БІЛЯ ДЖЕРЕЛ ЛІТЕРАТУРОЗНАВСТВА - раздел Философия, ЛІТЕРАТУРОЗНАВСТВО ЯК НАУКА Естетичні Уявлення Та Ідеї Виникають На Ранніх Етапах Розвитку Людства. Доси...
Естетичні уявлення та ідеї виникають на ранніх етапах розвитку людства. Досить часто вони пов'язані з магією слова. Свідченням цього є численні пам'ятки усної творчості різних народів, в яких ідеться про незбагненні, чарівні, цілющі властивості слова, що може надихати людину, вселяти віру в добро та справедливість чи, навпаки, викликати зневіру, переконувати в неможливості здійснення мрій.
Вавилон, Єгипет, Греція, Рим, Китай, Індія — це далеко не повний перелік давніх людських цивілізацій, які, кожна по-своєму, прагнули осмислити художню практику свого часу, значення слова в житті суспільства, сформулювати основні принципи розвитку літератури та мистецтва.
Особливого рівня літературознавство й естетика досягай в Стародавній Греції. Вагомий внесок у їхній розвиток зробили піфагорійці. Піфагорійський союз (астрономи, математики, філософи), фундатором якого став Піфагор (VI ст. до н. е.) значну увагу приділяв з'ясуванню проблем виховної ролі мистецтва, вперше поставивши питання про об'єктивні засади прекрасного, а також про природу мистецтва. Піфагорійці передусім заявили про те, що мистецтво є наслідуванням природи. Вони ж знайшли відповідний термін для цього поняття — мімезис (від
— 18 —
грец. ціцг|аІС — наслідування). Сам Піфагор «користувався... віршами Гомера і Гесіода, виголошеними для виправлення душі» [18, 83], тобто вбачав у поезії певну магічну силу, яка могла лікувати людські душі. Очевидно, йшлося про початки розуміння мистецтва слова як засобу виховання громадян у суспільстві.
Про наслідування як творче переосмислення натури, а не зовнішнє копіювання життя, твердив Геракліт (бл. 544/542 — бл. 483 до н. е.). На його думку, художник творить зображення відповідно до оригіналу, але не повторює всіх його прикмет. Тобто, уже в античну добу порушувалося питання про художнє узагальнення дійсності. Про це йшлося й у працях Емпедокла (бл. 490—430 до н. е.).
Думку про наслідувальний характер мистецтва поділяв і Демокріт (бл. 460—370 до н. е.). Йому ж належать ідеї про роль натхнення у творчому процесі: «Ніхто не може бути добрим поетом... без душевного вогню і без деякого натхнення, свого роду божевілля» [18, 87. Тоді ж стали обговорювати й проблему суспільної ролі мистецтва.
Досить цікавою в цьому напрямі видається суперечка героїв комедії Арістофана «Жаби» Есхіла та Еврипіда. Есхіл виступає прибічником принципів ідеальної поезії, вважаючи, що героями можуть бути тільки люди духовно і фізично сильні, шляхетні, наділені блискучим знанням мови, одягнені в розкішне вбрання. «Мусить поет, — заявляє Есхіл, — приховати негарне й ганебне, не виводить на сцену й не вчити цього» [цит. за: 3, 233]. Він дорікає Еврипідові за те, що героями його творів виступають блазні, блудниці, розпусники, негідники, на тлі яких навіть царі виглядають нікчемами. Еврипід виступає прибічником реальної поезії, він зовсім не прагне звеличувати своїх героїв, а зображує їх такими, якими вони були насправді.
Не всі філософи Стародавньої Греції стояли на позиціях визнання високого громадянського призначення мистецтва. Негативно до цього ставився учень Сократа — видатний мислитель античності Платон (бл. 428/427 — бл. 347 до н. е.). Він вважав реально існуючий світ лише блідим відбитком, тінню надчутливих ідей. На підтвердження цієї думки наводить притчу про печеру. «Люди перебувають ніби у підземному помешканні, подібному до печери, в якій по всій її довжині тягнеться широкий отвір. З малих літ у них там на ногах і на шиї кайдани, так що їм не зрушити з місця, і бачать вони тільки те, що у них прямо перед очима, бо повернути голови через ті кайдани вони не можуть. Люди повернуті спиною до світла,
що йде від вогню, який горить далеко у височині, а між вогнем і в'язнями проходить верхня дорога, огороджена невисокою стіною на зразок тої ширми, що за нею фокусники ставлять своїх помічників, коли над ширмою показують ляльок... Уяви собі й те, що за цією стіною інші люди несуть всяке начиння, тримаючи його так, що його видно над стіною Ч проносять вони і статуї, і всілякі зображення живих істот, зроблені з каменю та дерева... Чи ти не думаєш, що, перебуваючи у такому становищі, люди можуть щось бачити, своє чи чуже, крім тіней, які відкидає вогонь на розташовану перед ними стіну печери?» [34, 321].
