Розрахунки

Розрахунки регулює гл.74 ЦК. Стосовно форм розрахунківст. 1087 ЦК передбачає, що розрахунки за участю фізичних осіб, не пов'язані із здійсненням ними підприємницької діяльності, можуть

провадитися у готівковій або безготівковій формі за допомогою розрахункових документів у електронному або паперовому вигляді. Розрахунки між юридичними особами, а також розрахунки з участю фізичних осіб, пов'язані із здійсненням ними підприємницької діяльності, провадяться в безготівковій формі. Розрахунки між цими особами можуть провадитися також готівкою, якщо інше не встановлено законом.

3.1. Безготівкові розрахунки

Види безготівкових розрахунків.Згідно із ст.1088 ЦК при здійсненні безготівкових розрахунків допускаються розрахунки із застосуванням платіжних доручень, акредитивів, розрахункових чеків (чеків), розрахунки за інкасо, а також інші розрахунки, передбачені законом, банківськими правилами та звичаями ділового обігу. Сторони за договором мають право обрати будь-який вид безготівкових розрахунків на свій розсуд.

Безготівкові розрахунки провадяться через банки, інші фінансові установи (далі — банки), у яких відкрито відповідні рахунки, якщо інше не випливає із закону та не обумовлено видом безготівкових розрахунків. Порядок здійснення безготівкових розрахунків регулюється ЦК, законом та банківськими правилами.

Для виконання договірних зобов'язань суб'єкти використовують різні форми розрахунків, здійснювані у безготівковому порядку через банк. Згідно зі ст.51 Закону "Про банки і банківську діяльність" безготівкові розрахунки проводяться на підставі розрахункових документів на паперових носіях чи в електронному вигляді. Банки в Україні можуть використовувати як платіжні інструменти платіжні доручення, платіжні вимоги, вимоги-доручення, векселі, чеки, банківські платіжні картки та інші дебетові і кредитові платіжні інструменти, що застосовуються у міжнародній банківській практиці.

Розрахунки між суб'єктами господарювання регулює підзакон-ний нормативно-правовий акт — Інструкція "Про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті", затверджена постановою Правління Національного банку України від 29 березня 2001 р. №135 (далі — Інструкція).

Інструкція визначає загальні правила, форми та стандарти розрахунків банків та інших юридичних та фізичних осіб у грошовій одиниці України, що здійснюються за участю банків. Вимоги цієї Інструкції поширюються на всіх учасників безготівкових розрахунків, а також на стягувачїв, що здійснюють примусове списання (стягнення) коштів з рахунків цих учасників, та обов'язкові для виконання ними.

Особливістю законодавства, шо регулює розрахункові відносини між суб'єктами господарювання, є переважання імперативних норм. Водночас сторони цих відносин можуть значною мірою самостійно визначати форми розрахунків, за спільною згодою обирати одну із зазначених у законодавстві форм розрахунків.

Безготівкові розрахункивизначені в Інструкції як перерахування певної суми коштів з рахунків платників на рахунки одержувачів коштів, а також перерахування банками за дорученням пІдпри-- ємств і фізичних осіб коштів, внесених ними готівкою в касу банку, на рахунки одержувачів коштів. Ці розрахунки проводяться банком на підставі розрахункових документів на паперових носіях чи в електронному вигляді.

Кошти з рахунків клієнтів банки списують лише за доручення-. ми власників цих рахунків або за розпорядженнями стягувачів — у випадках, передбачених розд. Інструкції. Доручення платників та розпорядження стягувачів про списання коштів з рахунків складаються на відповідних бланках розрахункових документів, форма та порядок оформлення яких визначаються Інструкцією.

Доручення платників про списання коштів зі своїх рахунків приймаються банками до виконання виключно в межах наявних на вказаних рахунках коштів або якщо договором між банком та платником передбачено їх приймання та виконання у разі відсутності (недостатності) коштів на цих рахунках.

Списання коштів з рахунка платника залежно від конкретного випадку документально оформляється в банку платника розрахунковим документом, а у випадках, передбачених Інструкцією, — меморіальним ордером або реєстром чеків чи реєстром документів за акредитивом.

Платіжні вимоги на примусове списання (стягнення) коштів з рахунків платників банки приймають незалежно від наявності на них достатнього залишку коштів та виконують у межах наявного . залишку коштів, а у невиконаній сумі повертають стягувачам.

У разі відсутності (недостатності) коштів на рахунку платника банк не здійснює обліку заборгованості платника, не сплаченої в строк, та не веде реєстру розрахункових і виконавчих документів, не оплачених у строк у зв'язку з відсутністю коштів на рахунку платника, за винятком здійснення банком таких операцій у межах укладених ним цивільно-правових договорів і у порядку, визначеному ними.

