Класи пожеж

 

Клас пожежі	Характеристика класу	Підклас пожежі	Характеристика підкласу	Вогнегасна речовина
А	горіння твердих речовин	А1     А2	горіння твердих речовин, що супроводжується тлінням (деревина, папір, текстиль); горіння твердих речовин без тління (пластмаси, каучук)	вода, піна, інертний газ, порошок
В	горіння рідких речовин	В1   В2	горіння рідких речовин, нерозчинних у воді (бензин, нафтопродукти тощо); горіння рідких речовин, розчинних у воді (спирти, ацетон та ін.)	піна, інертний газ
С	горіння газоподібних речовин	–	побутовий газ, водень, аміак, пропан та ін.	порошок, інертний газ
D	горіння металів і речовин, що містять метали	D1 D2 D3	горіння легких металів (Аl, Mg та їх сплави) за винятком лужних; горіння лужних металів; горіння речовин, що містять метали (гідриди металів та ін.)	порошок, інертний газ
Е	горіння електрообладнання, що перебуває під напругою	–	горіння електрообладнання, що перебуває під напругою	порошок, інертний газ
F	горіння радіоактивних матеріалів	–	двоокис урану, радіоактивний вуглець	порошок, інертний газ

 

На кожному підприємстві з урахуванням його пожежної небезпеки наказом (інструкцією) повинен бути встановлений відповідний протипожежний режим, у тому числі визначено:

1) можливість (місце) паління, застосування відкритого вогню, побутових нагрівальних приладів;

2) порядок проведення тимчасових пожежонебезпечних робіт (у тому числі зварювальних);

3) правила проїзду і стоянки транспортних засобів;

4) місця для збереження і припустима кількість сировини, напівфабрикатів і готової продукції, які можуть одночасно перебувати у виробничих приміщеннях і на території (у місцях збереження);

5) порядок збирання горючого пилу і відходів, збереження промасленого спецодягу і ганчір’я, очищення повітроводів вентиляційних систем від горючих відкладень;

6) порядок вимкнення від мережі електроустаткування у випадку пожежі;

7) порядок огляду і закриття приміщень після закінчення роботи;

8) порядок проходження посадовими особами навчання і перевірки знань з питань пожежної безпеки, а також проведення з працівниками протипожежних інструктажів і занять з пожежно-технічного мінімуму з призначенням відповідальних за їх проведення;

9) порядок організації експлуатації та обслуговування наявних технічних засобів протипожежного захисту (протипожежного водопроводу, насосних станцій, установок пожежної сигналізації, автоматичного пожежогасіння, димовидалення, вогнегасників тощо);

10) порядок проведення планово-попереджувальних ремонтів і оглядів електроустановок, опалювального, вентиляційного, технологічного та іншого інженерного устаткування;

11) дії працівників у випадку виникнення пожежі;

12) порядок збирання членів добровільної пожежної дружини і відповідальних посадових осіб у випадку виникнення пожежі, виклику вночі, у робочі та святкові дні.

Із метою запобігання виникнення пожежі на робочих місцях мають бути розроблені інструкції про заходи пожежної безпеки.

Інструкції повинні розроблятися на основі чинних правил та інших нормативних актів з пожежної безпеки, виходячи зі специфіки пожежної небезпеки будівель, споруд, технологічних процесів, технологічного і виробничого устаткування. Вони мають встановлювати:

– порядок і спосіб забезпечення пожежної безпеки;

– обов’язки і дії працівників при виникненні пожежі;

– порядок оповіщення людей і повідомлення про пожежу в пожежну охорону;

– порядок евакуації людей, матеріальних цінностей;

– порядок застосування засобів пожежогасіння;

– порядок взаємодії з підрозділами пожежної охорони та ін.

Інструкції можуть містити як додаток план евакуації людей і матеріальних цінностей.

У загальнооб’єктовій інструкції необхідно відбивати основні положення з питань пожежної безпеки, у тому числі:

– порядок розміщення на території будівель, приміщень, споруд, протипожежних розривів, під’їздів до будинків, джерел води;

– вимоги до розміщення шляхів евакуації;

– правила проїзду і стоянки транспортних засобів;

– критерії розміщення місць зберігання (на території) і припустима кількість розміщення там сировини, напівфабрикатів і готової продукції;

– місця паління (якщо припустимо);

– порядок застосування відкритого вогню, проведення вогневих та інших пожежонебезпечних робіт;

– порядок збирання, зберігання горючих відходів виробництва;

– утримання і зберігання спецодягу;

– основні заходи щодо забезпечення пожежної безпеки технологічних процесів;

– вимоги до зберігання пожежо- і вибухонебезпечних речовин і
матеріалів;

– правила утримання технічних засобів протипожежного захисту, у тому числі вогнегасних установок і первинних засобів пожежогасіння;

– порядок огляду, приведення у пожежобезпечний стан і закриття приміщень після закінчення роботи;

– особливості утримання електроустановок, вентиляційного та іншого інженерного устаткування, застосування опалювальних та інших нагрівальних приладів;

– обов’язки і дії працівників при пожежі при виконанні наказів: порядок (система) оповіщення людей про пожежу і виклик пожежної охорони; порядок евакуації людей і матеріальних цінностей; правила застосування засобів пожежогасіння і установок пожежної автоматики; порядок аварійного вимкнення електроустаткування, вентиляції, зупинки роботи технічного устаткування тощо.

