РОЗДІЛ 1. Методологічні основи виховної роботи у Збройних Силах України.

 

Методологічні основи виховної роботи - це головне на чому базується позитивний вплив командирів і начальників на свідомість і поведінку підлеглих.

Методологія - це функціонуюча в інтересах практики наукова теорія. Не може з’явитися в руках того чи іншого фахівця наукова методологія, якщо він не опанував наукову теорію та не навчився її застосовувати у повсякденній життєдіяльності. Методологією діяльності людей може стати фактично будь-яка теорія, теорія будь-якої науки. Саме тому відрізняють: філософську, загальнонаукову та спеціальну методологію. В ході удосконалення та поступового переходу Збройних Сил України на професійну основу необхідно керуватися методологією, яка органічно поєднує в собі усі названі аспекти.

Теоретичною основою методології виховної роботи у Збройних Силах України виступає філософія, українознавство, військова педагогіка і психологія, ергономіка, соціологія та інші суспільні науки. Саме їх висновки в ході практичного застосування можуть стати методологічними засобами вирішення практичних завдань. Але для цього військові кадри повинні дотримуватися щонайменше трьох умов: знати суспільні науки; мати бажання поєднувати їх з практичною діяльністю; володіти навичками застосування методологічних засобів.

Методологія орієнтує нас перш за все на те, що наші дії необхідно базувати на знаннях об’єктивних законів суспільного розвитку. Нам необхідно виходити не тільки з наших бажань і помислів, а в першу чергу із реальних можливостей. Ми ж на сьогодні ще не в повній мірі вміємо орієнтувати наші дії, рішення на реальні можливості конкретних людей, які живуть і діють в конкретних непростих умовах. Нас, можна сказати, заїв "циркулярний" підхід до справи. Із "центру" надходять вказівки у війська (сили), які нерідко не узгоджуються з можливостями на місцях. По суті, що хочемо, те і вимагаємо. І як наслідок - відриваємося від життя. Тому багаточисельні рішення зверху, які не мають об’єктивної основи, на місцях (в підрозділах, частинах і з’єднаннях) виконуються не повністю, що породжує у виконавців недовіру й песимізм. Дійсно, якби на реальних вимогах, що висловлені в останні роки стосовно зміцнення військової дисципліни, покращення виховної роботи, могли, образно кажучи, працювати турбіни, то відразу б відпала необхідність будувати нові електростанції.

Стверджуючи, що становлення сучасної системи виховного й морально-психологічного забезпечення життєдіяльності військ (сил) - це боротьба нового і старого, дуже важливо сьогодні глибоко й всебічно розібратися в сутності цієї боротьби. При цьому ми повинні виходити з того, що нове завжди виникає на підгрунті старого. Тому, коли мова йде про нові форми, цілі, задачі, методики діяльності військових кадрів, то потрібно розуміти, що вони виросли, сформувались на "плечах" старого. Безумовно, в ході вирішення протиріч між новим і старим діє закон діалектичного заперечення. Заперечення виступає як момент зв’язку нового зі старим, момент розвитку із затвердженням у новому всього позитивного, що сформувалось у старому. Звідси висновок - помиляється той, хто намагається уявити становлення сучасної системи виховання як повне заперечення і відкидання усього старого. Життя доказує, що у новому, як правило, зберігаються елементи старого. Із старого вони переходять у зміст нового.

Коли ми ведемо розмову про протиріччя між новим і старим, слід мати на увазі, що становлення сучасної системи виховання можливе лише на шляхах перемоги нового над старим. Запровадження нових технологій у виховній роботі не може бути там де бере гору рутинне і застаріле, де діяльність військових кадрів орієнтується не на перспективу, а на ретроспективу. Помиляються й ті, хто вважає, що нове автоматично переможе старе. Для перемоги нового необхідні напружені чесні зусилля командирів (начальників), які закликають підлеглих до добросовісної праці, покращання якісних показників навчально-виховного процесу особового складу тощо. Необхідна не тільки якісна, але і кількісна перевага нового над старим.

Конкретно це означає збільшення числа людей з прогресивними поглядами; широке використання нових методів і форм вирішення практичних задач виховної роботи. Перемога нового над старим - справа непроста, нелегка. Але важке - це не означає нездоланне. Успіх багато в чому буде залежать від того, наскільки нездоланною буде наша віра у справу доцільності сучасних реформ та нововведень. У кожного з нас є своя ділянка боротьби зі старим, а тому всім нам потрібно вміти бачити нове через заслони та завали старого.