В'язні печери змушені бачити перед собою лише тіні, вважаючи їх за реальне життя. Так і в дійсності, люди, яких оточує світ справжніх речей, не можуть своїми органами чуття сприймати нічого, крім цих речей, що в дійсності є лише тінями справжньої реальності ідей. Проникнути в царство ідей люди можуть тільки завдяки розуму.
Поділяючи думку про те, що мистецтво наслідує природу, Платон'Надзвичайно скептично ставився до нього, оскільки художник наслідує не ідеальні речі, а лише їхні копії, почуттєві й недосконалі, тому в цілому мистецтво є справою непотрібною, адже воно вводить людей в оману. Особливо різких оцінок в естетиці Платона зазнав живопис як «брехливе штукарство».
Для ідеальної держави, теорію якої розробив античний мислитель, мистецтво є непотрібною річчю, бо юно не може проникнути в духовні основи життя, а значить — повноцінно впливати на виховання громадянських почуттів. І тільки для релігійних гімнів Платон зробив виняток, бо вони, на його думку, здатні залучити громадян до світу ідей.
Більш системними й продуманими є погляди на мистецтво учня Платона — Арістотеля (384—322 до н. е.). Його праця «Поетика» є першим в історії твором, що узагальнив естетичні знання античного світу, обґрунтував цілий ряд теоретико-літературних категорій, звівши їх у певну завершену й цілісну систему. Арістотель погоджувався зі своїм учителем у питанні наслідувальної природи мистецтва, але саме наслідування вважав актом творчим, оскільки воно створює дещо відмінне від того, з чим митець стикається в реальній дійсності. Художник повинен наслідувати не одиничні й випадкові явища, а вірогідні. Арістотель першим побачив важливу роль художнього домислу, фантазії та уяви у творчому процесі. Він розумів різницю між художнім і науковим мисленням. Поезія говорить «не про те, що справді сталося, а про те, що могло
— 20 —
б статися, тобто про можливе або неминуче» [2, 67]. Історію Геродота теж можна було б викласти віршами, проте вона все одно залишалася б історією, бо поет говорить про те, що могло б статися, а історик про те, що сталося. Арістотель вважав, нібито «поезія філософічніша і серйозніша за історію: поезія говорить більше про загальне, історія — про окреме» [2, 68, поезія відрізняється й від філософії. Остання, на думку грецького мислителя, має в основі своїй загальне — буття. Поезія ж, відштовхуючись від знання загального, такого, що можна повторити, створює не загальне, а окреме, яке повторити неможливо. Так народжується поетичний образ.
У працях Арістотеля «Поетика» та «Риторика» трапляється чимало фрагментів, які стосуються образотворчих засобів художньої літератури, з-поміж яких дослідник виокремлює такий троп, як метафора. Метафоричність мислення — це ознака поезії, прикмета художнього таланту. Проте Арістотель застерігав і від надмірного використання тропів, бо зловживання ними шкодить поетичним характерам і затемнює розуміння ідеї твору.
У «Поетиці» Арістотель обґрунтував також поділ поезії на три роди — епос, лірику та драму. Античний мислитель підкреслив виховну роль поезії в суспільному житті. У зв'язку з цим важливу функцію в його естетиці відіграє категорія катарсису (очищення). Викликаючи страх чи страждання, душевне хвилювання чи горе, митець очищає людину, даючи їй психологічне полегшення, що допомагає розкриттю найкращих якостей людської природи.
«Поетика» Арістотеля протягом тривалого часу була взірцем для наукових праць з теорії літератури. Однак після занепаду античної цивілізації про неї забули, і лише у XV столітті через країни арабського сходу вона знову повернулася до наукового обігу в Європі.
