Корпоративне регулювання в господарській системі національної економіки

Аналіз сучасної економічної думки та практики господарювання розвинених держав свідчить, що важливим елементом системи регулювання економіки - розподілу i використання обмежених ресурсів є корпоративне регулювання сучасної економіки. Г.Б.Кочетков та В.Б.Супян зазначають, що „корпорація - це найважливіший інститут сучасної економіки. В промислово розвинених державах він становить невід'ємний атрибут системи влади i одночасно інструмент експансії економічних відносин".

Визначення сутності корпоративної форми організації бізнесу в економічній науці та її участі у процесах координації господарської діяльності національної економіки пов'язане з розвитком теорії недосконалої конкуренції: чистої монополі, конкурентної монополії та олігополії. І продовжується до цього часу: теорія мереж, кластерів, альянсів, транс націоналізації господарських зв'язків, корпоративного суспільства.

Для розуміння суті корпоративного регулювання економіки за доцільне визначитись з тим, що становить со6ою корпорація як предмет наукового вивчення та суб’єкт господарської діяльності національної економіки (табл.5.2. 1).

Таблиця 5.2.1.

Основніпідходи до розуміння сутності дефініції „корпорація"

Автор / Напрямок	Базова характеристика для аналізу	Корпорація
1	2	3
Римська Правова доктрина	Характер взаємовідносин між людьми у процесі спільної діяльності	Об’єднання індивідів за професійними, підприємницькими чи іншими цілями i уподобаннями
А.Сміт	Розширення в якісному	Монопольна фірма, що має більші права
	та кількісному відношенні базових економічних відносин	щодо прав власності на ресурси
А. Маршалл	Специфіка організаційної	Складна ієрархічна структура, наявність
	Структури суб’єкта господарювання	штату професіональних менеджерів
Дж. Робінсон	Обсяг ринкової влади	3начна ринкова влада, що дає суб'єкy господарювання
		додаткові важелі впливу на ринкову ситуацію
Продовження таблиці 5.2.1.
1	2	3
Й.Шумпетер	Політика суб’єкта господарювання	Так звана „підприємницька фірма", що конкурує на ринку шляхом виробництва нових товарів, технологій, джерел сировини чи нових типів організації. Метою діяльності с першочергово не максимізація прибутку, а пошук стратегічних переваг на
		базі різного роду інновацій
Р.Коуз,	Сутність дії ринкового	Система довгострокових контрактів;
Ф.Найт,	механізму та	Об’єднання кількох виробництв в межах
О.Вільямсон	відхилень від нього	одного цілого;
та ін.		Ієрархічна фірма;
Теорія	Структура та можливості	Широкий набір прав власності у асоційованого
Прав власності	використання	суб’єкта щодо усіх видів ресурсів
	права власності	та шляхів їх використання. Поява мережевого ефекту
Дж. Гелбррейт	Наявність ринкової	Велика виробнича організація, що прагне
	та економічної влади,	встановити контроль над ринками, i впливати
	засоби її утримання	на споживачів. Ієрархічна структура, що володіє технікою, технологією, складною організаційною структурою. Головна структурно-функціональна ланка сучасного „нового індустріального суспільства"
Ф.Шамхалов,	Аналіз з позицій наявності ринкової та	Гнучка, часто диверсифікована структура, що досить швидко реагує на зміни попиту
Д.Робертс	економічної влади	i потреб населення. Вона є наукоємною, енерго- та працезберігаючою, використовує найновіші технологічні досягнення, розширює сферу впливу на всі аспекти життєдіяльності суспільства
Г.Хемел,	Аналіз з позицій	Інноваційні перетворення в структурі
К.Прахалад,	внутрішніх стимулів та способів росту	управління, еволюція ієрархії компанії, формування дерева цілей фірми та пошук
Р.Нельсон, С.Вінтер,	(еволюції) фірми	нових шляхів їх досягнення на базі інформаційних технологій та знаиь
К.Менар
Дж.Річардсон	Аналіз способів	Варіативність сфер діяльності, їх комбінація
	кооперації на базі	по горизонталі та вертикалі. Прагнення
	специфічності діяльності	укладати довгострокові „надійні" догововори
		Постійне стимулювання та розвиток
		різних видів кооперації та спеціалізації
ІІродовження таблиці 5.2.1.
1	2	3
Правові теорії	Юридичне обгрунтування організаційно-	Чітко визначена організація, що має ознаки юридичної особи, об'єднується за ка-
	-правової форми	піталом (як правило, лише фінансовий
	суб'єкта господарювання	капітал є основою для емісії акцій), харак-
		теризується делегyванням управлінських повноважень, має на меті здійснювати не лише виробничу, фінансову чи наукову, а й суспільно корисну діяльність
Сучасні авторські визначення з позицій економіко-правового
обгрунтування сутності корпорації
В.А. Евту-	Юридичний статус	Корпорація - правова форма бізнесу, від-
шевський	компанії	окремлена від конкретних осіб, що володі-
	Права власності	ють ним. Корпорація (згідно укр. законо-
	Тип об'єднання – за	давства) - договірні об'єднання, створені
	капіталом	на основі поєднання виробничих, наукових, комерційних інтересів, з делегуванням окремих повноважень центрaлізованого регулювання кожному з учасників.
Д.В.За-	Юридичний статус	Усі форми товариств та об'єднань, проте з
дихайло, О.Р.Кібен-	компанії Права власності	виділенням саме акціокерних товариств
ко, Г.В.На-	Історичний розви-
зарова	ток форм підприєм- ництва в державі
В.М.Гор-	Права власності	Акціонерні товариства
батов	Структура упрапління
	Світовий досвід
Л.Є.Дов-	Світовий досвід	Переважно акціонерні товариства та за-
гань, І.П.Малик	Специфіка управління Законодавче визначення	сновані на їх базі об'єднання
А.В.Сірко	Світовий досвід ви- значення корпорації	Акціонерні товариства
Ю.В.Єго-	Структyра власності	Акціонерні товариства, державні корпо-
рова	Специфіка реаліза-	рації, товариства з обмеженою відпо-
	ції управлінських	відальністю, що в той же час разом з ін-
	Функцій	шими організаційно-правовими формами
	Фінансовий та інші	підприємств та об’єднань також входять i
	види контролю за ді-	в структуру приватного i в структyру дер-
	яльністю компанії	жавного секторів

