Види простих суджень

Одиничним називається таке атрибутивне судження, в якому говориться про належність або неналежність ознаки одному предмету.

Наприклад: “Кейнс – один із найкращих економістів світу”.

Частковим називається таке атрибутивне судження, в якому стверджується про належність або неналежність ознаки деяким предметам певного класу.

Наприклад: „Деякі філософи є діалектиками”. Частковими будуть і такі судження, в яких замість слова „деякі” стоять такі слова як „більшість”, „абсолютна більшість”, „майже усі”, „існують” і т.д. Схематично часткові судження зображуються як „Деякі S є (не є) P”.

Часткові судження діляться на означені і неозначені.

Означені судження висловлюються в тому випадку, коли чітко визначено що тільки певній кількості предметів певного класу належить та чи інша ознака.

Наприклад: „Тридцять відсотків студентів нашої групи відмінники”. Такі судження вважаються визначеними.

Неозначені судження висловлюються в тому випадку, коли чітко не визначено чи певній кількості, чи усім предметам певного класу належить та чи інша ознака.

Наприклад: „На нашому курсі є здібні студенти”. Неозначеність даного судження буде в тому випадку, коли ми познайомилися тільки з деякими студентами. Може статися, що усі студенти курсу здібні. Такі судження є невизначеними.

Загальним називається таке атрибутивне судження, в якому виражається належність або неналежність ознаки усім предметам певного класу.

Наприклад: „Жоден дельфін не є рибою”, „Усі шахраї злодії”. Схематичний запис загальних суджень: „Усі S є (не є) P”.

Загальними вважаються і судження, в яких замість слів „усі” або „жоден” вживаються слова: „ніхто”, „кожен” та ін. Є загальні судження, в яких взагалі дані слова відсутні: „Свідки дали правдиві показання”. Це судження загальне, бо в ньому предикат „правдиві показання” відноситься до усіх предметів, які мисляться в суб'єкті „свідки”. У загальних судженнях інколи виражаються закони науки, сутність речей, правові норми, права і обов'язки громадян.

Серед загальних суджень є судження, що відносяться до тих, які дещо виділяють або виключають.

Є судження з виділяючим суб'єктом і виділяючим предикатом.

У судженні з виділяючим суб'єктом визначається, що ознака, яка відображена в предикаті , належить тільки даному предмету і більше ніякому.

Наприклад: „Тільки люди розумні істоти на Землі”. Схематичний запис даного судження: „Тільки S є P”.

У судженні з виділяючим предикатом стверджується, що суб'єкту притаманний тільки даний предикат і ніякий інший.

Наприклад: „Кримінальне покарання застосовується тільки за вироком суду”. Схематичний запис даного судження: „S є тільки P”.

Судження, що виключають – це судження, в яких висловлюється виключення із певних правил.

Наприклад: „Усі представники німецької класичної філософії, окрім Фейєрбаха, є ідеалістами”. Дані судження виражаються реченнями зі словами: „окрім”, „за виключенням”, „якщо не враховувати” і т. ін.

По якості зв'язки судження діляться на дві групи: стверджувальні і заперечувані атрибутивні судження. Об'єктивною основою такого ділення є те, що предмети чи явища або мають певні ознаки або ні.

У стверджувальних судженнях виражається належність ознаки предмету мислення або належність предмета до класу предметів.

Це виражається засобом стверджувальної зв’язки „є”, або відповідними їй словами, або „тире”. Судження „Арістотель - засновник науки логіки” відноситься до стверджувальних суджень. В ньому з допомогою стверджувальної зв'язки „є”, яка в даному випадку не промовляється, говориться про належність суб'єкту „Арістотель” (S) предиката: „засновник науки логіки” (P). Схематично стверджувальне судження зображується: S є P.

В заперечуваних судженнях, навпаки, виражається неналежність ознаки предмету мислення або неналежність предмета до певного класу предметів.

Це виражається засобом заперечуваної зв'язки „не є” або відповідними їй словами або часткою „не”.

Наприклад: „Жоден брехун не заслуговує довіри”.

Судження є заперечуваним тільки в тих випадках, коли частка „не” стоїть перед логічною зв'язкою. А якщо частка „не” стоїть після логічної зв'язки, тобто перед предикатом, то судження по якості може бути стверджувальним.

Наприклад: судження „Усі квадрати є не ромбами”, „Деякі війни є несправедливими” вважаються стверджувальними.

Судження буде заперечуваним і тоді, коли частка „не” стоїть і перед суб'єктом:

„Незаконне придбання матеріальних цінностей є злочин”, “Громадянин М. Скоїв злочин неусвідомлено”.

Кількісна і якісна сторони судження органічно пов'язані. Тому кожне судження має кількісну і якісну визначеність.

По кількості і якості судження поділяються на загальностверджувальні, загальнозаперечувані, частково стверджувальні і частковозаперечувані судження.

Загальностверджувальним називається атрибутивне судження, яке є загальним за кількістю і стверджувальним за якістю.

