Поняття правоздатності, виникнення та припинення - раздел Образование, ОСНОВИ РИМСЬКОГО Здатність Людини Бути Носієм Певних Прав Називається Правоздатністю. Римські ...
Здатність людини бути носієм певних прав називається правоздатністю. Римські юристи не мали відповідного сучасному поняттю визначення правоздатності, хоча й користувалися цим поняттям.
Правоздатність як здатність вільної людини бути носієм прав виникала з моменту її народження. Проте, як вважали римські юристи, в деяких випадках правоздатність може виникнути і до народження дитини. Юрист Павло зазначав: «Хто знаходиться в утробі, охороняється, нібито він знаходиться серед людей, оскільки йдеться про вигоди самого плоду» (Д. 1.5.7). Отже, якщо батько дитини, що ще не народилась, помре, то при розподілі спадщини має бути врахована частка того, хто ще не народився.
Моментом народження римські юристи визнавали відділення дитини від утроби матері та її крик. У мертвої дитини правоздатність не виникала. Зрозуміло, правоздатність могла виникнути тільки у вільнонароджених. З моменту народження дитина є носієм прав; вона могла бути власником, суб'єктом інших цивільних прав, наприклад спадкоємцем тощо. Від її імені законними представниками здійснювалися будь-які цивільно-правові правочини.
Правоздатність припинялася смертю людини. Римське право прирівнювало до смерті продаж у рабство, полон, засудження до тяжких видів покарання (довічна каторга). Якщо людина будь-яким чином отримувала знову свободу, її правоздатність відновлювалася, хоча і не завжди в попередньому обсязі.
Правоздатність — це здатність бути носієм прав. У зв'язку з цим виникає запитання: носієм яких саме прав може бути людина? В принципі — будь-яких, але в даному випадку йдеться про зміст цивільної правоздатності, про те, з яких конкретних цивільних прав вона складалась. Правоздатність римського громадянина складалась з двох основних елементів: права брати законний шлюб, в якому діти набувають статусу римського громадянина (jus conubii), і права торгувати, яке включало в себе право бути власником будь-якого майна, здійснювати будь-які цивільно-правові правочини (продавати, дарувати, здавати^ в найм, обмінювати тощо), бути спадкоємцем і спадкодавцем, вести цивільно-правові спори в суді тощо (jus commercii).
Повна правоздатність у вільної людини відповідно до римського права наставала за наявності певних умов: свободи, римського громадянства і сімейного стану глави сім'ї (pater families).
Для того щоб повною мірою користуватися благами права, однієї правоздатності було замало. Адже правоздатність — тільки наявність прав, скористатися ними особа може самостійно тільки за наявності дієздатності, тобто здатності своїми діями набувати права і створювати для себе обов'язки, відповідати за заподіяні правопорушення. Іншими словами, дієздатність — це здатність здійснювати юридично значимі дії і відповідати за них. Римське право не мало визначення дієздатності, хоча широко користувалося цим поняттям на практиці. На відміну від правоздатності, дієздатність наступала в людини не в момент її народження, а з досягненням певного віку, коли вона ставала здатною правильно оцінювати свої дії, усвідомлювати значення їх і відповідати за вчинені правопорушення, тобто вільно виявляти свою волю. Дієздатність залежала також і від інших факторів — хвороби, вчинення поганих вчинків тощо.
За віковим цензом дієздатність громадян поділялася на три групи. До першої належали діти до 7 років (infantes), що були абсолютно недієздатні, до другої — дівчатка з 7 до 12 років і хлопчики з 7 до 14 років, що були обмежено дієздатні. Вони могли здійснювати тільки дрібні правочини: робити дрібні покупки, приймати дрібні дарунки, провадити дрібний обмін речей. Якщо ж виникала необхідність здійснювати правочини, спрямовані на припинення прав або встановлення якої-небудь повинності (обов'язку), то вимагалось отримати дозвіл опікуна, який давав його в момент здійснення пра-вочину. Правочин, здійснений без згоди опікуна, зобов'язував неповнолітнього тільки в межах збагачення, одержаного за цією угодою.