Іlродовження таблиці 5.2.1.
1	2
О.Г.Білоус	Масштаб та межі системи	Переважно транснаціональні корпорації, що є носіями глобальної економіки з нови-
	Зміна сутності реалі-	ми продуктивними силами та організацій-
	зації прав власності	но-економічними відносинами
	Роль в економічному відтворенні
Бредні	Великий та середній	Великі та середні за розміром компанії
Ричард,	бізнес	Акціонерна компанія
Маєрс	капітал складається	Ділове підприемництво, що може залучи-
Стюарт	з часток власності	ти широке коло інвесторів
	Наявність цінних паперів
.	Власність відділена від управління
	Обмежена відпові- дальність
	Юридична та фінан- сова самостійність

Як видно з даних, наведених у таблиці, корпорація в найбільш загальному вигляді - 1) це система організації господарської діяльності суб’єктів економіки переважно в організаційно-правовій формі акціонерних товариств, що формується за згодою юридичних та фізичних осіб здійснювати спільну діяльність i отримувати прибуток відповідно до частки учасників в об’єднанні; 2) складна інтегрована економічна система, що виникає в результаті об’єктивної необхідності оптимізувати функціонування суб’єктів господарювання в умовах ускладнення світогосподарських зв'язків, о6меженості економічних ресурсів, прагнення оптимізувати їх використання, а також задовольнити всезростаючі потре6и суспільства у нових високоякісних товарах та послугах.

В українському законодавстві визначення корпорації значно відрізняється від найбільш вживаних у світовій практиці господарювання, оскільки корпорація найчастіше ототожнюється з акціонерною компанією, а в Україні ці поняття чітко розмежовуються. Проте одночасно воно відображає тенденції інтеграції основних економічних відносин між суб’єктами господарювання - мережі, альянси, групи за інтересами тощо. Корпорація згідно Господарського кодексу України - це договірне об'єднання, створене на основі поєднання виробничих, наукових, комерційних інтересів, з делегуванням окремих повноважень централізованого регулювання кожному з учасників. Тобто корпорація - це, фактично, вже не фірма, а над фірмове утворення.

Більшість сучасних дослідників корпорацій все ж зазначає, що акціонерні товариства також слід вважати корпораціями, оскільки більшість сучасних корпоративних структур має юридичну форму та організацію управління аналогічну до акціонерних компаній.

Акціонерне товариство (АТ) - це об’єднання, що створене з метою задоволення потреб суспільства шляхом виробництва продукції, виконання робіт та надання послуг, діє як юридична особа, має статутний капітал, що складається з частин декількох власників, які несуть обмежену відповідальність за своїми зобов'язаннями, управляється спеціально обраними органами товариства, що відокремлені від власників, що дозволяє товариствам залучати фінансові та людські ресурси, ефективно здійснювати господарську діяльність і, таким чином, продовжувати своє функціонування, нагромаджуючи довгострокову економічну вартість шляхом підвищення вартості акцій i дотримуючи при цьому інтереси акціонерів та суспільства в цілому.

3авдяки вищевказаним можливостям АТ інтегрують акціонерний капітал, що дозволяє i спонукає до подальшого укрупнення бізнесу, тобто формування надфірмових утворень у формі інтегрованих корпоративних структур (1КС) - відбувається процес багатоетапного взаємопроникнення одних компаній в інші шляхом взаємної участі в акціонерному капіталі, формами якого є створення холдингів, фінансово-промислових груп (ФПГ), фондових бірж, консорціумів, концернів, транснаціональних корпорацій (ТНК) тощо. Різниця між АТ та ІКС полягає фактично в тому, що останні є більш складними структурами, що часто зберігають юридичну і/або фінансову самостійність i створюються переважно на тимчасовій договірній основі. Так, розглянемо систематизовану класифікацію сучасних ІКС ( табл. 5.2.2.).

Таблиця 5.2.2.

