Стан і проблеми дитячої періодики

Процес становлення дитячої періодики був досить складним, залежав від багатьох чинників: соціально-політичного, історичного та культурного. Дитяча періодика взагалі відображає розвиток тієї чи іншої країни та суспільства загалом в аспекті культурного, морального, демократичного розвитку, тому вона є дуже важливою складовою літератури.

Спочатку визначимо, що ж таке «дитяча періодика». Це масив періодичних видань, створених спеціально для дитячої читацької аудиторії з урахуванням вікової диференціації, психофізіологічних можливостей, когнітивних потреб та особливостей сприйняття [15].

На сьогодні в Україні досить суттєво постають проблеми мови й культури дитячих видань. Специфіка роботи редактора над мовною тканиною текс­ту дитячого твору зумовлена тим, що однією з важливих його функ­цій є сприяння розвитку писемного й усного мовлення дитини. Від якості мовного оформлення тексту, адресованого дитині, залежить ефективність процесу опанування нею навички читання (у читачів-початківців), формування загальної мовної і мовленнєвої культури (у читачів, що навчилися читати) [13; с. 33–52].

Питання недостатньої грамотності дитячої періодики, та й суспільства загалом, викликані тим, що з самого дитинства батьки з об’єктивних чи суб’єктивних причин не прищеплюють своїм малюкам любов до читання, яка в останні десятиліття підмінюється менш якісними замінниками розваг – телебаченням, комп’ютерними іграми. Проте без гарної якісної книги неможливо виховати особистість. І звісно ж, неможливо підвищити культурний та мовний рівень держави. Як сказав свого часу дитячий письменник Всеволод Нестайко в інтерв'ю газеті "День": "Невже не розуміють наші владні структури, що незалежність України, як не дивно, залежить від української дитячої літератури. Якщо діти не читатимуть книжок українською мовою – вони не знатимуть рідної мови, не стануть українцями, і їм та незалежність буде до ґудзика" [14, с. 6]. Отже, без якісної літератури для дітей нація не матиме майбутнього.

На сьогодні стандарти дитячих видань в Україні є досить недосконалими та застарілими – 1995, 2002 років:

- ДСТУ 29.6-2002. Видання для дітей. Поліграфічне виконання. Загальні технічні вимоги [8];

- ДСанПіН 5.5.6-084-02. Державні стандартні правила і норми. Гігієнічні вимоги до друкованої продукції для дітей [7];

- ДСТУ 3017-95. Видання. Основні види. Терміни та визначення. – К.: Держстандарт України [9];

- ДСТУ 3018-95. Видання. Поліграфічне виконання: Терміни та визначення [5].

Проте суспільство не стоїть на місці, а розвивається, тому й вимоги повинні вдосконалюватись. Взяти хоча б стандарт, у якому видання для дітей класифікують за віковими групами. Так, стандарт поділяє такі видання всього на чотири групи:

– І група – видання для дітей віком до 5 років включно;
– ІІ група – видання для дітей віком від 6 до 10 років включно;
– ІІІ група – видання для дітей віком від 11 до 14 років включно;
– ІV група – видання для дітей віком від 15 до 18 років включно [17].

Водночас виникає запитання, як можна п’ятирічних дітей зараховувати до групи разом із дітьми двох чи трьох років, адже в них абсолютно різні психологічний розвиток та потреби щодо літератури. Та й між дітьми одинадцяти та чотирнадцяти років нині величезна прірва.

Проблем із дитячою періодикою також не бракує. Сучасний ринок дитячих періодичних видань можна вважати насиченим і навіть перенасиченим. За останній рік з’явилось понад 20 нових найменувань. На ринку не тільки загальнодержавна, а й регіональна дитяча преса. Проте більшість видань одноманітні, мають схожу рубрикацію, завдання, конкурси. Частина дитячої періодики – переклад відомих і розкручених російських та англомовних видань. Інша частина – кальки популярних європейських та американських дитячих коміксів. Отже, перша проблема – одноманітність дитячих видань. Найпопулярнішими серед дітей на сьогодні є такі україномовні видання: “Пізнайко”, “Котя”, “Барвінок”, “Малятко”, “Стежка”, “Юний натураліст”, “Країна знань”, “Вулик”, “Однокласник”, “Дзвіночок”, “Казковий вечір”, “12плюс”, “Веселочка”, “Яблунька”, “Ліхтарик”, “Долонька”, “Арт-клас”, “Соняшник”.