Віршоване послання «До Пізонів» римського поета Квінта Горація Флакка.(65—8 до н. е.), що було назване «Наукою поезії», стало першим практичним керівництвом для письменників античної доби. В ньому в дусі нормативів класичної грецької поетики розписано, що і як повинен робити письменник, до чого він мусить прагнути, у чому виявляють себе художня майстерність і довершеність поетичної думки. Горацій вбачав мету художньої творчості в розважанні та повчанні читачів. Мудрість, розважливість поета, на його думку, полягає в тому, щоб творити художні образи на основі спостережень за дійсністю. Римський письменник радить початківцям дотримуватися відповідного для предмета зображення стилю: «...До речей коме-
— 21 —
дійних трагічний вірш не підходить. // Так і Фієстів бенкет не годилося б нам зображати // мовою бесід буденних, підхожою більше для жартів. // Хай же кожна ця річ має місце своє, їй належне» [8, 217. По суті, послання «До Пі-зонів» — це струнка естетична система, яка віддзеркалювала рівень теоретико-літературної думки античної доби.
Все темы данного раздела:
ЛІТЕРАТУРОЗНАВСТВО Й МОВОЗНАВСТВО
Літературознавство* — одна з двох найголовніших філологічних дисциплін. Інша філологічна наука — це мовознавство, або лінгвістика (від лат. lingua — мова). Обидві науки об'єднує спільна спр
ЛІТЕРАТУРОЗНАВСТВО ТА ІСТОРІЯ
Твори художньої літератури — це завжди частина культурної спадщини певного народу. Написані в конкретно-історичних умовах доби, вони є частиною історичної пам'яті даного народу. Наука про літерату
ЛІТЕРАТУРОЗНАВСТВО Й МИСТЕЦТВОЗНАВСТВО
Предметом літературознавства є художня література, яка у свою чергу є частиною мистецтва, дослідженням якого займається мистецтвознавство. Отож, літературознавство і мистецтвознавство мають багато
ЛІТЕРАТУРОЗНАВСТВО ТА ІНШІ НАУКОВІ ДИСЦИПЛІНИ
Художня література є одним із багатьох видів мистецтва. Саме тому літературознавство постійно взаємодіє з естетикою, наукою, яка впродовж кількох тисячоліть займається розробкою теоретичних пробле
ОСНОВНІ Й ДОПОМІЖНІ ЛІТЕРАТУРОЗНАВЧІ ДИСЦИПЛІНИ
Літературознавство як наука, що вивчає художню літературу, розвивалася з найдавніших часів, спершу — в річищі філософії та естетики, а з кінця XVIII століття — як самостійна дисципліна. Зачатки лі
ТЕОРІЯ ЛІТЕРАТУРИ
Вивчення світової літератури не може бути плідним без урахування великої кількості загальних понять про окремі властивості та особливості художніх творів, літературного процесу в цілому. Дослідженн
ІСТОРІЯ ЛІТЕРАТУРИ
Історія літератури (від грец. krtopia — розповідь про минуле) займається дослідженням художньої літератури в історичному аспекті від її зародження й до наших днів. Вона включає в себе числен
ІСТОРІЯ ЛІТЕРАТУРИ
Історія літератури (від грец. krtopia — розповідь про минуле) займається дослідженням художньої літератури в історичному аспекті від її зародження й до наших днів. Вона включає в себе числен
ІСТОРІОГРАФІЯ ЛІТЕРАТУРНА
Історіографія літературна (від грец. іоторіа — розповідь про минуле і уросфсо — пишу) — допоміжна літературознавча дисципліна, яка займається дослідженням історії розвитку та нагромадження
ТЕКСТОЛОГІЯ
Текстологія (від лат. textum — тканина, зв'язок і грец. — слово) — допоміжна літературознавча дисципліна, яка займається дослідженням і тлумаченням художніх текстів, щоб донести їх до читача
ПАЛЕОГРАФІЯ
Палеографія (від грец. тахАшоС — стародавній і урафсо — пишу) — одна з допоміжних літературознавчих дисциплін. З огляду на те, що нею послуговуються в значній мірі історики, переважна більші
ТА СЕРЕДНЬОВІЧНОМУ КИТАЇ
Розробка теоретичних понять у літературознавстві стародавнього Китаю пов'язана з високим розвитком мистецтва в цій державі. ІЦе задовго до доби Шести династій (IV— V ст. н. е.) — періоду найбільшо
