ОСНОВНІ ТЕРМІНИ ТА ВИЗНАЧЕННЯ

Основна мета атестації полягає у регулюванні відносин між власником і працівниками у галузі реалізації прав на здорові й безпечні умови праці, пільгове пенсійне забезпечення, пільги та компенсації за роботу в несприятливих умовах. Атестація робочих місць передбачає:

– виявлення на робочому місці шкідливих і небезпечних виробничих факторів та причин їх виникнення;

– дослідження санітарно-гігієнічних факторів виробничого середовища, важкості й напруженості трудового процесу на робочому місці;

– комплексну оцінку факторів виробничого середовища і характеру праці щодо відповідності їх вимогам стандартів, санітарних норм і правил;

– обґрунтування належності робочого місця до відповідної категорії за шкідливими умовами праці;

– підтвердження (встановлення) права працівників на пільгове пенсійне забезпечення, додаткову відпустку, скорочений робочий день, інші пільги і компенсації залежно від умов праці;

– перевірку правильності застосування списків виробництв, робіт, професій, посад і показників, що дають право на пільгове пенсійне забезпечення;

– розв’язання спорів, які можуть виникнути між юридичними особами і громадянами (працівниками) стосовно умов праці, пільг і компенсацій;

– розроблення комплексу заходів з оптимізації рівня гігієни і безпеки,
характеру праці й оздоровлення працівників;

– вивчення відповідності умов праці рівневі розвитку техніки і техно­логії, удосконалення порядку та умов установлення і призначення пільг і
компенсацій.

Для вирішення завдань атестації з обґрунтування належності робочого місця до відповідної категорії за шкідливими умовами праці необхідно визначити класи робіт. Існують такі класи робіт:

1 клас  ОПТИМАЛЬНІ умови праці – такі умови, за яких зберігається не лише здоров’я працівників, а й створюються передумови для підтримання
високого рівня працездатності. Оптимальні гігієнічні нормативи виробничих
факторів встановлені для мікроклімату і факторів трудового процесу. Для
інших факторів за оптимальні умовно приймаються такі умови праці, за яких
несприятливі фактори виробничого середовища не перевищують рівнів, що
вважаються безпечними для населення.

2 клас  ПРИПУСТИМІ умови праці  характеризуються такими рівнями факторів виробничого середовища і трудового процесу, які не перевищують встановлених гігієнічних нормативів. Можливі зміни функціонального стану організму відновлюються за час регламентованого відпочинку або до початку наступної зміни та не мають несприятливого впливу на стан здоров’я працівників та їх потомство в найближчому і віддаленому періодах.

3 клас  ШКІДЛИВІ умови праці  характеризуються такими рівнями шкідливих виробничих факторів, які перевищують гігієнічні нормативи і здатні чинити несприятливий вплив на організм працівника та/або його потомство. Шкідливі умови праці за ступенем перевищення гігієнічних нормативів та виразності можливих змін в організмі працівників поділяються на 4 ступені:

1 ступінь (3.1) – умови праці характеризуються такими рівнями шкідливих факторів виробничого середовища та трудового процесу, які, як правило, спричиняють функціональні зміни, що виходять за межі фізіологічних коливань (останні відновлюються за тривалішої, ніж початок наступної зміни, перерви контакту зі шкідливими факторами) та збільшують ризик погіршення
здоров’я;

2 ступінь (3.2) – умови праці характеризуються такими рівнями шкідливих факторів виробничого середовища і трудового процесу, які здатні спричинити стійкі функціональні порушення, призводять у більшості випадків до зростання виробничо-обумовленої захворюваності, появи окремих ознак або легких форм професійної патології (як правило, без втрати професійної працездатності), що виникають після тривалої експозиції (10 років та більше);

3 ступінь (3.3) – умови праці характеризуються такими рівнями шкідливих факторів виробничого середовища і трудового процесу, які призводять, окрім зростання виробничо-обумовленої захворюваності, до розвитку професійних захворювань, як правило, легкого та середнього ступенів важкості (із втратою професійної працездатності в період трудової діяльності);

4 ступінь (3.4) – умови праці характеризуються такими рівнями шкідливих факторів виробничого середовища і трудового процесу, які здатні призводити до значного зростання хронічної патології та рівнів захворюваності з тимчасовою втратою працездатності, а також до розвитку важких форм професійних захворювань (із втратою загальної працездатності).

4 клас  НЕБЕЗПЕЧНІ (ЕКСТРЕМАЛЬНІ)  умови праці характеризуються такими рівнями шкідливих факторів виробничого середовища і трудового процесу, вплив яких протягом робочої зміни (або ж її частини) створює загрозу для життя, високий ризик виникнення важких форм гострих професійних
захворювань.

АТМОСФЕРА (Землі)– газоподібна оболонка планети, що складається із суміші різних газів і має висоту 1,5–2 тис. км. А.регулює клімат Землі, оберігаючи її від різкого нагрівання й охолодження, затримує шкідливе космічне випромінювання і потік метеоритних тіл. Середній тиск атмосфери на рівні моря – 1 013 мБ (1 мБ = 100 Н/м²). Виділяють п’ять основних шарів атмосфери: тропосферу (до висоти 17 км над поверхнею Землі), стратосферу (висота до 40 км), мезосферу (висота до 80 км), термосферу (іоносферу) – понад 80 км (до 800–1 000 км) та озоновий шар. Тропосфера містить основну масу всіх газів атмосфери. На висоті 10–60 км (максимум 20–25 км) розташований захисний озоновий шар (екран), що поглинає ультрафіолетову короткохвильову радіацію Сонця і регулює температурний стан біля поверхні Землі. До складу сухого
атмосферного повітря в основному входять: нітроген – 75,5 % від загальної
маси, оксиген – 23,1 %, аргон – 1,286 %, двооксид карбону (вуглекислий газ) – 0,046 % і невелика кількість інших газів.

АТОМНА ЕЛЕКТРОСТАНЦІЯ (АЕС) – комплекс технічних споруд, призначених для вироблення електричної енергії шляхом використання енергії, що утворюється під час контрольованої ядерної реакції.

АТОМНА ЕЛЕКТРОСТАНЦІЯ «ФУКУСІМА-1»– атомна електростанція в Японії, що постраждала від землетрусу й цунамі 11 березня 2011 року. Ядерні реактори сконструйовані з багатьма рівнями безпеки: якщо один рівень не витримає, то наступний повинен вистояти. Однак аварія на АЕС «Фукусіма-1» показала, що ця система спрацьовує не завжди. Внаслідок землетрусу 11 березня 2011 року три діючі реактори «Фукусіми» автоматично вимкнулися. Через це припинилася подача електроенергії на водяні насоси, які подають воду для охолодження активної зони. Для таких ситуацій існують дизель-генератори, які відновили подачу електрики, але за годину вони припинили працювати. Отже, додатковий рівень захисту в цій ситуації не спрацював.

