Клас небезпеки речовини

 

Найменування показника	Норма для класу небезпеки
I	II	III	IV
ГДК шкідливих речовин у повітрі робочої зони, мг/м3	< 0,1	0,1–1,0	1,1–10,0	> 10,0
Середня смертельна доза (LD50) при попаданні у шлунок, мг/кг	< 15	15–150	151–5 000	> 5 000
Середня смертельна доза при попаданні на шкіру, мг/кг	< 100	100–500	501–2500	> 2 500
Середня смертельна концентрація у повітрі, мг/м3	< 500	500–5 000	5 001–50 000	> 50 000
Коефіцієнт можливості інгаляційного отруєння (КМІО)	> 300	300–30	29–3	< 3
Зона гострої дії	< 6,0	6,0–18,0	18,1–54,0	> 54,0
Зона хронічної дії	> 10,0	10,0–5,0	4,9–2,5	< 2,5

 

Приналежність шкідливої речовини до класу небезпеки визначають за показником, значення якого відповідає найбільш високому класу небезпеки.

КОЕФІЦІЄНТ СТОКУ– відношення величини поверхневого стоку, виражене в одиниці об’єму води, до кількості опадів, які випали на таку саму площу за такий самий час.

КОМПОСТУВАННЯ– екзотермічний процес біологічного окислювання, у процесі якого органічний субстрат (найчастіше різні відходи) піддається аеробній переробці змішаною популяцією мікроорганізмів в умовах підвищеної температури і вологості. Продукт К. – компост.

КОНЦЕНТРАЦІЯ ГРАНИЧНО ДОПУСТИМА– норматив кількості шкідливої речовини у навколишньому середовищі, яка при постійному контакті або дії за певний проміжок часу практично не впливає на здоров’я людини і яка не спричиняє несприятливих наслідків у її потомства.

КОРОЗІЯ– руйнування фізичних об’єктів під дією хімічних агентів або фізико-хімічних факторів.

Космічні промені– електромагнітні хвилі, які йдуть до поверхні Землі з космосу. Радіаційний фон, що створюється космічними променями, дає трохи менше половини зовнішнього опромінення, що отримується населенням від природних джерел радіації. Космічні промені, в основному, приходять до нас з глибин всесвіту, але деяка їх частина народжується на Сонці під час сонячних спалахів. К. п. можуть досягати поверхні Землі або взаємодіяти з її атмосферою, спричиняючи повторне випромінювання і утворюючи різні радіонукліди.

Немає такого місця на Землі, куди б не потрапили космічні промені. Північний і Південний полюси отримують більше радіації, ніж екваторіальні області, через наявність у Землі магнітного поля, що відхиляє заряджені частинки
(з яких, в основному, і складаються космічні промені). Відомо, що рівень опромінення зростає з висотою, оскільки при цьому над нами залишається все менше повітря, що відіграє роль захисного екрана. Безпечним для людини лікарі вважають отримання за рік еквівалентної дози 5 мЗв (5·10^–3 Зв), або 0,5 бер. Люди, які мешкають на рівні моря, отримують через космічні промені ефективну еквівалентну дозу близько 300 мкЗв (300·10^–6 Зв) за рік; для людей, які мешкають вище 2 000 м над рівнем моря, ця величина в декілька разів
більше. Ще більш інтенсивного, хоч і відносно нетривалого опромінення, зазнають екіпажі та пасажири літаків. При підйомі з висоти 4 000 м (максимальна висота, на якій розташовані людські поселення – села шерпів на схилах Евереста) до 12 000 м (максимальна висота польоту трансконтинентальних авіалайнерів) рівень опромінення за рахунок космічних променів зростає приблизно у 25 разів і продовжує зростати при подальшому збільшенні висоти до 20 000 м (максимальна висота польоту надзвукових реактивних літаків) і вище. При перельоті з Нью-Йорка до Парижа пасажир звичайного турбореактивного літака отримує дозу близько 0,005 бер, а пасажир надзвукового літака – на 20 % менше, хоч зазнає більш інтенсивного опромінення. Це пояснюється тим, що у другому випадку переліт займає набагато менше часу. Також необхідно враховувати дозу опромінення при контролі безпеки пасажирів в аеропорту.

КРИТИЧНА ГРУПА ОСІБ – найбільша за кількістю група людей категорії Б, згідно з «Нормами радіаційної безпеки України» однорідна за умовами
життя, віком, статтю або іншими чинниками, яка зазнає найбільшого радіаційного впливу в межах установи, його санітарно-захисної зони і зони спостереження.

КУМУЛЯЦІЯ ЗАБРУДНЮВАЧІВ– результат шкідливих наслідків накопичення забруднювачів у живих організмах або навколишньому середовищі.

 

ЛАЗЕР– прилад для генерування випромінювання видимого, ультрафіолетового та інфрачервоного діапазону.

ЛАЗЕРНА ЗБРОЯ– новий вид зброї, заснований на використанні
випромінювання лазера для знищення людей і військової техніки.

ЛАНЦЮГОВА РЕАКЦІЯ– процес, в якому певна реакція спричиняє подальші реакції такого типу. При розподілі урану на кожний нейтрон, що спричинив розподіл, знову утворяться 2 або 3 нейтрони, які можуть спричинити подальший розподіл ядер. Виникає ланцюгова реакція, у якій число нейтронів швидко зростає.

Умови протікання ланцюгової реакції в урані-235:

– не повинні бути присутніми домішки, що поглинають нейтрони;

– кількість речовини, здатної ділитися, має бути достатньою для того, щоб нейтрони, що утворюються, могли стикатися з іншими ядрами, а не покидали об’єм, не зазнавши взаємодії. Мінімальна кількість речовини, яка необхідна для здійснення ланцюгової реакції, називається критичною масою;

– швидкість нейтронів має бути достатньою, щоб спричинити розподіл ядер.

Не всі з двох-трьох нейтронів, що звільняються в кожному акті розподілу, знову стикаються з ядрами урану-235. Кількість нейтронів, що утворилися в одному акті розподілу, які беруть участь у подальших актах розподілу ядер,
називають коефіцієнтом розмноженняk. Слід розрізняти три випадки, коли:

k = 1 – число актів розподілу за одиницю часу постійне, реактор працює з постійною потужністю;

k < 1 – число актів розподілу за одиницю часу зменшується, ланцюгова реакція затухає;

k > 1 – число актів розподілу за одиницю часу зростає, потужність реактора зростає по експоненті; в результаті, якщо своєчасно не зменшити коефіцієнт розмноження, відбувається вибух.

У тих випадках, коли прагнуть отримати вибух (бомби, вибухові роботи), добиваються того, щоб коефіцієнт розмноження k мав можливим найбільше значення.

Природний уран складається, в основному, з урану-238, який захоплює швидкі нейтрони, як правило, не зазнавши розподілу. За рахунок розсіювання на ядрах уповільнювача нейтрони гальмуються до теплових швидкостей, тобто до швидкостей, за порядком величини рівних швидкості газових молекул за нормальної температури. Як уповільнювачі застосовують карбон (графіт), важку воду (D₂O) і воду (H₂O). Повільні (теплові) нейтрони викликають розподіл тільки урану-235. Якщо нейтрони у процесі сповільнення захоплюються ураном-238, то відбуваються такі реакції:

 

,

або ,

або ,

або і т. ін.

…

Унаслідок цього процесу утворюється плутоній-239, який, як і уран-235, може ділитися під дією теплових нейтронів. Таким чином відбувається перетворення урану-238 в матеріал, що ділиться.

Управління ланцюговою реакцією здійснюють, регулюючи поглинання нейтронів. Для цього застосовують спеціальні регулюючі стрижні, що вводяться в активну зону реактора. Стрижні виготовляють частіше за все з бористої сталі або кадмію (вони змінюють коефіцієнт розмноження k).

У кожному акті розподілу ядра урану-235 вивільняється енергія порядку 220 МеВ. При цьому:

– кінетична енергія продуктів розпаду 168 МеВ;

– кінетична енергія нейтронів, що утворюються, 5 МеВ;

– енергія γ-випромінювання 5 МеВ;

– енергія γ- і β-випромінювання продуктів розпаду 13 МеВ;

– енергія нейтрино 8 МеВ.

