Відмінності між реєстратором і депозитарієм.

Депозитарій є структурою, що забезпечує нормальну роботу вторин­ного ринку цінних паперів, тобто ринку, на якому відбувається активна купівля-продаж ЦП різних емітентів. Депозитарій насамперед необ­хідний активним учасникам вторинного ринку ЦТ, тобто торговцям, великим інвесторам. Якщо відсутня торгівля ЦП у великому обсязі з великими угодами, то в основному немає потреби у створенні серйозних депозитарних структур. При обслуговуванні депозитарієм фондових бірж у нього існує тісний зв'язок з розрахунково-кліринговою систе­мою.

Клієнти депозитарію – депоненти,якими можуть бути торговці, влас­ники ЦП, інвестиційні фонди, трастові компанії, інші депозитарії.

Клієнти реєстратора - емітенти ЦП.З ними реєстратор укладає договір на ведення реєстру ЦП і зобов'язується оформляти всі зміни права власності на ЦП.

Депозитарій може здійснювати зберігання ЦП депонента.

Реєстратор звичайно не зберігає ЦП власників ЦП, але може збе­рігати бланки цих паперів.

Послуги реєстратора, відповідно до світової практики, оплачує емітент, однак послуги зі зміни прав власності звичайно оплачують власники (продавці або покупці ЦП).

Послуги депозитарію оплачують його депоненти, учасники угод.

Реєстратор діє від імені та за дорученням емітента й тому най­частіше відбиває інтереси емітента. Тому в нас часто спостерігаються випадки затримки в перереєстрації прав власності й навіть незаконні відмови у визнанні таких прав.

Депозитарій діє лише за дорученням депонента й відбиває інтереси кожного окремого депонента.

Послугами реєстратора в усьому світі користуються насамперед ті інвестори, які не проводять активні операції з даними ЦП, не занадто часто їх купують і продають.

Послугами депозитарію користуються насамперед активні й великі інвестори (наприклад інституціональні) і торговці, які часто купують і продають ЦП. До того ж депонент часто має можливість вибору де­позитарію, може звернутися до іншого хранителя.

Отже, реєстратор і депозитарій - це різні інфраструктурні учасники ринку цінних паперів, створені для різних цілей.

Ведення реєстрів власників акцій в документарній формі існування може гальмувати розвиток фондового ринку. Тому відповідно до За­кону «Про акціонерні товариства» акції товариств повинні існувати виключно в бездокументарній формі й через 2 роки після того, як набирає чинності цей закон, функції ведення реєстрів власників іменних акцій будуть виконувати зберіганні (депозитарії).

У багатьох країнах доходять висновку, що доцільно об'єднати в цен­тральному депозитарії функції зберігання й обліку ЦП із функціями проведення грошових розрахунків і клірингу при операціях з ЦП.

Національна депозитарна система в Україні формується у вигляді двох рівнів:

Верхній рівень - це Національний депозитарій України та депо­зитарії, які ведуть рахунки для зберігачів і виконують кліринг і роз­рахунки з угод щодо цінних паперів.

Нижній рівень - це хранителі, які ведуть рахунки власників цінних паперів, і реєстратори власників іменних цінних паперів.

Обслуговування обігу державних цінних паперів, і зокрема депозитарної діяльності щодо цих паперів, виконує Національний банк України. Особливості виконання депозитарної діяльності з державними цінними паперами встановлюються Державною ко­місією з цінних паперів і фондового ринку разом з Національним банком України.

Відповідно до українського законодавства, центральним елементом національної системи депозитарних послуг має бути Національний депозитарій України. Ця організація повинна забезпечувати форму­вання й розвиток депозитарної системи в країні, забезпечувати функ­ціонування єдиної системи обліку й обігу цінних паперів, інтегрування національної депозитарної системи України в міжнародну систему депозитарних установ, які забезпечують функціонування світових ринків капіталів.

Сферою діяльності Національної депозитарної системи є:

- стандартизація обліку цінних паперів відповідно до міжнарод­них стандартів;

- уніфікація документообігу щодо операцій із цінними паперами й нумерація (кодифікація) цінних паперів, випущених в Україні, відповідно до міжнародних стандартів;

- відповідальне збереження всіх видів цінних паперів як у доку­ментарній, так і в бездокументарній формах;

- реальна поставка або переміщення з рахунку в цінних паперах з одночасною оплатою коштів відповідно до розпоряджень клі­єнтів;

- акумулювання доходів (дивідендів, процентних виплат тощо) щодо цінних паперів, узятих на обслуговування системою, і розподіл по рахунках;обслуговування механізмів позик і застави по цінних паперах, які взяті на обслуговування системою;

-надання послуг щодо зобов'язань номінального держателя імен­них цінних паперів;

- розробка, впровадження, обслуговування й підтримка комп'ютеризованих систем ведення й обігу рахунків у цінних паперах і виконання грошових виплат, пов'язаних із банків­ськими й іншими системами грошового клірингу на щоденній або іншій регулярній основі.