Наприклад: „Усі тіла притягуються”.

Ці судження позначаються латинською літерою А (перша голосна латинського слова affirmo – стверджую). Схематичний запис: „Усі S є P”.

Загальнозаперечуваним називається атрибутивне судження, яке є загальним за кількістю і заперечувальним за якістю.

Наприклад: „Жоден кажан не є птицею”.

Дані судження позначаються латинською літерою Е (перша голосна латинського слова nego – заперечую). Схематичний запис: Жоден S не є P”.

Частковостверджувальним називається атрибутивне судження, яке є частковим за кількістю і стверджувальним за якістю.

Наприклад: „Деякі філософи є гуманістами”.

Ці судження позначаються латинською літерою I (друга голосна слова affirmo). Схематичний запис: „Деякі S є P”.

Частковозаперечувальним називається атрибутивне судження, яке є частковим за кількістю і заперечувальним за якістю.

Наприклад: ”Деякі птиці не відлітають у теплі краї”.

Дані судження позначаються латинською літерою О (друга голосна слова nego). Схематичний запис: „Деякі S не є P”.

3.5. Розподіл термінів в атрибутивних судженнях

У судженнях терміни (S і P) можуть бути розподілені або не розподілені

Термін вважається розподіленим, якщо він узятий у повному обсязі.

Це означає, що у судженні йде мова про усі предмети, які відображаються в терміні. Якщо термін узятий не в повному обсязі, то він не розподілений, тобто в судженні йде мова не про усі предмети, які відображаються в терміні. Розглянемо як розподілені терміни (S і P) в загальностверджувальних, загальнозаперечуваних, частковостверджувальних і частковозаперечуваних судженнях.

Порівнювані – це такі атрибутивні судження, які мають однакові терміни(S і P), але різні по кількості і якості.

Порівнюваними будуть такі судження: “ Усі математики добре рахують” і „Невірно, що усі математики добре рахують”. Як бачимо дані судження різні по якості і кількості.

Непорівнювані - це такі атрибутивні судження, у яких різні терміни.

Непорівнваними будуть такі судження: „ Усі народи прагнуть до свободи” і „Деякі теплокровні тварини живуть у воді”.

Порівнювані судження поділяються на сумісні і несумісні судження.

Відношення протилежності характерне для загальностверджувальних (А) і загальнозаперечувальних (Е) суджень. Дані судження не можуть бути разом істинними, але можуть бути разом хибними.

Наприклад: якщо є істинним судження (А) „Дніпро є найбільшою річкою на Україні”, то обов'язково буде хибним протилежне судження: „Дніпро не є найбільшою річкою на Україні”. Якщо судження (Е) істинне, то судження (А) обов’язково буде хибним. Із істинності судження (Е) „Жодна планета не світить власним світлом” робиться висновок про те, що обов'язково буде хибним протилежне судження (А) „ Усі планети світять власним світлом”. Але якщо, наприклад, хибним є судження (А) „Усі студенти нашої групи займаються спортом”, то може бути хибним і судження (Е) „Жоден студент нашої групи не займається спортом”. Може бути ситуація, коли істинним буде судження (І) „Деякі студенти нашої групи займаються спортом”.

В судженнях можливості відображається можливість певного явища чи події.

Наприклад: „Можливо, що два судження, які знаходяться у відношенні протилежності будуть разом хибними” або „Можливо, що я стану у цьому році відмінником”. Схема таких суджень: „Можливо, що S є (не є) P”.

В судженнях дійсності стверджується про наявність або відсутність у предмета певної ознаки, здійснюється опис якось явища без вказівки на його необхідність чи можливість.

Наприклад: „Полтавська битва відбулася у 1709 році”, „Деякі математики намагались доказати істинність аксіоми про паралельні прямі”. Схема судження дійсності: „S є P”.

В судженнях необхідності виражається така ознака предмета, яка належить йому за будь-яких умов, неминучість існування якось предмета, явища.

Наприклад: „Тепло передається від більш нагрітих тіл до менш нагрітих тіл”, „Не буває асиміляції без дисиміляції”.

Серед модальних суджень, які часто зустрічаються в науці і практиці, є деонтичні.

Деонтичні (від. грец. deon – обов'яззок, правильність ) - це судження , що виражають наказ, заборону, дозвіл.

Наприклад: „Законом забороняється розголошення державної тайни”, „Пропоную вам з'явитися у військкомат 12 листопада о 9-й годині”, „Паління дозволяється тільки у спеціально відведених місцях”.

В деонтичних судженнях виражається спонукання людей до конкретних дій. Воно може бути виражено у формі команди, наказу, поради, пропозиції, побажання, правила поведінки, тощо.

До модальних суджень відносяться і аксіологічні (від грец. axios – цінний, logos – поняття, вчення) судження, в них дається характеристика об'єкта через призму певної системи цінностей з допомогою таких понять як „гарно”, „погано”, „байдуже”, „гірше”, „краще” та ін.