При розподілі ядер, що становлять 1 кг ²³⁵U, дефект маси досягає 1 г. Це приблизно відповідає енергії:

9·10¹³ Дж, або 2 500 т кам’яного вугілля,

25·106 кВт·г, або 20 000 т вибухової речовини тринітротолуолу.

При синтезі ядер вивільняється ще більша кількість енергії. У термоядер­ному реакторі майбутнього можуть використовуватися такі реакції:

 

МеВ;

 

МеВ;

 

МеВ.

 

Вони протікають одночасно, і їх можна звести в одну

 

.

 

При утворенні приблизно 1 г гелію вивільняється енергія порядку 200 МВт·г.

ЛД₅₀ – летальна доза хімічної речовини, що спричиняє при введенні в
організм загибель 50 % живих організмів.

ЛЕЙКОЗ– загальна назва захворювань людини, що уражають кров, кіст­ковий мозок або інші складові організму.

ЛЕЙКОПЕНіЯ – зниження числа лейкоцитів.

ЛЕЙКОЦИТИ– білі кров’яні тільця. Серед них розрізняють лімфоцити, нейтрофіли та інші види клітин.

ЛІКУВАЛЬНІ РОСЛИНИ– рослини, що використовуються для відновлення порушень в організмі людей. Особливе значення вони мають для лікування людей, на яких діяли токсичні хімічні або радіоактивні сполуки.

У рослинах мінеральні речовини знаходяться у досить високій концентрації (макроелементи) і в незначних кількостях (мікроелементи).

Розглянемо деякі з них.

Солі феруму. Залізо є життєво необхідним для людського організму.
Воно входить до складу багатьох окислювальних ферментів, бере участь у різних хімічних реакціях, які відбуваються в клітинах організму. Найважливішою особливістю феруму є те, що він бере участь у процесах кровотворення,
входить до складу гемоглобіну.

Добова потреба людини у ферумі становить 15–20 мг. Така кількість елемента поступає в організм людини із звичайним харчовим раціоном. Однак, якщо людина використовує переважно білий хліб, може виникнути дефіцит феруму і навіть ферумодефіцитна анемія (недокрів’я). Цікаво, що дубильні речовини чаю також знижують засвоєння феруму організмом людини.

Багато солей феруму міститься в яблуках, грушах, персиках, абрикосах, кизилі, чорносливі, зеленій петрушці, айві, хріні, у листі кропиви. Як правило, багаті солями феруму оранжеві, жовті та червоні плоди, ягоди і овочі, що потрібно враховувати, складаючи раціон харчування людини.

Солі калію. Калій – життєво важливий внутрішньоклітинний елемент, від рівня якого залежать показники водно-сольового обміну, активність деяких ферментів, передавання нервових імпульсів, рівень артеріального тиску крові.

Добова потреба людини у калії досить висока і становить 2,5–5 г, що задовольняється переважно за рахунок вживання картоплі. При захворюваннях, що обмежують споживання картоплі, питання про забезпечення солями калію може бути в клінічному плані, й тоді доводиться додавати препарати калію в лікарських сумішах або прописах. Солі калію є у всіх рослинах, але особливо багаті ними капуста, квасоля, редиска, зелень петрушки, абрикоси, персики, смородина, горох, яблука, виноград. В організмі людини важливо підтримувати нормальне співвідношення солей калію і натрію.

Солі кальцію. Кальцій становить нарівні з фосфором основу кісткової тканини, нормалізує обмін води, хлориду натрію, вуглеводів, бере участь у процесах передачі нервово-м’язового збудження.

Потреба щодо кальцію у дорослої людини становить близько 800 мг за добу. Зазвичай всмоктується 10–40 % харчового кальцію. Деякі рослинні речовини містять антагоністи всмоктування кальцію. Це фітінові кислоти в злакових культурах і щавлева кислота у щавлі та шпинаті. Кальцій у значних кількостях міститься в овочах (салаті, капусті, зеленій цибулі, петрушці, горосі) і фруктах (абрикосах, кизилі, аґрусі).

Солі магнію. Магній входить до складу ряду ферментних систем організму, бере участь у процесах вуглеводного і фосфорного обміну, міститься в
кістках і зубах, відноситься до складових елементів роботи нервової системи. Щодобова потреба на магній у дорослої людини становить 400 мг.

Основна частина магнію потрапляє в організм за рахунок хліба і круп’я­них виробів. Магній входить до складу всіх рослин, але найбільша концентрація його в злакових культурах. Для нормального засвоєння магнію також
потрібне певне співвідношення його з кальцієм – 0,7:1,0.

Солі натрію. Натрій – також життєво важливий внутрішньо- і позаклітинний елемент, що бере участь у водно-сольовому обміні, регуляції кров’яного
тиску, нервової та м’язової діяльності, активації травних ферментів.

Потреба людини у натрії невелика і становить близько 1 г на добу. Це може бути задоволено споживанням їжі та без додавання солі. Підвищення споживання натрію сприяє розвитку гіпертонії, перевантажує нирки. 80 %
натрію організм отримує при використанні продуктів, що готуються з додаванням солі.

Солі фосфору входять до складу білків, жирів, нуклеїнових кислот, кісткової тканини. Фосфорні сполуки (аденозинтрифосфорна кислота і креатинфосфат) є акумуляторами енергії, регулюючим фактором життєзабезпечення
організму, активаторами розумової та фізичної діяльності людини.

Потреба у фосфорі дорослої людини становить до 2 г на добу. Багато фосфору людина отримує з тваринними продуктами (рибою, м’ясом, сиром, рослинними продуктами і просто рослинами: горох, вівсяна, перлова, гречана крупи, капуста, морква, буряк, цибуля, зелень петрушки, хрін, абрикоси, персики, ізюм). Чорнослив, шовковиця містять його в досить великих кількостях. Однак найбільше фосфору людина отримує з хлібу. Ось чому так важливе раціональне і достатнє споживання хлібу.

Фосфор всмоктується з їжі в об’ємі 50–80 %. Для нормального обміну речовин необхідне раціональне співвідношення солей кальцію і фосфору – 1:1,5. Надлишок фосфору може призвести до розм’якшення кісток, а надлишок кальцію – до розвитку сечокам’яної хвороби.

Йод є важливим і необхідним елементом, який бере участь в утворенні гормона тироксину.

Добова потреба у йоді – 100–150 мг за добу. Нестача йоду, що зустрічається досить часто і має ендемічний характер (такі місцевості в нашій країні вивчені та чітко виділені), спричиняється порушеннями функції щитовидної залози. Особливо чутливі до нестачі йоду діти. Тривале недостатнє забезпечення йодом призводить до порушень росту і розумового розвитку.

Найбільша кількість йоду міститься в морській капусті, мохах, зокрема в ісландському моху, живокості лікарському, бруньках чорної тополі тощо. Ці рослини можуть успішно використовуватися для лікування захворювань щитовидної залози. Можна також зробити на шкірі сітку розчином йоду. Якщо наступного дня вона зникне, в організмі йоду не вистачає, тому треба цю сітку робити надалі. Потрібно врахувати, що значну кількість йоду людина отримує з йодованої солі.

Кобальт має важливу роль у процесах кровотворення, входить до складу вітаміну В₁₂, який необхідний для нормального обміну речовин. В організмі людини є лише 1,5 мг кобальту, однак він незамінний.

Кобальт містить багато рослин: безсмертник піщаний, вербена лікарська, коров’як скіпетроподібний, дрік красильний, а також горох, червона смородина, суниці, полуниці, боби. Але людина в основному отримує кобальт за рахунок споживання продуктів тваринного походження.

Купрум. Вміст міді в організмі людини вельми незначний і становить лише 70 мг. Проте цей елемент надзвичайно необхідний для нормального протікання обміну речовин. Купрум бере участь у тканинному диханні, у процесах кровотворення, в нормальному протіканні неврологічних процесів, стимулює вироблення гормонів гіпофізу.