ЕСТЕТИКИ В СТАРОДАВНІЙ ІНДЇЇ
Питання теорії Мистецтв у стародавній та середньовічній Індії розглядалися не у філософських трактатах, як це спостерігалося здебільшого в Греції, Римі, Китаї, а в численних поетиках, написаних са
В СЕРЕДНІ ВІКИ ТА В ЕПОХУ ВІДРОДЖЕННЯ
Загибель античної цивілізації, поширення християнства в Європі привели до помітних змін у розвитку мистецтва: посилилася-роль релігійної літератури, робилися переклади й писалися праці, в яких тлу
ЕСТЕТИКА БАРОККО І КЛАСИЦИЗМУ
За свідченням авторів багатотомної «Історії естетичної думки», термін «"барокко» запровадили в період Просвітництва для позначення певного типу європейського живопису і скульптури. Спочатку
ХІХ-ХХ СТОЛІТЬ
XIX століття виявилося надзвичайно плідним для розвитку європейської теорії літератури. У цей час інтенсивно розвиваються міжнаціональні зв'язки, поширюється культурний обмін, формується кілька н
НОВІТНІ НАПРЯМИ ТА ТЕЧІЇ В ЛІТЕРАТУРОЗНАВСТВІ
Постструктуралізм. Термін «постструктуралізм» увійшов до активного теоретико-літературного обігу в 70-ті роки XX століття. Постструктуралізм як напрям світового літературознавства є своєрідн
ЛІТЕРАТУРОЗНАВСТВА
(XI-XVIII ст.)
Перші відомості теоретичного й літературно-критичного характеру у вітчизняній науці зустрічаються вже в «Ізборниках Святослава» (1073 і 1076 pp.), y яких бу
ДЕСЯТИРІЧЧЯ XIX СТОЛІТТЯ
Літературно-теоретична думка в Україні першої третини XIX століття продовжувала розвиватися в річищі естетики, хоча в цю добу накреслився поворот «від старої „риторичної" теорії до нової, „ест
ЛІТЕРАТУРОЗНАВСТВА В СЕРЕДИНІ XIX СТОЛІТТЯ
Прихід до літератури та літературознавства нових сил у 40-ві — 60-ті роки XIX століття (М. Костомаров, Т. Шевченко, П. Куліш, П. Гулак-Артемовський, Л. Боровиковський, М. Шашкевич, Я. Головацький,
XIX СТОЛІТТЯ
Розвиток українського літературознавства в останні десятиліття XIX століття відбувався в несприятливих умовах: сумнозвісні Валуєвський циркуляр (1863 р.), Емський указ (1876 p.), закриття націонал
XX СТОЛІТТЯ: ЗДОБУТКИ ТА ВТРАТИ
Як чітко окреслена наукова дисципліна теорія літератури в Україні сформувалася тільки у XX столітті, яке ознаменувалося значними досягненнями і позначене не менш відчутними втратами на ниві науки
Quot;ТС
/ J
його світоглядні позиції, творчі симпатії та антипатії. Саме ж поняття тексту виступає провідним у баченні науковця. Текст — це взаємодія різних його складових — внутрішньо
ТВОРЧІСТЬ
1. література як вид художньої творчості
1.1. Визначення поняття «література»
Поняттям «література» користуються у двох значеннях. У вузькому розумінні цьог
Творчості
У процесі свого історичного становлення як мистецтва слова література проходить два великі етапи, перший з яких умовно можна пов'язати з періодом панування поезії, спочатку у фольклорній, то
Визначення художнього образу
Термін «художній образ» використовується в мистецтвознавстві у двох основних значеннях. У широкому розумінні образом називають специфічну форму відображення та пізнання Дійсності в мистецтві, на в
Структура літературно-художнього образу
Загальна структура образу в усіх видах мистецтва виходить з його двокомпонентної будови, поєднання в ньому чуттєвого образу й ідеї, яка з цього останнього випливає. При цьому сам художній образ у
Види літературно-художнього образу
У літературознавстві існують різні системи класифікації видів художнього образу, які, узагальнюючи, можна звести до двох основних типів, що є похідними від двох розглянутих раніше аспектів розумін
Художній твір як основна форма буття літератури
Основною формою буття літератури як мистецтва слова є літературно-художній твір, що виступає як цілісний образний організм, за афористичним висловом Б. Пастернака: «Образ світу, в слові явлений».
