рефераты конспекты курсовые дипломные лекции шпоры
- Раздел Образование
- /
- Сторони в зобов`язанні
Реферат Курсовая Конспект
Сторони в зобов`язанні
Сторони в зобов`язанні - раздел Образование, ОСНОВИ РИМСЬКОГО В Зобов'язанні Дві Сторони — Кредитор І Боржник. Інколи Виникали Зобов'язанн...
В зобов'язанні дві сторони — кредитор і боржник. Інколи виникали зобов'язання багатосторонні, в яких брали участь більше двох осіб (наприклад, договір товариства). Однак переважали двосторонні зобов'язання.
Наявність у переважної більшості зобов'язань тільки двох сторін (кредитора і боржника) зовсім не означає, що в кожному з них бере участь тільки дві особи — по одній на стороні кредитора і боржника. Може бути й так, проте можуть бути зобов'язання, в яких беруть участь більше число, множинність осіб. У цьому випадку можливі принаймні три варіанти, коли на стороні кредитора:
а) одна особа, а на стороні боржника кілька. Наприклад, за одним договором кредитор дає позику трьом братам, кожному певну суму (один кредитор і кілька боржників);
б) кілька осіб, на стороні кредитора, а на стороні боржника одна. Наприклад, Клавдію знадобилась крупна сума грошей, яку він взяв за одним договором у трьох братів (боржник один, а кредиторів кілька);
в) на стороні кредитора і на стороні боржника кілька осіб. Наприклад, одне товариство (об'єднання фізичних осіб) укладає договір з іншим.
У таких зобов'язаннях становище боржників і кредиторів не завжди однакове. Інколи розрізняють головного і додаткового боржника (наприклад, договір позики, забезпечений порукою). Позичальник — головний боржник, а поручник; — додатковий, на випадок невиконання зобов'язання го-ловним боржником.
(.Зобов'язання з множинністю осіб на тій чи іншій стороні поділяються на часткові й солідарної перші, і другі можуть бути активними і пасивними. Якщо в зобов'язанні кілька, кредиторів — це активне зобов'язання, якщо ж кілька борж-. ників — пасивне. Зобов'язання можуть бути одночасно і активними, і пасивними.
У частковому зобов'язанні за наявності кількох кредиторів кожен з них має право вимагати від боржника виконання лише своєї частки, за наявності кількох боржників кожен з них зобов'язаний виконати зобов'язання також тільки в своїй частині] Наприклад, Тіцій дав в борг братам Клавдію і Лю-цію 200 динарій. Це часткове пасивне зобов'язання — кожний із братів-боржників відповідає перед кредитором Тіцієм тільки за половину суми боргу, якщо інше не передбачене договором. У свою чергу, кредитор Тіцій має право вимагати від кожного із братів-боржників виконання зобов'язання лише в половинному розмірі.
У деяких випадках кожен із боржників зобов'язаний все ж виконати зобов'язання в повному розмірі. Так, з метою посилення відповідальності за групову крадіжку було встановлено, що кожний із злодіїв зобов'язаний сплатити кредитору штраф в повному розмірі, причому сплата одним із борж-ників-злодіїв не звільняла від цієї відповідальності інших. Кредитор отримував суму штрафу стільки разів, скільки було злодіїв.
Часткові зобов'язання можливі тільки при подільному предметі зобов'язання (гроші, зерно, мука тощо). (..Зобов'язання, за яким кредитор має право вимагати від будь-кого із боржників його виконання в повному обсязі, називається солідарним.Воно також може бути активним і пасивним.Якщо кожний із кількох кредиторів має право вимагати від боржника (боржників) виконання зобов'язання в повному обсязі, то це солідарне активне зобов'язання.-При цьому витребування одним із кількох кредиторів повного виконання зобов'язання на свою користь позбавляє права інших кредиторів вимагати виконання того самого зобов'язання ще раз. Так само виконання зобов'язання в повному обсязі одним із кількох боржників звільняє інших від обов'язку виконувати його. Боржник, що виконав зобов'язання в повному обсязі, має право вимагати від інших боржників відшкодування в тих частках, в яких він виконав зобов'язання за них (право регресу). Кредитор, який одержав задоволення за зобов'язанням в повному обсязі, зобов'язаний передати частки виконаного іншим кредиторам. Часткове зобов'язання було вигідним для боржників, оскільки кожний з них відповідав тільки у своїй частці, а солідарні, навпаки, — для кредиторів, бо вони мали право вимагати повного виконання зобов'язання від будь-кого із кількох боржників. Свою вимогу кредитор міг задовольнити повністю за рахунок майна найзаможнішо-го боржника, аби той сам розрахувався б з іншими. У разі виникнення спору кредитор стверджував, що зобов'язання було солідарним, а боржник — частковим. Для усунення подібних конфліктів виробили чітке правило: солідарне зобов'язання, а отже, солідарна відповідальність наставала тоді, коли це було передбачено договором або законом; в усіх інших випадках — часткова відповідальність. Заміна сторін в зобов'язанні спочатку не допускалась. Як уже відзначалося, римське зобов'язання на ранніх стадіях було суворо особистим взаємовідношенням кредитора і боржника, що за умов обмеженого цивільного обороту не викликало істотних незручностей.(Та пізніше був потрібний більш гнучкий підхід. Цьому сприяло й те, що з давніх часів римське право допускало перехід більшості зобов'язань в спадщину Виняток становили тільки зобов'язання, тісно пов'язані з особою кредитора або боржника (аліментні зобов'язання, обов'язок художника написати портрет тощо). Останні не могли бути предметом спадкування. І все ж заміна осіб у зобов'язанні за життя кредитора і боржника тривалий час не допускалась, що було дуже незручно.