На японських АЕС «Фукусіма-1» і «Фукусіма-2» після землетрусу був уведений режим НС через вихід з ладу систем охолодження. 12, 14 та 15 березня 2011 р. на «Фукусімі-1» відбулися вибухи відповідно на першому, третьому й другому реакторах, пізніше відбулися пожежі й на четвертому
енергоблоці.

Удар цунамі по АЕС вивів з ладу штатну систему охолодження. Після
заглушення реакторів японські фахівці розпочали охолодження активних зон,
однак зазнали проблем падіння рівня води. Через деякий час з першого реактора стравили в атмосферу водень, що накопичився. Водень вибухнув, зруйнувавши верхні будівельні конструкції першого енергоблока. Перший удар стихії
зруйнував більшу частину устаткування, що контролювало системи електроживлення – причому як штатні, так і аварійні. Резервні дизель-генератори
також постраждали: немає електрики – немає роботи насосів – немає
охолодження.

Рівень води в реакторах, потримавшись деякий час, почав спадати. Виникла небезпека розплавлення активної зони (позначуваного зараз терміном
«мелтдаун»), формування «коріуму» – радіоактивної лавової маси, що складається з двоокису урану (паливо), сталі, цирконію та інших матеріалів корпусу
реактора.

До всього іншого, цей тип ядерних реакторів не оснащений так званою «пасткою розплаву» – спеціальною ізольованою камерою під реакторами,
куди в крайньому разі можна просто скинути активну зону, що плавиться.
Не иключена можливість, що «коріум» пропалить корпус реактора, термоогорожу, бетонну подушку під енергоблоком. Справжньою несподіванкою
стала невідворотна методичність, з якою на енергоблоках «Фукусіми-1» виникла аварійна ситуація, як вона розвивалася і як перетворювалася на радіаційну катастрофу.

Сценарій трагедії повторився на всіх трьох аварійних блоках: не вирішилося питання щодо відновлення штатного електропостачання станції; відбулася поступова втрата води в реакторі, оголення активної зони й перегрів;
потім – спроби скидання тиску й охолодження водою, що призвели до
пароутворення і виходу водню, який бурхливо виділявся при омиванні водою перегрітого цирконію паливних збірок; проникнення водню з корпусу реактора до зовнішньої захисної оболонки; утворення гримучої суміші водню і кисню; вихід її назовні – і вибух. Вибух знищив реакторний зал, ушкодив систему перевантаження палива, іноді спричинив займання масла. Вибух 15 березня призвів до ушкодження зовнішньої захисної оболонки другого енергоблока. На всіх трьох реакторах спостерігалося часткове розплавлювання активної зони – з потенційною погрозою повного руйнування. Вибух водню на третьому реакторі пошкодив корпус четвертого реактора. Раціональних пояснень такому
повторенню однакового аварійного сюжету зараз немає.

Додаткову проблему створило компонування енергоблока на АЕС
«Фукусіма-1»: басейн, у якому здійснюється витримка стрижнів відпрацьованого ядерного палива, розташований зверху над діючим реактором. Саме там 15 березня на четвертому енергоблоці трапився не цілком зрозумілий інцидент, що призвів до падіння рівня води у басейні-охолоджувачі й займання.

Як вважають російські атомні експерти, після 11 березня всі події на АЕС були фактично некерованими. На їхню думку, якби японські фахівці не приховували масштаби аварії і відразу звернулися по допомогу, то було б можливим за 10–15 годин відновити електропостачання для охолодження реакторів і в
такий спосіб уникнути катастрофи.

Розглянемо події на «Фукусіма-1» у порядку їх розвитку:

12.03.2011 р. у районі АЕС було зафіксовано тимчасове підвищення радіації до 1,015 зиверта за годину. Через загрозу радіоактивного зараження, за рішенням японської влади, з населених пунктів, розташованих у радіусі 20 км від АЕС, було евакуйовано понад 170 тисяч людей.

26.03.2011 р. японські фахівці не припинили спроби остудити енергоблоки аварійної АЕС «Фукусіма-1», однак цій роботі серйозно заважала радіація. Високі показники радіації примусили зупинити роботи на першому
енергоблоці. Напередодні роботи припинялися, крім першого, на другому реакторі. Тим часом у воді навколо третього реактора радіація була у 10 тисяч разів більшою за норму. У тисячі разів перевищений вміст радіоактивного йоду в морі біля АЕС. Під загрозою радіоактивного опромінення опинились не тільки працівники АЕС, але й усі жителі країни, а також туристи – радіація поширювалась через продукти, водопровідну воду і промтовари.

29.03.2011 р. британські фахівці з радіаційної безпеки виявили невелику кількість радіоактивних речовин японського походження в атмосфері Великобританії, які, однак, не були небезпечними для здоров’я людей.

30.03.2011 р. ситуація на японській АЕС «Фукусіма» залишалась стабільно важкою: над будинками блоків № 2–4 тривало виділення білого «диму»; з 29 березня почали відкачувати високоактивну воду з турбінних відділень блоків № 1–3 у пересувні цистерни. Потужності доз, що зафіксовані у будинках блоків № 1–4, стали свідченням того, що ядерне паливо у цих блоках не тільки розгерметизоване й не мало належного охолодження, але й більша частина його була розплавленою.

Згідно з повідомленнями компетентних органів ряду країн Європи – Великобританії, Греції, Ірландії, Німеччини, Франції й Швейцарії – дані
моніторингу радіаційного стану в Європі відповідають ситуації в Україні й становлять від 2 до 500 мкБк/м³ за ізотопом ¹³¹І у повітрі. Відповідно до норм радіаційної безпеки України НРБУ-97, припустима концентрація ¹³¹І для населення становить 4 Бк/м³, а ¹³⁷Cs – 0,8 Бк/м³.

2.04.2011 р. високий рівень радіації залишався на гелікоптерах сил самооборони Японії, які виконували польоти над аварійною АЕС «Фукусіма-1» після землетрусу й цунамі 11 березня, і це являло загрозу для персоналу.

Сотні мілізивертів радіації за годину зафіксовано у двигунах та в інших технічних вузлах гелікоптерів навіть після процедури з видалення продуктів радіоактивного розпаду. Представники армії США проінформували японські ВВС, що радіоактивний цезій добре проникає до лакофарбового покриття деталей гелікоптерів.