Друга проблема – низька якість. На сьогодні спостерігається дуже багато періодичних видань, які зникають так само швидко, як і з’являються. Це пов’язано, перш за все, з комерційним аспектом видавничої справи. Авторам небезпечно й невигідно співпрацювати з такими виданнями-одноденками, тому вони так неохоче контактують із дитячими видавництвами. Саме через цей фактор якість періодики для дітей – невисока, особливо це стосується інформаційного наповнення журналів. Дуже мало періодичних дитячих видань, спрямованих на виховання у маленьких читачів патріотизму, на прищеплення почуття гордості за свою країну та націю. Недостатньо журнальних і газетних текстів, матеріали яких відображали б психологічні, культурні, соціальні, ідеологічні особливості українців. Незначна кількість медіапублікацій присвячена історичній, краєзнавчій, географічній тематиці, що б сприяло пізнанню країни, в якій вони живуть, її минулого й сучасного.

Мова дитячого видання – це особливий різновид літературної мови, тому вона має свої засоби виразності, дієвості, емоційності, свої естетичні ідеали. Особливої уваги потребує й лексична база текстів сучасних дитячих видань, оскільки часто словник, яким послуговується автор при написанні твору, не відповідає лексикону дитини конкретного віку, її життєвому, мовленнєвому досвіду; подекуди лексика як художніх, так і пізнавальних видань не охоплює всі аспекти навчання і виховання. У текстах сучасної дитячої періодики трапляються діалектизми, жаргонізми, рідковживані слова, професіоналізми. Проблемою сучасних україномовних журналів є суржик, який зустрічається як в оригінальних, так і в перекладних текстах. Отже, невідповідність між лексичною базою текстів для дітей та розвитком маленького читача є третьою проблемою дитячої періодики.

Важливою особливістю дитячої публіцистики є її чітка орієнтація на вік читача, адже психіка, мовлення, розумові здібності, пізнавальні потреби та інтереси дитини стрімко розвиваються, зумовлюючи різну мотивацію щодо читання. Від віку реципієнта залежить характер адресованих йому періодичних видань, їхні стилістичні особливості, специфічні якісні, а також кількісні характеристики: тематика, обсяг художнього та публіцистичного матеріалу, вибір жанрів, лексична база, використання художньо-образних засобів тощо.

Медіатекст, адресований дитині, – найбільш довірливій із усіх можливих читацьких категорій, – має бути бездоганним щодо достовірності, точності використаного в ньому фактичного матеріалу. Дитина все сприймає на віру – слово, надто друковане, набуває в її очах абсолютного авторитету. Через брак досвіду й відповідних знань маленький читач не піддає сумніву адресовану йому інформацію, тому порушення правил подання фактичного матеріалу може негативно позначитися на подальшому інтелектуальному розвитку дитини, сформувати в неї хибні уявлення про світ, і це є ще однією актуальною проблемою комунікації між читачем та виданням. Значним недоліком сьогоднішніх дитячих видань є нерозуміння потреб маленького споживача. Як бачимо, всі проблеми дитячої періодики так чи інакше дотичні до медіаосвіти, медіапсихології, медіапедагогіки.

Саме тому редактор і автор повинні подивитись на дитину під новим кутом зору, створювати видання без штучних образів і комерційних передруків. Часопис має бути самобутнім, позбавленим копіювання і дефіциту творчої фантазії, наповненим яскравими враженнями, піднесеним настроєм, гумором та “цікавинками”. Щодо структури, то має простежуватися зв’язок між числами журналів чи газет, певними циклами публікацій однієї тематики, що свідчило б про систематизований вплив на свідомість читача, про вдосконалення часопису відповідно до зростання можливостей і запитів аудиторії. Такий процес можна схарактеризувати як зародження комунікації з дитиною через твір, яка відбувалася б на рівних. Поява й успішне функціонування таких часописів свідчила б про щире зацікавлення потребами юної особистості, про виникнення в суспільстві справжньої поваги до найменших читачів [22].

У дитячій періодиці на сьогодні спостерігається безліч видань низької якості. Причини цього явища ми намагалися дослідити у контент-аналітичному дослідженні. Для цього використано метод аналізу (виокремлення проблемних моментів у дитячих періодичних виданнях) та синтезу (групування отриманих результатів). Дослідження полягало в опрацюванні заміток із Київської міжнародної книжкової виставки-ярмарку «МЕДВІН: Книжковий світ» за 2009–2011 роки. Було проаналізовано кількість видавництв, що представляли свою продукцію; поліграфічну якість виконання; внутрішньотекстове наповнення; цінову політику та актуальність; проведено опитування серед представників дитячих періодичних видань («Барвінок», «Вінкс», «Вінні та його друзі», «Пізнайко», «Професор Крейд», «Ухтишка») за такими критеріями: актуалізація журналу, адекватність перекладу, новаторські ідеї для створення нового продукту, достатність фінансування. До дослідження було включено моніторинг журнальних кіосків із дитячими періодичними виданнями.

