Сутність зовнішньої політики

Міжнародні відносини як систему не можна зрозуміти без взаємозв'язку з

такою категорією, як "зовнішня політика". В остаточному підсумку міжнародні відносини складаються, насамперед, із сукупності зовнішньополітичної діяльності держав, що є основними учасниками міжнародних відносин, і як самостійних суб'єктів, і як членів будь-яких організацій.

За своїм змістом політика - явище складне, єдине, неподільне. Політична діяльність держави здійснюється як у системі внутрішніх суспільних відносин, так і за межами його кордонів - у системі міжнародних відносин. Тому і розрізняють політику внутрішню і політику зовнішню. Вони мають багато загального й у той же час відрізняються своєю специфікою. Зовнішня політика вторинна щодо внутрішньої, вона сформувалася пізніше і здійснюється в інших суспільних умовах. Однак і внутрішня, і зовнішня політика вирішують одне завдання забезпечення, збереження і зміцнення існуючої в даній державі системи суспільних відносин. Зовнішня політика регулює відносини даної держави з іншими державами, забезпечує реалізацію її потреб і інтересів на міжнародній арені. Це загальний курс держави у міжнародних справах.

Зовнішня політика є діяльність і взаємодія офіційних суб'єктів, що мають чи привласнили право виступати від імені суспільства, виражати інтереси суспільства, обирати певні методи і способи їхньої реалізації. У зв'язку з цим необхідно розглянути такі категорії, як "національний інтерес" і "національна безпека".

Оскільки держави є основними суб'єктами міжнародних відносин, суспільство захищає свої інтереси, головним чином, через інститут держави. Тому досить розповсюдженою в науковій літературі є точка зору, відповідно до якої поняття національної і державної безпеки тотожні. Однак варто підкреслити, що між цими поняттями існують певні розходження, так само, як і між поняттями "національний" і "державний" інтерес. При певних обставинах національні і державні інтереси можуть не збігатися, наприклад, участь Росії в першій світовій війні не була пов'язана із захистом національних інтересів, але перемога у війні зміцнила позиції самодержавства. При укладанні Брестського миру в 1918 р. загальнонаціональні інтереси були відтиснуті державними інтересами. Взагалі в основі зовнішньої політики держави лежать інтереси нації чи багатонаціонального суспільства, однак слід зазначити, що державні і національні інтереси збігаються тільки тоді, коли зовнішня політика держави адекватно відображає потреби суспільства.

Зовнішньополітична діяльність, що не відбиває реальних суспільних потреб, не знаходить міцної підтримки з боку суспільства, тому приречена на невдачу. Крім того, неправдиво зрозумілі і неадекватні потребам суспільства інтереси можуть стати причиною міжнародних конфліктів і обернутися величезними матеріальними і непоправними людськими втратами, як це було у випадку уведення радянських військ в Афганістан у 1979 р.

До сфери національних інтересів суспільства відносять, насамперед, підвищення матеріального і духовного рівня життя населення, забезпечення безпеки держави, його суверенітету, територіальної цілісності. Забезпечити реалізацію національних інтересів покликана зовнішня політика держави, що підкреслює її нерозривний зв'язок з політикою внутрішньою. Фактично вона покликана забезпечити сприятливі зовнішні умови для реалізації цілей і завдань внутрішньої політики. Однак це не означає, що зовнішня політика є просте продовження політики внутрішньої. У неї є свої власні цілі, вона робить зворотний, притому досить сильний вплив на політику внутрішню. Особливо цей вплив помітний в сучасних умовах, коли підсилюється міжнародний поділ праці, розширюються економічні, політичні і культурні зв'язки між державами і народами. Формується загальний інформаційний простір завдяки розвитку засобів масової комунікації.

З особливостями зовнішньої політики як особливої сфери діяльності держави пов'язані її цілі і функції.

Головна мета зовнішньої політики будь-якої держави - це забезпечення його безпеки, охоронна функція. Вона пов'язана з охороною і захистом прав і інтересів даної країни, а також її громадян за її межами. Охоронна функція полягає також у пристосуванні зовнішньополітичної стратегії даної держави до системи міжнародних відносин. Реалізація цієї функції спрямована на запобігання загрози для даної держави, на пошук мирних політичних рішень, виникаючих спірних питань і проблем. Ефективна реалізація даної функції залежить від здатності держави в особі її спеціальних органів і інститутів впливати і визначати потенційні джерела загрози і небезпеки, не допускати небажаного перебігу подій. Спеціальними інститутами, призначеними для цих цілей, є посольства, консульства, представництва, розвідка і контррозвідка.

Найважливішим завданням зовнішньої політики є посилення його економічного і політичного потенціалу. Від зовнішньої політики і становища держави на міжнародній арені залежить і економічний розвиток країни, і її політична стабільність. Зовнішня політика повинна сприяти ефективному функціонуванню економіки, росту добробуту суспільства. Тому до її завдань входить забезпечення для держави більш вигідної участі в поділі праці, пошук більш дешевих ресурсів (сировинних і трудових), забезпечення більш вигідних умов збуту продукції, збереження стратегічних ресурсів країни і т. д. У такий спосіб зовнішня політика виконує також важливу економічну функцію.

