Шкала Бофорта

 

Бали	Швидкість вітру (миля/год)	Назва вітрового режиму	Ознаки
	0 – 1	затишок	дим йде прямо
	2 – 3	легкий вітерець	дим згинається
	4 – 7	легкий бриз	листя ворушиться
	8 – 12	слабкий бриз	листя рухається
	13 – 18	помірний бриз	листя і пил летять
	19 – 24	свіжий бриз	тонкі дерева гойдаються
	25 – 31	сильний бриз	гойдаються товсті гілки
	32 – 38	сильний вітер	стовбури дерев згинаються
	39 – 46	буря	гілки ламаються
	47 – 54	сильна буря	черепиця і труби зриваються
	55 – 63	повна буря	дерева вириваються з коренем
	64 – 75	шторм	повсюдні ушкодження
	більш 75	ураган	великі руйнування

 

Ураганний вітер руйнує міцні та зносить легкі будівлі, спустошує засіяні поля, обриває проводи і валить стовпи ліній електропередачі та зв’язку, ушкоджує транспортні магістралі та мости, ламає і вириває з коренями дерева, ушкоджує і топить судна, спричиняє аварії на комунально-енергетичних мережах у виробництві. Бували випадки, коли ураганний вітер руйнував дамби і греблі, що призводило до великих повеней, скидав з рейок потяги, зривав з опор мости, валив фабричні труби, викидав на сушу кораблі.

Ураганні та штормові вітри у зимових умовах часто призводять до виникнення снігової бурі, коли величезні маси снігу з великою швидкістю переміщаються з одного місця на інше. У літню пору сильні зливи, що супроводжують урагани, досить часто є причиною таких стихійних явищ, як селеві потоки, зсуви.

Значні руйнування та тисячі людських жертв створив ураган «кетрін» у вересні 2005 р., який зруйнував новий Орлеан у США.

Урагани прийнято підрозділяти на тропічні та позатропічні. Тропічними називають урагани, що зароджуються у тропічних широтах, а позатропічними – в інших широтах. Крім того, тропічні урагани часто підрозділяють на такі, що зароджуються над Атлантичним океаном і над Тихим. Останні прийнято називати тайфунами.

Загальноприйнятої класифікації бурь немає. Найчастіше їх поділяють на дві групи: вихрові і потокові.

Вихрові бурі являють собою складні вихрові утворення, обумовлені циклонічною діяльністю і поширюються на великі площі.

Потокові бурі – це місцеві явища невеликого поширення.

Ураганам прийнято давати імена.

Для зменшення шкоди від дії урагану необхідно завчасно надати інформацію про загрозу ураганів і бурь, з урахуванням часу, необхідного населенню для підготовки і заняття обраних місць захисту. Така інформація повинна
містити відомості про час підходу стихійного лиха до конкретного району, можливий характер його проявів і конкретні правила поведінки людей, що відповідають ситуації, яка складається. Населення також інформується про можливості виникнення і дії смерчів.

Сигнал оповіщення про загрозу ураганів, бурь і смерчів подається сиреною і дублюється через зовнішні гучномовці та квартирні радіоприймачі, а
також місцеві радіомовні станції та телебачення.

З одержанням сигналу населення розпочинає роботи з підвищення стійкості будинків, споруд та інших місць розташування людей, а також із запобігання пожеж і створення необхідних запасів. З навітряної сторони будинків щільно закриваються вікна, двері, горищні люки і вентиляційні отвори. Скло вікон оклеюється, вікна і вітрини захищаються ставнями або щитами. З метою зрівнювання внутрішнього тиску відкриваються двері та вікна з навітряної
сторони будинків.

Населенню рекомендується подбати про підготовку електричних ліхтарів, гасових ламп, свічок, похідних плиток, гасниць і примусів, про створення запасів продуктів харчування, питної води і медикаментів.

У домашніх умовах мешканці повинні перевірити розміщення і стан
елект­ровимикачів, газових і водопровідних магістральних кранів і, в разі
потреби, вміти ними користуватися. Усіх дорослих членів родини необхідно
навчити правилам надання першої допомоги при травмах і контузії.

З одержанням інформації про безпосереднє наближення урагану або сильної бурі жителі населених пунктів займають раніше підготовлені місця в будинках або укриттях, а у випадку дії смерчів – тільки підвальні приміщення і підземні споруди.

Знаходячись у будинку, варто остерігатися поранень осколками шибки. При сильних поривах вітру необхідно відійти від вікон і зайняти місце в нішах стін, дверних отворах або стати впритул до стіни. Для захисту рекомендується також використовувати вбудовані шафи, міцні меблі та матраци.

При змушеному перебуванні під відкритим небом необхідно віддалитися від будинків і зайняти для захисту яри, ями, рови, канави, кювети доріг. При цьому потрібно лягти на дно укриття і щільно притиснутися до землі. Такі дії значно знижують число травм, що наносяться миттєвою дією ураганів і бурь, а також
цілком забезпечують захист від уламків скла, що летять, шиферу, черепиці, цегли і різних предметів. Не слід також знаходитися на мостах, трубопроводах, у місцях безпосередньої близькості від об’єктів, що мають сильнодіючі отруйні і легкозаймисті речовини (хімічні, нафтоперегонні заводи і сховища).

Якщо урагани супроводжуються грозою, варто уникати ситуацій, при яких зростає ймовірність поразки електричними зарядами. Тому під час ураганів і бурь не можна вкриватися під окремо стоячими деревами, стовпами і щоглами, близько підходити до опор ліній електропередачі.

Під час й після урагану або бурі не рекомендується заходити до ушкоджених будинків, а за необхідності це варто робити з обережністю, переконавшись у відсутності значних ушкоджень сходів, перекриттів і стін, осередків пожежі, витікання газу, розриву електропроводів.

УРАН – радіоактивний хімічний елемент. За хімічними властивостями належить до VІ групи періодичної системи. Є ізотопи від ²²⁷U до ²⁴⁰U. Найбіль­ше токсикологічне значення мають ²³⁸U з періодом піврозпаду 4,47×10⁹ років і ²³⁵U з періодом піврозпаду 6,85×10⁸ років. Ці ізотопи є родоначальниками двох природних рядів. Представляють інтерес також ²³³U і ²³⁴U. Ізотопи урану при захопленні нейтронів здатні до поділу. Ця властивість використовується при застосуванні урану як ядерного палива АЕС і для отримання ядерних боєприпасів. Уран і його сполуки з іншими речовинами являють велику небезпеку, якщо накопичуються у біосфері.

УРАНОВІ РУДИ – природні мінеральні утворення, що вміщують уран у концентраціях, при яких його економічно вигідно вилучати, використовуючи сучасну техніку.

УТИЛІЗАЦІЯ – вторинне використання цінних для господарства речовин і ресурсів, які через недосконалість технології потрапляють у відходи.

 

ФАГОЦИТ– клітина, що може поглинати різні частинки (мікроби
тощо).

ФАКТОР ЕКОЛОГІЧНИЙ – будь-яка умова середовища, на яку реагує живий організм.

ФАКТОР ШКІДЛИВИЙ – виробничий фактор, вплив якого на працюючого у певних умовах призводить до травми або до різкого погіршення здоров’я; будь-який вплив, небажаний для людини.

ФЛОТАЦІЯ – спосіб збагачення корисних копалин, що ґрунтується на відмінності їх частинок при змочуванні водою.

