ЕКОЛОГІЧНА ТА РАДІАЦІЙНА БЕЗПЕКА

Міністерство освіти і науки, молоді та спорту України

 

ХАРКІВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ АВТОМОБІЛЬНО-ДОРОЖНІЙ
УНІВЕРСИТЕТ

 

 

 

 

ЕКОЛОГІЧНА ТА РАДІАЦІЙНА БЕЗПЕКА

  Довідник  

ISBN 978-966-303-431-7

 

 

Наведено основні поняття з екологічної та радіаційної безпеки, екологічні закони, а також технічний опис правил, засобів і пристроїв для захисту людини та складових природних екосистем.

Розрахований на студентів денної та заочної форм навчання, які вивчають нормативні дисципліни «Екологічна безпека», «Охорона праці в екології», «Основи екології», «Безпека життєдіяльності», «Радіоекологія», та студентів усіх спеціальнос­тей, які виконують розділ дипломного проекту «Охорона праці та довкілля», а також викладачів і посадових осіб, відповідальних за екологічну та радіаційну безпеку.

 

Іл. 13. Табл. 23. Бібліогр. 56 найм.

 

 

УДК 504:551.52(035)

ББК 28.081:22.383я2

 

ISBN 978-966-303-431-7 © Полярус О.В., Подольська Є.А.,

Мінка С.В., Богатов О.І.,

Подольська Т.В., Шляхова І.В., 2012

© ХНАДУ, 2012

«Прогресс имеет один недостаток:

время от времени он взрывается»

Элиас Канетти

ВСТУП

 

Розвиток сучасних технологій ускладнює задачі захисту довкілля та екологічної безпеки людини. Екологічна криза сучасності та особливості новітніх технологій потребують постійного удосконалення знань одиниць вимірювання, механізму дії шкідливих факторів, систем захисту людини та навколишнього середовища.

Мета даної роботи – проаналізувати сучасні особливості розвитку екологічної безпеки та у стислому вигляді дати основні положення цієї дисципліни. Це дозволить підготувати фахівця-еколога, здатного приймати практичні рішення із захисту населення та довкілля у зонах підвищеного екологічного ризику. Слід відзначити, що окремі питання екологічної безпеки розглядаються й іншими науковими напрямами. Наприклад, дисципліна «Охорона праці» розглядає вплив на людину шумового забруднення, електромагнітних полів, питання пожежної та радіаційної безпеки в умовах роботи на сучасних підприємствах. Дисципліна «Цивільна оборона» знайомить з прогнозом та
наслідками застосування окремих видів зброї масового враження та техногенних катастроф. Дисципліна «Безпека життєдіяльності» вивчає вплив на людину небезпек та надзвичайних ситуацій. Отже, усі ці дисципліни розглядають окремі важливі випадки захисту людини не зв’язуючи її безпеку зі станом складових екологічної системи, без яких людина не може існувати. Тому дисципліна «Екологічна безпека» має об’єднати окремі питання виживання
людини, що вивчаються в інших дисциплінах, та сформувати інтегральну систему захисту людини в комплексі зі складовими її екосистеми, спираючись на головні екологічні закони, які практично не враховуються в інших дисциплінах. Екологічна безпека повинна також дати можливість студентам оволодіти сучасними практично діючими технологіями захисту людини та довкілля, а не готувати гуманітарія-теоретика, якого ми так звикли бачити серед випускників багатьох університетів.

Автори вважають, що екологічна безпека – це наука, що вивчає сучасні системи фізичного, хімічного, біологічного, юридичного, економічного та інших видів захисту людини у комплексі зі складовими його екосистеми.

Мета вивчення екологічної безпеки – надати студентам тверді теоретич­ні та практичні знання з розроблення ефективних способів правового, організаційного та інженерного захисту населення і екосистем від дії небезпечних
екологічних факторів.

Теоретичною основою навчальної дисципліни «Екологічна безпека», на думку авторів, мають бути екологічні закони.

Аналізуючи стан екологічної безпеки багатьох країн у районах еколо­гічних катастроф можна зробити висновок, що основна частина населення не спроможна до самопорятунку. Тому випускники вищих навчальних закладів повинні готуватись як практики, здатні врятувати населення в умовах небезпеки як у мирні, так і у воєнні часи. Особливість їх підготовки повинна міститись в отриманні системи знань, яка дозволить їм діяти автономно у зонах підвищеного ризику, не покладаючись на комп’ютери та керівні вказівки інших фахівців за межами зони.

Цей довідник є доповненим баченням довідника з такою ж назвою, розробленим в ХГУ «НУА» у 2003 р. Актуальність нового видання зумовлена
необхідністю комплексного аналізу багатьох сучасних питань захисту людини та довкілля при виконанні дипломного проектування у вищих навчальних
закладах України.

Аварія на японський АЕС Фукусіма-1 у березні 2011 р. відкрила нову сторінку масштабних катастроф, пов’язаних з потраплянням значних кількостей радіонуклідів у довкілля. Безпосередньо у забрудненій зоні впливу зруйнованої АЕС знаходиться понад 33 мільйона людей. У приміщеннях станції, за даними експертів на 20.10.2011 р., знаходиться 175 000 тонн радіоактивної
води. Ситуація на АЕС за прогнозами фахівців стабільно важка. Тому значну
увагу автори приділили радіаційній безпеці та особливостям дії радіонуклідів
на складові екосистеми людини.

У довіднику зібрані тільки основні поняття й визначення, які, з точки
зору авторів, можуть стати основою розуміння екологічної та радіаційної безпеки. Дані багатьох джерел щодо впливу хімічного, радіоактивного, електромагнітного та інших видів забруднення на біосферу є суперечливими, але автори зробили спробу об’єднати висновки багатьох досліджень як в Україні, так і за її межами. Оскільки кожне поняття може мати багато значень, по-різному формулюватися, автори наводили головне визначення з метою більш чіткого його розуміння. При складанні довідника автори прагнули об’єднати досвід, накопичений при охороні праці екологів, які унаслідок обставин працювали у зонах екологічних катастроф.

 

ОСНОВНІ ТЕРМІНИ ТА ВИЗНАЧЕННЯ

   

БЕНЗАПІРЕН – індикаторна речовина для всієї групи канцерогенних поліциклічних ароматичних вуглеводнів, що має найбільшу стабільність серед них і водночас найсильніша канцерогенна речовина з тих, які зустрічаються у навколишньому середовищі. Тому визначення наявності канцерогенних ароматичних вуглеводнів відбувається, як правило, за рівнем Б.

бер(біологічний еквівалент рЕНТГЕНу) – позасистемна одиниця еквівалентної дози іонізуючого випромінювання. 1 бер = 0,01 Зв. Враховує біологічну дію кожного виду випромінювання.

Бета-випромінювання – випромінювання, що складається з негативно або позитивно заряджених електронів або позитронів і утворюється при радіоактивному розпаді ядер або нестійких частинок.

Бета-розпад – радіоактивне перетворення нейтронів або протонів у атомних ядрах на протон, електрон і антинейтрино (при b-негативному розпаді) або на нейтрон, позитрон та нейтрино (при b-позитивному розпаді).

Бета-частинка – іонізуюча частинка, що являє собою електрон або позитрон, які випускаються атомним ядром у процесі бета-перетворення або внаслідок розпаду нестійких частинок.

Бінарні системи хімічної зброї – компоненти боєприпасів, що являють собою особливу сполуку або хімічну суміш, яка підібрана таким чином, що при перемішуванні складу обох контейнерів у боєприпасі стрімко утворюється високотоксична технічна отруйна речовина. Кілька таких бінарних сумішей розроблено для отруєння питної води. У воду вводять одну безпечну хімічну речовину, за деякий час – другу. Далі вони з’єднуються в організмі і спричиняють смерть людини.

БІОАКУМУЛЯЦІЯ –накопичення в організмах потенційно токсичних речовин, що поступають з їжею, або поглинених із навколишнього середовища, які не розкладаються і не виводяться зворотно.

Біогаз – суміш газів (приблизний склад: метан – 55–65 %; вуглекислий газ – 35–45 %; домішки нітрогену, гідрогену, оксигену та сірководню), що утворюється у процесі розкладу органічних відходів бактеріями. Привертає до себе увагу у зв’язку з енергетичною кризою. Застосовується як паливо.

Біогенетичний закон – закон, за яким індивідуальний розвиток осіб (онтогенез) є коротким і видозміненим повторенням найважливіших
етапів історичного розвитку виду. Прикладом біогенетичного закону є рибоподіб­на форма зародків ссавців, птахів та плазунів у перші дні або тижні їх розвит­ку і наявність у них зябрових щілин. Біогенетичний закон сформульований у 1866 році Е. Геккелем. Частина дослідників припускає, що розвиток біосфери на планеті також є повторенням розвитку живих істот, які були
занесені на Землю з інших небесних тіл.

Біогенні елементи – хімічні елементи, що містяться у земній корі і постійно входять до складу живих організмів. В організмах 99 % маси клітини складають оксиген 70 %, гідроген – 18 %, карбон – 10 %. Нітроген, калій, фосфор, магній та інші елементи, що входять до складу клітин, називаються мікроелементами.

Біогеоценоз – історично сформований взаємозалежний комплекс живих та неживих компонентів певної ділянки земної поверхні, що пов’язані між собою обміном речовин та енергій. Термін «біогеоценоз» запропонував В. М. Сукачов.

Біоіндикатори – організми, присутність, кількість або інтенсивний розвиток яких є показниками певних природних процесів або умов зовнішнього середовища. Наприклад, за допомогою біоіндикаторів оцінюють ступінь забруднення водоймищ, якість ґрунтів тощо.

БіоіндикаЦІЯ– визначення хімічно небезпечних забруднень на основі реакцій на них живих організмів та їх угруповань.

Біологічна продуктивність – властивість живих організмів утворювати і накопичувати органічну речовину в екосистемах. Б. п. характеризує темп утворення біомаси (на одиницю площі, в одиницю часу).

Біологічне виведення – процес зменшення концентрації радіоактивного ізотопу в тканині, органі або організмі у цілому в результаті постійного обміну речовин. За типом зосередженості в організмі виділяють такі
радіоактивні елементи:

– накопичені у захисних клітинах організму – ванадій, вольфрам, гафній, аурум, іридій, лантаноїди, марган, купрум, нікол, ніобій, осмій, платина, полоній, паладій, рутеній, родій, аргентум, тантал, хром;

– накопичені у кістковій тканині – барій, берилій, кальцій, станум, радій, плюмбум, стронцій, цирконій;

– накопичені у клітинах крові – ферум, кобальт, селен, стибіум, телур;

– накопичені у щитовидній залозі – йод і платина;

– рівномірно розподілені – калій, літій, натрій, рубідій, тритій, фосфор, хлор, цезій.

