Визначення художнього образу - раздел Философия, ЛІТЕРАТУРОЗНАВСТВО ЯК НАУКА Термін «Художній Образ» Використовується В Мистецтвознавстві У Двох Основних...
Термін «художній образ» використовується в мистецтвознавстві у двох основних значеннях. У широкому розумінні образом називають специфічну форму відображення та пізнання Дійсності в мистецтві, на відміну від тих форм зображення, якими користуються, з одного боку, в науці, з іншого — у повсякденно-практичній сфері людської життєдіяльності. У вузькому розумінні образом називають специфічну форму буття художнього твору в цілому й усіх складових його елементів зокрема. Загальноприйнятим у сучасному літературознавстві є визначення художнього образу, яке дав у свій час Л. Тимофеев: «Образ — це конкретна і водно-
— 96 —
час узагальнена картина людського життя, що створена за допомогою вимислу й має естетичне значення» [93, 60]. Дане визначення як таке, що відображає естетичну суть художнього образу, Л. Тимофеев протиставляє широковживаному, але термінологічно не конкретизованому визначенню образу як узагальненого відображення дійсності у формі одиничного, індивідуального.
В основі художнього образу як специ- 2.1.1. Художнійфічної форми відображення дійсності образ як формалежить первинний, або так званий відображеннячуттєвий образ. Чуттєвим образом на- дійсностізивають конкретно-чуттєву даність (явленість) предмета відображення, тобто те нормальне уявлення, в якому відображувана реальність постає, кажучи словами М. Чернишевського, не у формі думки про неї, а у формі самого життя, наочно, такою, якою ми її бачимо чи могли б побачити, сприймаючи безпосередньо. Чуттєвий образ у художньому творі — це те, що в ньому безпосередньо, конкретно зображено з усіма його подробицями — сукупністю тих індивідуальних предметних ознак (знаходження у просторі та часі, форма, величина, колір, спосіб дії і т. п.), які окреслюють його в нашій свідомості.
Конкретно-чуттєва основа, з одного боку, відрізняє художній образ від такої форми відображення, як схема, в якій відображене життя втрачає свої живі риси і схематизується, з іншого боку, споріднює його з тією звичайною формою відображення дійсності, якою ми користуємось у побуті, у нашому повсякденному спілкуванні. Говорячи про щось, висловлюючи якісь думки, ми, найчастіше, не абстрагуємося від їхнього конкретно-чуттєвого змісту, не схематизуємо його, а тримаємо в пам'яті й намагаємося викласти у вигляді більшою чи меншою мірою живого уявлення. Від повсякденних форм уявлення дійсності художній образ, по-перше, відрізняється своєю емоційністю, точніше настановою на підкреслено-емоційний характер вираження тієї думки, формою вияву якої є чуттєвий образ. По-друге, від звичайного уявлення художній образ відрізняється узагальненістю свого змісту. Художній образ — це не копія дійсності, це вузькофактографічне, натуралістичне її відтворення, яке має місце, скажімо, в газетних репортажах чи творах документального характеру. В мистецтві чуттєвий образ цінний не сам по собі, не як пряме і максимально повне відображення дійсності, а в тій мірі, в якій він здатний уособлювати собою якийсь більш загальний, ніж конкретно-фактологічний, зміст. Віддзеркалена в чуттєвому образі дійсність таким чином постає в
4 _ 97 —