Проаналізувавши отриману інформацію, ми дійшли висновків, що причини випуску неякісної продукції такі:

1. Велика кількість дитячих періодичних видань, що розповсюджуються, є закордонним продуктом. Замість того, щоб адаптувати їх до українських реалій, видавці просто перекладають і передруковують інформацію.

1.1. Неадекватність перекладу спричиняє величезну кількість мовних, логічних помилок, що впадають в око.

1.2. Нав’язування закордонних цінностей, а не виховання почуття патріотизму в маленьких читачів.

2. Після розпаду радянської держави в Україні ще не навчилися робити хороший продукт, який би зацікавив конкретну читацьку аудиторію.

2.1. Видавці, які наважилися випустити власний продукт, найчастіше не розуміють потреб аудиторії, тому швидко банкрутують.

2.2. На жаль, українським видавцям легше запозичити чиюсь ідею, аніж вигадувати власну.

3. Дитячі періодичні видання не контролюються на рівні держави, що знімає відповідальність за змістове наповнення з власників.

3.1. ДСанПіН 5.5.6-138—2007 регулює ті видання, що мають гриф (виробництво таких книг здійснюється за рахунок держави).

4. Редактори не зацікавлені у вивченні цікавої тематики для дитячих журналів, не враховують потреби читацької аудиторії.

Отже, якщо видавці ретельніше і вибагливіше будуть ставитися до змістового наповнення власної продукції, то у винагороду отримають ширше коло читачів та більше передплат.

Отже, серед актуальних проблем дитячої періодики можна виділити такі: одноманітність, низька якість видань, невідповідність між лексичною базою текстів та розвитком дитини, порушення правил подання фактичного матеріалу, нерозуміння потреб аудиторії та інші. До того ж недосконалість законодовчої бази впливає на розвиток та якість дитячої періодики. Щоб уникнути цих проблем фахівці галузі мають забезпечувати належний рівень своїх видань, а держава приділяти належну увагу цій проблемі. Адже за своєю психологією діти значно більшою мірою схильні сприймати друковане слово як повчальну норму, ніж дорослі. У зв’язку з цим дуже важливо надати юному читачеві можливість розвиватися за допомогою якісних видань.

 

 

1. 3. Загальна характеристика журналу «Барвінок»

«Барвінок» – щомісячний україномовний літературно-художній журнал для дітей молодшого та середнього шкільного віку. Назва журналу походить від однойменної рослини.

Виник на основі журналу «Жовтеня», що видавався в Харкові в
1928–1941 рр. Із квітня 1945 виходить у Києві під назвою «Барвінок». До розпаду СРСР (1991 р.) був органом ЦК комсомолу України і Республіканської ради всесоюзної піонерської організації. У 1950–1999 рр. дублювався російською мовою.

Серед авторів: Максим Рильський, Павло Тичина, Володимир Сосюра, Андрій Малишко, Михайло Стельмах, Микола Трублаїні, Олександр Копиленко, Наталя Забіла, Марія Засмага, Оксана Іваненко, Юрій Збанацький, Валентин Бичко, Петро Панч, Платон Воронько, Дмитро Павличко, Всеволод Нестайко.

Редактори: Володимир Дюшен, Наталя Забіла, Оксана Іваненко, Богдан Чалий, у 1975–1984 рр. – Анатолій Давидов, Василь Моруга, з 1989 – Василь Воронович.

1978 ЦК ЛКСМУ заснував премію імені Олександра Копиленка за найкращі твори для дітей, опубліковані на сторінках «Барвінка».

Відзначений Почесними Грамотами Президії Верховної Ради УРСР (1978), Кабінету Міністрів України (2003 р.), після 1991 р. – грамотами Держкомтелерадіо; Міністерств освіти і науки, культури та туризму; національних спілок письменників, журналістів, художників і багатьох громадських організацій [2].

Втративши традиційні ринки після розпаду СРСР, журнал утвердив своє провідне становище серед вітчизняної періодики. Цьому сприяло переосмислення у 90-ті рр. попереднього досвіду журналу: збільшено обсяг, змінено цільову аудиторію, скасовано російськомовний випуск. Новий редакційно-авторський склад узяв на себе утвердження принципів першопрохідництва та професійної журналістики.

Обрана модель суспільної відповідальності «Барвінку», неприйняття комерціалізації були усвідомленою відповіддю на безконтрольне поширення у дитячому середовищі негативних явищ, послаблення ролі традиційних інститутів, пригнічення дитячого читання, примітивізацію світогляду та диктату рекламних моделей поведінки.