Інформаційно-представницька функція зовнішньої політики знаходить своє вираження в діяльності відповідних органів із створення позитивного іміджу держави у світовому співтоваристві. Спеціальні органи інформують свої уряди про наміри інших урядів, забезпечують контакти своєї держави з іншими країнами. Представницька функція реалізується за допомогою впливу на суспільну думку і політичні кола тих чи інших країн, щоб забезпечити сприятливі умови для успішного вирішення зовнішньополітичних завдань. Інформаційно-представницька функція реалізується в рамках культурних і наукових обмінів, проведення переговорів, укладання міжнародних договорів.

Регулююча функція зовнішньої політики спрямована на створення сприятливих зовнішньополітичних умов для діяльності держави, на збереження рівноваги в системі політичних зв'язків. Особливу роль у реалізації цієї функції має діяльність центральних органів зовнішньої політики: міністерств закордонних справ, посольств, консульств.

Зовнішньополітична діяльність з досягнення поставлених цілей реалізується різними засобами: політичними, економічними, вагомими, військовими, інформаційно-пропагандистськими.

До політичних засобів відноситься, у першу чергу, дипломатія.

Дипломатія - офіційна діяльність держави в особі спеціальних інститутів і за допомогою спеціальних заходів, прийомів, методів, з позиції міжнародного права. Дипломатія здійснюється у вигляді переговорів, візитів, спеціальних конференцій і нарад, зустрічей, підготовки і укладання двосторонніх і багатосторонніх угод, дипломатичного переписування, участю в роботі міжнародних організацій.

Економічні засоби зовнішньої політики мають на меті використання економічного потенціалу даної країни для досягнення зовнішніх політичних цілей. Навіть невеликі за територією держави, не багаті матеріальними і людськими ресурсами, можуть відігравати головну роль на світовій арені, якщо у них сильна економіка, що базується на передових технологіях і здатна поширювати свої досягнення далеко за кордони. Прикладом такої держави служить Японія. Діючими економічними засобами є ембарго, чи навпаки, режим найбільшого сприяння в торгівлі, надання інвестицій, кредитів і позик, іншої економічної допомоги чи відмова в її наданні.

До військових засобів зовнішньої політики прийнято відносити військову міць держави, що має армію, її чисельність і якість озброєння, моральний стан, наявність військових баз, володіння ядерною зброєю. Військові заходи можуть використовуватися як засіб прямого впливу, так і непрямого. До першого відносяться війни, інтервенції, блокади. До других - іспит нових видів зброї, навчання, маневри, загроза застосування сили.

Пропагандистські засоби містять у собі весь арсенал сучасних засобів масової інформації, пропаганди й агітації, які використовуються для зміцнення авторитету держави на міжнародній арені, сприяють забезпеченню довіри з боку союзників і можливих партнерів. За допомогою засобів масової інформації формується в очах світової громадськості позитивний образ держави, почуття симпатії до неї, а в разі потреби - антипатії й осуду щодо інших держав. Часто пропагандистські засоби використовуються, щоб завуалювати .ті чи інші інтереси і наміри.

Слід зазначити, що система міжнародних відносин діє в конкретно-історичних умовах. Її функціонування опосредковано свідомою діяльністю людей відбувається на тлі певної економічної і політичної обстановки в регіонах і у світі в цілому. Тому реалістична оцінка сучасного світу - необхідна і першорядна умова розробки і здійснення зовнішньої політики і системи міжнародних відносин.

Що ж таке сучасний світ? Які йому властиві особливості?

Сучасний світ стрімко міняється. Різноманіття і багатоликість - одна з його характерних рис. З іншого боку, він переживає величезний прогрес, пов'язаний з розвитком науково-технічної революції, радикальними змінами в засобах транспорту, зв'язку й інформації. Утой же час у ньому продовжують існувати величезні масиви відсталості, голоду, убогості, вогнища напруженості. Це світ, що стає усе більш взаємопов’язаним і взаємозалежним, тому можна сказати, що дуже багато проблем набувають характеру глобальних.

Загострення глобальних проблем - одна з головних особливостей сучасного світу. До їхнього числа відносять:

- запобігання термоядерній війні;

- запобігання екологічної катастрофі;

- енергосировинну проблему;

- продовольчу проблему, необхідність ліквідації голоду;

- демографічну проблему;

- подолання економічної і культурної відсталості багатьох країн;

- поширення смертельних захворювань.

У зв'язку з цим доцільно виділити критерії - істотні ознаки глобальних проблем. До їхнього числа варто віднести:

- виняткову актуальність, тому що від їхнього вирішення залежить саме існування життя на Землі, умови її підтримки і розвитку;

- планетарний характер: прояв глобальних проблем не обмежується межами однієї держави, декількох регіонів чи держав;

- загальнолюдський характер цих проблем, що стосується корінних інтересів усіх людей, незалежно від їх соціально-класової, національної, професійної чи іншої приналежності.