В інструкціях для окремих приміщень (дільниць) слід указувати:

– категорію приміщення за вибухопожежною і пожежною небезпекою з урахуванням ОНТП 24-86 (для виробничих, складських приміщень, лабораторій тощо);

– вимоги до розміщення евакуаційних шляхів і виходів;

– місця для паління й вимоги до їх облаштування;

– правила утримання приміщень, робочих місць, зберігання і застосування ЛВЖ, ГЖ пожежовибухонебезпечних речовин і матеріалів;

– порядок прибирання робочих місць, збирання, зберігання і видалення робочих відходів, промасленого дрантя;

– порядок утримання і зберігання спецодягу;

– місця, порядок і норми одноразового зберігання в приміщенні сировини, напівфабрикатів і готової продукції;

– умови проведення зварювальних та інших вогненебезпечних робіт;

– порядок огляду, вимкнення електроустановок, приведення в пожежобезпечний стан приміщень і робочих місць, закриття приміщень після закінчення роботи;

– заходи пожежної безпеки при роботі на технологічних установках і апаратах, що мають підвищену пожежну небезпеку;

– граничні показання контрольно-вимірювальних приладів (манометрів, термометрів тощо), відхилення від яких можуть спричинити пожежу або
вибух;

– обов’язки і дії працівників при виникненні пожежі, порядок і способи оповіщення людей, виклику пожежної охорони, зупинки технологічного устаткування, вимкнення ліфтів, підйомників, вентиляційних установок, користувачів електроенергії, застосування засобів пожежогасіння;

– послідовність евакуації людей і матеріальних цінностей з урахуванням дотримання техніки безпеки.

Інструкції повинен затверджувати керівник підприємства або особа, що виконує його обов’язки. Крім інструкції, на робочих місцях необхідно мати
первинні засоби пожежогасіння. Усі виробничі, складські, допоміжні та адміністративні будинки і споруди, окремі приміщення і технологічні установки повинні бути забезпечені первинними засобами пожежогасіння. До числа первинних засобів пожежогасіння належать: вогнегасники, пожежний інвентар (покривала з негорючого теплоізоляційного полотна, грубошерстої тканини або повсті, ящики з піском, бочки з водою, пожежні цебра, совкові лопати) і пожежний інструмент (багри, ломи, сокири тощо). Для визначення видів і кількості первинних засобів пожежогасіння варто враховувати фізико-хімічні і пожежонебезпечні властивості горючих речовин, їх взаємодію з вогнегасними речовинами, а також розміри площ виробничих приміщень, відкритих майданчиків і установок.

Вогнегасник – технічний зaciб, призначений для припинення горіння подаванням вогнегасної речовини, що міститься в його корпусі, під дією надлишкового тиску, за масою i конструктивним виконанням придатний для транспортування i застосування людиною.

Позначки вогнегасників:

ВВ – вогнегасник водяний;

ВВП – вогнегасник водопійний;

ВВПА – вогнегасник водопійний аерозольний;

ВВК – вогнегасник вуглекислотний;

ВП – вогнегасник порошковий.

Цифра після позначення типу вогнегасника означає масу вогнегасної
речовини у кілограмах, що міститься в його корпусі. Цифра після позначення
аерозольного водопійного вогнегасника означає масу вогнегасної речовини у грамах, що міститься у його корпусі.

Критеріями вибору типу і необхідної кількості вогнегасників для захисту об’єкта є:

– рівень пожежної небезпеки об’єкта (будинку, споруди, приміщення);

– клас пожежі горючих речовин та матеріалів, наявних у ньому;

– придатність вогнегасника для гасіння пожежі певного класу та відпо­від­ність умовам його експлуатації;

– вогнегасна здатність вогнегасника конкретного типу;

– категорія приміщення за вибухопожежною або пожежною небезпекою;

– наявність у приміщенні модульної установки автоматичного пожежогасіння;

– площа об’єкта.

