Планування як особливий тип прийняття управлінських рішень

 

Планування — одна з найважливіших функцій управління, що являє собою процес визначення дій, які повинні бути виконані в майбутньому для використання ресурсів і одержання доходів. Як елемент системи менеджменту планування являє собою відносно самостійну підсистему, що включає сукупність специфічних інструментів, правил, структурних органів, інформації і процесів, спрямованих на підготовку і забезпечення виконання планів.

На базі виконаного прогнозу керівництво підприємством вирішує питання про спрямованість виробничих планів, завданнями яких є вибір і обґрунтування цілей розвитку підприємства і підготовка рішень із забезпечення і досягнення запланованих результатів.

Планування в багатьох організаціях звичайно здійснюється на стратегічному, річному (тактичному) і оперативному рівнях.

Стратегічний рівень планування оцінює і визначає майбутню життєздатність і рентабельність різних напрямків діяльності підприємства і викладений нами раніше в роботі [1].

Оперативний рівень планування буде розглянутий трохи нижче, у главі 14. Тому тут основна увага приділяється річному плануванню.

Річний план — це документ, що виходить зі стратегічного плану, але досить точно і детально деталізований у своєму значенні, відповідно до якого з кожного напрямку діяльності організації визначається обсяг робіт, зважуються питання забезпечення його виконання, а також збуту готової продукції.

Підприємство, як відомо, саме вирішує, які плани йому складати, а які ні, яку систему планування приймати на озброєння й у якому обсязі. Дійсно, усе залежить від умов роботи підприємства, його масштабів, існуючих традицій і організаційної структури.

Разом з тим, світовий досвід управління виробництвом говорить про те, що без плану працювати не може практично жодна організація, жодне підприємство чи установа. Міняються тільки форми, види чи назви планів, що іноді іменують стандартами фірми.

В даний час планування діяльності підприємства стало серйозною проблемою, оскільки:

• плани і засоби більше не спускаються "зверху", підприємство повинне самостійно орієнтуватися в умовах ринку;

• процес планування затягують у часі, що робить його непридатним для прийняття оперативних управлінських рішень;

• на багатьох підприємствах відсутня система достовірної і своєчасної інформації про кон'юнктуру ринку, про потреби в поточних ресурсах і фінансових джерелах їхнього забезпечення;

• при плануванні переважає витратний механізм ціноутворення; ціни формуються без обліку ринкових умов, виходячи з повної собівартості і нормативу рентабельності;

• економічне планування традиційно підготовляє такі планові документи, більшість з яких непридатні для аналізу фінансової стійкості підприємства.

Призначення планування полягає в тому, щоб передбачати ('Проблеми в діяльності підприємства до того, як вони виникнуть, виключити ймовірність поспішних рішень, що мають доцільність і в дану хвилину. Планування як особливий тип процесу прийнят-тя рішень охоплює діяльність усього підприємства в цілому. Ос-новна мета планування — визначення необхідних для діяльності підприємства виробничо-фінансових операцій, їхня конкрети-зація в часі і за підрозділами підприємства, визначення необхідного розміру ресурсів і джерел фінансування, що забезпечують реалізацію поставлених цілей діяльності. У процесі планування здійснюються: • обґрунтований вибір основних напрямків інноваційної діяль-ності для підприємства в цілому і для кожної структурної одиниці;

• формування програм досліджень розробок і виробництва інноваційної продукції;

• розподіл програм і окремих завдань за окремими відрізками часу і закріплення за виконавцем;

• встановлення календарних термінів проведення робіт із проектів;

• розрахунок потреб в ресурсах і розподіл їх за виконавцями на основі бюджетних розрахунків;

• забезпечення стійкої й ефективної системи контролю і регулювання інноваційної діяльності і планових завдань;

• встановлення форм і методів стимулювання, що створює діючі мотиви для продуктивної і скоординованої діяльності всіх учасників.

