Нестандартні уроки української мови в початковій школі

Основною формою навчально-виховної роботи в сучасній школі залишається урок. У 80-х роках XX ст. набуло активності масове застосування нестандарт­них уроків, з якими вчителі пов'язували підвищення якості навчального процесу, формування позитивної мотивації до навчання, розвиток пізнавальних інтересів школярів.

Зупинимося на термінологічних ознаках поняття «нестандартний урок». У численних публікаціях паралельно існують два терміни на позначення цього поняття: «нестандартний» та «нетрадиційний» урок. Відомо, що традицією нази­вають те, що успадковано від попередніх поколінь. А в історії розвитку уроку як основної форми навчання в школі нестандартні заняття існували й раніше. Вони з'явилися тоді, коли в суспільстві відбувалися радикальні зміни, реформи. Так, у 20-х роках XX ст. виникли урок-суд, урок-диспут, урок у полі, урок-ярмарок тощо. Тому, на нашу думку, термін «нетрадиційний урок» поступається іншому, що більш точно відображає сутність означуваного поняття, — «нестандартний». Це урок, позбавлений шаблону, трафарету в його організації, він ґрунтується на оригінальному, творчому підході у визначенні змісту, методів, засобів навчання.

У переважній більшості методичних праць нестандартний урок розглядається як нова форма уроку. Аналізуючи істинність такого формулювання, нагадаємо, що урок сам є формою організації навчання. Тому одна форма (нетрадиційний урок) не може бути формою іншого (уроку в цілому). З огляду на це будемо розглядати нестандартні уроки як новий тип або клас уроків, які мають гнучку структуру, характеризуються особливою довірчою атмосферою між учасниками навчального процесу, що створює максимально сприятливі умови для перетворення учнів на активних суб'єктів цього процесу.

Істотними ознаками нестандартного уроку є:

1)гнучкість структурної побудови;

2)зміна усталених функцій учителя й учнів;

3)активне застосування групових форм роботи;

4)максимальна реалізація міжпредметних зв'язків.

 

1.Розпізнавальною ознакою нестандартного уроку є його гнучка структурна організація. Адже саме стандартизовану, канонізовану чотирикомпонентну структуру традиційного уроку дослідники і вчителі вважають найістотнішим недоліком такого типу уроку. Відмова від жорсткої побудови навчаль­ного заняття розкріпачує вчителя, сприяє можливості урізноманітнювати методику і техніку його проведення.

2.На нетрадиційних уроках учні є активними суб'єктами навчально-пізна­вальної діяльності. За таких умов школярі стають зацікавленими одно­
думцями, рівноправними співучасниками педагогічного процесу. Суб'єкт суб'єктний тип взаємодії вчителя й учнів на нестандартному уроці не варто розглядати як опозицію чи альтернативу суб'єкт-об'єктному типу взаємодії.
Адже перебуваючи в позиції суб'єкта процесу засвоєння знань, учень продовжує залишатися об'єктом навчального процесу, оскільки цей процес проектується, планується і здійснюється вчителем, під його керівництвом.

3.Уроки на зразок ділової чи рольової гри, уроки-змагання передбачають розподіл учнів на невеликі групи, кожна з яких виконує окреме завдання.
Така співпраця сприяє формуванню позитивної мотивації навчання, роз­
витку відповідальності, взаємопідтримки. Групова діяльність задовольняє природну потребу дитини в спілкуванні. Відбувається взаємозбагачення учнів шляхом обміну інформацією і цінностями, формуються комунікативні навички.

4.Інтегровані, міжпредметні уроки дають можливість формувати цілісне
уявлення про проблему, яка вивчається. Активна позиція учня в ситуації критичного аналізу інформації, здобутої з різних джерел, має важливе зна­чення для підвищення ефективності його навчальної діяльності.

Отже, нестандартний урок як педагогічна інновація — це результат моди­фікації й удосконалення традиційного уроку шляхом внесення змін у його структурну побудову, методичне орієнтування, форму взаємодії учителя й учнів, що сприяє підвищенню пізнавальної активності і самостійності учнів, посиленню їхньої суб'єктної позиції в навчальному процесі. У творчому досвіді вчителів України існує близько п'ятдесяти нестандарт­них форм організації навчально-виховного процесу. Однак єдина класифікація нестандартних уроків ще не склалася, хоча добірка їх уже досить різноманітна. Існує думка про доцільність групування нестандартних уроків на такі:

■бінарні уроки;

■інтегровані уроки;

■віршовані (римовані) уроки;

■уроки-ігри.

