Магнітна індукція електроприладів

 

№ з/п	Назва електроприладу	Магнітна індукція, мкТл	Відстань, см
	Електропіч	5–2 000	3–30
	НВЧ-піч	0,8–200	2,5–90
	Телевізор	5–500	3–30
	Холодильник	0,1–10	3–30
	Електробритва	2 000
	Фен	1 000
	Пральна машина	0,05–40	2,5–90
	Вентилятор із обігрівачем
	Дриль	16–800	2,5–30
	Електроковдра		2,5
	Монітор комп’ютера	0,25–1,8

 

Біосфера протягом усієї своєї еволюції знаходилась під дією електромагнітних полів так званого фонового випромінювання, викликаного природними причинами земного, навколоземного і космічного походження. Людина зуміла пристосуватися до цього, але з екологічної точки зору більш небезпечними для неї є сучасні ЕМП антропогенного походження, а саме створювані роботою радіоапаратури. Шкала електромагнітних хвиль антропогенного походження включає:

1. Радіохвилі наддовгі. Довжина хвиль знаходиться у межах від 10⁶...10⁵ м. Частота коливань f = 3 00...30 00 Гц. Наддовгі радіохвилі проходять крізь організм людини, не затримуючись.

Електромагнітні поля (ЕМП) радіочастот в діапазоні частот 60 кГц...300 МГц визначають напруженістю електричної та магнітної складової поля. У діапазоні частот 300 МГц – 300 ГГц – поверхневою густиною потоку енергії (далі – густина потоку енергії (ГПЕ)) випромінювання і створюваної ним енергетичним навантаженням (ЕН).

поверхнева густина потоку енергії – випромінювання, що являє собою потік енергії, який проходить через одиницю поверхні за одиницю часу. ГПЕ вимірюється у мквт/см². Для населення, яке професійно не пов’язане з джерелами радіохвиль, максимальне значення поверхневої густини потоку енергії від них не повинне перевищувати 1 мкВт∕см².

1. Наддовгі хвилі. Довжина хвилі більше 10⁴ м.

Напруженість ЕМП у діапазоні частот 3 00...30 00 Гц на робочих місцях персоналу протягом робочого дня не повинна перевищувати встановлених гранично припустимих рівнів (ГПР):

– за електричною складовою 50 В/м;

– за магнітною складовою 5 А/м.

2. Радіохвилі довгі. Довжина хвиль знаходиться у межах від 10⁴…10³ м. Частота коливань f = 3∙104…3∙105 Гц. Довгі радіохвилі проходять крізь організм лю­дини, не затримуючись. Напруженість ЕМП у діапазоні частот 30 000…300 000 Гц на робочих місцях персоналу протягом робочого дня не повинна перевищувати встановлених ГПР:

– за електричною складовою 50 В/м;

– за магнітною складовою 5 А/м.

3. Радіохвилі середні. Довжина хвиль знаходиться у межах від 10³…10² м. Частота коливань f = 3∙10⁵…3∙10⁶ Гц. Середні радіохвилі проходять крізь організм людини, не затримуючись. Напруженість ЕМП у діапазоні частот 3∙10⁵…3∙10⁶ Гц на робочих місцях персоналу протягом робочого дня не повинна перевищувати встановлених ГПР:

– за електричною складовою 20 В/м;

– за магнітною складовою 0,3 А/м.

4. Радіохвилі короткі. Довжина хвиль знаходиться у межах від 10²…10 м. Частота коливань f = 3∙10⁶…3∙10⁷ Гц, 30–40 % коротких радіохвиль поглинаються організмом людини. Напруженість ЕМП у діапазоні частот 3∙10⁶...3∙10⁷ Гц на робочих місцях персоналу протягом робочого дня не повинна перевищувати встановлених ГПР:

– за електричною складовою 5 В/м;

– за магнітною складовою 0,3 А/м.

5. метрові хвилі. Довжина хвиль знаходиться у межах від 10…1,0 м. Частота коливань f = 3∙10⁷…3∙10⁸ Гц, 100 % ультракоротких радіохвиль поглинаються шкірою людини. Напруженість ЕМП у діапазоні частот 3∙10⁷…3∙10⁸ Гц на робочих місцях персоналу протягом робочого дня не повинна перевищувати встановлених ГПР:

– за електричною складовою 5 В/м;

– за магнітною складовою 0,3 А/м.

6. дециметрові хвилі (УВЧ-хвилі). Довжина хвиль знаходиться у межах від 1…0,1 м. Частота коливань f = 3∙10⁸…3∙10⁹ Гц, 100 % ультракоротких радіохвиль поглинаються шкірою людини. ЕМП ультракоротких радіочастот варто оцінювати за значенням поверхневої густини потоку енергії випромінювання.

Максимальне значення поверхневої густини потоку енергії не повинне перевищувати 10 мкВт∕см². Для населення, яке професійно не пов’язане з джерелами ультракоротких радіохвиль, максимальне значення поверхневої густини потоку енергії не повинне перевищувати 1 мкВт∕см². Напруженість ЕМП у діапазоні частот 3∙10⁸…3∙10⁹ Гц на робочих місцях персоналу протягом робочого дня не повинна перевищувати встановлених ГПР:

– за електричною складовою 5 В/м;

– за магнітною складовою 0,3 А/м.