В організм людини купрум потрапляє в достатній кількості з фруктами, ягодами, огірками, соняшником, бобовими, картоплею. Надмірне або недостатнє надходження міді спричиняє складні захворювання, порушення обміну речовин, особливо вітамінного обміну.

Марган входить до складу ферментних систем і бере активну участь в окисно-відновних процесах, впливає на обмін білків. Потреби в маргані
задовольняються звичайним харчовим раціоном. Марган міститься в бобових і
злакових культурах, салаті, петрушці, яблуках, сливах, насінні моркви дикої,
медунці.

Аргентум. Іони аргентуму мають антисептичну дію, підвищують тонус організму, його активність. Аргентум міститься в зелених огірках, дині, кавунах, м’яті, мелісі, в корінні дудника, квітках арніки.

Сульфур – життєво важливий елемент, що входить до складу білків у вигляді сульфурмістких амінокислот (цистін і метіонін), а також до складу деяких вітамінів і гормонів.

Необхідна концентрація сульфуру забезпечує нормальний синтез інсуліну – важливого гормона, який регулює вуглеводний обмін, функцію і структуру з’єднувальної тканини, збереження нормальної структури суглобових повер­хонь. Сульфур в організм людини потрапляє переважно з тваринними продуктами і лише невелика кількість – з рослинною їжею (цибулею, кропивою, часником).

Сполуки силіцію. Хоча ще в давні часи передбачали, що силіцій бере участь в обмінних процесах організму, а гомеопатія з моменту свого становлення використала препарати силіцію в лікуванні, донедавна офіційна медицина мало звертала увагу на роль силіцію в організмі людини.

Нині відомо, що силіцієві сполуки постійно знаходяться в крові людини, а також у шкірі, слизових оболонках, підшлунковій залозі, з’єднувальній тканині, яка виникає на місці пошкодженої або запально зміненої тканини. Силіцієві сполуки можуть припинити внутрішню кровотечу в нирках, сечовому міхурі, кишечнику, легенях, матці, не змінюючи артеріального тиску. Вони здатні зміцнювати кровоносні судини і, передусім, капіляри, зменшуючи їх проникність, мають також протизапальні властивості, поліпшують регенеративні процеси в організмі, різних органах і тканинах, куди потрапляють з рухом крові.

У рослинах силіцій міститься в клітинних оболонках, а також в клітинній рідині. У багатьох рослинах сполуки силіцію зустрічаються в невеликій кількості, але є окремі рослини, в яких силіцію досить багато: хвощ польовий, пикульник, перець водяний, перець червоний і болгарський. При порівнянні синтетичних сполук силіцію з препаратами рослинного походження встановлено, що рослинні препарати набагато активніші. Це можна пояснити тим, що в рослинах вони поєднуються з дубильними, флавоновими речовинами, і тим самим забезпечується їх комплексний вплив.

Флуор. Нестача флуору спричиняє карієс зубів із сильним руйнуванням зубної емалі, а надлишок флуору – плямистість емалі.

Добова потреба флуору становить близько 3 мг, вона забезпечується на 1/3 їжею, на 2/3 – водою. Найбільша кількість флуору знаходиться в морських продуктах, а також у чаї. У склянці чаю може міститися 0,1–0,2 мг флуору.

Хлор – важливий елемент в організмі людини, особливо для утворення шлункового соку, формування плазми крові, активатор низки ферментів.

Потреба людини у хлорі становить близько 2 г за добу і забезпечується споживанням звичайних продуктів харчування, у тому числі й додаванням солі. Хлор в організмі пов’язаний переважно з натрієм і бере участь у тих самих механізмах обмінних реакцій, що і натрій. Недостатній або надмірний вміст хлоридів в організмі позначається на стані обмінних і життєво важливих процесів. Збалансований рівень хлоридів особливо необхідний для хворих з патологією сердечно-судинної системи, порушеннями водно-сольового обміну.

Хром бере участь у регулюванні кровотворення. Нестача хрому призводить до розвитку цукрового діабету. Хром міститься у листі чорниці, ягодах шовковиці, у золототисячнику, ревені, живокості лікарському.

Цинк є складовою частиною гормона інсуліну. Цей елемент перешкоджає запальним процесам в легеневій тканині, у передміхуровій залозі, органах статевої сфери.

Тривала нестача цинку може призвести до глибоких порушень обміну речовин, статевого розвитку, а також гальмує зростання дітей і підлітків. Добова потреба цинку становить 5–22 мг, що забезпечується звичайним харчовим раціоном. Найбагатіші на цинк аґрус, бобові, а також печінка тварин. Досить багато накопичується цинку і в дикорослих рослинах.

У рослинах зустрічається і безліч інших мікроелементів. Однак відомості про їх роль в обмінних процесах недостатні та поки що непереконливі. Так, у грушах, наприклад, виявлена значна кількість ніколу. Йому відводять певну роль у кровотворенні. Активно бере участь у кровотворних процесах і нервово-м’язових діях арсен, який є в кропиві, руті, черемсі звичайній. У моркві та
капусті міститься молібден. Мікроелементи ванадій і цирконій, як правило,
супроводжують аргентум, благотворно діють на функції щитовидної та підшлункової залоз, статевих органів, гіпофіза, на стан м’язової системи. У той же час потрібно мати на увазі, що промислові забруднення навколишнього середовища спричиняють надлишок таких мікроелементів, як купрум, селен, мо­лібден, бор, нікол, алюміній, хром, станум, цинк, що може викликати у людини токсичні реакції.

Особливо важкі для нашого організму наслідки перевищення рівня таких елементів, як гідраргірум, кадмій, плюмбум, арсен, за вмістом яких у навко­лишньому середовищі та в продуктах ведеться контрольне спостереження як у нашій країні, так і в інших країнах світу.

Серед хімічних сполук, що є в рослинах, особливе місце займають вітаміни. Термін «вітаміни» в перекладі означає «аміни життя». Нині таких речовин нараховується понад 30, і всі вони життєво необхідні людському організму, входячи до складу всіх тканин і клітин, активізуючи і визначаючи хід багатьох процесів. Вітаміни підвищують стійкість організму при інфекційних захворюваннях, перешкоджають процесам старіння, атеросклерозу, регулюють нормальний гомеостаз, визначають активність ферментів, беруть участь у
метаболізмі амінокислот, жирних кислот, медіаторів, гормонів, фосфорних
сполук, мікроелементів.

Потреба у вітамінах неоднакова і різниться залежно від вікового періоду життя людини, захворювання, погодних умов. Підвищується потреба у вітамінах під час вагітності, при фізичному і розумовому навантаженнях, при гіперфункції щитовидної залози, надниркової недостатності, стресових ситуаціях. Потрібно зазначити, що гіпервітамінізація, тобто підвищене надходження вітамінів в організм людини, також несприятлива для обмінних функцій. Передозування вітамінів відбувається, в основному, при використанні концентрованих препаратів.

Велика частина вітамінів потрапляє в організм людини з рослин і незначна частина – з продуктів тваринного походження. Понад 20 вітамінних речовин не можуть бути синтезовані в організмі людини, а інші синтезуються у внутрішніх органах, причому найбільше значення у таких процесах має печінка.

За розчинністю розрізнюють вітаміни водорозчинні та жиророзчинні.

Вітамін А (ретинол) забезпечує нормальну життєдіяльність клітин шкіри, епітелію верхніх дихальних шляхів, травного тракту, сечовивідних шляхів, кон’юнктиви, рогівки і пігментів сітківки ока, а також сприяє зростанню і впливає на деякі імунні реакції організму. Брак вітаміну А або його провітаміну, тобто каротину, призводить до сухості шкіри, слизових оболонок, кон’юнктиви і рогівок ока, порушення зору, особливо нічного, зниження опору щодо різних інфекцій і порушень росту.