На підприємствах рекомендується застосовувати такі вогнегасники:

– пінні (повітряно-пінні – ОВП-5 й ОВП-10 і хімічний повітряно-пінний ОХВП-10) – для гасіння різних речовин, ЛВЖ, матеріалів, за винятком лужних і луго-земельних металів і сплавів на їхній основі (алюмінію, органічних), оскільки при цьому може підсилитися горіння, що супроводжується вибухом. Пінні вогнегасники не можна застосовувати також при гасінні електроустаткування, що перебуває під напругою;

– водні (РЛО-М), призначені для гасіння невеликих вогнищ пожеж, за винятком лужних і луго-земельних металів і сплавів на їх основі (алюмінію, органічних), оскільки при цьому може підсилитися горіння, що супроводжується вибухом. Водні вогнегасники не можна застосовувати також при гасінні електроустаткування, що перебуває під напругою;

– вуглекислотні (переносні ОУ-2, ОУ-5, ОСУ-5 і такі, що транспортують ОУ-25, ОУ-80, ОУ-400) – для гасіння невеликих вогнищ пожежі різних речовин і матеріалів, за винятком матеріалів, які горять (жевріють) без доступу повітря (кіноплівки), а також для гасіння електроустановок під напругою до 1 000 В;

– хладонові (ОХ-3, ОБХ-3, ОХ-7, ОС-8М), призначені для гасіння невеликих вогнищ пожежі різних речовин, жевріючих матеріалів (бавовни, текстилю, ізоляційних матеріалів та ін.), а також електроустановок під напругою не більше 380 В. Вони непридатні для гасіння речовин, які можуть горіти без
доступу повітря, а також лужних і луго-земельних металів на їх основі;

– порошкові (ОП-2, ОП-5, ОП-10, ОП-50, ОП-100 та інші) – для гасіння ЛВЖ і ГЖ, лужних і луго-земельних металів, твердих речовин і електроустановок під напругою не вище 1 000 В;

– комбіновані (ОК-100, ОК-500) – для гасіння складних вогнищ пожеж. Вони складаються із двох ємностей: одна з розчином піноутворювача, друга – з вогнегасним порошком.

Якщо в одному приміщенні перебувають кілька різних за пожежною небезпекою виробництв, не відділених одне від одного протипожежними стінами, всі ці приміщення забезпечують вогнегасниками, пожежогасним інвентарем та іншими видами засобів пожежогасіння за нормами найнебезпечнішого виробництва.

Покривала з негорючого теплоізоляційного полотна, грубошерсті полотна і повсть повинні мати розмір не менше 1´1 м. Вони призначені для гасіння невеликих вогнищ пожеж у випадку загоряння речовин, горіння яких не може відбуватися без доступу повітря. У місцях застосування і зберігання ЛВЗ і ГЖ розміри покривал можуть бути збільшені до величини: 2,0´1,5 м, 2´2 м. Пок­ривала необхідно застосовувати для гасіння пожеж класів «А», «В», «D», (Е).

Бочки з водою встановлюють у виробничих, складських та інших приміщеннях (спорудах) за відсутності внутрішнього протипожежного водогону і за наявності горючих матеріалів, а також на території об’єктів. Їхня кількість у приміщеннях визначається із розрахунку установки однієї бочки на 250–300 м². Бочки для зберігання води з метою пожежогасіння відповідно до
ДСТУ 12.4.009–83 повинні мати місткість не менше 0,2 м³ і бути укомплектовані пожежним цебром місткістю не менше 0,008 м³.

Пожежні щити (стенди) установлюються на території об’єкта із розрахунку один щит (стенд) на площу до 5 000 м². Вони повинні містити: вогнегасники – 3 шт., ящик із піском – 1 шт., покривало з негорючого теплоізоляційного матеріалу або повсті розміром 2´2 м – 1 шт., багри – 3 шт., лопати – 2 шт., ломи –
2 шт., сокири – 2 шт. Ящики для піску повинні мати місткість 0,5, 1,0 або 3,0 м³ і бути укомплектовані совковою лопатою.

Вибір типу і визначення необхідної кількості вогнегасників здійснюється залежно від їх вогнегасної здатності, граничної площі, класу пожежі горючих речовин і матеріалів.

Важливе місце у захисті об’єктів від пожеж займають системи автоматичного протипожежного захисту об’єкта.

Автоматична установка пожежогасіння (АУП) – установка пожежогасіння, що автоматично спрацьовує при перевищенні контрольованим фактором (факторами) пожежі граничних значень у зоні, що підлягає захисту. Відмітною рисою автоматичних установок є виконання ними функцій автоматичної пожежної сигналізації. При цьому всі автоматичні установки пожежогасіння (крім
спринк­лерних) можуть приводитися у дію ручним і автоматичним способом.

Основні системи пожежної автоматики:

– система оповіщення людей про пожежу та управління евакуацією;

– система протидимного захисту;

– система димовидалення;

– система подачі повітря.

Автоматичні установки пожежогасіння за конструктивним виконанням поділяють на: спринклерні; дренчерні.

Автоматичні установки пожежогасіння за видом вогнегасної речовини поділяють на: водяні; пінні; газові; порошкові.