7. сантиметрові хвилі (НВЧ-хвилі). Довжина хвиль знаходиться у межах від 0,1...0,01 м. Частота коливань f = 3∙10⁹...3∙10¹⁰ Гц. НВЧ-радіохвилі поглинаються шкірою людини на 100 %. Максимальне значення поверхневої густини потоку енергії не повинне перевищувати 10 мкВт∕см². Для населення, яке професійно не пов’язане з джерелами ультракоротких радіохвиль, максимальне значення поверхневої густини потоку енергії не повинне перевищувати 1 мкВт∕см². НВЧ-хвилі справляють на людину подвійну дію. По-перше, вони поглинаються молекулами води, які нагріваються, змінюючи температуру організму. По-друге, вони впливають на передачу сигналів від головного мозку людини до внутрішніх органів та клітин, порушуючи функціонування інформаційної системи. Це призводить до різноманітних захворювань, у тому числі онкологічних. Напруженість ЕМП у діапазоні частот 3∙10⁹...3∙10¹⁰ Гц на робочих місцях персоналу протягом робочого дня не повинна перевищувати встановлених ГПР:

– за електричною складовою 5 В/м;

– за магнітною складовою 0,3 А/м.

8. Міліметрові хвилі (КВЧ-хвилі). Довжина хвиль знаходиться у межах від 0,01...0,001 м. Частота коливань f = 3∙10¹⁰...3∙10¹¹ Гц. КВЧ-радіохвилі поглинаються шкірою людини на 100 %. Максимальне значення поверхневої густини потоку енергії не повинне перевищувати 10 мкВт∕см². Для населення, яке професійно не пов’язане з джерелами ультракоротких радіохвиль, максимальне значення поверхневої густини потоку енергії не повинне перевищувати 1 мкВт∕см². Напруженість ЕМП у діапазоні частот 3∙10¹⁰...3∙10¹¹ Гц на робочих місцях персоналу протягом робочого дня не повинна перевищувати встановлених ГПР:

– за електричною складовою 5 В/м;

– за магнітною складовою 0,3 А/м.

9. субміліметрові хвилі (гВЧ-хвилі). Довжина хвиль знаходиться у
межах 0,001...0,0001 м. Частота коливань f = 3∙10¹¹...3∙10¹² Гц. гВЧ-радіохвилі
поглинаються шкірою людини на 100 %. Максимальне значення поверхневої
густини потоку енергії не повинне перевищувати 10 мкВт∕см². Для населення, яке професійно не пов’язане з джерелами ультракоротких радіохвиль, максимальне значення поверхневої густини потоку енергії не повинне перевищувати 1 мкВт∕см². Напруженість ЕМП у діапазоні частот 3∙10¹¹...3∙10¹² Гц на робочих місцях персоналу протягом робочого дня не повинна перевищувати встановлених ГПР:

– за електричною складовою 5 В/м;

– за магнітною складовою 0,3 А/м.

Інтенсивність ЕМП радіопередавальних пристроїв залежить від їх потужності, конструктивних особливостей антенних систем і способів їх встановлення, рельєфу місцевості. Вона може бути визначена не лише інструментальними, але й розрахунковими методами, що дає можливість завчасно вирішити питання про раціональне розміщення радіолокаційного об’єкта, а також передбачити захисні заходи від дії ЕМП.

Існують гранично припустимі рівні електричної складової напруженості поля для населення, які вимірюються у В/м. Крім того, діють Санітарні правила при роботі з джерелами електромагнітного поля високої та ультрависокої
частоти. Для зменшення дії ЕМП на екосистеми та населення, яке перебуває у зоні дії радіолокаційних засобів, необхідно здійснювати ряд захисних заходів:
організаційних, інженерно-технічних та лікувально-профілактичних заходів
захисту людини.

Інженерно-технічні заходи ґрунтуються на засобах зниження інтенсивності опромінення електромагнітними полями. На стадії проектування має бути забезпечене таке взаємне розташування випромінюючих об’єктів та осіб, що зазнають опромінювання, яке б зводило до мінімуму інтенсивність опромінення. Оскільки повністю уникнути опромінення неможливо, потрібно зменшити ймовірність перебування людей у зоні високої інтенсивності ЕМП і
обмежити час перебування під опроміненням.

Інженерно-технічні заходи поділяються на засоби колективного, ло­кального та індивідуального захисту.

Колективний захист забезпечує захист великих районів від ЕМП. При цьому, як правило, використовуються екрани або розташування антен здійснюється на підвищеній місцевості. Аналогічний результат дає відповідне орієнтування діаграми спрямованості, особливо високо спрямованих антен, наприклад, шляхом збільшення висоти антени. Ефективність такого засобу захисту зменшується зі зростанням відстані.

При захисті від випромінювання шляхом застосування екранів, необхідно враховувати затухання хвилі при проходженні через екран (наприклад, лісову смугу), а також дифракційні явища на верхній і бокових кромках екрана, які збільшують інтенсивність ЕМП за екраном.

Досить ефективним є локальний захист, який ґрунтується на застосуванні радіозахисних матеріалів, що забезпечують високе поглинання енергії випромінювання матеріалом і відбиття від його поверхні. Для екранування шляхом загородження використовують металеві листи зі сталі, міді, алюмінію товщиною від декількох міліметрів і більше та сітки з розміром чарунки, рівним
довжині хвилі випромінювання, поділеним на 8–10, які мають бути ретельно
заземлені.

Ефективність екранування свідчить, у скільки разів послаблюється напруженість поля після застосування екрана. Металеві листи зі сталі, міді, алюмінію товщиною від декількох міліметрів послаблюють напруженість поля від 2,5^.10⁶ до 10¹² разів.