Вітамін А може потрапити в організм у готовому вигляді з продуктами тваринного походження (риб’ячим жиром, жовтками яєць, молоком і молочними продуктами, печінкою риб). Але в основному вітамін А потрапляє у вигляді провітаміну або каротину, який у досить значних кількостях може знаходитися в рослинних продуктах. Особливо багато каротину в моркві, петрушці, шпинаті, капусті, у зеленій цибулі, помідорах, салаті, горосі, смородині, вишні, аґрусі, абрикосах, гречці. Також багаті провітаміном А конюшина, кропива дводомна, щавель, деревій звичайний, календула.

Вітаміни групи В. У цій групі нараховується понад десяток речовин. Із них деякі особливо важливі для організму людини – В₁, В₂, В₃, В₆, В₉, В₁₂, В₁₅, РР і холін. Розглянемо їх послідовно і визначимо значущість для обмінних процесів організму людини.

Вітамін В₁ (тіамін) входить до складу ряду ферментів, що регулюють вуглеводний обмін, а також обмін амінокислот. Вітамін В₁ необхідний для нормальної діяльності центральної і периферійної нервової системи. Брак цього вітаміну може спричинити важкі явища поліневриту, порушення вуглеводного, білкового і водного обмінів.

Добова потреба у тіаміні становить 1,7 мг. Потреба в ньому зростає при вживанні вуглеводної їжі та алкоголю. При відносному переважанні в харчуванні білків і жирів потреба на вітамін В₁ знижується. Надлишок тіаміну може призвести до алергізації організму. Тіамін міститься у зародках злаків, бобових, а також у помідорах, моркві, капусті.

Вітамін В₂ (рибофлавін) входить до складу багатьох ферментів, що забезпечують хід обмінних процесів, окисно-відновних реакцій, утилізацію амінокислот. При нестачі рибофлавіну порушуються трофічні функції нервової системи, цілісність слизової оболонки порожнини рота, сповільнюється ріст, випадає волосся, знижується гострота зору, з’являється сльозотеча, іноді виникає помутніння рогівки ока. Причому встановлено, що дія рибофлавіну здійснюється тільки в присутності тіаміну, тобто для нормального обміну речовини потрібний вітамінний комплекс.

Добова потреба рибофлавіну становить близько 2 мг, що забезпечується за рахунок споживання молока, хліба, м’яса. Вітаміном В₂ багаті деякі рослинні продукти: бобові, борошно грубого помелу, а овочі та фрукти містять його дуже мало. При тепловій обробці рівень рибофлавіну значно знижується. Багато вітаміну міститься у дріжджах, чайному грибі та звичайних грибах.

Вітамін В₃ (пантотенова кислота) бере участь в обміні жирних кислот, реакціях утворення ацетилхоліну, котрикостероїдів.

Добова потреба у вітаміні В₃ становить 5–10 мг. При нестачі пантотенової кислоти виникають порушення і затримка росту, зміни шкіри, біль у м’язах, животі, нудота, блювота, депігментація волосся і шкіри. Вітамін використовується при опіковій хворобі, трофічних виразках, хворобах верхніх дихальних шляхів, поліневритах. Пантотеновою кислотою багаті пивні та хлібні дріжджі, деякі овочі, зернові продукти, дикоросла зелень, особливо злаки.

Вітамін В₆ (піродоксину гідрохлорид) бере участь у процесах білкового і жирового обмінів, у транспортуванні кров’ю купруму, феруму, сульфуру, а також у ферментативних реакціях у кишечнику і нирках. Брак вітаміну призводить до порушень функції центральної нервової системи, появи дерматиту. Частково вітамін може утворюватися в кишечнику людини завдяки участі мікрофлори, однак є і потреба вводити його ззовні.

Добова потреба у вітаміні В₆ становить близько 2 мг. Міститься вітамін у дріжджах, зародках злаків, бобових, кукурудзі, м’ясі великої рогатої худоби. У рибі та більшості овочів і фруктів піродоксину міститься мало. Нестача вітаміну може спостерігатися у вагітних, особливо при токсикозі, у хворих на атеросклероз, при хронічних захворюваннях печінки, у грудних дітей, що знаходяться на штучному вигодовуванні.

Вітамін В₉ (фолацин або фолієва кислота) має особливе значення в утворенні кров’яних елементів – еритроцитів. Вітамін впливає на функціональний стан печінки, стимулює синтез пуринів і піримідинів, а також жовчевідділення, перешкоджає атеросклерозу і ожирінню печінки.

Добова потреба у фолацині становить 0,1–0,5 мг, що цілком задовольняється звичайною дієтою, і, крім того, в печінці існують депоновані запаси фолієвої кислоти, якими можна поповнювати потреби протягом трьох-шести місяців. Фолацин міститися в дріжджах, моркві, шпинаті, білокачанній і цвітній капусті, щавлі, салаті, петрушці, зеленому горошку, свіжих грибах, а також у печінці тварин.

Вітамін В₁₂ (ціанокобаламін, кобаламін) входить до складу багатьох
ферментів, що беруть участь у реакціях обміну амінокислот, нуклеїнових
кислот, у процесах кровотворення, активізує зростання нервових клітин.

Добова потреба у вітаміні В₁₂ становить 3 мг. У печінці людини є запас вітаміну на один-два роки. Тривале вегетаріанство може призвести до авітамінозу або гіповітамінозу В₁₂. При нестачі вітаміну виникають порушення центральної нервової системи, поліневрит, анемія, зниження апетиту і активності травлення. Ціанокобаламін міститься в продуктах тваринного походження (печінці, нирках, м’ясі), але є він і в деяких рослинних організмах (синьо-зелених водоростях, грибах, актиномицетах).

Вітамін В₁₅ (пангамова кислота) входить до складу ферментів, що мають важливе значення в обміні ліпідів і амінокислот, бере участь в проміжних фазах тканинного обміну. Вітамін активізує функцію кори наднирок, підвищує рівень глікогену в печінці та м’язах, стійкість організму до кисневого голодування.
Вітамін виступає як антитоксичний препарат, зокрема, при отруєнні чотирихлористим карбоном, хлоридом амонію, хлороформом, алкоголем, грибами.

Добова потреба у вітаміні становить 5–10 мг.

Організм досить повно забезпечується пангамовою кислотою за рахунок звичайних продуктів харчування: дріжджів, печінки, нирок, м’яса, риби, бобових. В овочах і фруктах її міститься мало. Брак вітаміну виникає при хронічному голодуванні, проявляється поколюванням в кінцівках, почуттям оніміння кінчиків пальців, губ. Нестача пангамової кислоти спостерігається при цукровому діабеті.

Вітамін РР (ніацин або нікотинова кислота) входить до складу багатьох ферментів, що беруть участь у клітинному диханні, обміні білків, окисно-відновних реакціях. Ніацин стимулює процеси кровотворення, загоєння ран, всмоктування в кишечнику, посилює секрецію слизової шлунка і перистальтику кишечнику, бере активну участь у процесах регуляції вищої нервової діяльності людини.

Добова потреба ніацину становить 19 мг. Задовольняється вона за рахунок надходження тваринних продуктів. Брак ніацину виявляється там, де населення вживає в основному рослинну їжу.

Ніацин входить до складу багатьох рослин: пшениці, гречки, грибів,
капусти, картоплі, кукурудзи, цибулі, моркви, яблук, помідорів.

Активність ніацину виявляється разом з тіаміном і рибофлавіном.

Вітамін С (аскорбінова кислота) бере участь у багатьох ферментних
реакціях. Зазначена сприятлива дія аскорбінової кислоти на функції центральної нервової системи, діяльність залоз внутрішньої секреції, процеси кровотворення, для збільшення опору організму до інфекційних чинників.

В організмі людини вітамін С не синтезується, а потрапляє з їжею, переважно рослинного походження. Добова потреба аскорбінової кислоти становить у звичайних умовах 70 мг.

При нестачі вітаміну С знижується розумова і фізична активність організму, опір до захворювань, у тому числі застудних, можуть виникати ураження ясен, кровоточивість. Крайня міра гіповітамінозу або авітаміноз С – цинга.