 

 

вид ІКС	Визначення	Функціональна спрямованість (горизонтальна/верти- кальна інтеграція)
1	2	3
Т	Об'єднання, при якому всі учасники	Забезпечення максимального
Р	втрачають виробничу i комерційну	Ринкового ефекту на базі ак-
Е	самостійність, об'єднані єдиним цен-	тивізації зусиль у виробництві
С	тром управління, представлене Прав-	однорідної продукції — гори-
Т	лінням або ж самою головною компа-	зонтально інтегрована струк-
	нією, що фактично бере на себе функції правління.	Рура

 

 

Продовження таблиці 5.2.2.
	2	З
К	Становить статутне об’єднання промислових, наукових чи фінансових організацій та підприємств на основі фінансової залежності від одного чи групи підпри-	Максимізація зусиль у напрямку охоплення певної галузі чи підгалузі економіки. Найчастіше працюють у галузях
О	ємств. Найчастіше контроль в таких	масового виробництва, сферах
Н	об'єднаннях зосереджений у найвпливо-	використання високих техно-
~ Ц	віщих фінансових групах. Учасниками	логій - вертикально інтегрова-
Е	такої ІКС можуть бути інші корпорації	на структура
Р Н	чи корпоративні об'єднання, які поєднують свої ресурси та можливості в ринковій стратегії. Головна особливість концерну полягає в тому, що він може в надлишку концентрувати усі наявні ресурси учасників в результаті об'єднання в дану структуру різногалузевих підприємств.
С	Об'єднання однорідних промислових	Концентрація зусиль на забез-
И	одиниць, яке характеризується тим, що	печенні максимальних ринко-
Н	Розподіл доходів, закупка сировини i реа-	Вих. вигод від збуту продукції
Д	Лізація виробленої продукції здійснюєть-	однорідного профілю – гори-
К	ся через єдиний збутовий центр. Учасни-	Зонально інтегрована струк-
А Т	ки втрачають комерційну самостійність.	тура.
К О	Об'єднання підприємств за принципом	Прагнення охопити в рамках
Н Г	Фінансової залежності при повній ви-	своєї діяльності різні за профі-
Л О	робничій незалежності. Формуються	Лем та спрямованістю ринкові
М Е	переважно у процесі злиттів та погли-	сегменти – вертикально інте-
Р А Т	нань.	грована структура.
Ф	Інтегрований комплекс, в рамках якого	Прагнення охопити в рамках
П	об'єднуються виробничі, фінансові, на-	своєї діяльності різні за профі-
Г	уково-дослідні, збутові тощо одиниці.	Лем та спрямованістю ринкові
	яскравий приклад сіткової організації	сегменти або галузь економіки
	сучасної економіки. До його структури	переважно на національному
	можуть входити господарські одиниці	та міжнаціональному рівнях
	різного рівня інтеграції та специфіки	--- вертикально інтегрована
	діяльності.	структура.
К	Об'єднання підприємств, на яких вироб-	Максимізація ринкового ефек-
А Р	ляють переважно однорідну продукцію, укладають угоду про поділ ринків збуту,	ту від певного виду діяльності компаній переважно в умовах
Т	розміри виробництва, рівень цін на продук-	жорсткої конкуренції в галузі
Е	цію. При цьому підприємства зберігають	- горизонтально інтегрована
Л Ь	виробничу та економічну самостійність.	структура.
Продовження таблиці 5.2.2.
	2	3
К О Н	Об'єднання, засноване за угодою між декількома банками чи промисловими компаніями для здійснення великих	Створюється переважно для високоякісного виконання термінових та довгострокових
С О	Фінансових операцій по випуску цін-	замовлень i проектів. Рідко
Р	них паперів, розміщення або реалізації	займається безпосередньо ви-
Ц І	проектів будівництва промислових та	рибництвом - вертикально ін-
У М	інших об'єктів. Створюються на тимчасовій чи постійній основі.	тегрована структура.
АС О	Добровільне об'єднання господарських	Формується для реалізації
Ц І	одиниць на договірній основі з метою	спільної переважно некомер-
А Ц	швидкої реалізації спільної для учасни-	ційної мети, що не може бути
І Я	ків мети.	досягнута за короткий період
		часу або з низькими затратами окремими її учасниками - може бути як вертикально, так i горизонтально інтегрованою Структурою.
СТ	Домовленість про кооперацію зусиль	За кінцеву мету має реаліза-
РА	між невеликим колом господарських одиниць на базі об'єднання i взаємо-	Цією певної комерційної мети, яка досягається з найменши-
Т Е	доповнення стратегічних ресурсів	ми витратами та зниженням
Г І	компанії.	конкурентного навантаження
Ч Н И		шляхом об'єднання стратегіч-
Й		Них ресурсів постачальників, споживачів i, навіть, конкурентів. Найчастіше зусилля об'єд-
А Л Ь		нуються у сфері НІОКР, висо-
Я Н С		Котехнологічних виробництв, освоєнні нових ринків - може бути як вертикально, так i го- ргізонтально інтегрованою структурою.
П	Тимчасове об'єднання, в якому прибу-	Об'єднання зусиль для втри-
У	ток накопичується в єдиному фонді, а	мання позицій у сферах тор-
~Л	потім за результатами діяльності учас-	Гіллі, фінансів та інвестицій
	ників об'єднання розподіляєтеся між	- переважно горизонтально
	ними. Носить тимчасовнй характер.	інтегрована структура.

3а своєю внутрішньою архітектонікою та зовнішніми формами участі в розвитку національної економіки корпорації значно відрізняються від приватних та державних підприємств.

В силу своєї специфіки (табл. 5.2.1, 5.2.2), корпорації здатні об’єднувати під єдиним координаційним центром різні сфери господарської діяльності: по-горизонталі, по-вертикалі та конгломератно. Відповідно, корпорації можуть бути:

Горизонтально інтегрованими об’єднаннями - об’єднання фірм, в руках яких концентрується більша частка виробництва певної сфери чи галузі.