ФОСФОР – хімічний елемент V групи періодичної системи. Фосфор широко розповсюджений у природі. Відомі ізотопи від ²⁸Р до ³⁴Р. Найчастіше використовується ізотоп ³²Р для вивчення різних біохімічних процесів у рослин і тварин, а також у промисловості. Період напіврозпаду ³²Р – 14,29 днів, у
медичній практиці застосовується, головним чином, для лікування захворювань шкіри і хвороб крові. Фосфор-32 може утворюватися всередині організму в результаті опромінення нейтронами (наведена активність), що необхідно
враховувати при дозиметрії організму.

ФОТО-ДИНАМІЧНИЙ ЕФЕКТ – пошкодження біологічних структур і порушення їх функцій під дією світла.

ФОТОЛІЗ – розклад молекул речовини під дією поглинутого світла.

ФОТОН – квант електромагнітного випромінювання; нейтральна еле­мен­тарна частинка, що не має маси спокою, електричного заряду, магнітного
моменту, рухається зі швидкістю світла у вакуумі.

ФОТОХІМІЧНИЙ СМОГ – ефект, що виникає у результаті фотохімічних реакцій за певних фізико-географічних умов: наявності в атмосфері високої концентрації оксидів нітрогену, карбону, озону та ін. забруднювачів, інтенсивної сонячної радіації, безвітря або дуже слабкого обміну повітряних мас у приземному шарі. При фотохімічному смозі утворюються високотоксичні забруднювачі атмосферного повітря. Основними джерелами їх утворення є вихлопні гази автомобілів. На формування смогу впливають природні фактори: температурна інверсія, вітер, інсоляція, вологість тощо.

ФРЕОНИ (ХЛАДОНИ)– група галогеномістких речовин: Ф-11 (CFCl₃), Ф-12 (CF₂Cl₂), Ф-22 (CHClF₂) та ін., які киплять при кімнатній температурі та руйнують озоновий шар.

ФУНГІЦИД – хімічна речовина, яка застосовується для боротьби з грибами (збудниками хвороб рослин).

 

 

 

ХЕМОСОРБЦІЯ – поглинання рідиною або твердим тілом речовин із навколишнього середовища з утворенням хімічних сполук.

ХІМІЧНА ЗБРОЯ – отруйні речовини і засоби їх застосування. Хімічна зброя використовувалась ще у давнину під час ведення бойових дій. Так, спартанці підпалювали сірку під стінами осадженої Платеї, намагаючись отруїти мешканців міста. 22 квітня 1915 р. німецькі війська застосували хлор проти оборони англо-французьких військ. У цей день було отруєно 15 тис. людей. «Чорний день біля Іпру» вважається початком хімічної війни і гонки хімічних озброєнь. Загальні втрати від застосування тільки хімічної зброї у першій світовій війні склали приблизно 1,3 млн осіб. Зараз розроблено отруйні речовини нервово-паралітичної дії (HD, L, HN-1, HN-2, HN-3 та ін.), загальноотруйної дії (АС, СК), задушливої дії (CG, дифосген), психотропні речовини, а також бінарна хімічна зброя. Слід зазначити, що застосування цих речовин дозволяє знищити
не тільки можливого ворога, але й екологічні системи на великих територіях.

ХІМІЧНІ МЕТОДИ ЗАХИСТУ РОСЛИН – боротьба зі шкідниками, збудниками хвороб рослин і переносниками цих хвороб, а також боротьба із бур’янами (за допомогою пестицидів).

ХЛОР (Cl)– хімічний елемент VII групи періодичної системи Д. І. Менделєєва, атомний номер 17, атомна маса 35,453, густина 3,214 кг/м³, Т_ПЛ = 101 °С, Т_КИП = 34,05 °С; належить до галогенів. Жовто-зелений газ із різким задушливим запахом, отруйний.

ХЛОРПІКРИН – трихлорнітрометан, CCl₃NO₂ – органічна сполука.
Рідина без кольору, із запахом, густина 1657,6 кг/м², Т_ПЛ = 64 °С; Т_КИП = 112,3 °С, належить до отруйних речовин.

ХЛОРУВАННЯ ВОДИ– оброблення питної води або стічних вод водним розчином хлору з метою їх знезараження. Оскільки хлорування питної води призводить до утворення отруйних речовин, його іноді замінюють озонуванням (обробкою води озоном).

 

 

ЦВІТІННЯ ВОДИ – зміна кольору і прозорості води за рахунок інтенсивного розмноження мікроскопічних водоростей (один із видів біологічного забруднення). Результатом є цвітіння і погіршення кисневого режиму водоймища, що призводить до загибелі багатьох його мешканців. Причиною може бути попадання у водоймище мінеральних добрив та інших забруднювачів.

ЦЕЗІЙ – лужний метал І групи періодичної системи. Є ізотопи від ¹²⁵Сs до ¹⁴⁵Сs. Найбільш токсикологічне значення має ізотоп ¹³⁷Сs, який утворюється при поділі урану і плутонію. Період його піврозпаду 30,17 років. У зв’язку з випробовуваннями ядерної зброї за рахунок ¹³⁷Сs збільшився гамма-фон земної поверхні. Цезій хімічно дуже активний. Подібно до калію, він накопичується у травах і злаках, до яких надходить із землі. Підвищений вміст цезію (і стронцію) характерний для ароматичної зелені – кропу, петрушки, шпинату. Із буряка, картоплі, щавлю, грибів під час відварювання у воду переходить від 50 до 65 % цезію (і стронцію). Є небезпека пересування ¹³⁷Сs по біологічному ланцюгу через рослини і тварини до організму людини. При надходженні в організм ¹³⁷Сs рівномірно розподіляється у ньому. Половина ізотопів цезію, що надходить в організм, виводиться за 120–170 днів. При аваріях на АЕС роль ¹³⁷Сs стає провідною через 1,5–2 місяці (після того, як рівні кількості ізотопів йоду в організмі людини і у зовнішньому середовищі стають дуже незначними). Цезій-137 є бета- і гамма-випромінювачем. Біологічний період напіввиведення з організму людини у середньому становить 110 днів (для дітей – від
10 до 50 днів).

ЦЕНТРИФУГИ – машини для видалення осадів зі стічних вод. Відцентрове фільтрування досягається обертанням суспензії у перфорованому барабані, внутрішність якого вкрита сіткою або тканиною для фільтрування. Осади залишаються на стінках барабана і видаляються вручну або за допомогою спеціальних пристроїв.

ЦЕРІЙ – рідкоземельний метал ІІІ групи періодичної системи, належить до лантаноїдів. Є ізотопи від ¹⁴¹Се до ¹⁴⁴Се. Найбільший токсикологічний інтерес являє ¹⁴⁴Се і його дочірній продукт ¹⁴⁴Рr (празеодим). Утворюється ¹⁴⁴Се при поділі урану, торію і плутонію. При вибухах атомних бомб на частку ¹⁴⁴Се і ¹⁴⁴Pr припадає до 30 % усієї радіоактивності.

Цунамі – це довгі хвилі, що виникають у морях або океанах внаслідок підводних землетрусів, а також вулканічних вивержень або зсувів на морському дні. Штучно можуть виникати внаслідок використання ядерної та інших видів зброї. 90 % цунамі у природі виникають через підводні землетруси.