Спринклер (спринклерний зрошувач) – складова системи пожежогасіння, зрошувальна головка, вмонтована в спринклерну установку (мережа водопровідних труб, у яких постійно перебуває вода або повітря під тиском). Отвір спринклера закритий тепловим замком, розрахованим на температуру 72, 93, 141 або 182 °С. При досягненні температури в приміщенні певної величини
замок спринклера розпаюється, і вода починає зрошувати зону, що підлягає
захисту. Недоліком такої системи є порівняно більша інерційність: головки розкриваються приблизно через 2–3 хв після підвищення температури. Час спрацьовування зрошувача не повинен перевищувати 300 с для низькотемпературних спринклерів (57 і 68 °С) і 600 с для високотемпературних спринклерів. Температуру спрацьовування спринклерів можна визначити за кольором
колби.

Дренчерні установки водяного пожежогасіння (ДУВП) застосовують для захисту приміщень з підвищеною пожежною небезпекою, коли ефективність
пожежогасіння може бути досягнута лише при одночасному зрошенні всієї площі,
що захищається. Дренчерні установки застосовують, крім того, для зрошення вертикальних поверхонь (протипожежних завіс на різних об’єктах тощо).

До складу водяної АУП входять:

– насосні агрегати;

– розподільні трубопроводи зі зрошувачами;

– спонукальні системи;

– вузли керування;

– запірна, запірно-регулююча і захисна арматури (заслінки, вентилі, зворотні клапани);

– ємності (резервуари і гідроакумулятори);

– сигнальні пристрої;

– компресор;

– устаткування електроавтоматики (контролю і керування);

– технічні засоби виявлення пожежі.

Газові АУП – сукупність технічних стаціонарних технічних засобів пожежогасіння для гасіння вогнищ пожежі за рахунок автоматичного випуску газової вогнегасної речовини. За конструктивним виконанням вони можуть бути двох типів: централізованими та модульними. Як вогнегасні речовини використовуються зріджені і стиснені гази.

Зріджені – хладон, шестифосфорна сірка, двоокис вуглецю.

Стислі – азот, аргон, інерген.

Установлення пожежної сигналізації – сукупність технічних засобів, установлених на об’єкті, що захищається, для виявлення пожежі, оброблення, подачі в заданому вигляді повідомлення про пожежу на цьому об’єкті, спеціальної інформації та (або) подачі команд на увімкнення автоматичних установок пожежогасіння і технічного устаткування.

Датчик полум’я – датчик, що реагує на електромагнітне випромінювання полум’я або жевріючого вогнища. Датчик полум’я застосовують, як правило, для захисту зон, де необхідна висока ефективність виявлення, оскільки виявлення пожежі датчиками полум’я відбувається в початковій фазі пожежі, коли температура в приміщенні ще далека від значень, за яких спрацьовують теплові пожежні датчики. Датчики полум’я забезпечують можливість захисту зон зі значним теплообміном і відкритими площадками, де неможливе застосування теплових і димових датчиків. Датчики полум’я застосовуються для організації контролю наявності перегрітих поверхонь агрегатів при аваріях (наприклад, для виявлення пожежі в салоні автомобіля, під обшивкою агрегата), а також для
контролю наявності твердих фрагментів перегрітого палива на транспортері.

За принципом дії розрізнюють датчики різних конструкцій. Наприклад, Уф-датчики використовують діапазон від 185 до 280 нм. Земна атмосфера захищає нас від сонячних Уф-променів, в результаті до земної поверхні ніколи не доходять промені з довжиною хвилі менше 286 нм. Саме тому ультрафіолетові датчики не реагують на сонячне випромінювання, що є потужним джерелом оптичних перешкод. Залежно від типу матеріалу детектора, чутливість датчика буде різною для різних ділянок ультрафіолетового діапазону. Детектори, що використовують сполуки нікелю, будуть виявляти полум’я в ультрафіолетовому діапазоні, якщо при горінні виділяються пари води. Інші види датчиків
реагують на інфрачервону частину спектра полум’я. Вони здатні працювати в запилених приміщеннях, тому що випромінювання в інфрачервоній частині спектра недостатньо поглинається пилом.

ПОРЯДОК ДІЙ АДМІНІСТРАЦІЇ ТА ПЕРСОНАЛУ ПІДПРИЄМСТВ ПРИ ВИНИКНЕННІ ПОЖЕЖІ.

Кожен працівник, який виявив пожежу, повинен:

– терміново сповістити про це по телефону пожежну охорону (при цьому обов’язково назвати адресу об’єкта, указати поверховість будівлі, місце виникнення пожежі, обстановку на пожежі, наявність людей, а також назвати своє прізвище, ім’я, по батькові);

– розпочати (по можливості) заходи для евакуації людей, гасіння (локалізації) пожежі та збереження матеріальних цінностей;

– повідомити про пожежу керівникові або відповідній компетентній посадовій особі та (або) черговому по підприємству або організації;

– за необхідності викликати інші аварійно-рятувальні служби (медичну, газорятувальну тощо).