Ця класифікація не виключає наявності радіоактивного елемента одночасно в різних органах або клітинах тіла.

Біологічне очищення – засіб очищення стічних вод або ґрунтів за допомогою мікроорганізмів від забруднюючих речовин з метою відновлення первісних властивостей середовища.

Біосинтез – процес утворення органічних речовин з більш простих сполук, що відбувається у живих організмах або поза ними під дією фер­ментів.

Біостійкість – властивість матеріалів довгий час протидіяти руйнівній дії біологічних шкідників – грибків, бактерій тощо.

Біосфера– оболонка земної кулі, у якій існує або існувало життя. Займає частину земної кори, атмосфери та гідросфери, склад, структура та енергетика яких пов’язані з минулою або сучасною діяльністю живих організмів. Поняття «біосфера» запропонував у 1875 р. австрійський геолог Е. Зюс.

Біота– історично сформований комплекс живих організмів, об’єдна­ний загальною територією розповсюдження. На відміну від біоценозу види, що входять до складу біоти, не завжди мають взаємні екологічні зв’язки.

БІОТИЧНІ ФАКТОРИ – об’єднання факторів органічного світу (рослинність, тваринний світ), що впливають на умови існування організмів у тій чи іншій місцевості.

БІОТОП – ділянка земної поверхні (суші або водойми) з більш (або менш) однотипними умовами середовища (рельєф, ґрунт, мікроклімат та ін.), заселена певною спільнотою організмів (біоценозом).

БІОФІЛЬТР – резервуар для біологічного очищення стічних вод шляхом пропускання їх через фільтруючий матеріал (котельний шлак, керамзит тощо), який підлягає дії природної вентиляції. Очищення пов’язане з утворенням на поверхні фільтруючого матеріалу плівки з бактерій і грибків, які в процесі життєдіяльності окислюють і мінералізують органічні речовини цих вод.

БІОЦЕНОЗ – історично утворена спільнота організмів, що населяють ділянку суші або водойми з більш або менш однотипними умовами існування. Спільноту тварин, що населяють біоценоз, виділяють в зооценоз, сукупність рослин – у фітоценоз.

БІОЦИД – знищення живих організмів на певній території, наприклад у військових цілях.

БОРОТЬБА ЗА ІСНУВАННЯ – за еволюційним вченням Ч. Дарвіна – це сукупність різноманітних і складних взаємодій живих організмів (тварин чи рослин) між собою та із середовищем. Унаслідок цих взаємодій виживають і розмножуються найпристосованіші організми. Ч. Дарвін розрізняв три форми боротьби за існування: 1) внутрішньовидову (між особинами одного виду); 2) міжвидову (між особинами різних видів); 3) з несприятливими фізичними умовами життя.

бофорта шкала – шкала для визначення сили (швидкості) вітру в балах за результатом дії його на наземні предмети (напрямок диму і т. ін.). Має 17 балів. Існує спеціальне числове визначення для переведення балів у метри за секунду (1 бал » 2 м/с).

БУДОВА АТОМА – кожний атом складається з ядра і оболонки, до складу яких входять різні елементарні частинки.

БУРІ ЕЛЕКТРОМАГНІТНІ – сукупність біометеорологічних явищ, пов’язаних з іонізацією повітря і розповсюдженням електромагнітних хвиль. Вони зумовлюють багато фізіологічних процесів, які впливають на склад і тиск крові, частоту пульсу, функцію дихання, нервову систему та обмін речовин.

БУФЕРНА ЗДАТНІСТЬ ҐРУНТУ – здатність ґрунту підтримувати незмінний стан за умов дії хімічних природних і антропогенних речовин.

 

 

ВАЖКІ МЕТАЛИ – понад 40 хімічних елементів періодичної системи Д. І. Менделєєва, маса атомів яких становить понад 50 атомних одиниць
(Pb, Zn, Hg, Mo, Mn, Ni, Co, Ti, Cu, Cd, Sn).

ВАЖКІСТЬ ПРАЦІ– характеристика трудового процесу, що показує переважне навантаження на опорно-рухальний апарат і функціональні системи (серцево-судинну, дихальну та інші), які забезпечують його діяльність.

ВАЖКОВОДЯНИЙ РЕАКТОР – ядерний реактор, у якому уповільнювачем нейтронів, що приводять до ланцюгової ядерної реакції поділу, служить важка вода.

ВАПНУВАННЯ (ҐРУНТІВ)– спосіб хімічної меліорації кислих ґрунтів, що застосовується для зниження ґрунтової кислотності шляхом унесення глинисто-карбонатних осадових порід, що містять 50–70 % карбонатів (кальцій, доломіт, мергелі, доломітизовані вапняки та ін.).

ВЕБЕР – одиниця магнітного потоку в Міжнародній системі одиниць. Вебер – магнітний потік, який рівномірно зменшуючись до нуля протягом однієї секунди, спричиняє у «зчепленому» з ним контурі індукцію електрорушійної сили в один вольт. Вб = 10⁸ максвелів. Названо ім’ям В. Е. Вебера.

ВЕБЕРМЕТР – переносний прилад для вимірювання магнітного потоку. Один із найрозповсюдженіших магнітно-електричних веберметрів, дія якого ґрунтується на взаємодії магнітного поля постійного магніту з елект­ричним струмом в обмотці котушки зі стрілкою.

ВИБУХ ДЕМОГРАФІЧНИЙ – різке збільшення народонаселення, пов’язане з глибинними змінами соціально-економічних або загальноеколо­гічних умов життя. За даними Комітету ООН з народонаселення, чисельність людства вже перевищує 6 млрд осіб.

ВИБУХОВІ РЕЧОВИНИ – хімічні сполуки або суміші речовин, що здатні до швидкого саморозповсюджувального перетворення – вибуху з виділенням великої кількості тепла й утворенням газів. До вибухових речовин, які є хімічними сполуками, належать: нітросполуки (наприклад, тринітротолуол, тринітрофенол та ін.), ефіри та солі азотної кислоти (нітрогліцерин, піроксилін, нітрат амонію тощо).

ВИБУХ ПОПУЛЯЦІЙНИЙ– різке збільшення чисельності осіб живих організмів.

ВИВІТРЮВАННЯ – процес зруйнування та зміни гірських порід в умовах земної поверхні або поблизу неї під впливом механічної та хімічної дії компонентів атмосфери, води та живих організмів. Відповідно виділяють фізичне, хімічне, біологічне вивітрювання.

ВИДОУТВОРЕННЯ– процес виникнення нових видів організмів з інших в результаті тривалого еволюційного розвитку. Основними рушійними силами видоутворення є мінливість, спадкоємність, природний відбір.

ВИЖИВАННЯ – середня для популяції ймовірність збереження особин кожного покоління за певний проміжок часу.

ВИКИД ГРАНИЧНО ДОПУСТИМИЙ (ГДВ)– викид шкідливих речовин в атмосферу, що визначається для кожного джерела забруднення атмосфери за умови, що приземна концентрація цих речовин не перевищить гранично допустиму концентрацію (ГДК).

ВИЛУГОВУВАННЯ – вилучення окремих складових твердої речовини шляхом перенесення її в розчин (зазвичай водний) за допомогою хімічних розчинників або мікроорганізмів.

ВИЛУГОВУВАННЯ ҐРУНТІВ – вимивання водою із верхніх шарів ґрунту водорозчинних сполук і переміщення у нижні шари ґрунтових колоїдів. У результаті цього ґрунт збіднюється елементами живлення.

ВИПРОМІНЮВАННЯ – випускання заряджених частинок, що швидко рухаються, і хвиль та утворення їх поля.

ВИПРОМІНЮВАННЯ ВИДИМЕ – оптичне випромінювання з довжиною хвилі від 800 до 400 нм.

ВИПРОМІНЮВАННЯ ЕЛЕКТРОМАГНІТНЕ –процес випускання електромагнітних хвиль і перемінне поле цих хвиль.

ВИПРОМІНЮВАННЯ ЗВУКОВЕ(звуку) – збудження звукових хвиль у пружному (твердому, рідкому і газоподібному) середовищі. Чутний звук – 16–20 Гц, інфразвук – менше 16 Гц, ультразвук – 21 кГц – 1 ГГц, гіперзвук – більше 1 ГГц.

ВИПРОМІНЮВАННЯ ІОНІЗУЮЧЕ– електромагнітна (рентгенівські промені, гама-промені) і корпускулярна (альфа-частинки, бета-частинки, потік протонів і нейтронів) радіація, яка тією чи іншою мірою проникає в живі тканини і призводить до змін, пов’язаних із «вибиванням» електронів з атомів і молекул або прямим і опосередкованим виникненням іонів.

ВИПРОМІНЮВАННЯ КОСМІЧНЕ– випромінювання, яке складається з різного роду частинок, передусім атомних ядер, які мають високі енергії, проникають на Землю через земну атмосферу з космічного простору.

ВИПРОМІНЮВАННЯ РАДІОАКТИВНЕ – випускання альфа-, бета- і гама-променів.

ВИПРОМІНЮВАННЯ СОНЯЧНЕ– основне джерело енергії, яке знаходиться у кругообігу на Землі. До складу В. с. входять: ультрафіолетове
випромінювання (9 %), видиме (41–45 %), інфрачервоне (близько 50 %).

ВИПРОМІНЮВАННЯ ФОНОВЕ – космічні промені та іонізуюче випромінювання, що випускається природними радіоактивними речовинами, які містяться у воді і ґрунті, до яких адаптована нині існуюча біота.

ВИСОТА ЗВУКУ – якість, що визначається людиною суб’єктивно на слух та залежить в основному від частоти коливань. Зі зростанням частоти висота звуку збільшується.

ВИХОВАННЯ ЕКОЛОГІЧНЕ– вплив на свідомість особи протягом усього періоду її формування і в подальшому житті з метою вироблення соціально-психологічних настанов (світогляду) на дбайливе ставлення до сукупності природних і соціальних благ.

ВІБРАЦІЯ– складний коливальний процес, викликаний передаванням змінного тиску (коливання енергії) від механічного джерела; одна з форм фізичного забруднення середовища.

ВІБРІОНИ– рід мікроорганізмів, що об’єднує рухливі палички, загнуті у вигляді коми або прямої. Вібріони мають один або два полярно розташовані джгутики. Наприклад, до патогенних вібріонів належить збудник холери.