До компетенції Національного депозитарію, крім видів діяльності, визначених Законом «Про Національну депозитарну систему й особли­вості електронного обігу цінних паперів в Україні», належить:

· стандартизація депозитарного обліку відповідно до міжнародних норм;

· стандартизація документообігу щодо операцій із цінними папе­рами й нумерація (кодифікація) цінних паперів, випущених в Україні, відповідно до міжнародних норм;

· установлення відносин і налагодження постійної взаємодії з депозитарними установами інших країн.

З вересня 2006 року НДУ має ліцензію на здійснення депозитарної діяльності депозитарію цінних паперів. З квітня 2008 року НДУ має ліцензію на здійснення разрахунково - клірингової діяльності.

Кодифікація цінних паперів.

Для того щоб однакові цінні папери різних емітентів і різних випусків можна було відрізнити одне від одного, у багатьох країнах світу всім емісійним цінним паперам привласнюють своє унікальне ім'я, а точніше - номер, або ідентифікаційний код. Такий номер по­винен дозволяти провадити машинну обробку й не має бути занадто громіздким.

Кодифікація цінних паперів- це призначення Національним де­позитарієм України номерів (кодів - ІЗШ) цінним паперам, а також ведення відповідної бази даних відповідно до міжнародних норм. Єдині правила та норми призначення кодів належать в Україні до випуще­них і зареєстрованих у встановленому порядку акцій, інвестиційних сертифікатів, облігацій підприємств і місцевих позик.

Основні норми призначення ідентифікаційних кодів цінних паперів викладені в міжнародному стандарті ІЗО 6166. Контроль виконання цього стандарту і його впровадження здійснює Міжнародна асоціація національних агентств з нумерації «АКИАЗ.С.», заснована комітетом 180. Учасниками цієї асоціації є агентства з нумерації з 64 країн. Укра­їну в ній представляє Національний депозитарій України.

Для одержання такого коду заявник повинен подати в департамент кодифікації цінних паперів Національного депозитарію України необ­хідні документи, які мають відповідати чинному законодавству. Всі коди цінних паперів, привласнені Національним депозитарієм, мають бути опубліковані в офіційних засобах масової інформації. Також усі емітенти зобов'язані внести реквізит «код цінних паперів » у відповідні сертифікати цінних паперів.

Приклад коду випуску цінного папера одного з українських емі­тентів: 11А1000261008.

По всіх цінних паперах, які випущені в бездокументарній формі й перебувають у лістингу фондових бірж і торговельно-інформаційних систем, мають бути оформлені глобальні сертифікати з ідентифіка­ційними кодами. Всі депозитарії повинні здійснювати депозитарну діяльність тільки з цінними паперами, яким привласнені ідентифі­каційні коди.

Депозитарію МФС і хранителям з 01.10.02 заборонено відкрива­ти рахунки в цінних паперах, якщо відповідним цінним паперам не призначений ідентифікаційний номер (код) Національним депозита­рієм.

Проведення кодифікації цінних паперів може сприяти підвищенню надійності збереження права власності по цінних паперах і надійності Національної депозитарної системи в нашій країні. Це найбільш на­дійна система ідентифікації цінних паперів і стандартизації їх обігу.

Контроль над діяльністю Національної депозитарної системи виконує Державна комісія з цінних паперів і фондового ринку. Для виконання кожного з видів депозитарної діяльності учасникам Націо­нальної депозитарної системи видається окремий дозвіл Комісії. Дозвіл на виконання депозитарної діяльності комерційним банкам видається Комісією з узгодження з Національним банком України.

Найпростіша ринкова угода на біржі найчастіше включає три по­слідовні складові частини, або етапи:

1)укладання договору про купівлю-продаж відповідного активу між продавцем і покупцем (між брокерами):

2)звірку умов угоди (квітування), обчислення взаємних зобов'язань по угоді й визначення ціни (вартості) всієї угоди;

3) розрахунки або виконання договору шляхом переказу цінних
паперів покупцеві й перерахування коштів продавцеві. При цьому
також має провадитися сплата відповідних комісійних біржі й іншим
учасникам, які забезпечують торгівлю.