Механізм утворення цунамі до кінця ще не з’ясований. Ясно одне – для утворення цих хвиль є необхідним вертикальний зсув морського дна. Утворившись у якому-небудь місці, цунамі може пройти кілька тисяч кілометрів, майже не зменшуючись. Це пов’язано з довгими періодами хвиль (від 150 до 300 км). У відкритому морі кораблі можуть не потрапити під ці хвилі, хоча
вони рухаються з великою швидкістю (більш, ніж 100 км/год.). Висота хвиль
невелика. Однак, досягши мілководдя, хвиля різко сповільнюється, її фронт здіймається і обрушується зі страшною силою на сушу. Висота великих хвиль у такому випадку біля узбережжя досягає 5–20 м, а іноді доходить до 40 м.
Наприклад, у березні 2011 р. по Японії вдарила хвиля заввишки 10–15 м.
Хвиля-цунамі може бути не єдиною. Дуже часто це серія хвиль з інтервалом
руху година і більше. Найвищу хвилю серії називають головною.

Часто перед початком цунамі вода відступає далеко від берега, оголюючи морське дно. Потім стає видно хвилю, що насувається. При цьому чутні громоподібні звуки, що створюються повітряною хвилею, яку водна маса штовхає перед собою.

Найнебезпечнішими районами утворення цунамі є острови Японії, Курильські острови, півострів Камчатка, острів Сахалін й загалом узбережжя Тихого океану.

Основними характеристиками цунамі служать: магнітуда цунамі, інтенсивність і швидкість руху хвилі. За магнітуду прийнятий натуральний логарифм амплітуди коливань рівня води (у метрах), обмірюваний біля берегової лінії на відстані від 3 до 10 км до джерела явища. Магнітуда цунамі багато у чому відрізняється від магнітуди землетрусу. Якщо сейсмічна магнітуда характеризує енергію в цілому, то магнітуда цунамі відбиває тільки частину енергії – власне цунамі.

Цунамі невеликої інтенсивності відбуваються досить часто, середньої –один раз у 5–10 років, катастрофічні – ще рідше.

Можливі масштаби наслідків цунамі оцінюються у балах:

1 бал – дуже слабке (хвиля фіксується лише приладами);

2 бали – слабке (може затопити плоске узбережжя; його відзначають лише фахівці);

3 бали – середнє (відзначається усіма; плоске узбережжя затопляється; легкі судна можуть виявитися викинутими на берег; портові споруди можуть одержати незначні ушкодження);

4 бали – сильне (узбережжя затопляється; прибережні будівлі ушкоджуються; великі вітрильні та невеликі моторні судна можуть бути викинуті на берег, а потім знову змиті у море; можливі людські жертви);

5 балів – дуже сильне (прибережні території затоплені; хвилеломи і моли сильно ушкоджені; великі судна викинуті на берег; є людські жертви; величезний матеріальний збиток).

Рекомендації населенню щодо дій під час цунамі:

Жителі цунамі-небезпечних районів повинні бути завчасно проінформовані про потенційну небезпеку стихійного лиха для їхнього узбережжя.

Успішні дії щодо самопорятунку і взаємодопомоги при цунамі можливі тільки за наявності знань основних правил цих дій, ознак (провісників) настання цього стихійного лиха, особливостей його перебігу, а також при інформуванні про конкретні дії та своєчасне оповіщення про загрозу приходу хвиль.

Виконання кожним, хто потрапив у зону нещастя, правил і норм поводження, багато у чому схожих із заходами, прийнятими при землетрусах і повенях. Першорядне значення при цьому набуває швидкість дій.

При особистому спостереженні провісників цунамі або одержанні пові­домлень про них від інших людей варто пам’ятати, що час, який залишився для порятунку, виміряється хвилинами, у кращому випадку – десятками хвилин. При цьому важливо не втрачати самовладання і не панікувати. Неприпустимо спускатися до моря, щоб подивитися на його оголене дно, і спостерігати за хвилею. Людина, яка побачила воду, повинна попередити інших та, допомагаючи хворим, інвалідам, старим, дітям і не піклуючись про майно, швидко
направитися до найближчих пагорбів, інших піднесених місць і піднятися на висоту не менш 30–40 м. Шлях нагору повинен пролягати по схилах височин, а не по долинах струмків і рік, що впадають у море, тому що їхні русла можуть стати дорогою для водяного валу, що несеться проти їхньої течії. Якщо поблизу немає височини, потрібно віддалитися від берега на відстань не менше
2–3 км.

Оповіщення населення про загрозу проводиться за допомогою місцевих радіотрансляційних мереж, мереж телевізійного віщання, спеціальних сигналів або посильних. Передачі повідомлень мають передувати сигнали сирен. За
наявності необхідної інформації у повідомленні вказуються розрахунковий час приходу цунамі до конкретного пункту узбережжя, порядок дій населення і евакуації, пункти збору або маршрути самостійного руху. Слід також звертати увагу на поведінку свійських та диких тварин, які при виникненні цунамі завжди заздалегідь тікають на безпечну відстань.

Терміново залишаючи будинок в разі евакуації, необхідно взяти з собою мінімум теплих, краще непромокальних речей, продуктів харчування і гроші, попередити про евакуацію сусідів, а також вимкнути електрику і газ. Вийшовши з будинку, варто діяти відповідно до заздалегідь визначеного порядку або отриманого по радіо чи телебаченню інструктажу. У ході евакуації пішки,
потрібно надати допомогу хворим, інвалідам, старим і дітям, при евакуації транспортом – виявити організованість і увагу до інших, уступити місця
людям, не здатним рухатися самостійно.

У випадку, якщо цунамі застає несподівано, необхідно, не втрачаючи самовладання, вжити заходів самозахисту на місці. Знаходячись у приміщенні, треба піднятися на верхні поверхи, зачинити всі двері і негайно перейти у безпечне місце. Це – отвори капітальних внутрішніх стін; кути, утворені капітальними стінами; місця біля внутрішніх капітальних стін, біля колон і під балками каркаса. Головне – залишити кімнати, що мають вікна або інші отвори з боку, звідки рухається хвиля, і сховатися від неї за капітальною стіною. Необхідно оберігатися від падаючих уламків або важких меблів, знаходитися подалі від вікон, скляних перегородок, а також важких предметів (верстатів, холодильників, шаф тощо), що можуть перекинутися або зрушитися з місця. Загальне правило при приході цунамі – не вибігати з досить міцного будинку. Бурхлива хвиля і уламки, що плавають на вулиці поруч з будинком, становлять велику небезпеку. У випадку, якщо приміщення має низьку міцність і з великою імовірністю буде зруйновано хвилею, за наявності часу необхідно перейти у більш міцний будинок.

Поза будинком хвилю краще зустрічати на дереві, за природною скельною перешкодою, міцною окремою бетонною стіною, зачепившись за них. Неприпустимо зустрічати хвилю на просторі з великою кількістю споруд або інших предметів через небезпеку ударів по них. Якщо є час, але немає можливості використовувати його для переміщення у більш безпечне місце, треба вжити його на те, щоб зняти одяг і взуття. Зустрічаючи хвилю, необхідно набрати в легені повітря, потім згрупуватися і закрити голову руками. вири­нув­ши на поверхню води, варто скинути намоклий одяг і взуття та приготуватися до зворотного руху хвилі, скориставшись за необхідності предметами,
що плавають або піднімаються над водою. Переживши цю хвилю, потрібно
використати перерву між хвилями для переходу в більш безпечне місце.