Наприклад: „Погано, що деякі злочини не розкриваються”, „Мені істина найдорожча за все”, „Виступ цього ансамблю на концерті був найбільш вдалим”.

3.8. Складні судження

Складним судженням називають судження, яке складається з декількох простих суджень, з'єднаних між собою логічними сполучниками: „і”, „або”, „якщо..., то”, „тоді і тільки тоді, коли...” та ін.

Наприклад: „Київ – столиця України і місто, яке стоїть на Дніпрі”, „Якщо людина вихована, то вона не порушує правила поведінки”, „”Хрещення Київської Русі відбулося або в 988 або 989 роках”.

Логічні сполучники з'єднують не речення, а судження. При з’єднанні простих речень враховується їх сенс, конкретний зміст та інші характеристики. Коли з'єднуються прості судження в складні, з допомогою логічних сполучників, то перш за все звертається увага на те, чи є просте судження істинним або хибним.

Наприклад: судження „Риби теплокровні істоти або не теплокровні” і „Магія є наукою або не наукою” зовсім різні по змісту, але по логічній структурі однакові. Прості судження, із яких складаються дані судження, з’єднані одним і тим же сполучником “або”. І як диз’юнктивні судження вони є істинними.

Логічні сполучники можуть з'єднувати прості судження з складними, а також одні складні судження з іншими складними судженнями.

Розглянемо складні судження, які формуються з допомогою логічних сполучників.

а) К о н ' ю н к т и в н і с у д ж е н н я

Кон'юнктивним(від лат. conjunctio – з'єдную) називається судження, яке одержане із любих двох суджень, з'єднаних логічним сполучником „і”.

Кон'юнктивне судження може бути істинним і хибним. Проілюструємо це з допомогою таблиці істинності:

Рис. 23

Букви А, В – змінні, якісь прості судження (на місце А і В можна підставляти любі судження.

Знак „Ù” – кон'юнкція („і”).

Вираз А Ù В читається: А і В.

Із таблиці видно, що для кон'юнктивого судження характерні слідуючи ситуації: а) А і В – істинні; б) А і В – хибні; в) А істинне, а В хибне; г) А хибне, а В істинне. Кон'юнктивне судження істинне тоді і тільки тоді, коли А і В є істинними змінним. В усіх інших випадках воно хибне.

У кон'юнктивних судженнях сполучник „і” може виражатися і такими словами: „а”, „також”, „незважаючи на” та ін.

Наприклад: такі судження як „На вулиці тепло, а мені холодно”, „Незважаючи на скрутне становище, командир загону був спокійним” теж є кон’юнктивними. Це визначається їх сенсом.

б) Д и з ' ю н к т и в н і с у д ж е н н я

Диз'юнктивним судженням (від лат.disjunctio – розрізнювати) називається судження, яке одержане із любих двох суджень, з'єднаних логічним сполучником „або”.

Існують два види диз'юнктивних суджень: нестрогі(слабкі) диз'юнктивні судження і строгі(сильні) диз'юнктивні судження.

Нестроге диз'юнктивне судження – це судження, яке хибне тоді і тільки тоді, коли хибні обидва судження, які входять до його складу , і істинне у всіх інших випадках.

Розглянемо таблицю істинності для нестрогої диз'юнкції:

Рис. 24

Нестрога диз'юнкція позначається знаком “Ú”. Вираз А Ú B читається: А або В.

Згідно з визначенням, судження А Ú В істинне тоді і тільки тоді, коли хоча б одне із суджень є істинним і хибне тільки тоді, коли обидва судження є разом хибними.

Хай судження А – „Я захоплююсь балетом”, а судження В - „Я захоплююсь оперою”. Судження: „Я захоплююсь балетом або оперою” хибне тоді і тільки тоді, коли я не захоплююсь балетом и оперою. У всіх інших випадках воно істинне. Дана диз'юнкція є нестрогою (слабкою) тому, що її складові судження можуть бути разом істинними.

Строга диз'юнкція - це судження, яке істинне тоді і тільки тоді, коли істинне одне із суджень, що є його складовою частиною.

Розглянемо таблицю істинності для строгих диз'юнктивних суджень:

А В (або А або В)	А	В
х	і	і
і	і	х
і	х	і
х	х	х

Рис. 25

Строга диз'юнкція позначається знаком „”. Вираз АВ читається: “Або А або В”. Семантичні властивості сполучника „або..., або” полягають в тому, що він з'єднує несумісні один з одним судження, на відміну від суджень, які відносяться до нестрогої диз'юнкції. Інакше кажучи, строге диз'юнктивне судження по своїй суті є судженням альтернативним. Тому строге диз’юнктивне судження істинне тоді і тільки тоді, коли одна із його складових істинна, і хибне, коли обидві складові(диз'юнкти) істинні, або хибні.

Наприклад: „Громадянин М. або скоїв злочин або не скоїв злочин”, ”Дії людини можуть бути або усвідомленими або неусвідомленими”. Дані судження можуть бути істинними, тільки за умови, істинності одного диз’юнкта і хибності іншого.