Поряд з відбиваючими екранами широко застосовуються екрани з матеріалів, які поглинають випромінювання (найчастіше застосовуються матеріали на основі вуглецю, води), причому поверхня екрана робиться шорсткою,
ребристою чи шилоподібною. Чим менший електричний опір матеріалу, тим краще він буде екранувати радіохвилі. Для зменшення дії ЕМП організовують санітарно-захисні зони, які поділяються на зону суворого режиму і зону обмеженого користування.

Розміри санітарно-захисних зон для радіолокаційних станцій (РЛС)
залежать від гранично допустимого рівня напруженості ЕМП, призначення і
потужності об’єкта, діаграми спрямованості об’єкта, висоти встановлення антени над рівнем землі та кутів випромінювання, рельєфу місцевості. Межі санітарно-захисної зони для ряду РЛС встановлюють розрахунковим шляхом і
уточнюють проведенням контрольних замірів ЕМП на місцевості. РЛС встановлюється на відстані не менше 2 000 м від околиць населених пунктів міського типу і не менше 1 000 м від населених пунктів сільського типу, що зумовлюється необхідністю організації санітарно-захисної зони і технічними характеристиками РЛС.

Індивідуальний захист полягає у використанні костюмів, спецодягу з радіозахисної тканини, захисту приміщень від зовнішнього випромінювання шляхом обклеювання стін металізованими шпалерами, закриття вікон металевими сітками, металізованими шторами. Опромінення у такому приміщенні зводиться до мінімуму, але відбите від екранів випромінювання перерозподіляється у просторі та потрапляє на інші об’єкти. Для персоналу, який обслуговує РЛС, надійний захист від дії ЕМП забезпечується шляхом екранування апаратури та рядом інших конструктивних особливостей станції.

Засоби індивідуального захисту є досить ефективними, але вони застосовуються тільки у тих випадках, коли інші захисні заходи не досить ефективні або їх неможливо застосовувати: наприклад, при проходженні людини через зону підвищеної інтенсивності випромінювання, при ремонтних роботах в аварійних ситуаціях, під час короткочасного контролю та вимірювання інтенсивності опромінення.

У разі необхідності проведення робіт на більш близьких відстанях при роботі РЛС на випромінювання працівники зобов’язані користуватися індивідуальними захисними засобами (одяг з металізованих тканин з розміром
квад­ратної чарунки, що дорівнює довжині хвилі, поділеної на 10, з радіопоглинаючих матеріалів). Крім одягу, необхідні захисні окуляри з металевим
запиленням, рукавиці та ін.

ЕЛЕКТРОН (е) – стабільна елементарна частинка з негативним електричним зарядом е ≈ 1,602·10^–19 Кл, масою спокою m_е = 9,1095·10^–31 кг. Належить до класу лептонів.

ЕЛЕКТРОН-ВОЛЬТ – одиниця вимірювання енергії квантів і елемен­тарних частинок (1 еВ – це енергія, яку набуває частинка, що має одиничний
елементарний заряд при проходженні різниці потенціалів в 1 В). 1 еВ = 1,60219×10^–19 Дж. Залежно від енергії випромінювання радіонукліда оцінюють його небезпеку для людини. Для іонізації атомів, з яких складається людина, досить енергії радіоактивного випромінювання 10 еВ.

ЕЛЕКТРОФІЛЬТРИ– апарати для очищення газів за допомогою іонізаційного високовольтного заряду. Запилений газ надходить у корпус електрофільтра, іонізується біля коронуючого електрода і осідає на стінках корпусу, який має відмінний від коронуючого електрода заряд. Потім надходить у пилозбірні бункери. Процент уловлювання пилу розміром 5–100 мкм в електрофільтрах становить 95–98 %. Напруга між електродами досягає 50–70 кВ.

ЕЛЕКТРОФЛОТАЦІЯ– метод флотаційного очищення стічних вод від зважених частинок за допомогою бульбашок газу, утворених під час електролізу води. При використанні розчинних електродів електрофлотацію використовують разом з електрокоагуляцією, що сприяє ефективному виділенню забруднюючих речовин з бульбашками газу.

ЕЛЕМЕНТ РАДІОАКТИВНИЙ– хімічний елемент, де всі ізотопи мають нестійкі атомні ядра, які перетворюються на ядра інших елементів, що супроводжується випусканням ядерних випромінювань. До Е. р. відносять технецій, прометій та усі наступні за ним елементи в періодичній системі Д. І. Менделєєва. Суттєве значення в забрудненні середовища мають радіоактивні гази, особливо радон.

ЕЛЕМЕНТАРНІ ЧАСТИНКИ– частинки, що входять до складу атомного ядра. Крім елементарних частинок, що входять до складу атомів, а саме протонів, нейтронів і електронів, нині відомо понад 200 елементарних частинок. Чимало з них виникає внаслідок взаємодії космічного випромінювання з атмосферою Землі. В експериментах з розщеплення ядер, що проводилися з використанням прискорювачів, також був відкритий ряд нових частинок. Елементарні частинки поділяються на:

– лептони – слабо взаємодіючі частинки;

– адрони (мезони, баріони) – сильно взаємодіючі частинки.

Існує гіпотеза, згідно з якою сильно взаємодіючі частинки (адрони) складаються зі ще менших елементарних частинок (так званих кварків).

В усіх елементарних частинках існують так звані античастинки, які мають протилежний електричний заряд і магнітний момент порівняно з відповідною частинкою; античастинки позначаються рискою над символом.