Активна позиція видання, зорієнтованого на систему духовних цінностей та етичних норм, нові інтелектуальні й емоційні запити, сприяють розвитку ринку дитячої періодики. Відгукуючись на нагальні потреби освіти, журнал тривалий час публікує народознавчі матеріали, пізніше – понад сотню програмних творів, тексти яких ще не вивчали в школі, на прохання вчителів – галерею літературних портретів хрестоматійних авторів, спеціальні сторінки, присвячені дитячому футболу. Завдяки публікаціям «Барвінку» в Україні вперше з’явилися комплекти посібників з валеології, журнал бере участь у підготовці серії підручників з «ОБЖД» та «Основ здоров’я» загальним накладом 800 тис. прим.

Відтепер формування цінностей школяра, його нової навчальної мотивації, національної свідомості та патріотизму, міцної духовно-моральної основи, навичок здорового способу життя – пріоритетні завдання «Барвінку», які вже не обмежуються журнальними сторінками, а продовжуються тривалою самостійною роботою читача через систему ефективно стимульованих завдань, конкурсів, досліджень, тренінгів.

Журнал бере активну участь у різних акціях в інтересах дітей, пропагує свою позицію у ЗМІ. Саме новаторська позиція «Барвінку» викликала наш інтерес до журналу.

1.4. Лексичний рівень дитячих журнальних видань на прикладі «Барвінку»

Моральний, інтелектуальний, естетичний розвиток дітей безпосередньо пов'язаний із духовним збагаченням. Величезну роль у соціалізації особистості відіграє слово. Входження дитини у цей всесвіт відбувається, у першу чергу, за допомогою літератури, спеціально створеної для дітей. Саме дитяча література живить розум та уяву дитини, відкриваючи нові світи, образи та моделі поведінки, будучи могутнім засобом духовного розвитку особистості.

Мова дитячого видання – особливий різновид літературної мови, і вона має свої засоби виразності, дієвості, емоційності, свої естетичні ідеали.

Для дитячих видань характерний так званий стандарт, закріплений за певними тематичними, логічними поняттями. Більшість журнальних кліше (стандартів або стереотипів мовлення) характеризується звичними функціями. Журнал в багатьох своїх жанрах користується стандартними засобами, розрахованими на багаторазове застосування, на певний емоційний вплив.

Оскільки ми розглядаємо читацьку аудиторію переважно молодшого шкільного віку, то актуальними залишаються питання про уміння належно використовувати теоретичні знання у практичних мовленнєвих ситуаціях. Не дарма дітей віддають до школи в 6 років, адже тоді повноцінно починає формуватися вміння позначати й розрізняти кількісні та якісні характеристики мовлення. Саме в цей період у маленьких читачів відбувається засвоєння орфографічних правил, розвиток усного й писемного мовлення шляхом збагачення словника (особливе місце посідають фразеологізми).

Отже, якісний лексичний рівень дитячих журнальних видань – запорука нормального формування комунікативно-мовленнєвих умінь дитини.

Журнал «Барвінок» має якісний лексичний рівень. Цьому сприяло співробітництво з авторами шкільних підручників, освітніх проектів, іншими фахівцями. Майстри слова зосереджували увагу не лише на розробці тем, а й на актуалізації змісту та методичному інструментарії. Це дало змогу повніше скористатися однією із переваг журналу, коли читач, подібно до факультативів, спецкурсів, системно засвоює певний обсяг поглиблених знань, що входять до кола його світоглядних цінностей.

Виразною є нова тональність видання. У кожному номері подано інформацію про нові явища та реалії, що не лише збагачує словниковий запас дитини, а й розширює її кругозір. Це дає малечі відчуття завтрашнього світу, розумінням того, що в майбутньому вирішальними будуть її знання, таланти і здатність до саморозвитку.

Родзинкою журналу є введення творів малих жанрів, що знайомлять читача із милозвучністю, багатогранністю, глибиною української мови. Оскільки публікаціями в часописі опікуються найкращі журналісти, члени Національної спілки письменників України, то вони несуть найкращі традиції змістового оформлення видання. Вони переймаються насиченістю мовними засобами: неологізмами, оказіоналізмами, фразеологізмами.

Оскільки «Барвінок» є високоякісним українським продуктом, то русизмів у ньому немає. Проте, наявні діалектизми, що не відомі дітям і не вказано їх значення. Також зустрічається розмовна лексика, але, зважаючи на вік читача, вона має право на існування у текстах, задля зниження офіційності викладу.

Лексичний рівень журналу формує у майбутньому комунікативні уміння читача. Сам журнал позиціонує власну читацьку аудиторію як «родини з вищими вимогами до читання і виховання своїх дітей».

Отже, приходимо до висновку, що журнал «Барвінок» має високий лексичний рівень і є якісним україномовним продуктом.