Розрахунки або виконання угоди - це процес виконання зобов'я­зань, визначених у ході клірингу, а також процес, кінцевим результа­том якого звичайно є передача об'єкта біржової угоди (наприклад, ЦП) від продавця до покупця й кореспондуюча передача грошей від покупця до продавця. Це завершальний етап угоди на ринку цінних паперів.

Кліринг - це частина угоди, що відокремилася, яка полягає в об­численні взаємних зобов'язань її сторін; установлення того, хто, що іі кому винен у процесі торгівлі на ринку цінних паперів і в які строки ці зобов'язання слід виконати.

Розрахунково-клірингова діяльність в Україні проводиться на підставі «Положення про розрахунково-клірингову діяльність за договорами щодо цінних паперів», затвердженого рішенням Комісії від 17.10.2006. У цьому Положенні встановлено, що про­фесійна розрахунково-клірингова діяльність по операціях із цінними паперами виконується винятково депозитаріями на підставі відпо­відної ліцензії Комісії на здійснення професійної діяльності на ринку цінних паперів.

Отже, кліринг - це сукупність розрахункових (обчислювальних) операцій по угоді, здійснюваних спеціалізованими організаціями на основі сучасних обчислювальних комп'ютерних комплексів. Кліринг звичайно не включає безпосередньо переказ коштів (але може й вклю­чати) або передачу цінних паперів, і ця процедура передує грошовим платежам і поставкам фондових цінностей.

Ця частина торговельних операцій особливо важлива, якщо про­давець і покупець розділені між собою в часі й просторі. При цьому сполучною ланкою між продавцями й покупцями є фондові посеред­ники, які, виступаючи в ролі продавців або покупців (наприклад, на біржі), також можуть бути розділені простором і часом.

Внаслідок такого поділу:

· укладання договору (угоди) на біржі або в торговельно-інформаційній системі здійснюється не між первісним продавцем і кін­цевим покупцем, а між фондовими посередниками, що діють із доручення клієнтів - продавця й покупця;

· всі зобов'язання сторін визначаються в процесі клірингу за допомогою спеціалізованих організацій.

Основні функції клірингу й розрахунків на ринку ЦП:

· збір інформації й забезпечення процесу реєстрації укладених біржових угод (передача й одержання інформації про угоди, їх перевірка й підтвердження, реєстрація тощо);

· облік зареєстрованих угод (за видами ринку, учасниками, стро­ками виконання тощо);

· обчислення по зареєстрованих угодах;

· залік взаємних зобов'язань і платежів учасників ринку;

· гарантійне забезпечення біржових угод (у різних формах);

· організація грошових розрахунків;

· забезпечення гарантій з поставки активу відповідно до укладеної угоди.

Основні принципи клірингу полягають у такому:

1. Кліринг і розрахунки звичайно здійснюються спеціалізованою організацією (депозитарій, клірингова палата біржі, банк).

2. Для захисту інтересів інвесторів має дотримуватися вимога про роздільне ведення й облік коштів клієнтів від коштів фондових посередників.

3. Кліринг слід починати з реєстрації укладених угод або за наяв­ності факту реєстрації. Насамперед має відбуватися звірка всіх угод.

4. Необхідне дотримання твердого розкладу клірингу й розрахун­ків у часі. Кожна операція має строго обмежений інтервал часу. Для порушників звичайно застосовуються штрафні санкції.

5. Існують правила або системи гарантування виконання укладених угод на фондовому (ф'ючерсному) ринку. Якщо одна сторона угоди буде неспроможна виконати свої зобов'язання, розрахунково-клірингова структура візьме на себе виконання зазначеного зобов'язання перед іншою стороною цієї фондової угоди.

Право власності на продавані ЦП переходить до нового власника не в момент укладання угоди купівлі-продажу, а лише в момент її вико­нання. Тому така увага в усьому світі приділяється сучасним системам і організаціям, які забезпечують кліринг. При цьому розрахунковий період - це час між укладанням угоди й остаточними розрахунками по ній.