ВІДБІР ПРИРОДНИЙ – історичний процес у живій природі, який
полягає у виживанні організмів з корисними в цих умовах індивідуальними
властивостями і загибелі найменш пристосованих. Щороку зникає приб­лизно
20 видів тваринних і рослинних організмів планети.

ВІДБІР ПРОБ РАДІОАКТИВНОГО МАТЕРІАЛУ – послідовність операцій для отримання проби матеріалу при радіометричних дослідженнях.

Для вимірювання радіоактивності проби здійснюється п’ять операцій:

– відбір і підготовка проб матеріалу, що досліджується, до вимірювань;

– підготовка до роботи радіометра або іншого приладу;

– вимірювання фону;

– вимірювання проб матеріалу, що досліджується (харчових продуктів, сировини, води та інших об’єктів навколишнього середовища);

– розрахунок радіоактивності (питомої масової або об’ємної активності) проб і зіставлення їх з допустимою нормою.

Для системного аналізу досліджень протягом декількох місяців або років необхідно завести журнал, у якому слід записувати дату, вид продукції, що вимірюється, тип приладу (який через рік-два може помінятися), місце відбору проб (наприклад, у якому лісі та коли зібрані гриби, ягоди тощо) та результати вимірювань (розрахунків).

Відбір проб рослин проводять, як правило, на тих же ділянках, що й проби ґрунтів. Для отримання об’єднаної проби рослин масою 0,5–1,0 кг природної вологості рекомендується відбирати не менше 8–10 точкових проб. Надземну частину трав’яного покриву зрізають гострим ножем або ножицями (не засмічуючи ґрунтом), укладають у поліетиленовий мішечок, вкладають етикетку з картону або цупкого паперу, на якому позначають назву рослини, фазу вегетації, місце відбору, вид продукції, що відбирається, і дату.

Нижня частина рослин часто забруднена ґрунтом. У цьому випадку треба або зрізати рослини вище, або ретельно промити матеріал дистильованою водою. З посівів сільськогосподарських культур потрібно брати проби по діагоналі поля або ламаній кривій. Об’єднану пробу складають з 8–10 точкових проб, узятих із наземної частини рослин, або роздільно – зі стебел і листя, плодів, зерна, коренеплодів, бульбоплодів.

Відбір проб зерна провадять по всій глибині насипу зерна і мішка. Ручним щупом точкові проби відбирають з верхнього і нижнього шарів, торкаючись щупом дна. Загальна маса точкових проб при відборі має бути не менше 1 кг. Зерно перемішують.

Проби бульбоплодів і коренеплодів відбирають з буртів, насипу, куп, автомашин, причепів, вагонів, барж, сховищ і безпосередньо із землі. Проби відбирають від однорідної партії будь-якої кількості, одного сортотипу, заготовленого з одного поля, що зберігається в однакових умовах.

Точкові проби відбирають по діагоналі бічної поверхні бурту, насипу, куп через однакові відстані на глибині 20–30 см. Бульби і коренеплоди беруть у трьох точках підряд.

Середню пробу для аналізу виділяють з об’єднаної, маса її має бути 1 кг.

З пасовищ або сінокісних угідь проби трави і зеленої маси відбирають безпосередньо перед випасом тварин або скошенням на корм, для чого на вибраній для відбору проб ділянці виділяють 8–10 облікових майданчиків розміром 1 або 2 м², розміщуючи їх по діагоналі ділянки. Травостій скошують (зрізають) на висоті 3–5 см. Отриману з усіх точкових проб або облікових майданчиків зелену масу збирають, ретельно перемішують і розстилають рівним шаром, отримуючи таким чином об’єднану пробу, з якої відбирають
середню пробу для аналізу. Для складання середньої проби, маса якої має
бути 1 кг, траву беруть порціями по 100 г з 10 різних місць.

Проби грубих кормів, що зберігаються в скиртах, відбирають по периметру скирт, на рівних відстанях один від одного на висоті 1–1,5 м від по­верхні землі з усіх доступних боків із глибини не менше 0,5 м.

Відбір проб продуктів (крупи, бобових, насіння тощо) аналогічний методам відбору проб зерна. Яблука, помідори, баклажани тощо відбирають за методом відбору коренеплодів. З невеликих партій продуктів (ягоди, зелень) точкові проби беруть у чотирьох-п’яти місцях. Об’єднана проба за вагою або об’ємом не має перевищувати трикратної кількості, необхідної для вимірювання на відповідному приладі.

Відбір молока і молочних продуктів проводять в невеликих ємностях (бідон, фляга та ін.). Відбирають після перемішування, а з великих (цистерна, чан) – з різної глибини ємності кухлем з подовженою ручкою або спеціальним пробовідбірником. Розмір середньої проби становить 0,2–1,0 л і залежить від величини всієї партії продукції.

Відбір проб м’яса та органів сільськогосподарських тварин і птахів
виконують, на м’ясокомбінатах, ринках, у приватних господарствах, а також
магазинах.

Проби м’яса (без жиру) від туш або напівтуш відбирають шматками по 30–50 г в ділянці четвертого-п’ятого шийних хребців, лопатки, стегна і товстих частин спинних м’язів. Загальна маса проби має становити 0,2–0,3 кг. Для спеціального лабораторного дослідження відбирають також кістки в кількості
0,3–0,5 кг (хребет і друге-третє ребро). Проби внутрішніх органів відбирають в кількостях: печінка, нирки, селезінка, легені – 0,1–0,2 кг, щитовидна залоза – весь орган. Птахів (курчат) беруть цілими тушками. Курей, індичок, качок,
гусей – до 1/4 тушки. Кількість проб визначається обсягом і характером
досліджень.

Відбір проб риби провадять на рибокомбінатах, холодокомбінатах, ринках, у магазинах, а також при виловлюванні – безпосередньо у водоймищах. Дрібні різновиди риб беруть цілими тушками, великі – тільки їх середню частину. Дослідженню підлягають усі види риби. Маса середньої проби становить 0,3–0,5 кг. Кількість проб визначається метою і характером досліджень.

Проби яєць відбирають на птахофабриках, птахофермах, на ринку, у магазинах і приватних господарствах. Об’єм проби – 2–3 яйця.

Відбір проб натурального меду провадять на пасіках, у магазинах, на ринках, складах і базах господарств і споживчої кооперації. Пробу меду проводять трубчастим алюмінієвим пробовідбірником (якщо мед рідкий) або щупом для масла (якщо мед густий) з різних шарів продукції. Закристалізований мед відбирають конічним щупом, занурюючи його в мед під нахилом. При дослідженні меду у стільниках з однієї стільникорамки вирізають частину стільника площею 25 см². Якщо стільниковий мед кусковий, пробу беруть у тих самих об’ємах від кожної упаковки. Після видалення воскових кришечок зразки меду вміщують на сітчастий фільтр з діаметром чарунок не більше 1 мм, вкладають у склянку і ставлять у духовку газової плити при температурі 40–45 °С. Маса середньої проби – 0,2–0,3 кг.

Проби готових м’ясних продуктів і ковбасних виробів відбирають під час передачі їх до торговельної мережі, безпосередньо в магазинах або в місцях зберігання. Маса проб готових м’ясних продуктів, напівфабрикатів і ковбасних виробів становить 200–300 г.

Відібрані проби за необхідності очищають, відмивають і подрібнюють. Проби харчових продуктів обробляють так само, як на першому етапі приготування їжі. Коренеплоди, бульбоплоди і картоплю миють у проточній воді. З капусти видаляють неїстівне листя. Харчову зелень, ягоди і фрукти також промивають проточною водою. М’ясо і рибу миють, з риби видаляють луску і нутрощі.

З ковбасних виробів знімають оболонку, із сиру – шар парафіну. Підготовлені продукти подрібнюють за допомогою м’ясорубки, тертушки, каво­мол­ки тощо. Харчову зелень, траву, сіно та ін. подрібнюють ножем в емальованій кюветі.

Вимірювання радіаційного фону здійснюють у порожній, чистій (продезінфікованій) чашечці-коритці, або ж її можна наповнити дистильованою
водою.

Фон вимірюють перед початком дослідження проб матеріалу і після його закінчення. Якщо ж проб багато і вимірювання провадять тривалий час, то повторні (проміжні) виміри фону провадять через кожні 2 год роботи. Потім усі виміри фону підсумовують і визначають його середнє значення, яке й використовують при розрахунках активності матеріалу, що досліджується.

Для вимірювання проб матеріалу, що досліджується, підготовлену до дослідження пробу вставляють у свинцевий контейнер і в таких самих умовах, в яких вимірювався фон (однакова відстань від лічильника і час вимірювання), вимірюють її. На радіометрі та інших приладах, як правило, проводять один вимір проби протягом 1 000 с або два виміри до 100 с, або три – по 10 с і з двох більш близьких значень обчислюють середнє.

Правильне наповнення матеріалом проби чашечки, кювети або коритця дозволяє потім автоматично перенести отримані значення питомої активності проби до кілограма маси або літра об’єму матеріалу, що досліджується, без додаткових зважувань і перерахунків. Це передбачено конструкцією приладу. Ось чому важливо стежити за правильним наповненням ємності, що вимірюється, і не допускати недолиття (або недосипання) матеріалу проби, так само, як і переповнення.

Професійні радіометри не вимірюють безпосередньо радіоактивність матеріалу проби, що досліджується, а визначають її пропорційну величину N (швидкість рахунку імпульсів, що фіксуються лічильником приладу за одиницю часу).

ВІДНОСНА БІОЛОГІЧНА АКТИВНІСТЬ (ВБА) – коефіцієнт, з яким порівнюють ефект різних видів випромінювання.

ВІДХОДИ – непотрібні хімічні речовини, які утворилися під час виготовлення будь-якого продукту, а також частина енергії, що загубилась у ході її отримання. За оцінками спеціалістів, тільки 2 % використаної сировини і енергії йде на отримання корисної продукції, інші 98 % – перетворюються на відходи. На кожного мешканця Землі добувається або вирощується щорічно 20 т сировини, із якої тільки 2 % витрачається на пряме споживання. Із цих 2 % протягом року 1 % також перетворюється у відходи.

ВІДХОДИ ВИРОБНИЦТВА (ПРОМИСЛОВОСТІ) – рештки сировини, матеріалів, напівфабрикатів, які утворилися в процесі виробництва про­дукції або виконання робіт і втратили повністю або частково початкові
споживчі властивості.

ВІДХОДИ РАДІОАКТИВНІ РІДКІ– утворюються при отриманні атомної енергії на АЕС, а також як шахтні та дренажні води під час добування уранової руди. Концентровані рідкі радіоактивні відходи ізолюють від біосфери шляхом зберігання у спеціальних ємностях, затвердіння та наступного поховання.