Структура літературно-художнього твору
Під структурою художнього твору будемо розуміти його загальну смислову побудову, тобто умовну розчленованість його органічно-цілісної образної організації на окремі смислозначущі елементи
Характер
Літературним характером (грец. хосракттр — відмітна риса, ознака, особливість) називається та конкретна сукупність душевних рис, що визначає індивідуальність зображуваної особи й водночас у
Система образів художнього твору
Систему образів художнього твору становлять образи дійових осіб, образи творця та адресата твору, образи природного та речового оточення.
1. Образи дійових осіб у залежності від ви
Сюжет художнього твору
5.2.1.Сюжетом (франц. sujet — предмет,
Визначеннятема) називають перебіг дії та послі- сюжетудовність її розвитку, що служить
Загальні принципи організації художнього мовлення
Художнім мовленням називається підкреслено індивідуалізована форма мовлення, що емоційно увиразнює оціночне ставлення мовця до предмета його висловлювання з розрахунком на естетичне враження.
Художньо-мовленнєва організація літературного твору
Художнє мовлення у складі літературного твору виступає як зовнішня його форма, тобто як та конкретно-чуттєва словесна оболонка, в якій втілюється зміст твору, за допомогою якої відтворюються обра
ІиІ or по u ы о
тобто своєрідних відмітних форм (стилістичнісинтаксичного впорядкування фрази: фігури)
«стилістичні фігури — це особливі
побудови, що відхиля
Визначення композиції
Композицією (лат. compositio — складання, поєднання) називається форма побудови художнього твору, яка знаходить свій вияв у смислозначущому співвідношенні окремо взятих його частин. Незваж
Типи композиційної організації художнього твору
Композиційна організація того чи іншого художнього твору може вбирати в себе і «розміщення персонажів (їх „систему"), й зіставлення сюжетних епізодів, і порядок
— 241 —
ЗАГАЛЬНЕ ПОНЯТТЯ ПРО РОДИ ТА ЖАНРИ
Предметом ретельної уваги дослідників уже понад два тисячоліття є проблема літературних родів і жанрів. Якщо з першою її частиною все є більш-менш зрозумілим: переважна більшість науковців погоджу
З історії вивчення родів і жанрів літератури
Теорія літературних родів і жанрів, хоча їй присвячено чимало наукових праць, досі не має достатньо чітких наукових дефініцій. Окремі дослідники навіть стверджують, що роди літератури, становлячи
Генезис і родові ознаки епосу
Епос (грец. єтсоС — слово, мова, розповідь) — один із трьох родів літератури, відмінний за своїми ознаками, від лірики та драми.
Типологія епосу та його жанрів була розроблена Арі-с
Система епічних жанрів
Сучасний літературний епос має досить розвинену ієрархію жанрів. Класифікація жанрів, співвідносних з епічним родом літератури, може ґрунтуватися на різних принципах їх розподілу: за часом виникнен
Генезис і родові ознаки лірики
Лірика (від грец. Мрос — струнний музичний інструмент, під акомпанемент якого стародавні греки співали пісні) — один із трьох основних літературних родів, у якому навколишня дійсність зобра
Проблеми класифікації типів ліричних творів
Як і епос та драма, лірика має розвинуту систему фольклорних і літературних жанрів. Проблема, однак, полягає у тому, що в ліриці процес жанрової еволюції сьогодні привів до того, що дедалі частіше
Генезис і родові ознаки драми
Драма (від грец. брйрхх — дія) — літературний рід, що зображує дійсність безпосередньо через висловлювання та дію самих персонажів. Генетичне драма пов'язана із народними обрядовими дійствам
Жанри драматичного роду
Протягом усієї багатовікової історії драми народжуються, розвиваються, а часом і вмирають різноманітні жанрові форми. Так, у Стародавній Греції виникають трагедія й комедія, що існують і сьогодні,
ЛІРО-ЕПОС ТА ІНШІ МІЖРОДОВІ Й СУМІЖНІ УТВОРЕННЯ