До третьої вікової групи належали особи (з 12 років дівчатка, з 14 до 25 років — хлопчики), що визнавалися повнолітніми і дієздатними. Вони мало право здійснювати будь-які цивільно-правові правочини, проте, уклавши явно невигідний для себе правочин, могли просити претора визнати його недійсним і повернути сторони в первісний стан, в якому вони знаходилися до укладення правочину, тобто застосувати реституцію. Розвиток продуктивних сил і цивільного обороту, залучення до ділового життя практично недосвідчених, наївних та необачних осіб підривали усталеність цивільно-правових відносин. Цій категорії осіб з II ст. надано право просити собі куратора (піклувальника). Призначення неповнолітньому, що не досяг 25 років, куратора обмежувало його дієздатність. Такі особи здійснювали правочини тільки з дозволу куратора. Проте за ними зберігалося право самостійно заповідати, а також брати шлюб. По досягненні 25 років відпадали будь-які обмеження дієздатності, вона ставала необмеженою, якщо не було інших обмежуючих факторів.
Фізичний стан особи незначною мірою впливав на u дієздатність. Наприклад, глухонімий не мав права укладати такі договори, як стипуляція, чи порушувати позов в легі-сакційному процесі. На здатність здійснювати юридичні дії значно впливовішим був психічний стан особи. Слабоумні та душевнохворі на час хвороби визнавалися абсолютно недієздатними і не могли вчиняти будь-яких правочинів. Істотно обмежувались в дієздатності марнотратники — особи, не здатні розумно розпоряджатися своїм майном, дотримуватися міри. Марнотратникам призначався піклувальник, обов'язком якого було піклуватися про їхній майновий стан. При призначенні піклувальника марнотратник самостійно здійснював правочини, лише спрямовані на набуття майна, ніс особисту відповідальність за заподіяні правопорушення. Інші правочини марнотратник мав право вчиняти лише зі згоди піклувальника.
За римським правом досить істотним обмеженням дієздатності було приниження честі. Розрізняли кілька її видів. Найсерйозніше — безчестя, ганьба (infamia). До такого виду осуду призводило вчинення непорядних, негідних вчинків (наприклад, займатися ганебними професіями — звідництвом, проституцією, лжесвідченням, взяти з жінкою шлюб протягом траурного року після смерті її чоловіка). Безчестя наступало за присудженням, що випливало з позовів, які вимагали особливої чесності (з договору доручення, товариства, поклажі, відносин опіки тощо). У класичний період обмеження за безчестя були досить істотними. Особи, визнані безчесними, не мали права брати законний римський шлюб, обмежувалися в праві на одержання спадщини тощо.
Відповідно до римського права жінка не могла зрівнятися в правовому стані з чоловіком. У період республіки вона знаходилася під постійною опікою свого чоловіка, батька або інших родичів, істотно обмежувалася в право- і дієздатності. За часів принципату було встановлено, що доросла жінка, яка не знаходилася під постійною опікою батька чи чоловіка, може приймати самостійні рішення з приводу свого майна. Проте вона не могла приймати на себе відповідальність за чужі борги. Юстініан помітно послабив обмеження в право- і дієздатності жінки. Однак з його схвалення в Дигестах було записано: «За багатьма постановами нашого права жінки знаходяться в гіршому становищі, ніж чоловіки» (Папініан).