ВІДХОДИ РАДІОАКТИВНІ ТВЕРДІ– утворюються на всіх стадіях добування уранової руди, її переробки, збагачення і отримання атомної енергії на АЕС. Поховання відбувається на суші і у морських западинах.

ВІЙНА ЕКОЛОГІЧНА – військові дії, навмисно спрямовані на порушення природного середовища (екологічних систем).

ВІЛЬСОНА КАМЕРА– прилад для реєстрації треків заряджених частинок. Дія камери Вільсона ґрунтується на властивостях іонів ставати центрами конденсації в перенасиченій парі. Розроблена у 1912 р. Чарльзом Вільсоном (англійським фізиком) вона відіграла важливу роль у вивченні будови речовини і властивостей елементарних частинок. За її допомогою були відкриті позитрон, мезони, гіперони.

ВІРУСИ – паразитичні живі організми доклітинної будови, які виок­ремлені як самостійний вид живих організмів. Характеризуються внут­рішньоклітинним паразитизмом. За вмістом одного з двох типів нуклеїнових кислот віруси ділять на РНК-геномні (містять рибонуклеїнову кислоту) та ДНК-геномні (містять дезоксирибонуклеїнову кислоту). У простих вірусів розрізняють два морфологічні компоненти: капсид (білкова оболонка) і внутрішній вміст (нуклеїнова кислота). Складні віруси мають також зовнішні оболонки і хвостові відростки. Форми вірусів різноманітні: прямокутні, округлі, ниткоподібні та ін. Розмноження вірусів – складний процес формування зрілих частинок – віріонів із окремо синтезованих нуклеїнових кислот та білку.

ВНУТРІШНЄ ОПРОМІНЕННЯ – опромінення організму іонізуючою радіацією внаслідок розпаду інкорпорованих в органах і тканинах радіоактив­них ізотопів. Внутрішнє опромінення може бути довгим, у той час як пряма дія зовнішніх джерел випромінювання на організм зупиняється з виведенням людини із поля їх дії.

Небезпека, яка створюється радіонуклідами всередині організму, значно більша, ніж небезпека від зовнішнього джерела, оскільки: по-перше, організм опромінюється безперервно, доки радіонуклід не буде із нього виведений або доки не пройде його розпад до нешкідливого рівня; по-друге, часто буває неможливо прискорити виведення радіонуклідів із організму; по-третє, атоми
радіонуклідів, що розпадаються, випромінюють всередині тканини бета-частинки, а іноді й альфа-частинки з малою довжиною пробігу, передаючи всю свою енергію живим клітинам, які можуть бути частиною критичного
органа. Критичним є орган біологічної системи, у якому дія певного опромінення або введення цього радіоактивного нукліда спричиняє найтяжкіші наслідки; по-четверте, часто буває неможливо визначити всю небезпеку внутрішнього опромінення, оскільки точне вимірювання радіоактивності в організмі нерідко виходить за межі аналітичних методик. Важко точно виміряти і
розповсюдження радіонуклідів у різних органах і тканинах.

ВОДА – оксид гідрогену, у звичайних умовах рідина без кольору, без запаху і смаку, густина 1 000 кг/м³ (при Т = 3,98 °С), t_плав = 0 °С, t_кип = 100 °C. Є основною складовою гідросфери, всіх живих організмів, входить до складу окремих мінералів, ґрунту та повітря. Питома електропровідність води при 18 °C – 4,3·10 Ом^-1см^-1. Діелектрична проникність при 0 °C – 83,3, при 18°C – 81,0. Теплопровідність води – 0,00143 кал·см^-1·с^-1·град^-1. Для гідрогену відомо три ізотопи: протій ¹Н з масою 1,007822 у.о., дейтерій ²Н (Д) з масою 2,0141 у.о. і тритій ³Н (Т) з масою 3,017001 у.о. Вміст Д у природній суміші ізотопів гідрогену 0,014–0,015 %. Для оксигену відомі також три ізотопи з
масовими числами: 16, 17, 18. Вода, що відповідає хімічній формулі D₂О¹⁶ м; D₂О¹⁷ м; D₂О¹⁸ м, називається важкою водою, а вода Т₂О – надважкою.
Важка вода вилучається під час тривалого електролізу природної води. Вона важко піддається електролізному розкладу і залишається у ванні, оскільки швидкість втрати заряду іона дейтерію у декілька разів менша, ніж у іона протію. Усі живі істоти планети на 50–80 % складаються з води.

Особливі властивості води:

– при нагріванні від 0 °C до 4 °C об’єм води не збільшується, а зменшується і максимальна густина її досягається не в точці замерзання (0 °C), а при 3,98 °C;

– під час замерзання розширюється, а не стискається, як усі інші тіла; густина її зменшується;

– температура замерзання води зі збільшенням тиску знижується, а не підвищується;

– питома теплоємність води надзвичайно велика порівняно з питомою теплоємністю інших тіл;

– внаслідок високої діелектричної проникності вода має сильну розчинну і дисоціюючу здатність;

– має найбільший поверхневий натяг з усіх рідин – 75 ерг·см^-2. Особливі властивості води зумовлені водневим типом зв’язку між моле­кулами.

ВОДА ВАЖКА – ізотопний різновид води, в якій один або обидва атоми звичайного гідрогену ¹Н заміщені його важким ізотопом ²Н – дейтерієм (Д) або ³Н – тритієм (Т). Важка вода гірше звичайної розчиняє більшість речовин, уповільнює хімічні реакції та біохімічні процеси. Застосовують як уповільнювач нейтронів у ядерних реакторах і т. ін. За своїми властивостями важка вода помітно відрізняється від звичайної. Вона замерзає при 3,8 °C, кипить при 101,4 °C, густина її 1,1059 (при 20 °C). Максимальну густину важка вода має при плюс 11°C. Надважка вода Т₂О має температуру кипіння 104 °C, густину 1,33.

ВОДА ПИТНА – вода, що подається централізованими системами водопостачання. Питна вода має відповідати Державному стандарту 2874–82 «Вода питна». За мікробіологічними показниками число бактерій групи кишкової палички в 1 дм³ питної води (колі-індекс) не повинно перевищувати 3. Водневий показник рН = 6,0–9,0. Сполук алюмінію в питній воді має бути не більше 0,5 мг/дм³, берилію – не більше 0,0002 мг/дм³, нормується також жорсткість і вміст інших хімічних елементів загальним числом близько 20.

ВОДИ МІНЕРАЛІЗОВАНІ – води, що вміщують у великій кількості мінеральні речовини. Розрізняють слабомінералізовані води з концентрацією 0,55 г/л солей, середньомінералізовані (5–30 г/л), сильномінералізовані (більше 30 г/л).

ВОДИ ПРІСНІ – води із вмістом розчинених солей до 1 г/л.

ВОДИ СОЛОНІ – води слабосолоні (із вмістом розчинених солей від 3 до 10 г/л), солоні (від 10 до 50 г/л), розсільні (більше 50 г/л).

ВОДИ СТІЧНІ – 1) води, які були у виробничо-побутовому або
сільськогосподарському використанні, та такі, що пройшли через яку-небудь забруднену територію, у тому числі населеного пункту (промислові, сільськогосподарські, комунально-побутові, зливні та інші стоки); 2) води, які відво­дяться після використання в побутовій і виробничій діяльності людини.

ВОДНЕВИЙ ПОКАЗНИК – величина, що характеризує активність або концентрацію іонів гідрогену у розчинах. Водневий показник рН= – lg[Н⁺],
де [Н⁺] – рівновагова концентрація іонів гідрогену. Для води та нейтрального середовища рН = 7, у розчинах кислот рН < 7, у розчині лугу рН > 7. Водневий показник використовують для контролю багатьох хімічних та біохімічних процесів.

ВОДОВІДДАЧА – властивість гірських порід та ґрунтів, насичених водою, віддавати певну кількість її шляхом вільного стоку; важливий показник при гідрологічних розрахунках.

ВОДОДІЛ – межа між басейнами суміжних систем води. Розрізняють поверхневий і підземний вододіл. Лінія, що поділяє стік води по протилежних схилах, називається водороздільною. Вододіл обмежує водозбір.

ВОДОЗБІР – ділянка земної поверхні, з якої вода стікає в річку, озеро. Розрізняють поверхневий і підземний водозбір, обмежений вододілом.

ВОДООЧИЩЕННЯ – очищення води, що потрапляє із природних джерел у водопровідну мережу. При виборі методу обробки вод необхідно враховувати фазовий і дисперсний стан забруднюючих речовин. Усі домішки води можна умовно розділити на п’ять груп.

Перша група речовин являє собою нерозчинні у воді зависі. Це глинисті речовини, дрібний пісок, продукти корозії у вигляді нерозчинних оксидів і
гідрооксидів, деякі органічні речовини, наприклад, подрібнені фільтруючі
матеріали з розміром частинок від декількох міліметрів до 10^{-4 мм. Для видалення забруднюючих речовин цієї групи використовуються фізико-хімічні процеси, засновані на відстоюванні, фільтрації, центрифугуванні тощо.}

Друга група речовин об’єднує домішки, що знаходяться в колоїдному стані (з розміром частинок від 10^-4 – 10^{-6 мм). До речовин цієї групи належать розчинні у воді, наприклад, мінерально-органічні частинки ґрунту. Для видалення забруднюючих речовин цієї групи використовуються фізико-хімічні процеси, засновані на фільтрації через неорганічні сорбенти, коагуляції, зворотному осмосі.}

Третя група – це молекули, розчинні у воді: мінеральні масла, деякі
органічні кислоти, а також розчинені гази. Для видалення забруднюючих
речовин цієї групи використовуються фізико-хімічні процеси, засновані на відкачуванні мінеральних масел, нафтопродуктів з поверхні води, на зворот­ному осмосі, термічній дегазації тощо.

Четверта група включає електроліти. Це, як правило, різні розчинені у воді солі, рідші за кислоту і основу. Очищення води від них засноване на
фізико-хімічних принципах, а саме: адсорбції; випаровуванні води з концентруванням домішок у сухому залишку (дистиляція); перетворення іонів у
малорозчинні сполуки (співосадження), з подальшим видаленням з розчину; іонообмінних реакціях, що відбуваються на поверхні твердих іонообмінних матеріалів. Останнім часом для видалення солей застосовують також методи зворотного осмосу, виморожування.

П’ята група включає віруси та інші мікроорганізми. Очищення води від них засноване на хлоруванні, озонуванні, введенні іонів аргентуму (олігодинамія), на ультрафіолетовому випромінюванні, ультразвуковій обробці та інших способах.