Підсумком першого етапу біржової угоди є складання кожним з її учасників своїх внутрішніх документів, які відображають факт укладання угоди, і основні параметри укладеної угоди після відпо­відної звірки фіксуються в центральному торговельному комп'ютері біржі. При безпаперовій технології випуску й обігу цінних паперів подальші процедури дещо спродуються, і фактична передача цінних паперів не відбувається, адже цих паперів у наявній формі не існує, учасники угоди одержують лише відповідні повідомлення про рух прав на цінні папери.

Звірка - операція депозитарію щодо виявлення збігів відповідних реквізитів повідомлень про переказ грошових коштів та відомості сквітованих та затверджених розпоряджень.

При звірці сторони мають можливість урегулювати всі випадкові розбіжності в суті й предметі укладеної угоди. Порядок звірки отрима­них депозитарієм розпоряджень по угодах із цінними паперами визна­чається «Положенням про розрахунково-клірингову діяльність».

Після звірки настає квітування - операція депозитарію або ор­ганізатора торгівлі щодо встановлення збігів відповідних реквізитів розпорядження на поставку цінних паперів клієнта - постачальника та розпорядження на одержання цінних паперів клієнта - одержувача, яка здійснюється методом порівняння реквізитів зустрічних розпо­ряджень.

По угодах із цінними паперами, укладеними на організаторі тор­гівлі, квітування розпоряджень може здійснюватися самим організа­тором торгівлі, про що мас бути зазначено в договорі, що укладається організатором торгівлі та депозитарієм. Угоди, в яких відсутній етап звірки, називаються зафіксованими.

На біржових ринках, як правило, здійснюється взаємозалік зу­стрічних вимог. Найчастіше це багатобічний залік. Його мета - знизити кількість платежів і поставок цінних паперів по угодах. Взаєлюзалік -це визначення чистого сальдо заборгованості між учасниками угод.

Багатобічний взаємозалік проводиться по всіх операціях учасників торгів і внаслідок визначається чисте сальдо по кожному учаснику, яке називається позицією. Якщо сальдо не дорівнює нулю, то позиція відкрита. Якщо сальдо позитивне — довга позиція. Якщо сальдо негативне - коротка позиція. Двобічний взаємозалік застосовується досить рідко.

Описаний процес визначення позицій учасників торгівлі назива­ється нейтингом.

Остаточний платіж або надходження називається врегулюванням позиції. Виконання угод мас виконуватися за правилом «поставка проти платежу».

Поставка проти платежу - це проведення поставки цінних паперів і проведення грошового платежу по цій поставці в той самий день, об­говорений учасниками угоди або біржею. При цьому всім учасникам угоди гарантується збереження належних їм активів (грошей або цін них паперів), у випадку якщо контрагент не виконує своїх зобов'язань. Такі гарантії найчастіше й забезпечують описувані інфраструктурні учасники ринку, насамперед гарантійні або страхові фонди.

Час від моменту укладання угоди до одержання цінних паперів і коштів називається періодом виконання угоди, або розрахунковим періодом. Звичайно цей період позначається у вигляді формули Т + п (де Т - день укладання угоди, п - кількість днів до виконання угоди). Відповідно до міжнародних рекомендацій, оптимальний розрахунко­вий період має становити три робочі дні.

Виконана за принципом «поставка проти платежу» угода може вважатися повністю завершеною, якщо цінні папери перераховані на рахунок покупця, а кошти - продавцеві.

Ризики при клірингу бувають такі:

• Ризик виникнення збитків по відшкодуванню - одна сторона не може поставити цінні папери або заплатити, й у результаті виникає упущена вигода.

• Ризик втрати основної суми боргу - банкрутство, тимчасова від­сутність коштів.

• Ризик ліквідності - коли одна сторона на час затримує виконан­ня своїх зобов'язань.

Існують такі способи контролю й мінімізації ризиків при клірингу.

· Пред'явлення певних мінімальних вимог до професійного складу учасників, їхнього фінансового стану й навіть репутації.

· Біржі й клірингові організації можуть установлювати різні ліміти на операції учасників.

· Уведення способів розподілу ризиків між усіма учасниками системи.

· Утворення спеціального резервного фонду.

· Створення системи кредитування боржників.

Існують правила, або система, гарантування виконання укла­дених угод на ринку спот і на терміновому ринку. Якщо одна сто­рона угоди виявиться неспроможною виконати свої зобов'язання, розрахунково-клірингова структура візьме на себе виконання зазначе­ного зобов'язання перед іншою стороною цієї фондової угоди. У цьому випадку ступінь відповідальності клірингової структури вище, а сам ринок відрізняється високою надійністю.