Правове становище рабів, вільновідпущенників - раздел Образование, ОСНОВИ РИМСЬКОГО З Точки Зору Приватного Права Раб Вважався Річчю І Не Мав Ніяких Прав Ні В Пу...
З точки зору приватного права раб вважався річчю і не мав ніяких прав ні в публічній, ні в приватній сфері. Раби не могли служити в римських легіонах, не платили повинностей, оскільки не були власниками майна, носіями яких-не-будь прав, не могли мати сім'ю. Зв'язок раба з рабинею, як, між іншим, з будь-якою жінкою, не визнавався шлюбом і не породжував ніяких правових наслідків. Діти, народжені рабинею, не підпадали під батьківську владу. Раб як річ міг стати об'єктом будь-якого права (права власності, права застави, особистих сервітутів тощо), предметом будь-якого приватно-правового правочину (купівлі-продажу, міни, майнового найму), цивільного спору. Якщо йому заподіяно каліцтво чи інше ушкодження, позов до кривдника закладав не раб, а його володар, як за заподіяння шкоди будь-якій речі. Коли раба виганяли з дому чи від нього відмовлявся володар, це не означало його свободи, а лише зміну господаря, оскільки раба, як і будь-яку іншу річ, викинуту на вулицю, міг підібрати будь-хто.
У період принципату робилися спроби, спрямовані на обмеження свавілля рабовласників, які не полегшили становища рабів, а тільки сприяли забезпеченню непохитності рабства.
Проте раб був не просто річчю, а об'єктом, який мав розум, сильну волю, спритність, здатність до творчості тощо. Використовувати раба як просту фізичну силу, зневажаючи його інтелектуальні й інші людські якості, було просто нерозумно. Тому рабовласники згодом все частіше починають експлуатувати саме ці його якості. Вони надають йому певне майно для управління, спочатку просте, а потім все складніше. Цьому сприяли дві обставини. З одного боку, рабовласники, маючи в провінціях великі земельні наділи, маєтки та інші об'єкти приватної власності, не завжди могли і бажали безпосередньо займатися господарськими справами. Все частіше ведення цих справ вони доручають рабам. З другого боку, раби в таких дорученнях були дуже заінтересовані: а) це полегшувало їхню долю; б) при сумлінному веденні господарства вони розраховували на певну прихильність господаря; в) дбайливість і просто господарська спритність давали рабу можливість накопичити певні кошти для викупу свободи.
Отже, такі форми експлуатації рабів почали швидко поширюватись. Надання рабу певного майна для управління дістало назву рабська пекулія.
Експлуатація розумових здібностей раба — більш витончена, рафінована, ефективна і прибуткова форма експлуатації. Проте вона породила певні наслідки. Для оперативнішого та ефективнішого управління наданим рабу майном треба було дати йому певні правові властивості. Римське право здійснило це. Раб, наділений пекулієм, отримав можливість укладати приватно-правові правочини, за якими виникали певні права та обов'язки — він не міг вести господарство, не маючи можливості здійснювати необхідні для цього юридичні дії. Наприклад, вирощений врожай треба було своєчасно і вигідно продати, потім купити для господарства матеріали, інвентар тощо.
Спочатку раб міг укладати лише правочини, спрямовані на придбання, які його володаря ні до чого не зобов'язували. Це не сприяло усталеності розвитку господарського обороту. Ніхто не міг відважитися укладати з рабом договір, за яким не передбачалося відповідальності за невиконання або неналежне виконання. Тому Римське право робить наступний крок — надання рабу пекулія, що означає тепер згоду його володаря прийняти на себе обов'язки, що випливають з договору, укладеного рабом. Отже, раб, наділений пекулієм, отримує можливість здійснювати юридичні дії, зумовлені його змістом, тобто укладати будь-які договори, що випливають із необхідності раціонально вести довірене йому господарство зі всіма наслідками, що з цього випливають.