4.04.2011 р. у шахті силових кабелів, розташованій недалеко від водозабору другого реактора АЕС, накопичилась велика кількість води (від 10 до 20 см). Фахівці не могли відразу точно встановити, звідки вода потрапляє до шахти, тому що всю систему водного охолодження неможливо перевірити через високий рівень радіації. Крізь тріщину в стіні шахти вода, за даними японських фахівців, просочувалася до Тихого океану.

Енергетична компанія почала подачу до кабельної шахти цементно-бетонної суміші для заливання тріщини, однак навіть за шість годин після початку робіт вода просочувалася в океан. Також був використаний спеціальний полімер, що поглинає воду, однак це не зупинило витікання. Виміри повітря над місцем витікання води реєстрували дозу радіації 1 зиверт за годину.

14.04.2011 р. деякі паливні збірки на четвертому реакторі постраждалої від землетрусу і цунамі японської АЕС «Фукусіма-1» були ушкоджені, однак основна їх частина залишалася неушкодженою. За даними оператора станції, проби води, узятої зі сховища використаного палива, виявили підвищений вміст радіоактивних ізотопів йоду і цезію. У зв’язку з цим фахівці зробили
висновок, що частина з 1 330 використаних і 204 невикористаних паливних збірок ушкоджені. Зокрема, на четвертому реакторі, що на момент землетрусу був зупинений для провадження регламентних робіт, відбулося кілька пожеж і
вибух водню, які призвели до руйнування частини даху і стін корпусу енергоблока. Раніше повідомлялося про те, що на першому реакторі виявлені
ушкодження приблизно 70 % паливних зборок, а на другому – 33 %.

19.04.2011 р. компанія-оператор аварійної японської АЕС «Фукусіма-1» TEPCO почала перекачування високорадіоактивної води до спеціальних цистерн із другого енергоблока станції.

Відповідно до графіку, фахівці до 26 квітня повинні були відкачати до 10 тис. м³ води з надто високим вмістом радіоактивного йоду і цезію. TEPCO висловлювала побоювання, що високорадіоактивна вода перетече з дренажної системи АЕС у води Тихого океану. Фахівці також виявили, що вода просочилася на глибину до п’яти метрів під четвертим енергоблоком.

Роботи, що провадилися з метою вимірювання радіації, зафіксували
рівень радіації від 0,10 до 0,49 зивертів за годину в першому енергоблоці АЕС
та від 0,28 до 0,57 – у третьому.

Ліквідатори на японській АЕС «Фукусіма» страждали від спеки. Деякі з них були госпіталізовані з тепловими ударами. Вони та їхні колеги працювали у тяжких умовах, тому що на території не були відновлені системи кондиціонування повітря. Через високі потужності доз ліквідатори змушені були носити важкий спецодяг. Тим часом, із настанням весни температура повітря підвищилася. Якщо 11 березня на території температура була 9,3 °C, то 19 квітня повітря прогрілося до 22,5 °C.

Оскільки персоналу на майданчику заборонялося знімати маски, то вони не могли угамовувати спрагу. Як показує досвід, відносно комфортними у таких умовах для людини є лише перші 30 хвилин роботи.

Спочатку на майданчику був єдиний будинок з кондиціонерами – це адміністративний сейсмостійкий будинок, що використовувався як тимчасовий штаб і місце для відпочинку ліквідаторів. Компанія TEPCO пропонувала для відпочинку ліквідаторів збірні будинки з системами кондиціонування.

22.04.2011 р. на початку місяця радіоактивний стронцій був виявлений у ґрунті в радіусі від 22 до 62 кілометрів від аварійної японської АЕС «Фукусіма-1» у префектурі Фукусіма. Вміст стронцію-89 становив 1,5 тис. бекерелів на 1 кг, стронцію-90 – 250 бекерелів на 1 кг.

26.04.2011 р. вода продовжувала підійматися у блоках № 3–4 аварійної АЕС «Фукусіма Дайїчі», а у блоці № 2 рівень не змінювався, незважаючи на триваюче перекачування. На блоці № 1 велась підготовка до підвищення витрати води, що заливалася.

У блоці № 3 постійно зростав рівень і активність води у траншеях. За повідомленнями компанії TEPCO, рівень води у траншеї блока № 3 піднявся на 99 см. Варто було починати відкачування води з траншеї, однак зробити це негайно було складно, тому що вільних ємностей для зберігання води з блоків № 3–4 не було. Вода накопичувалася й у четвертому блоці. Підіймання рівня води у машинній залі становило 20 см за 10 днів. Її джерелом була вода, що подавалася для охолодження активної зони реактора третього блока, тому що машинні зали блоків № 3–4 з’єднані один з одним.

Інша неприємна інформація із четвертого блока – зростання концентрації ізотопів ¹³⁴Cs, ¹³⁷Cs й ¹³¹І. За місяць активність цезію у воді машинного блока № 4 зросла в 250 разів, а активність ¹³¹І – у 12 разів.

За словами секретаря агентства ядерної та промислової безпеки Японії Хідехіко Нісіями, були підстави побоюватися наявності протікань у басейні витримки блока № 4. Якщо це так, то не виключено, що вода до машинної зали блока № 4 потрапляла з басейну, а не з сусіднього блока.

Вода на другому блоці становила особливу небезпеку через високу активність. Аварія на блоці № 2 проходила за іншим сценарієм, ніж на інших блоках. Тут був ушкоджений барботер, що японці називали основною причиною підвищеної активності води. Вони висловлювали резонне припущення, яке на той час не було підтверджено документально, що на другому блоці був ушкоджений корпус реактора. Ліквідатори перекачували воду з блока № 2 на центральну станцію водоочищення, але рівень води в траншеї другого блока залишався майже незмінним.

26 квітня 2011 р. рівень води в траншеї-2 перебував на рівні 89 см і за наступні троє діб практично не змінився, незважаючи на перекачування, що велося досить активно.

11.05.2011 р. на АЕС «Фукусіма Дайїчі» басейн витримки блока № 3 був фактично завалений радіоактивним сміттям. На першому блоці вже почалися роботи зі створення додаткової системи розхолоджування, а на третьому продовжували шукати і знаходити нові дірки.

13.05.2011 р. влада Японії прийняла рішення про забій всієї худоби, яка була вимушено кинута на фермерських господарствах в евакуаційній зоні після аварії на «Фукусіма-1». За даними міністерства сільського, лісового і рибного господарства Японії, в 20-кілометровій зоні навколо станції утримувалося 3,4 тис. корів, 31,5 тис. свиней, близько 630 тис. свійських птахів.