При здійсненні розрахунків можуть застосовуватись акредитивна, Інкасова, вексельна форми розрахунків, а також форми розрахунків за розрахунковими чеками та з використанням розрахункових документів на паперових носіях і в електронному вигляді.

Інструкція встановлює правила використання при здійсненні розрахункових операцій платіжних інструментів у формі:

— меморіального ордера;

— платіжного доручення;

— платіжної вимоги-доручення; ,;

— платіжної вимоги;

— розрахункового чека;

— акредитива.

Загальні положення про розрахунки із застосуванням платіжнихдоручень визначені у §2 гл.74 ЦК. , .%

Згідно зі ст.1089 ЦК за платіжним дорученнямбанк зобов'язується за дорученням платника за рахунок грошових коштів, розміщених на його рахунку в цьому банку, переказати певну грошову суму на рахунок визначеної платником особи (одержувача) у цьому чи в іншому банку в строк, встановлений законом або банківськими правилами, якщо інший строк не передбачений договором або звичаями ділового обігу.

Зміст і форма платіжного доручення та розрахункових документів, що подаються разом з ним, мають відповідати вимогам, встановленим законом і банківськими правилами. Банк не має права робити виправлення у платіжному дорученні клієнта, якщо Інше не встановлено законом або банківськими правилами. Платіжне доручення платника приймається банком до виконання за умови, що сума такого доручення не перевищує суми грошових коштів на рахунку платника, якщо інше не встановлено договором між платником і банком.

Банк, що прийняв платіжне доручення платника, повинен перерахувати відповідну грошову суму банкові одержувача для її зарахування на рахунок особи, визначеної у вказаному дорученні. Банк має право залучити інший банк (виконуючий банк) для виконання переказу грошових коштів на рахунок, визначений у дорученні клієнта. Банк повинен негайно інформувати платника на його вимогу про виконання платіжного доручення.

У разі невиконання або неналежного виконання платіжного доручення клієнта банк несе відповідальність відповідно до ЦК та закону. В разі невиконання або неналежного виконання платіжного доручення у зв'язку з порушенням правил розрахункових операцій виконуючим банком відповідальність може бути покладена судом на останній.

В Інструкції платіжне доручення визначене як розрахунковий документ, що містить письмове доручення платника обслуговуючому банку про списання зі свого рахунка зазначеної суми коштів та перерахування її на рахунок одержувача.

Таким чином, розрахунки платіжним дорученням характеризуються тим, що банк зобов'язується за дорученням платника за рахунок коштів, що знаходяться на його рахунку, переказати певну грошову суму на рахунок одержувача.

Платіжне доручення приймається банком платника до виконання протягом 10 календарних днів з дати його виписки. День оформлення платіжного доручення не враховується.

Платіжні доручення застосовуються в розрахунках за товарними і нетоварними платежами:

— за фактично відвантажену (продану) продукцію (виконані роботи, надані послуги тощо);

— у порядку попередньої оплати — якщо такий порядок розрахунків установлено законодавством та (або) обумовлено в договорі;

— для завершення розрахунків за актами звірки взаємної заборгованості підприємств, які складені не пізніше строку, встановленого чинним законодавством; *-;м,да-

— для перерахування підприємствами сум, які належать фізичним особам (заробітна плата, пенсії тощо), на їх рахунки, відкритіу банках;

— в інших випадках відповідно до укладених договорів та (або)чинного законодавства.

При рівномірних і постійних поставках товарів та наданні послуг розрахунки між постачальниками і покупцями можуть здійснюватися дорученнями, періодичним перерахуванням коштів у строки і у розмірах, обумовлених у договорах.

Розрахунки за акредитивом урегульовані у §3 гл.74 ЦК.

У разі розрахунків за акредитивом банк (банк-емітент) за дорученням клієнта (платника) — заявника акредитива і відповідно до його вказівок або від свого імені зобов'язується провести платіж на умовах, визначених акредитивом, або доручає іншому (виконуючому) банку здійснити його на користь одержувача грошових коштів або визначеної ним особи — бепефіціара (ч.і ст. 1093 L1K).

У разі відкриття покритого акредитива при його відкритті бронюються грошові кошти платника на окремому рахунку в банку-смітенті або виконуючому банку. В разі відкриття непокритого акредитива банк-емітент гарантує оплату за акредитивом при тимчасовій відсутності коштів на рахунку платника за рахунок банківського кредиту.

У ЦК передбачені положення стосовно як відкличного, так і безвідкличного акредитива.