Юридична діяльність раба, зумовлена пекулієм, суворо регламентувалася. Звичайно, все набуте рабом при управлінні пекулієм автоматично було власністю його володаря. Проте і зобов'язання, що випливали з пекулія, також покладалися на володаря. Володар був відповідальний за договорами, укладеними рабами в межах пекулія, і тих, що визначалися змістом пекулія. Якщо раб укладав договір, що не випливав з пекулія, володар за таким договором відповідальності не ніс.
Надання рабу у зв'язку з пекулієм можливості здійснювати певні юридичні дії деякі романісти розглядають як наділення їх право- і дієздатністю, що зовсім не відповідає дійсності. Раби не одержували ніякої, навіть незначної пра-восуб'єктності. Вони діяли від імені і на користь свого володаря, не несучи ніякої правової відповідальності перед контрагентами за укладені договори, виконуючи лише технічні функції. Не визнаємо ж ми правосуб'єктності, юридичної особистості за торговельними автоматами, такими поширеними в наш час. Тому і раби були тільки технічними виконавцями.
Раби могли одержати свободу від свого володаря, що зумовлювалося рядом обмежень. 20-річний володар не мав змоги дарувати свободу рабу. Не можна було відпускати на свободу раба, молодшого ЗО років чи таврованого. Визнавалося недійсним звільнення раба на шкоду кредитору у випадку, коли володарю загрожувало стягнення на рабів, при цьому він їх відпускав на свободу. В період принципату були встановлені й кількісні обмеження відпуску рабів на свободу: володар, що мав 3 рабів, міг відпустити на свободу 2; володар, що мав до 10, — не більше половини; з 30 допускалося звільнення не більше третини; з 100 — не більше чверті; з 500 — однієї п'ятої і взагалі не більше 100 рабів. За Юстініана ці обмеження були пом'якшені, проте вони вже не могли врятувати рабовласницький лад. Повстання рабів грунтовно розхитали колись могутню класичну рабовласницьку Римську імперію, підвалини якої здавалися непохитними. її кінець невблаганно наближався.
Відпущений на свободу раб називався вільновідпущеником. Він набував правового статусу свого володаря, що видпус-тив його на свободу. Раб, відпущений на свободу римським громадянином, формально набував статусу римського громадянина, який однак не співпадав із статусом вільнонарод-женого римського громадянина. Такий вільновідпущеник називався лібертіном. Якщо ж раб одержував свободу від латина чи перегріна, його правовий статус визначався їхнім станом.
Вільновідпущеник, що одержав статус римського громадянина (лібертін), не міг взяти шлюб з вільнонародженою римською громадянкою аж до початку принципату, а заборона брати шлюб з особою сенаторського звання зберігалася до Юстініана.
Вільновідпущеник залежав від свого володаря: був зобов'язаний надавати йому всілякі послуги, а у випадку потреби — аліментувати не тільки колишнього патрона, а й його дітей, батьків, не мав права викликати його до суду, отже, був абсолютно позбавлений судового захисту від свавілля володаря. Після смерті вшьновідпущеника-перегріна його майно переходило до спадщини патрона.
У сфері публічних правовідносин вільновідпущеник обмежувався в праві служити в римських легіонах, а в І ст. втратив право брати участь у роботі народних зборів і голосувати.
ОСНОВИ РИМСЬКОГО... ПРИВАТНОГО... ПРАВА Передмова...