У квітні японська влада вже направила групи ветеринарів до зони відчуження навколо аварійної АЕС для проведення санітарної обробки померлих тварин з метою запобігання поширення захворювань. Згодом фахівці стали наполягати на тому, що єдиною можливістю запобігти випадковому потраплянню зараженого радіонуклідами м’яса до продажу або в їжу є масовий забій худоби.

16.05.2011 р. японська компанія TEPCO проаналізувала події перших днів аварії на АЕС «Фукусіма Дайїчі». На першому блоці паливо було розплавлене через 16 год після землетрусу. Першоджерелом проблем на станції стало не цунамі, воно лише ускладнило їх. У двох населених пунктах за межами двадцятикілометрової зони почалася евакуація населення. Аналіз показав, що до 06.50 ранку 12 березня за токійським часом більша частина палива в реакторі першого блока була розплавлена й стекла вниз, на днище корпусу.

Неприємною новиною для ліквідаторів стала звістка, що затопити водою корпус реактора першого блока не вдасться. У ньому майже напевно є дірки, що утворилися при плавленні палива. TEPCO повернулося до ідеї про замикання контуру на блоці з обов’язковою дезактивацією води, що циркулювала
в ньому.

31.05.2011 р. аварійну японську АЕС очікували нові випробування – розпочався сезон дощів. «Фукусіма Дайїчі», що пережила аварію, була готова до них не повністю. Першого лиха вдалося уникнути: тайфун, що наприкінці травня наближався до станції, відвернув на схід. Проте зливи робили свою справу, внаслідок чого рівень води на блоках зростав. Саме дощі стали новим джерелом води, на додаток до тієї, що подавалася у блоки для охолодження реакторів.

«Дахи блоків № 1, 3, 4 ушкоджені. Таким чином, дощова вода неминуче буде проникати усередину будинків», – коментував прес-секретар TEPCO Юніті Мацумото. Там вона зустрічалася з водою, що була в контакті з коріумом, і ставала забрудненою. Об’єми брудної води, що зібралась у блоках, і так були величезними, а дощ ще посприяв їхньому зростанню. Ліквідаторам загрожували нові протікання, причому не тільки в океан. Стало відомо, що принаймні на блоках № 2–3 вода у будинках була в контакті з підземними водами.

Зважаючи на це, компанія ТЕРСО взяла паузу в активних заходах щодо боротьби з водною кризою. Очікувалось, що кардинальний перелом повинен був наступити у червні, після введення в дію установки з очищення й дезактивації води, що споруджувалась за французькою технологією. На той випадок, якщо водне господарство у блоках вийде з-під контролю, ліквідатори тримали напоготові насоси для термінового відкачування води. Перекачувати її можна було на мегафлоуті (спеціалізоване судно для зберігання відходів), що пришвартувалося до станції. Кожна нова проблема на аварійному майданчику суттєво підвищувала загальну вартість ліквідації наслідків аварії. За оцінками японського центру економічних досліджень, аварія коштувала японському суспільству від 70 до 246 млрд доларів.

5.06.2011 р. водна криза на японській АЕС «Фукусіма Дайїчі» сягає кульмінації. В умовах, коли у світі приховано ширилося невдоволення неспішними діями TEPCO з ліквідації аварії, ліквідатори прагнули швидше ввести в дію установки з переробки забрудненої води. Сотні цистерн, що рухалися до майданчика, були готові зустріти воду, яка шукала виходу з будинків блоків.

Проблема брудної води на аварійній станції залишалася найскладнішою. Ліквідатори і дощі все продовжували заливати на блоки чисту воду. Взаємодіючи із коріумом, вода ставала брудною. Приблизно третина її випаровувалася, а інша частина виливалася у машинні зали та інші приміщення блоків.

За оцінками TEPCO, усього на чотирьох блоках станом на 18 травня накопичилося близько 105 тис. тонн води з різним ступенем забруднення. Проте одержати достовірну інформацію із запасів води було важко через високі потужності доз.

Для порівняння, 12 квітня японські регулятори в документі про присвоєння аварії на Фукусімі рівня «7» за шкалою ІNES навели такі дані з сумарного викиду йоду і цезію на той момент – 6,3×10¹⁷ Бк. Лейк Барретт, ліквідатор на TMІ-2, вважає, що японці зробили помилку, поклавшись на водне охолодження, і з кожним днем тільки збільшували її. Тецуо Іто, японський учений з університету Кінкі, підтверджував: «Ризик витоку води серйозний, тому що паливні стрижні в активних зонах розплавлені. TEPCO повинна була визнати цей ризик тижнями раніше, щоб вдатися до відповідних заходів».

Поворотним пунктом стало введення в дію французької установки з
фільтрації і дезактивації води, що дозволило ліквідаторам повертати воду з
машинних залів до реакторів.

Із середини серпня на майданчику було відкрито підземний бак місткістю 10 тис. тонн для зберігання брудної води. Французька технологія, запропонована для Фукусіми, випробувана на заводі з переробки ОЯТ у Ля Аг, де вона була використана для очищення рідких радіоактивних відходів (РРВ), що утворюються при переробленні. Французи вважають, що її ефективність достатня. Відомий американський експерт Девід Локбаум запропонував компроміс:
ефективність очищення води не 100 %, але однаково – це краще, ніж нічого.
За нормальних умов, коли у воді немає уламків, нафтопродуктів і солей, французька установка змогла б дезактивувати до 50 т води за годину.

7.06.2011 р. поряд із водною кризою на японській АЕС «Фукусіма Дайїчі» назрівала сміттєва, адже ліквідатори не знали, що робити із зібраними
радіоактивними уламками. Забиті сміттям контейнери були вибудовані в
лінію уздовж однієї з доріг поблизу станції. Об’єм кожного з контейнерів – 4 кубометри. Станом на 5 червня, повністю було заповнено 279 контейнерів. За даними прес-служби компанії TEPCO, у компанії не мали уявлення щодо того, що перебуває в кожному з контейнерів і які в них потужності доз.

Було заплановано завершити збір радіоактивних уламків на майданчику за три місяці, зважаючи на трудомісткість цієї роботи і великі обсяги сміття.

Одержувачем контейнерів з уламками була компанія «Japan Nuclear Fuel Ltd.» (JNF), компанія паливного циклу, заснована спільно провідними японськими експлуатаційними організаціями. У неї є комплекс у Рокасі, на якому вона приймає низькоактивні відходи. Для того, щоб прийняти радіоактивне сміття, необхідно знати потужності доз і склад сміття. Частина фукусімського сміття – це бетонні уламки, що утворилися в результаті вибухів водню на чотирьох блоках, а також те, що було принесено на майданчик цунамі 11 березня. Деякі з уламків світили так, що зарахувати їх до НАО ніяк не було можливим – мова йшла про потужності доз на рівні «коли армійські дозиметри зашкалювали». Це зиверти за годину.