мистецтві як форма вираження такої ідеї, що узагальнює, розширює конкретно-чуттєвий зміст единично поданого факту. Використовуючи наукову термінологію, можна сказати, що конкретно-чуттєва форма одиничного в мистецтві слугує засобом втілення загального. Один з мистецтвознавців, О. Андреев, так роз'яснює це положення на матеріалі живопису: «Візьмімо, наприклад, — пише він, — картину П. Брейгеля „Сліпі"': на ній зображені люди, що повільно бредуть ланцюжком, тримаючись за плече товариша, який іде попереду. Передній з них, спіткнувшись, падає і тягне за собою наступного. Глядач бачить: ще одна мить і увесь ланцюжок спіткає та ж сама доля. Живописець показав тут, здавалося б, конкретну, одиничну, побутову сцену. Проте це лише найелементарніший рівень прочитання змісту картини. Глибше проникнення до її змісту дає змогу витлумачити брейґелівських сліпих як певний узагальнений символ — образ людства, яке не знає і не бачить, куди воно йде» [2,107. Художній образ як специфічна форма відображення дійсності відрізняється не лише від повсякденних уявлень, а й від тієї фбрми вираження світу, якою користується наука, а саме — поняттєвої. Як і художній образ, наукове поняття належить до вторинних форм відображення дійсності. Подібно до художнього образу поняття відрізняється від повсякденних уявлень мірою узагальненості свого ідейного змісту. Проте, на відміну від художнього образу, в якому предмет відображення відтворюється у його чуттєвому образі, поняття, відображаючи предмет, абстрагується, тобто відходить від його одиничної, конкретно-чуттєвої форми. Якщо в художньому образі загальне, тобто сукупність тих суттєвих відмінних рис, що характеризують певний клас об'єктів, подається у формі індивідуального, конкретно-чуттєвого, — у формі самого життя, то в понятті загальне постає у формі думки, а точніше у формі низки логічно взаємопов'язаних думок про суттєві й відмінні ознаки відображуваного предмета. Наприклад, в енциклопедії дається таке наукове пояснення явища грози, тобто її поняття: «Гроза — явище в атмосфері, коли у купчасто-дощових хмарах або між хмарами і земною поверхнею виникають електричні розряди (блискавки), що супроводжуються громом. Як правило, при грозі бувають сильні зливи, інколи з градом, сильні вітри» [101, 457. «Як бачимо, — коментує це визначення А. Дрьомов, — тут описуються основні ознаки грози та пояснюються її причини. Ці ознаки однаковою мірою визначають десятки і сотні гроз, оскільки в них виражена сутність явища. Але, читаючи енциклопедію, ми не відчуваємо якусь певну грозу, саме цю грозу. Ми не бачимо
— 98 —
форми і кольору хмар, палахкотіння блискавок, не бачимо лісу та поля під час дощу, не чуємо грому, не відчуваємо, як сприймає грозу людина. Тут немає живої картини, немає конкретної грози, немає її індивідуальних, конкретно-чуттєвих особливостей. Вчений і не ставить перед собою такої мети. Спостерігаючи різні грози, він виявляє їхні загальні риси і формулює поняття грози, свідомо відволікаючись від індивідуальних, конкретно-чуттєвих форм цього явища природи. Зовсім по-іншому підходить до відображення грози митець» [37, 87. Проілюструємо це на прикладі описів картини грози, поданих: 1) в оповіданні С. Васильченка «Дощ» і 2) у повісті А. Чехова «Степ»:
1) «...десь далеко, за темною смугою лісу, обізвався грім.
Легко й радісно зітхнув хуторський парк із столітніми
дубами, тихо забриніли маленькі шибки в низенькій хаті-
землянці, що притулилася самотня до панського парку. Пішла
хвиля, аж засвистіла, по ланах засохлого жита. Щось насувало
грізне. Потемніло, завітрило, закрутила курява. Гримнуло
ближче, немов звалив хтось на поміст деревину, загуркотіло
й покотилось у небі.
Вітер ущух. Між листом зашелестів густий, рівний дощ. А на небі зчинилася гуркотнява: кидало колоддям, ламало, трощило й луною розкочувався гук над хмарами по широких небесних просторах.
<...> Тихо шуміла трава під бризками, захлинаючись ковтала воду суха земля, пирскало й плюскотіло віття на дереві.
Вип'яли лани проти хмар широкі груди й заніміли: сипте, хмари, давайте, до живого промочіть моє жагуче серце...
Хмара сіяла й сіяла, — щедро, не жалуючи».
2) «Налево, как будто кто чиркнул по небу спичкой,
мелькнула бледная, фосфорическая полоска и потухла.
Послышалось, как где-то очень далеко кто-то прошёлся по
железной крыше. Вероятно, по крыше шли босиком, потому
что железо проворчало глухо».