Відкличний акредитив може бути змінений або анульований банком-емітентом у будь-який час без попереднього повідомлення одержувача грошових коштів. Відкликання акредитива не створює зобов'язань банку-емітепта перед одержувачем грошових коштів. Виконуючий банк повинен здійснити платіж або інші операції за відкличним акредитивом, якщо до моменту їх здійснення ним не одержано повідомлення про зміну умов або анулювання акредитива.

Безвідкличний акредитив може бути анульований або його умови можуть бути змінені лише за згодою на це одержувача грошових коштів. На прохання банку-емітента виконуючий банк може підтвердити безвідкличний акредитив шляхом прийняття додатково до зобов'язання банку-емітепта зобов'язання провести платіж відповідно до умов акредитива. Безвідкличний акредитив, підтверджений виконуючим банком, не може бути змінений або анульований без згоди виконуючого банку.

Для виконання акредитива одержувач грошових коштів подає до виконуючого банку документи, передбачені умовами акредитива, що підтверджують виконання всіх його умов. У разі порушення хоча б однієї з цих умов виконання акредитива не провадиться. Якщо виконуючий банк відмовляє у прийнятті документів, які за зовнішніми ознаками не відповідають умовам акредитива, він повинен негайно повідомити про це одержувача грошових коштів і банк-емітент із визначенням причин відмови. Якщо банк-емітент, одер-

жавши прийняті виконуючим банком документи, вважає, що вони не відповідають за зовнішніми ознаками умовам акредитива, він має право відмовитися від їх прийняття і вимагати від виконуючого банку суму, сплачену одержувачеві грошових коштів з порушенням умов акредитива.

Акредитив закривається у разі:

1) спливу строку дії акредитива;

2) відмови одержувача грошових коштів від використання акредитива до спливу строку його дії, якщо це передбачено умовами акредитива;

3) повного або часткового відкликання акредитива платником,якщо таке відкликання передбачене умовами акредитива.

Про закриття акредитива виконуючий банк повідомляє банк-емітент. Виконуючий банк одночасно з закриттям акредитива негайно повертає банку-емітентові невикористану суму покритого акредитива. Банк-емітент повинен зарахувати повернені суми на рахунок платника.

Інструкція визначає акредитив як договір, що містить зобов'язання банку-емітента, за яким останній за дорученням клієнта (заявника акредитива) або від свого імені проти документів, які відповідають умовам акредитива, зобов'язаний виконати платіж на користь бенефіцІара або доручає іншому (виконуючому) банку здійснити цей платіж.

Отже, розрахунки за акредитивом характеризуються тим, що банк, який діє за дорученням платника про відкриття акредитива і відповідно до його вказівки (банк-емітент), зобов'язується зробити платежі одержувачу коштів або дати повноваження іншому (виконуючому) банку зробити платежі одержувачу коштів. Такій оплаті передує виконання визначених дій одержувачем коштів на адресу платника (відвантаження продукції, виконання робіт, надання послуг), шо підтверджується відповідними документами.

Заявник акредитива — платник, який подав обслуговуючому банку заяву про відкриття акредитива. Банк-емітент — банк, що відкрив акредитив. Виконуючий банк — банк, який за дорученням банку-емітента здійснює платіж всупереч документам, визначеним у акредитиві. Виконуючий банк залежно від операції за акредитивом, виконання якої доручено йому банком-емітентом, також може бути авізуючим банком.

Умови і порядок проведення розрахунків за акредитивами передбачаються у договорі між бснефіціаром та заявником акредитива і не повинні суперечити чинному законодавству, в тому числі нормативно-правовим актам Національного банку України.

Якщо це передбачено в тексті договору, то розрахунки за акредитивами регулюються Уніфікованими правилами та звичаями для документарних акредитивів (редакція 1993 p.; публікація Міжнародної торгової палати №500) у частині, що не суперечить чинному законодавству, в тому числі нормативно-правовим актам Національного банку України.

Банк-смітснт може відкривати такі види акредитивів:

а) покритий — акредитив, для здійснення платежів за яким завчасно бронюються кошти платника в повній сумі на окремому рахунку в банку-емітенті або у виконуючому банку;

б) непокритий — акредитив, оплата за яким у разі тимчасовоївідсутності коштів на рахунку платника гарантується банком-емі-тентом за рахунок банківського кредиту.

Акредитив може бути відкличним та безвідкличним. Це зазначається на кожному акредитиві. У разі відсутності такої позначки акредитив вважається безвідкличним.

Відкличний акредитив — це акредитив, що може бути замінений або анульований банком-емітентом у будь-який час без попереднього повідомлення бенефіціара (наприклад, у разі недотримання умов договору, дострокової відмови банком-емітентом від гарантування платежів за акредитивом).