Посадова особа підприємства, яка прибула на місце пожежі, повинна:

– перевірити, чи викликана пожежна охорона (продублювати повідомлення), довести до відома власника підприємства інформацію про пожежу; у випадку погрози для життя людей терміново організувати їхній порятунок, використовуючи для цього наявні сили і засоби; вивести за межі небезпечної зони всіх працівників, не пов’язаних з ліквідацією пожежі, припинити роботи в
будинку, крім робіт з ліквідації пожежі; за необхідності вимкнути електроенергію (за винятком систем протипожежного захисту), зупинити транспортери,
агрегати, апарати, перекрити сировинні, газові та парові комунікації, зупинити системи вентиляції в аварійному і суміжних з ним приміщеннях (за винятком пристосувань протидимного захисту) і вжити інших заходів, що сприятимуть недопущенню розвитку пожежі та задимленню у будинку;

– перевірити увімкнення сповіщення людей про пожежу, установок пожежогасіння, протидимного захисту;

– одночасно з гасінням пожежі організувати евакуацію людей відповідно до схеми, а також захист матеріальних цінностей;

– забезпечити дотримання вимог безпеки працівниками, які беруть участь у гасінні пожежі;

– організувати зустріч підрозділів пожежної охорони, допомогти вибрати найкоротший шлях для їхнього під’їзду до вогнища пожежі і в установці на вододжерела;

– після прибуття на пожежу пожежних підрозділів слід забезпечити їхній безперешкодний доступ на територію підприємства;

– після прибуття пожежного підрозділу адміністрація і технічний персонал підприємства зобов’язані брати участь у консультації керівника гасіння з питань конструктивних і технологічних особливостей підприємства, де виникла пожежа, та будівель, що прилягають до нього. Вони повинні організувати залучення сил і засобів підприємства для вжиття належних заходів, пов’язаних з ліквідацією і запобіганням розвитку пожежі.

ПОЛОНІЙ – хімічний елемент IV групи періодичної системи. Відомі ізотопи від ²⁰⁰Po до ²¹⁸Po. Найбільший токсикологічний інтерес являє ²¹⁰Po, який є членом радіоактивного ряду ²³⁸U і міститься у всіх уранових мінералах. З альфа-розпадом ²¹⁰Po перетворюється на стабільний ізотоп-плюмбум. При потраплянні в організм ²¹⁰Po переважно накопичується у клітинах кісткових тканин.

Загальний вміст природного ²¹⁰Po в організмі дорослої людини становить приблизно 1,1 нКі (40 Бк), із них близько 60 % знаходиться у мінеральній частині кісток. В організм людини, яка випалює в середньому одну пачку цигарок за добу, надходить 1,6 пКі (60 мБк) ²¹⁰Po. Від 1 до 10 пКі (від 37 до 370 мБк) ²¹⁰Po людина отримує з їжею. Добове надходження природного ²¹⁰Po в організм людини вважається МКРБ рівним у середньому 2,7 пКі (0,1 Бк). Полоній-210 – альфа-, гамма-випромінювач. Фізичний період піврозпаду – 138 днів. Біологічний період напіввиведення – 50 днів.

ПОЛЯ ФІЛЬТРАЦІЇ – території, призначені для біологічного очищення стічних вод від забруднювачів.

ПОРІГ ЧУТНОСТІ – звуковий тиск, що дорівнює 0,0002 мкбар (0,0002 дин/см²), або потужність звуку якого близько 10^–16 Вт.

ПОСТІЙНЕ РОБОЧЕ МІСЦЕ– місце, на якому працівник перебуває більшу частину робочого часу (більше 50 % або більше двох годин безперервно). Якщо при цьому робота здійснюється в різних пунктах робочої зони, постійним робочим місцем вважається вся робоча зона.

ПОТЕНЦІАЛ БІОТИЧНИЙ – потенційна здатність живих організмів збільшувати чисельність та спадково обумовлений ступінь протидії виду несприятливим факторам середовища.

ПОТЕНЦІАЛ ВИЖИВАННЯ – ступінь опірності виду несприятливим факторам середовища, обумовлена його екологічною валентністю.

ПОТІК ЕНЕРГІЇ ІОНІЗУЮЧИХ ЧАСТИНОК– фізична величина, що характеризує поле іонізаційного випромінювання; дорівнює відношенню сумарної енергії усіх іонізаційних частинок, що падають на певну поверхню за деякий інтервал часу, до цього інтервалу часу. Одиниця вимірювання у системі SI – ват (Вт).

ПОТІК ІОНІЗУЮЧИХ ЧАСТИНОК – фізична величина, що характеризує поле іонізуючого випромінювання і визначається відношенням числа іонізуючих частинок, що падають на певну поверхню протягом деякого інтервалу часу, до цього інтервалу часу. Одиниця вимірювання у системі SI – число частинок за секунду (частинок/с).