Поняття системи права в Давньому Римі
З найдавніших часів люди в процесі своєї життєдіяльності вступають між собою в певні суспільні відносини, більшість яких регулюється нормами права, і тому відповідно називаються правовими відносин
Основні риси римського приватного права
Періодизація історії римського права не співпадає з періодизацією історії римської держави. Властивість права полягає в тому, що воно закріплює зміни, що відбуваються у суспільному і державному роз
Загальна характеристика джерел права. Види джерел права
Насамперед звернемося до деяких правових понять. Інститут права (інститут правовий) — розділ галузі права, регулюючий невелике коло однорідних суспільних відносин (наприклад, право власності, зобо
Джерела право утворення в Давньому Римі
Право як воля рабовласницького стану знаходить свій об'єктивний вираз і стає державною волею. Воля народних зборів або сенату, принцепса чи імператора набуває значення закону лише за умови, коли в
Кодифікації римських імператорів. Кодифікація Юстиніана
Для дослідників найціннішими є юридичні пам'ятки римського права, серед яких на перше місце варто поставити Кодифікацію Юстініана.
Юстініан — східно-римський імператор (527—565 pp.) — вва
Джерела пізнання римського права
Соціально-економічним грунтом виникнення і змісту римського приватного права був рабовласницький спосіб виробництва, що зумовлював волю рабовласників. В об'єктивованій формі така воля виражалася в
Поняття судочинства та судового процесу. Учасники судового процесу
Діяльність суду щодо здійснення правосуддя називається судовим процесом, який залежно від характеру справи, що розглядається, поділявся на кримінальний і цивільний. Справи по звинуваченню кого-небу
Історичні форми процесів. Легісакційний процес
Легісакційний процес. Це найдавніша форма республіканського судочинства, яка існувала за часів республіки близько до 126 р. до н.е. В самій назві, за деякими відомостями, відбита історія його роз
Екстраординарний процес, причини виникнення
Екстраординарний процес. Зі встановленням абсолютної монархії інститут претури як демократичне утворення республіканського Риму починає занепадати. Імператори не довіряли ні виборним преторам, ні
Позовна давність
У класичному римському праві позов (actio) є правом домагатися через суд того, що тобі належить (Nihil aliud est actio, quam jus quod sibi debeatur judicio persequendi), тобто позов — це звернен
Запитання для перевірки засвоєння матеріалу
1. Причини, що обумовили виникнення державного суду.
2. Особливості різних видів судових процесів.
3. Які Ви знаєте основні види позовів?
4. Чим відрізняється судовий зах
Суб’єкт права. Фізичні та юридичні особи
Той, хто здатний носити право, бути носієм права, визнавався суб'єктом права, особою. Ця здатність — не природжена, біологічна чи якась інша властивість людини, а соціальне явище, наслідок соціал
Правове становище римських громадян
Поміж вільних найбільшою правоздатністю наділялися, звичайно, римські громадяни. Спочатку, в період ранньої республіки, все вільне населення поділялось на римських громадян і негромадян. Останні
Правове становище латинів. Юліанові латини
Латинами визнавалися давні жителі Лація та їхнє потомство. Згодом правовий статус латинів почали надавати деяким італійським общинам і за межами Лація. Після того як в І ст. до н.е. римське грома
Правове становище перегрінів. Публічні та приватні перегріни
Перегріни — сусідні з Італією, підкорені Римом народи. Вони не були рабами, проте й не отримували правового статусу римського громадянина. В давнину це були вороги (hostes), які не користувалися п
Правове становище рабів, вільновідпущенників
З точки зору приватного права раб вважався річчю і не мав ніяких прав ні в публічній, ні в приватній сфері. Раби не могли служити в римських легіонах, не платили повинностей, оскільки не були влас
Правове становище колонів
Колонат зароджувався ще за часів республіки, продовжував розвиватися в період принципату і отримав правове закріплення в умовах абсолютної монархії. Спочатку колони були дрібними орендарями землі
Запитання для перевірки засвоєння матеріалу
1. На які основні групи поділялось римське населення ?
2. Що таке суб 'єкт права ?
3. Що таке правоздатність ?
4. Що таке дієздатність?
5. Який правовий статус р
Запитання для перевірки засвоєння матеріалу
1. На які основні групи поділялось римське населення ?
2. Що таке суб 'єкт права ?
3. Що таке правоздатність ?