Вертикально інтегрованими об’єднаннями - сучасна форма концентрації капіталу великих корпорацій, за якої вони об’єднують послідовні стадії процесу виробництва, збуту тощо у певній сфері господарювання.

Конгломератами - форма сучасних монополістичних об’єднань крупних корпорацій, яка характеризується повним проникненням у галузь чи несуміжні за своєю суттю галузі та сфери як за продукцією, що виготовляється, так i за виробничою технологією.

Їх структура не є тотожною первинним ланкам виробництва - підприємствам за структурою взаємозв’язків між базисними економічними інститутами (табл. 5.2.3.).

Таблиця 5.2.3.

Характер взаємозв’язку базисних економічних
інститутів у корпорації та на підприємстві

Характеристика	Підприємство	Корпорація
1	2	3
Власність	з визначеним власникам –од-	Синтез різних форм об’єднання
	ноосібна, сімейна, суспільна.	власників - окремих осіб, органі-
	Співпадання власника i під-	зацій, установ, ринкових посеред-
	приємця	ників тощо.
		Диференцїація власника i підпри- ємця
Влада	Власники формально мають	Розподіляється відповідно до
	однакові частки влади або ж влада зосереджена в руках	частки, внесеної у компанію i, відповідно, нормативно визначе-
	однієї особи	на її неоднаковість для власників
Управлін-	Реалізується безпосередньо	Чітке розмежування управління
Ня	власником або делегується менеджменту під безпосереднім керівництвом власника = власність -+- управління	та власності
Праця	Наймана праця без права на	Наймана праця з правом на
	участь в управлінні	участь в управлінні
Продовження таблиці 5.2.3.
1	2	з
Органі-	Найчастіше лінійна струк-	Складна іерархічна структура, що
Заційна	тура, що не забезпечує під-	Забезпечує компанії самодостат-
Структура	Приємству самодостатності i	ність на ринку (блоки 3 фінансо-
	змушує звертатись за додат-	Вих., виробничих, науково-техніч-
	ковими послугами до ринко- вих посередників	Них, збутових та інших питань, що самі є складними комплекса- ми i мають певну самостійність)
Масштаби Діяльності	Малий та середній бізнес	Переважно великий бізнес
3а споро-	Вихід на ринок	Більший рівень самозабезпечен-
бом отри-		ня в наслідок концентраціі та
мання ре-		інтеграції з іншими ринковими
Курсів		Агентами
Відно-	Ринок невідомий	Ринок відомий, що забезпечуєть-
шення до		ся інтеграційними зв'язками та
Ринку		активними маркетинговими до- Слідженнями
Організаційно правова Форма	Домогосподарство, комунальне підприємство, державне підприємство, партнерство, сімейне	Об'єднання, що засновані на па- йових принципах з обмеженим вкладеними частками правом на управління - АТта складні кор-
	Підприємство	Поративні утворення
Межі ді-	Переважно місцевий, регіо-	Переважно національний та над-
Яльності	нальний, іноді національний	національний рівні економічної
	рівні економічної активності	Активності

У структурі економічних взаємовідносин між структурними ланками корпорації також відбуваються значні зміни, оскільки ланками фірм та надфірмових утворень є не певні виробничі та управлінські одиниці, а цілі майнові та виробничі комплекси, що мають змогу бути самостійними організаційно-правовими формами господарювання. Так, наприклад, сучасні корпорації можуть включати такі блоки (рис.5.2.1).

Взаємовідносини між блоками вже не є конкурентними у повному розумінні даного поняття, вони є відносинами „материнськими або батьківськими", оскільки усі суб’єкти об’єднання мають єдину мету діяльності i дотримуються єдиної філософії на ринку. Так само, за умов стійкого корпоративного утворення рух ресурсів забезпечується не через ціновий механізм, а шляхом внутрішньо корпоративних контактів та домовленостей, тобто через систему внутрішньо корпоративних інститутів. Вони представлені у двох основних формах: як формальні інститути корпорації (внутрішня документація, офіційні договори та домовленості) та неформальні інститути (змови, неофіційні домовленості, погрози, шантаж, шпигунство).

Так, формальні інститути забезпечують внутрішню стабільність компанії, регулюють рух ресурсних потоків, встановлюють права та обов'язки сторін. Крім того, вони слугують основним джерелом інформації для формування інституту репутації компанії для громадськості, ЗМІ, органів влади, постачальників, споживачів, конкурентів, інвесторів. Вони гарантують законність діяльності компанії та забезпечують для іншої сторони надійність взаємовідносин з фірмою. Офіційні договори та домовленості прописують усю сукупність необхідних умов для забезпечення діяльності компанії: від строків домовленості та сторін, що беруть у ній участь, до питань ресурсних потоків, принципів управління, ціноутворення, стратегії i тактики договірних відносин.

Неформальні інститути досить часто застосовуються на противагу деяким формальним аспектам діяльності. Основна причина такого стану полягає в тому, що компанія-ініціатор (ініціатори) взаємовідносин не повинна апріорі звітувати про результати виконання домовленості, може легко обійти державне втручання нагляд за діяльністю компанії i зекономити на оформленні домовленості.

