Чутливість деяких організмів до іонізуючої радіації

Стійкість до опромінення і ракоподібних пояснюється присутністю в їх організмах підвищеної кількості речовин, що мають захисну дію. У раків напевно захисною дією володіють амінокислоти, аміни і дрібні поліпептиди, що беруть участь у регуляції осмотичного тиску (у ссавців регуляція осмотичного тиску здійснюється, насамперед, за допомогою іонів Na, K, Mg тощо).

Певну роль у радіочутливості відіграє кількість хромосомних наборів у клітинах організму. Передбачається, що радіочутливість клітини прямо про­порційна до маси ядра, тобто кількості ДНК.

Чутливість ссавців до іонізуючої радіації залежить від фізіологічного стану організму, умов його існування, індивідуальних особливостей. Більш чутливі до опромінення новонароджені ссавці і старі тварини, у першому випадку за рахунок підвищеної активності клітин (особливо чутливий до опромінення ембріон тварин і людини), у другому – за рахунок погіршення здатності клітини і тканин організму до відновлення. Радіочутливість теплокровних істотно підвищує вагітність.

Визначення індивідуальної радіочутливості (явище, яке досі поки ще не має достатнього пояснення) полягає в тому, що з численної групи тварин одного виду, навіть виведених шляхом близькородного схрещування, частина (хоч і незначна) може загинути від опромінення дозою, що становить менше половини ЛД_50/30, а невеликий процент тварин переживає опромінення дозою, яка вдвічі перевищує ЛД_50/30.

Ефект впливу іонізуючої радіації на організм людини і тварин залежить від низки причин, головними з яких прийнято вважати рівень поглинених доз, час опромінення і потужність доз, об’єм тканин і органів, що опромінюються, вид випромінювання.

Ступені променевого ураження, що розвиваються після опромінення, знач­ною мірою залежать від того, зазнає опромінення все тіло чи тільки його певна частина. Досить, наприклад, у собаки при опроміненні її смертельною дозою екранувати живіт з тим, щоб попередити летальний кінець. Інший приклад: при терапії злоякісних новоутворень у хворих в ураженій пухлиною тканині створюється поглинена доза, що досягає тисяч радіан, тобто доза, що у багато разів
перевищує абсолютно смертельну для людини у разі загального опромінення.

Численними дослідженнями було доведено, що ефект променевого впливу на організм залежить не тільки від поглиненої дози та її фракціонування у часі, але і значною мірою від просторового розподілу поглиненої енергії.

ДНК– дезоксирибонуклеїнова кислота – гігантська молекула, в ланцюгах якої зберігається спадкова інформація клітин.

ДОЗА В ОРГАНІ (D_Т) – середня поглинена доза в органі чи тканині, яка розраховується за формулою D_Т = ε_Т/m_Т, де ε_Т – сумарна енергія, що виділилася в органі чи тканині, m_Т – маса органа чи тканини.

ДОЗА ЕКВІВАЛЕНТНА В ОРГАНІ АБО ТКАНИНІ (Н_Т)– величина, яка визначається як добуток поглиненої дози D_Т в окремому органі або тканині на радіаційний коефіцієнт якості W_R ·H_T=D_T·W_R. Одиниця еквівалентної дози в системі SI – зиверт (Зв). 1 Зв = 100 бер. Радіаційний коефіцієнт якості дорівнює 1 для рентгенівського випромінювання, g- та b-випромінювання. Для a-частинок він дорівнює 20, повільних нейтронів – 3, швидких нейтронів – 10.

ДОЗА ЕФЕКТИВНА ЕКВІВАЛЕНТНА (Е)– сума добутків еквівалент­них доз H_T в окремих органах і тканинах на відповідний значущий коефіцієнт W_Т·Е = Σ H_T·W_Т. Вимірюється у зивертах.

ДОЗА ІЗОТОПУ, ЩО ВВОДИТЬСЯ– кількість ізотопу (за активністю), що вводиться в організм тим або іншим шляхом із розрахунку на 1 кг / 1 г ваги тіла. Виражається в мілікюрі на кілограм (мКі/кг) або мікрокюрі на грам (мкКі/г).

ДОЗА КОЛЕКТИВНА ЕКВІВАЛЕНТНА– сума індивідуальних еквівалентних доз опромінення певної групи населення за певний період часу, або сума добутків середньогрупових еквівалентних доз на число осіб у відповідних групах, що утворюють колектив, для якого вона розраховується. Одиниця вимірювання – людино-зиверт (люд.‑Зв).

ДОЗА КОЛЕКТИВНА ЕФЕКТИВНА ЕКВІВАЛЕНТНА– сума індивідуальних ефективних доз опромінення в конкретній групі населення за певний період часу, або сума добутків середньогрупових ефективних доз на кількість осіб у відповідних групах, що утворюють колектив, для якого вона розраховується. Одиниця вимірювання – людино-зиверт (люд.‑Зв).

ДОЗА ПОГЛИНЕНА (D)– відношення середньої енергії d_τ, що передана іонізуючим випромінюванням речовині в елементарному об’ємі, до маси d_m речовини в цьому об’ємі: D = d_τ/d_m. Одиниця вимірювання в системі SI – грей (Гр).

ДОЗА ТОКСИЧНА– мінімальна кількість шкідливого агента, яка призводить до помітного отруєння організму.

ДОЗИМЕТР – прилад для визначення доз радіації.

ДОЗИМЕТРІЯ – розділ прикладної ядерної фізики, яка вивчає дії іонізуючого випромінювання на об’єкти живої та неживої природи, а також методи і технічні засоби (дозиметри) для вимірювання величини, яка характеризує
цю дію.

ДОПУСТИМІ УМОВИ І ХАРАКТЕР ПРАЦІ – умови і характер праці, за яких рівень небезпечних і шкідливих виробничих факторів не перевищує встановлених гігієнічних нормативів на робочих місцях, а можливі функціональні зміни, викликані трудовим процесом, зникають за час регламентованого відпочинку протягом робочого дня або домашнього відпочинку до початку наступної зміни і не завдають несприятливого впливу в близькому і віддаленому періоді на стан здоров’я працівників та на їхнє потомство.

ДОЩ КИСЛОТНИЙ – дощові опади з показником рН < 5,6. Утворюються внаслідок взаємодії промислових викидів (двоокису сірки, азоту тощо) з атмосферною вологістю.

ЕКВІВАЛЕНТНА ДОЗА радіоактивного ВИПРОМІНЮВАННЯ – поглинена доза випромінювання, помножена на середній коефіцієнт
якості випромінювання для біологічної тканини. Вимірюється в зивертах (1 Зв = 100 бер). Наприклад, для гамма-випромінювання поглинена доза в
1 Гр відповідає еквівалентній дозі в 1 Зв. Поглинена доза для альфа-випромінювання в 1 Гр відповідає еквівалентній дозі в 20 Зв. Коефіцієнт якості випромінювання виявляє ступінь можливого руйнування біологічної тканини конкретним видом іонізуючих частинок.

Для захисту від випромінювання важливо знати вплив радіоактивного випромінювання на живу тканину. Еквівалентна доза, яка не є фізичною величиною, визначається шляхом множення поглиненої дози на перевідний коефіцієнт якості Q (табл. 5). Перевідний коефіцієнт Q до 1985 р. називався коефіцієнтом відносної біологічної ефективності (ВБЕ).

Таблиця 5