Незабаром на Фукусімі утворилося ще одне джерело РАО – відходи, які виходили при очищенні й дезактивації води, що накопичилась у блоках. У ліквідаторів не було жодних прийнятних ідей, що з ними робити.

В агентстві NІSA – японському регуляторі, відповідальному за інспекції на АЕС – мали намір довгостроково вивчати питання про відходи від очищення води з погляду технологій і нормативів.

20.06.2011 р. відкриваючи конференцію, глава МАГАТЕ Юкія Амано закликав агентство зайнятися проведенням вибіркових перевірок у випадковому порядку атомних станцій в усьому світі.

Спричинила незадоволення висока оцінка, що була дана в доповіді експертної комісії МАГАТЕ діям японської сторони в перші дні аварії, адже кризовий штаб не мав зв’язку із майданчиком і дирекцією станції, а також досить суперечливими були розпорядження (лити воду або не лити, вентилювати блоки або не вентилювати).

Хоча аварійні інструкції на Фукусімі були, проте невідомо, чи проводилися згідно з ними тренування, і чи розумів взагалі персонал, що сталася серйозна аварія.

Помилковими виявилися оцінки ушкоджень, учинених станції землетрусом: якщо з першого дня стверджувалося, що аварію спричинило цунамі, то пізніше з’явилася впевненість у тому, що землетрус призвів до серйозних ушкоджень обладнання, хоча проектні межі в галузі блоків не були перевищені.

Хоча японці традиційно особливо акуратно ставилися до сейсміки атомних об’єктів, і досвід японських фахівців у цій сфері широко використовувався атомними проектами в інших країнах, після аварії оцінки сейсмостійкості японських АЕС виявилися скомпрометованими.

Було запропоновано модифікувати міжнародну шкалу радіаційної аварії: шкалу вирішили розширити до максимальної оцінки «9» і надати її аварії на Чорнобильській АЕС; щодо Фукусіми, то за нею зберегли сімку, але це вже
девальвований рівень «7».

Той факт, що після перенормування японська аварія виявилася на два
рівні легше чорнобильської, мав би заспокоїти суспільну думку.

27.06.2011 р. робота запущеної циклічної системи дезактивації води і охолодження реакторів на АЕС «Фукусіма-1» знову була припинена. За даними японських фахівців, система, запущена в понеділок після десятиденного тестування, була знову зупинена через протікання у з’єднанні шлангів.

Циклічна система очищення високорадіоактивної води, що накопичилась у підвальних приміщеннях реакторів аварійної АЕС, з наступною подачею її для охолодження реакторів, повинна була вирішити відразу кілька завдань: по-перше, – запуск системи повинен був стати першим кроком до стабільного охолодження реакторів і зняти необхідність заливання води ззовні, що дозволило б вирішити проблему високорадіоактивної води, що накопичилась у підземних приміщеннях реакторів; по-друге, високорадіоактивна вода, що накопичилась у підземних приміщеннях енергоблоків, повинна була очищатися від радіації та солі й направлятися для охолодження радіоактивного палива.

Очищення відбувалося у чотири етапи. Вода послідовно очищалася від мастил, потім за допомогою цеоліту (неорганічного силікату – природного абсорбенту) проходила дезактивацію і на останньому етапі опріснювалася.
В результаті рівень радіації у воді знижувався у 1 000–100 тис. разів. Після очищення вода знову направлялася на охолодження реакторів. Це дозволяло щодня очищати 1,2 тис. тонн, а наприкінці року очистити 200 тис. тонн води. Витрати на цю операцію становили 53,1 млрд єн (663 млн доларів). Вода, що накопичилась, значно ускладнювала проведення аварійних робіт і являла загрозу для навколишнього середовища, тому що її рівень через кілька днів міг зрівнятися з поверхнею землі. Усього в підземних приміщеннях енергоблоків станції накопичилося більше 110 тис. тонн високорадіоактивної води. Щодня цей обсяг поповнювався за рахунок води, яка прохолоджувала реактори.

Система була запущена 17 червня, однак у робочому режимі змогла пропрацювати всього п’ять годин. Перші десять днів система працювала в тестовому режимі.

09.07.2011 р. підвищений вміст радіоактивного цезію був виявлений у яловичині, що надійшла із префектури Фукусіма, де перебуває однойменна аварійна АЕС. Забруднене радіоактивною речовиною м’ясо було виявлене на одному з пакувальних підприємств у Токіо. Цезій був виявлений у м’ясі 11 корів, що надійшло з міста Мінамісома, розташованого поблизу межі
20-кілометрової евакуаційної зони навколо АЕС «Фукусіма-1». Вміст радіоактив­ної речовини в різних зразках перевищував норму в 3–6 разів. Раніше влада префектури Фукусіма неодноразово виявляла вміст радіації в місцевих овочах і молоці. У м’ясі ж радіоактивні речовини були виявлені вперше.

10.07.2011 р. прем’єр-міністр Японії Наото Кан заявив, що ліквідація наслідків аварії АЕС «Фукусіма Дайїчі» затягнеться на кілька десятиліть. На цей момент не визначена доля блоків № 5–6 «Фукусіма Дайїчі», які, як і раніше, є серед діючих. Немає також визначеності щодо зони відчуження біля аварійної АЕС «Фукусіма Дайїчі».

10.07.2011 р. учені Японії розпочали операцію «Соняшник» з метою
перевірити, чи здатна ця рослина допомогти видалити з ґрунту радіоактивні
ізотопи цезію. Група під керівництвом професора Масаміті Ямасіті, що спеціалізується в японському агентстві авіакосмічних досліджень на проблемах сільського господарства в умовах космосу, висадила насіння соняшників на трьох полях у префектурі Фукусіма. Потужності доз у місцях посадки досить високі – в одному метрі над землею вони коливаються в межах від 7 до 21 мкзв/год. Ямасіта відзначає, що цезій подібний до калію – сільськогосподарської добавки, що дозволить соняшнику витягати з ґрунту цезій, тим самим дезактивуючи його. Проте залишалася проблема утилізації соняшників: їх не можна було спалювати, щоб цезій не потрапив до атмосфери. Тому Ямасіта і його колеги запропонували використати для утилізації бактерії.

11.07.2011 р. радіоактивний цезій у концентрації, що перевищує 70 тис. бекерелів на кілограм, був виявлений у попелі на сміттєпереробному заводі в префектурі Тіба недалеко від японської столиці.