4. Що таке дієздатність?
5. Який правовий статус р
Поняття та види речей. Види речових права
Римські юристи широко користувалися категорією «річ», ретельно регламентували правовий статус речей, види їх. Проблема речей займала одне з центральних місць і в самому римському приватному праві,
Поняття та види володіння.
У римському праві (як і в сучасному багатьох країн) поняття «володіння» (possessio) мало двояке значення: 1) самостійний правовий інститут, незалежний від права власності; 2) одна з правомочност
Виникнення та припинення володіння
Володіння набувалося поєднанням двох елементів — corpus і animus. Проте, як вже відзначалося, одного фактичного володіння або наміру вважати певну річ своєю для виникнення володіння було недоста
Захист володіння
Феномен володіння як самостійного правового інституту полягав у тому, що фактичне обладания річчю, основане на факті, а не на праві, все ж одержувало правовий захист з боку суспільства. У спеціальн
Види права власності
Довгий час римляни визнавали найбільш давній, відомий ще за Законами XII таблиць вид права власності — квіритську власність — dominium ex jure Quiritium. Межі і зміст цього права були встановлені ц
Підстави виникнення та припинення права власності
Правовим формам обороту власності римляни надавали великого значення, оскільки при переміщенні власності завжди виникає питання про те, кому вона переходить, хто стає власником. Від цього залежала
Захист права власності
Практично вся могутність держави, в тому числі і правова, спрямована передусім на захист, збереження економічної основи свого існування — власності. Це три спеціальних позови: віндикаційний, негато
РОЗДІЛ IX Права на чужі речі
§ 1. Виникнення, поняття і види прав на чужі речі
Одним із істотних обмежень права приватної власності є права на чужі речі, сукупність яких становить ще одну групу речових
Підстави виникнення зобов`язання
Важливо усвідомити, як складалися правовідносини, внаслідок яких один (кредитор) мав право, а інший мав обов'язки, іншими словами, з чого виникали зобов'язання. Відповісти на це запитання можна к
Сторони в зобов`язанні
В зобов'язанні дві сторони — кредитор і боржник. Інколи виникали зобов'язання багатосторонні, в яких брали участь більше двох осіб (наприклад, договір товариства). Однак переважали двосторонні зо
Сторони в зобов`язанні
В зобов'язанні дві сторони — кредитор і боржник. Інколи виникали зобов'язання багатосторонні, в яких брали участь більше двох осіб (наприклад, договір товариства). Однак переважали двосторонні зо
Припинення зобов`язань
Головна мета будь-якого зобов'язання — задовольнити певні вимоги кредиторів — певні потреби або відшкодування заподіяних збитків. Тому будь-яке зобов'язання зумовлено передусім його реалізацією.
Відповідальність боржника за невиконання зобов’язань
Невиконанням або неналежним виконанням зобов'язання визнавалося порушення умов договору або однієї з наведених вище вимог до виконання. Наприклад, якщо договір не виконаний в зумовлений строк — ц
Поняття спадкування. Види спадкування
Спадкування — перехід майна після смерті його власника до інших осіб. Піщ майном прийнято розуміти сукупність прав і обов'язків померлого. Отже, до складу спадщини належать як права, так і обов'яз
Спадкування за заповітом
Заповіт — testamentum — розпорядження власника своїм майном на випадок смерті. В римській класичній сім'ї єдиним і повновладним власником сімейного майна був домо-владика, і тільки він міг ним роз
Спадкування за законом
Спадкування за законом — ab intestato — спадкування проти заповіту — мало місце в таких випадках:
а) за відсутності заповіту;
б) визнання його недійсним;
в) смерті спадко
Сутність і характеристика легатів і фідеїкомісів.
Римське спадкове право знало сінгулярне наступництво, за яким до окремих осіб переходили лише певні майнові вигоди без обтяження їх будь-якими обов'язками. Це були так звані легати, або заповідаль
Новости и инфо для студентов