Поряд з епосом, лірикою та драмою в літературі досить часто зустрічаються твори, в яких поєднуються особливості епічного, ліричного та драматичного родів і суміжних галузей суспільної діяльності лю
Буколіка
Буколіка (від грец. (ЗслжоАлкоС — пасторальний, сільський) — віршові або прозаїчні твори, в яких оспівується тихе, спокійне й щасливе життя жителів переважно сільської місцевості, зображува
Співомовки
Співомовка — невеликий вірш сатиричного або гумористичного змісту, в основі якого лежить народний анекдот, приказка. Жанрові особливості твору такі: описується один комічний чи трагікоміч
Мемуари
Мемуари (франц. mémoires — спогади) — це суб'єктивне осмислення певних історичних подій чи життєвого шляху конкретно-історичної постаті, здійснене письменником у художній формі із зал
Щоденники
Щоденники здавна існують в українській літературі. Класичними зразками цього жанру стали «Журнал» Т. Г. Шевченка, а в літературі XX сторіччя щоденники В. Винниченка, П. Тичини, О. Довженка,
Літературний портрет
Літ ер а тур н и й n op mp em —це досить поширена жанрова форма сучасної мемуаристики. Його автор не ставить собі за мету відтворити весь життєвий шлях свого героя. Подібного важко досягти
Художня біографія
Художня біографія — це специфічне міжродове жанрове утворення. Однією з найважливіших її жанрових рис є творче змалюння життєвого шляху конкретно-історичної особи, реалізоване на основі спр
ХУДОЖНІЙ МЕТОД
Художній (або творчий) метод — це сукупність принципів ідейно-художнього пізнання та образного відтворення світу. Саме поняття «метод» означає спосіб пізнання, поняття художнього ме
ІНДИВІДУАЛЬНИЙ СТИЛЬ
Індивідуальним втіленням художнього методу є стиль. Якщо метод визначає загальний напрям творчості, стиль віддзеркалює індивідуальні властивості художника слова. За влучним висловом-Л. Тимофеева, «
ЛІТЕРАТУРНИЙ НАПРЯМ
Літературний напрям — це конкретно-історичне втілення художнього методу, що проявляє себе в ідейно-естетичній спільності групи письменників у певний період часу. Літературний напрям є своєрі
Літературні напрями XVI—XIX століть
З другої половини XVI по другу половину XIX століття набувають розвитку шість великих літературних напрямів: барокко, класицизм, сентименталізм, романтизм, реалізм і натуралізм. Усі вони охопили н
Натуралізм
Натуралізм (від лат. natura — природа) — літературний напрям, що утверджується у французькій літературі в останню третину XIX століття, який характеризується прагненням до фотографічного й
Модернізм. Літературні напрями модернізму
Модернізм (від франц. moderne — новітній, сучасний) — сумарний термін, що позначає сукупність літературних напрямів та шкіл XX століття, яким притаманні формотворчість, експериментаторство
Абсурду» _ _
половини XX століття. З усіх літературних течій і шкіл «театр абсурду» є найумовнішим літературним угрупованням. Справа в тому, що представники його не лише не створювали жодних маніфестів чи про
Соціалістичний реалізм
Соціалістичний реалізм — напрям, який за радянських часів вважався «основним методом радянської літератури та передової 'літератури світу», і нібито відображав боротьбу народів за соціаліз
Соціалістичний реалізм
Соціалістичний реалізм — напрям, який за радянських часів вважався «основним методом радянської літератури та передової 'літератури світу», і нібито відображав боротьбу народів за соціаліз
ЗАГАЛЬНЕ ПОНЯТТЯ ПРО ЛІТЕРАТУРНИЙ ПРОЦЕС
Світова література має багатовікову історію свого розвитку, яка характеризується періодами злетів і занепадів, блискучих перемог і нищівних поразок. У цілому ж можна говорити про поступальний роз
ЛІТЕРАТУРНОГО ПРОЦЕСУ
Художні взаємовпливи — це різного характеру впливи одних мистецьких явищ на інші, розмаїті форми впливу всередині літератури чи взаємозв'язки сучасної літератури з художньою культурою минулих епох,
Традиції та новаторство