Безвідкличний акредитив — акредитив, який може бути анульований або умови якого можуть бути змінені лише за згодою на це бенефіціара, на користь якого він був відкритий, і банку-емітепта. Безвідкличний акредитив — це тверде зобов'язання банку-емітента сплатити кошти в порядку та в строки, визначені умовами акредитива, якщо документи, передбачені ним, подано до банку, зазначеному в акредитиві, або банку-емітента І дотримані строки та умови акредитива.

Для відкриття акредитива клієнт подає до банку-емітента заявку на акредитив за формою додатка 7 до Інструкції; в разі відкриття покритого акредитива — відповідні платіжні доручення. Акредитив повинен містити лише ті умови, які банк може перевірити документально.

Після відвантаження продукції (виконання робіт, надання послуг) бенефіціар подає виконуючому банку потрібні документи, передбачені умовами акредитива, разом з реєстром документів за акредитивом. Виконуючий банк ретельно перевіряє подані бенефіці-аром документи щодо дотримання всіх умов акредитива і у разі порушення хоча б однієї з них не проводить виплати за акредитивом, про шо інформує бенефіціара і надсилає повідомлення до банку-емітента для отримання згоди на оплату документів з розбіжностями. Не приймаються до оплати за акредитивом документи, що мають розбіжності з умовами акредитива або зміст яких суперечить один одному.

До розрахунків, що здійснюються як зарахування взаємної заборгованості платників, належать розрахунки, за якими взаємні зобов'язання боржників і кредиторів погашаються в рівнозначних сумах, і лише за їх різницею здійснюється платіж на загальних підставах. Ці розрахунки можуть здійснюватися шляхом зарахування зобов'язань між двома платниками або групою платників усіх форм власності однієї або різних галузей господарства.

Підприємства, що мають господарські зв'язки за поставками товарів (виконаними роботами, наданими послугами), можуть здій-

снювати розрахунки періодично за сальдо зустрічних вимог. У договорах між підприємствами передбачаються періодичність звіряння взаємної заборгованості зі складанням відповідного акта, строки та платіжні інструменти, із застосуванням яких здійснюватимуться розрахунки.

У разі розрахунків за інкасовими дорученнями (за інкасо) банк (банк-емітент) за дорученням клієнта здійснює за його рахунок дії щодо одержання від платника платежу та (або) акцепту платежу. Банк-емітент, який одержав інкасове доручення, має право залучати для його виконання інший банк (виконуючий банк). Випадки застосування та порядок здійснення розрахунків за інкасовими дорученнями встановлюються законом, банківськими правилами та звичаями ділового обігу (ст.1099 ЦК).

У §5 гл.74 ЦК (ст.ст.1102-1106) містяться загальні положення про розрахунки із застосуванням розрахункових чеків. Розрахунковим чеком (чеком) є документ, що містить нічим не обумовлене письмове розпорядження власника рахунка (чекодавця) банку переказати вказану в чеку грошову суму одержувачеві (чскодержате-лю) - ч.і ст.1102 ЦК.

Платником за чеком може бути лише банк, в якому чекодавець має грошові кошти на рахунку, якими він може розпоряджатися. Відкликання чека до спливу строку для його подання не допускається. Видача чека не погашає грошового зобов'язання, на виконання якого він виданий. Порядок та умови використання чеків встановлюються ЦК, законом та банківськими правилами. Чек має містити всі реквізити, передбачені банківськими правилами. Чек, в якому відсутній будь-який з реквізитів або до якого внесені виправлення, є недійсним. Форма чека та порядок його заповнення встановлюються законом і банківськими правилами.

Чек оплачується за рахунок грошових коштів чекодавця. Чек підлягає оплаті платником за чеком за умови подання його до оплати у строк, встановлений банківськими правилами. Платник за чеком має пересвідчитися усіма можливими способами у його справжності, а також у тому, що пред'явник чека є уповноваженою особою.

Подання чека до банку чекодержателя на Інкасо для одержання платежу вважається поданням чека до платежу. Зарахування коштів за інкасованим чеком на рахунок чекодержателя провадиться після одержання платежу від платника, якщо інше не передбачено договором між чекодержателем і банком.

Згідно з Інструкцією, розрахунковий чек — це розрахунковий документ, що містить письмове доручення власника рахунка (чекодавця) банку-емітента, в якому його відкрито, про сплату чекодер-жателю зазначеної в чеку суми коштів.

Чекодавець — підприємство або фізична особа, яка здійснює платіж за допомогою чека та підписує його.