Сьогодні особливу актуальність має необхідність усунення спрощень життєдіяльності військ (сил), роботі військових кадрів. Це важлива методологічна проблема - подолати "лікбез" в системі навчання і виховання воїнів. Тому кожний захід, який проводиться у військах (силах) повинен бути зорієнтованим на сучасну військову людину, достатньо освічену та культурну. Слід рішуче протистояти тим, хто стверджує, що з солдатом (матросом) потрібно працювати "якомога простіше", тобто упускаючи складні проблеми. Це твердження стало своєрідною "Ідеологічною" основою спрощення, вульгаризації змісту і методики бойового вишколу та виховання воїнів. Тут нам потрібно серйозно та ґрунтовно поправити справу.

Наша діяльність повинна бути спрямована на перспективу. Ми не маємо права жити за принципом: день прожитий, і добре. Образно кажучи: бойова позиція командно-виховного складу - це башта, яка піднята на таку висоту, звідкіля видні шляхи у завтрашній день.

Ведучи розмову про спрямованість вперед, слід відмітити, що реалізація цієї методологічної вимоги багато в чому залежить від соціальної позиції військових кадрів. Не може її просувати вперед людина, котра загубилася у "стихійному русі" мас, котра розчинила себе в ньому. Повести за собою людей може тільки той, хто йде спереду руху, вказуючи їм шлях. Сьогодні нам, як ніколи раніше, потрібні командири, офіцери виховних структур нової генерації, котрі вміють повести за собою людей на вирішення складних задач, які стоять перед Збройними Силами України.

Ми не можемо йти вперед по шляху оновлення армійського (флотського життя), не опанувавши методологією аналізу діяльності військових кадрів. Причому сьогодні потрібний не аналіз взагалі, а саме політичний аналіз зробленого.

Політичний аналіз - це аналіз, який виходить із методологічних установок державної політики, спрямований на конкретні справи, аналіз, який розкриває тенденції в розвитку соціальних явищ і саме тому він працює на їх оновлення. Його не можна замінити констатацією, колекціонуванням фактів, голим натуралізмом. На жаль, це ще нерідко зустрічається в нашій практиці. Приїхав, скажімо, начальник з Києва в якусь військову частину, набрав оберемок "смажених фактів", зробив розбір і поїхав. Каже: зробив аналіз. А насправді за фактами не побачив тенденцій, як за деревами - лісу. Методологія аналізу вимагає добиратися до коренів явищ, із багаточисельності фактів виявити тенденції. Важливо зрозуміти проблему в цілому. А зрозуміти її - означає наполовину вирішити.

Аналіз результатів діяльності ми проводимо для того, щоб сформувати міцну основу нашого руху вперед, його мотивом.

Аналіз і оцінка діяльності військових кадрів йдуть рядом. Без аналізу немає оцінки, а відпрацьовані оцінки - підґрунтя подальшого аналізу. Питання оцінки діяльності військових кадрів у сучасних умовах набуває особливого смислу. Неточна оцінка - це база для прояву суб’єктивізму, своєрідний генератор соціальної несправедливості. Тому ми за точні, об’єктивні оцінки нашої діяльності. При цьому нам усім потрібно зрозуміти, що вирішення цього питання неможливе без наукової методології.

Оцінка діяльності командно-виховних кадрів повинна виходити із вимог практики і працювати на неї, причому в конкретних умовах. Потрібні оцінки конкретного явища у конкретній ситуації. При цьому важливо суворо виконувати вимогу ведучої ролі якісних показників в оцінці явищ над кількісними, хоч і останніми не слід нехтувати. На жаль, в практиці поки переважають кількісні оцінки.

Оцінка повинна бути об”єктивною, критичною, справедливою і в той же час орієнтувати людей на перспективу, мотивувати на дію, працювати на якісні параметри як по відношенню до всього особового складу, так і техніки.