При зіткненні частинки з античастинкою відбувається їх анігіляція: обидві частинки перетворюються на γ-випромінювання або більш легкі частинки інших типів. Зворотний процес називають процесом утворення пар.

Хоча фотон, або γ-квант, як «частинка світла», не має маси спокою, він являє собою одну з елементарних частинок.

ЕНВАЙРОНМЕНТАЛЬНІСТЬ– способи і методи очищення води, повітря, ґрунту, технічні прийоми охорони і покращення середовища.

ЕНДОГЕННІ ПРОЦЕСИ– екологічні процеси, зумовлені впливом внутрішніх сил Землі (газоутворення, коливальні рухи земної кори, землетруси, магматичні процеси тощо).

ЕПІТЕЛІЙ – клітини подовженої форми, що покривають слизову обо­лон­ку ока, порожнину рота тощо.

ЕРОЗІЯ ҐРУНТІВ– руйнування поверхні ґрунтів і гірських порід з порушенням їх цілісності та зміною фізико-хімічних властивостей. Причиною ерозії може бути вітер, вода, перепади температур, діяльність людини і
тварин.

 

ЗАБРУДНЕННЯ– внесення до навколишнього середовища нових фі­зич­них, хімічних, хвильових, біологічних та інших речовин або випромінювань, що негативно впливають на самопочуття людини та розвиток біосфери. Може бути антропогенним (під впливом людини), або природним (внаслідок вулка­нічної дії, лісових пожеж та інших явищ).

ЗАБРУДНЕННЯ АНТРОПОГЕННЕ – забруднення, спричинене господарською діяльністю людини.

ЗАБРУДНЕННЯ БІОГЕННЕ (біотичне)– поширення небажаних для людей біогенних речовин, які раніше не спостерігалися.

ЗАБРУДНЕННЯ ЕЛЕКТРОМАГНІТНЕ– форма фізичного забруднення внаслідок зміни електромагнітних властивостей середовища (від ліній електропередач, трансформаторних підстанцій, радіо- і телевізійних антен, деяких промислових установок). Воно призводить до порушення роботи
електричних систем, а також змін у клітинних і молекулярних структурах
організмів.

ЗАБРУДНЕННЯ ТЕПЛОВЕ– форма фізичного забруднення в результаті промислових викидів, нагрітих газів, повітря і теплої води.

ЗАБРУДНЕННЯ ФІЗИЧНЕ– забруднення, пов’язане зі зміною фізичних параметрів середовища: температурних (теплове), хвильових (шумове, електромагнітне забруднення), радіаційних (радіаційне, радіоактивне забруднення) тощо.

ЗАБРУДНЮВАЧ– забруднююча речовина (природна або антропогенна) фізичної, хімічної, біологічної або інформаційної природи, що потрапляє або виникає в навколишньому середовищі в кількостях, які перевищують рівні середнього природного фону.

ЗАГАЛЬНА РАДІАЦІЙНА АВАРІЯ– порушення в роботі радіаційно небезпечного об’єкта, під час якого стався вихід радіоактивних продуктів за межі санітарно-захисної зони об’єкта в кількостях, що призводять до радіоактивного забруднення вище встановлених норм прилеглої території і можливого опромінення населення, що проживає на ній. Залежно від можливості завчасного передбачення виникнення аварії і здійснення необхідних підготовчих
заходів, аварії можуть бути розділені на проектні та позапроектні.

ЗАКОН УКРАЇНИ «ПРО ОХОРОНУ НАВКОЛИШНЬОГО ПРИ­РОД­НОГО СЕРЕДОВИЩА» – документ, який визначає основні положення щодо реалізації конституційного права громадян на екологічну безпеку та
заходи щодо її забезпечення.

У Законі надано поняття зон надзвичайних екологічних ситуацій (екологічної катастрофи та підвищеної екологічної небезпеки). Встановлена дисциплінарна, адміністративна, цивільна і кримінальна відповідальність за екологічні правопорушення.

Закон «Про охорону навколишнього природного середовища», прийнятий Верховною Радою 25 червня 1991 р. У законі встановлені принципи охорони навколишнього природного середовища:

– пріоритетність вимог екологічної безпеки;

– гарантування екологічно безпечного становища для життя і здоров’я людей;

– екологізація матеріального виробництва;

– науково обґрунтоване узгодження екологічних, економічних та соці­альних інтересів суспільства;

– збереження просторової та видової різноманітності та цілісності природних об’єктів і комплексів;

– гласність і демократизм при прийнятті рішень, реалізація яких впливає на стан навколишнього середовища, формування у населення екологічного світогляду;

– науково обґрунтоване нормування впливу господарської та іншої діяльності на навколишнє середовище;

– стягнення плати за спеціальне використання природних ресурсів, за забруднення навколишнього природного середовища та погіршення якості природних ресурсів;

– вирішення проблем охорони навколишнього середовища на основі широкого міжнародного співробітництва.

Закон закріплює екологічні права і обов’язки громадян України:

– право на безпечне для життя і здоров’я навколишнє середовище;

– участь в обговоренні проектів законодавчих актів, матеріалів щодо розміщення, будівництва та реконструкції об’єктів, які можуть негативно вплинути на стан навколишнього середовища;

– участь у проведенні громадської екологічної експертизи;

– одержання повної та достовірної інформації про стан навколишнього природного середовища і його вплив на здоров’я населення;

– право на подання до суду позовів до державних органів, підприємств, установ, організацій і громадян про відшкодування збитків, заподіяних їх здоров’ю та майну внаслідок негативного впливу забрудненого природного середовища.