в) І м п л і к а т и в н і (у м о в н і ) с у д ж е н н я

Імплікативні (від. лат. implicatio – сплетення, від implico – тісно зв'язую) називаються судження, які одержані із любих двох простих суджень, з'єднаних сполучником „якщо..., то”.

Імплікативне судження („Якщо А, то В) хибне тоді і тільки тоді, коли А істинне, В хибне, і істинне у всіх остальних випадках. Це можна пояснити з допомогою таблиці:

Рис. 26

Знак “®” сполучник „якщо..., то”. Імплікативне судження А®В читається: „Якщо А, то В”. В судженні А ® В складова А називається антецедентом ( від лат. antecedens – попередній), або основою, а складова В – консеквентом (від лат.consequens – наслідок).На відміну від диз'юнктивного судження зміна місць антецедента і консеквентна не допускається, бо судження А ® В і В ® А не є рівнозначними.

В природній мові імплікативному сполучнику відповідає однаковий по формі сполучник „якщо..., то”. Але він має певні відмінності. Справа в тому, що в природній мові сполучник „якщо..., то” виражає який-небудь змістовний зв'язок між А і В.

Наприклад: „Якщо метал нагрівається, то він розширюється”. В даному прикладі виражається причинна залежність між такими явищами як нагрівання і розширювання. В логіці сполучник „якщо..., то” є функцією істинності складових А і В, він може з'єднувати різні по сенсу судження. Тому істинність чи хибність імплікативного судження визначається не сенсом суджень, які є його складовими, а тим чи є вони істинними або хибними.

г) Е к в і в а л е н т н і с у д ж е н н я.

Еквівалентні (від лат. aequivalens – рівносильний, рівноцінний) судження утворюються внаслідок з'єднання простих суджень з допомогою логічного сполучника „тоді і тільки тоді, коли...,”.

Дані судження істинні тоді і тільки тоді, коли судження, які є його складовими, будуть або разом істинними, або разом хибними (див. рис. 27).

Рис. 27

Сполучник еквівалентності ми будемо позначати знаком „º”. Вираз А º В читається: ”А тоді і тільки тоді, коли В”.

Наприклад: „Геометрична фігура може бути квадратом тоді і тільки тоді, коли вона має чотири рівних сторони і чотири прямих кути”. Дане судження буде істинним тільки за умови істинності або хибності обох складових його суджень.

В еквівалентних судженнях вживаються і такі сполучники: „якщо і тільки якщо”, „якщо..., то”, „якщо тільки” та ін.

У логіці є спеціальні методи, з допомогою яких з'ясовується при яких значеннях пропозиційних змінних (замість пропозиційних змінних можна підставляти любі судження) складне судження є істинним або хибним.

3.9. Логічний аналіз питань і відповідей

Граматичною формою вираження запитань є питальні речення, які по формі подібні судженню. В процесі пізнавальної діяльності, дискусії, діалогу в судово-слідчий діяльності тощо, питанню надається дуже велике значення. Саме з постановки таких питань як ”хто?”, „що?”, „який?”, „чому?”, „як?”, „де?”, „коли?”, „навіщо?” та ін. розпочинається вирішення проблем, які поставила перед собою людина.

Питання - це виражена в формі питального речення думка, яка направлена на уточнення, доповнення або одержання нових знань.

В питанні, як правило, є вихідна інформація, в якій фіксується її недолік і виражається потреба в її уточненні.

Наприклад: в питанні „Хто був засновником науки логіки?” мається вихідна інформація про те, що була людина, яка є засновником логіки. Але це знання в деякій мірі невизначене, бо в ньому не говориться про те, хто саме був засновником науки логіки. Саме тому в даному питанні міститься потреба в уточненні або доповненні знання про засновника логіки.

Питання не є судженням, бо в судженні дещо стверджується або заперечується, а в питанні стверджування і заперечування відсутні і тому вони не діляться на істинні і хибні. Але є ділення питань на інших підставах.

Є питання прості і складні.

Прості питання – це питання, до складу яких не входять інші питання.

Наприклад: „Коли відбулося визволення м. Києва від німецько-фашистських загарбників?”.

Складні питання складаються з декількох простих питань.

Наприклад: „Які причини кризи в економіці нашої області і які шляхи виходу з неї?”. Дане питання складається з двох простих запитань: а)”Які причини кризи в економіці нашої області?”; б) „Які шляхи виходу із кризи в економіці нашої області?”.

Питання, в яких виражена потреба дещо уточнити називаються уточнюючими, закритими.

Ці питання по своїй формі мають альтернативну форму, оскільки на них можна дати одну із можливих відповідей: або „так” або „ні”.

Наприклад: „Чи дійсно, що сесія на другому курсі розпочнеться з 25 грудня?”, „Вірно, що Т.Г.Шевченко перебував на Сумщині?”.

