1989. – 158 с.

МЕТОДИКА ВИКОНАННЯ САМОСТІЙНОЇ РОБОТИ

В ході практичного заняття після контролю початкового рівня знань студенти знайомляться з найбільш поширеними приладами, що використовуються для проведення радіаційного контролю, опановують методику роботи з ними.

Радіоактивність являє собою здатність деяких хімічних елементів спонтанно розпадатися з виникненням іонізуючого випромінювання, при цьому атомні ядра одних елементів перетворюються на інші.

Іонізуюче випромінювання – це потік часток або квантів електромагнітного випромінювання, проходження яких крізь речовину призводить до її іонізації (перетворення нейтральних атомів в іони) з утворенням електричних зарядів різних знаків.

Основна системна одиниця вимірювання радіоактивності – Беккерель (Бк, Вq). 1 беккерель дорівнює одному спонтанному розпаду квантів електромагнітного випромінювання за 1 сек.

Позасистемна одиниця радіоактивності – Кюрі (Кu, Сu). 1 Кu дорівнює 3,7•10¹⁰ Бк.

В медичній практиці широко використовується ще одна одиниця активності – мг-екв. радію, що ураховує так звану g-постійну, яка характеризує радіонуклід.

Розрізняють такі види іонізуючого випромінювання:

a-випромінювання – потік важких часток, які складаються з двох нейтронів і двох протонів.

b-випромінювання – потік електронів або позитронів.

g-випромінювання – електромагнітне випромінювання, яке утворюється внаслідок радіоактивного розпаду, тобто упродовж переходу ядра атома з одного енергетичного рівня на в інший. Довжина хвилі цього випромінювання дорівнює 0,05-10 нм.

Рентгенівське випромінювання – електромагнітне випромінювання з довжиною хвилі менш, ніж 0,05 нм.

Кількість енергії, яка передається тканинам в результаті впливу іонізуючого випромінювання називають дозою.

Виділяють такі види доз: експозиційна, поглинута, еквівалентна та ефективна.

Експозиційна доза характеризує іонізаційний ефект рентгенівського та гама- випромінювання у повітрі і, отже, являє собою відношення сумарного заряду всіх іонів одного знаку, утворених в повітрі до маси повітря в зазначеному об’ємі. Одиниці вимірювання експозиційної дози – рентген (Р) або кулон на кг (Кл/кг).

Поглинута доза – це енергія іонізуючого випромінювання, яка поглинута тканинами організму, що опромінюється у перерахунку на одиницю маси. Одиниця вимірювання поглинутої дози – Грей (Гр,Gу). 1 Гр дорівнює 100 рад.

Еквівалентна доза (H.) являє собою величину поглиненої дози, яка помножена на коефіцієнт якості випромінювання (k.), що враховує здатність певного виду випромінювання пошкоджувати тканини організму. H = D × k. Коефіцієнт якості випромінювання є найбільшим для a-випромінювання і дорівнює 20.

Одиниця вимірювання еквівалентної дози – Зіверт (Зв). 1 Зіверт дорівнює 100 бер (біологічний еквівалент рада).

 

Таблиця 1

Коефіцієнти якості для деяких видів іонізуючого випромінювання

Види іонізуючих випромінювань	Коефіцієнт якості (k.)
g-випромінювання
рентгенівське випромінювання
b­-випромінювання,
нейтрони	3-10 (у залежності від енергії)
a-випромінювання	20 (при внутрішньому опроміненні)

Ефективна доза (H_еф) – являє собою величину еквівалентної дози, яка помножена на коефіцієнт, що враховує різну чутливість різних тканин до впливу іонізуючого випромінювання. H_еф = H × W_r , де

H – еквівалентна доза

W_r – коефіцієнт, який враховує ступінь чутливості органів і тканин до іонізуючого випромінювання (табл. 2).