Населення, яке завчасно вийшло самостійно або евакуйоване в безпечні місця, повинне залишатися там протягом 2–3-х годин після першої хвилі, поки не пройдуть усі хвилі і не надійде сигнал з дозволом повернутися.

При поверненні перед входом у будинок необхідно впевнитися у його безпечному стані та відсутності загрози обвалення через ушкодження, а також витоку газу і замикань електрики.

 

 

ЧЕРВОНА КНИГА – список рідкісних організмів, які знаходяться під загрозою знищення; анотований перелік видів і підвидів із вказівкою сучасного і минулого розповсюдження, чисельності та причин її зменшення, особливостей відтворення, вже прийнятих та необхідних заходів охорони видів.

ЧИСЛО ВОЛЬФА – кількісна характеристика ступеня сонячної активності; являє собою число сонячних плям та їх груп, виражене у формі умовного показника W = К(m + 10n), де m – загальне число плям, оформлених у вигляді ізольованих груп; n – число плям, що не входять до окремої групи; К – множ­ник, що враховує вид апаратури. Сонячна активність, за даними сучасних
досліджень, має циклічність 11,1 років (найближчий пік активності буде спос­терігатися у 2013 р.). Хоча, за спостереженнями давніх народів, цикл дорівнював 28 років. Спалахи активності Сонця з високими значеннями (W > 100)
призводять до зміни магнітного поля Землі, що спричиняє зміну погоди, розвиток епідемій серед населення, зниження показників урожайності рослин тощо.

Чорнобильська трагедія – аварія на IV енергоблоці Чорнобильської атомної станції 26 квітня 1986 року.

Черговий персонал станції за відсутності перших керівних осіб і контролю відповідних служб проводив експеримент, метою якого було з’ясування можливості використання електроенергії, отриманої під час інерційного пробігу генератора, і при вимкненому реакторі. Експеримент, очевидно, був не
зовсім безпечний, хоча його проводили не вперше, але від нього відмовилися інші станції, що мали подібний досвід. Керівництво Чорнобильської АЕС
передовірило його проведення черговим. У ході експерименту виникла необхідність дати струм на зовнішню мережу. Почали вмикати реактор, але він вийшов з-під контролю. І коли о 1 год 24 хв 26 квітня 1986 р. оператор, натиснувши кнопку аварійного захисту, скинув у реактор поглинаючі стрижні, – стався вибух. Очевидці, правда, стверджують, що було два вибухи. Цей факт дещо
міняє описану в пресі картину того, що сталося. Про два послідовні вибухи, що відбулися о 1 год 24 хв 26 квітня 1986 р. написано і в доповіді ВІЗ. Є інша
версія аварії, також офіційна, що покладає провину на заступника головного інженера станції. Взявши на себе проведення експерименту (а він у керівництві
Чорнобильської АЕС навряд чи не єдиний, хто раніше мав досвід роботи на флотських атомних установках), він наказав спочатку вимкнути головні циркуляційні насоси. Вони увійшли в режим кавітації, блок почало трусити,
і о 1 год 17 хв спрацював захист, що заглушив реактор до 1 год 21 хв 26 квітня. Мабуть, тут надійшло прохання чергових дати струм у зовнішню мережу. Заступник головного інженера наказав вручну підняти кадмієві стрижні-поглиначі нейтронів.

Реактор запрацював, увімкнулися насоси, і почала зростати потужність. Стало ясно, що захист ось-ось спрацює, і його вручну вимкнули. Потужність продовжувала наростати, вишли з ладу насоси, тиск води впав, піднявся тиск пари, виник потік миттєвих нейтронів і стався паровий вибух. Наказ подати воду тільки ускладнив ситуацію. Цей варіант спростовує колишній директор станції В. П. Брюханов, який наполягає на першому варіанті. Але є ще факти, що викликають сумнів в обох версіях на користь припущення про можливу роль інших причин. Встановлено, що в 0 год 28 хв 26 квітня, тобто за 55 хв до катастрофи, на реакторі сталися якісь події, внаслідок чого він перейшов у
нерегламентований стан, при якому аварійний захист вже не був гарантом
гасіння ядерної реакції. Чому оператор натиснув кнопку скидання захисних стрижнів? Що ж насправді сталося на IV-му енергоблоці – так і залишилося невідомим.

Сила вибуху, під час якого безвісти пропало дві людини (передбачається, що, принаймні, хтось із них залишився під конструкціями будівлі, що завалилася, і реактора), була дуже потужною, а викиди, що сталися потім, – колосальними.

Сімдесятип’ятиметрова будівля IV-го енергоблока зруйнувалася майже повністю. Перекриття реакторного залу масою понад 2 тис. т силою вибуху
була підкинуто догори, розвернулося і впало у середину реактора на ребро,
займаючи це нестійке вертикальне положення й донині. Майже 50 т або більше палива, залізобетонні конструкції та інші матеріали просто випарювалися у вигляді високорадіоактивних аерозолів, або вони були викинуті в атмосферу на висоту не менше 10–11 км (під час вибуху атомної бомби над Хіросімою було викинуто 4 т короткоживучих радіонуклідів). Це підтверджується обставиною, що авіалайнери, які приземлилися незабаром після вибуху в аеропорту Шереметьєво м. Москви, протягом тижня дезактивували на спеціальних майданчиках. Правда, в офіційній доповіді ВІЗ 1995 року висота викиду зазначена лише 1 км. Вміст реактора, за винятком 50 т, які випарилися (за деякими оцінками, близько 70 т паливного начиння у цирконієвих циліндрах, графітових стрижнях та інших конструкціях), частково фрагментувався і був викинутий на вентиляційну трубу, дах ІІІ-го і IV-го енергоблоків, у машинний зал (загальний для двох реакторів), навколишню територію і будівлі, створивши поле радіації потужністю 15–20 тис. Р/год, а на даху ІІІ-го енергоблока – більше 10 тис. Р/год. Із 1 100 приміщень ІІІ-го енергоблока більше 60 % були забруднені, а потужність випромінювання фрагментів палива і конструкцій, що потрапили туди, у сотні і тисячі разів перевищувала допустимі норми навіть для аварійної ситуації. Частину приміщень затопила радіоактивна вода. Єдиної думки про активність радіонуклідів, що потрапили після вибуху реактора у довкілля, немає й нині. Залежно від кон’юнктури моменту називають від 500 млн до 6 млрд Kі.

У травні 1986 р. паливо, що залишилося у реакторі, змішавшись із скинутими у нього матеріалами, розплавило все, що там нагромадилося, і, утворивши склоподібну масу, вилилося у центральний зал під каскадну стіну, підреакторне та інші приміщення. Застигаючи, маса утворила нарости, відомі з газет як «слонячі ноги». Детальне вивчення їх складу по відколених фрагментах, проведене співробітниками Радієвого інституту та Інституту атомної енергії
ім. І. В. Курчатова, привело до відкриття нового, раніше не відомого мінералу, названого ними «чорнобиліт» (зараз, після аварії на АЕС «Фукусіма-1», ця
маса отримала назву «коріум»). Він являє собою добре ограновані, правильні кристали силіконату цирконію і урану, аналогу природного силіконату цирконію, у якому 12 % атомів цирконію заміщено атомами урану. Він утворився з палива (уран), уламків ТВЕЛів (цирконій), піску і бетону (кремній). Форма кристалів свідчить про те, що процес їх утворення йшов повільно, під впливом тепла, що виділялося у ході радіохімічних реакцій. В окремі періоди температура розплаву була не менше 3 000 ºС (температура поверхні Сонця досягає 6 000 °С).