Надлишок аскорбінової кислоти також небезпечний для здоров’я лю­дини. Передозування препарату може призвести до психічних порушень, на
приклад, шизофренії.

Аскорбіновою кислотою багаті картопля, буряк, морква, капуста, зелений горошок, лимони, яблука, суниці та полуниці, пшениця, смородина, чорниця, шипшина, цибуля.

Багаті вітаміном С також деякі дикорослі рослини і продукти з них: кропива, первоцвіт, кульбаба, медунка тощо.

Вітамін D (кальциферол) регулює фосфорно-кальцієвий обмін.

В організмі вітамін D утворюється з провітаміну під впливом сонячних променів, і в звичайних умовах доросла людина не потребує додаткового введення вітаміну D. Добова потреба становить 2,5 мг.

Часто брак вітаміну D виявляється у дитинстві, що пов’язано з обмеженням перебування дітей на повітрі.

Вітамін D отримують з деяких рибних продуктів: печінки тріски та інших риб, оселедця атлантичного, нототенії, ікри риб. Є вітамін D і в жовтках яєць, яловичій печінці.

Надлишок вітаміну D може спричинити токсичний вплив на організм, що призводить до підвищення кальцієвого рівня в крові, до кальцинозу нирок і
серця.

У рослинних продуктах вітамін D відсутній, але в рослинах дуже поширений провітамін – ергостерон, з якого в організмі часто утворюється кальциферол.

Кальциферол стимулює ріст, сприяє затримці фосфору і кальцію та
засвоєнню їх кістковою тканиною, підвищує опір організму до інфекцій.

Вітамін Е (токоферол ацетат) забезпечує дозрівання статевих клітин,
активізує сперматогенез, сприяє збереженню вагітності. Токофероли діють як
судинорозширювальний засіб, тому їх використовують при гіпертонічній хворобі, коронаросклерозі, особливо з приступами стенокардії, при порушенні функції статевих залоз, захворюваннях шкіри, печінки, запальних захворюваннях сітківки очей, а також при нервово-м’язовій дистрофії.

Добова потреба у токоферолах становить 1–2 мг.

Вітаміном Е багаті зародки пшениці, листя конюшини, салат, шпинат, суріпиця польова, зерна всіх рослин.

Найбільша кількість токоферолу міститься в рослинних оліях: соняшниковій, соєвій, бавовняній.

Вітамін К (філохінон) відіграє велику роль у процесах згортання крові, знижує проникність капілярів і сприяє припиненню кровотечі.

Препарати вітаміну К застосовуються при різних кровотечах і як профілактичний засіб при оперативних втручаннях. Нестача вітаміну К призводить до важкої кровоточивості та підвищення ламкості капілярів.

Вітаміном К багаті чимало рослин: кукурудзяні рильця, салат, білокачанна і цвітна капуста, морква, помідори, ягоди горобини, водяний перець, деревій, кропива.

Вітамін Н (біотин) входить до складу ферментів, що регулюють обмін амінокислот, жирних кислот, сприяє розпаду проміжних продуктів обміну вуглеводів (щавлевої, оцтової та янтарної кислот).

За нестачі біотину випадає волосся, порушуються трофіка нігтів і волосся, функції нервової системи.

Добова потреба біотину становить 0,15–0,30 мг.

Багато біотину міститься у продуктах тваринного походження – в печінці, нирках, яйцях, менше – молоці, м’ясі.

Біотин є в рослинних продуктах: пшениці, картоплі, сої, фруктах.

Вітамін Р (біофлавоноїд) гальмує активність ферменту гіалуронізади, що призводить до зміцнення проникності стінок судин, знижує окислення аскорбінової кислоти, сприяє кращій витримці під час стресових ситуацій.

Досить високий вміст вітаміну Р у плодах шипшини, горобині звичайній, винограді, особливо темних сортів, апельсинах, смородині, горосі, капусті,
волоських горіхах, у зеленому листі чаю, червоному перці, ревені, кропиві,
деревії, а також у багатьох інших дикорослих рослинах, особливо у весняних
первоцвітах.

Вітамін U (S-метилметіонін). Противиразковий вітамін, виявлений у листі капусти і зелених горіхах. Отримують його із соку капусти. Вітамін сприяє загоєнню дефектів слизової шлунка і дванадцятипалої кишки.

Лікувальні властивості лікарських рослин залежать від наявності у них різних за хімічною структурою і терапевтичною дією основних компонентів. Деякі з них мають і харчове, і цілюще значення.

У лікарських рослинах виділяють органічні сполуки – флавоніди. Важливою особливістю цих сполук є їх здатність зміцнювати стінки кровоносних судин і підвищувати активність ферментної системи людини після променевого ураження.

Серед рослин, що рекомендуються для відновлення сил після радіаційного опромінення, виокремлюють такі: обліпиху, чорноплідну горобину, червону і чорну смородину, зелений чай, шипшину, моркву, женьшень, інжир, калину, крес-салат, горобину тощо. Ці рослини можна застосовувати комплексно,
забезпечуючи надходження в організм багатьох вітамінів і прискорюючи виведення з організму радіоактивних ізотопів.

ЛіМФОЦИТи– особливий різновид білих кров’яних клітин, що виконують важливі функції в імунному захисті. Дуже чутливі до радіації.

ЛІЧИЛЬНИКИ ЗАРЯДЖЕНИХ ЧАСТИНОК– прилади для реєстрації заряджених частинок: бульбашкова камера, Вільсона камера, Гейгера-Мюллера лічильник, сцинтиляційний лічильник та ін.

 

МАГАТЕ (IAEA)– міжнародне агентство з атомної енергії (International atomic energy agency), автономна міжнародна організація під керівництвом ООН, яка є центром сприяння міжнародному співробітництву та контролю в галузі мирного використання атомної енергії.

МАГНІТНА БУРЯ– різка зміна магнітного поля Землі, яка призводить до погіршення здоров’я людини.

МАГНІТНЕ ПОЛЕ ЗЕМЛІ– силове поле, виникнення якого обумовлене джерелами, що розташовані в середині земної кулі і навколоземного простору. Напруга магнітного поля Землі має діапазон від 20 до 60 А/м.

МАКРОФАГИ– великі клітини, які відіграють важливу роль в імунному захисті.

МЕМБРАНИ(клітини)– тонкі молекулярні шари із жироподібних речовин і білків. Вони формують оболонку клітини, ядра і внутрішньоклітинні перегородки.

МЕТАЛИ ВАЖКІ– метали із густиною понад 8 000 кг/м³. До них належать: плюмбум, купрум, цинк та ін.

МЕТАЛИ ЛЕГКІ– метали із густиною менше 8 000 кг/м³. До них належать: літій, натрій, магній, алюміній та ін.

МЕТАНТЕНК– резервуар для отримання біогазу (метану та вуглекислого газу) із органічних осадів стічних вод.

МІГРАЦІЯ РАДІОАКТИВНИХ РЕЧОВИН у ВІДКРИТИХ ВОДОЙ­МИЩАХ– переміщення радіоактивних сполук в екосистемі водоймища.

При надходженні радіоактивних речовин у воду відкритих водоймищ насамперед відбувається їх розбавлення, поглинання дном і тканинами живих організмів. Ефективність процесу розбавлення в ріках і замкнених водоймищах неоднакова. Швидкість цього явища в ріках залежить від низки гідрологічних причин: співвідношення об’єму забруднень і витрати води в річці, швидкості течії, турбулентності водного потоку, глибини, форми русла, рельєфу дна і т. ін. У малих ріках гірського типу максимальне розбавлення радіоактивних речовин відбувається протягом декількох хвилин, на ріках рівнинного типу з вираженою струминною течією протяжність ділянки, на якій закінчується
розбавлення, може досягати десятків кілометрів. Інтенсивність розбавлення в замкнених водоймищах (ставках, озерах, водосховищах) значно менше. Розбавлення у них відбувається за рахунок течій, хвильового режиму і, певною
мірою, процесу дифузії.