Змови без офіційного афішування умов домовленості можуть розглядатись в якості механізму забезпечення конкурентної переваги на ринку, особливо в умовах нестабільної ринкової ситуації, загрози з боку інших учасників даного ринкового сегменту чи держави. „Змовники" неофіційно встановлюють єдиний диктат па ринку шляхом маніпулювання цінами, товарним асортиментом, розповсюдженням „необхідної" інформації про конкурентів та власні фірми на ринку.

В результаті неофіційного згрупування кількох великих компаній у прагненні певним чином вплинути на ринок з метою реалізації власних інтересів у галузі, підгалузі, на ринковому сегменті відбувається формування так званого „ринкового вакууму", коли ринковий механізм витісняється корпоративними важелями впливу. Наприклад, якщо за умов ринкового саморегулювання компанії-змовники діяли окремо у політиці формування та підтримання певного рівня цін, то при змові вони можуть сформувати єдину ціну на товар чи ресурси, яка об’єктивно буде впливати на ціноутворення середнього та малого бізнесу, представленого на ринку даного товару чи ресурсу, відіб’ється на цінах постачальників, структурі попиту i пропозиції.

Наприклад, лідерство у цінах. Олігополісти i монополісти мають змогу координувати свою цінову політику, не вступаючи у пряму змову один з одним: коли компапія-лідер штучно занижує або підвищує ціну, інші фірми змушені роботианалогічний крок, що не притаманно ринковому механізму з вільним ціноутворенням. Таким чином, ІКС здійснюють додаткову до власної господарської владу, тобто пануючи, управляючи, керуючи, організовуючи i контролюючи ситуацією у державі, створюючи її за рахунок цілеспрямованого впливу на суспільство i параметри виробництва i тим самим забезпечуючи собі стабільний прибуток та подальший розвиток.

Специфічним інститутом компанії, що поєднує в собі формальний та неформальний елементи її діяльності, частково відображені в документах та практиці укладання контрактів (формальні чи неформальні домовленості), є корпоративна культура. В сучасних умовах вона вже давно перестала уособлювати лише внутрішню архітектоніку компанії, перетворившись на „соціальний клей", який не просто „допомагає утримувати цілісність організації за рахунок створення прийнятних стандартів мислення i поведінки", а й забезпечує внутрішню i зовнішню інтеграцію, зв'язок між внутрішніми формами її прояву та механізмами зовнішнього позиціонування для зміцнення свого становища на ринку.

Вона поєднує в собі елементи організації внутрішнього життя фірми (моделі поведінки, фірмовий одяг, логотип, взаємовідносини керівництва з персоналом, філософія існування, внутрішні комунікації, стиль управління тощо) зі спосо6ами прояву її „унікальності" в зовнішньому середовищі. Ці спосо6и реалізації зовнішніх контактів є своєрідними каналами, що передають i отримують імпульси з зовнішнього середовища.

У дію вступає цілий комплекс форм зовнішнього прояву корпоративної культури, які вже не можна розглядати як окремі елементи структури компанії: маркетинг, стратегічне планування та прогнозування, корпоративна політика та корпоративні програми, що у своїй сукупності ведуть до формування єдиної конкурентної стратегії фірми на ринку i виступають основним засобом комунікації між нею та ринковими агентами. Вони є системою планомірного цілеспрямованого і, фактично, альтернативного впливу на ринкову та загальну економічну ситуацію в економіці країни та за її межами. Їх прояв не описується лише законами ринкового саморегулювання чи державного втручання в економічні процеси, він виходить за їх рамки як „внутрішньо триєдиний світ корпорації - мікро-, мезо- i макрорівні діяльності є нероздільними у цілях i стратегії існування фірми".

Так, якщо за ринкового саморегулювання основним джерелом інформації про попит, пропозицію та конкуренцію виступає ціна, то корпорація використовує в першу чергу „внутрішні резерви фірми" - маркетингові стратегії та політику.

В рамках сучасної маркетингової стратегії корпорацій вирішуються такі задачі: постановка стратегічних цілей; формування ресурсів розвитку (матеріальних, фінансових, людських, технологічних, інформаційних); побудова i підтримка системи зовнішніх відносин корпорації; визначення най6ільш вигідних сфер діяльності; визначення „глибини" операцій, які можливо виконати власними зусиллями; побудова механізмів управління зонами бізнесу; побудова i розвиток відносин всередині корпорації (організаційної структури), яка б забезпечила ефективне виконання всіх вказаних задач; отримання об’єктивної інформації про насиченість ринку пропонованими, замінюючими i доповнюючими товарами i послугами; аналіз платоспроможного попиту, що пред’являється у сегментах ринку товарів i послуг субститутів; PR-акція, що розкриває природу продукту або сутність послуги, їх переваги на ринку аналогічних i заміщуючих товарів i послуг; формування корпоративної концепції (бачення компанії, „формула" її розвитку, поєднання цілей менеджменту, внутрішньої культури та зовнішнього позиціонування „душі" компанії); не лише дослідження ринку з метою пристосування до його умов, а й розробка активних, наступальних ринкових дій, формування попиту в необхідному для фірми напрямку. Тобто маркетингова стратегія фірми охоплює увесь комплекс інформації, що може надавати ринок, проте це не лише її адаптація до власної справи, а систематизований, постійний процес її якісної обробки i застосування як альтернативи ринку - не пристосування до попиту, а його формування.