Нас особливо хвилюють питання самої процедури оцінки діяльності військових кадрів. Ми шукаємо відповіді на запитання: по яким напрямкам її оцінювати? На нашу думку, оціночний характер носять відповіді на наступні запитання:

-чи покращився настрій солдат, матросів, сержантів, старшин, прапорщиків, мічманів і офіцерів за роки незалежності України?;

-чи змінився і в який бік стан громадської думки в армійських (флотських) колективах?;

-чи змінилось відношення людей до виконання своїх службово-посадових обов’язків і конкретно в чому виражаються ці зміни?;

-які протиріччя існують в армійських (флотських) колективах, як до них відносяться і як їх вирішують люди?;

-чи збільшилось в підрозділах, частинах, з’єднаннях число людей, які послідовно доводять справу, яку їм доручено, до кінцевого результату?;

-чи пройшли зміни в системі гуманітарної підготовки, чи відчутні вони і зрозумілі військовослужбовцям?;

-чи спостерігаються зміни у молодіжному середовищі, яка їх спрямованість, чи сприяють ці зміни справі реалізації Державної програми реформування та розвитку Збройних Сил України не період до 2005 року?;

-чи вдалось в підрозділі, частині, з’єднанні знайти свої ефективні способи вирішення задач підвищення бойової та мобілізаційної готовності, зміцнення військової дисципліни та морально-психологічного стану особового складу, змін на краще у бойовій підготовці? Тощо.

Оновлення армійського (флотського) життя, виховної роботи не може бути стихійним. Для того, щоб прийти до тих результатів, яких ми очікуємо, потрібно вміти керувати. Необхідно підвищити рівень керівної культури військових кадрів. Вкрай важливо відмовитися від керівництва, яке виходить не із закономірностей військового життя і виховної роботи, а базується на власних фактах. Інколи справа доходить до того, що один випадковий для даного колективу факт тягне за собою прийняття керівних рішень, які дестабілізують багаточисельні ланки його роботи. Але ж відомо, що один факт не є необхідною і достатньою основою для прийняття рішення. Оскільки при такому підході до керівництва не дотримується міра, то багаточисельні рішення не виконуються, так як для них просто немає об’єктивної основи. В результаті добра справа перетворюється у свою протилежність.

Вдосконалюючи керівництво, слід відмовитися від паралелізму. Проявляється паралелізм різноманітно. Часто приймаються рішення, котрі не узгоджені між собою. Нерідко їх одночасно по одному й тому ж питанню приймають начальники різних рівнів. Паралелізм стоїть перешкодою на шляху ефективного керівництва.

Нам треба буде перейти від екстенсивного до інтенсивного керівництва. Що це означає? Це означає відмовитися від прийняття рішень, котрі орієнтували б на збільшення кількості заходів, збільшення кількості форм і методів реалізації поставлених задач; від рішень які грунтуються лише на кількісній оцінці стану справ у підготовці військ (сил) і виховній роботі.

Пора рішуче відмовитися від голого адміністрування. Шлях адміністрування, як відомо, простий, тут особливого розуму не потрібно. Він не вимагає педагогічної культури, але в той же час неначе б то створює ефект активності у виховній роботі. Але результат від такого стилю роботи плачевний - до деяких офіцерів виховних структур не йдуть солдати та інші категорії військовослужбовців. А причина одна - адміністрування, яке не тільки відлякує людей, але і для самого вихователя робить підлеглих безвиразною масою. Словом, потрібно вдихнути життя в механізм керівництва. Він не може бути засушеним, безкровним. Таке керівництво люди не сприймають і правильно роблять.

Сказане, безумовно, не стосується єдиноначальності. Але бути єдиноначальником - це не означає бути тільки адміністратором. Право одноособово керувати людьми дане не для того, щоб той чи інший керівник проводив у життя лише особисту волю, а для того, щоб проводити через себе в життя волю і інтереси народу, державну політику. Словом, сучасність передбачає зміну психології управлінської діяльності. Нам усім слід навчатися керувати в рамках демократії, яка розширюється.

І командирам, і офіцерам виховних структур перш за все потрібно мати на увазі закономірність: чим більшою кількістю форм і засобів організації та виховання оволоділа людина, тим більше її "маневр", тим вірогідніший успіх.

Наступне. Керівник повинен виділяти головну ланку у виховній роботі, але не слід тільки на ній зосереджувати всі зусилля і таким чином, забувати про інші проблеми. Сама по собі, без вирішення всього ланцюга проблем, головна ланка не забезпечує вирішення задачі, хоча і є опорною у справі вдосконалення керівництва навчально-виховним процесом. Разом з тим коли вона виділяється, то це має прямий практичний смисл. Виділення головної ланки - це вказівка на те, що, по-перше, саме з неї слід розпочинати і нею закінчувати вирішення питання; по-друге, всі інші ланки залежать від головної і не існують без неї; по-третє, ця ланка стоїть першою серед усіх ланок виховної роботи і найбільш сильно впливає на них.