Одиниця вимірювання еквівалентної та ефективної доз – Зіверт (Зв.). Позасистемна одиниця – Бер, тобто біологічний еквівалент рада. Цей показник використовується тому, що, залежно від фізичних властивостей випромінювання, біологічна ефективність однієї й тієї самої дози може бути різною. 1 Зіверт =100 Бер.

Таблиця 2

Коефіцієнти W_r якості для деяких органів та систем

Перелік органів та систем	Wr	Перелік органів та систем	Wr
Статеві залози	0,25	Печінка	0,05
Червоний кістковий мозок	0,12	Щитовидна залоза	0,03
Кишечник	0,12	Кісткова тканина	0,01
Легені	0,12	Шкіра	0,01

 

Існує також класифікація органів за чутливістю до опромінення іншого змісту, що виділяє 4 групи критичних органів:

I гр. – гонади, червоний кістковий мозок, лімфоїдна тканина, легені;

II гр. – кришталик, кишки, печінка, нирки, м’язи;

III гр. – шкіра, щитоподібна залоза, кісткова тканина, інші внутрішні органи.

IV гр. – шкіра рук та стоп.

Іонізуюче випромінювання та радіонукліди мають якісні та кількісні характеристики.

Як якісні характеристики радіонуклідів використовують:

· вид ядерного перетворення (a-розпад, електронний b-розпад, позитронний g-розпад, К-захват, самовільне ділення ядер, термоядерна реакція)

· період напіврозпаду – тобто час, за який розпадається половина всіх радіонуклідів певного типу. (Приклад: Уран-238 – 4,47 млрд. років, Радій-226 – 1600 років, Свинець-214 – 26,8 хв.).

Як кількісну характеристику радіонуклідів використовують:

· активність, що характеризується числом ядерних перетворень за одиницю часу. Одиницями активності є Бекерель (Бк) та Кюрі (Кі). Проте, більш зручним кількісним критерієм радіонукліда для g-випромінювання слід вважати так званий g–еквівалент, який вимірюється в міліграм-еквівалент радію.

До якісних характеристик іонізуючого випромінювання відноситься:

· енергія випромінювання, що вимірюється у Джоулях (Дж) та електрон-вольтах (еВ);

· проникаюча здатність, яка характеризується довжиною пробігу частинок або g-квантів у речовині і виражається в одиницях довжини (м, см, мм);

· іонізуюча здатність, що характеризується повною іонізацією (загальна кількість пар іонів, утворених частинками або g-квантами в речовині) та лінійною щільністю іонізації (кількість пар іонів, що припадає на одиницю довжини пробігу).

До кількісних характеристик іонізуючого випромінювання відносять:

· поглинута доза, одиницями вимірювання якої є Грей (Гр) та Рад;

· еквівалентна доза, одиницями вимірювання якої є Зіверт (Зв) та Бер.;

· ефективна доза, одиницями вимірювання якої є Зіверт (Зв) та Бер.;

· експозиційна доза (для b- та g-випромінювання), одиницями якої є кількість кулон/кг (Кл/кг) та Рентген (Р);

· щільність потоку частинок (для корпускулярних випромінювань), одиницями вимірювання якої є кількість частинок / 1 см².

 

Протирадіаційний захист являє собою комплекс законодавчих, організаційних, санітарно-гігієнічних, та медичних заходів, що забезпечують безпечні умови праці при роботі с джерелами іонізуючого випромінювання.

До основних принципів протирадіаційного захисту відносять:

· гігієнічне нормування;

· попереджувальний та поточний санітарний нагляд;

· виробниче навчання;

· санітарну освіту;

· радіаційний контроль;

· медичний контроль.

Радіаційний контроль – це контроль за забезпеченням радіаційної безпеки, виконанням вимог щодо санітарних норм праці з радіонуклідами, а також отримання інформації, про опромінення медичного персоналу та населення.

Розрізняють 4 види радіаційного контролю:

· дозиметричний;

· радіометричний;

· індивідуально-дозиметричний;

· спектрометричний.

 

Відповідно до класифікації основних видів радіаційного контролю, апаратуру, що використовують для його проведення, поділяють на наступні групи:

1. Дозиметричні прилади, що визначають потужність дози (рівень радіації).