сорбція – явище поглинання однією речовиною іншої речовини. Цей процес відіграє велику роль у системах із дуже розвиненою поверхнею поділу. Наприклад, деревне вугілля поглинає хімічні речовини з розчинів.

Поглинання однієї речовини іншим (поглиначем) може відбуватися тільки на поверхні поглинача або поширюватися по всьому його об’єму. Процес поглинання речовини тільки на поверхневому шарі поглинача називається адсорбцією або поверхневим поглинанням. Сорбція, що відбувається в усьому об’ємі поглинача, називається абсорбцією або об’ємним поглинанням.

Адсорбційна здатність речовин пов’язана з тим, що їхній поверхневий шар має надлишок вільної енергії внаслідок неврівноваженості сил, що діють на молекули поверхневого шару. Адсорбуюча речовина поглинає інші речовини з розчину за рахунок того, що молекули забруднювачів води вступають у фізико-хімічні зв’язки з поверхнею поглинача.

При адсорбції речовина, що поглинається, називається адсорбтивом, а що поглинає – адсорбентом. Чим більша поверхня адсорбенту, тим більша кількість речовини, яку він поглинає. Адсорбентами можуть бути речовини із сильно розвиненою поверхнею: активоване вугілля, деякі високомолекулярні смоли, силікагель, алюмосилікати та ін. Активоване вугілля – дрібнопористий порошкоподібний продукт обвуглювання деревини, шкаралупи фруктових кісточок. Характеризується високими адсорбційними властивостями.

Співосадженням називається введення адсорбентів та подальше їх осадження разом із забруднювачами. Наприклад, у воду вводять глинистий порошок, який осаджується та поглинає з розчину інші електроліти.

Коагуляцією називається укрупнення колоїдних або грубо дисперсних частинок внаслідок їх злипання між собою, під дією молекулярних сил зчеплення. При обробленні води методом коагуляції до неї приєднуються спе­ціальні хімічні сполуки, які прискорюють осаджування забруднювачів. Метод коагуляції солями алюмінію та феруму широко застосовується при оброб­ленні природної води. Коагулянти забезпечують більш повне та швидке
осадження зважених і колоїдних частинок, що містяться у воді.

Фільтрація води застосовується для очищення води від зважених частинок. У цьому методі використовується рух води через шар зернистого матеріалу, металеві сіточки або тканини. Очищення води методом фільтрації зумов­лене, з одного боку, адгезією зважених частинок на поверхні матеріалу зернистого шару, а з іншого – механічним затриманням зависі у порах фільтруючого матеріалу.

Розрізняють два режими фільтрації: повільний і швидкий.

Для повільної фільтрації характерні надто низькі швидкості, а значить, дуже великі площі фільтрації, що вимірюються тисячами квадратних метрів. При повільному просочуванні води через шар піску або ґрунту в самому верхньому шарі товщиною декілька сантиметрів на поверхні піщинок утворюється тонка мулка плівка, що складається з біологічної маси – продуктів життєдіяльності мікроорганізмів. Ця плівка виконує основну функцію очищення води від органічних і радіоактивних забруднень. Очищення здійснюється за рахунок як простого фільтрування зважених частинок, так і сорбції, і біоло­гіч­ного поглинання розчинених домішок.

Очищення методом швидкої фільтрації здійснюється за рахунок пропущення води під тиском, що створюється зовнішнім джерелом (насосом), через шар грубозернистого (насипні фільтри) або порошкоподібного (намивні фільтри) фільтруючого матеріалу. Для видалення забруднень фільтрувальний матеріал промивається струмом води знизу вгору. Частинки забруднень і подрібнені частинки фільтрувальних матеріалів, що відмиваються з поверхні зерен, видаляються разом із водою. Для підвищення ефективності промивання і зниження витрат промивної води проводиться розпушування фільтрувального матеріалу стислим повітрям.

Метод зворотного осмотичного опріснення води – фільтрація розчину під тиском через мембрану, яка є бар’єром для бактерій і вірусів, механічних частинок, електролітів (саме слово осмос переводиться з грецької мови як поштовх, тиск). Можливість користуватися зворотним осмотичним методом опріснення води надали сучасні технології, яки дозволили отримати якісно нові напівпроникні осмотичні мембрани з ацетату целюлози.

Найбільш спрощено процес зворотного осмосу можна порівняти з принципом роботи решета. У зв’язку з тим, що розміри пор у мембранах не перевищують 0,0005 мкм, то для більшості небезпечних для здоров’я людини бактерій (розмірами більш 0,2 мкм) і вірусів (розмірами не менш 0,02 мкм) мембрана є бар’єром. Напівпроникні мембрани, володіючи гарними плівкоутворювальними властивостями, характеризуються високою проникністю для води, розчинених газів, і водночас їх проникність для більшості водорозчинних речовин украй низька. При цьому енергетичні витрати на здійснення
переносу розчинника через мембрану для зворотного осмосу в кількісному відношенні найнижчі з усіх відомих методів очищення води.

Слід також зазначити, що зворотний осмос забезпечує набагато більш високий ступінь очищення, ніж більшість традиційних методів фільтрації,
заснованих на фільтрації механічних частинок і адсорбції ряду речовин за
допомогою активованого вугілля і т. ін.

Для пояснення роботи зворотних осмотичних мембран було висунуто
кілька гіпотез. Згідно з так званою гіпотезою гіперфільтрації, у мембрані
існують пори, що пропускають молекули води, і при цьому вони мізерно малі, щоб пропускати через себе іони розчинених у воді солей. Запропонована
модель дозволила пояснити багато закономірностей у роботі зворотних осмотичних мембран.

Найважливішими вимогами до зворотних осмотичних мембран є такі: достатня стійкість до високих тисків; високе значення проникності та високий коефіцієнт затримування забруднювачів води; хімічна стійкість.

Найрозповсюдженішими типами мембран є ацетатні та поліамідні мембрани анізотропної структури. На сьогодні технічні характеристики ацетатцелюлозної мембрани перевищують показники поліамідної мембрани.

Усі методи, які використовуються для експлуатаційного очищення мембран, можна розділити на дві категорії: фізичні та хімічні. До першої групи належить метод, заснований на фізичних процесах – зворотне промивання.

Хімічний метод заснований на використанні реактивів, здатних зруйнувати осади, що утворилися на мембранах. Головним недоліком зворотного осмосу є необхідність високого тиску для проходження води крізь мембрану. Недоліком цього методу є необхідність забезпечення високого тиску води на мембрану, що потребує спеціального обладнання.

Одним з ефективних фізико-хімічних методів пом’якшення води є іонообмінний метод, в основі якого є іонообмінна сорбція. В іонообмінному методі використовується властивість деяких речовин, названих іонітами. Вони обмінюють іони, що входять до їхнього складу, на іони, що наявні у воді. Іоніти, що обмінюють свої катіони на катіони солей, називають катіонітами. Аніонітами називають іоніти, що обмінюють власні аніони на аніони солей, що наявні у воді.

Для очищення води застосовують спочатку катіоніти, а потім аніоніти. катіоніти являють собою іонообмінні синтетичні смоли, що містять у своєму складі рухливий катіон водню Н⁺ або ОН^-. Суть катіонного обміну полягає в обміні іона Н⁺ катіоніту (умовна формула катіоніту Н₂R) на іони кальцію і магнію, що містяться у воді, за схемою:

 

Н₂R + Са(НСО₃)₂ = СаR + 2Н₂О + 2СО₂ ↑ ;

Н₂R + МgSО₄ = МgR + Н₂SО₄,

 

де R – складний, умовно двовалентний аніон синтетичної смоли.

У результаті такого методу пом’якшення у воді буде збільшуватися концентрація іонів водню Н⁺. У цьому можна переконатися, порівнявши величини водневого показника рН води до пропущення через катіоніт і після пропущення. Далі вода проходить крізь аніоніт та замість аніонів солей у
водний розчин переходять аніони ОН^-, які перетворюють розчин з кислого на нейтральний з рН 7–8 за схемою, наприклад,

 

Н₂SО₄ + 2R ОН^- = R₂ SО₄ + 2Н⁺ + 2ОН^-.

 

нагадаємо, що водневий показник рН – це негативний логарифм кон­центрації водневих іонів

 

рН = –lg [Н⁺].

 

Величина рН служить для характеристики кислотності чи лужності
розчинів. Залежно від концентрації водневих іонів розрізняють середовища:
кислі, нейтральні та лужні.

Визначити характер середовища дозволяє величина К_В, названа
іонним добутком води, що являє собою добуток концентрацій іонів водню і
гідроксид-іонів

 

К_В = [Н⁺] [ОН^-].

 

К_В при заданій температурі є величиною постійною.

При 22 °C К_В = 10^-14, тому, знаючи вміст у розчині одного з іонів, можна знайти концентрацію іншого.

Наприклад, [ОН^-] = 10^-5, отже, концентрація іонів водню дорівнює

 

[Н⁺] = 10^-14/10^-5 = 10^-9 г-іон/л, рН = -lg10^-9 = 9.

 

Для нейтральних середовищ [Н⁺] = [ОН^-] = 10^-7; рН = 7.

Для кислих середовищ [Н⁺] > 10^-7> [ОН^-]; рН < 7.

Для лужних середовищ [Н⁺] < 10^-7 < [ОН^-]; рН > 7.

Вимірюють рН за допомогою приладу рН-метра, або використовуючи універсальний індикатор. Іонообмінний метод використовується, як правило, для очищення води, коли вона вже пройшла первинне очищення від солей, і кількість домішок значно зменшена.

Якість питної води після очищення визначається в Україні нормативними документами, у тому числі й ДСТ 2874-82 «Вода питна».

Гігієнічні вимоги, що визначають придатність води для питних цілей, включають: безпеку в епідемічному відношенні; нешкідливість хімічного складу; сприятливі органолептичні властивості (характер запахів); радіаційну безпеку.

Безпека питної води в епідемічному відношенні визначається показниками, що характеризують з достатньо високою імовірністю відсутність у ній небезпечних для здоров’я споживачів бактерій, вірусів та інших біологічних включень.

За мікробіологічними показниками питна вода має відповідати вимогам, наведеним у табл. 1. Хімічний склад питної води визначається показниками, які з достатньо високою імовірністю характеризують відсутність у ній небезпечних для здоров’я речовин. Допустимі концентрації забруднювачів визначають, спираючись на поняття гранично допустимих концентрацій
хіміч­них сполук, величини яких встановлені за результатами санітарно-токсикологічних досліджень.