Реалізація регулюючого впливу корпорації здійснюється також через систему корпоративного управління та ієрархію фірми. 3а специфікою побудови ієрархічних відносин сучасні фірми та інтегровані бізнес-структyри не поступаються жодному підприємству. Поява компаній холдингового типу стала по суті інновацією в організаційній структурі фірми, що дала можливість об’єднати під началом єдиного стратегічного центру виробництво, фінанси, наукову діяльність, збут, забезпечила оптимізацію ресурсних потоків, створила умови для адаптації фірми та її підрозділів у приймаючих країнах та країнах базування, нарощення масштабів виробництва, диверсифікацію виробництва i розширення видової структури діяльності в рамках однієї компанії. Структура фірми стала більш гнучкою, адаптивною, рухливою i відкритою для активної взаємодії ззовнішнім ринковим середовищем.

Сучасні ІКС формують операційні підрозділи, департаменти центрального апарату компанії, міжнародні підрозділи та офіси таким чином, щоб вони могли забезпечити їм якомога більшу інформованість про стан ринку в динаміці як на національному, так i на міжнаціональному рівнях, де розташовані (або планується розташування) їх дочірніх підприємств, компанії-партнери, постачальники, реальні та потенційні конкуренти. В результаті компанія перетворюється на сукупність рухливих, автономних центрів розвитку, стратегічних зон бізнесу (С3Б, центрів інвестицій з єдиним координаційним апаратом (головна компанія).

3а своєю структурою та функціональною специфікою вони значно відрізняються від операційних груп та центрів прибутку, які характеризувались згрупованістю під єдиними стандартами фінансової, виробничої, збутової та інших видів діяльності, що визнавались абсолютно необхідними для успішного їх функціонування. Центри розвитку та С3Б - це підрозділи корпорації, що мають закріплені за ними ресурси, власних конкурентів та власну стратегію розвитку i найчастіше працюють на зовнішній ринок (зовнішній збут товарів та послуг). Вони фактично представляють собою компанії в компанії, які А.Тоффлер називає адаптивними корпораціями - напівпостійні конструкції, які доповнюються тимчасовими модулями,що легко перегруповуються в залежності від зовнішніх змін. Ці модулі можуть працювати одночасно в кількох сферах бізнесу, на різних рівнях функціонування ринку, мають широку автономію у прийнятті оперативних, тактичних i деяких стратегічних рішень, свій власний апарат управління, що значно розгружує центральний апарат корпорації.

Апарат вищого керівництва також змінює свою специфіку. Він спрощується i його функції зосереджуються переважно на реалізації та зміні загальної стратегії розвитку, контролі за С3Б та прийняттям рішень про їх утворення чи розгрупування, роботі над створенням корпоративних сервісних центрів, питаннях корпоративної стандартизації, налагоджені контактів з потенційними партнерами та підтримкою загальної філософії компанії в рамках її розгалуженої та децентралізованої структури.

В результаті змін в ієрархії та структурі сучасні корпорації з окремих конкуруючих між собою підприємств перетворились на динамічні пульсуючі мережі i кластери (див. рис.5.2.1.), що володіють основною інформацією про постачальників, клієнтів, конкурентів, законодавство, культуру, політичну ситуацію, рівень технологічного розвитку, перспективи та проблеми розвитку тих економічних регіонів, у яких вони представлені. Подібно до артерій у людському організмі по цим сіткам пульсує інформація, товари, послуги, ресурси, техніка i технології, оминаючи традиційний ринок зйого принципами функціонування. Кожен структурний підрозділ компанії має вхід i вихід. Перший за6езпечуе взаємозв'язок з центральним апаратом i всією системою фірми, а другий - налаштований на комунікацію з ринком. Таким чином, компанія не с замкнутою в собі, закритою системою, але в той же час основна маса всієї діяльності забезпечується внутрішньо корпоративними каналами, скорочуючи транзакційні витрати ринку.

Розширенню регулюючих впливів сучасних ІКС сприяють також контрактні відносини не лише у власній розгалуженій структурі, а поза її межами: з малим та середнім бізнесом, урядами країн, міжнародними економічними організаціями. У гонитві за найбільш вигідними ресурсами, технікою i технологією корпорації змушені виходити на ринок. Оскільки нарощення структури фірми має свої межі i не завжди може приносити вигоди, то компанії шукають нові способи організації своєї діяльності для вирішення стратегічних завдань розвитку. До таких форм контрактних відносин можна віднести: франчайзинг, патенти, ліцензії, договори про поставку ресурсів, спільні науково-технічні, конструкторські роботи тощо. У результаті укладання довготривалих контрактів з цілим рядом суб’єктів господарювання в економічній системі формуються потужні кластери, які об’єднують у собі конкуруючих виробників i постачальників з готовими до співробітництва джерелами фінансування, з органами державної влади та ДСЕ, суміжні та несуміжні сфери господарювання (горизонтальна та вертикальна організація сучасного капіталізму).