Ще у 1985 р. академік В. Н. Легасов писав, що залишкова активність при аварії на АЕС згодом стає вищою, ніж забрудненість після атомного вибуху, за рахунок поступового наростання кількості довгоживучих і високоенергетичних елементів. При рівних початкових дозах через п’ять років потужність дози від аварії на АЕС у 100 разів вища, ніж від бомби. Це підтверджується тим, що на початок 2011 року, або через 25 років після Чорнобильської трагедії, рівень
радіації у м. Прип’ять суттєво не зменшився.

 

 

ШКАЛА КОЛЬОРОВОСТІ ВОДИ – умовні індекси для визначення
кольору води у водоймищах шляхом порівняння забарвлення досліджуваної води з раніше виготовленим набором кольорів. Набір шкали кольоровості складається з 22 запаяних пробірок діаметром 8–10 мм, наповнених кольоровими розчинами, що утворюють кольорову гаму від синього до коричневого
кольору.

ШЛАМ – осад, що утворюється під час відстоювання або фільтрування рідини.

Штучні джерела опромінення – джерела опромінення,
зроблені людиною, які використовуються у побуті, медицині, техніці та інших
галузях.

Чи не найбільш поширеним джерелом опромінення є годинники зі світним циферблатом. Зазвичай при виготовленні таких годинників використовують радій, що призводить до опромінення усього організму, хоча на відстані 1 м від циферблата випромінювання у 10 000 разів слабше, ніж на відстані 1 см. Зараз намагаються замінити радій на тритій або прометій-247, які мають істотно менше вип­ромінювання. До кінця 1970-х рр. у населення Великобританії знаходилося у користуванні 800 000 годинників з циферблатом, що містить радій. У 1967 р. були опубліковані відповідні міжнародні стандарти, проте годинники, випущені раніше, ще знаходяться у вжитку. Радіоактивні ізотопи використовуються також у світних покажчиках входу-виходу, в компасах, телефонних дисках, прицілах тощо.

У США продаються антистатичні щітки для видалення пилу з платівок і фотоприладів, дія яких заснована на використанні α-частинок. У 1975 р. Національна Рада Великобританії з радіаційного захисту повідомила, що за деяких обставин вони можуть виявитися шкідливими.

Принцип дії багатьох детекторів диму також заснований на використанні α-випромінювання. До кінця 1980 р. у США було встановлено більше 26 млн таких детекторів, що містять америцій-241, однак при правильній експлуатації вони повинні давати дуже малу дозу опромінення. Радіонукліди застосовують у дроселях флуоресцентних світильників і в інших електроприладах і пристроях. У середині 1970-х років в одній тільки Західній Німеччині в експлуатації знаходилося майже 100 млн таких приладів, які не призводять до помітного опромінення.

При виготовленні особливо тонких оптичних лінз застосовується торій, який може призвести до істотного опромінення кришталика ока.

Рентгенівські апарати для перевірки багажу пасажирів в аеропортах також спричиняють опромінення авіапасажирів. Ретельні обстеження, проведені на початку 1970-х років, показали, що в багатьох школах США і Канади використовувалися рентгенівські трубки, які служили досить могутнім джерелом радіації, причому більшість вчителів мали недостатнє уявлення про радіаційний захист.

ШУМ – неупорядковані коливання різної фізичної природи, які відзначаються складністю часової та спектральної структури.

ШУМОЗАХИСТ – заходи щодо зниження шуму на робочому місці, на підприємствах, на транспорті, загалом у місті. Здійснюється за допомогою шумозахисних навушників, шумозахисних матеріалів (екранів), архітектурно-будівельних методів тощо.

 

ЯДЕРНА ЗБРОЯ – зброя масового ураження вибухової дії заснована на використанні внутрішньої енергії атомного ядра, яка виділяється при ланцюгових реакціях розподілу важких ядер деяких ізотопів урану і плутонію або при термоядерних реакціях синтезу легких ядер-ізотопів водню (дейтерію і тритію) в більш важкі (наприклад, ядра ізотопів гелію). Для зазначених реакцій характерним є надзвичайно велике виділення енергії на одиницю маси речовини, яка реагує, у 20–80 млн разів більше, ніж при вибуху тротилу. У результаті досить швидкого виділення величезної кількості енергії в обмеженому обсязі, відбувається ядерний вибух, що істотно відрізняється від вибуху звичайних боєприпасів як масштабами, так і характером вражаючих факторів: ударної хвилі, світлового випромінювання, проникної радіації, радіоактивного зараження і електромагнітного імпульсу (ЕМІ).

Ядерна зброя включає різні ядерні боєприпаси (бойові частини ракет і торпед, авіаційні та глибинні бомби, артилерійські снаряди та фугаси, споряджені ядерними зарядами), засоби доставки їх до цілі та засоби управління. Іноді, залежно від типу заряду, вживають більш вузькі поняття, наприклад: термоядерна зброя, нейтронна зброя, воднева та ін.

Ядерний вибух супроводжується виділенням величезної кількості енергії, тому за руйнуючою і вражаючою дією він у сотні й тисячі разів може перевершувати вибухи самих великих боєприпасів, споряджених звичайними вибуховими речовинами.

Серед сучасних засобів збройної боротьби ядерна зброя займає особливе місце – вона є головним засобом ураження противника. Ядерна зброя дозволяє у короткий термін завдавати противнику більших втрат у живій силі та бойовій техніці, руйнувати споруди та інші об’єкти, заражати місцевість радіоактивними речовинами, створюючи тим самим стороні, яка застосовує ядерну зброю, вигідні умови для досягнення перемоги у бою.

Пристрої, призначені для здійснення вибухового процесу звільнення
ядер­ної енергії, називаються ядерними зарядами.

Потужність ядерних боєприпасів прийнято характеризувати тротиловим еквівалентом, тобто такою кількістю тротилу в тонах, при вибуху якого виділяється така ж кількість енергії, що й при вибуху цього ядерного заряду.

Ядерні боєприпаси за потужністю умовно поділяють на надмалі (до 1 кт), малі (1–10 кт), середні (10–100 кт), великі (100 кт – 1 Мт) і надвеликі (понад 1 Мт).

До засобів застосування ядерної зброї належать: ракети тактичного, оперативно-тактичного і стратегічного призначення; літаки – носії ядерної зброї; крилаті ракети; підводні човни; артилерія, що застосовує ядерні боєприпаси; ядерні міни.

Залежно від завдань, що розв’язуються із застосуванням ядерної зброї, ядерні вибухи можуть здійснюватися у повітрі, на поверхні землі та води, під землею і водою. Відповідно до цього розрізняють: висотний, повітряний,
наземний (надводний) і підземний (підводний) вибухи.

Висотний ядерний вибух – це вибух, здійснений з метою знищення у польоті ракет і літаків на безпечній для наземних об’єктів висоті (понад 10 км). Вражаючими факторами висотного вибуху є: ударна хвиля, світлове випромінювання, проникна радіація та електромагнітний імпульс.

Повітряний ядерний вибух – це вибух, здійснений на висоті до 10 км, коли світна область не торкається землі (води). Повітряні вибухи підрозділяються на низькі та високі. Найповніше при повітряному ядерному вибуху виявляються: ударна хвиля, світлове випромінювання, проникна радіація і ЕМІ.