Таблиця 1

Мікробні показники безпеки питної води

  За токсикологічними показниками питна вода має відповідати вимогам, наведеним… Вода не повинна містити такі токсичні компоненти, як ртуть, талій, кадмій, ціаніди, хром (+6), 1,1-дихлоретилен,…

Токсикологічні показники нешкідливості хімічного складу питної води

  Сприятливі органолептичні властивості питної води (присмак, кольоровість,…

Органолептичні показники якості питної води

Примітка: ПР – показник розведення (до зникнення запаху); НОК – нефелометричні одиниці каламутності.

Чутливість деяких організмів до іонізуючої радіації

  Стійкість до опромінення і ракоподібних пояснюється присутністю в їх… Певну роль у радіочутливості відіграє кількість хромосомних наборів у клітинах організму. Передбачається, що…

Коефіцієнт якості Q

ЕКОЛОГІЧНА ВІЙНА (ЕКОЦИД)– навмисний вплив на існуючі екологічні системи Землі або навколишній космічний простір з метою їх руйнування. Прикладом… Сьогодні способи ведення екологічної війни удосконалюються, серед них відомі… – утворення дощів (у тому числі кислотних), що призводять до затоплення територій;

Таблиця 6

Магнітна індукція електроприладів

  Біосфера протягом усієї своєї еволюції знаходилась під дією електромагнітних… 1. Радіохвилі наддовгі. Довжина хвиль знаходиться у межах від 106...105 м. Частота коливань f = 3 00...30 00 Гц.…

Класифікація землетрусів

  При всьому розмаїтті причин травм і загибелі людей їхню кількість можна значно… Не треба лякатися кожного землетрусу, відносно слабкі землетруси (до 5 балів) не заподіюють збитку. Якщо ж почався…

Ізобари

  ІЗОТОПИ (ІЗОТОПНІ НУКЛіДи)– атомні ядра одного і того ж елемента, що містять… – однаковий атомний номер Z (однакове число протонів);

Ізотопи урану

ІММОБІЛІЗАЦІЯ– тимчасове присипляння тварин за допомогою хіміч­них речовин для полегшення транспортування або надання їм ветеринарної допомоги. ІМУНІТЕТ– набута або спадкоємна несприйнятливість організму до певних… ІМУННА ВІДПОВІДЬ – процес у живому організмі, який починається після введення чужорідної речовини (антигену),…

Клас небезпеки речовини

  Приналежність шкідливої речовини до класу небезпеки визначають за показником,… КОЕФІЦІЄНТ СТОКУ– відношення величини поверхневого стоку, виражене в одиниці об’єму води, до кількості опадів, які…

Чотири радіоактивних ряди

  ПЕРІОД РАДІАЦІЙНОЇ АВАРІЇ ЙОДНИЙ– період ранньої фази аварії, який… ПЕСТИЦИДИ – збірна назва хімічних сполук, що використовуються для захисту рослин, тварин, сільської продукції,…

Класи пожеж

  На кожному підприємстві з урахуванням його пожежної небезпеки наказом… 1) можливість (місце) паління, застосування відкритого вогню, побутових нагрівальних приладів;

Одиниці вимірювання іонізуючого випромінювання та їх співвідношення

З позасистемними одиницями

Закінчення табл.13 Експозиційна доза… Для оцінки впливу іонізуючого випромінювання на людину у системі SI використовують поняття поглинутої дози. Поглинута…

Таблиця 14

Значення коефіцієнтів якості випромінювання, що враховує відносну біологічну ефективність різних видів іонізуючого випромінювання

  Оскільки різні види іонізуючого випромінювання мають свої особливості при… Еквівалентна доза іонізуючого випромінювання – це поглинена доза випромінювання, помножена на середній коефіцієнт…

Значення допустимих рівнів вмісту радіонуклідів 137Cs і 90Sr

  № з/п Назва продукту 137Cs 90Sr Хліб, хлібопродукти … Закінчення табл. 15 Фрукти М’ясо і м’ясні…

Емпіричне співвідношення щодо радіоактивності харчових продуктів

  ПРИНЦИПИ ЗАХИСТУ ЛЮДИНИ ВІД ІОНІЗУЮЧОЇ РАДІАЦІЇ. Основною екологічною загрозою… Розглянемо вплив іонізуючих випромінювань на людину. За час близько частки секунди після того, як проникне…

Шкала Бофорта

  Ураганний вітер руйнує міцні та зносить легкі будівлі, спустошує засіяні поля,… Ураганні та штормові вітри у зимових умовах часто призводять до виникнення снігової бурі, коли величезні маси снігу з…

ДОДАТКИ

 

Додаток 1

 

Множники і префікси для утворення десяткових кратних і часткових одиниць та їх найменувань

  Додаток 2

Кількісні співвідношення між поглинутою та експозиційною дозами

Експозиційною дозою характеризується вплив усіх видів квантового випромінювання (рентгенівського, гамма-випромінювання та ін.) на речовину в умовах… Відомо, що для повітря справедливе відношення  

Значення коефіцієнта k

 

Енергія квантів, МеВ	Коефіцієнт k
вода/повітря	кістки/повітря	м’язи/повітря
0,01	0,92	3,58	0,933
0,1	0,957	1,47	0,957
	0,974	0,927	0,965
	0,971	0,937	0,963

 

Випромінювання експозиційної дози в рентгенах допустиме для гамма-випромінювань з енергією квантів не більше 3 МеВ. За більших енергій гамма-квантів не витримують умови електронної рівноваги.

Додаток 3

Надання першої медичної допомоги

 

Швидко і правильно надана перша медична допомога зберігає постраждалому не тільки здоров’я і працездатність, але й життя.

Таблиця Д.3.1

Ознаки життя або смерті

 

Надання першої медичної допомоги непритомному потерпілому

 

Якщо потерпілий непритомний, у нього є або відсутні ознаки життя , але після травми минуло не більше 4–7 хв – починай проведення штучного дихання і зовнішнього масажу серця.

Методика проведення

Потерпілого покласти на тверду поверхню на спину. Розстебнути всі частини одягу, що стягують шию, груди, живіт. Поклавши одну руку під шию, другу – на чоло, закинути голову назад.

Перша медична допомога при ранах і кровотечах

Основним призначенням пов’язки є захист рани від забруднення і зупинка кровотечі! Для накладення пов’язки використовують індивідуальний… НЕ МОЖНА торкатися рани руками, очищати її від забруднення, змазувати або… Прийоми зупинки кровотечі

Перша медична допомога при пораненнях

Таблиця Д.3.3

Перша медична допомога при травмах

Транспортна іммобілізація

 

При переломах кісток, вивихах, ушкодженнях суглобів, вогнепальних пораненнях кінцівок накладення шини є обов’язковим!

Шини – стандартні медичні або з дошки, фанери, ціпків, картону, журналів тощо. Шина обов’язково повинна захоплювати два суглоби (вище і нижче перелому). НЕ МОЖНА накладати тверду шину на тіло, необхідно покласти м’яку підстилку. Фіксувати кінцівку потрібно, по можливості, у фізіологічному положенні.

При відкритих переломах відламки, оголені кістки не вправляють. На рану потрібно накласти стерильну пов’язку. Фіксувати шинами треба у тому ж положенні, що й у момент ушкодження.

Пов’язки потрібно накладати поверх шин рівномірно, щільно але не туго.

 

Транспортування потерпілого

Для транспортування використовують стандартні носилки або їх імпровізацію з підручних матеріалів (довгі дошки, драбина, намет, ковдра, ціпки,… При ушкодженні хребта – покласти на тверду поверхню (двері, щит, шматок… При ушкодженнях грудної клітини – напівсидяче положення.

Травматичний шок

ШОК– стан, що гостро розвивається і загрожує життю людини; настає під впливом на організм важкої механічної травми. Головними факторами, які обумовлюють шок, є: втрата крові, біль, порушення… Шок легкого ступеня важкості:

Перша допомога при раптових захворюваннях і травмах

Продовження табл. Д.3.4 Опіки Почервоніння, набряк … Закінчення табл. Д.3.4

Ізотопи

Продовження табл. Д.4.1   18,5 ± 0,5…  

Співвідношення рівня радіації та забрудненості землі

 

Фон, мР/год	Забрудненість землі, Kі/км2
0,01	0,1
0,1

 

 

Додаток 6

 

Дія різних еквівалентних доз іонізуючого випромінювання

  Додаток 7  

ЛІТЕРАТУРА

1. Александров В. Н. Отравляющие вещества : учеб. пособие / В. Н. Алек­сандров, В. И. Емельянов. – М. : Воениздат, 1990. – 271 с. 2. Алексахин Р. М. Ядерная энергия и биосфера / Р. М. Алексахин. – М. :… 3. Алексеенко И. Р. Последняя цивилизация? / И. Р. Алексеенко, Л. В. Кей­севич. – К. : Наук. думка, 1997. – 405 с.

АЛФАВІТНИЙ ПОКАЖЧИК

 

А

 

Аберація хромосом – с. 5.

Абіогенез – с. 5.

Абсорбент – с. 5.

Абсорбція – с. 5.

Аварія на Чорнобильській АЕС – с. 5.

Автотроф – с. 6.

Адаптація – с. 7.

Адсорбат – с. 7.

Адсорбент – с. 7.

Адсорбція – с. 7.

Аерація – с. 7.

Аероби – с. 7.

Аерозоль – с. 7.

Аеротенк – с. 7.

Активна зона (ядерного реактора) – с. 7.

Активне вугілля (активоване вугілля) – с. 7.

Активний мул – с. 7.

«Активні радикали» – с. 7.

Активність джерела – с. 7.

Активність (А) радіоактивної речовини – с. 7.

Активність сонячна – с. 8.

Актиноїди – с. 8.

Акумуляція – с. 8.

Акумуляція радіоактивних речовин – с. 8.

Алергія – с. 8.

Альфа-випромінювання – с. 8.

Альфа-частинка – с. 8.

Аменсалізм – с. 8.

Америцій – с. 8.

Анабіоз – с. 9.

Анаероби – с. 9.

Анемія – с. 9.

Антициклон – с. 9.

Антропогенез – с. 9.

Ареал – с. 9.

АРС – с. 9.

Асиміляція – с. 9.

Атестація робочих місць за умовами праці – с. 9.

Атмосфера (Землі) – с. 11.

Атомна електростанція (АЕС) – с. 11.

Атомна електростанція «Фукусіма-1» – с. 11.

Атомна енергетика – с. 21.

Аудит екологічний – с. 27.

Аутекологія – с. 27.

 

Б

 

Бактерицид – с. 27.

Бактерії – с. 27.

Бактеріологічна зброя (біологічна зброя) – с. 27.

Бактеріофаг – с. 38.

Бактеріоцид – с. 38.