І в першому, і в другому описі грози відтворюються, хоча й у різній формі, певні суттєві ознаки цього природного явища, тобто те загальне, що можна назвати ідеєю грози. Проте, на відміну від наукового поняття, в художньому образі це загальне, ця ідея грози відтворена у формі одиничної, конкретно-чуттєвої її картини, чуттєвого образу, який позначений рисами індивідуально-неповторної, глибоко-осібної манери світосприйняття.
Художній образ відрізняється від поняття не лише формою вираження ідеї відображуваного предмета, але й її змістом. Якщо завдання поняття полягає в тому, щоб описати предмет об'єктивно, таким, яким він є в дійсності,
— 99 —
абстрагуючись при цьому від суб'єктивних оцінок його значущості, то художній образ, навпаки, має на меті подати об'єктивну картину змальовуваної дійсності у формі її суб'єктивно-емоційного сприйняття, тобто такою, якою її бачить і емоційно переживає автор. Міра суб'єктивності, хоча й завжди наявна в художньому образі, може бути в ньому більшою або меншою в залежності від способу світосприйняття митця й тих художніх принципів, які він сповідує. Так, реалістичне відображення світу вимагає об'єктивних картин відображуваного. Навпаки, символічне відображення дійсності характеризується високою мірою суб'єктивності, яка межує з цілковитою відмовою від зображення дійсності у формі її об'єктивного існування.
2.1.2. Образ якГрупа вторинних значень поняття
форма буття«образ» з'являється у зв'язку з не-
художньогообхідністю позначення внутрішньої
творуспецифіки кінцевого результату форм
образного мислення, тобто матеріального його відтворення за допомогою фарб (у живописі), звуків (у музиці), слів (у літературі). Оскільки в цілому кінцевим результатом образного мислення, що реалізує себе в ході відображення дійсності, є художній твір, то, у принципі, будь-який естетично значущий його елемент, тобто будь-яке життєве явище, у ньому відтворене, може бути назване образом. У художньому творі кожен з таких образів виступає як відносно автономна одиниця чи окремо взята клітинка того складного й цілісного образного організму, яким, по суті, є увесь художній твір. Стосовно літературно-художнього твору з цієї точки зору образами називають як окремі словесні уявлення, так звані «мікро-образи», чи словесні образи (під якими найчастіше розуміють тропи та різноманітні синтаксичні фігури), так і більш значні смислові одиниці твору або його «макро-образи», до яких відносять зображених у творі людей, тварин і т. д. (образи-персонажі, оповідачі, розповідачі), їхнє природне (образи-пейзажі) та речове (образи-інтер'єри) оточення.
В особливу групу образів літературно-художнього твору виокремлюють так звані образи автора й читача. На відміну від попередньої групи образів, які виступають у творі як об'єкт зображення, авторський і читацький образи складають групу образів, пов'язаних із суб'єктами зображення, сприйняття та оцінки зображуваних у творі об'єктів, тобто такими образами, які немовби збоку спостерігають за зображуваними подіями, певним чином оцінюючи їх. Під образом автора в цілому розуміють явище втіленості самого
— 100 —
автора-творця в його творінні, під образом читача — явище включеності до твору, врахування й передбачуваності автором потенційних читацьких оцінок того, про що у творі розповідається.
Образом, нарешті, називають і ввесь твір у цілому, маючи на увазі при цьому насамперед спосіб специфічної смислової його організації, численні елементи якої, врешті-решт, виступають як видозмінювані форми прояву якогось єдиного смислового цілого: «...на питання, „де" образ у творі? — пише С. Бочаров, — можна відповісти: всюди. Образність є взагалі буття художнього твору, його „матерія". Характери героїв, сюжетні положення, композиційна будова мовлення, особливості мови, авторської та дійових осіб, вся ця видима плоть, „тканина" літературного тексту, модифікації образу, його „перетворення", форми, конкретні обриси» [91, 312].