Кластер будується таким чином, щоб різні за своєю природою суб'єкти ринку працювали у єдиному напрямку Співнаправлена діяльність проявляється через створення спільної системи цінностей для всіх суб’єктів при одночасному прагненні отримати вигоди від контрактації. Ефект від діяльності кластерів в економіці описаний у теоріях промислового розміщення Вебера, теорії конкурентної стратегії Портера та теорії Маршалла. 3а ними фірми, органи державної влади, малий та середній бізнес, складові інфраструктури ринку досягають економії на витратах (часу та ресурсів) за рахунок нарощення просторової та функціональної кооперації, н рамках якої зовсім по іншому формуються попит, пропозиція, ціни i відбувається конкурентна боротьба. Так, наприклад, малий та середній бізнес у прагненні в6ерегти себе від експансії крупних фірм буде вдовольнятись будь-яким становищем у кластері (доля ринку, ціни, постачальники ресурсів), аби забезпечити собі подальшу діяльність у даному секторі - це його вигоди в угоді.

В рамках таких структур конкурентні переваги забезпечуються за рахунок домовленостей між учасниками кластерів, взаємним обміном ресурсів та інформацією, врахуванням вимог іншої сторони при формуванністратегій попиту i пропозиції, моделювання цін та товари i послуги. Таким чином ціни формуються не як результат прямої дії законів попиту i пропозиції на вільному ринку, а як результат офіційних чи неофіційних договорів між суб’єктами кластеру. А конкуренція частково витісняється за його межі i відбувається між тими суб’єктами ринку, які бажають увійти в структуру кластеру або, принаймні, зберегти свої позиції поряд з ним. Кожен з учасників кластеру розглядає членство в ньому як забезпечення власних конкурентних переваг, оскільки має здатність постійно розвиватись, забезпечений гарантованою підтримкою, інформований про стан ринку та економіки загалом, отримує додаткові джерела укладання взаємовигідних угод.

Таким чином, кластер як умовно стійке утворення широкого кола учасників - інститутів підтримки, виробничих i комерційних структур, постачальників ресурсів, дистриб'юторів, урядів, науково-дослідних установ, громадських організацій - дає синергетичний ефект як власне для себе, так i для кожного учасника окремо та економіки загалом.

Сучасні корпорації впливають на ринок не лише за рахунок використання його ж принципів та закономірностей функціонування, а й опосередковано через координацію діяльності державних органів влади. У літературі даний механізм прийнято називати корпоративним лобізмом.

Корпоративний лобізм - це форма взаємодії влади та крупного бізнесу, що проявляється як прагнення останнього провести власні інтереси позаринковими способами з метою власних економічних інтересів. Він проявляється у таких основних формах:

· просування власних лобістських інтересів в органи влади шляхом аргументації невідкладності та актуальності проведення певних заходів;

· надання консультаційних послуг органам влади;

· технічна допомога в зборі та о6робці інформації, участь у написанні документів та моніторинг виконання виданих актів;

· просування „вигідних" кандидатур в органи влади;

· участь у виконанні державних програм, управління державною власністю на договірних умовах.

Корпоративний лобізм об’єктивно існує як опосередкована форма впливу на ринковий механізм. І завдяки тому, що він не є узаконеною формою взаємовідносин влади i бізнесу, він складно піддається регулюванню з боку суспільних та державних інститутів влади, і, разом з тим, відкриває широкі можливості для варіювання альтернативами в межах цих взаємовідносин.

Використання корпоративного лобізму допомагає розширити межі власного зростання фірмі-носію лобістських інтересів, що проявляється як отримання додаткових ринкових переваг перед іншими учасниками ринку. А.Д.Берлін та Г.Е.Грігор, проаналізувавши концепцію конкурентних переваг М.Портера, прийшли до висновку, що кожна з них може бути забезпечена шляхом використання лобізму. Так, загроза входження на ринок нових учасників, ринкова влада постачальників ресурсів, ринкова влада споживача, загроза з боку товарів-замінників i необхідність добиватись вигідного становища серед конкурентів можуть бути усунені завдяки таким механізмам як: ліцензування, сертифікація продукції, адміністративний примус, додаткові норми i стандарти, контракти з державними постачальниками за нижчими за ринкову цінами, отримання права поза конкурсом на розробку сховищ, пільгові оренда, збут, зниження податкового тиску на лоббі, штучне обмеження попиту на товари, отримання преференцій перед іноземними фірмами, заборона певної реклами чи навпаки просування рекламних та інших маркетингових акцій фірми-лоббі тощо.

Тобто, лобіювання власне корпоративних інтересів в органах державної влади поряд із застосуванням вказаних вище форм регулюючого впливу фірм на ринок становить ніщо інше як спосіб коригування форм реалізації законів ринкового саморегулювання і, відповідно, його вплив об’єктивно по каналам економічної системи розповсюджується не лише на окремі сфери, ринки чи галузі, а на всю національну економіку.

Таким чином можна зробити висновок, що сучасні корпорації виступають потужними суб’єктами ринку. Їх сила, могутність проявляється двонаправлено: через систему внутрішніх та зовнішніх каналів кругообігу ресурсів. Це - ринкова та загальна економічна влада корпорацій - їх здатність „забезпечувати власну життєдіяльність, нарощувати власну вагу на зовнішньому та внутрішньому ринках, нав'язувати власні принципи i правила гри іншим учасникам ринку, поглинати чи відштовхувати на периферію більш слабких конкурентів, за можливості диктувати ринку свої ціни, реалізувати вплив на органи державної влади" і, в той же час, розуміючи власну залежність від економічної системи, поза межами якої їх існування позбавлене сенсу, „надавати право" на існування i розвиток прямо чи опосередковано усій сукупності економічних агентів.