Наземний (надводний) ядерний вибух – це вибух, здійснений на поверхні землі (води), при якому світна область торкається поверхні землі (води), а пиловий (водяний) стовп із моменту утворення з’єднаний із хмарою вибуху.

Характерною рисою наземного (надводного) ядерного вибуху є значне радіоактивне зараження місцевості (води) як у районі вибуху, так і у напрямку руху хмари вибуху. Вражаючими факторами цього вибуху є: ударна хвиля,
світлове випромінювання, проникна радіація, радіоактивне зараження місцевості та ЕМІ.

Підземний (підводний) ядерний вибух – це вибух, здійснений під землею (під водою), для якого характерним є викид великої кількості ґрунту (води), перемішаного з продуктами ядерної вибухової речовини (уламками розпаду урану-235 або плутонію-239). Вражаюча і руйнуюча дія підземного ядерного вибуху визначається, загалом, сейсмо-вибуховими хвилями (основний вражаючий фактор), утворенням вирви у ґрунті та сильним радіоактивним зараженням місцевості. Світлове випромінювання і проникна радіація відсутні. Характерним для підводного вибуху є утворення стовпа води і базисної хвилі.

Повітряний ядерний вибух починається короткочасним засліплюючим спалахом, світло від якого можна спостерігати на відстані декількох десятків і сотень кілометрів. Слідом за спалахом з’являється світна область у вигляді сфери або півсфери (при наземному вибуху), яка є джерелом потужного світлового випромінювання. Водночас із зони вибуху в навколишнє середовище поширюється
потужний потік гамма-випромінювання і нейтронів, які утворюються при ланцюговій ядерній реакції та в процесі розкидання радіоактивних осколків розподілу ядерного заряду. Гамма-кванти і нейтрони, що випускаються при ядерному вибуху, називають проникною радіацією. Під дією миттєвого гамма-випромінювання відбувається іонізація атомів навколишнього середовища, що призводить до
виникнення електричних і магнітних полів. Ці поля через їхню короткочасність дії прийнято називати електромагнітним імпульсом ядерного вибуху.

У центрі ядерного вибуху температура миттєво підвищується до кількох мільйонів градусів, у результаті чого речовина заряду перетворюється на високотемпературну плазму, що випускає рентгенівське випромінювання. Тиск газоподібних продуктів спочатку досягає декількох мільярдів атмосфер.
Сфера розпечених газів світної області, прагнучи розширитися, стискає
прилягаючі шари повітря, створюючи різкий перепад тиску на межі стислого шару і утворює ударну хвилю, що поширюється від центру вибуху в різних напрямках. Завдяки тому, що густинигазів, які становлять вогненну
кулю, набагато нижча густини навколишнього повітря, куля швидко піднімається вгору. При цьому утворюється хмара грибоподібної форми, що містить гази, пари води, дрібні частинки ґрунту і величезну кількість радіоактивних продуктів вибуху. Після досягнення максимальної висоти хмара під дією
повітряних потоків переноситься на великі відстані, розсіюється, і радіоактив­ні продукти випадають на поверхню землі, створюючи радіоактивне зараження місцевості та об’єктів.

Вражаючі фактори ядерного вибуху здатні, відповідно до закону
шелфода, відразу виводити за межі життя цілий ряд екологічних факторів.
Розглянемо їх.

1. Ударна хвиля ядерного вибуху виникає в результаті розширення розпеченої маси газів у центрі вибуху, яка світиться і являє собою область різкого стиснення повітря, що поширюється від центру вибуху з надзвуковою швидкістю. Дія її триває декілька секунд. Відстань в 1 км ударна хвиля проходить за 2 с, 2 км – за 5 с, 3 км – за 8 с.

Ураження ударною хвилею спричиняються як дією надлишкового тиску, так і метальною її дією (швидкісним напором), зумовленою рухом повітря у хвилі. Особовий склад, озброєння і військова техніка, розташовані на відкритій місцевості, руйнуються внаслідок метальної дії ударної хвилі, а об’єкти більших розмірів (будинки та ін.) – дією надлишкового тиску.

Ураження можуть бути нанесені також в результаті непрямого впливу ударної хвилі (уламками будинків, дерев тощо). У ряді випадків ступінь ураження від непрямого впливу може бути більшим за безпосередню дію ударної хвилі, а кількість уражених – більш значною.

На параметри ударної хвилі помітний вплив мають рельєф місцевості, лісові масиви та рослинність. На схилах, звернених до вибуху зі стримкістю більше 10°, тиск збільшується: чим крутішим є схил, тим більшим виявляється тиск. На зворотних схилах висот відбувається зворотне явище. У лощинах, траншеях та інших спорудах земляного типу, розташованих перпендикулярно до напрямку розповсюдження ударної хвилі, метальна дія значно менша, ніж на відкритій місцевості. Тиск ударної хвилі у середині лісового масиву вищий, а метальна дія менша, ніж на відкритій місцевості. Це пояснюється опором дерев повітряним масам, що переміщуються з великою швидкістю за фронтом ударної хвилі.

Укриття людини за пагорбами і насипами, у ярах і молодих лісах, використання захисних споруд знижують ступінь її ураження ударною хвилею.

2. Світлове випромінювання ядерного вибуху – це видиме, ультрафіолетове та інфрачервоне випромінювання, що діє протягом декількох секунд. В особового складу воно може спричиняти опіки шкіри, поразку очей і тимчасове осліплення.

Опіки виникають від безпосереднього впливу світлового випромінювання на відкриті ділянки шкіри (первинні опіки), а також від палаючого одягу, у вогнищах пожеж (вторинні опіки). Залежно від тяжкості ураження, опіки
поділяються на чотири ступені: перший – почервоніння, припухлість і хворобливість шкіри; другий – утворення пухирів; третій – омертвляння шкірних
покривів і тканин; четвертий – обвуглювання шкіри.

Опіки очного дна (при прямому погляді на вибух) можливі на відстані, що перевищує радіуси зон опіків шкіри. Тимчасове осліплення виникає, зазвичай, вночі й присмерком, не залежить від напрямку погляду в момент вибуху і має масовий характер. Удень воно виникає лише при погляді на вибух. Тимчасове осліплення проходить швидко, не залишає наслідків, і медична допомога, як правило, не потрібна.

Спостереження через прилади нічного бачення виключає осліплення, але воно можливе через прилади денного бачення, тому їх на нічний час варто закривати спеціальними шторками.

Із метою захисту очей від осліплення, особовий склад повинен перебувати по можливості в інженерних спорудах і використовувати захисні властивості місцевості.

Світлове випромінювання ядерного вибуху спричиняє загоряння і обвуглювання горючих матеріалів: дерев’яних частин озброєння і техніки, будинків тощо.

3. Проникна радіація ядерного вибуху являє собою спільне гамма-випро­мінювання і нейтронне випромінювання. Гамма-кванти та нейтрони, поширюючись у будь-якому середовищі, викликають його іонізацію. Крім того, під
дією нейтронів нерадіоактивні атоми середовища перетворюються на радіоактивні, тобто утворюється так звана наведена активність. У результаті іонізації атомів, що входять до складу живого організму, порушуються процеси життєдіяльності клітин і органів, що призводить до захворювання променевою хворобою. Проникна радіація спричиняє затемнення оптики, засвічення світлочутливих фотоматеріалів і виводить з ладу радіоелектронну апаратуру, особливо ту, яка має напівпровідникові елементи.