«Бар’єр звуковий» – с. 38.

Баритобетон – с. 38.

Безпека екологічна – с. 38.

Безпека праці – с. 39.

Безпека радіаційна – с. 39.

Бекерель (Бк) – с. 39.

Бензапірен – с. 39.

Бер (біологічний еквівалент рентгену) – с. 39.

Бета-випромінювання – с. 39.

Бета-розпад – с. 39.

Бета-частинка – с. 39.

Бінарні системи хімічної зброї – с. 39.

Біоакумуляція – с. 39.

Біогаз – с. 39.

Біогенетичний закон – с. 39.

Біогенні елементи – с. 40.

Біогеоценоз – с. 40.

Біоіндикатори – с. 40.

Біоіндикація – с. 40.

Біологічна продуктивність – с. 40.

Біологічне виведення – с. 40.

Біологічне очищення – с. 40.

Біосинтез – с. 40.

Біостійкість – с. 40.

Біосфера – с. 41.

Біота – с. 41.

Біотичні фактори – с. 41.

Біотоп – с. 41.

Біофільтр – с. 41.

Біоценоз – с. 41.

Біоцид – с. 41.

Боротьба за існування – с. 41.

Бофорта шкала – с. 41.

Будова атома – с. 41.

Бурі електромагнітні – с. 41.

Буферна здатність ґрунту – с. 41.

 

В

 

Важкі метали – с. 42.

Важкість праці – с. 42.

Важководяний реактор – с. 42.

Вапнування (ґрунтів) – с. 42.

Вебер – с. 42.

Веберметр – с. 42.

Вибух демографічний – с. 42.

Вибухові речовини – с. 42.

Вибух популяційний – с. 42.

Вивітрювання – с. 42.

Видоутворення – с. 42.

Виживання – с. 43.

Викид гранично допустимий – с. 43.

Вилуговування – с. 43.

Вилуговування ґрунтів – с. 43.

Випромінювання – с. 43.

Випромінювання видиме – с. 43.

Випромінювання електромагнітне – с. 43.

Випромінювання звукове – с. 43.

Випромінювання іонізуюче – с. 43.

Випромінювання космічне – с. 43.

Випромінювання радіоактивне – с. 43.

Випромінювання сонячне – с. 43.

Випромінювання фонове – с. 43.

Висота звуку – с. 43.

Виховання екологічне – с. 43.

Вібрація – с. 44.

Вібріони – с. 44.

Відбір природний – с. 44.

Відбір проб радіоактивного матеріалу – с. 44.

Відносна біологічна активність (ВБА) – с. 47.

Відходи – с. 47.

Відходи виробництва (промисловості) – с. 47.

Відходи радіоактивні рідкі – с. 47.

Відходи радіоактивні тверді – с. 47.

Війна екологічна – с. 47.

Вільсона камера – с. 47.

Віруси – с. 47.

Внутрішнє опромінення – с. 48.

Вода – с. 48.

Вода важка – с. 49.

Вода питна – с. 49.

Води мінералізовані – с. 49.

Води прісні – с. 49.

Води солоні – с. 49.

Води стічні – с. 49.

Водневий показник – с. 49.

Водовіддача – с. 50.

Вододіл – с. 50.

Водозбір – с. 50.

Водоочищення – с. 50.

Вплив адитивний – с. 55.

Вплив антропогенний – с. 55.

Вплив синергічний – с. 56.

Вторинна хмара – с. 56.

Вулкани – с. 56.

 

Г

 

Газоочищення – с. 60.

Гамма-випромінювання – с. 74.

Гамма-постійна – с. 74.

Гамма-промені – с. 74.

Геліотроф – с. 74.

Гемоглобін – с. 74.

Ген – с. 74.

Генетична дія випромінювань – с. 74.

Генетична інженерія – с. 74.

Геном – с. 75.

Генотип – с. 75.

Генофонд – с. 75.

Геосинкліналь – с. 75.

Геофізичні аномалії – с. 75.

Герц (Гц) – с. 75.

Гетеротрофи – с. 75.

Гігієна праці – с. 75.

Гідробіонти – с. 75.

Гідроген ціаністий (HCN) – с. 75.

Гідросфера – с. 75.

Гідроциклон – с. 75.

Гіпоксія – с. 75.

Гомеостаз – с. 76.

Градирня – с. 76.

Гранично допустима концентрація шкідливої речовини у повітрі робочої зони (ГДК Р.4.) – с. 76.

Грей (Гр) – с. 76.

Групи крові – с. 76.

Гумус – с. 76.

Гучність звуку – с. 76.

 

Ґ

 

Ґрунт – с. 77.

 

Д

 

Дампінг – с. 77.

ДДТ – с. 77.

Деаерація – с. 77.

Дегазація – с. 77.

Дегідратація – с. 77.

Дезактивація – с. 77.

Дезінтоксикація – с. 77.

Дезодорація – с. 77.

Демпфірування – с. 78.

Денудація – с. 78.

Десиканти – с. 78.

Десикація – с. 78.

Десорбція – с. 78.

Деструкція – с. 78.

Детонація – с. 78.

Детрит – с. 78.

Детритофаг – с. 78.

Дефляція – с. 78.

Дефоліант – с. 78.

Джерело іонізуючого випромінювання – с. 78.

«Дірка» озонова – с. 78.

Дія іонізуючої радіації на живі організми екологічних систем – с. 78.

ДНК – с. 80.

Доза в органі (D_T) – с. 80.

Доза еквівалентна в органі або тканині (Н_Т) – с. 80.

Доза ефективна еквівалентна (Е) – с. 80.

Доза ізотопу, що вводиться – с. 80.

Доза колективна ефективна еквівалентна – с. 80.

Доза поглинена (D) – с. 80.

Доза токсична – с. 80.

Дозиметр – с. 81.

Дозиметрія – с. 81.

Допустимі умови і характер праці – с. 81.

Дощ кислотний – с. 81.

 

Е

 

Еквівалентна доза радіоактивного випромінювання – с. 81.

Екологічна війна (екоцид) – с. 82.

Екологічна зброя – с. 82.

Екологічне забезпечення військ – с. 82.

Екологічний аудит – с. 82.

Екологічний моніторинг – с. 82.

Екологічні закони – с. 82.

Екологічні наслідки аварії на Чорнобильській АЕС – с. 84.

Екологічні наслідки локальних війн – с. 85.

Екологічні проблеми гонки озброєнь у космосі – с. 87.

Екологічні фактори – с. 88.

Екологія – с. 88.

Екосистема (екологічна система) – с. 88.

Експертиза екологічна – с. 89.

Експозиційна доза – с. 89.

Екстракція – с. 89.

Електробезпека – с. 89.

Електродіаліз – с. 95.

Електрокоагуляція – с. 95.

Електролізери – с. 95.

Електромагнітне поле – с. 95.

Електромагнітні коливання – с. 95.

Електромагнітні хвилі – с. 95.

Електрон – с. 102.

Електрон-вольт – с. 102.

Електрофільтри – с. 102.

Електрофлотація – с. 102.

Елемент радіоактивний – с. 103.

Елементарні частинки – с. 103.

Енвайронментальність – с. 103.

Ендогенні процеси – с. 103.

Епітелій – с. 103.

Ерозія ґрунтів – с. 103.

 

З

 

Забруднення – с. 104.

Забруднення антропогенне – с. 104.

Забруднення біогенне (біотичне) – с. 104.

Забруднення електромагнітне – с. 104.

Забруднення теплове – с. 104.

Забруднення фізичне – с. 104.

Забруднювач – с. 104.

Загальна радіаційна аварія – с. 104.

Закон України «Про охорону навколишнього природного середовища» – с. 104.

Закон України «Про охорону праці» – с. 105.

Запроектна радіаційна аварія – с. 112.

Зараження радіоактивне – с. 112.

Застосування радіоактивних нуклідів – с. 112.

Захисні матеріали – с. 112.

Захист від радіоактивного випромінювання – с. 113.

Захист часом – с. 113.

Зброя екологічна – с. 113.

Землетрус – с. 113.

Землі рекультивовані – с. 118.

Земна радіація – с. 118.

Зиверт – с. 119.

Зима ядерна – с. 119.

Знебарвлення води – с. 119.

Знезараження води – с. 119.

Знищення активного начала у відходах – с. 119.

Зовнішнє опромінення – с. 119.

Зона екстрених заходів захисту населення – с. 120.

Зона можливого небезпечного радіоактивного забруднення – с. 120.

Зона обмежень – с. 120.

Зона профілактичних заходів – с. 120.

Зона радіаційної аварії – с. 120.

Зона радіоактивного зараження – с. 121.

 

І

 

Ізобари (ізобарні нукліди) – с. 123.

Ізотопи (ізотопні нукліди) – с. 123.

Іммобілізація – с. 124.

Імунітет – с. 124.

Імунна відповідь – с. 124.

Інверсія магнітного поля – с. 124.

Інгібітор – с. 124.

Індикатор – с. 124.

Індикатор забруднення – с. 124.

Інкорпорований радіонуклід – с. 124.

Інтоксикація – с. 124.

Інфразвук – с. 124.

Іонізаційна постійна – с. 124.

Іонізація – с. 124.

Іонізація атома – с. 125.

Іонізуюче випромінювання – 125.

Іоносфера – с. 125.

 

Й

 

Йод – с. 125.

 

К

 

Каламутність води – с. 126

Канцероген – с. 126.

Карбон – с. 126.

Каталізатор – с. 126.

Катаракта – с. 126.

Категорія «А» опромінених осіб у нормах радіаційної безпеки (НРБ) України – с. 126.

Категорія «Б» опромінених осіб – с. 126.

Категорія «В» опромінених осіб – с. 126.

Керма – с. 127.

Кислотність води – с. 127.

Кислотність ґрунту – с. 127.

Кисневий ефект – с. 127.

Кістковий мозок – с. 127.

Клас небезпеки речовини за ДСТ 12.1.007-76 «Класифікація і загальні вимоги безпеки» – с. 127.

Коефіцієнт стоку – с. 127.

Компостування – с. 128.

Концентрація гранично допустима – с. 128.

Корозія – с. 128.

Космічні промені – с. 128.

Критична група осіб – с. 128.

Кумуляція забруднювачів – с. 128.

 

Л

 

Лазер – с. 129.

Лазерна зброя – с. 129.

Ланцюгова реакція – с. 129.

ЛД₅₀ – с. 130.

Лейкоз – с. 130.

Лейкопенія – с. 130.

Лейкоцити – с. 131.

Лікувальні рослини – с. 131.

Лімфоцити – с. 140.

Лічильники заряджених частинок – с. 140.