Чекодержатель — підприємство чи фізична особа, яка є одержувачем коштів за чеком, цчмт- *»*** \

Банк-емітент — банк, шо відкрив акредитив або здійснив емісію цінних паперів, платіжних карток або видав розрахунковий чек (чекову книжку).

Розрахункові чеки використовуються у безготівкових розрахунках підприємств та фізичних осіб з метою скорочення розрахунків готівкою за отримані товари (виконані роботи та надані послуги). Розрахункові чеки використовуються лише для безготівкових перерахувань з рахунка чекодавця на рахунок одержувача коштів і не підлягають сплаті готівкою. Розрахунковий чек з чекової книжки пред'являється до оплати в банк чекодержателя протягом 10 календарних днів (день виписки розрахункового чека не враховується).

Розрахунковий чек прий.мається чскодержателсм до оплати безпосередньо від чекодавця, на Ім'я якого оформлені документи, що підтверджують отримання ним товарів (виконання робіт, надання послуг).

Крім передбачених ЦК платіжних доручень, акредитивів, розрахункових чеків (чеків) та розрахунків за інкасо, є інші розрахункові документи, шо використовуються згідно з Інструкцією, — меморіальний ордер, платіжна вимога-доручення та платіжна вимога.

Меморіальний ордер— міжбанківський розрахунковий документ, який у випадках, передбачених Інструкцією, складається банком під час списання коштів з рахунка платника, операцій з виконання письмового доручення платника або розпорядження стя-гувача щодо списання коштів з рахунка платника.

Платіжна вимога-доручення— це розрахунковий документ, який складається з двох частин:

— верхньої — вимоги одержувача безпосередньо до платникапро сплату визначеної суми коштів;

— нижньої — доручення платника обслуговуючому банку просписання зі свого рахунка визначеної ним суми коштів та перерахування її на рахунок одержувача.

Платіжні вимоги-доручення можуть застосовуватися в розрахунках усіма учасниками безготівкових розрахунків.

Верхня частина вимоги-доручення оформляється одержувачем коштів згідно з вимогами до заповнення реквізитів розрахункових документів, викладеними в Інструкції, і передається безпосередньо платнику не менше ніж у двох примірниках.

У разі згоди оплатити вимогу-доручення платник заповнює її нижню частину згідно з вимогами Інструкції і подає до банку, що його обслуговує. Банк платника приймає вимогу-доручення від платника протягом 20 календарних днів з дати оформлення її одержувачем.

Платіжна вимога— розрахунковий документ, що містить вимогу стягувана чи при договірному списанні одержувача до банку, який обслуговує платника, здійснити без погодження з ним переказ певної суми коштів з рахунка платника на рахунок одержувача.

Платіжні вимоги використовуються під час розрахунків при здійсненні примусового списання (стягнення) грошових коштів на

підставі рішень судів та інших державних і недержавних органів. Стягувачі, які мають рахунки у банках, і стягувачі, які рахунків у банках не мають, здійснюють примусове списання (стягнення) коштів з рахунків платників, відкритих у банках, у передбаченому Інструкцією порядку.

Примусове списання (стягнення) коштів з рахунків платників дозволяється лише у випадках, установлених законодавством, а саме: на підставі виконавчих документів, установлених законами України, рішень податкових органів та визнаних претензій.

Банки виконують платіжні вимоги на примусове списання (стягнення) коштів з усіх рахунків підприємств (у тому числі поточних, депозитних, відкритих за рахунок цього підприємства для здійснення розрахунків за акредитивами) та платіжні вимоги на примусове списання (стягнення) коштів з вкладних (поточних і депозитних) рахунків фізичних осіб.

Банк стягувача приймає платіжні вимоги протягом 10, а банк платника — протягом 30 календарних днів з дати їх складання.

3.2. Готівкові розрахунки та обіг готівки

Готівковий обіг регулюють Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні, затверджене постановою Правління Національного банку України від 19 лютого 2001 р. №72 (далі — Положення) та Інструкція про організацію роботи з готівкового обігу установами банків України, затверджена постановою Правління Національного банку України від 19 лютого 2001 р. №69. Ці нормативно-правові акти установлюють певні обмеження в обігу готівки.

Вимоги Положення поширюються на юридичних осіб (крім установ банків і підприємств поштового зв'язку) незалежно від їх організаційно-правових форм і форм власності, їх відокремлені підрозділи, представництва іноземних організацій і фірм, які здійснюють підприємницьку діяльність (далі — підприємства), а також на зареєстрованих у встановленому порядку фізичних осіб, які є суб'єктами підприємницької діяльності без створення юридичної особи (далі — підприємці), які здійснюють операції з готівкою у національній валюті, та є обов'язковими для виконання ними.