Планування базується на ряді принципів, що встановлюють загальні правила проектування і функціонування цієї підсистеми в менеджменті:

• єдності науково-технічних, соціальних і економічних завдань розвитку;

• науковій обґрунтованості й оптимальності рішень;

• домінування стратегічних аспектів;

• комплексності і бюджетній збалансованості;

• гнучкості й еластичності;

• безперервності;

• наступність стратегічного і поточного (тактичного) планів;

• збалансованість плану;

• соціальна орієнтація плану;

• ранжирування об'єктів планування за їх важливістю;

• погодженість плану з параметрами зовнішнього середовища системи менеджменту;

• варіантність плану;

• економічна обґрунтованість плану;

• автоматизація системи планування;

• забезпечення зворотного зв'язку системи планування,

Інноваційна діяльність підприємства спрямована на досягнення визначених економічних результатів, завдань господарського і фінансового розвитку. Однак будь-яка мета і завдання не можуть ігнорувати питання забезпечення соціальних і психологічних умов у колективі для ефективної творчої діяльності його членів. Тому планування, як ніякий інший вид діяльності підприємства, повинно бути спрямоване на забезпечення єдності і гармонії в науково-технічному, виробничому, економічному і соціальному розвитку.

Принцип наукової обґрунтованості базується на обліку законів і тенденцій науково-технічного й економічного розвитку, враховує об'єктивні умови і специфічні риси конкретного підприємства.

Рівень наукової обґрунтованості й оптимальності прийнятих рішень підвищується в міру розвитку теорії менеджменту й удосконалювання методів планування.

Принцип домінування стратегічних аспектів у плануванні випливає з довгострокового характеру результатів, тривалого циклу здійснення інновацій і їхньої життєвої значимості для забезпечен-

ня конкурентоспроможності підприємства. Така орієнтація на віддалені результати вимагає обов'язкового використання специфічних форм стратегічного планування виробничих процесів на підприємстві і підпорядкування йому всіх інших видів планування.

Комплексність планування означає системне ув'язування всіх розроблювальних на підприємстві планів. Реальне втілення цей принцип знаходить у складі розроблювальних планів і методах їхнього взаємного узгодження, а також бюджетної збалансованості планів. Це досягається застосуванням балансового підходу у всіх сферах і на всіх рівнях підприємства з планування матеріального, трудового, фінансового, енергетичного й іншого видів забезпечення.

Принцип гнучкості й еластичності планування інновацій означає вимоги динамічної реакції планів на відхилення в ході робіт чи зміни внутрішніх і зовнішніх факторів. При цьому гнучкість планів характеризує їхню здатність реагувати на прояви випадкових факторів у процесах виробництва, враховувати слабкі і сильні сторони фірми, відбивати ризики і шанси, властиві ринковій економіці. Еластичність планування полягає в здатності зберігати необхідні резерви навіть при оптимальних рішеннях і передбачає планові альтернативні дії.

Безперервність планування інновацій включає два аспекти: наступність, і взаємозв'язок планів різної тривалості, а також вимогу постійного здійснення планових розрахунків відповідно до умов, що змінюються, і виникненням відхилень.

Реалізація принципу безперервності знаходить своє найбільш повне вираження в концепції змінного планування, у якій довгострокові стратегічні розрахунки на 5-7 років розробляються щорічно, і успішно сполучаються з короткостроковими (поточними) і детальними оперативними планами.

Наступність стратегічного і поточного планів передбачає, що склад поточних планів повинен повторювати основні розділи стратегії фірми. Кількість планових показників річного плану більша, ніж у розділах стратегії фірми. Чим менше обрій планування (рівень), тим, відповідно до піраміди показників, більша кількість планових показників [2]. Вони не повинні суперечити затвердженим показникам стратегії фірми, вони можуть бути тільки більш твердими і вигідними фірмі в сучасний момент.

Збалансованість плану забезпечується наступністю балансу показників за ієрархією, наприклад, функціональної моделі

об'єкта, вартісної моделі (при проведенні функціонально-вартісного аналізу), а також ув'язування потреб у ресурсах з можливостями фірми, балансу надходження і розподілу ресурсів.

Соціальна орієнтація плану передбачає вирішення, поряд з технічними й економічними проблемами, проблем забезпечення відповідності міжнародним вимогам показників екологічності, безпеки і ергономічності, випущених товарів і функціонування фірми, а також показників соціального розвитку колективу.

Ранжирування об'єктів планування за їхньою важливістю необхідно здійснювати для раціонального розподілу наявних ресурсів. Наприклад, якщо товари, що випускаються, мають приблизно однаковий рівень конкурентоспроможності, то спочатку необхідно направляти ресурси на підвищення конкурентоспроможності товару, що має найбільшу питому вагу (з вартості продажів) у програмі фірми.

Погодженість плану з параметрами зовнішнього середовища системи менеджменту забезпечується аналізом динаміки факторів зовнішнього середовища і дослідженням впливу цих факторів на планові показники.