За розпорядженням уряду, у випадку, коли концентрація радіоактивних реч­овин у продуктах переробки сміття перевищує 8 тис. бекерелів, заводи не мали права на його поховання і зобов’язані були помістити його в резервуари «для тимчасового зберігання». Однак, на сьогодні вказівок, як далі поводитись із радіоактивним попелом, не існує. Тим часом, у дефіциті –
вільні ємності сміттєпереробного заводу для сміття, де були виявлені радіоактивні відходи (РВ).

Адміністрація префектури пояснила високий вміст радіоактивних речовин у попелі профілактичними мірами дезактивації, адже у багатьох районах префектури було скошено траву і зрізано дерева, які згодом були спалені разом з іншим сміттям, що й дало високі показники радіації. Надходили також повідомлення про високий вміст радіоактивних речовин у мулі водоочисних споруд 16 японських префектур.

12.07.2011 р. м’ясо з ферми в японській префектурі Фукусіма, у якому був виявлений вміст радіоактивного цезію, надійшло на ринки 10 префектур.

Вміст цезію у виявленому на ринку у префектурі Сідзуока м’ясі перевищив норму в 4 рази. У Токіо аналіз показав, що вміст цезію майже в 7 разів перевищив норму – 3,4 тис. бекерелів на кілограм. Є ймовірність, що якась частина цього м’яса була продана. При граничній нормі в 500 бекерелів, у м’ясі 11 корів з ферми міста Мінамісома був виявлений радіоактивний цезій, також було виявлено до 3,2 тис. бекерелів на кілограм, але забруднене м’ясо на ринок не надійшло.

Аналіз води і кормів показав, що, швидше за все, радіоактивні речовини потрапили в організм корів через сіно, що у дні аварії на АЕС «Фукусіма-1» зберігалося на вулиці. За інформацією агентства, вміст радіації в ньому перевищував кілька десятків тисяч бекерелів на кілограм.

Припущення про те, що м’ясо було зараженим через корми тварин, стало найімовірнішим після того, як з’ясувалося, що корови, які не залишали приміщень ферми після аварії, не зазнали впливу радіаційного опромінення.

Аналізуючи усі наведені дані, можна зробити такі висновки:

1) аварія свідчить, що японські атомщики у гонитві за прибутками недостатньо приділяли уваги питанням аварійного енергопостачання АЕС, навчанню персоналу діяти в аварійних ситуаціях;

2) керівники компанії та персонал не знайшли правильного виходу з аварійної ситуації, що призвело до вибухів водню та руйнувань 1–4 реакторів;

3) радіоактивний пил у перші дні аварії після вибухів водню та руйнувань 1–4 реакторів покривав дороги, рослини, ґрунт у радіусі 100 км від реакторів. Також він потрапляв на одяг, взуття та до легень населення. Все це надалі призвело до радіоактивного забруднення міст та селищ, погіршення стану здоров’я мешканців Японії;

4) населення Японії протягом декількох місяців не було забезпечене
дозиметрами для контролю радіаційної обстановки, продуктів харчування, питної води. Воно також не мало рекомендацій, як діяти в зоні радіаційного
забруднення;

5) згідно з законом біогенної міграції атомів, до екосистеми Японії
потрапила значна кількість радіоактивних речовин, які, переходячи з води та ґрунту в рослини та інші живі організми, призведуть до радіоактивного зараження екосистеми країни на десятки років;

6) керівники японського уряду не понесли кримінальної відповідальності за зменшення масштабів аварії, за відсутність рішень з евакуації населення із зони в радіусі 100 км від АЕС, за відсутність науково обґрунтованих дій із захисту населення.

Конструктивні особливості реакторів посилили масштаб аварії, тому що на другому поверсі реакторів знаходяться басейни з водою та відпрацьоване ядерне паливо. Пошкодження оболонок відпрацьованого ядерного палива та самих басейнів призвело до витоку радіоактивних відходів із цих сховищ у
1–4 реакторах;

7) особливістю аварії стало розплавлення ядерного палива та поява так званого «коріуму», який містить сплав оболонок твелів, ядерного палива, графіту, бетону. Він проплавив корпуси реакторів 1–4 та призвів до витікання
води із зруйнованих реакторів 1–4. Таким чином, вода, що закачувалася до цих реакторів та басейнів, крізь тріщини та отвори корпусів стікала у нижні приміщення станції. Вода містить значну кількість радіоактивних речовин, які при контакті зі шкірою людини призводять до появи радіоактивних опіків, що
потребує подальшої ампутації певної частини тіла. Тільки у перші дні аварії 5 000 м³ такої води було злито у Тихий океан, крім того, значний об’єм радіоактивної води потрапив до довкілля;

8) десятки людей, що працювали на станції, вже отримали різні дози опромінення, ще тисячі працівників протягом десятків років отримають
пошкодження генетичного коду, що впливатиме на здоров’я їх майбутніх
поколінь;

9) наявність значної кількості радіоактивної води прискорює корозію металевих та залізобетонних конструкцій станції, тому нові землетруси здатні призвести до нових руйнувань пошкоджених реакторів;

10) при ліквідації наслідків аварії з’явилась значна кількість твердих радіоактивних відходів, які потребують будівництва нових сховищ радіоактивних відходів, що збільшить вартість заходів із ліквідації аварії;

11) обурення міжнародної спільноти викликає спроба японського уряду за допомогою МАГАТЕ змінити шкалу ІNES шляхом розширення до максимальної оцінки «9» і пропозиція аварії на Чорнобильській АЕС присвоїти рівень «9», а собі залишити оцінку «7». Насправді аварія на Фукусімі відповідає оцінці «9», а не «7»;

12) приховування масштабів та наслідків аварії для довкілля та населення керівниками компанії та керівниками японського уряду є спробою дезінформування світової спільноти та народу Японії та є злочином перед народами усього регіону.

Атомна енергетика – енергетика, яка використовує енергію радіоактивного розпаду хімічних елементів. Атомні електростанції являють собою лише частину ядерного паливного циклу, який починається з добування і збагачення уранової руди. Наступний етап – виробництво ядерного палива. Відпрацьоване в АЕС ядерне паливо іноді повторно обробляютьі, щоб вилучити з нього уран і плутоній. Закінчується цикл, як правило, похованням радіоактивних відходів. На кожній стадії ядерного паливного циклу в довкілля пот­рапляють радіоактивні речовини.