Виділяючи головну ланку, потрібно помітити і саму слабку ланку у виховній роботі. По останній можна визначити дієвість усієї системи організації виховного процесу. Іншими словами, якщо не врахувати сам факт найбільш слабкої ланки, якщо цю ланку не витягти, то, як правило, не спрацює і вся система. Виділення найбільш слабкої ланки необхідно ще й тому, що це реальний орієнтир для зміцнення всієї системи виховної роботи. Своєчасне виділення та зміцнення слабкої ланки - це один із шляхів до успіху.

Виділивши головну та найбільш слабку ланки, не забудемо про послідовно-паралельне оновлення усіх сфер військового життя, бойової та гуманітарної підготовки, виховної роботи. В чому полягає сутність? На які практичні дії ми орієнтуємо? На те, що в ході переходу до професійної армії повинні одночасно оновлюватися усі сфери військової діяльності. Це з одного боку. З іншого - в кожному підрозділі, частині, з’єднанні основні зусилля по оновленню повинні бути одночасно зосереджені на найбільш слабкій і головній ланках.

Особливо важливо при цьому випереджаючий розвиток духовної сфери по відношенню до інших сфер армійського (флотського) життя. Сьогодні, коли вирішується задача реформування та розвитку Збройних Сил України, духовність військовослужбовців не може відставати і навіть просто йти в ногу з процесом бойового вишколу. Вона повинна його випереджати, щоб рушити справу оновлення і в цій справі вперед. А для цього потрібно активізувати національно-патріотичне виховання воїнів, відновити ідеологічну роботу у військах (силах), яка перш за все спрямована на формування та удосконалення світогляду, активної громадської позиції захисників Вітчизни.

В реальному житті після повалення тоталітаризму не відбулося деідеологізації суспільного життя і не припинялася ідеологічна робота як така, а тільки створилися передумови для природньо-історічного перебігу ідеологічного процесу та ідеологічної роботи відповідних політичних сил. Але це не означає, що тиск ідеології на суспільну свідомість зменшився, а, швидше, навпаки, бо люди тепер поставлені перед необхідністю самостійно визначати свої уподобання, цінності та ціннісні орієнтації. Об’єктивною основою для ствердної відповіді на ці питання є той незаперечний факт, що люди, об’єднуючись за соціально виробничими, політичними та іншими ознаками у відповідні суспільні групи, створюють специфічну ієрархію спільнот, для яких і є ієрархія цінностей і ціннісних орієнтацій, котрі відображаються у відповідних ідеологіях. Вищою формою стабільного і довготривалого об’єднання людей є держава зі своєю системою цінностей і ціннісних орієнтацій, що є властивими і життєво важливими для всіх і кожного членів суспільства, незалежно від того де вони працюють чи служать і яку корпоративну ідеологію сповідують.

Життя переконує, що реалізація часткових цінностей (ідеологій) різних суспільних груп можливе лише за умов реалізації загальносуспільних цінностей. Тому держава, як вища форма об’єднання людей, повинна мати свою власну систему цінностей і ціннісних орієнтацій суспільства як цілісності (загальносуспільну ідеологію) і вести активну роботу по її втіленню в життя.

Корінною відмінністю державної ідеології є те, що її зміст складає формулювання, обґрунтування, пропаганда і втілення в життя загальносуспільних цінностей таких як державна незалежність, суверенітет, територіальна цілісність, національна безпека, права людини тощо.

Завдяки ідеологічній діяльності держави забезпечується зацікавленість громадян в загальнодержавних справах, суспільна злагода і патріотизм, міжнародний імідж країни, гордість людей за свою державу і власну належність до неї[1]. А тому ідеологічна робота в такому державному інституті як Збройні Сили повинна вестись продумано, цілеспрямовано, постійно, активно. Організаторами цієї справи повинні бути командири та їх заступники з виховної роботи. При цьому слід мати на увазі, що деідеологізація і департизація - це зовсім різні речі. Те що державні органи і силові структури департизовані - вірно, а от деідеологізувати їх просто неможливо.

Виховна робота у Збройних Силах України повинна міцно опиратися на позитивне, новий досвід, нові пошуки й підходи, на творчу людину, яка дбайливо відноситься до всього цінного, передового.

Нове, позитивне виконує низку функцій: виступає в ролі "будівельного матеріалу", є базою, своєрідним банком передового досвіду, психологічною основою оптимізму, впевненості у зміни на краще. Позитивний досвід - це наставник, котрий укладає істину не в вуха, а в розум і душі.