Если Вам нужно дополнительный материал на эту тему, или Вы не нашли то, что искали, рекомендуем воспользоваться поиском по нашей базе работ:
Правове становище рабів, вільновідпущенників
Что будем делать с полученным материалом:
Если этот материал оказался полезным ля Вас, Вы можете сохранить его на свою страничку в социальных сетях:
Поняття системи права в Давньому Римі
З найдавніших часів люди в процесі своєї життєдіяльності вступають між собою в певні суспільні відносини, більшість яких регулюється нормами права, і тому відповідно називаються правовими відносин
Основні риси римського приватного права
Періодизація історії римського права не співпадає з періодизацією історії римської держави. Властивість права полягає в тому, що воно закріплює зміни, що відбуваються у суспільному і державному роз
Загальна характеристика джерел права. Види джерел права
Насамперед звернемося до деяких правових понять. Інститут права (інститут правовий) — розділ галузі права, регулюючий невелике коло однорідних суспільних відносин (наприклад, право власності, зобо
Джерела право утворення в Давньому Римі
Право як воля рабовласницького стану знаходить свій об'єктивний вираз і стає державною волею. Воля народних зборів або сенату, принцепса чи імператора набуває значення закону лише за умови, коли в
Кодифікації римських імператорів. Кодифікація Юстиніана
Для дослідників найціннішими є юридичні пам'ятки римського права, серед яких на перше місце варто поставити Кодифікацію Юстініана.
Юстініан — східно-римський імператор (527—565 pp.) — вва
Джерела пізнання римського права
Соціально-економічним грунтом виникнення і змісту римського приватного права був рабовласницький спосіб виробництва, що зумовлював волю рабовласників. В об'єктивованій формі така воля виражалася в
Поняття судочинства та судового процесу. Учасники судового процесу
Діяльність суду щодо здійснення правосуддя називається судовим процесом, який залежно від характеру справи, що розглядається, поділявся на кримінальний і цивільний. Справи по звинуваченню кого-небу
Історичні форми процесів. Легісакційний процес
Легісакційний процес. Це найдавніша форма республіканського судочинства, яка існувала за часів республіки близько до 126 р. до н.е. В самій назві, за деякими відомостями, відбита історія його роз
Екстраординарний процес, причини виникнення
Екстраординарний процес. Зі встановленням абсолютної монархії інститут претури як демократичне утворення республіканського Риму починає занепадати. Імператори не довіряли ні виборним преторам, ні
Позовна давність
У класичному римському праві позов (actio) є правом домагатися через суд того, що тобі належить (Nihil aliud est actio, quam jus quod sibi debeatur judicio persequendi), тобто позов — це звернен
Запитання для перевірки засвоєння матеріалу
1. Причини, що обумовили виникнення державного суду.
2. Особливості різних видів судових процесів.
3. Які Ви знаєте основні види позовів?
4. Чим відрізняється судовий зах
Суб’єкт права. Фізичні та юридичні особи
Той, хто здатний носити право, бути носієм права, визнавався суб'єктом права, особою. Ця здатність — не природжена, біологічна чи якась інша властивість людини, а соціальне явище, наслідок соціал
Поняття правоздатності, виникнення та припинення
Здатність людини бути носієм певних прав називається правоздатністю. Римські юристи не мали відповідного сучасному поняттю визначення правоздатності, хоча й користувалися цим поняттям.
П
Правове становище римських громадян
Поміж вільних найбільшою правоздатністю наділялися, звичайно, римські громадяни. Спочатку, в період ранньої республіки, все вільне населення поділялось на римських громадян і негромадян. Останні
Правове становище латинів. Юліанові латини
Латинами визнавалися давні жителі Лація та їхнє потомство. Згодом правовий статус латинів почали надавати деяким італійським общинам і за межами Лація. Після того як в І ст. до н.е. римське грома
Правове становище перегрінів. Публічні та приватні перегріни
Перегріни — сусідні з Італією, підкорені Римом народи. Вони не були рабами, проте й не отримували правового статусу римського громадянина. В давнину це були вороги (hostes), які не користувалися п
Правове становище колонів
Колонат зароджувався ще за часів республіки, продовжував розвиватися в період принципату і отримав правове закріплення в умовах абсолютної монархії. Спочатку колони були дрібними орендарями землі
Запитання для перевірки засвоєння матеріалу
1. На які основні групи поділялось римське населення ?
2. Що таке суб 'єкт права ?
3. Що таке правоздатність ?
4. Що таке дієздатність?
5. Який правовий статус р
Запитання для перевірки засвоєння матеріалу
1. На які основні групи поділялось римське населення ?
2. Що таке суб 'єкт права ?