Одночасно з розбавленням радіоактивних ізотопів у воді відкритих водоймищ відбувається їх інтенсивна сорбція дном і донними відкладами. Дно стає своєрідним депо довгоживучих елементів. Міра накопичення дном радіоактивних продуктів залежить від структури ґрунту. При збільшенні іонообмінної
місткості ґрунту міра накопичення ізотопів зростає. Так, при внесенні у воду
експериментального ставка ⁹⁰Sr коефіцієнт накопичення (відношення питомої активності ґрунту до питомої активності води) для піску становив 20, для суглинку – 110. Істотне значення у накопиченні дном радіоактивних речовин мають їх хімічні властивості. Слабо фіксується ґрунтом дна ³⁵S, краще – ³²P, ¹³⁷Cs тощо. Кількість радіоактивних продуктів в ґрунті залежить від питомої активності води, а саме зростає з її збільшенням, хоча коефіцієнт накопичення при цьому і зменшується. Якщо дно складається зі щільних глинистих порід, поширення продуктів розподілу урану в глибину досягає лише 15 см, на більшій глибині спостерігається різке зменшення активності. Проникнення в глибину пухкого торф’яного дна досягає 1,5 м і більше. Подібна картина характерна і для піщаних ґрунтів.

Якщо концентрація радіоактивних ізотопів у воді є постійною, то виникає стійка динамічна рівновага з вмістом їх в донному ґрунті. При зменшенні активності води зазвичай відбувається повільний процес десорбції радіоактивних речовин та їх надходження у воду. Отже, дно у цьому випадку може бути джерелом повторного забруднення води.

Нарівні з розбавленням радіоактивних речовин у воді та сорбцією дном спостерігається їх накопичення у живих організмах. Це накопичення відбувається внаслідок адсорбції та дифузії, а також надходження через органи дихання і шлунково-кишковий тракт.

Механізм накопичення радіоізотопів мікрофлорою залежить від їх хімічних властивостей. Так, кальцій для бактерій не є біогенним елементом, тому накопичення радіостронцію бактеріями відбувається за рахунок процесу фізико-хімічної адсорбції атомів цього елемента на поверхні бактерійних клітин. На відміну від стронцію, біогенний елемент ³²Р асимілюється бактеріями в значній кількості. Результати експериментальних досліджень показують, що при внесенні в мікробну завись радіоактивних речовин уже через декілька хвилин питома активність бактерійних тіл стає у багато разів вище порівняно з таким водним середовищем, при цьому із збільшенням концентрації мікробних клітин процент витягнутих радіоактивних продуктів не зростає. Отже, коефіцієнт накопичення збільшується при зменшенні числа мікроорганізмів у водному середовищі. Крім того, виявлене зменшення коефіцієнта накопичення із зростанням питомої активності води. Залежно від хімічних властивостей радіоізотопів, вигляду мікроорганізмів, питомої активності води, її рН та інших умов коефіцієнт накопичення для бактерійних клітин коливається в широких межах від 100 до 4–6 млн і більше.

Велика питома поверхня тіла у планктону, губок і деяких інших гідробіонтів створює сприятливі умови для адсорбції ними значної кількості радіоактивних ізотопів. Необхідно зазначити, що швидкість накопичення планктоном радіоактивних речовин досить значна. Так, дафнія накопичує 50–60 % (від
граничної кількості) радіоактивного стронцію протягом 5 хв.

У подальшому накопиченні беруть участь і обмінні процеси. Час, необхідний для максимального накопичення радіоактивних продуктів зоопланктоном, становить декілька годин.

У водних рослин процес накопичення повільніший, оскільки головний шлях надходження в них радіоактивних продуктів зумовлений процесами обміну. Граничне накопичення у водоростях відбувається протягом 7–30 діб.

У риб надходження радіоактивних речовин в організм відбувається по харчових ланцюгах. Тому в цьому випадку істотне значення мають рівні забруднення простіших організмів, що є кормом для риб. Разом з тим, радіоактивні ізотопи проникають в організм риби і через зябра. Значущість цього шляху зростає з підвищенням питомої активності. Час граничного накопичення ізотопів (при постійності концентрації) у тілі риб коливається від 10 до 120 днів.

Коефіцієнт накопичення радіоактивних речовин тканинами гідробіонтів залежить від вигляду гідробіонту, фізико-хімічних властивостей радіоізотопів, питомої активності води, її сольового складу, температури та інших умов. Водні організми більш інтенсивно накопичують радіоізотопи біогенних елементів (фосфор, карбон тощо) і продукти, споріднені цим елементам за хімічними властивостями. Як і для бактерій, коефіцієнти накопичення для гідробіонтів меншають зі зростанням питомої активності води. Коефіцієнти накопичення у прісноводних організмів значно вищі, ніж у мешканців морів і океанів (разом з тим, коефіцієнт накопичення продуктів активації у морських гідробіонтів вище, ніж у прісноводних). Так, риба, що мешкає у прісній воді, накопичує в 10 разів більше радіостронцію, ніж риба морська. Накопичення радіоізотопів молодою рибою є більш інтенсивним (за рахунок більш високого рівня обміну речовин), ніж у дорослих риб.

Залежно від зазначених умов коефіцієнт накопичення радіоактивних речовин для планктону відповідає величинам від 250 до 7 500 і більше, для водоростей – від 100 до 28 000, для риби – від 4 до 130.

При зниженні питомої активності води спостерігається виведення накопичених радіоактивних елементів з організму гідробіонтів, причому інтенсивність цього процесу є настільки вищою, наскільки вищою виявляється концентрація радіоактивних речовин у тканинах. У середньому протягом 10 днів перебування в чистій воді планктон і водорості втрачають 95–97 % від загальної кількості накопичених продуктів. Виведення з тканин і органів риб відбувається з різною швидкістю. Так, ⁹⁰Sr навіть через 3 місяці перебування риби у чистій воді виявляється в її м’язах у кількості до 10 %, а в кістках – до 50 % від первинного рівня.

МІКРОЕЛЕМЕНТ– хімічний елемент, який необхідний організму в незначних кількостях.

МІКРОКЛІМАТ ВИРОБНИЧИХ ПРИМІЩЕНЬ – метеорологічні умови внутрішнього середовища цих приміщень, які визначаються діючими на організм людини поєднаннями температури, вологості, швидкості руху повітря і теплового випромінювання.

МІКРОПАРАЗИТИ– організми, що розмножуються всередині тіла, на якому паразитують (навіть усередині його клітин).

МОДУЛЬ СТОКУ – об’єм стоку за одиницю часу з одиниці площі водозбору.

МУТАГЕНЕЗ– процес виникнення спадкових змін, мутацій.

МУТАГЕНИ– хімічні речовини, які призводять до утворення мутацій.

МУТАЛІЗМ– форма спільного існування живих організмів, за якої вони не можуть існувати один без одного.

МУТАЦІЯ– спадкова особливість організму, яка змінює його морфологічні ознаки.

 

 

НАВЕДЕНА РАДІОАКТИВНІСТЬ– радіоактивність деяких елементів (наприклад, натрію, силіцію та ін.), на які вплинуло нейтронне бомбардування. Спостерігається поблизу центру ядерного вибуху та в атомному реакторі.
Радіоактивні речовини, що утворилися внаслідок ядерного вибуху або при експлуатації атомного реактора, втрачають свої іонізуючі якості відповідно
до періоду піврозпаду. Ця радіоактивність може досягти небезпечного ступеня.

НАДХОДЖЕННЯ РАДІОНУКЛІДІВ ІНГАЛЯЦІЙНЕ – проникнення радіоактивних речовин через органи дихання.

НАДХОДЖЕННЯ РАДІОНУКЛІДІВ ПЕРОРАЛЬНЕ – проникнення радіоактивних речовин у систему травлення через ротову порожнину.