Вимоги Положення не поширюються на розташовані на території України іноземні дипломатичні, консульські та інші офіційні представництва, міжнародні організації та їх філії, що користуються імунітетом і дипломатичними привілеями, а також на представництва інших іноземних організацій, які не здійснюють підприємницької діяльності.

Підприємства (підприємці), які відкрили поточні рахунки в установках банків, зберігають на них свої кошти на договірних умовах і здійснюють розрахунки за своїми зобов'язаннями в безготівковій та готівковій формі в порядку, установленому нормативно-правовими актами Національного банку України.

- 687

Розрахунки готівкою підприємств між собою та з підприємцями і фізичними особами проводяться як за рахунок коштів, одержаних з кас банків, так і за рахунок готівкової виручки і здійснюються через касу підприємств з веденням касової книги встановленої форми. Підприємці здійснюють облік руху готівки згідно з порядком та документами, установленими Державною податковою адміністрацією України.

Сума готівкового розрахунку одного підприємства (підприємця) з іншим підприємством (підприємцем) не повинна перевищувати 3 тис. грн. протягом одного дня за одним або кількома платіжними документами. Платежі понад установлену граничну суму проводяться виключно в безготівковому порядку. Кількість підприємств (підприємців), з якими проводяться розрахунки, протягом дня не обмежується.

Зазначені обмеження стосуються також розрахунків готівкою підприємств у оплату за товари, придбані на виробничі (господарські) потреби за рахунок коштів, одержаних за корпоративними картками.

Вказані обмеження не стосуються розрахунків підприємств (підприємців) з фізичними особами, бюджетами та державними цільовими фондами, малих і середніх підприємств при використанні готівкових коштів, одержаних ними за рахунок кредитної лінії Європейського банку реконструкції та розвитку для розвитку малих і середніх підприємств. Обмеження також не поширюються на добровільні пожертвування, благодійну допомогу, вилучену органами державної податкової служби готівку, на розрахунки за спожиту електроенергію, а також у разі використання коштів, виданих на відрядження.

У разі здійснення підприємствами готівкових розрахунків з іншими підприємствами (підприємцями) понад установлену граничну суму кошти в розмірі перевищення встановленої суми розрахунково додаються до фактичних залишків готівки у касі на кінець дня платника готівки одноразово в день здійснення цієї операції, з подальшим порівнянням одержаної розрахункової суми із затвердженим лімітом каси.

Розрахунки готівкою підприємств (підприємців) між собою та з фізичними особами проводяться із застосуванням прибуткових та видаткових касових ордерів, касових і товарних чеків, розрахункових квитанцій, проїзних документів тощо, які підтверджували б факт продажу (повернення) товарів, надання послуг, отримання (повернення) коштів, а також рахунків-фактур, договорів, угод, контрактів, актів закупівлі товарів тощо.

Розрахунки за готівку підприємств сфери торгівлі, громадського харчування та послуг здійснюються Із застосуванням реєстраторів розрахункових операцій згідно із Законом України від 6 липня 1995 р. "Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг". Перелік окремих форм та умов проведення діяльності у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг, яким дозволено проводити розрахун-

кові операції без застосування реєстраторів розрахункових операцій з використанням розрахункових книжок та книг обліку розрахункових операцій, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 23 серпня 2000 р. №1336.

Розрахунки готівкою фізичних осіб з підприємствами за придбані товари (виконані роботи, надані послуги) можуть також проводитися через установи банків у порядку, визначеному Інструкцією №1 з організації емісійно-касової роботи в установах банків України, затвердженою постановою Правління Національного банку України від 7 липня 1994 р. №129. Зазначені розрахунки здійснюються без надходження коштів до каси підприємства і відображення цієї операції у касовій книзі, а проводяться фізичними особами шляхом внесення готівки на внутрішні банківські рахунки і подальшого перерахування установою банків вказаних коштів па поточні рахунки підприємств та є для фізичних осіб (платників коштів) готівковими, а для підприємств (одержувачів коштів) — безготівковими.

Ліміт каси встановлюється підприємствам, які мають рахунки в установах банків, здійснюють операції з готівкою. Такі підприємства можуть зберігати в своїй касі готівку на кінець дня у межах затвердженого ліміту каси. Порядок установлення підприємствам ліміту каси, порядку і строків здавання готівкової виручки регулюється Інструкцією про організацію роботи з готівкового обігу установами банків України.

Відповідальність за неподання заявок-розрахунків у визначені строки та несвоєчасне одержання встановленого ліміту каси згідно з умовами договору на розрахунково-касове обслуговування покладена на підприємства.