Все темы данного раздела:
ЛІТЕРАТУРОЗНАВСТВО Й МОВОЗНАВСТВО
Літературознавство* — одна з двох найголовніших філологічних дисциплін. Інша філологічна наука — це мовознавство, або лінгвістика (від лат. lingua — мова). Обидві науки об'єднує спільна спр
ЛІТЕРАТУРОЗНАВСТВО ТА ІСТОРІЯ
Твори художньої літератури — це завжди частина культурної спадщини певного народу. Написані в конкретно-історичних умовах доби, вони є частиною історичної пам'яті даного народу. Наука про літерату
ЛІТЕРАТУРОЗНАВСТВО Й МИСТЕЦТВОЗНАВСТВО
Предметом літературознавства є художня література, яка у свою чергу є частиною мистецтва, дослідженням якого займається мистецтвознавство. Отож, літературознавство і мистецтвознавство мають багато
ЛІТЕРАТУРОЗНАВСТВО ТА ІНШІ НАУКОВІ ДИСЦИПЛІНИ
Художня література є одним із багатьох видів мистецтва. Саме тому літературознавство постійно взаємодіє з естетикою, наукою, яка впродовж кількох тисячоліть займається розробкою теоретичних пробле
ОСНОВНІ Й ДОПОМІЖНІ ЛІТЕРАТУРОЗНАВЧІ ДИСЦИПЛІНИ
Літературознавство як наука, що вивчає художню літературу, розвивалася з найдавніших часів, спершу — в річищі філософії та естетики, а з кінця XVIII століття — як самостійна дисципліна. Зачатки лі
ТЕОРІЯ ЛІТЕРАТУРИ
Вивчення світової літератури не може бути плідним без урахування великої кількості загальних понять про окремі властивості та особливості художніх творів, літературного процесу в цілому. Дослідженн
ІСТОРІЯ ЛІТЕРАТУРИ
Історія літератури (від грец. krtopia — розповідь про минуле) займається дослідженням художньої літератури в історичному аспекті від її зародження й до наших днів. Вона включає в себе числен
ІСТОРІЯ ЛІТЕРАТУРИ
Історія літератури (від грец. krtopia — розповідь про минуле) займається дослідженням художньої літератури в історичному аспекті від її зародження й до наших днів. Вона включає в себе числен
ІСТОРІОГРАФІЯ ЛІТЕРАТУРНА
Історіографія літературна (від грец. іоторіа — розповідь про минуле і уросфсо — пишу) — допоміжна літературознавча дисципліна, яка займається дослідженням історії розвитку та нагромадження
ТЕКСТОЛОГІЯ
Текстологія (від лат. textum — тканина, зв'язок і грец. — слово) — допоміжна літературознавча дисципліна, яка займається дослідженням і тлумаченням художніх текстів, щоб донести їх до читача
ПАЛЕОГРАФІЯ
Палеографія (від грец. тахАшоС — стародавній і урафсо — пишу) — одна з допоміжних літературознавчих дисциплін. З огляду на те, що нею послуговуються в значній мірі історики, переважна більші
БІЛЯ ДЖЕРЕЛ ЛІТЕРАТУРОЗНАВСТВА
Естетичні уявлення та ідеї виникають на ранніх етапах розвитку людства. Досить часто вони пов'язані з магією слова. Свідченням цього є численні пам'ятки усної творчості різних народів, в яких ідет
ТА СЕРЕДНЬОВІЧНОМУ КИТАЇ
Розробка теоретичних понять у літературознавстві стародавнього Китаю пов'язана з високим розвитком мистецтва в цій державі. ІЦе задовго до доби Шести династій (IV— V ст. н. е.) — періоду найбільшо
ЕСТЕТИКИ В СТАРОДАВНІЙ ІНДЇЇ
Питання теорії Мистецтв у стародавній та середньовічній Індії розглядалися не у філософських трактатах, як це спостерігалося здебільшого в Греції, Римі, Китаї, а в численних поетиках, написаних са
В СЕРЕДНІ ВІКИ ТА В ЕПОХУ ВІДРОДЖЕННЯ
Загибель античної цивілізації, поширення християнства в Європі привели до помітних змін у розвитку мистецтва: посилилася-роль релігійної літератури, робилися переклади й писалися праці, в яких тлу
ЕСТЕТИКА БАРОККО І КЛАСИЦИЗМУ
За свідченням авторів багатотомної «Історії естетичної думки», термін «"барокко» запровадили в період Просвітництва для позначення певного типу європейського живопису і скульптури. Спочатку
ХІХ-ХХ СТОЛІТЬ
XIX століття виявилося надзвичайно плідним для розвитку європейської теорії літератури. У цей час інтенсивно розвиваються міжнаціональні зв'язки, поширюється культурний обмін, формується кілька н
НОВІТНІ НАПРЯМИ ТА ТЕЧІЇ В ЛІТЕРАТУРОЗНАВСТВІ
Постструктуралізм. Термін «постструктуралізм» увійшов до активного теоретико-літературного обігу в 70-ті роки XX століття. Постструктуралізм як напрям світового літературознавства є своєрідн
ЛІТЕРАТУРОЗНАВСТВА
(XI-XVIII ст.)