Громадяни України зобов’язані:

– берегти природу, охороняти, раціонально використовувати її багатства, здійснювати діяльність із дотриманням вимог екологічної безпеки, екологічних нормативів;

– не порушувати екологічні права і законні інтереси інших суб’єктів;

– вносити плату за спеціальне природокористування;

– компенсувати шкоду, заподіяну забрудненням та іншим негативним впливом на навколишнє середовище.

ЗАКОН УКРАЇНИ «ПРО ОХОРОНУ ПРАЦІ»– документ, який визначає основні положення щодо реалізації конституційного права працівників на охорону їх життя і здоров’я у процесі трудової діяльності, на належні, безпечні та здорові умови праці, регулює за участю відповідних органів державної влади відносини між роботодавцем і працівником з питань безпеки, гігієни праці та виробничого середовища і встановлює єдиний порядок організації охорони праці в Україні. Вводиться в дію Постановою ВР № 2695-XII від 14.10.92, ВВР, 1992, № 49, ст. 669.Стаття 2. Сфера дії Закону.Дія цього Закону поширюється на всіх юридичних та фізичних осіб, які відповідно до законодавства використовують найману працю, та на всіх працюючих.Стаття 3. Законодавство про охорону праці.Законодавство про охорону праці складається з цього Закону, Кодексу законів України про працю (322-08), Закону України «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» та прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів. Стаття 4. Державна політика в галузі охорони праці.Державна політика в галузі охорони праці визначається відповідно до Конституції України Верховною Радою України і спрямована на створення належних, безпечних і здорових умов праці, запобігання нещасним випадкам та професійним захворюванням. Державна політика в галузі охорони праці базується на принципах: – пріоритету життя і здоров’я працівників, повної відповідальності роботодавця за створення належних, безпечних і здорових умов праці; – підвищення рівня промислової безпеки шляхом забезпечення суцільного технічного контролю за станом виробництв, технологій та продукції, а також сприяння підприємствам у створенні безпечних та нешкідливих умов праці; – комплексного розв’язання завдань охорони праці на основі загальнодержавної, галузевих, регіональних програм з цього питання та з урахуванням інших напрямів економічної та соціальної політики, досягнень у галузі науки і техніки та охорони довкілля; – соціального захисту працівників, повного відшкодування збитків особам, які потерпіли від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань; – встановлення єдиних вимог з охорони праці для всіх підприємств та суб’єктів підприємницької діяльності незалежно від форм власності та видів діяльності; – адаптації трудових процесів до можливостей працівника з урахуванням його здоров’я та психологічного стану; – використання економічних методів управління охороною праці, участі держави у фінансуванні заходів щодо охорони праці, залучення добровільних внесків та інших надходжень на ці цілі, отримання яких не суперечить законодавству; – інформування населення, проведення навчання, професійної підготовки і підвищення кваліфікації працівників з питань охорони праці; – використання світового досвіду організації роботи щодо поліпшення умов і підвищення безпеки праці на основі міжнародного співробітництва.Стаття 5. Права на охорону праці під час укладання трудового договору.Умови трудового договору не можуть містити положень, що суперечать законам та іншим нормативно-правовим актам з охорони праці. Під час укладання трудового договору роботодавець повинен проінформувати працівника під розписку про умови праці та про наявність на його робочому місці небезпечних і шкідливих виробничих факторів, які ще не усунуто, можливі наслідки їх впливу на здоров’я та про права працівника на пільги і компенсації за роботу в таких умовах відповідно до законодавства і колективного договору. Працівнику не може пропонуватися робота, яка за медичним висновком протипоказана йому за станом здоров’я. Усі працівники згідно із законом підлягають загальнообов’язковому державному соціальному страхуванню від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності. Стаття 6. Права працівників на охорону праці під час роботи.Умови праці на робочому місці, безпека технологічних процесів, машин, механізмів, устаткування та інших засобів виробництва, стан засобів колективного та індивідуального захисту, що використовуються працівником, а також санітарно-побутові умови повинні відповідати вимогам законодавства. Працівник має право відмовитися від дорученої роботи, якщо створилася виробнича ситуація, небезпечна для його життя чи здоров’я або для людей, які його оточують, або для виробничого середовища чи довкілля. Він зобов’язаний негайно повідомити про це безпосереднього керівника або роботодавця. За період простою з причин, передбачених частиною другою цієї статті, які виникли не з вини працівника, за ним зберігається середній заробіток. Працівник має право розірвати трудовий договір за власним бажанням, якщо роботодавець не виконує вимоги законодавства про охорону праці, не додержується умов колективного договору з цих питань. У цьому разі працівникові виплачується вихідна допомога в розмірі, передбаченому колективним договором, але не менше тримісячного заробітку. Стаття 7. Право працівників на пільги і компенсації за важкі та шкідливі умови праці.Працівники, зайняті на роботах з важкими та шкідливими умовами праці, безоплатно забезпечуються лікувально-профілактичним харчуванням, молоком або рівноцінними харчовими продуктами, газованою солоною водою, мають право на оплачувані перерви санітарно-оздоровчого призначення, скорочення тривалості робочого часу, додаткову оплачувану відпустку, пільгову пенсію, оплату праці у підвищеному розмірі та інші пільги і компенсації, що надаються в порядку, визначеному законодавством.