 

М

 

МАГАТЕ (IАЕА) – с. 140.

Магнітна буря – с. 140.

Магнітне поле Землі – с. 140.

Макрофаги – с. 140.

Мембрани (клітини) – с. 140.

Метали важкі – с. 140.

Метали легкі – с. 140.

Метантенк – с. 140.

Міграція радіоактивних речовин у відкритих водоймищах – с. 140.

Мікроелемент – с. 142.

Мікроклімат виробничих приміщень – с. 143.

Мікропаразити – с. 143.

Модуль стоку – с. 143.

Мутагенез – с. 143.

Мутагени – с. 143.

Муталізм – с. 143.

Мутація – с. 143.

 

Н

 

Наведена радіоактивність – с. 143.

Надходження радіонуклідів інгаляційне – с. 143.

Надходження радіонуклідів пероральне – с. 143.

Накопичена густина радіоактивного забруднення – с. 143.

Напалм – с. 143.

Напруженість праці – с. 143.

Наслідки радіаційної аварії – с. 144.

Натрій – с. 144.

Нахил магнітний – с. 144.

Небезпечний виробничий фактор – с. 144.

Нейтрино – с. 144.

Нейтрон – с. 144.

Нейтронний боєприпас – с. 144.

Неотектоніка – с. 144.

Непряме іонізуюче випромінювання – с. 145.

Нікотин – с. 145.

Ніобій – с. 145.

Нітрати – с. 145.

Нітрифікація – с. 145.

Номогенез – с. 145.

Ноосфера – с. 145.

Нукліди – с. 145.

Нуклони – с. 145.

 

О

 

Озон – с. 146.

Озоносфера – с. 146.

Озонування – с. 146.

Окис карбону (CO) – с. 146.

Окиси нітрогену (N_xO_y) – с. 146.

Оксарбент – с. 146.

Оксигенація – с. 146.

Онкогенний – с. 146.

Онтогенез – с. 146.

Осад стічних вод – с. 146.

Освітлення – с. 147.

Охорона навколишнього середовища – с. 148.

Оцінка впливів на навколишнє середовище (ОВНС) – с. 148.

Очищення абсорбційне – с. 148.

Очищення адсорбційне – с. 148.

Очищення біологічне – с. 148.

Очищення стічних вод – с. 148.

 

П

 

Паспорт екологічний – с. 149.

Патогенність – с. 149.

Перенесення забруднень трансграничне – с. 149.

Період піврозпаду – с. 149.

Період радіаційної аварії йодний – с. 149.

Пестициди – с. 150.

Пісколовки – с. 150.

Пливуни – с. 150.

Плутоній – с. 150.

Поверхнево-активна речовина (ПАР) – с. 150.

Повінь – с. 150.

Повітря – с. 152.

Поглинання радіоактивного випромінювання речовиною – с. 152.

Поглинута доза іонізуючого випромінювання – с. 152.

Пожежна безпека – с. 153.

Полоній – с. 162.

Поля фільтрації – с. 162.

Поріг чутності – с. 162.

Постійне робоче місце – с. 162.

Потенціал біотичний – с. 162.

Потенціал виживання – с. 162.

Потік енергії іонізуючих частинок – с. 162.

Потік іонізуючих частинок – с. 162.

Потрапляння гранично допустиме (ГДП) – с. 162.

Потужність дози випромінювання – с. 162.

Правило Вант-Гоффа – с. 163.

Правило демографічного насичення – с. 163.

Прилади для контролю радіоактивного випромінювання – с. 163.

Природокористування – с. 163.

Природокористування нераціональне – с. 163.

Природокористування раціональне – с. 163.

Продуценти – с. 163.

Проектна радіаційна аварія – с. 163.

Променева хвороба – с. 164.

Променеве ураження – с. 164.

Промені космічні – с. 164.

Протиотрута (антидоти) – с. 164.

Протон – с. 164.

Професійна шкода – с. 164.

Психотропні засоби – с. 164.

 

Р

 

Рад – с. 165.

Радикали вільні – с. 165.

Радіаційна аварія – с. 165.

Радіаційна безпека – с. 165.

Радіаційна стійкість – с. 180.

Радіаційний ефект (радіаційний мутагенез) – с. 180.

Радіаційний пояс Землі – с. 180.

Радіаційний фон (природний) – с. 180.

Радіація – с. 180.

Радіація іонізуюча – с. 180.

Радіація короткохвильова (в атмосфері) – с. 180.

Радіація проникна – с. 180.

Радіоактивна речовина – с. 181.

Радіоактивне випромінювання – с. 181.

Радіоактивне забруднення біосфери – с. 181.

Радіоактивне забруднення місцевості – с. 182.

Радіоактивне забруднення ран – с. 184.

Радіоактивний розпад – с. 184.

Радіоактивні відходи – с. 184.

Радіоактивні елементи – с. 187.

Радіоактивні ізотопи – с. 187.

Радіоактивні мінерали – с. 187.

Радіоактивні препарати у медицині – с. 187.

Радіоактивні ряди – с. 188.

Радіоактивність – с. 188.

Радіобіологія – с. 189.

Радіогеологія – с. 189.

Радіогідрогеологія – с. 189.

Радіографія – с. 189.

Радіоекологія – с. 189.

Радіозахисні засоби (радіопротектори) – с. 189.

Радіоізотопна діагностика – с. 189.

Радіоліз (молекул) – с. 189.

Радіологічна зброя – с. 189.

Радіолюмінесценція – с. 190.

Радіометричний контроль – с. 190.

Радіоміметики – с. 190.

Радіонуклід – с. 190.

Радіопротектори – с. 190.

Радіорезистентність – с. 190.

Радіосенсибілізатор – с. 190.

Радіосенсибілізація – с. 190.

Радіостійкість – с. 190.

Радіотерапія – с. 190.

Радіотоксини – с. 190.

Радіотоксичність – с. 190.

Радіочутливість – с. 193.

Радон – с. 193.

Ракетно-ядерна зброя – с. 193.

Реконвалесценція – с. 194.

Рекреація – с. 194.

Рекультивація – с. 194.

Рекультивація земель – с. 194.

Рекуперація (відходів) – с. 194.

Рентген – с. 194.

Рентгенівське випромінювання – с. 194.

Репарація (ДНК) – с. 194.

Репеленти – с. 194.

Респіратор – с. 194.

Ретикулоендотеліальна система (РЕС) – с. 194.

Реутилізація – с. 194.

Рециклізація – с. 194.

Ризик – с. 195.

Рикетсіози – с. 195.

Рівень випромінювання фоновий – с. 195.

Рівень радіоактивності – с. 195.

Рівень шкідливих речовин фоновий – с. 195.

Рівновага екологічна – с. 195.

Робоча зона – с. 195.

Родючість (ґрунту) – с. 195.

Розподіл урану – с. 195.

Ртутноорганічні сполуки – с. 195.

С

 

Сальмонельози – с. 195.

Самоочищення – с. 195.

Санітарно-захисна зона (СЗЗ) – с. 196.

Сейсмічні хвилі – с. 196.

Сейсмічність – с. 196.

Сель – с. 196.

Сенсибілізація – с. 196.

Сибірська виразка – с. 196.

Сила звуку – с. 196.

Скринінг – с. 196.

Смертність – с. 196.

Смог – с. 196.

Сорбція – с. 196.

Спеціальна обробка – с. 197.

Споживання кисню біологічне (БСК) – с. 197.

Споживання кисню хімічне (ХСК) – с. 197.

Способи очищення води від радіоактивних домішок – с. 197.

Способи очищення ґрунтів від хімічного забруднення – с. 197.

Способи поховання рідких радіоактивних відходів – с. 200.

Ставки біологічні – с. 202.

Стерилізація (у медицині та біології) – с. 203.

Стійкість екосистеми – с. 203.

Стрес – с. 203.

Стронцієва одиниця – с. 203.

Стронцій – с. 203.

Сублетальне пошкодження – с. 203.

Сульфуру оксиди – с. 203.

Сцинтилятори – с. 203.

Сцинтиляційний лічильник – с. 203.

 

Т

 

Тверді радіоактивні відходи – с. 204.

Тепловидільні елементи (ТВЕли) – с. 204.

Терміт, термітна суміш – с. 204.

Термодеструктор – с. 204.

Термосфера – с. 204.

Термоядерні реакції – с. 204.

Тетраетилплюмбум Pb(C₂H₅)₄ – с. 204.

Тимус – с. 204.

Толерантність – с. 204.

Тритій – с. 204.

 

У

 

Ударна хвиля – с. 205.

Ультразвук – с. 205.

Ультрафіолетове випромінювання – с. 205.

Ураган – с. 205.

Уран – с. 207.

Уранові руди – с. 207.

Утилізація – с. 207.

 

Ф

 

Фагоцит – с. 208.

Фактор екологічний – с. 208.

Фактор шкідливий – с. 208.

Флотація – с. 208.

Фосфор – с. 208.

Фото-динамічний ефект – с. 208.

Фотоліз – с. 208.

Фотон – с. 208.

Фотохімічний смог – с. 208.

Фреони (хладони) – с. 208.

Фунгіцид – с. 208.

Х

 

Хемосорбція – с. 209.

Хімічна зброя – с. 209.

Хімічні методи захисту рослин – с. 209.

Хлор – с. 209.

Хлорпікрин – с. 209.

Хлорування води – с. 209.

 

Ц

 

Цвітіння води – с. 209.

Цезій – с. 209.

Центрифуги – с. 210.

Церій – с. 210.

Цунамі – с. 210.

 

Ч

 

Червона Книга – с. 213.

Число Вольфа – с. 213.

Чорнобильська трагедія – с. 213, 5, 84

 

Ш

 

Шкала кольоровості води – с. 215.

Шлам – с. 215.

Штучні джерела опромінення – с. 215.

Шум – с. 216.

Шумозахист – с. 216.

 

Я

 

Ядерна зброя – с. 217.

Ядерна контрабанда – с. 221.

Ядерний реактор космічних апаратів – с. 221.

Ядерні двигуни – с. 223.

Ядерні полігони – с. 223.

Ядерні технології – с. 223.

 

ДЛЯ НОТАТОК

ДЛЯ НОТАТОК
Навчальне видання

 

ПОЛЯРУС Олександр Васильович

ПОДОЛЬСЬКА Єлизавета Ананіївна

МІНКА Сергій Вікторович

БОГАТОВ Олег Ігорович

ПОДОЛЬСЬКА Тетяна Василівна

ШЛЯХОВА Ірина Вікторівна

 

 

ЕКОЛОГІЧНА ТА РАДІАЦІЙНА БЕЗПЕКА

Довідник