Найчисленнішою із запропонованих є група уроків-ігор, яка водночас перед­бачає шість основних форм організації навчання:

• уроки-дискусії;

• уроки-дослідження;

• уроки-звіти;

• уроки-змагання;

• уроки-мандрівки;

• уроки — сюжетні замальовки.

Бінарними називають заняття, на яких матеріал теми уроку подається блока­ми з різних предметів. Такий нестандартний урок готують учителі-предметники, кожен із яких проводить етап (блок) уроку відповідно до того предмета, який ви­кладає. Підготовкою до проведення таких занять є етапи підготовки:

—ознайомлення вчителів-предметників з чинними програмами;

—знаходження суміжних тем у програмах з різних предметів;

—складання структури майбутнього уроку;

—написання спільного плану-конспекту.

Близькими до бінарних за змістом підготовчої роботи є інтегровані уроки. У підготовці та проведенні таких уроків може брати участь кілька вчителів. На під­готовчому етапі важливо визначити зміст та обсяг навчального матеріалу з різних галузей знань, вибрати форми та методи реалізації навчального матеріалу, виді­лити об'єктивно існуючі зв'язки між базовими знаннями, які можна інтегрувати. Практика проведення інтегрованих занять підтвердила дієвість алгоритмічної структури в його підготовці:

1)Визначення об'єкта, що вивчається.

2)З'ясування можливих зв'язків з іншими науками.

3)Добір інформації про об'єкт із позиції основного навчального предмета.

4)Добір додаткової інформації про об'єкт із погляду інших взаємопов'язаних предметів.

5)Висновок.

Однак потрібно пам'ятати, що не всі предмети й теми можна інтегрувати. Найефективнішим є інтегрування предметів мовного циклу за зразком:

— читання — мова;

— мова — читання, народознавство, музика;

— читання — природознавство;

— мова — природознавство.

Як бачимо, таке інтегрування предметів здатний забезпечити вчитель почат­кових класів, який за своєю професіограмою є вчителем-багатопредметником.

На інтегрованих уроках споріднений матеріал різних галузей знань спресо­вується навколо однієї теми, розглядається з різних боків. Таке різнобічне сприй­мання лінгвістичних явищ значно скорочує час на їх опанування. Інтегровані уроки сприяють мовленнєвому розвитку учнів, формують уміння користуватися в діалоговому спілкуванні широкою аргументацією, що охоплює знання з різних наук.

Віршовані (римовані) уроки — це такі нестандартні форми організації на­вчального процесу, які проводяться на віршованому матеріалі. Усі етапи такого уроку, усі завдання, пояснення — римовані тексти. Подібні уроки максимально зосереджують увагу школярів, бо матеріал подається стисло — віршами, і не можна пропустити основного, треба чітко виділити його і зробити висновки. До­свід учителів, що хоча б зрідка застосовують віршовані уроки, показує, що після їх проведення діти «граються у рими», намагаються самі складати вірші.

Найчастіше в процесі шкільного навчання проводять уроки-ігри. Заняття, в основі яких лежить гра, характеризуються високим ступенем активності учнів, сприяють їхньому мовленнєвому розвитку. Очевидно, що питома вага уроків-ігор є виправданою в навчанні шестирічних першокласників. Такі уроки забезпечують поступовий перехід від ігрової діяльності до навчальної. Розглянемо основні види уроків-ігор.

До уроків-дискусій належать урок-діалог, урок-диспут, урок запитань і від­повідей, урок — круглий стіл, урок-прес-конференція, урок — проблемний стіл, урок-семінар, урок-суд, урок-телеміст тощо.

Такі уроки проводяться після вивчення певної теми з метою поглиблення і систематизації знань школярів. У 4 класі уроки-дискусії можуть стати результатом попередньої дослідницької роботи учнів, самостійного пошуку ними спеціальної літератури з мовознавчої чи літературознавчої проблеми.