Перші відомості теоретичного й літературно-критичного характеру у вітчизняній науці зустрічаються вже в «Ізборниках Святослава» (1073 і 1076 pp.), y яких бу
ДЕСЯТИРІЧЧЯ XIX СТОЛІТТЯ
Літературно-теоретична думка в Україні першої третини XIX століття продовжувала розвиватися в річищі естетики, хоча в цю добу накреслився поворот «від старої „риторичної" теорії до нової, „ест
ЛІТЕРАТУРОЗНАВСТВА В СЕРЕДИНІ XIX СТОЛІТТЯ
Прихід до літератури та літературознавства нових сил у 40-ві — 60-ті роки XIX століття (М. Костомаров, Т. Шевченко, П. Куліш, П. Гулак-Артемовський, Л. Боровиковський, М. Шашкевич, Я. Головацький,
XIX СТОЛІТТЯ
Розвиток українського літературознавства в останні десятиліття XIX століття відбувався в несприятливих умовах: сумнозвісні Валуєвський циркуляр (1863 р.), Емський указ (1876 p.), закриття націонал
XX СТОЛІТТЯ: ЗДОБУТКИ ТА ВТРАТИ
Як чітко окреслена наукова дисципліна теорія літератури в Україні сформувалася тільки у XX столітті, яке ознаменувалося значними досягненнями і позначене не менш відчутними втратами на ниві науки
Quot;ТС
/ J
його світоглядні позиції, творчі симпатії та антипатії. Саме ж поняття тексту виступає провідним у баченні науковця. Текст — це взаємодія різних його складових — внутрішньо
ТВОРЧІСТЬ
1. література як вид художньої творчості
1.1. Визначення поняття «література»
Поняттям «література» користуються у двох значеннях. У вузькому розумінні цьог
Творчості
У процесі свого історичного становлення як мистецтва слова література проходить два великі етапи, перший з яких умовно можна пов'язати з періодом панування поезії, спочатку у фольклорній, то
Структура літературно-художнього образу
Загальна структура образу в усіх видах мистецтва виходить з його двокомпонентної будови, поєднання в ньому чуттєвого образу й ідеї, яка з цього останнього випливає. При цьому сам художній образ у
Види літературно-художнього образу
У літературознавстві існують різні системи класифікації видів художнього образу, які, узагальнюючи, можна звести до двох основних типів, що є похідними від двох розглянутих раніше аспектів розумін
Художній твір як основна форма буття літератури
Основною формою буття літератури як мистецтва слова є літературно-художній твір, що виступає як цілісний образний організм, за афористичним висловом Б. Пастернака: «Образ світу, в слові явлений».
Структура літературно-художнього твору
Під структурою художнього твору будемо розуміти його загальну смислову побудову, тобто умовну розчленованість його органічно-цілісної образної організації на окремі смислозначущі елементи
Характер
Літературним характером (грец. хосракттр — відмітна риса, ознака, особливість) називається та конкретна сукупність душевних рис, що визначає індивідуальність зображуваної особи й водночас у
Система образів художнього твору
Систему образів художнього твору становлять образи дійових осіб, образи творця та адресата твору, образи природного та речового оточення.
1. Образи дійових осіб у залежності від ви
Сюжет художнього твору
5.2.1.Сюжетом (франц. sujet — предмет,
Визначеннятема) називають перебіг дії та послі- сюжетудовність її розвитку, що служить
Загальні принципи організації художнього мовлення
Художнім мовленням називається підкреслено індивідуалізована форма мовлення, що емоційно увиразнює оціночне ставлення мовця до предмета його висловлювання з розрахунком на естетичне враження.