Внутрішня влада над власними ресурсами компанії у поєднанні з додатковою господарською владою фірми над зовнішніми щодо неї ресурсними потоками, що проявляється у прагненні оптимізувати їх рух у потрібному для фірми напрямку, представляє собою, у кінцевому випадку, механізм корпоративного регулювання економіки, що проявляється як цілеспрямований прямий та опосередкований вплив на основні параметри суспільного виробництва: попит, пропозицію, ціну i конкуренцію - з метою задоволення власних корпоративних та суспільних потреб, паза межами яких економічна система i всі її елементи позбавлені сенсу i не можуть існувати.

В Україні за роки незалежності було сформовано масштабний корпоративний сектор, що представлений АТ (ВАТ, ЗАТ, ДАК), ТНК, синдикатами, консорціумами, ПФГ та іншими ІКС - понад 192368 структур.

Проте вони й до цього часу не спромоглись створити систему дієвих механізмів регулювання (координації) національної економіки. в Україні корпоративне регулювання має квазіформу:

· На макрорівні діяльності корпорацій не дотримується практика взаємоузгодження інтересів суб’єктів корпоративних відносин через систему корпоративних інститутів та інституцій - порушення норм, принципів, правил проведення загальних зборів акціонерів, розкриття корпоративної інформації, формування та діяльності органів управління компанії тощо;

· Корпоративний лобізм не відповідає міжнародній практиці взаємозв’язків між владою i бізнесом i має форму „зрощення політичної та економічної влади" - за допомогою владної підтримки на рівні держави i регіональних політичних еліт окремі фінансово-промислові групи активно втручаються в економічні процеси, приватизацію державних підприємств, ініціюють поділ економіки країни на сфери свого впливу..., створюють для „своїх" відповідні прикриття, пільгові умови функціонування;

· Стратегія фірми досить часто не відповідає загальній стратегії роз-національної економіки - вона переважно коливається на полюсі короткочасного швидкого збагачення за рахунок збільшення ринкової та економічної влади;

· Приватизація та корпоратизація відбуваються з порушенням чинного законодавства;

Держава, виступаючи на перших етапах ринкових перетворень крупним акціонером, й до цього часу не розробила єдиної стратегії управління власними корпоративними правами. АТ зі значною часткою держави (понад 25%) мають найбільшу заборгованість по виплаті дивідендів, часто є збитковими. Про це свідчить динаміка надходжень до бюджету належних державі дивідендів від володіння корпоративними правами. Протягом останніх трьох років надходження податків від акціонерних компаній з часткою держави до бюджету зменшились майже у три рази; скоротились власні або чисті активи цих компаній (в 1,5 рази). Освоєння капітальних інвестицій державними акціонерними компаніями 3часткою держави понад 50% було наступним: капітальне будівництво - 0,12 млрд. грн., основні засоби - 0,03, в інші необоротні матеріальні активи - 0,02, в нематеріальні активи - 0,01, інші інвестиції - 0,17. В цілому капітальні інвестиції НАК i ДХК за 2005 рік у порівнянні 3 2004 роком зменшились на 95% i така тенденція спостерігається за всіма видами капітальних інвестицій;

· Й до цього часу не існує систематизованої нормативно-правової бази та вітчизняних інституцій консультативного характеру (принципи, правила, кодекси) для врегулювання основних питань практики господарювання корпорацій, а також не врегульовано конфлікт між власниками дрібних та великих пакетів акцій, внутрішніх та зовнішніх інвесторів, проблем робітників-акціонерів та захисту їх прав;

· Зв'язки корпорацій знауково-дослідними та іншими некомерційними за своєю суттю установами є нестійкими. Фактично, лише найбільші зрілі українські корпорації усвідомлюють необхідність такої активної співпраці з метою нарощення як власної конкурентоспроможності, так i її реалізації в національних масштабах та ін.

Є й ряд позитивних зрушень у практиці господарювання вітчизняних корпорацій, наприклад, ратифікація міжнародних договорів i концепцій щодо формування національних ТНК, участь деяких компаній у реалізації стратегій соціально-економічного розвитку національної економіки, спільна робота представників компаній, органів влади та науковців у розробці національних рейтингових оцінок корпоративного управління, проте вони не набули широкого розповсюдження та системного характеру.

Загалом же стійкість національної економіки повинна забезпечуватись загальною системою механізмів саморегулювання - ринковим, державним та корпоративним механізмами регулювання економіки. Їх система в країнах з постіндустріальною економікою визначається як функціональна економічна система (ФЕС).

ФЕС - це складна система сучасних механізмів регулювання економіки, що складається з сукупності підсистем координаторів економічної діяльності та соціального стану національних економік на принципах поєднання об’єктивних закономірностей розвитку економіки та продуманої планомірної політики. Взаємовідносини між підсистемами побудовані таким чином, щоб вчасно реагувати i завчасно попереджати значні диспропорції у господарській діяльності держави, тобто забезпечувати дотримання основних макроекономічних параметрів рівноваги національної економіки на всіх рівнях її функціонування. Лише за таких умов в економіці спостерігається стабільне економічне зростання та забезпечується Синергічний ефект від поєднання суб’єктивного та об’єктивного начал господарської діяльності суспільства.

Саме такий шлях має бути пріоритетом розвитку господарського механізму національної економіки України при переході на принципи функціонування сучасних змішаних систем, у напрямку до формування „нової" (інформаційної, постіндустріальної) економіки.