Варіантність плану забезпечується розробкою не менше трьох альтернативних варіантів досягнення однієї і тієї ж мети і вибору оптимального варіанта, що забезпечує виконання запланованої мети з найменшими витратами на її розробку і реалізацію.

Економічна обґрунтованість плану є одним з найважливіших принципів планування. Остаточний вибір варіанта планових показників повинен здійснюватися тільки після проведення системного аналізу, прогнозування, оптимізації й економічного обґрунтування альтернатив.

Автоматизація системи планування — один із принципів планування, що вимагають застосування сучасних інформаційних технологій і комп'ютерної техніки, що забезпечують кодування інформації на основі її класифікації, єдність і системність інформації зі стадій життєвого циклу об'єкта планування, швидку обробку, надійне збереження і передачу інформації особі, що приймає рішення.

Принцип планування — забезпечення зворотного зв'язку системи планування — допускає можливість особи — споживача планів ("вхід" системи планування) представляти пропозицію про зміну (коректування) планів при їхній розробці.

Виконати всі розглянуті принципи планування дуже важко, це можуть дозволити собі тільки великі фірми, що мають квалі-

фіковані кадри, сучасні інформаційні технології і необхідні ресурси. Тому кількість виконуваних принципів планування визначається складністю і кількістю товарів, що випускаються, і виконуваних послуг, положенням і стійкістю фірми.

Структура і склад плану підприємства (об'єднання) звичайно включає наступне:

• план виробництва і реалізації продукції на річну програму робіт;

• план матеріально-технічного забезпечення;

• план технічного й організаційного розвитку (розвиток техніки, технології і нової продукції);

• план з праці і її оплаті (структура і розвиток персоналу, система оплати);

• бюджетування, що базується на системі бюджетів (кошторис доходів і витрат) — фінансовий план (баланси, оподатковування, кредити, плата за фонди, амортизація і т.п.);

• план соціального розвитку колективу (ціннісні орієнтації, норми поведінки, системи колективного користування і т.п.);

• план з охорони природи і природокористування (контроль над середовищем, оздоровлення середовища).

Плани повинні розроблятися на основі передової технології, передбачати безперервність і спеціалізацію робіт, надійність досягнення запланованих результатів за умови дотримання якості продукції, що випускається, і правил техніки безпеки.

При визначенні змісту робіт виробничий менеджер повинен всебічно розглянути психофізіологічні і технологічні фактори з метою вибору оптимального рівня спеціалізації праці.

Керуючі виробництвом повинні розуміти, що виробнича система є одночасно соціальною і технічною, тому принципи проектування робіт повинні включати наступні положення, характерні для соціотехнічного підходу:

• робота повинна вимагати відомої напруги і містити елементи розмаїтості;

• необхідно, щоб на роботі можна було вчитися і продовжувати свою освіту,

• робота повинна давати можливість реалізовувати у визначених межах технологію прийняття рішень;

• результати роботи повинні знаходити визнання при гарній якості і визначеному ступені соціальної підтримки колективу;

• необхідна реалізація визначеної залежності між результатами праці і соціальним станом особистості;

• характер проектованої роботи повинен бути ув'язаний з бажаним майбутнім.

Пошук удосконалювання праці повинен йти безупинно, з урахуванням його спеціалізації, змістовності, ергономічних і поведінкових характеристик людини. При цьому необхідно враховувати застосовуваний інструмент, прийоми праці, умови навколишнього середовища (температура, шум, освітленість і т.п.), уякій виконується дана робота.

Плани розробляються як за окремими цехами (об'єктами будівництва), так і в цілому по підприємству. Найбільш доцільною є розробка календарного плану роботи підприємства на всю річну програму робіт.

Виконання виробничої програми може бути досягнуте двома шляхами:

• екстенсивним — за рахунок збільшення кількості робітників, машин, механізмів;

• інтенсивним — за рахунок підвищення продуктивності робітників, машин і механізмів.

Другий шлях, як правило, є більш ефективним, тому що він допускає з найменшими витратами досягти виконання виробничої програми.

Планові завдання з обсягу виробництва і реалізації продукції встановлюються самостійно на кожнім підприємстві за загальним обсягом і номенклатурою, а іноді і з окремих продуктів, що випускаються, (машинах — у машинобудуванні, суднах — у суднобудуванні, будинках — у будівництві). Вони включають продукцію основного виробництва, допоміжних і підсобних виробництв. Виробничі програми, як правило, складаються за товарним і валовим випуском, виходячи з наявного попиту [3].