Традиція — це передавання художнього досвіду від одного покоління письменників до іншого, його творче переломлення в історії культури. У світовому літературному процесі є традиції інтернаці
Відштовхування
Смисл цього поняття полягає в тому, що письменник не сприймає художньо-концептуальну специфіку творчості своїх попередників. Водночас він відчуває спорідненість у використанні художніх засобів чи
Запозичення
Однією із форм літературних зв'язків є запозичення, тобто творче перенесення сюжетної схеми, обставин, характерів героїв, композиції образів, мотивів тощо із однієї художньої системи до іншої. При
Наслідування
Наслідування в літературному процесі — це свідоме використання автором творів попередників для вираження власних думок, емоцій, настроїв, почуттів. При наслідуванні ступінь використання твор
Пародіювання
Пародіювання (грец. жхрсооіа — переробка на смішний лад) — наслідування, що спотворено повторює особливості оригіналу, виражає сатиричне чи критичне ставлення до окремих героїв, ідей, сти
Епігонство
Епігонство (грец. èmyovoÇ — народження, пізніше — нащадок) — наслідування, що характеризується несамостійністю художнього мислення, поверховим жалюгідним копіюванням певних лі
Цитування
Цитування (лат. citatum від cito — викликаю, проголошую, називаю) — це пряме художнє використання першоджерела з посиланням на нього, введення тексту іншого автора до тексту власного твору
Ремінісценція
Ремінісценція (лат. reminiscentia — спогад) — це один із видів творчих взаємовпливів, суть якого полягає в запозиченні окремих елементів з творчості попередників. Це можуть бути мотиви, обр
Варіація
Варіація (лат. variatio — зміна) — використання чужого тексту шляхом його переробки, при залишенні без змін окремих структурних рис оригіналу. Зокрема,
— 455 —
M. Риль
Суперництво
Помітну роль у літературних взаємовпливах відіграє творче суперництво — процес, в якому письменник змагається з попередником: у одних він учиться, від інших відштовхується, прагнучи виграти
ВИДИ ХУДОЖНЬОЇ ВЗАЄМОДІЇ
Художня взаємодія в перебігу літературного процесу може бути двох видів: міжнаціональною та внутріш-ньонаціональною. Міжнаціональна взаємодія поділяється на внутрішньорегіональну й м
ЛІТЕРАТУРА
1. Бехер И В защиту поэзии Москва, 1959
2. Борее Ю Б Художественный процесс (про блемы теории и методологии) // Методоло- гия анализа литературного процесса Москва,
СУСПІЛЬНЕ ЗНАЧЕННЯ ЛІТЕРАТУРИ
МИСТЕЦТВО СЛОВА
ХУДОЖНЯ ЛІТЕРАТУРА
ДЖЕРЕЛО ЗАДОВОЛЕННЯ ЕСТЕТИЧНИХ ПОТРЕБ
&nbs
ПОЕТИКА
ТИПИ ПОЕТИК
МОВА ХУДОЖНЬОГО ТВОРУ
СТРОФІКА
Схема 14 ВИДИ РИМ
ДИСТИХ
ВИДИ СТРОФ
ЕПОС І ЕПІЧНІ ЖАНРИ
ВЕЛИКІ ЖАНРИ
—
РОМАН
ЛІТЕРАТУРНИЙ ПРОЦЕС
ТВОРЧІ МЕТОДИ
ЛІТЕРАТУРНІ НАПРЯМИ
ЛІТЕРАТУРНІ ТЕЧІЇ
ЛІТЕРАТУРНІ ШКОЛИ
S ЛІТЕРАТУРНИЙ ПРОЦЕС
&nbs
Розділ І ЛІТЕРАТУРОЗНАВСТВО ЯК НАУКА
1. Літературознавство й мовознавство...................... З
2. Літературознавство та історія............................... 5
3. Літературознавство й мистецтвознавство...........
ВІД АРІСТОТЕЛЯ ДО СЬОГОДЕННЯ Короткий огляд розвитку літературознавчої думки
1. Біля джерел літературознавства............................ 18
2. Початки літературознавства і естетики
в стародавньому та середньовічному Китаї......... 22
3. Зароджен
Розділ III ЛІТЕРАТУРНО-ХУДОЖНЯ ТВОРЧІСТЬ
1. ЛІТЕРАТУРА ЯК ВИД ХУДОЖНЬОЇ ТВОРЧОСТІ. 83
1.1. Визначення поняття «література»...................... 83
1.2. Література як вид мистецтва.............................. 85
Розділ IV РОДИ Й ЖАНРИ ЛІТЕРАТУРИ
1. ЗАГАЛЬНЕ ПОНЯТТЯ ПРО РОДИ ТА ЖАНРИ . . 251
2. З ІСТОРІЇ ВИВЧЕННЯ РОДІВ І ЖАНРІВ ЛІТЕ РАТУРИ ................................................................. 252
3. ЕПІЧНИ
Розділ V ЛІТЕРАТУРНИЙ РОЗВИТОК
1. ХУДОЖНІЙ МЕТОД................................................ 341
2. ІНДИВІДУАЛЬНИЙ СТИЛЬ................................. 344
3. ЛІТЕРАТУРНИЙ НАПРЯМ..........................
Новости и инфо для студентов