Отже, уроки-дискусії дають добру нагоду виявити різні позиції зі складного питання, залучити учнів до активної роботи, сприяють розвитку їхніх пізнавальних інтересів, збагаченню лексичного запасу, необхідного для висловлення своїх ду­мок в усній чи письмовій формі. Уроки-дискусії розширюють досвід спілкування, оскільки особлива увага під час їх проведення приділяється саме формуванню вмінь запитувати і відповідати.

Уроки-дослідження — це лінгвістична лабораторія учнів, що може реалізу­ватися у вигляді уроку-пошуку, уроку-знайомства, уроку — панорами ідей, уроку «Що? Де? Коли?» тощо. Такі уроки створюють умови для самостійної роботи учнів в опануванні навчального матеріалу. Дослідницька діяльність школярів неможлива без запитань: «Як?», «Чому?», «Звідки?», «Чи можливо?», «Якими способами?», «Що?», «Як міркувати?», «Які твої дії?», без завдання «Доведи!». Таке ведення уроку захоплює увагу дітей, загострює розум і напружує волю в розв'язані по­ставлених завдань. Уроки-дослідження мовознавчої тематики можуть мати такі завдання: сформулюй правило, порівнюючи запропоновані слова; знайди помилку в тексті й аргументуй правильність своїх думок; доведи, що речення — це група слів, об'єднаних за змістом та граматично.

Цінність уроків-досліджень полягає в тому, що під час їх проведення поєдну­ються індивідуальні та групові форми роботи. Це дає змогу формувати позитивну мотивацію до плідної співпраці, що сприяє активізації пізнавальних, мовленнєвих здібностей учнів.

Уроки-звіти — це нестандартні форми ведення навчально-виховного процесу, спрямовані на перевірку знань, умінь і навичок учнів з певних тем. Вибудовуючись

у вигляді уроку-аукціону, уроку-заліку, уроку-концерту, уроку-презентації, уроку-ярмарку, уроку — огляду знань, такі нестандартні типи занять є прикладом особистісно орієнтованого стилю спілкування вчителя й учнів, що ґрунтується на довір'ї, підтримці навчальних зусиль дітей.

Значущість уроків-звітів безсумнівна: це і повторення вивченого мовного матеріалу, і розширення світогляду учнів, розвиток їхнього мовлення і мислен­ня, уміння спілкуватися, виховання культури поведінки. У процесі проведення уроків-звітів у школярів формується просвітницький інтерес — бажання виконати поетичний твір, розказати про нього своїм однокласникам. А цей інтерес і собі може впливати на подальшу освіту (самоосвіту) дітей.

Уроки-змагання — це урок-конкурс, урок-турнір, урок-брейн-ринг, урок-вікторина, урок-КВК тощо. Проведення таких уроків робить процес навчання інтенсивним, оскільки він створює атмосферу змагання, виховує вміння співпрацю­вати, допомагає розкрити особистісні здібності задля перемоги своєї команди.

Організовуючи учнів класу в команди, класовод піклується про однорідність команд за віковими, статевими та психологічними ознаками. Прийоми розподілу ді­тей на команди можуть бути різними: за інтересами, за кольором волосся, за першою літерою імені, за лічилкою, за спеціально дібраними умовними позначками.

Етапами уроку-змагання з української мови можуть бути складові телевізій­ного КВК:

I. Вступне слово вчителя. Привітання. Оголошення теми, девізу уроку, по­
рядку проведення змагання. Представлення капітанів, асистентів, консультантів та журі. Ознайомлення з проблемним питанням, відповідь на яке учні повинні дати наприкінці уроку.

II. Розумова розминка. Вона може проводитися в усній (кілька дидактичних ігор за темою уроку) чи письмовій формі (п'ятихвилинна самостійна робота).

III. Перевірка домашнього завдання. Здійснення граматичного розбору,
написання творів-мініатюр, складання кросвордів мовознавчої тематики.

IV. Конкурс капітанів. Виконання завдань підвищеної складності.

V. Конкурс творчих робіт. (Конкурс юних знавців поезії, конкурс казкарів тощо).

VI. Відповідь на проблемне запитання уроку. Має супроводжуватися
обов'язковим наведенням прикладів чи доведенням правильності висловлених думок.