Роботодавець може за колективним договором (угодою, трудовим договором) за свої кошти додатково встановлювати працівникові пільги і компенсації, не передбачені законодавством. Протягом дії укладеного з працівником трудового договору роботодавець повинен, не пізніше як за 2 місяці, письмово інформувати працівника про зміни виробничих умов та розмірів пільг і компенсацій, з урахуванням тих, що надаються йому додатково. Стаття 8. Забезпечення працівників спецодягом, іншими засобами індивідуального захисту, мийними та знешкоджувальними засобами. На роботах із шкідливими і небезпечними умовами праці, а також роботах, пов’язаних із забрудненням або несприятливими метеорологічними умовами, працівникам видаються безоплатно за встановленими нормами спеціальний одяг, спеціальне взуття та інші засоби індивідуального захисту, а також мийні та знешкоджувальні засоби. Працівники, які залучаються до разових робіт, пов’язаних із ліквідацією наслідків аварій, стихійного лиха тощо, що не передбачені трудовим договором, повинні бути забезпечені зазначеними засобами. Роботодавець зобов’язаний забезпечити за свій рахунок придбання, комп­лектування, видачу та утримання засобів індивідуального захисту відповідно до нормативно-правових актів з охорони праці та колективного договору.У разі передчасного зношення цих засобів не з вини працівника роботодавець зобов’язаний замінити їх за свій рахунок. У разі придбання працівником спецодягу, інших засобів індивідуального захисту, мийних та знешкоджувальних засобів за свої кошти роботодавець зобов’язаний компенсувати всі витрати на умовах, передбачених колективним договором.Стаття 9. Відшкодування шкоди у разі ушкодження здоров’я працівників або у разі їх смерті.Відшкодування шкоди, заподіяної працівникові внаслідок ушкодження його здоров’я або у разі смерті працівника, здійснюється Фондом соціального страхування від нещасних випадків відповідно до Закону України «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на
виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працез­датності».Час перебування на інвалідності у зв’язку з нещасним випадком на виробництві або професійним захворюванням зараховується до стажу роботи для призначення пенсії за віком, а також до стажу роботи із шкідливими умовами, який дає право на призначення пенсії на пільгових умовах і в пільгових розмірах у порядку, встановленому законом. Стаття 10. Охорона праці жінок.Забороняється застосування праці жінок на важких роботах і на роботах із шкідливими або небезпечними умовами праці, на підземних роботах, крім деяких підземних робіт (нефізичних робіт або робіт, пов’язаних із санітарним та побутовим обслуговуванням), а також залучення жінок до підіймання і переміщення речей, маса яких перевищує встановлені для них граничні норми, відповідно до переліку важких робіт і робіт із шкідливими і небезпечними умовами праці, граничних норм підіймання і переміщення важких речей, що затверджуються спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади у галузі охорони здоров’я. Праця вагітних жінок і жінок, які мають неповнолітню дитину, регулюється законодавством. Стаття 11. Охорона праці неповнолітніх.Не допускається залучення неповнолітніх до праці на важких роботах і на роботах із шкідливими або небезпечними умовами праці, на підземних роботах, до нічних, надурочних робіт та робіт у вихідні дні, а також до підіймання і переміщення речей, маса яких перевищує встановлені для них граничні норми, відповідно до переліку важких робіт і робіт із шкідливими і небезпечними умовами праці, граничних норм підіймання і переміщення важких речей, що затверджуються спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади у галузі охорони здоров’я. Неповнолітні приймаються на роботу лише після попереднього медичного огляду. Стаття 13. Управління охороною праці та обов’язки роботодавця.Роботодавець зобов’язаний створити на робочому місці в кожному струк­турному підрозділі умови праці відповідно до нормативно-правових актів, а також забезпечити додержання вимог законодавства щодо прав працівників у галузі охорони праці. З цією метою роботодавець забезпечує функціонування системи управління охороною праці, а саме: – створює відповідні служби і призначає посадових осіб, які забезпечують вирішення конкретних питань охорони праці, затверджує інструкції про їх обов’язки, права та відповідальність за виконання покладених на них функцій, а також контролює їх додержання; – розробляє за участю сторін колективного договору і реалізує комплексні заходи для досягнення встановлених нормативів та підвищення існуючого рівня охорони праці; – забезпечує виконання необхідних профілактичних заходів відповідно до обставин, що змінюються; – впроваджує прогресивні технології, досягнення науки і техніки, засоби механізації та автоматизації виробництва, вимоги ергономіки, позитивний
досвід з охорони праці тощо; – забезпечує належне утримання будівель і споруд, виробничого обладнання та устаткування, моніторинг за їх технічним станом; – забезпечує усунення причин, що призводять до нещасних випадків, професійних захворювань, та здійснення профілактичних заходів, визначених комісіями за підсумками розслідування цих причин; – організовує проведення аудиту охорони праці, лабораторних досліджень умов праці, оцінку технічного стану виробничого обладнання та устаткування, атестацій робочих місць на відповідність нормативно-правовим актам з охорони праці в порядку і строки, що визначаються законодавством, та за їх підсумками вживає заходів до усунення небезпечних і шкідливих для здоров’я виробничих факторів; – розробляє і затверджує положення, інструкції, інші акти з охорони праці, що діють у межах підприємства (далі – акти підприємства), та встановлюють правила виконання робіт і поведінки працівників на території підприємства, у виробничих приміщеннях,– здійснює контроль за додержанням працівником технологічних процесів, правил поводження з машинами, механізмами, устаткуванням та іншими засобами виробництва, використанням засобів колективного та індивідуального захисту, виконанням робіт відповідно до вимог з охорони праці; – вживає термінових заходів для допомоги потерпілим, залучає за необхідності професійні аварійно-рятувальні формування у разі виникнення на підприємстві аварій та нещасних випадків. Роботодавець несе безпосередню відповідальність за порушення зазначених вимог. Стаття 14. Обов’язки працівника щодо додержання вимог нормативно-правових актів з охорони праці. Працівник зобов’язаний: – дбати про особисту безпеку і здоров’я, а також про безпеку і здоров’я оточуючих людей у процесі виконання будь-яких робіт чи під час перебування на території підприємства; – знати і виконувати вимоги нормативно-правових актів з охорони праці, правила поводження з машинами, механізмами, устаткуванням та іншими засобами виробництва, користуватися засобами колективного та індивідуального захисту.