Предмет i задачі курсу

Аналіз наукової літератури свідчить, що термін „національна економіка" не має однозначного тлумачення вченими-економістами, а в економічних словниках та енциклопедіях його визначення взагалі відсутнє.

Так, наприклад, російські вчені визначають національну економіку, по-перше, як наукову дисципліну, по-друге, як об’єкт вивчення цієї дисципліни і, по-третє, як явище соціально-економічної реальності.

Як наукова дисципліна національна економіка становить собою комп- лексне систематизоване вчення про закономірності становлення та функ- ціонування господарської системи суспільства, а також теоретичні та ме- тодологічні підходи щодо розро6ки державної політики 3 питань подальшого розвитку національної господарської системи.

Предметом вивчення дисципліни „національна економіка" є вся су- купність продуктивних сил, економічних відносин, соціокультурних, по- літичних, морально-етичних традицій i цінностей ведення господарської діяльності, що встановились у певній державі i впливають на особли- вості її економічного розвитку.

Як явище соціально-економічної реальності національна економіка — це єдина економічна система суспільства, в якій стабільними, динамічними, повторюваними та стійкими взаємозв’язками поєднані умови та фактори виробництва, його результати, сукупність економічних агентів i економічних відносин, інститути, традиції, принципи та механізми господарювання, що у своїй взаємодії формують єдиний господарський механізм нації.

Дані визначення національної економіки є спробою пояснити сутність та особливості господарської системи тієї чи іншої держави. Проте, на нашу думку, вони не відображають у повній мірі відмінності між дефініціями „господарський комплекс", „економічна система" i „національна економіка".

Першочергово у визначенні сутності поняття „національна економіка", на наш погляд, слід виходити 3 тих предметних питань та осо6ливостей, які лежать в її основі.

3 таких позицій національна економіка представляє со6ою економіку певної країни, що має ознаки економічної системи (загальне) та власні осо6ливості i принципи розвитку (особливе), що проявляються в таких формах: економічний потенціал, структура господарського комплексу та галузей господарства, внутрішні чинники соціально-економічного розвитку, господарський механізм регулювання та координації, особливості програмування та прогнозування соціально-економічних процесів, а також осо6ливості забезпечення економічної безпеки держави в умовах погли6лення тенденцій до інтеграції i глобалізації світо господарських зв'язків.

3 такого визначення випливає, що національна економіка i як галузь знань, i як навчальна дисципліна, i як явище соціально-економічної реальності відбиває особливості економічного розвитку даної країни у поєднанні з загально цивілізаційними тенденціями соціально-економічного розвитку і, відповідно, в ній співвідносяться загальне та особливе як діалектичні основи розвитку будь-якого явища суспільної життєдіяльності.

З точки зору поєднання в національній економіці загальних та особливих закономірностей розвитку вона може розглядатись як соціально-економічна модель суспільства, що структурно i функціонально відображає со6ливості прояву форм власності та відносин, які формуються на їх основі, типи господарювання, механізми регулювання та координації економічного буття суспільства, економічну політику та культуру, засаду державного устрою, менталітет та характер, особливості реалізації засад демократичного розвитку, свободи ви6ору, взаємовідносин між традиціями та інноваціями у структурі соціально-економічних відносин суспільства.

З позицій системного підходу національна економіка також може бути визначена і як система організації господарського життя у певній державі. Та оскільки тенденції розвитку сучасних економік світу дають підстави визначати їх у сукупності особливостей та закономірностей функціонування як змішані економіки, що прагнуть найбільш повно реалізувати принципи демократичного розвитку та побудови постіндустріального суспільства, то сучасна національна економіка будь-якої держави — це така модель економіки, яка базується на закономірностях змішаної соціально-економічної системи і одночасно включає національні особливості її функціонування, що проявляються в економічному потенціалі даної країни, особливостях прояву господарського механізму регулювання та координації, галузевій системі організації та господарських комплексах економіки певної країни, державному устрої, особливостях національної економічної політики, традиціях, внутрішніх чинниках розвитку, особливостях забезпечення економічної безпеки держави, місця i ролі економіки у системі світового господарства, рівні продуктивних сил суспільства, культури, техніки i технології, що направлена на формування постіндустріального суспільства.

Національна економіка як ціле, єдина система складається не одразу, а поступово — у процесі еволюції всіх складових життєдіяльності певної спільноти людей. Так, національна економіка не виникає на найнижчих щаблях розвитку людського суспільства (стадо, рід, плем’я, народність), а лише на стадії його оформлення як нації.