Приблизно половина всієї уранової руди видобувається відкритим способом, а інша половина – шахтним. Здобуту руду везуть на збагачувальну фабрику, зазвичай розташовану неподалік. І рудники, і збагачувальні фабрики є джерелом забруднення навколишнього середовища радіоактивними речовинами. Збагачувальні фабрики створюють проблему довготривалого забруднення: у процесі переробки руди утворюється безліч відходів – «хвостів». Поблизу діючих збагачувальних фабрик уже накопичилися значні маси відходів, і якщо ситуація не зміниться, їх кількість зростатиме.

Такі відходи будуть залишатися радіоактивними протягом мільйонів років, коли фабрика давно припинить своє існування. Отже, відходи є головним довготривалим джерелом опромінення населення, пов’язаним з атомною енергетикою. Однак, вплив опромінення можна значно зменшити, якщо відвали заасфальтувати або покрити їх полівінілхлоридом. Звичайно, покриття необхідно буде регулярно міняти.

Урановий концентрат, що надходить зі збагачувальної фабрики, зазнає подальшого перероблення та очищення і на спеціальних заводах перетворюється на ядерне паливо. Крім того, внаслідок такої переробки утворюються газоподібні та рідкі радіоактивні відходи. Однак дози опромінення від них набагато менші, ніж на інших стадіях ядерного паливного циклу.

Останнім часом спостерігається тенденція до зменшення кількості викидів з ядерних реакторів, незважаючи на збільшення потужності АЕС. Частково це пов’язано з технічними удосконаленнями, частково – із запровадженням більш суворих заходів із радіаційного захисту.

У світовому масштабі приблизно 10 % використаного на АЕС ядерного палива відправляється на переробку для вилучення урану і плутонію з метою повторного їх використання. Сьогодні у Західній Європі є лише три заводи, де займаються такою переробкою в промисловому масштабі: у Маркуле і Ла-Аге (Франція), і в Уїндськейле (Великобританія). Найбільш «чистим» є завод у Маркуле, на якому здійснюється особливо суворий контроль, оскільки його стоки потрапляють до річки Рони. Відходи двох інших заводів потрапляють до моря, при цьому завод в Уїндськейле є набагато більшим джерелом заб­руд­нення, хоч основна частина радіоактивних матеріалів потрапляє до довкілля не при переробленні, а внаслідок корозії сховищ, у яких ядерне паливо зберігається до переробки.

Радіоактивні відходи – це вироби, матеріали, речовини і біологічні об’єкти, забруднені радіоактивними речовинами в кількості, що перевищує величини, встановлені чинними нормами і правилами; вони не підлягають подальшому використанню в даному виробництві і в експериментальних дослідженнях. Радіоактивні відходи, що утворюються на різних стадіях паливного циклу, значно розрізняються за кількістю, хімічним та ізотопним складом, рівнем активності та агрегатним станом. Розглянемо основні джерела утворення відходів на підприємствах атомної енергетики (рис. 1), їх класифікацію і технологію перероблення.

Радіоактивні відходи, що утворюються при отриманні урану і виробництві твелів. Під час здобуття урану радіоактивними відходами є повітряні викиди з шахт, що містять аерозолі та радіоактивні гази, зокрема радон, який утворюється при розпаді ²²⁶Ra, що міститься в уранових рудах. Радон виділяється при подрібненні породи і дифундує в повітря шахт. Для забезпечення допустимих концентрацій радону необхідна інтенсивна вентиляція шахт.

При потраплянні ґрунтових вод у шахту утворюються рідкі радіоактивні відходи, що містять уран, радій і продукти їх розпаду. Ці води періодично відкачують з шахт у спеціальні басейни для подальшого перероблення.

Технологія здобуття та збагачення руд матеріалів, що діляться, включає такі процеси, як дроблення, подрібнення, вилуговування і фільтрація. Як відомо, вміст урану в уранових рудах невеликий, тому велика частина переробленого рудного матеріалу скидається до хвостів, які у вигляді пульпи видаляються в спеціальні ставки – пульпосховища. Після того, як у сховищах тверді частинки осядуть на дно, освітлений розчин повертають для повторного використання в процесі вилуговування. У оборотному розчині містяться хімічні реагенти, деяка кількість ізотопів урану, а також ²²⁶Ra і ²³⁰Th. Багато короткоживучих радіонуклідів розпадаються за час перероблення, з довгоживучих найбільшу небезпеку становить радій. У 1 т уранової руди може міститися близько 0,5 мг радію.

У процесі перероблення уранових концентратів методами хімічного
осадження і перекристалізації, екстракції, іонного обміну, з використанням
летких сполук урану і так далі утворюються рідкі відходи різного хімічного
складу. За ізотопним складом вони аналогічні скидним розчинам збагачувальних фабрик, але містять менше радію. При екстракційному очищенні 1 т урану утворюється близько 4 м³ рідких скидних розчинів.

На субліматних і дифузійних заводах утворюються йодні хвости, до складу яких входять уран і газові викиди, що містять гексафторид урану і аерозолі. Виробництво твелів з природного і збагаченого урану пов’язане з утворенням відходів у рідкому, газоподібному і твердому вигляді, трохи забруднених ураном і його дочірніми продуктами. Це, в основному, забруднений метал, стружка та ін. Уран, що витягнутий з таких відходів, повертають до циклу.

Відходи, що виходять у процесі очищення поверхні металу і травлення, складаються зі слабких розчинів кислот (азотної, фтористоводневої), що містять невелику кількість розчиненого урану. Твердими відходами на початковій стадії ядерного паливного циклу є також відпрацьовані матеріали, що фільтрують, шлами, арматура, що вийшла з ладу, і частини устаткування, сальники і прокладки, обтиральний матеріал та ін.

Рис. 1. Схема повного циклу атомної енергетики

Відходи початкової стадії ядерного паливного циклу не являють собою джерела великої активності, проте необхідно враховувати, що основними джерелами радіоактивності тут є ά-випромінювачі. Крім того, значний об’єм складають хвости від перероблення уранової руди. Так, за даними вчених, в США до 1972 р. було накопичено близько 90 млн т подібних відходів.

Радіоактивні відходи, що утворюються при роботі реакторів. Утворення радіоактивних відходів при експлуатації реакторних установок пов’язане з реакціями розщеплювання ядер урану, плутонію і з іншими ядерними взаємодіями, що призводять до виникнення радіонуклідів. Навіть за хорошої герметичності оболонок твелів деяка частина летких продуктів ділення (РБГ, йод,
тритій) може просочуватися в теплоносій і розподілятися по циркуляційному контуру АЕС, забруднюючи теплоносій і устаткування. Абсолютної герметичності твелів добитися неможливо (вважають за допустимою в середньому
наявність до 0,1 % негерметичних твелів у завантаженні реактора), тому в
контур потрапляють не тільки радіоактивні гази, але й інші радіонукліди
(^I37Cs, ¹⁴⁰Ва, ¹³¹І).