Підприємці зобов'язані здавати готівкову виручку понад установлений ліміт каси в порядку і строки, визначені установою банку для зарахування на їх поточні рахунки. Якщо ліміт каси взагалі не встановлено, то вся наявна готівка (крім розміру, що не перевищує одного неоподатковуваного мінімуму доходів громадян) в його касі на кінець дня має здаватися до банку (незалежно від причин, внаслідок яких ліміт каси не встановлено).

Готівкові кошти можуть здаватися підприємствами в денні та вечірні каси установ банків, інкасаторам Національного банку або установ комерційних банків, підприємствам поштового зв'язку для переказів на їх поточні рахунки в установах банків. Уся готівка, що надходить до кас підприємств, повинна своєчасно та у повній сумі оприбутковуватися у їх касах.

Оприбуткуванням готівки в касі підприємства є здійснення ним обліку готівки у повній сумі її фактичних надходжень з оформленням цієї операції у встановленому порядку прибутковим касовим ордером та відображенням у касовій книзі в день одержання підприємством готівкових коштів.

При проведенні розрахунків готівкою підприємств у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг із застосуванням реєстраторів розрахункових операцій або використанням розрахункових

23г,_м 689

книжок оприбуткуванням є здійснення підприємствами обліку готівки через реєстраторів розрахункових операцій або розрахункові книжки із складанням того самого дня ла підставі розрахункових документів звітів у книгах обліку розрахункових операцій і оформлення готівки в установленому порядку прибутковим касовим ордером та відповідним записом у касовій книзі в день надходження коштів. Зазначена послідовність оприбуткування також поширюється на відокремлені підрозділи, які працюють у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг із застосуванням реєстраторів розрахункових операцій або використанням розрахункових книжок і самостійно здають до кас установ банку або через інкасаторів одержану ними готівкову виручку. Ці підрозділи мають також вести касову книгу та оприбутковувати готівку в своїх касах.

Готівкова виручка підприємств (підприємців) може використовуватися ними для забезпечення потреб, що виникають у процесі їх функціонування, а також для проведення розрахунків з бюджетами та державними цільовими фондами за податками і зборами (обов'язковими платежами). Підприємства, що мають податковий борг, здійснюють виплати, пов'язані з оплатою праці (крім виплат через екстрені (невідкладні) обставини), виключно за рахунок коштів, одержаних з установ банків.

Підприємства не повинні накопичувати готівкову виручку в своїх касах понад установлений ліміт каси для здійснення потрібних виплат до настання строків останніх.

Підприємства (підприємці), що мають поточні рахунки в установах банків, одержують готівку з цих рахунків в установах банків у межах наявних коштів і витрачають її виключно на цілі, які визначені в грошовому чеку та не суперечать чинному законодавству України.

Для своєчасного одержання в установі банку потрібної суми готівки підприємства (підприємці) в установлені банком строки мають попередити (письмово або усно) установу банку про необхідну суму коштів у банкнотах та розмінній монеті.

Підприємства мають право зберігати в своїй касі готівку, що одержана в установі банку для виплат, пов'язаних з оплатою праці, пенсій, стипендій, дивідендів (доходу), понад установлений ліміт каси протягом трьох робочих днів, включаючи день одержання готівки в установі банку. Суми готівки, одержані в установі банку і не використані за призначенням протягом установлених вище строків, повертаються підприємством в установу банку не пізніше наступного робочого дня установи банку та підприємства або можуть залишатися в його касі (у межах установленого ліміту) і видаватися на ті самі цілі.

Підприємство має право зберігати в касі готівку для виплат, пов'язаних з оплатою праці, що здійснюється за рахунок виручки, понад установлений для нього ліміт каси протягом трьох робочих днів з дня настання строків цих виплат у сумі, що зазначена у переданих до каси платіжних (розрахунково-платіжних) відомостях.

Видача готівки під звіт з кас підприємств за умови повного звіту конкретної підзвітної особи за раніше виданими під звіт сума-

690 ге

ми, тобто у разі подання до бухгалтерії авансового звіту про витрачені (частково витрачені) кошти та одночасного повернення до каси підприємства залишку готівки, виданої під звіт. Підзвітні особи зобов'язані подати до бухгалтерії підприємства разом з невикористаним залишком готівки авансовий звіт про витрачання одержаних у касі сум у такі строки:

— за відрядженням — протягом трьох робочих днів після повернення з відрядження;

— на закупівлю сільськогосподарської продукції, продуктів їїпереробки та заготівлю вторинної сировини, крім металобрухту —протягом 10 робочих днів з дня видачі готівки під звіт;

— на всі інші виробничі (господарські) потреби — наступногоробочого дня після видачі готівки під звіт.