Художньо-мовленнєва організація літературного твору
Художнє мовлення у складі літературного твору виступає як зовнішня його форма, тобто як та конкретно-чуттєва словесна оболонка, в якій втілюється зміст твору, за допомогою якої відтворюються обра
ІиІ or по u ы о
тобто своєрідних відмітних форм (стилістичнісинтаксичного впорядкування фрази: фігури)
«стилістичні фігури — це особливі
побудови, що відхиля
Визначення композиції
Композицією (лат. compositio — складання, поєднання) називається форма побудови художнього твору, яка знаходить свій вияв у смислозначущому співвідношенні окремо взятих його частин. Незваж
Типи композиційної організації художнього твору
Композиційна організація того чи іншого художнього твору може вбирати в себе і «розміщення персонажів (їх „систему"), й зіставлення сюжетних епізодів, і порядок
— 241 —
ЗАГАЛЬНЕ ПОНЯТТЯ ПРО РОДИ ТА ЖАНРИ
Предметом ретельної уваги дослідників уже понад два тисячоліття є проблема літературних родів і жанрів. Якщо з першою її частиною все є більш-менш зрозумілим: переважна більшість науковців погоджу
З історії вивчення родів і жанрів літератури
Теорія літературних родів і жанрів, хоча їй присвячено чимало наукових праць, досі не має достатньо чітких наукових дефініцій. Окремі дослідники навіть стверджують, що роди літератури, становлячи
Генезис і родові ознаки епосу
Епос (грец. єтсоС — слово, мова, розповідь) — один із трьох родів літератури, відмінний за своїми ознаками, від лірики та драми.
Типологія епосу та його жанрів була розроблена Арі-с
Система епічних жанрів
Сучасний літературний епос має досить розвинену ієрархію жанрів. Класифікація жанрів, співвідносних з епічним родом літератури, може ґрунтуватися на різних принципах їх розподілу: за часом виникнен
Генезис і родові ознаки лірики
Лірика (від грец. Мрос — струнний музичний інструмент, під акомпанемент якого стародавні греки співали пісні) — один із трьох основних літературних родів, у якому навколишня дійсність зобра
Проблеми класифікації типів ліричних творів
Як і епос та драма, лірика має розвинуту систему фольклорних і літературних жанрів. Проблема, однак, полягає у тому, що в ліриці процес жанрової еволюції сьогодні привів до того, що дедалі частіше
Генезис і родові ознаки драми
Драма (від грец. брйрхх — дія) — літературний рід, що зображує дійсність безпосередньо через висловлювання та дію самих персонажів. Генетичне драма пов'язана із народними обрядовими дійствам
Жанри драматичного роду
Протягом усієї багатовікової історії драми народжуються, розвиваються, а часом і вмирають різноманітні жанрові форми. Так, у Стародавній Греції виникають трагедія й комедія, що існують і сьогодні,
ЛІРО-ЕПОС ТА ІНШІ МІЖРОДОВІ Й СУМІЖНІ УТВОРЕННЯ
Поряд з епосом, лірикою та драмою в літературі досить часто зустрічаються твори, в яких поєднуються особливості епічного, ліричного та драматичного родів і суміжних галузей суспільної діяльності лю
Буколіка
Буколіка (від грец. (ЗслжоАлкоС — пасторальний, сільський) — віршові або прозаїчні твори, в яких оспівується тихе, спокійне й щасливе життя жителів переважно сільської місцевості, зображува
Співомовки
Співомовка — невеликий вірш сатиричного або гумористичного змісту, в основі якого лежить народний анекдот, приказка. Жанрові особливості твору такі: описується один комічний чи трагікоміч
Мемуари
Мемуари (франц. mémoires — спогади) — це суб'єктивне осмислення певних історичних подій чи життєвого шляху конкретно-історичної постаті, здійснене письменником у художній формі із зал