Питання, на які можна дати необмежену кількість відповідей називаються відкритими питаннями.

Приклад відкритого питання: „Як Ви оцінюєте політику Сполучених Штатів Америки на Ближньому Сході?”

Питання можуть бути коректними і некоректними.

Коректні – це питання на які можна дати істинну відповідь.

На некоректне питання неможливо дати істинну відповідь.

Є декілька видів некоректних питань.

Cемантично некоректні питання мають місце тоді, коли в них використовуються поняття, зміст яких невідомий співрозмовнику.

Наприклад: „Що є трансцендентальна єдність апперцепції у Канта?”. Співрозмовник може не знати зміст понять „трансцендентальний”, „апперцепція”.

Синтаксично некоректні питання, які складаються із понять, які чітко визначені, але між ними немає узгодженості.

Некоректними, з цієї точки зору будуть питання: „Коли відбувалися революційні події в Росії?” Некоректність даного питання проявляється в тому, що невідомо про які революційні події говориться, який час мається на увазі.

Некоректними будуть і питання, в яких передумовою є невизначені висловлювання. На такі питання взагалі не можна дати відповідь.

Наприклад: щоб дати відповідь на питання „Те, що ти не губив – ти маєш?” потрібно з'ясувати чи мова йде про те „що мав і не губив” чи про те, „ що не мав і не губив”.

До некоректних відносяться і провокаційні питання: „Чому ви хворіли під час революційних подій в країні?”, „Якщо ви такий розумний, то чому ви такий бідний?” Некоректність даних питань проявляється тоді, коли запитуючий зацікавлений не в одержанні певної інформації, а має мету принизити чи образити того, хто відповідає на запитання.

Некоректними є і тавтологічні запитання. В таких запитаннях інформацію, яку бажають одержати, виражають за допомогою логічної форми самого питання.

Наприклад: „Чи маємо ми те, що маємо?”, „Скільки студентів вашої групи мають вищу освіту?”

3.10. Види відповідей

Відповідь – це одне або декілька суджень, які уточнюють або доповнюють відповідно з поставленим питанням певне знання.

Відповіді поділяються на істинні і хибні. Істинною відповідь буде тоді, коли судження, з яких вона складається, адекватно відображають дійсність (коли знання відповідає дійсності). Хибною відповідь є тоді, коли знання, яке в ній міститься, неадекватно відображає дійсність.

Є прямі і непрямі відповіді.

Відповідь буде прямою, якщо вона безпосередньо взята із певної сфери пошуку знань, коли не використовується доповнююча інформація.

Наприклад: на питання „Звинувачуваний, де ви знаходились 25 грудня 2003р. о 9-й ранку?” прямою відповіддю буде: „ 25 грудня 2003р. о 9-й ранку я був на нараді у керівника фірми, на якій я працюю”.

Непрямою називається відповідь, яка дається на основі використання знань з більш широкої сфери, а ніж сфери пошуку відповіді.

В непрямій відповіді використовується доповнююча інформація. Так на питання ”Звинувачуваний, де ви знаходились 25 грудня 2003р. о 9-й ранку?” непрямою відповіддю буде: „Якщо це був понеділок або субота, то в цей час я знаходився на нараді у керівника фірми, на якій я працюю”.

Відповіді можуть бути короткими і розвернутими.

Короткі відповіді даються в стверджуваній або запере чуваній формі: „так” або „ні”.

Розвернуті - це відповіді , у яких повторюються усі елементи питання.

Наприклад: на питання „ Чи був Іван Франко не тільки великим українським письменником але й філософом по фаху?” можна дати коротку стверджувану відповідь – „так” і розвернуту – „Іван Франко був не тільки великим українським письменником але й філософом по фаху”.

По обсягу інформації, яка дається у відповідях, відповіді діляться на повні і неповні.

Повна відповідь включає інформацію відносно всіх складових частин питання.

На питання „ Де і коли відбулося хрещення Київської Русі?” повною буде відповідь: „ Хрещення Київської Русі відбулося в Києві у 988 році”.

Неповна відповідь включає інформацію тільки відносно деяких складових частин питання.

На наведене вище питання неповною відповіддю буде : „Хрещення Київської Русі відбулося у 988 році. У даній відповіді не розкрито питання про те, де відбулося хрещення Київської Русі.

Запитання для повторення пройденого матеріалу.

1. Що таке судження і яка його структура ?

2. Яке співвідношення між поняттям і судженням?

3. Чим судження, як форма мислення. Відрізняється від поняття?

4. Як співвідносяться судження і речення?

5. З яких термінів складається судження?

6. Які є види категоричних суджень?

7. Які є види простих суджень?

8. Яке судження вважається істинним, а яке хибним?

9. Які бувають судження за кількістю?

10. Які бувають судження за якістю?

11. Які бувають судження по кількості і якості?

12. Що означають вирази : „термін розподілений” і „термін нерозподілений”?