ПОТРАПЛЯННЯ ГРАНИЧНО ДОПУСТИМЕ (ГДП)– кількість речовини (забруднювача), що потрапляє на певну площу за одиницю часу у кількостях, які утворюють концентрації, що не перевищують установлені.

ПОТУЖНІСТЬ ДОЗИ випромінювання– відношення поглиненої дози D до одиниці часу (t). Потужність дози убуває зворотно пропорційно квадрату відстані.

ПРАВИЛО ВАНТ-ГОФФА– підвищення температури на 10 °С призводить до 2- чи 3-кратного прискорення хімічних процесів.

ПРАВИЛО ДЕМОГРАФІЧНОГО НАСИЧЕННЯ – кількість народонаселення завжди відповідає максимальній можливості підтримання його життєдіяльності, включаючи усі аспекти потреб людини, що склалися.

ПРИЛАДИ ДЛЯ КОНТРОЛЮ РАДІОАКТИВНОГО ВИПРОМІНЮВАННЯ – пристрої, що реєструють наявність іонізуючого випромінювання.

Іонізаційні камери, де у просторі між двома електродами створюється електричне поле. Частинки, що потрапляють до камери, і випромінювання спричиняють появу носіїв заряду: струм насичення характеризує інтенсивність іонізуючого випромінювання.

Лічильники Гейгера-Мюллера,в яких іонізація, що створюється частинками, які потрапляють в них, викликає короткочасний розряд. Ці розряди можна посилити і зареєструвати.

Камери Вільсона, у яких α- і β-частинки залишають сліди завдяки конденсації перенасиченої водяної пари, що знаходиться у повітрі.

Сцинтиляційні лічильники:в деяких речовинах випромінювання викликає спалахи світла. Ці спалахи можна реєструвати, спостерігаючи їх через збільшувальне скло або направляючи їх на фотокатод і реєструючи вибиті елект­рони за допомогою електронного множника. Такий сцинтиляційний лічильник являє собою найчутливіший і найефективніший прилад для реєстрації випромінювань.

ПРИРОДОКОРИСТУВАННЯ – сукупність усіх форм експлуатації природоресурсного потенціалу і заходів щодо його збереження. П. включає: 1) видобування і перероблення природних ресурсів, їх поновлення або відтворення; 2) використання і охорону природних умов навколишнього середовища.

Природні ресурси – важливіші компоненти оточуючого людство природного середовища, що використовують у процесі суспільного виробництва.

Основні види природних ресурсів – сонячна енергія, водні, земельні,
мінеральні, рослинні та інші види ресурсів.

ПРИРОДОКОРИСТУВАННЯ НЕРАЦІОНАЛЬНЕ – система діяльності, що не забезпечує збереження природно-ресурсного потенціалу.

ПРИРОДОКОРИСТУВАННЯ РАЦІОНАЛЬНЕ – система діяльності, що має забезпечувати ощадливу експлуатацію природних ресурсів і умов, найефективніший режим їх відтворення з урахуванням перспективних інтересів господарства, що розвивається, і збереження здоров’я людей.

ПРОДУЦЕНТИ – організми, що синтезують складні органічні сполуки із простих неорганічних речовин. Основні продуценти у водних та наземних екосистемах – рослини.

ПРОЕКТНА РАДІАЦІЙНА АВАРІЯ – аварія, для якої проектом визначені початкові події та залишкові післяаварійні стани елементів і систем, що контролюються, а також передбачені заходи і технічні системи безпеки, які обмежують наслідки аварії встановленими нормами.

ПРОМЕНЕВА ХВОРОБА – результат дії на організм іонізуючого випромінювання в дозах, рівних чи більших 1 Зв (100 бер). Пошкодження органа, тканини, системи органів, спричинене дією іонізуючого випромінювання. Розрізняють 4 ступені променевої хвороби:

І ступінь – легка (поглинена доза 100–200 рад);

ІІ ступінь – середня (поглинена доза 200–400 рад);

ІІІ ступінь – важка (400–600 рад);

ІV ступінь – надто важка (понад 600 рад).

Хвороба поділяється на початковий період, період уявного благополуччя, період розпалу хвороби і період відновлення. Початковий період настає через 10–20 хв, залежно від отриманої дози. Він пов’язаний із загальною слабкістю, головним болем, підвищенням температури, нудотою. Потім через декілька годин або через одну добу загальний стан людини покращується. Другий період хвороби характеризується головним болем, лихоманкою, нудотою, блюванням, крововиливом у тканинах, випадінням волосся тощо. Третій період триває
2–3 тижня. Потім при правильному лікуванні та невеликій поглиненій дозі
може настати одужання.

ПРОМЕНЕВЕ УРАЖЕННЯ – ушкодження клітин, тканин, органів,
систем органів або організму в цілому, спричинене дією іонізуючого вип­ромінювання та деяких інших видів випромінювання (наприклад, ІЧ-,
УФ-випромінювання).