Виховна робота вимагає збалансованості, узгодженості заходів, які проводяться, як в інтересах бойової готовності, бойового вишколу, так і в інтересах підтримання на належному рівні керованого морально-психологічного стану особового складу. Справа полягає не в тому, щоб будь-якою ціною провести якийсь захід, а в тому, щоб кожний захід мав виховний характер.

Життя вчить: жодна задумка не стане реальністю, якщо люди не будуть повсякденно переконуватися в тому, що успіхи в розбудові незалежної, суверенної, демократичної з ринковою економікою держави постійно нарощуються. В цьому зв’язку слід привернути увагу до аналізу росту ефективності організаторської і виховної роботи. Потрібно вчити командно-виховні кадри, актив вмінню збирати та широко пропагувати ростки нового, які демонструють дієвість заходів, що проводяться. Створювати реальні умови для повтору передового досвіду.

Реформування та подальший розвиток Збройних Сил України вимагають рішучого оновлення кадрів. Кадри - найголовніше, найцінніше наше надбання.

Оновлення кадрів повинно бути підпорядковане не формальним вимогам, а необхідності підвищення боєздатності військ (сил), їх готовності до збройного захисту Вітчизни. Заміну кадрів слід проводити у тому випадку, якщо військовослужбовець перестав робити справу так, як потрібно. А не тому, що в нього відсутня академічна освіта або ще якась формальна ознака. Справу вперед просувають здібні, енергійні та національно свідомі люди. При цьому слід не забувати, що успіх ніколи не прийде туди, де проводиться бездумне омолодження, або, навпаки, на протязі довготривалого часу не змінюються кадри, які догматизують старий досвід.

Кадрова політика передбачає диференційований , індивідуальний підхід до людей. Без знання їх слабких та сильних сторін справу реформування та подальшого розвитку Збройних Сил України не вирішити.

Особливий акцент слід зробити на необхідність росту довіри до рішень, які приймаються. Смисл тут простий і достатньо практичний: чим більше прийнято командно-виховними кадрами правильних рішень, які привели до конкретних позитивних результатів, тим особовий склад більше довіряє їм.

Виконання вищеназваних вимог здатно значно оптимізувати виховну роботу у Збройних Силах України, підвищити її ефективність. І насамкінець одне зауваження - воно відноситься до усіх викладених тут побажань і порад - про необхідність керуватись принципом об’єктивності. Об’єктивність - це альфа і омега військового будівництва. Прикрасив, приписав, збрехав, значить створив десь пролом: чи то у бойовій готовності, чи то у польовому вишколі, чи то в дисципліні. Проломом хтось скористується. Необов’язково воєнний противник. Але ідеологічний - обов’язково або злочинець чи правопорушник.

Особливо це стосується дисциплінарної практики. Є ще у нас командири, заступники з виховної роботи, котрі ховають правопорушення своїх підлеглих, а за рахунок "благополучної" дисциплінарної статистики хочуть отримати підвищення по службі, заохочення та нагороди, які не заслужили. Заохочувати потрібно якраз інших - тих, хто об’єктивний, чесний, принциповий по відношенню до колективу та своєї совісті. А тих, хто займається окозамилюванням слід знімати з посад, притягувати до відповідальності. З ними не домогтися змін на краще у зміцненні дисципліни та правопорядку, бойовому вишколі та виховній роботі.

Безумовно, командно-виховний склад повинен дотримуватись й інших принципів виховної роботи, якими є:

-державна і патріотична спрямованість виховного процесу;

-взаємозалежність змісту, форм і методів виховної роботи;

-повага до особистості, конституційних прав і свобод військовослужбовця, орієнтація на ідеали демократії та гуманізму, загальнолюдські цінності;

-безперервність і спадкоємність у виховній роботі, органічне поєднання у виховному процесі національних, історичних та культурних традицій з почуттям нового;

-конкретність та узгодженість змісту, форм і методів виховної роботи;

-єдність теорії і практики;

-єдність цілей і засобів їх досягнення;

-конкретно-історичний підхід при плануванні, організації та проведенні виховної роботи;

-принцип цілеспрямованості при вирішенні головної задачі виховної роботи - підготовці гідних захисників України;

-принцип врахування у виховній роботі різноманітних змін та тенденцій при подальшому розвитку й реформуванні Збройних Сил України, а також воєнної справи в цілому;

-принцип координації діяльності всіх структур, які займаються виховною роботою тощо.