Щоденники
Щоденники здавна існують в українській літературі. Класичними зразками цього жанру стали «Журнал» Т. Г. Шевченка, а в літературі XX сторіччя щоденники В. Винниченка, П. Тичини, О. Довженка,
Літературний портрет
Літ ер а тур н и й n op mp em —це досить поширена жанрова форма сучасної мемуаристики. Його автор не ставить собі за мету відтворити весь життєвий шлях свого героя. Подібного важко досягти
Художня біографія
Художня біографія — це специфічне міжродове жанрове утворення. Однією з найважливіших її жанрових рис є творче змалюння життєвого шляху конкретно-історичної особи, реалізоване на основі спр
ХУДОЖНІЙ МЕТОД
Художній (або творчий) метод — це сукупність принципів ідейно-художнього пізнання та образного відтворення світу. Саме поняття «метод» означає спосіб пізнання, поняття художнього ме
ІНДИВІДУАЛЬНИЙ СТИЛЬ
Індивідуальним втіленням художнього методу є стиль. Якщо метод визначає загальний напрям творчості, стиль віддзеркалює індивідуальні властивості художника слова. За влучним висловом-Л. Тимофеева, «
ЛІТЕРАТУРНИЙ НАПРЯМ
Літературний напрям — це конкретно-історичне втілення художнього методу, що проявляє себе в ідейно-естетичній спільності групи письменників у певний період часу. Літературний напрям є своєрі
Літературні напрями XVI—XIX століть
З другої половини XVI по другу половину XIX століття набувають розвитку шість великих літературних напрямів: барокко, класицизм, сентименталізм, романтизм, реалізм і натуралізм. Усі вони охопили н
Натуралізм
Натуралізм (від лат. natura — природа) — літературний напрям, що утверджується у французькій літературі в останню третину XIX століття, який характеризується прагненням до фотографічного й
Модернізм. Літературні напрями модернізму
Модернізм (від франц. moderne — новітній, сучасний) — сумарний термін, що позначає сукупність літературних напрямів та шкіл XX століття, яким притаманні формотворчість, експериментаторство
Абсурду» _ _
половини XX століття. З усіх літературних течій і шкіл «театр абсурду» є найумовнішим літературним угрупованням. Справа в тому, що представники його не лише не створювали жодних маніфестів чи про
Соціалістичний реалізм
Соціалістичний реалізм — напрям, який за радянських часів вважався «основним методом радянської літератури та передової 'літератури світу», і нібито відображав боротьбу народів за соціаліз
Соціалістичний реалізм
Соціалістичний реалізм — напрям, який за радянських часів вважався «основним методом радянської літератури та передової 'літератури світу», і нібито відображав боротьбу народів за соціаліз
ЗАГАЛЬНЕ ПОНЯТТЯ ПРО ЛІТЕРАТУРНИЙ ПРОЦЕС
Світова література має багатовікову історію свого розвитку, яка характеризується періодами злетів і занепадів, блискучих перемог і нищівних поразок. У цілому ж можна говорити про поступальний роз
ЛІТЕРАТУРНОГО ПРОЦЕСУ
Художні взаємовпливи — це різного характеру впливи одних мистецьких явищ на інші, розмаїті форми впливу всередині літератури чи взаємозв'язки сучасної літератури з художньою культурою минулих епох,
Традиції та новаторство
Традиція — це передавання художнього досвіду від одного покоління письменників до іншого, його творче переломлення в історії культури. У світовому літературному процесі є традиції інтернаці
Відштовхування
Смисл цього поняття полягає в тому, що письменник не сприймає художньо-концептуальну специфіку творчості своїх попередників. Водночас він відчуває спорідненість у використанні художніх засобів чи