НАКОПИЧЕНА ГУСТИНА РАДІОАКТИВНОГО ЗАБРУДНЕННЯ – кількість радіаційних речовин (продуктів ядерного поділу), які знаходяться на площі один квадратний метр поверхні (1 м²). Накопичена густина забруднення виражається числом розпаду ядер на площі в 1 м² (Kі/м²) або на площі в 1 км² (Kі/км²). Густина радіоактивного забруднення місцевості, яка відповідає середньому значенню природного радіаційного фону, становить приблизно 0,1 Kі/км². Це означає, що через площу 1 м² на поверхні планети за одну секунду проходить приблизно 37 000 радіоактивних частинок.

НАПАЛМ– запалювальна суміш для ураження живої сили військ і запалювання різних інженерних об’єктів і військової техніки. Тягуча, липка, легкозаймиста маса, яка складається з рідини (бензину, гасу) і згущувача алюмінієвомістких солей нафтенової та пальмітинової кислот. Температура вогню є близькою до 1 000–2 000 °С.

НАПРУЖЕНІСТЬ ПРАЦІ – характеристика трудового процесу, що відображає переважне навантаження на центральну нервову систему.

НАСЛІДКИ РАДІАЦІЙНої АВАРІЇ – радіаційна ситуація, яка виникає внаслідок аварії на радіаційно небезпечному об’єкті, а також її довготривалі наслідки, що завдають шкоди за рахунок радіаційного впливу на персонал, населення, об’єкти техносфери і природне середовище.

НАТРІЙ – лужний метал першої групи періодичної системи. Відомі ізотопи ²⁴Na з масовим числом від 20 до 25. Найбільший інтерес має ²⁴Na, який використовується в медицині для вивчення швидкості кровотоку. ²⁴Na – бета- і гамма-випромінювач. Період піврозпаду – 15 годин. Ізотопи натрію рівно­мірно розподіляються в організмі. Натрій-24 може утворитися в організмі внас­лідок опромінення нейтронами (наведена активність).

НАХИЛ МАГНІТНИЙ – кут між напрямком напруги магнітного поля Землі і горизонтальної площини у визначеній точці земної поверхні. Кут на екваторі планети дорівнює приблизно 0°, а на полюсах – 90°.

НЕБЕЗПЕЧНИЙ ВИРОБНИЧИЙ ФАКТОР – виробничий фактор, дія якого на працівника за певних умов призводить до травми або раптового різкого погіршення здоров’я.

НЕЙТРИНО – електрично нейтральна елементарна частинка, яка не має маси спокою. Характеризується надмірно великою проникною здатністю
(наприклад, вільно проникає через Сонце і Землю).

НЕЙТРОН – електрично нейтральна елементарна частинка з масою 1,6749·10^{-27 кг, яка входить до складу атомного ядра. Нейтронне випромінювання особливо небезпечне внаслідок виникнення повторної радіації.}

НЕЙТРОННИЙ БОЄПРИПАС – термоядерний боєприпас потужністю не більше 10 тис. т, основним вражаючим фактором у якому є нейтронне
випромінювання. Від вибуху такого боєприпасу проникна радіація у 5–10 разів більша, ніж у звичайного ядерного боєприпасу такої самої потужності.

НЕОТЕКТОНІКА – розділ тектоніки, який вивчає коливання земної кори і геологічні структури, утворення яких обумовлені цими рухами. Згідно з її даними, землетруси можливі не тільки у сейсмоактивних зонах, але і в районах, які прийнято вважати сейсмічно безпечними. Неотектоніка передбачає можливість виникнення змін у земній корі в сейсмічно благополучних місцях. Будівництво хімічно і радіаційно небезпечних об’єктів часто ведеться без урахування даних неотектоніки, що призводить до виникнення техногенних катастроф.

Передбачається також, що підвищена аварійність на шахтах Донецького і Криворізького басейнів також пов’язана не тільки з низькою технологічною дисципліною, численними порушеннями правил техніки безпеки, застарілим зношеним обладнанням тощо, але й з активізацією через інтенсивну глибинну розробку надр геодинамічних процесів. Останні відбивають і тектонічну активність, що зросла на планеті взагалі. Через це, наприклад, у вересні 1983 р. сталося руйнування дамби, що стримувала натиск надотруйних хлористофлуористих відходів Стебниківського калійного комбінату, і 4,5 млн м³ цих пекучих розсолів ринули у Дністер. А в 1987 р. у Калуші стався обвал великої порожнини, що виникла після вироблення корисних копалин, внаслідок чого на по­верхні утворилася воронка глибиною 10 м і діаметром 180 м. Цими ж причинами, до речі, можуть бути пояснені і раптові незрозумілі руйнування будівель у Москві, Казахстані та інших місцях. Однак повільні землетруси на розломах ніхто спеціально не вивчає, дані, пов’язані не тільки з аварією на Чорнобильській АЕС, але й з руйнуванням будівель, шахт тощо, суворо засекречують.

НЕПРЯМЕ ІОНІЗУЮЧЕ ВИПРОМІНЮВАННЯ – іонізуюче випромінювання, що складається з фотонів або незаряджених частинок, які
внаслідок взаємодії з речовиною створюють безпосередньо іонізуюче випромінювання.

НІКОТИН – сильно токсичний рослинний алкалоїд. Тютюн вміщує
0,5–0,8 % Н., однак його спеціальні види, які вирощують з метою отримання алкалоїдів можуть вміщувати до 15 % Н. Він потрапляє в організм в результаті паління тютюну або дихання повітрям, забрудненим тютюновим димом, а також може потрапити в організм через шкіру, тому що легко розчиняється
як у воді, так і в органічних розчинниках. Смертельною для людини є доза
50–100 мг, але навіть після одержання дози 3–5 мг у людей спостерігається слабкість, яка зберігається декілька днів. Н. також має властивості канцерогенної речовини і діє на центральну нервову систему.

НІОБІЙ – хімічний елемент V групи періодичної системи. Є ізотопи від ⁹⁰Nb до ⁹⁵Nb. Важливий радіоактивний ізотоп – ⁹⁵Nb з періодом піврозпаду 34,9 днів, який є дочірнім продуктом розпаду цирконію (⁹⁵Zr), при випробовуванні ядерної зброї забруднює атмосферу і поверхню землі. Після вибуху в 1954 р. на Бікіні ⁹⁵Nb знайдено в попелі і в атмосферних опадах. Радіоактивний ніобій застосовується як індикатор в аналітичній хімії. При введенні ніобію в організм він рівномірно розподіляється в органах і тканинах і спричиняє розвиток доброякісних і злоякісних пухлин.

НІТРАТИ – солі нітрогенної кислоти (HNO₃). Н. використовують як добрива, при виробництві вибухових речовин. Якщо не дотримуватися норм внесення добрив, вони накопичуються в харчових продуктах і призводять до важких отруєнь. Максимально допустима доза Н. для людини це 265 мг/доб.

НІТРИФІКАЦІЯ – процес перетворення речовин, що містять нітрати, у форму, яка засвоюється вищими рослинами.

НОМОГЕНЕЗ – еволюція організмів на основі внутрішніх притаманних організму реакцій на зовнішній вплив.

НООСФЕРА – сфера розуму, вища стадія розвитку біосфери, яка пов’я­зана з виникненням і становленням цивілізованої людини. Вчення про ноосферу розроблено академіком В. І. Вернадським.

НУКЛІДИ – загальна назва атомних ядер, які відрізняються числом нейтронів і протонів. Нукліди з однаковою кількістю протонів і різною кількістю нейтронів називають ізотопами.

НУКЛОНИ – загальна назва для протонів і нейтронів, з яких складаються атомні ядра.

 

 

ОЗОН – триатомна молекула оксигену, яка має велику хімічну ак­тивність.

ОЗОНОСФЕРА – шар атмосфери у межах стратосфери, який знаходиться на висоті 17–25 км над поверхнею планети і відзначається підвищеною концентрацією молекул озону (у 10 разів вище, ніж біля поверхні Землі), поглинає жорстке ультрафіолетове випромінювання, згубне для організмів. Згідно з офіційними даними ООН, скорочення озонового шару всього на 1 % означає появу у світі 100 тис. нових випадків катаракти ока і 10 тис. випадків раку шкіри. Причиною руйнування озонового шару можуть бути не тільки викиди хімічних речовин (фреонів, окисів азоту), пов’язаних з діяльністю людини, але й їх природні процеси. Наприклад, не виключається і вплив газів, які утворюються у процесі вулканічної діяльності у надрах планети, а також зниження концентрації кисню внаслідок діяльності людини.