2. Радіометричні прилади, які визначають рівень забруднення поверхонь різних предметів.

3. Індивідуальні та мініатюрні портативні прилади, що призначені для проведення індивідуального контролю дози опромінення за певний проміжок часу.

4. Спектрометричні установки, які – встановлюють спектр (склад) радіонуклідів у будь-якому забрудненому об’єкті.

 

Класифікація засобів індивідуального захисту

(за С.М.Городинським)

1.Ізолюючі костюми:

а) шлангові;

б) з автономним джерелом повітряного підживлення.

2.Засоби захисту органів дихання:

а) фільтруючі (респіратори, протигази);

б) ізолюючі (пневмошлеми, пневмокаски).

3.Спецодяг:

а) повсякденного призначення;

б) короткочасного використовування (рукавиці, одежа з плівки).

4.Спецвзуття:

а) основне (черевики, чоботи);

б) додаткове (бахіли, напівгалоші).

5.Допоміжні захисні засоби захисту:

а) окуляри;

б) ручні захвати;

в) щітки.

Коротка характеристика основних приладів,

що використовуються для проведення радіаційного контролю

1. Радіометр-рентгенометр ДП-5А (польовий),що призначений для вимірювання рівня радіоактивного забруднення робочих поверхонь та потужності експозиційної дози g-випромінювання (Р/год, мР/год) та складається з пошукового зонду з перемикачем (муфтою) для вимірювання b- або g-випромінювання та реєструвального пристрою, що має шкалу, блок підживлення та телефон (для індикації).

2. Комплект індивідуального дозиметричного контролю ДП-21-Б,щопризначений для визначення індивідуальної сумарної дози g-випромінювання. Комплект складається з малогабаритної іонізаційної камери (у вигляді авторучки) та зарядно-вимірювального пристрою (пульту). Камера установлюється в зарядний пристрій пульту, при цьому зовнішній електрод заряджається позитивно, а внутрішній – негативно. Величина заряду записується в журнал. Після роботи в зоні іонізуючого випромінювання заряд втрачається, про що свідчать результати вимірювання камери у вимірювальному пристрої пульту.

3. ІФКУ – дозиметр індивідуального фотоконтролю універсальний,що Призначений для вимірювання еквівалентних доз у діапазоні 0,05-2 Бер, а також теплових нейтронів. Являє собою поліетиленову касету, з світлонепроникаючим корпусом, з внутрішнього боку якого запресовані фільтри, що виключають певні види випромінювань. Всередині дозиметра знаходиться фотоплівка, яка розподілена на 4 поля:

Перше поле – доза b-випромінювання, а також фонового випромінювання;

Друге поле – доза фонового g-випромінювання;

Третє поле – доза g-випромінювання;

Четверте поле – дози теплових нейтронів та g-випромінювань.

4. Дозиметр ДРГЗ-04,що являє собою широкодіапазонний цифровий дозиметр потужності експозиційної дози хвильового випромінювання та призначений для вимірювання потужності експозиційної дози на робочих місцях у суміжних приміщеннях, а також на території підприємств і закладів, які використовують радіоактивні речовини та інші джерела іонізуючого випромінювання. Крім того, прилад можна використовувати і для контролю ефективності біологічного захисту радіаційних установок та протягом періоду ліквідації наслідків аварійних ситуацій.

Дозиметр-радіометр побутовий“АНРІ-01-02-Сосна”,що – призначений для індивідуального використання з метою здійснення контролю радіаційної обстановки в робочих приміщеннях. Прилад дозволяє вимірювати потужність експозиційної (польової еквівалентної) дози g-випромінювання, щільність потоку b-випромінювання забруднених поверхонь, об’ємну активність радіонуклідів в речовині.