За своєю суттю виховна робота - це цілеспрямований, активний всебічний процес впливу на свідомість і світогляд військовослужбовців з метою формування патріотизму, національної гідності, почуття любові до України та її Збройних Сил, вірності українському народу та усвідомлення кожним захисником Вітчизни особистої відповідальності за виконання вимог Військової присяги, статутів, наказів командирів і своїх службово-посадових обов’язків. Вона здійснюється відповідно до вимог Конституції та Законів України, Воєнної доктрини України, актів Президента України і Кабінету міністрів України, є невід’ємною складовою повсякденної діяльності військ (сил). В основі виховної роботи лежить, перш за все, багатовіковий досвід, опертий на традиції духовності та волелюбності нашого народу в його боротьбі за свою свободу та незалежність. Головною ідеєю виховної роботи повинно стати усвідомлення кожним військовослужбовцем найвищої цінності здобутого незалежного державного існування - бути рівним серед рівних у світовій спільноті, а поняття "патріотизм" має розглядатися як суспільно-історичний фактор, який зіграв позитивну роль у національно-визвольній боротьбі нашого народу.

Відповідно до статті 11 Закону "Про Збройні Сили України" виховання військовослужбовців здійснюється на національно-історичних традиціях народу України[2]. Ці традиції мають велике значення для зміцнення обороноздатності країни, підняття престижу військової служби, формування патріотизму у громадян нашої держави. Їх мають успадкувати Збройні Сили сучасної України, щоб бути гідними мільйонів українців, які показали взірець великої мужності і готовності до самопожертви заради Батьківщини, і пам’ять яких ми шануємо.

Важливою особливістю будівництва, реформування та розвитку Збройних Сил України є те, що цей процес супроводжується поверненням війську національно-державного обличчя. Це зумовлює впевненість у неминучому подоланні усіх труднощів, а також необхідність послідовного створення розгалуженої збалансованої системи виховної роботи, яка б на засадах національно-історичних традицій народу України зміцнювала б духовний настрій захисників Вітчизни. Ця система повинна одержати добрі старі випробувані методи виховання та наполегливо працювати в нових напрямках, використовуючи все найбільш дійове в галузі гуманізації військової справи. Військовослужбовець Збройних Сил України повинен набувати почуття особистої гідності, відвагу громадянина країни, професійні риси озброєного захисника своєї Вітчизни та глибоку любов до неї.

Любов до Батьківщини присутня усім народам і бере свій початок з глибини віків. Історія свідчить, що любов до рідної землі, мови та національної культури породжувала глибокий запал в масах в часи тяжких випробувань для народів. Почуття любові до Батьківщини та ненависті до її ворогів були і залишаються найважливішим моральним джерелом самовідданої боротьби патріотичних сил проти рабства та поневолення, відстоювання самостійності, незалежності, територіальної цілісності, демократичного вибору розвитку. Тому національно-патріотичне виховання воїнів повинно бути в центрі уваги командно-виховного складу.

Життєвою основою виховної роботи у Збройних Силах України є державна ідеологія, яка базується на найбільш загальних, спільних для всіх громадян цінностях, на засадах, що об’єднують. Для військовослужбовців є властивими дві системи цінностей і ціннісних орієнтацій: цінності військової служби (вірність Військовій присязі, мужність, військове товариство тощо) і загальносуспільні цінності (державної незалежності, територіальної цілісності, національної і воєнної безпеки тощо). Тому формування і розвиток ціннісних орієнтацій військовослужбовців, в тому числі і засобами виховного впливу, є першочерговим завданням.

Пора визначитись і з ідеалами. Настав час дати чітку відповідь військовослужбовцям на запитання: з кого брати приклад?, хто сьогодні є взірцем благородного служіння неньці-Україні?

Одною з основ виховної роботи у Збройних Силах України є в недалекій перспективі може стати релігія. Є потреба вивчити цю проблему, глибоко проаналізувати і прийняти відповідні рішення.

Таким чином командно-виховні кадри Збройних Сил України будуть на висоті свого призначення лише за умови вміння підіймати на новий якісний рівень бойову і мобілізаційну готовність, польовий, повітряний і морський вишкіл, виховну роботу. Ці задачі вони будуть вирішувати тим успішніше, чим краще опанують методологічними основами навчання і виховання особового складу, чим переконливіше в ході повсякденної життєдіяльності військ (сил) будуть відповідати на запитання: що захищати?, від кого захищати?, заради чого захищати?