До підприємств (підприємців) застосовуються штрафні санкції згідно з чинним законодавством України за:

— перевищення встановлених лімітів каси;

— не оприбуткування (неповне оприбуткування) у касах готівки;

— перевищення встановлених строків використання виданої підзвіт готівки, а також за видачу готівкових коштів під звіт без повного звітування щодо раніше виданих коштів;

— витрачання готівки з виручки на виплати, пов'язані з оплатою праці, за наявності податкового боргу;

— використання одержаних в установі банку готівкових коштівне за цільовим призначенням;

— проведення готівкових розрахунків без подання одержувачемкоштів платіжного документа, який підтверджував би сплату покупцем готівкових коштів.

Ліміт залишку готівки в касі (ліміт каси)— граничний розмір готівки, що може залишатися в касі підприємства па кінець робочого дня, який встановлюється установою банку.

Указ Президента України "Про застосування штрафних санкцій за порушення норм з регулювання обігу готівки" від 12 червня 1995 р. №436/95 (у редакції Указу від 11 травня 1999 р. №491/99) встановлює, що у разі порушення юридичними особами усіх форм власності, фізичними особами — громадянами України, іноземними громадянами та особами без громадянства, які є суб'єктами підприємницької діяльності, а також постійними представництвами нерезидентів, через які повністю або частково здійснюється підприємницька діяльність, норм щодо регулювання обігу готівки у національній валюті, встановлюваних Національним банком України, до них застосовуються фінансові санкції у вигляді штрафу:

— за перевищення встановлених лімітів залишку готівки в касах — у подвійному розмірі суми виявленої понадлімітної готівки

за кожний день;

— за не оприбуткування (неповне оприбуткування) у касах готівки — у п'ятикратному розмірі неоприбуткованої суми;

— за витрату готівки з виручки, отриманої від реалізації продукції (робіт, послуг) та інших касових надходжень (крім коштів, одер-

23- 691

жаних з кас установ банків), на виплати, пов'язані із заробітною платою (за винятком екстрених (невідкладних) обставин), за наявності податкової заборгованості — у розмірі здійснених виплат;

— за перевищення встановлених строків використання виданоїпід звіт готівки, а також за видачу готівкових коштів під звіт безповного звіту щодо раніше виданих коштів — у розмірі 25 відсотків виданих під звіт сум;

— за проведення розрахунків готівкою без подання одержувачемкоштів платіжного документа (товарного або касового чека, квитанцій до прибуткового ордера, іншого письмового документа),який підтверджував би сплату покупцем готівкових коштів, — урозмірі сплачених коштів;

— за використання отриманих в установі банку готівкових коштів не за цільовим призначенням — у розмірі витраченої готівки.

Додаткова література:

1. Беляков М.М. Вексель как важнейшее платежное ередство. —М., 1992.

2. Ефимова Л. Правовое регулирование аккредитива // Хозяйс-тво и право. - 2000. — №7. — С.25-39.

3. Зобов'язальне право: теорія і практика / За ред. О. В. Дзери. —К., 1998.

4. Иванов Д.Л. Вексель. — М, 1993.

5. Красько І. Договор факторинга // Предпринимательство, хо-зяйство и право. — 1996. — №6. — С.З.

6. Красько И.Е., Жушман В.П. Вексельное обращение. — Харь-ков, 1997.

7. Новоселова Л.А. Вексель в хозяйственном обороте. — М.,1998. - 116с.

8. Павлодский Е.А. Банковский кредит и способи его обеспече-ния. - М., 1994.

9. Подцерковний Л., Рябко Л. Правова природа договору банківського рахунку // Право України. — 1999. — №7. — С.46-49.

 

10. Понікар М.І. Кредитні відносини в сучасних умовах. Законодавство і практика // Вісник Вищого арбітражного суду України. —1998. - №1. - С.179-182.

11. Рябко Л. О разграничении понятий "ссуда" и "кредит" //Предпринимательство, хозяйство иправо. — 2000. — №11. — С.43-45.

12. Саніахметова Н.О. Підприємницьке право: 2-е вид. — К., —2003.

13. Скотар Н. Операции коммерческих банков с векселями //Право України. - 1999. - №1. - С.36.

14. Цивільний кодекс України: Коментар. — Харків, 2003.

Глава 34 Розпоряджання майновими правами

інтелектуальної власності. Комерційна концесія. Спільна діяльність

1. Розпоряджання майновими правами інтелектуальної власності.

2. Комерційна концесія.

3. Спільна діяльність.