Працівник несе безпосередню відповідальність за порушення зазначених вимог.Стаття 15. Служба охорони праці на підприємстві.На підприємстві з кількістю працюючих 50 і більше осіб роботодавець створює службу охорони праці відповідно до типового положення, що затверджується спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади з питань нагляду за охороною праці. На підприємстві з кількістю працюючих менше 50 осіб функції служби охорони праці можуть виконувати в порядку сумісництва особи, які мають відповідну підготовку. На підприємстві з кількістю працюючих менше 20 осіб для виконання функцій служби охорони праці можуть залучатися сторонні спеціалісти на договірних засадах, які мають відповідну підготовку. Служба охорони праці підпорядковується безпосередньо роботодавцю. Керівники та спеціалісти служби охорони праці за своєю посадою і заробітною платою прирівнюються до керівників і спеціалістів основних виробничо-технічних служб.Спеціалісти служби охорони праці у разі виявлення порушень охорони праці мають право: – видавати керівникам структурних підрозділів підприємства обов’язкові для виконання приписи щодо усунення наявних недоліків, одержувати від них необхідні відомості, документацію і пояснення з питань охорони праці; – вимагати відсторонення від роботи осіб, які не пройшли передбачених законодавством медичного огляду, навчання, інструктажу, перевірки знань і не мають допуску до відповідних робіт або не виконують вимог нормативно-правових актів з охорони праці; – зупиняти роботу виробництва, дільниці, машин, механізмів, устаткування та інших засобів виробництва у разі порушень, які створюють загрозу життю або здоров’ю працюючих; – надсилати роботодавцю подання про притягнення до відповідальності працівників, які порушують вимоги щодо охорони праці. Припис спеціаліста з охорони праці може скасувати лише роботодавець. Ліквідація служби охорони праці допускається тільки у разі ліквідації підприємства чи припинення використання найманої праці фізичною особою. Стаття 18. Навчання з питань охорони праці.Працівники під час прийняття на роботу і в процесі роботи повинні проходити за рахунок роботодавця інструктаж, навчання з питань охорони праці, з надання першої медичної допомоги потерпілим від нещасних випадків і правил поведінки у разі виникнення аварії. Працівники, зайняті на роботах з підвищеною небезпекою або там, де є потреба у професійному доборі, повинні щороку проходити за рахунок роботодавця спеціальне навчання і перевірку знань відповідних нормативно-правових актів з охорони праці. Стаття 20. Регулювання охорони праці у колективному договорі, угоді.У колективному договорі, угоді сторони передбачають забезпечення працівникам соціальних гарантій у галузі охорони праці на рівні, не нижчому за передбачений законодавством, їх обов’язки, а також комплексні заходи щодо досягнення встановлених нормативів безпеки, гігієни праці та виробничого середовища, підвищення існуючого рівня охорони праці, запобігання випадкам виробничого травматизму, професійного захворювання, аваріям і пожежам, визначають обсяги та джерела фінансування зазначених заходів. Стаття 21. Додержання вимог щодо охорони праці під час проектування, будівництва (виготовлення) та реконструкції підприємств, об’єктів і засобів виробництва.Виробничі будівлі, споруди, машини, механізми, устаткування, транспортні засоби, що вводяться в дію після будівництва (виготовлення) або реконструкції, капітального ремонту тощо, та технологічні процеси повинні відповідати вимогам нормативно-правових актів з охорони праці. Стаття 22. Розслідування та облік нещасних випадків, професійних захворювань і аварій.Роботодавець повинен організовувати розслідування та вести облік нещасних випадків, професійних захворювань і аварій відповідно до положення, що затверджується Кабінетом Міністрів України за погодженням з всеукраїнськими об’єднаннями профспілок. За підсумками розслідування нещасного випадку, професійного захворювання або аварії роботодавець складає акт за встановленою формою, один примірник якого він зобов’язаний видати потерпілому або іншій заінтересованій особі не пізніше трьох днів з моменту закінчення розслідування. У разі відмови роботодавця скласти акт про нещасний випадок чи незгоди потерпілого з його змістом питання вирішуються посадовою особою органу державного нагляду за охороною праці, рішення якої є обов’язковим для роботодавця. Рішення посадової особи органу державного нагляду за охороною праці може бути оскаржене у судовому порядку.Стаття 26. Відшкодування юридичним, фізичним особам і державі збитків, завданих порушенням вимог з охорони праці.Роботодавець зобов’язаний відшкодувати збитки, завдані порушенням вимог з охорони праці іншим юридичним, фізичним особам і державі, на загальних підставах, передбачених законом. Роботодавець відшкодовує витрати на проведення робіт з рятування потерпілих під час аварії та ліквідації її наслідків, на розслідування і проведення експертизи причин аварії, нещасного випадку або професійного захворювання, на складання санітарно-гігієнічної характеристики умов праці осіб, які проходять обстеження щодо наявності професійного захворювання, а також інші витрати, передбачені законодавством.