13. Як розподілені терміни в судженнях А (загальностверджувальні), Е (загальнозаперечувані), І (частковостверджувальні), О (частковозаперечувані)?

14.В яких судженнях предикат може бути розподіленим і нерозподіленим і чому?

15. Які відношення між судженнями бувають?

16. Між якими судженнями є відношення протилежності, протиріччя, підпорядкування, підпротилежності (субконтрарності)?

17. Що можна сказати про істинність і хибність наступних суджень: А - Е; А - О і Е - І; А - І і Е - О; І - О?

18. Що можна сказати про істинність і хибність протилежних суджень?

19. Що можна сказати про істинність і хибність суперечних суджень?

20. Що можна сказати про істинність і хибність суджень, які знаходяться у відношенні підпорядкування?

21. Що можна сказати про істинність і хибність суджень, які знаходяться у відношенні субконтрарності?

22. Які висновки можна зробити про підпротилежні судження?

23. Що таке складне судження?

24. Які види складних суджень бувають?

25. Які судження називаються кон'юнктивними?

26. Які судження називаються диз'юнктивними?

27. Які судження називаються модальними?

28. Що таке проблематична модальність?

29. Які судження називаються ассерторичними (судженнями дійсності)?

30. Які судження називають судженнями необхідності?

31. Що таке деонтологічна модальність?

32. Що таке аксіологічна модальність?

33. Які види диз'юнктивних суджень бувають?

34. Які судження називаються умовними?

35. Які із складних суджень називаються завжди істинними(законами логіки)?

36. Які із складних суджень називаються завжди хибними?

37. За яких умов складні судження належать до невизначених?

38. За яких умов кон'юнктивні судження є істинними?

39. За яких умов нестрога диз'юнкція є істинною і хибною?

40. За яких умов нестрога диз'юнкція є істинною і хибною?

41. За яких умов істинним є імплікативне судження?

42. За яких умов є істинними і хибними еквівалентні судження?

43. Які судження називаються модальними?

44. Що таке проблематична модальність?

45. Які судження називаються судженнями можливості?

46. Які судження називаються судженнями дійсності (ассерторичними) ?

47. Що таке судження необхідної модальності?

48. Що таке аксіологічна модальність?

49. Яка роль запитань у процесі пізнання?

50. Яке співвідношення є між питанням і судженням?

51. Які питання є прості і складні?

52. Які питання відносяться до уточнюючих?

53. Які питання є коректними і некоректними?

54. Що таке семантична некоректність питань?

55. Що таке синтактична некоректність питань?

56. Які питання відносяться до провокаційних?

57. Які питання є тавтологічними?

Вправи та задачі

1. Знайдіть суб’єкт і предикат у таких судженнях:

а) Добро переможе зло.

б)День був сонячним.

в)Людина є розумною істотою.

г)Деякі злочини не розкриваються.

д)Багато доброчинних людей.

е)Істина найдорожче за все.

2. Які з цих суджень виражають судження, а які не виражають і чому:

а)Що таке істина?

б)Як визначається поняття „ринкова економіка?”

в)Кожна людина прагне до щастя.

г)Весна.

д)Не тратьте марно часу.

е)Деякі філософи були великими політичними діячами.

є)Дві паралельні прямі не перетнуться.

ж)Нічого ждати милостей від природи.

з) Коли людина мислить?

3. Які із даних суджень є атрибутивними(категоричними)?

а) Що характерне для операції заперечення?

б) Хінін – лікарська рослина.

в) В деяких бібліотеках існують книги, які не читаються.

г) Усі кити – ссавці.

д) Сократ був доброчинною людиною.

4. Серед даних суджень знайдіть судження з відношенням:

а)Деякі війни – справедливі.

б)Тертя – джерело тепла.

в) Суспільне буття визначає суспільну свідомість.

г) Житомир ближче до Києва аніж Львів.

д) Іван брат Петра.

5. Які із наступних суджень є судження існування?

а)Матерія існує;

б)За моє ж жито мене ж і побито.

г)Деякі слова – омоніми.

д)Диму без вогню не буває.

6. Визначте розподіленість термінів у судженнях:

а)Електрон – елементарна частка.

б)Майже усі студенти нашої здали успішно сесію.

в)Деякі філософи Нового часу були ідеалістами.

г) У нього нема можливості поїхати у відпустку.

д) Шведська муха є шкідником сільськогосподарських рослин.

е) Колись вважали, що Земля знаходиться в центрі Всесвіту.

є) Богдан Хмельницький - великий український полководець і політичний діяч.

ж) Дані рослини є лікарськими.

з) Автори книги не ставили перед собою задачу розкрити усі питання, які стосуються даної теми.

и) Тільки деякі космонавти побували у відкритому космосі.

7.У яких відношеннях по „логічному квадрату” можуть знаходитись судження:

а) Усі студенти юридичних вузів вивчають логіку;

б) Деякі риби живуть у прісних озерах;

в) Деякі офіцери не займаються спортом;

г) Ніхто його не оставив у біді;

д) Цей письменник не жив у Києві.