ПРОМЕНІ КОСМІЧНІ – потік елементарних частинок (в основному, протонів і ядер водню) дуже значних енергій, що надходять з космічного простору і спричиняють в атмосфері Землі вторинне випромінювання, що виникає в результаті їх зіткнення з атомними ядрами газів повітря (і будь-якої іншої присутньої у повітрі речовини).

ПРОТИОТРУТА (антидоти) – лікарські засоби, що використовуються для лікування отруєнь.

ПРОТОН – стабільна позитивно заряджена елементарна частинка ядра атома. Маса m_p = 1,6726·10^–27 кг, заряд q = 1,6021917·10^–19 Кл.

ПРОФЕСІЙНА ШКОДА– фактори трудового процесу та виробничого середовища, які негативно впливають на здоров’я та працездатність людини і спричиняють за певних умов розвиток професійних хвороб. До професійної шкоди належать: токсичні та радіоактивні речовини, пил, іонізаційне інфрачервоне та ультрафіолетове випромінювання, шум, вібрація тощо.

ПСИХОТРОПНІ ЗАСОБИ – група лікарських препаратів, здатних впливати на психічні функції людини. Психотропні засоби регулюють порушену психічну діяльність та застосовуються для лікування нервових та психічних хвороб.

 

РАД – поглинута доза випромінювання, позасистемна одиниця поглинутої дози іонізуючого випромінювання; відповідає енергії випромінювань 100 ерг поглинутою масою речовини в 1 г

 

1 рад = 100 ерг/г = 0,01 Гр.

 

РАДИКАЛИ ВІЛЬНІ – кінетично незалежні частинки (атоми або атомні групи), що мають неспарені електрони, наприклад –СН₃, –Н. Дуже реакційно здатні. Відіграють значну роль у хімічних процесах. За участю вільних радикалів здійснюються важливі біохімічні процеси, наприклад, ферментативне окислення.

РАДІАЦІЙНА АВАРІЯ – аварія, пов’язана з пошкодженням ТВЕЛів
або обладнання ядерного реактора та з аварійним опроміненням персоналу,
спричинена:

РАДІАЦІЙНА БЕЗПЕКА – стан захищеності людей від шкідливого для їх здоров’я впливу іонізуючого випромінювання.

Тим, хто починає вивчати вплив іонізуючого випромінювання на живі організми та навколишнє середовище, треба знати, що головними об’єктами при дослідженнях є екологічні системи, людина, жива клітина та атоми, з яких вони складаються. Сам атом схожий на Сонячну систему, у якій навколо великого ядра рухаються невеличкі планети – електрони. Розміри ядра атома у 100 тисяч разів менші за розміри самого атома, але густина його дуже велика, тому що вага ядра приблизно дорівнює вазі всього атома. Ядро атома складається з більш дрібних частинок, з’єднаних одна з одною. Деякі з цих частинок мають позитивний заряд і називаються протонами. Кількість протонів у ядрі атома визначає, до якого хімічного елемента належить цей атом. Наприклад, ядро гелію містить 2 протони, ядро карбону – 6 протонів, ядро урану – 92 протони. У кожному атомі кількість електронів відповідає такій самій кількості протонів в атомному ядрі. Кожний електрон також має негативний заряд, який дорівнює абсолютному значенню заряду протону, унаслідок цього атом у цілому нейтральний. В атомному ядрі присутні і частинки іншого типу, які називаються нейтронами, оскільки вони електрично нейтральні.

Ядра атомів одного елемента завжди містять одну й ту саму кількість протонів, однак кількість нейтронів у них може бути різною. Атоми, які мають ядра з однаковою кількістю протонів, але відрізняються за кількістю нейтронів, називаються ізотопами даного хімічного елемента. Сьогодні відомо близько 1 700 ізотопів хімічних елементів, серед них близько 270 являють собою ста­більні ядра та приблизно 1 430 – нестабільні (дод. 4).

Для того, щоб відрізнити ізотопи один від одного, до символу хімічного елемента дописують число, яке дорівнює сумі нейтронів та протонів у ядрі. Наприклад, карбон-12 (С) містить 6 протонів та 6 нейтронів, а карбон-14 (С) містить 6 протонів та 8 нейтронів. Знизу зазавичай пишуть атомний
номер ізотопу, який дорівнює кількості протонів у ядрі або числу електронів
поруч ядра, а зверху – суму протонів та нейтронів у ядрі – вагове число. Ядра
ізотопів хімічних елементів мають назву «нукліди». Отже, нуклід – це назва
атомного ядра.

Ядра хімічних елементів не змінюються у випадку відсутності зовнішнього впливу. Більшу кількість хімічних елементів мають ізотопи, які через
пев­ний термін перетворюються на ізотопи інших хімічних елементів. Наприк­лад, ізотоп гідраргірум-193 за деякий час перетвориться на ізотоп ауруму-193, половина атомів ауруму-193 за 15 год перетвориться на платину і т. ін.