Внаслідок негерметичності циркуляційного контуру радіоактивний теплоносій може потрапити в приміщення АЕС і розповсюдитися далі, забруднюючи як територію АЕС, так і навколишнє середовище. Природно, що велика частина радіоактивних продуктів ділення затримується в твелах і після витримки в басейні вивозиться із станції для подальшого перероблення на радіохімічних заводах. Проте, незважаючи на захисні бар’єри, що передбачаються на шляху виходу радіоактивних речовин, при експлуатації АЕС обов’язково утворюються рідкі, тверді та газоподібні радіоактивні відходи.

При нормальній роботі киплячого реактора основними радіонуклідами у відходах є ізотопи Со, Mn, Cr, Fe та ін. і гази (¹³N, ¹⁶N и ¹⁹d), які виходять із реактора з парою і потім із конденсаторів турбін скидаються ежектором до витяжної труби. В результаті поверхневого забруднення оболонок твелів ураном в теплоносії також з’являється незначна кількість продуктів ділення. При нормальній роботі реактора активність теплоносія становить до 10 Кі/л. У разі пошкодження оболонок твелів рівень активності може істотно зрости (до 10 Кі/л і більше).

У цілому, на АЕС утворюються такі основні види рідких радіоактивних викидів: води від спорожнення і від пошкоджень циркуляційного контуру й окремого обладнання; води промивання сорбентів систем очищення теплоносія; води від спорожнення басейнів витримки твелів; води від обмивання
приміщень.

За своїм хімічним і радіохімічним складом ці води можуть істотно різнитися, і відповідно розрізняється технологія їх перероблення. У дезактиваційних і скидних водах реакторів, де як теплоносій використовують сплав свинець – вісмут, може міститися радіоактивний полоній. Тверді радіоактивні відходи на АЕС всіх типів утворюються при ремонті арматури, трубопроводів, устаткування первинних датчиків КІП, заміні фільтрів очищення води і повітря, а також зміні фільтруючих матеріалів. До них належать використані лабораторний посуд, захисний одяг, інструменти, папір, ганчірки та ін. Переведені в процесі технологічного оброблення у твердий стан рідкі радіоактивні концентрати і шлами (цементні, бітумні блоки) також є твердими відходами.

Рис. 2. Радіоактивні відходи АЕС і захисні бар’єри, що запобігають виходу
радіонуклідів з реактора до навколишнього середовища: 1 – оболонка твела;
2 – ядерне паливо; 3 – корпус реактора; 4 – приміщення брудної зони; 5 – захисна оболонка; 6 – система газоочищення; 7 – викид газів через трубу; 8 – очищені води на скидання у водоймище; 9 – перероблення рідких відходів; 10 – система збору рідких відходів; 11 – рідкий концентрат на поховання; 12 – система збирання твердих відходів; 13 – сховище радіоактивних відходів; 14 – відпрацьоване ядерне паливо на перероблення

Радіоактивні відходи, що утворюються при переробленні ядерного
палива. Відходи високого рівня активності утворюються в основному на
радіохімічних виробництвах, що переробляють відпрацьоване ядерне паливо різних реакторів і АЕС. Високоактивні відходи радіохімічних виробництв складають, як правило, менше 1 % загальної кількості рідких радіоактивних викидів, але саме в них сконцентровано 99 % або більше від усіх продуктів ділення, що містяться у відпрацьованому ядерному паливі.

Кількість високоактивних відходів, що утворюються при переробленні 1 т відпрацьованого ядерного палива, залежить в основному від прийнятої на заводі технологічної схеми переробки (наявність в ній операцій концентрації, нейтралізації тощо) і коливається у досить широких межах.

Суміш продуктів ділення у високоактивних відходах складається приблизно з 35 хімічних елементів: близько 90 радіонуклідів – продуктів ділення і 120 радіонуклідів первинних продуктів ділення, що утворюються у результаті радіоактивного розпаду (¹⁵⁷Cs, ¹³⁷Ва, ^I40Ba, ^I06Ru та ін.). Газоподібні та леткі продукти ділення вивільняються як при розчиненні ядерного палива, так і на подальших стадіях його перероблення. Основні складові газоподібних відходів – ізотопи йоду, криптону і ксенону. Найбільш довгоживучий із них – ⁸⁵Кr – являє собою серйозну небезпеку для навколишнього середовища.

У процесі переробки ядерного палива невелика частина (< 0,1 %) трансуранових елементів залишається в матеріалі оболонок, усе інше розподіляється в різних потоках рідких викидів.

Тверді відходи радіохімічних виробництв аналогічні відходам інших
виробництв паливного циклу і забруднюють інструменти, матеріали, арматуру, трубопроводи, устаткування та ін. Проте в деяких випадках у твердих
відходах радіохімічних заводів міститься деяка кількість урану і плутонію, що є цінними матеріалами. Тому перероблення цих відходів передбачає повернення їх в основний технологічний цикл, скорочуючи тим самим втрати урану і плутонію.

У майбутньому проблема видалення твердих відходів ускладниться через необхідність локалізації радіохімічних заводів і ядерних реакторів, що відпрацювали свій термін. Усі ці установки будуть сильно забруднені, тому їх демонтаж і поховання будуть значно ускладнені.

АУДИТ ЕКОЛОГІЧНИЙ– інструмент екологічної перевірки підприємства, який включає систематичний контроль, оцінку впливу виробничої діяльності на навколишнє середовище і заходи з природоохоронної діяльності на підприємстві шляхом упровадження екологічно чистих матеріалів і технологій.

АУТЕКОЛОГІЯ– екологічна дисципліна, що вивчає взаємини орга­нізму (виду, особини) з навколишнім середовищем.

БАКТЕРИЦИД – хімічна речовина, що здатна викликати загибель бактерій.

Бактерії – або мікроби, мікроскопічні, частіше одноклітинні організми, широко розповсюджені у природі.

Бактеріологічна зброя (біологічна зброя)– зброя масового ураження, дія якої зумовлена використанням хвороботворних мікроорганізмів, що здатні спричиняти масові захворювання людей та рослин, заборонена Женевським протоколом (1925 р.) та Конвенцією ООН (1972 р.). Цей термін розуміють як засіб ураження людей, свійських тварин та посівів сільськогосподарських культур. До таких засобів належать так звані біологічні збудники хвороб: бактерії, віруси, рикетсії та грибки. бактеріальні токсини також належать до бактеріологічної зброї.

Світ навколо людини населений величезною кількістю різноманітних мікр