ЗАПРОЕКТНА РАДІАЦІЙНА АВАРІЯ– аварія, спричинена неврахованими початковими подіями, яка супроводжується додатковими, порівняно з проектними аваріями, відмовами систем безпеки понад одиничної відмови і помилковими діями персоналу, що в результаті призводить до важких наслідків, у тому числі може призвести до розплавлення активної зони.

ЗАРАЖЕННЯ РАДІОАКТИВНЕ– забруднення повітря, води, продуктів харчування, території, а також внутрішніх органів живих істот матеріалами, які містять радіоактивні ізотопи. З. р. є наслідком ядерних вибухів або аварій ядерних реакторів, може також спостерігатися поблизу сховищ радіоактивних відходів. З. р. дуже небезпечне для живих організмів. При зовнішньому зараженні особливо небезпечним є гама-випромінювання, а мірою зараження є доза опромінення. При внутрішньому зараженні вирішальне значення мають альфа- і бета-випромінювання.

ЗАСТОСУВАННЯ РАДІОАКТИВНИХ НУКЛІДІВ– використання радіоактивних ізотопів у різних галузях науки і техніки. В основному використовуються джерела β- і γ-випромінювань. Методи їх застосування можуть бути різними.

Методи просвічування: контроль заповнення та ін.; безконтактне вимірювання товщини і густини; неруйнівний контроль якості виробів на вироб­ництві (гамма-дефектоскопія).

Методи опромінення: створення іонізації в газах (вакуумметри, запобігання накопиченню електростатичного розряду тощо); створення дефектів
твер­дих тіл (структурні зміни в пластмасах); опромінення (променева терапія) при пухлинних захворюваннях (кобальт-60).

Методи «мічених атомів» (методи індикації): використання «мічених атомів» у біологічних і медичних дослідженнях; контроль зношення.

ЗАХИСНІ МАТЕРІАЛИ– матеріали, що застосовуються для захисту від усіх видів випромінювання, наприклад, свинець, сталь, бетон, тобто матеріали з високою густиною. Для захисту від потоку нейтронів застосовують шар води або поліетилену тобто матеріали, які складаються з легких атомів.

ЗАХИСТ ВІД РАДІОАКТИВНОГО ВИПРОМІНЮВАННЯ– комплекс заходів, що знижують вплив випромінювання на живий організм.

Оскільки будь-яке іонізуюче випромінювання має велику небезпеку, в законодавчому порядку використовуються широкі запобіжні засоби. Передусім, встановлені максимально допустимі еквівалентні дози.

Максимальна еквівалентна доза D_e становить 5 бер за рік для персоналу, який працює із джерелами іонізуючого випромінювання. Це значення допустиме лише у тому випадку, якщо дотримуються такі граничні значення: 3 бер за 13 тижнів при сумарній дозі 5 бер за рік для людей старших 18 років.

Ці величини встановлені для осіб, які зазнають опромінення внаслідок своєї професії, і для яких здійснюється персональний дозиметричний контроль. Для осіб, що працюють з іонізуючим випромінюванням час від часу, допустима доза становить 1/10 зазначених величини.

Всі ці значення стосуються опромінення тіла взагалі.

ЗАХИСТ ЧАСОМ – зменшення впливу шкідливих факторів виробничого середовища і трудового процесу на працюючих за рахунок обмеження часу їхньої дії.

ЗБРОЯ ЕКОЛОГІЧНА– фізичний, хімічний, біологічний вплив на екологічні системи або їх елементи з метою їх знищення. Відповідно руйнування екосистем або їх частин призводить до загибелі людей або серйозного порушення їх здоров’я. Сьогодні екологічна зброя може включати в себе: хімічну (іприт, діоксид тощо), біологічну (сибірська виразка, чума і нові види бактерій, які утворилися за допомогою генної інженерії), ядерну, радіологічну (руйнування могильників з ядерними відходами атомних електростанцій, розпилювання радіоактивних речовин над територією супротивника) та інші види зброї. До нового напряму екологічної зброї можна віднести перенесення на територію передбачуваного супротивника екологічно небезпечних виробництв (наприклад, заводів з переробки ядерного палива, укладання контрактів на захоронення на його території високотоксичних відходів
тощо). Помилкою військових спеціалістів у багатьох країнах є нерозуміння
того, що екологічні наслідки застосування сучасної зброї можуть призвести до загибелі усієї цивілізації. Нині для держав планети розумне співробіт­ництво і розв’язання загальних екологічних проблем значно важливіше за конкуренцію і гонку озброєння.

ЗЕМЛЕТРУС– підземні поштовхи і коливання земної поверхні, які спричинені, головним чином, тектонічними процесами, пов’язаними зі звільненням енергії земних надр. Інтенсивність землетрусів оцінюють за кількістю балів (табл. 7).

Основними причинами нещасних випадків при землетрусі є:

– падіння цеглин, димарів, карнизів, балконів, ліпних прикрас, облицюваль­них плит, рам, освітлювальних установок, обвалення окремих частин будинку;

– падіння (особливо з верхніх поверхів) битих стекол;

– зависання і падіння на проїзну частину вулиці розірваних електропроводів;

– падіння важких предметів у квартирі;

– пожежі, спричинені витіканням газу з ушкоджених труб і замиканням електроліній;

– неконтрольовані дії людей внаслідок паніки.

Таблиця 7