Нація — це історично сформована спільність людей, що характеризується наявністю наступних системоутворюючих ознак:

· наявність спільної території проживання та життєдіяльності — принцип територіальної цілісності;

· спільний координаційний центр, що, як правило, має форму державної інституції;

· спільність економічного життя (єдиний внутрішній ринок, грошова та податкова системи, принципи господарювання, зв'язки між базовими економічними інститутами, економічне законодавство тощо);

· спільність психологічного складу, що проявляється у спільності культури, ментальності, загальноприйнятих цінностях i традиціях, мови;

· суверенітет як верховенство держави на власній території у вирішенні внутрішніх питань розвитку та його незалежність у сфері міжнародних відносин;

· національна свідомість та ідеологія.

Тобто еволюція людського суспільства від родового строю до формування нації — процес розвитку та ускладнення продуктивних сил, розподілу праці, суспільного виро6ництва, економічних відносин, інститутів у діалектичній єдності з культурною, політичною та іншими сторонами суспільного буття — є процесом становлення національної економіки певної країни. Проте, слід зауважити також на тому, що у процесі розподілу праці, спеціалізації та кооперації, розвитку торгівлі та загалом встановленню інтеграційних зв'язків між окремими державами, регіонами, відбувалась трансформація i структури населення тієї чи іншої держави (асиміляція, міграція). В результаті чого лише показником національної приналежності не можна характеризувати національну економіку тієї чи іншої країни.

Оскільки національна економіка є складною системою, єдиним складним господарським організмом, то її основними ознаками є:

· Єдина мета — усі елементи національної економіки мають свою кінцеву та проміжні цілі функціонування, проте вони з об’єктивною необхідністю (для збереження єдності i цілісності системи) підпорядковані єдиній меті — забезпечити стале економічне зростання суспільства.

· Структура національної економіки — 1) якісний розподіл та кількісна пропорційність процесів виробництва, що визначають внутрішньовиробничі зв'язки та залежності, які виникають під впливом суспільного поділу праці, рівня розвитку продуктивних сил та виробничих відносин; 2) співвідношення між галузями та господарськими комплексами, які виражають господарські пропорції i стан суспільного поділу праці.

· Ієрархічність структури національної економіки - національна економіка має багатоярусну структуру. До її характерних рівнів можна віднести: мікроекономіку (економіка домогосподарств, фірм та підпри- ємств), мезоекономіку або галузеву економіку (первинна економіка, економіка переробки продукції галузей, економіка обслуговування), макроекономіку (господарський комплекс країни в цілому, тобто загальні економічні процеси на рівні всього суспільства).

· Організаційно—функціональна взаємозалежність між елементами системи — усі елементи та рівні національної економіки пов'язані тісними економічними взаємозв'язками, продуктивними силами i виробничими відносинами у процесі суспільного виро6ництва на рівні галузей та міжгосподарських комплексів.

· Незводимість функцій та структури елементів системи до системи як єдиного цілого - кожен елемент та рівень економічної системи суспільства має свою власну структуру та виконує притаманні йому функції, що лише у своїй сукупності та постійній взаємодії формують єдиний господарський комплекс нації.

· Наявність механізмів самозбереження та саморозвитку — оскільки до складу національного господарства входять основні підсистеми та мета системи, то механізми самозбереження поелементно можна розглядати як певний комплекс форм, методів i важелів управління та регулювання розвитку продуктивних сил, техніко-економічних, організаційнo-економічних та соціально-економічних відносин, суспільного способу виробництва, а також забезпечення взаємоузгодження цих підсистем між собою у процесі їх розвитку та взаємодії. Економічна наука виділяє наступні механізми саморозвитку i самозбереження: ринкове саморегулювання, державне регулювання та корпоративне регулювання економіки.

Керованість — дана характеристика національної економіки забезпечується за рахунок добровільного підпорядкування об’єктивним закономірностям розвитку економічних відносин (ринок) та через опосередковане втручання в економіку єдиного координаційного центру в особі державних органів влади. Громадянське суспільство делегує державі повноваження щодо правового та інститyційного оформлення економічних відносин, i кожен елемент та підсистема національної економіки повинен дотримуватись їх (владний примус). А також через корпоративне регулювання та управління соціально-економічними процесами національної господарської системи шляхом вироблення та застосування альтернативних до ринку та держави механізмів координації.

· Зворотні зв'язки між елементами системи — забезпечуються за рахунок наявності у суспільстві каналів обігу економічних ресурсів (трудові, матеріальні, нематеріальні, фінансові, інформаційні та ін.). До таких каналів можна віднести: ринок з його розгалуженою інфраструктурою, суспільний та корпоративний сектори національної економіки.