3. Що таке правоздатність ?
4. Що таке дієздатність?
5. Який правовий статус р
Поняття та види речей. Види речових права
Римські юристи широко користувалися категорією «річ», ретельно регламентували правовий статус речей, види їх. Проблема речей займала одне з центральних місць і в самому римському приватному праві,
Поняття та види володіння.
У римському праві (як і в сучасному багатьох країн) поняття «володіння» (possessio) мало двояке значення: 1) самостійний правовий інститут, незалежний від права власності; 2) одна з правомочност
Виникнення та припинення володіння
Володіння набувалося поєднанням двох елементів — corpus і animus. Проте, як вже відзначалося, одного фактичного володіння або наміру вважати певну річ своєю для виникнення володіння було недоста
Захист володіння
Феномен володіння як самостійного правового інституту полягав у тому, що фактичне обладания річчю, основане на факті, а не на праві, все ж одержувало правовий захист з боку суспільства. У спеціальн
Види права власності
Довгий час римляни визнавали найбільш давній, відомий ще за Законами XII таблиць вид права власності — квіритську власність — dominium ex jure Quiritium. Межі і зміст цього права були встановлені ц
Підстави виникнення та припинення права власності
Правовим формам обороту власності римляни надавали великого значення, оскільки при переміщенні власності завжди виникає питання про те, кому вона переходить, хто стає власником. Від цього залежала
Захист права власності
Практично вся могутність держави, в тому числі і правова, спрямована передусім на захист, збереження економічної основи свого існування — власності. Це три спеціальних позови: віндикаційний, негато
РОЗДІЛ IX Права на чужі речі
§ 1. Виникнення, поняття і види прав на чужі речі
Одним із істотних обмежень права приватної власності є права на чужі речі, сукупність яких становить ще одну групу речових
Підстави виникнення зобов`язання
Важливо усвідомити, як складалися правовідносини, внаслідок яких один (кредитор) мав право, а інший мав обов'язки, іншими словами, з чого виникали зобов'язання. Відповісти на це запитання можна к
Сторони в зобов`язанні
В зобов'язанні дві сторони — кредитор і боржник. Інколи виникали зобов'язання багатосторонні, в яких брали участь більше двох осіб (наприклад, договір товариства). Однак переважали двосторонні зо
Сторони в зобов`язанні
В зобов'язанні дві сторони — кредитор і боржник. Інколи виникали зобов'язання багатосторонні, в яких брали участь більше двох осіб (наприклад, договір товариства). Однак переважали двосторонні зо
Припинення зобов`язань
Головна мета будь-якого зобов'язання — задовольнити певні вимоги кредиторів — певні потреби або відшкодування заподіяних збитків. Тому будь-яке зобов'язання зумовлено передусім його реалізацією.
Відповідальність боржника за невиконання зобов’язань
Невиконанням або неналежним виконанням зобов'язання визнавалося порушення умов договору або однієї з наведених вище вимог до виконання. Наприклад, якщо договір не виконаний в зумовлений строк — ц
Поняття спадкування. Види спадкування
Спадкування — перехід майна після смерті його власника до інших осіб. Піщ майном прийнято розуміти сукупність прав і обов'язків померлого. Отже, до складу спадщини належать як права, так і обов'яз
Спадкування за заповітом
Заповіт — testamentum — розпорядження власника своїм майном на випадок смерті. В римській класичній сім'ї єдиним і повновладним власником сімейного майна був домо-владика, і тільки він міг ним роз
Спадкування за законом
Спадкування за законом — ab intestato — спадкування проти заповіту — мало місце в таких випадках:
а) за відсутності заповіту;
б) визнання його недійсним;
в) смерті спадко
Сутність і характеристика легатів і фідеїкомісів.
Римське спадкове право знало сінгулярне наступництво, за яким до окремих осіб переходили лише певні майнові вигоди без обтяження їх будь-якими обов'язками. Це були так звані легати, або заповідаль
Новости и инфо для студентов