Наведіть приклад.

8. Наведіть приклади кон'юнктивних, диз’юнктивних, імплікативних та еквівалентних суджень.

9. З'ясуйте, при яких значеннях змінних дані складні судження істинні і хибні:

РОЗДІЛ IV. ЗАКОНИ ЛОГІКИ

Закон логіки - це судження, яке відображає внутрішній, необхідний, суттєвий зв'язок між думками або елементами думки.

Існує велика кількість законів логіки, які відображають різні види зв'язків між поняттями і судженнями.

Наприклад: це закон комутативності для диз'юнкції (висловлювання, зв’язані сполучником „або”, можна міняти місцями); закон де Моргана (заперечення кон'юнкції еквівалентне диз’юнкції заперечень); закон оберненого відношення між обсягом і змістом поняття, тощо.

Закони логіки, як і саме мислення людини, є продуктом суспільно історичної практики. Не всі люди усвідомлюють чи знають закони логіки, але усі вони в тій чи іншій мірі додержуються їх. В противному разі між людьми не було б певного порозуміння і не могла б здійснюватися пізнавальна діяльність.

Серед множини законів формальна логіка виділяє чотири основних: закон тотожності, закон суперечності, закон виключеного третього і закон достатньої підстави.

4.1. Закон тотожності

Закон тотожності (від лат. Lex identitatis; Lex – закон, identitatis – тотожність) визначається таким чином: обсяг і зміст думки про який-небудь предмет повинні бути чітко визначені і залишатися незмінними в процесі висловлювання про що-небудь.

Якщо ми говоримо про який-небудь предмет або про його властивості, то потрібно мислити саме даний предмет з притаманними йому властивостями. Інакше кажучи, кожна думка в процесі висловлювання повинна залишатися тотожною самій собі.

Символічно даний закон позначається:

А º А (А Î А).

Те, що дана формула є законом видно з таблиці (рис. 28).

Рис. 28

Вимоги закону тотожності про однозначність думок зумовлюється на взаємодії руху і спокою. Рух як атрибут матерії є абсолютним. Це означає, що в світі немає нічого нерухомого. Спокій є відносним. Незважаючи на те, що кожен предмет перебуває у русі, він зберігає деякі риси, що дає можливість розрізняти предмети.

Закон тотожності забороняє ототожнювати нетотожні думки і тотожні думки приймати за нетотожні. Але нерідко це трапляється, причому неусвідомлено і усвідомлено.

Неусвідомлено закон тотожності часто порушуються, коли люди вживають нечітко визначені або взагалі невизначені поняття. Це трапляється в процесі доповіді, дискусії, написанні рефератів, наукових статей тощо.

Наприклад: інколи в рефераті вживаються такі поняття як „гіперінфляція”, „істина”, „біометричні дані”, визначення яких автор не може дати.

Закон тотожності порушується і тоді, коли в мові одна й таж думка може висловлюватися в різній язиковій формі. Це інколи веде до зміни сенсу понять або до підміни однієї думки іншою. В мові є омоніми і синоніми.

Омоніми (від грец. homos - однаковий, onoma - ім'я) – це слова, які одинакові по звучанню і написанню, але зовсім різні по значенню.

Наприклад: „закон” - поняття, яке в одному випадку вживається в сенсі об'єктивного закону природи, в іншому - в сенсі закону логіки, а також в сенсі юридичного нормативного акта. Ясно, що дані поняття ніяк не можна приймати за тотожні.

Нерідко в процесі діалогу не досягається конструктивний результат тільки із-за того, що опоненти вживають одинакові по звучанню і різні по сенсу слова.

Наприклад: ніякого порозуміння в діалозі не буде якщо, скажімо, з одного боку поняття „метафізика” вживається в сенсі анти діалектики, а з іншого – в сенсі традиційної філософії.

Синоніми (від грец. snonymys – одноіменний) – це слова, які різні по звучанню і написанню, але близькі по значенню і виражають одне і теж поняття.

Наприклад: поняття „сама велика птиця у світі” і „страус”, „Арістотель” і „Стагірит” (Арістотель родом із Стагір) є тотожними.

Непорозуміння може виникнути в силу невизначеності сенсу поняття „Стагіріт”.

Усвідомлено закон тотожності порушується в тих випадках, коли передбачається ціль видати істину за хибу, доказати те, що вигідно або ввести когось в оману. Для цього навмисно використовуються помилкове міркування, в якому підбираються невірні вихідні положення, подія виривається із загального зв'язку подій, ототожнюються нетотожні поняття, тощо.

Для прикладу розглянемо софізм (від грец. sophisma – вимисел, хитрість) „Рогатий”, який став знаменитим ще в Стародавній Греції: „Те, чого ти не губив, ти маєш; роги ти не губив; отже, у тебе є роги.”

У даному софізмі непомітно порушується закон тотожності, бо ототожнюються зовсім різні по сенсу поняття: „те, що мав і не губив” і „те, що не мав і не губив”.