Запозичення
Однією із форм літературних зв'язків є запозичення, тобто творче перенесення сюжетної схеми, обставин, характерів героїв, композиції образів, мотивів тощо із однієї художньої системи до іншої. При
Наслідування
Наслідування в літературному процесі — це свідоме використання автором творів попередників для вираження власних думок, емоцій, настроїв, почуттів. При наслідуванні ступінь використання твор
Пародіювання
Пародіювання (грец. жхрсооіа — переробка на смішний лад) — наслідування, що спотворено повторює особливості оригіналу, виражає сатиричне чи критичне ставлення до окремих героїв, ідей, сти
Епігонство
Епігонство (грец. èmyovoÇ — народження, пізніше — нащадок) — наслідування, що характеризується несамостійністю художнього мислення, поверховим жалюгідним копіюванням певних лі
Цитування
Цитування (лат. citatum від cito — викликаю, проголошую, називаю) — це пряме художнє використання першоджерела з посиланням на нього, введення тексту іншого автора до тексту власного твору
Ремінісценція
Ремінісценція (лат. reminiscentia — спогад) — це один із видів творчих взаємовпливів, суть якого полягає в запозиченні окремих елементів з творчості попередників. Це можуть бути мотиви, обр
Варіація
Варіація (лат. variatio — зміна) — використання чужого тексту шляхом його переробки, при залишенні без змін окремих структурних рис оригіналу. Зокрема,
— 455 —
M. Риль
Суперництво
Помітну роль у літературних взаємовпливах відіграє творче суперництво — процес, в якому письменник змагається з попередником: у одних він учиться, від інших відштовхується, прагнучи виграти
ВИДИ ХУДОЖНЬОЇ ВЗАЄМОДІЇ
Художня взаємодія в перебігу літературного процесу може бути двох видів: міжнаціональною та внутріш-ньонаціональною. Міжнаціональна взаємодія поділяється на внутрішньорегіональну й м
ЛІТЕРАТУРА
1. Бехер И В защиту поэзии Москва, 1959
2. Борее Ю Б Художественный процесс (про блемы теории и методологии) // Методоло- гия анализа литературного процесса Москва,
СУСПІЛЬНЕ ЗНАЧЕННЯ ЛІТЕРАТУРИ
МИСТЕЦТВО СЛОВА
ХУДОЖНЯ ЛІТЕРАТУРА
ДЖЕРЕЛО ЗАДОВОЛЕННЯ ЕСТЕТИЧНИХ ПОТРЕБ
&nbs
ПОЕТИКА
ТИПИ ПОЕТИК
МОВА ХУДОЖНЬОГО ТВОРУ
СТРОФІКА
Схема 14 ВИДИ РИМ
ДИСТИХ
ВИДИ СТРОФ
ЕПОС І ЕПІЧНІ ЖАНРИ
ВЕЛИКІ ЖАНРИ
—
РОМАН
ЛІТЕРАТУРНИЙ ПРОЦЕС
ТВОРЧІ МЕТОДИ
ЛІТЕРАТУРНІ НАПРЯМИ
ЛІТЕРАТУРНІ ТЕЧІЇ
ЛІТЕРАТУРНІ ШКОЛИ
S ЛІТЕРАТУРНИЙ ПРОЦЕС
&nbs
Розділ І ЛІТЕРАТУРОЗНАВСТВО ЯК НАУКА
1. Літературознавство й мовознавство...................... З
2. Літературознавство та історія............................... 5
3. Літературознавство й мистецтвознавство...........
ВІД АРІСТОТЕЛЯ ДО СЬОГОДЕННЯ Короткий огляд розвитку літературознавчої думки
1. Біля джерел літературознавства............................ 18
2. Початки літературознавства і естетики
в стародавньому та середньовічному Китаї......... 22
3. Зароджен
Розділ III ЛІТЕРАТУРНО-ХУДОЖНЯ ТВОРЧІСТЬ
1. ЛІТЕРАТУРА ЯК ВИД ХУДОЖНЬОЇ ТВОРЧОСТІ. 83
1.1. Визначення поняття «література»...................... 83
1.2. Література як вид мистецтва.............................. 85
Розділ IV РОДИ Й ЖАНРИ ЛІТЕРАТУРИ
1. ЗАГАЛЬНЕ ПОНЯТТЯ ПРО РОДИ ТА ЖАНРИ . . 251
2. З ІСТОРІЇ ВИВЧЕННЯ РОДІВ І ЖАНРІВ ЛІТЕ РАТУРИ ................................................................. 252
3. ЕПІЧНИ
Розділ V ЛІТЕРАТУРНИЙ РОЗВИТОК
1. ХУДОЖНІЙ МЕТОД................................................ 341
2. ІНДИВІДУАЛЬНИЙ СТИЛЬ................................. 344
3. ЛІТЕРАТУРНИЙ НАПРЯМ..........................
Новости и инфо для студентов