Вражаюча дія проникної радіації характеризується кількістю дози випромінювання, тобто кількістю енергії радіоактивного випромінювання, поглиненого одиницею маси середовища, що опромінюється.

Ураження людини проникною радіацією визначається отриманою організмом сумарною дозою, характером опромінення та його тривалістю. Залежно від тривалості опромінення прийняті такі сумарні дози гамма-випромінювання, що не призводять до зниження боєздатності особового складу: однократне опромінення (імпульсне) або протягом перших чотирьох діб – 50 рад; багаторазове опромінення (безперервне або періодичне) протягом перших 30 діб – 100 рад, протягом трьох місяців – 200 рад, протягом одного року – 300 рад.

Захист особового складу від проникної радіації забезпечується використанням рухливих об’єктів і фортифікаційних споруд.

4. Радіоактивне зараження місцевості, приземного шару атмосфери, ґрунтів, води та інших об’єктів виникає внаслідок випадання радіоактивних
речовин із хмари ядерного вибуху під час його руху. Поступово осідаючи на поверхні землі, радіоактивні речовини створюють ділянку радіоактивного
зараження, що називається радіоактивним слідом.

Основними джерелами радіоактивного зараження є уламки розподілу ядерного заряду і наведена активність ґрунту. Розпад цих радіоактивних речовин супроводжується гамма- і бета-випромінюваннями. Радіоактивне зараження місцевості характеризується рівнем радіації (потужністю поглинутої дози).

За ступенем небезпеки для особового складу радіоактивний слід умовно поділяється на чотири зони: зона А – помірне зараження; зона Б – сильне зараження; зона В – небезпечне зараження; зона Г – надзвичайно небезпечне зараження. Рівні радіації (потужності доз) на зовнішніх межах цих зон через одну годину після вибуху становлять: 8, 80, 240 і 800 рад/год, а через 10 годин – 0,5, 5, 15 і 50 рад/год відповідно.

5. Електромагнітний імпульс (ЕМІ). Ядерні вибухи призводять до виникнення потужних електромагнітних полів. Ці поля через їхнє коротке тимчасове існування прийнято називати електромагнітним імпульсом, який найповніше виявляється при наземних і низьких повітряних ядерних вибухах. ЕМІ впливає, насамперед, на радіоелектронну та електротехнічну апаратуру, яка знаходиться на військовій техніці та інших об’єктах. Під дією ЕМІ у зазначеній апаратурі наводяться електричні струми та напруги, які можуть спричинити пробій ізоляції трансформатора, згоряння розрядників, псування напівпровідникових приладів, перегоряння плавких вставок та інших елементів радіотехнічних пристроїв. Найбільше зазнають впливу ЕМІ лінії зв’язку, сигналізації та управління. Коли величина ЕМІ недостатня для ушкодження приладів або окремих деталей, то можливе спрацьовування засобів захисту (плавких вставок, грозорозрядників) і порушення працездатності ліній. Якщо ядерні вибухи відбудуться поблизу ліній енергопостачання, зв’язку, які мають велику довжину, то підведена до них напруга може поширюватися по проводах на багато кілометрів і спричиняти ушкодження апаратури та ураження особового складу, який перебуває на безпечній відстані від інших вражаючих факторів ядерного вибуху.

Екологічні наслідки застосування ядерної зброї добре відомі: на тривалий час, іноді на сторіччя, у зоні вибуху утворюється зона, непридатна для знаходження людини. Тому сучасні військові рішення – це використання крилатих ракет значної дальності, які здатні потрапити у ціль з точністю до декількох сантиметрів, зануритись у ґрунт на глибину до 50 м і створити там ядерний вибух малої потужності. Цього достатньо для ураження військових об’єктів, але не спричинить значного радіоактивного забруднення на поверхні. Отже, з’являється можливість користуватися завойованою територією. Залишаються технічні деталі: знайти країну, багату природними ресурсами, підготувати
необхідну кількість крилатих ракет та ядерних зарядів малої потужності. Далі поставити їх на постійне бойове чергування, об’єднати їх можливістю одночасного запуску за допомогою комп’ютерного управління, збудувати багатоярусну систему перехоплення ракет противника, визначити дати пуску.

ЯДЕРНА КОНТРАБАНДА – незаконний вивіз або ввіз радіоактивних елементів з країни.

ЯДЕРНИЙ РЕАКТОР КОСМІЧНИХ АПАРАТІВ – пристрій, у якому здійснюється керована ланцюгова реакція поділу атомних ядер; входить до складу космічних апаратів.

У 1961 р. на навколоземну орбіту американцями був виведений перший супутник з ядерним джерелом живлення на борту «Транзит-4А». У його реакторі використовувався плутоній-238. У квітні 1964 р., якраз за 22 роки до Чорнобильської катастрофи, сталася і перша аварія з таким типом супутників: п’ятий навігаційний супутник «Транзит-5ВН-3» не вийшов на орбіту і розва­лив­ся на частини у верхніх шарах атмосфери на висоті 50 км. З нього в атмосферу потрапило 17 тис. Kі плутонію-238, що збільшило його вміст в навколишньому середовищі у 3 рази і додало ще 4 % до загальної кількості цього радіонукліда, що вже був накопичений в атмосфері після атмосферних випробувань ядерної зброї. У 1965 р. ще один супутник з ядерним реактором, виведений США, припинив контакти з Землею через 45 діб після запуску, але досі залишається на орбіті.

У 1969 р. аналогічні запуски космічних апаратів розпочав і СРСР. На згадку про це у 1973 р. на Місяці залишився місяцехід з ядерним реактором.
З 1970 р. ці роботи були спрямовані на створення супутникової системи морської розвідки. Супутники виводили на робочу орбіту на відстань 250 км від
поверхні Землі. Після використання ресурсу реактора його піднімали на
«орбіту зберігання» у 950 км, а корпус топили в океані, додаючи радіоактивне
сміття, що вже було на океанському дні. У період з 1970 до 1980 рр. був запущений 31 супутник цієї серії, і тепер на висоті 950 км над нами постійно кружляє 31 контейнер, що сумарно містить сотні кілограмів плутонію.

Після аварії радянського супутника з ядерним реактором у 1978 р., коли його уламки впали на територію Канади, тогочасний президент США Дж. Картер запропонував накласти заборону на використання супутників з ядерними джерелами живлення, але з боку СРСР ніякої реакції на цю пропозицію не було. У 1983 р. над Південною Атлантикою розвалився і впав в океан супутник
«Космос-1402». У 1988 р. припинив реагувати на команди з Землі супутник
«Космос-1900» – і його не вдалося перевести на «орбіту зберігання». Усього ж, згідно з лише оголошеними запусками, на орбітах у ближньому космосі навколо Землі обертається не менше 44 реакторів, що містять високорадіоактивне начиння. Їх випромінювання розповсюджується на сотні кілометрів і це, з одного боку, впливає на ступінь іонізації верхніх шарів атмосфери, змінюючи умови проходження до Землі з космосу різних елементарних частинок,
а з іншого – впливає на апаратуру, яка виводиться у космос, перешкоджаючи
її нормальній роботі, що потребує додаткових витрат на їх захист від «парази­тичного» фону і від пошкодження оптики.