ОЗОНУВАННЯ – обробка води або повітря з метою знешкодження мікроорганізмів або руйнування хімічних речовин.

ОКИС КАРБОНУ (СО)– чадний газ, продукт неповного окислення кар­бону, газ без кольору і без запаху, малорозчинний у воді, але добре змішується з повітрям. О. к. в малих кількостях є в земній атмосфері, також міститься в топкових газах, викидних газах автомобілів (2–10 %), тютюновому димі
(0,5–1 %). О. к. отруйний, має кумулятивний ефект, а час життя в атмосфері становить 2–4 місяці. Ступінь отруєння залежить від тривалості впливу і його концентрації. У виробничих приміщеннях допускається концентрація не вище 0,03 мг/л. Важчий за повітря. Не затримується активованим вугіллям.

ОКИСИ НІТРОГЕНУ (N_xO_y)– дуже небезпечні для людей і природного середовища сполуки, які утворюються при високій температурі в камері спалювання теплових електростанцій і двигунів внутрішнього згорання в результаті окислення нітрогену, який є в атмосферному повітрі і в паливі. О. н. виникають також під час горіння палива в домашніх господарствах і навіть при палінні цигарок.

ОКСАРБЕНТ – хімічна речовина, яка поглинає оксиген.

ОКСИГЕНАЦіЯ– насичення середовища киснем.

ОНКОГЕННиЙ– такий, що спричиняє зростання пухлин.

ОНТОГЕНЕЗ– індивідуальний розвиток живого організму.

ОСАД СТІЧНИХ ВОД – осідаюча при очищенні стічних каналізаційних вод багнюка, що складається з частинок органічної і неорганічної природи. В усіх розвинутих державах існує проблема поховання цих відходів. Їх
частково використовують як добрива у сільському господарстві, спалюють, вивозять на звалища або у спеціальні сховища. У складі осаду можуть бути токсичні речовини.

ОСВІТЛЕННЯ– використання світлової енергії небесних світил і джерел штучного світла для забезпечення візуального сприйняття навколишнього світу. Для виконання розрахунків освітлення слід засвоїти такі визначення.

Адаптація – пристосування ока до зміни умов рівня освітленості.

Акомодація – пристосування ока до виразного бачення предметів, які перебувають від нього на неоднаковій відстані, за допомогою зміни кривизни кришталика.

Конвергенція – здатність ока при розгляді близьких предметів займати положення, при якому зорові осі обох очей перетинаються на предметі.

Площа вікон – сумарна площа світлових прорізів (у світлі), що перебувають у зовнішніх стінах освітлюваного приміщення.

Відносна площа світлових отворів – відношення площі ліхтарів або вікон до освітлюваної площі підлоги приміщення, виражене у відсотках.

Загальне освітлення – освітлення, при якому світильники розміщуються у верхній зоні приміщення рівномірно (загальне рівномірне освітлення) або відносно до розташування устаткування (загальне локалізоване освітлення).

Відбитий блиск – характеристика відбиття світлового потоку від робочої поверхні у напрямку очей працівника, що визначає зниження видимості внаслідок надмірного збільшення яскравості робочої поверхні, що знижує контраст між об’єктом і фоном.

Світловий потік (Ф) – це потужність світлового видимого випромінювання, що оцінюється оком людини за світловими відчуттями. Одиницею світлового потоку є люмен (лм). 1 лм дорівнює світловому потоку, що випускається абсолютно чорним тілом при температурі плавлення платини (1 769 °С).

Сила світла (І) – це величина, що визначається відношенням світлового потоку (Ф) до тілесного кута (ώ), у межах якого світловий потік рівномірно розподіляється. Сила світла вимірюється у канделах (кд). 1 кд – сила світла
точкового джерела, яке випромінює світловий потік в 1 лм, що рівномірно
розподіляється всередині тілесного кута в 1 стерадіан

 

І = Ф / ώ,

 

де Ф – світловий потік (лм);

ώ – тілесний кут (º).

Тілесним кутом називається частина простору, обмежена конусом, з його вершиною в центрі кулі, що опирається на його поверхню.

За одиницю тілесного кута (1 стерадіан) приймається кут, що, маючи вершину в центрі кулі, висікає на її поверхні ділянку, площа якої S дорівнює квадрату радіуса цієї кулі.

Яскравість (В) визначається як відношення сили світла, що випромінюється елементом поверхні в даному напрямку, до площі освітленої поверхні

 

,

 

де І – сила світла (кд);

S – площа поверхні (м²);

α – кут між нормаллю до елемента поверхні S і напрямком, для якого визначається яскравість (º).

Одиницею яскравості є нит (нт). 1 нт – яскравість освітленої поверхні, від якої в перпендикулярному напрямку випромінюється світло силою в 1 кд з 1 м².

Освітленість (Е) – відношення світлового потоку (Ф), що падає на елемент поверхні, до площі цього елемента (S)

 

Е = Ф / S,

 

де Е – освітленість (лк);

Ф – світловий потік (лм);

S – площа поверхні (м²).

За одиницю освітленості прийнятий люкс (лк). 1 лк – рівень освітленості поверхні площею 1 м², на яку падає, рівномірно розподіляючись, світловий потік в 1 лм.

Фон – поверхня, що прилягає безпосередньо до об’єкта аналізу, на якій він розглядається. Фон характеризується коефіцієнтом відбиття поверхні, що являє собою відношення світлового потоку, відбитого від поверхні, до світлового потоку, що падає на неї.

Фон вважається світлим при r > 0,4; середнім – при r = 0,2–0,4; темним, якщо r < 0,2.

Видимість характеризує здатність ока сприймати об’єкт. Видимість залежить від освітленості, розміру об’єкта, його яскравості, контрасту між об’єктом і фоном, тривалості експозиції.

ОХОРОНА НАВКОЛИШНЬОГО СЕРЕДОВИЩА – комплекс міжнародних, державних і регіональних адміністративно-господарських, політичних та суспільних заходів щодо забезпечення фізичних, хімічних і біологічних параметрів функціонування природних систем у межах, необхідних для збереження природних екосистем і здоров’я та добробуту людини.

ОЦІНКА ВПЛИВІВ НА НАВКОЛИШНЄ СЕРЕДОВИЩЕ (ОВНС) – визначення масштабів і рівнів впливів діяльності людини на навколишнє середовище.

ОЧИЩЕННЯ АБСОРБЦІЙНЕ – поглинання речовин у всьому об’ємі поглинача.

очищення АДСОРБЦІЙНЕ – поглинання речовин поверхнею
очисника.

ОЧИЩЕННЯ БІОЛОГІЧНЕ – знищення забруднюючих речовин у воді або ґрунті під дією бактерій, мікроорганізмів і зелених рослин.

ОЧИЩЕННЯ СТІЧНИХ ВОД – вилучення зі стічних вод організмів, зважених і розчинених речовин, які можуть несприятливо вплинути на
здоров’я людини і природу.

 

ПАСПОРТ ЕКОЛОГІЧНИЙ– комплексний документ, у якому наведена характеристика відносин підприємства з природним середовищем. У першій частині паспорта вміщено загальні відомості про виробництво, сировину, яку воно споживає, опис технологічних схем виробництва, схем очищення стічних вод, газовикидів, дані про тверді відходи і відомості про кращі світові технології, що зменшують шкоду навколишньому середовищу. У другій частині паспорта містяться відомості про природоохоронні заходи, які плануються з
визначенням конкретних термінів, обсягів і витрат, питомих і загальних викидів шкідливих речовин до і після впровадження кожного заходу.

ПАТОГЕННІСТЬ – здатність живих організмів (як правило, мікроорганізмів) спричиняти захворювання інших організмів.

ПЕРЕНЕСЕННЯ ЗАБРУДНЕНЬ ТР