Кожен етап перетворення супроводжується радіоактивним випромінюванням і через ланцюг перетворень призводить до появи стабільного ізотопу. При кожному радіоактивному перетворенні хімічних елементів виділяється
пев­на енергія, яка покидає атом у вигляді відповідно визначеного випромінювання. Наприклад, якщо від атома відходить компактна група з чотирьох
частинок двох протонів та двох нейтронів, то цей вид випромінювання називається α-випромінюванням (альфа-випромінюванням). У разі, коли від атома відривається електрон, то це називається β-випромінюванням (бета-випромі­ню­ванням). Якщо атом перетворюється на інший елемент, то випромінює порцію електромагнітної енергії, яку називають γ-випромінюванням (гамма-випромі­нюванням). Крім гамма-випромінювання, під час радіоактивного розпаду ядра енергія може покинути ядро у вигляді рентгенівських променів. Так, наприклад, відбувається при розпаді ізотопу натрію-22.

Особливу небезпеку спричиняють радіоактивні перетворення, які супроводжуються втратою ядром нейтронів. Це може трапитися під час ядерного вибуху. Нейтрони, у разі ядерного вибуху, проникають у ядра атомів та перетворюють їх на радіоактивні ізотопи. Поблизу місця вибуху стабільні хімічні сполуки ґрунту, захисних споруд, рослин перетворюються на джерела іонізуючого випромінювання. Розпад атомних ядер із виходом нейтронів можуть спричинити гамма-кванти з енергією випромінювання понад 10 МеВ або
альфа-частинки з енергією понад 1 МеВ.

Час, протягом якого половина атомів радіоактивного ізотопу може перетворитися на інший хімічний елемент, називають періодом напіврозпаду. Цей процес здійснюється в радіоактивних ізотопах постійно. За час, який дорівнює одному періоду напіврозпаду, залишаються незмінними приблизно кожні 50 атомів із 100. Далі, за такий саме час, розпадеться ще 25 атомів і так далі за експоненціальним законом. Кількість розпадів за секунду в радіоактивному зразку має назву «активність». Одиниця активності у системі SI – бекерель (Бк). Один бекерель – це один радіоактивний розпад атома за секунду. Крім бекереля, активність вимірюється в кюрі (Kі): 1 Kі = 3,7·10¹⁰ Бк. Це активність одного грама радію. За одну секунду в одному грамі радію здійснюється 3,7·10¹⁰ розпадів атомних ядер.

Досить часто у кюрі характеризують активність радіоактивних відходів. Наприклад, якщо активність радіоактивних відходів дорівнює 100 000 Kі, це свідчить, що ці радіоактивні відходи мають таку активність, як 100 кг радію, 1 600 кг плутонію або 570 000 кг урану-235.

Треба запам’ятати, що потужність експозиційної дози, яка відповідає природному радіаційному фону, становить 10–20·10^-6 рентген за годину.
Потужність експозиційної дози 10 мкР/год відповідає густині зараження радіонуклідами приблизно 0,1 Kі/км², яку також використовують з метою оцінки екологічного стану місцевості. При отриманні дози людиною починає працювати особливий механізм захисту від її шкідливої дії, але при отриманні поглинутої дози понад 50 рад (50 рентген) у людини може з’явитися променева
хвороба. Медики вважають, що для людини безпечним є отримання за рік
приблизно 0,5 рад або 0,5 рентгена від природних та штучних джерел випромінювання.

Дуже важливою характеристикою радіонуклідів є енергія частинок або
γ-квантів, яку вони мають при розпаді ізотопів. Вона вимірюється в електрон-вольтах. Один електрон-вольт – це енергія, що дорівнює 1,602·10^–19 Дж. Для відриву електрона від органічної молекули в живій клітині a, β-частинкам
або γ-кванту потрібна енергія приблизно 10 еВ. Після відриву електрона з’являються два іони, які вступають у хімічні реакції з іншими молекулами. Наприклад, один атом хімічного елемента америцію-241 випромінює
a-частинку з енергією 5,57·10⁶ еВ.

Отже, один атом америцію-241 теоретично може зруйнувати приблизно 1 114 000 молекул у живій тканині. Можемо зробити дуже важливий висновок: один радіоактивний атом у мільйони разів більш небезпечний за атом будь-якого стабільного токсичного елемента, тому що один токсичний атом зруйнує одну молекулу в живій клітині, а радіоактивний – від однієї до мільйонів молекул. Цей дуже важливий висновок формулює проблему, яку треба підкреслити при вивченні екологічної та радіаційної безпеки. Для розуміння основ радіаційної безпеки необхідно вивчити одиниці вимірювання іонізуючого випромінювання (табл. 13).

Таблиця 13