Враховуючи, що ближній космос вже перетворений на звалище радіоактивних відходів, дехто пропонує використовувати його як сміттєзбірник і далі, тобто за допомогою могутніх ракет систематично виводити на високі орбіти контейнери з рідкими і твердими промисловими радіоактивними відходами. Уперше ця ідея була сформульована у 1959 р. лауреатом Нобелівської премії академіком П. Л. Капицею, але реальні передумови для її реалізації з’явилися після створення космічних носіїв типу «Енергія» і «Зеніт». Російські вчені знову висунули цю ідею і обґрунтували її на Міжнародній екологічній конференції країн Півночі, яка проходила у Монреалі наприкінці 1993 року. Згідно з поданими розрахунками, щорічно буде потрібно 22 запуски ракет «Енергія» і 170 – «Зеніт». Автори проекту переконані, що його реалізація зніме усі проблеми з ядерними відходами. Разом з тим, аварія такої ракети може призвести до загибелі мільйонів людей.

ЯДЕРНІ ДВИГУНИ – двигуни, які використовують енергію ядерного розпаду.

За угодою між Росією і США щодо ОСВ-2, кількість підводних човнів для кожної сторони обмежена приблизно 18 субмаринами.

У період з 1945 до 1988 р. на морі зареєстровано понад 2 тис. інцидентів, у тому числі з суднами, оснащеними двигунами на ядерному паливі або з ядерною зброєю на борту, серед них – 77 суден ВМФ колишнього СРСР. Загинули принаймні два атомні підводні човни США.

Аварія у серпні 2000 р. атомохода «Курськ» була ще одним попередженням людству, що треба зупинити гонку ядерних озброєнь.

Ядерні полігони – місця проведення випробувань ядерної зброї. Для проведення випробувань ядерної зброї США в 1944 р. створили полігон у пустелі Аламогордо (штат Невада), а СРСР в 1948 р. – полігон поблизу Семипалатинська (Казахстан) площею майже 2 млн га і в 1954 р. – в Заполяр’ї на
о. Нова Земля. До 1963 р. на цих полігонах вибухи провадилися як в атмосфері, так і на землі, після 1963 р. – тільки під землею.

Ймовірно, до 1993 р. всі країни, що мають ядерну зброю, здійснили не менше 2 146 випробувальних вибухів: США – 1 149, колишній СРСР – 715, Франція – 194, Великобританія – 45, Китай – 42, Індія – 1. Наймогутніший
вибух під землею (1 000 кт) здійснено 21.05.1992 р. Китаєм на полігоні Лобнор. Найбільша радіоактивність була спричинена 66 ядерними вибухами в атмосфері, здійсненими США в районі Маршаллових островів у Тихому океані.

Під час підземних вибухів на полігоні США у 37 випадках був зафіксований витік радіоактивності, на полігонах Росії та Казахстану – у 103 випадках, причому шість разів викиди досягали м. Семипалатинська, в Китаї – у всіх випадках.

Слід зауважити, що мораторій на підземні випробування накладений зовсім не тому, що в країнах-членах «ядерного клубу» нарешті взяли верх антиядерні настрої. Причина у тому, що вже розроблена система симуляції ядерних вибухів за допомогою надпотужних лазерів, що дозволяє за мільярдну частку секунди отримати світловий імпульс потужністю 500 000 млрд Вт з одночасним обробленням результату на надпотужному комп’ютері. Так, можлива пауза, під час якої тільки шляхом імітації будуть розроблятися нові ідеї та пристрої. Але потім їх все одно треба буде випробовувати у реальних умовах. Контрольні вибухи для визначення стану нинішніх боєприпасів також потрібні. Отже, поновлення випробувань – питання часу.

ЯДЕРНІ ТЕХНОЛОГІЇ– використання ядерної енергії для розв’язан­ня господарських завдань у сучасних розвинених країнах світу.

На території колишнього СРСР вибухи в мирних цілях проводилися багато разів, хоча точна їх кількість невідома. У 1960-ті роки ядерні підземні вибухи здійснювали з метою збільшення віддачі нафтових пластів. Такий вибух таємно здійснили у 1979 р. в одній із шахт Південнокомунарська (Україна) з метою, якщо вірити офіційній версії, випалення в ній скупчення метану. На день пізніше шахтарів, ні про що не попередивши, допустили до роботи в забої. Атомні бомби висаджували в соляних родовищах, розташованих у гирлі Волги, маючи намір створити таким чином підземні резервуари з гладкими
стін­ками для зберігання нафти і газу, у Башкирії – для створення підземних сховищ відходів хімічних заводів і т. ін. У 1980 р. серйозна аварія сталася на газовій свердловині № 9 родовища «Кужма» в гирлі р. Печори (Росія). Щоб
ліквідувати її, 28 листопада під рікою здійснили атомний вибух. Його результати – утворення гігантської вирви і посилення викидів газу в атмосферу: в 1981 р. вони становили 807 м³/доб., в 1984 р. – 1 740 м³/доб. Забруднення
Печорської губи у 45–100 разів перевищило усі максимально допустимі норми, а викинуту за цей період нафту знаходили навіть у Баренцевому морі. Тільки у 1987 р., нарешті, вдалося припинити надходження газу в атмосферу. Як водиться, завданого збитку ніхто не аналізував, а безпосередні винуватці навіть отримали підвищення по службі. У різні роки підземні вибухи в мирних цілях зроблені не менш, ніж в 120 районах колишнього СРСР, у тому числі: в Україні (4), в басейні р. Волги (понад 20), на території Красноярського краю (12), в Якутії (12), в Евенкії (10), поблизу кордону з Фінляндією в рудниках з метою дроблення апатитів (2) тощо. За іншими даними, таких вибухів було 114. Поки точні відомості відсутні, але в усіх випадках доводилося, що радіоактивного забруднення місцевості взагалі не відбувається, хоча через деякий час після цього збільшилися захворюваність і смертність серед місцевого населення, яке не отримувало правдивої інформації. В Евенкії з цими вибухами за часом співпав навіть спалах вілюйського енцефаліту.

У 1994 р. надбанням гласності став факт, пов’язаний з проектом 1970-х рр. щодо перекиду стоку північних рік в Аральське і Каспійське моря з метою запобігання катастрофічному падінню їхнього рівня. Виявляється, канали, по яких мався намір перекидати ріки з півночі на південь, повинні були прокладати за допомогою серії підземних ядерних вибухів. Роботи повинні були розпочати у 1968 р. з’єднанням рік Печори і Ками. І знову, як і при проектуванні АЕС, замовником і проектантом був Гідропроект, що планував здійснити у Пермській тайзі 200 ядерних вибухів. Перший вибух, коли одночасно підірвали три ядерних фугаси, кожний з яких (40 кт) за потужністю перевершував вибух над Японією (20 кт), призначили на 1971 р. На згадку про нього залишилося озеро (в 16 км від о. Чусове) діаметром 25 км, радіоактивний фон якого у 1995 р. був таким, що дозиметрам не вистачало шкали. Другий вибух, що планувався на 1976 р., не відбувся. Із готових вже шахт атомні фугаси вивезли, а все інше кинули в тайзі; апаратура, кабелі та інше обладнання були «утилізовані» місцевими жителями. Як відомо, у перші роки після вибуху в районі
радіоактивного забруднення спостерігалися явища гігантизму рослин, хоч
офіційно будь-які негативні наслідки для природи і людей, як водиться, заперечувалися.