VII. Підсумкове слово журі. Підбиття підсумків змагання. Нагородження переможців. Члени журі тактовно висловлюють свої думки після кожного конкурсу.
Важливо, щоб підсумком такого уроку стала не лише перемога однієї з команд, а й фіксування всіх складових, завдяки яким група здобула перемогу.

Уроки-змагання дають можливість формувати навички зв'язного мовлення учнів, уміння дотримуватися норм етикету в командному спілкуванні. Залучен­ня дитини до спільної праці з ровесниками допомагає їй відчути й зрозуміти необхідність дотримуватися загальноприйнятих норм і правил взаємодії, привчає підпорядковувати особистісні цілі й бажання спільній справі, сприяє розвитку комунікативних умінь.

Найпоширенішою формою ведення навчально-виховної діяльності в по­чатковій школі є уроки-мандрівки. Урок-екскурсія, урок-марафон, урок-подорож можуть проводитися на всіх етапах вивчення мовного матеріалу, реалізовуватися як в умовах класного приміщення, так і поза ним. Очевидно, що в умовах клас­ного приміщення проводяться заочні уроки-мандрівки. їх різновидами можуть бути уроки-екскурси (у минуле, у майбутнє), уроки-подорожі (за планом чи за картою). Уроки-мандрівки, що проводяться в умовах класної кімнати, передба­чають виготовлення карти чи плану, за якими буде здійснено подорож (до замку Граматики, у володіння Дієслова, у країну Королеви книг) та влучний добір му­зичного матеріалу.

Проведення уроків-мандрівок привертає увагу багатьох учителів. Такі уроки зацікавлюють учнів, допомагають опрацьовувати складний мовознавчий матеріал без напруження, у невимушеній ігровій діяльності, стимулюють розвиток творчих, мовленнєвих здібностей учнів.

До уроків-ігор, що побудовані на конкретному театральному сюжеті, де учні виконують певні ролі, належать уроки — сюжетні замальовки. Уроку-вечорниць, уроку-драматизації, уроку-казки, уроку-фестивалю, уроку — усного журналу учні чекають з нетерпінням, бо такі заняття проводяться зрідка (двічі-тричі на рік), оскільки вони вимагають ґрунтовної підготовки. Підготовча робота поля­гає у вивченні учнями текстів своїх ролей, віршів, пісень, у виготовленні афіші-запрошення, підготовці декорацій, костюмів, у доборі інформаційних «цікавинок» відповідно до теми уроку.

Досвід учителів, що вдаються до проведення в початковій школі уроків — сюжетних замальовок на казковому сюжеті, переконує в ефективності такої роботи для розвитку зв'язного мовлення школярів. Виконуючи ролі казкових персонажів, учні вчаться виразно і правильно говорити, набувають уміння триматися перед аудиторією, самостійно відкривають для себе нові зв'язки у вивченому матеріалі. Готуючись до уроку, побудованому на театральному сюжеті, вони виготовляють афіші-оголошення, надсилають запрошення, набувають навичок культури писем­ного ділового мовлення.

Отже, нестандартний урок у контексті мовленнєвої освіти — це важливий засіб реалізації творчої діяльності вчителя й учнів, що спрямований на пошук нових форм розкриття внутрішньої суті мовних явищ шляхом гри, диспуту, екс­перименту, дослідження, аналізу. Створюючи атмосферу співробітництва в напрямі суб'єкт-суб'єктних стосунків учителя й учнів, нестандартні уроки дають можли­вість підводити учнів до усвідомленої та емоційно пережитої потреби міркувати, аналізувати, робити висновки, давати пропозиції, інакше кажучи, забезпечують активний мовленнєвий розвиток молодших школярів.

Однак нестандартні уроки не слід розглядати як альтернативу традиційного уроку. Історія педагогічної теорії і практики переконує, що намагання замінити звичний, апробований упродовж століть у світовій школі урок новою формою ве­дення навчально-виховного процесу завжди приречене на невдачу. Очевидно, що можливості традиційного уроку ще не вичерпані. А нестандартна форма занять — це спроба в новій соціально-педагогічній ситуації підвищити його ефективність шляхом принципово нової структурної будови.

Ураховуючи порівняну новизну викладеного матеріалу в практиці роботи вчителів, пропонуємо літературу з проблеми нестандартного уроку.