 

Інструкція

Для роботи з приладом РАДІОМЕТР-РЕНТГЕНОМЕТР ДП-5А

Спочатку проводять підготовку приладу до роботи. Для цього перемикач дiапазонiв переводять з положення “Викл” у положення “Реж”, ручкою “Режим” встановлюють стрілку гальванометра на чорний трикутник і прогрівають прилад протягом 2–3 хвилин. Під час використання приладу ДП-5Б стрілка повинна самостійно установитися у межах чорного сектора.

Для визначення природного фону приладу зонд з датчиком встановлюють у положення g-випромінювання, а перемикач дiапазон iв переводять у положення “0,1”, або інше, якщо стрілка відхиляється до кінця шкали. Через 1-2 хвилини реєструють показники шкали, помножуючи їх величини на значення конкретного діапазону.

Для вимірювання рівня забруднення продовольства та води радіоактивними речовинами датчик розташовують на вiдстанi 1 см вiд зразка досліджуваної проби.

Переміщуючи його уздовж поверхні знаходять найбільше забруднення. Через 1-2 хвилини реєструють результати вимірювання, помноживши їх величину на значення діапазону і віднявши природний фон приладу. Після дослідження прилад переводять у вихідне положення.

Інструкція

Для роботи з приладом радіометр-дозИметр“АНРІ-01-02-Сосна”

Визначення потужності експозиційної дози g-випромінювання.

Прилад має чотири режими роботи: три – для проведення точних вимірювань та четвертий режим “Пошук” – для грубої оцінки радіаційної обстановки за частотою послідовних звукових сигналів.

Порядок підготовки до роботи та увімкнення приладу.

· Вимикач режиму роботи (лівий перемикач) перевести у положення “МД” (крайнє ліве положення).

· Вимикачем підживлення (правий перемикач) увімкнути прилад.

· Короткочасно натиснути кнопку “Пуск” – на цифровому табло повинні з’явитися крапки і розпочатися підрахунок імпульсів.

· Через 20 сек. вимірювання автоматично закінчується, що супроводжується звуковим сигналом.

· На цифровому табло фіксується величина експозиційної дози g-випромінювання у мР/год.

· Показники на цифровому табло зберігаються до повторного натиску на кнопку “Пуск”. Для виконання наступних 3-4 вимірювань достатньо кожний раз короткочасно натиснути на кнопку “Пуск”.

· Після виконання завдання малий перемикач (вимикач режиму роботи) перевести в середнє положення, а правий перемикач (вимикач підживлення) в крайнє праве положення.

 

Вимірювання щільності потоку b-випромінювання

· Підготувати прилад до роботи згідно вищезазначеної інструкції

· Перевірити чи закрита задня кришка приладу, при необхідності щільно закрити її.

· Перевести вимикач режиму роботи у положення “МД” та увімкнути прилад.

· Піднести прилад площиною задньої кришки до досліджуваної поверхні на відстань 0,5 см і короткочасно натиснути кнопку “Пуск”. Виконати вимірювання та записати показники приладу (Ng).

· Відкрити задню кришку приладу.

· Виконати вимірювання з відчиненою задньою кришкою та записати показники приладу (Ng + b).

· Закрити задню кришку приладу, вимкнути прилад.

· Величину щільності потоку b-вимірювання з поверхні обчислити за формулою q=К_s (Ng + b – Ng);

де: q – щільність потоку b-вимірювання (част/см² хв);

Ng – показники приладу з закритою задньою кришкою;

Ng+ b – показники приладу з відкритою задньою кришкою;

K_s – коефіцієнт лічення приладу (част/см² хв імпульс).

Примітка:

Коефіцієнт лічення приладу “Анрі-01-02-Сосна” складає 0,5 част/см² хв. імпульс.

 

Ситуаційні задачі

Задача 1

Розподіліть за групами наступні радіоіндуковані ефекти (променеві ураження): катаракта, незлоякісні ураження шкіри, генетичні мутації, пригнічення кровотворення, хромосомні аберації, дисфункція статевих органів, скорочення тривалості життя, злоякісні пухлини, опіки.

Вкажіть, які фактори впливають на характер радіоіндукованих ефектів та час їх виникнення.