Ще один приклад. Між співробітником однієї фірми і начальником відділу виникла конфліктна ситуація. Співробітник подав скаргу на предмет того, що начальник назвав його нетямущим. Розслідування справи показало, що співробітник фірми навмисно здійснив підміну понять: на місце поняття „нетямуща відповідь на запитання” поставив поняття „нетямуща людина”.

В процесі пізнавальної діяльності людини виникають нові поняття, змінюється обсяг і зміст існуючих понять. Це природно. Закон тотожності не забороняє розвитку думок чи понять. Він забороняє безпричинну, самосвавільну зміну думок в процесі висловлювання, бесіди, тощо.

Закон тотожності сприяє недвусенсності, визначеності, точності мислення людини, дає можливість розрізнювати і ототожнювати предмети, які є предметом дослідження в різних системах з допомогою певного понятійно-категоріального апарата.

4.2. Закон суперечності

Мислення людини повинно бути не тільки визначеним і точним але й несуперечливим. Сутність вимоги несуперечливості мислення розкривається в формально-логічному законі суперечності.

Закон суперечності (від лат. Lex contradictionis, Lex – закон; contradictionis – протиріччя), визначається так: не можуть бути одночасно істинними дві протилежні думки про один і той же предмет, в один і той же час, в одному і тому ж відношенні.

Наприклад: не можуть бути разом істинними судження: „Електрон має корпускулярно-хвильові властивості” і „Електрон не має корпускулярно-хвильових властивостей”; „Усі обвинувачувані мають право на захист” і „Деякі обвинувачувані не мають права на захист”.

Закон суперечності не вирішує питання про те, яке із протилежних суджень є істинним, а яке хибним. З визначення закону суперечності випливає, те що із двох протилежних суджень одне буде обов’язково хибним. Яким буде інше судження – істинним чи хибним закон суперечності не визначає. Тому із істинності одного із протилежних суджень з необхідністю випливає хибність іншого, бо вони не можуть бути разом істинними. Але із хибності одного із протилежних суджень не завжди витікає істинність іншого, бо вони можуть бути разом хибними.

Наприклад: судження „Усі метали тонуть у воді” і „Жоден метал не тоне у воді” є разом хибними.

Закон суперечності діє по відношенню до суджень А – Е (відношення протилежності), А–О і Е–І (відношення протиріччя).

Закон протиріччя не діє в наступних випадках:

а) Якщо в одному судженні стверджується про належність предмету однієї ознаки і в той же час заперечується належність даному предмету іншої ознаки.

Наприклад: не буде протиріччя між судженнями: „Фейєрбах був матеріалістом” і „Фейєрбах не був діалектиком”;

б) Якщо мова йде про різні предмети.

Наприклад: не буде протиріччя між судженнями „Петренко знає німецьку мову” і „Петренко не знає німецької мови”, якщо говориться про різних людей, які мають однакове прізвище;

в) Якщо ми дещо стверджуємо про предмет і теж саме заперечуємо, але в різний час.

Наприклад: “Восени Петренко не знав німецької мови, а влітку він уже може її знати”;

г) Якщо предмет розглядається у різному відношенні. Тобто, коли не визначено, згідно з законом тотожності, зміст поняття „знає німецьку мову”. В одному відношенні “знає німецьку мову” означає, що говорить і перекладає з словником, а в іншому – володіє вільно .

Символічно даний закон позначається так:

Те, що дана формула є законом логіки видно з таблиці (рис. 29).

	А
і	і
і	х

Рис. 29

Поняття суперечність вживається у різному сенсі. В діалектиці суперечність визначається як така взаємодія між протилежностями, яка характеризується їх взаємо виключенням і в той же час взаємозумовленістю і взаємопроникненням одна в одну.

Діалектична суперечність притаманна усім предметам і явищам буття. Усі речі суперечливі по своїй природі.

Наприклад: рух Землі навколо Сонця здійснюється завдяки взаємодії протилежних сил протягування і відштовхування, розвиток живих організмів не може здійснюватися без взаємодії таких протилежностей як асиміляція і дисиміляція.

Порушення закону суперечності є наслідком недостатньо розвинутого, непослідовного мислення. Нерідко в суперечність з самим собою попадають люди, які попали в скрутну ситуацію і намагаються вийти з неї. Ці люди усвідомлено спочатку дещо стверджують, а потім теж саме заперечують.

Наприклад: в судово-слідчій діяльності бувають випадки, коли обвинувачуваний дає суперечливі показання: спочатку він стверджує, що скоїв злочин, а потім заявляє, що ніякого злочину не скоював.

Інколи протиріччя, які допускаються в мисленні, мають форму парадоксів: „Люди жорстокі, але людина добра”, „Бажаєш миру – готуйся до війни” і т.п.

Про людей, які порушують закон суперечності гарно сказано в російських прислів’ях: „Начал за здравие, а закончил за упокой”, „Начал про Фому, а закончил про Ярему”.