· Динамічність — національна економіка перебуває у постійному саморусі та саморозвиткові. Він проявляється та забезпечується основними формами прояву економічних законів i закономірностей розвитку та об’єктивується у процесах безперервного відтворення усіх складових системи. На даний процес впливають всі регулятори національної економіки, що базуються першочергово на закономірностях розвинених ринкових економік. Так, поряд з класичними факторами розвитку економіки у процесі її еволюції зародились нові чинники, що в сучасних умовах є вирішальними для динамічного та сталого розвитку національних господарських систем. Це - знання, наука, інформація, техніка та технологія, що є головними та безпосередніми продуктивними силами сучасної економіки. Окрім того змінюється співвідношення між галузями та народногосподарськими комплексами, сферами виробництва та послуг. Найбільш розповсюдженими стають ті галузі та сфери економіки, що за рахунок високих технологій, інформаційних систем забезпечують подальший високотехнологічний, наукомісткий та якісний розвиток національних економік.

· Відкритість — господарський комплекс суспільства з нео6хідністю має відкритий характер, що забезпечується законодавством держави i об’єктивними закономірностями прояву ринкового механізму та проявляється у формі зовнішніх зв'язків держави з іншими суб’єктами господарювання (міжнародні, регіональні, світогосподарські економічні взаємовідносини): міжнародна спеціалізація та кооперація праці, міжнародний рук ресурсів, торгівля тощо.

· Цілісність — забезпечується наявністю стійких постійно повторюваних економічних відносин виробництва, обміну, споживання та розподілу, тобто тісних взаємозв'язків між галузями, сферами i господарськими комплексами національної економіки.

Враховуючи вказані характеристики національної економіки як системи, складного господарського механізму курс розвитку національної

економіки відображає усю сукупність взаємовідносин між елементами національного господарського комплексу у динаміці їх розвитку та на всіх рівнях їх протікання: макро-, мікро- та мезорівні.

Межі національної економіки не завжди збігаються з державними кордонами: оскільки економічна діяльність національних суб’єктів господарювання може виходити за межі власної країни, а нерезиденти здійснюють свою діяльність i на її території, то межі національної економіки як системи визначаються функціонуванням національних суб'єктів господарювання на її території та за її межами. Тобто, у статиці ми маємо справу з економічною моделлю розвитку певної держави, а в динаміці визначаємо загальний результат від економічної діяльності з урахуванням закордонних операцій національних господарських одиниць.

Оскільки нація складається з політичної, соціально-культурної та економічної підсистем, то на результати функціонування господарського комплексу держави впливають не лише суто економічні, а й політичні, морально-етичні, культурні, психологічні та інші фактори. Саме тому національна економіка як наукова дисципліна не є відособленою від цілого ряду соціальних наук i активно використовує їх понятійний апарат для пояснення тих соціально-економічних процесів i явищ, що протікають в державі. До цих наук можна віднести: психологію, філософію, соціологію, політологію, етнографію, демографію, історію та ін.

Так як національна економіка як науковий напрям має на меті дослідження національного господарського механізму, а також вироблення на його основі рекомендацій для органів державної влади, суб’єктів економіки з метою його раціоналізації i оптимізації, забезпечення сталого економічного зростання, то вона активно використовує у своєму арсеналі методи математичного моделювання, соціально-економічного прогнозування, комп'ютерної обробки даних та побудови складних імітаційних моделей, статистичні i аналітичні методи та моделі.

Проте най6ільш тісні зв'язки національна економіка зберігає з цілим комплексом економічних наук (рис.1.1.1).

Економічна теорія (політекономія) тяжіє до представлення i опису економічних процесів i явищ у чистій, ідеальній формі, оперуючи рядом абстрактних, найбільш загальних категорій i понять, використовує досить приблизні абстрактні моделі для пояснення та відображення об’єктивної реальності. Вона представляє собою загальну методологічну базу для комплексу прикладних економічних наук i має на меті виявлення загальних закономірностей протікання економічних процесів і явищ у найбільш загальному універсальному вигляді. А національна економіка є частиною предмета економічної теорії.

 

 

Методологія
економічної науки
Економічна теорія
(політекономія)

Економіка особливих
форм економічних	Конкретно-економічні	Інформаційної
відносин та організацій	Науки	аналітичні науки
Фінанси	Національна	Економіко-математичне
Кредит	Економіка	моделювання та
Маркетинг	Економіка підприємств	прогнозування
Менеджмент	Економіка галузей	Статистика Аналіз господарської
Економіка	Регіональна економіка	Діяльності
природокористування	Економіка країн i т.д.	Облік та аудит та ін.

Історико-економічні