Основою заміни осіб в зобов'язанні стала новація (оновлення зобов'язання), на підставі якої кредитор міг передати своє право вимоги іншій ocoбi.3 цією метою зі згоди боржника кредитор укладав з третьою особою, якій хотів передати своє право вимоги до боржника, новий договір того ж самого змісту, який був в першому зобов'язанні] Новий договір відміняв старий, встановлюючи зобов'язально-правове відно? шення між тим же боржником і новим кредитором. Така форма заміни кредитора в зобов'язанні була досить громіздкою, складною і не могла задовольнити потребу цивільного обороту. По-перше, для новації вимагалась згода боржника, якої він міг і не дати з яких-небудь своїх міркувань. По-друге, укладення нового договору не лише відміняло старий, а й припиняло різні форми забезпечення, встановлені для нього, що також ускладнювало становище нового кре-дитора.
На зміну новації прийшла досконаліша форма заміни кредитора, а потім і боржника. З утвердженням формулярного процесу, коли можна було вести справу через представника, почали застосовувати особливу форму передачі зобов'язання, яка дістала назву цесії— cessio.Cyть її полягала в тому, що кредитор, який бажав передати своє право вимоги іншій особі, призначав його своїм представником по стягненню боргу з боржника і передавав йому своє право-В більш пізньому римському праві цесія стала самостійною формою переносу права від попереднього кредитора до другої особи. Вона усувала недоліки новації. Для цеїії не треба було згоди борж-ника, його лише належало повідом мити про заміну кредитора. Крім того, цесія не відміняла раніше існуючих форм забезпечення зобов'язання: з правом вимоги до нового кредитора переходило і забезпечення зобов'язання.
Для захисту інтересів цесіонарія йому надавався спеціальний позов. Цесія укладалася за волею кредитора, за судовим рішенням, а також на вимогу закону. Не допускалась цесія, якщо вимога мала сугубо особистий характер (наприклад, аліменти), при спірних вимогах, а також заборонялась передача вимоги впливовішим особам, від підопічного до опікуна. Разом з поступкою вимоги допускалося переведення боргу на іншу особу. При передачі права вимоги особистість боржника ніякої ролі не відігравала, а при переведенні боргу на іншу особу його особистість набувала істотного значення: чи платоспроможний він, чи заслуговує на довіру. Вступаючи в нове фактично зобов'язання, кредитор мав бути впевненим в його виконанні, вірити новому боржнику. Тому леренесення боргу мало місце лише за згодою кредитора.! Здійснювалося воно у формі новації, тобто укладенням нового договору між кредитором і новим боржником, який припиняв дію старого договору, що існував між кредитором і старим боржником.
Для переведення боргу слід було дотримуватися таких умов:
а) прийняття чужого боргу — добровільне;
б) особа, що приймає чужий борг, повинна бути сторонньою;
в) переведення має здійснюватися у формі певного правочину, тобто бути належно оформленим. Переведення боргу — своєрідна форма забезпечення виконання зобов'язання, тому інколи вона виражалася у формі надання застави чи поруки.
– Конец работы –
Эта тема принадлежит разделу:
ОСНОВИ РИМСЬКОГО
ОСНОВИ РИМСЬКОГО... ПРИВАТНОГО... ПРАВА Передмова...
Если Вам нужно дополнительный материал на эту тему, или Вы не нашли то, что искали, рекомендуем воспользоваться поиском по нашей базе работ: Сторони в зобов`язанні
Что будем делать с полученным материалом:
Если этот материал оказался полезным ля Вас, Вы можете сохранить его на свою страничку в социальных сетях:
| Твитнуть |
Хотите получать на электронную почту самые свежие новости?
Подпишитесь на Нашу рассылку
Реклама
Информация в виде рефератов, конспектов, лекций, курсовых и дипломных работ имеют своего автора, которому принадлежат права. Поэтому, прежде чем использовать какую либо информацию с этого сайта, убедитесь, что этим Вы не нарушаете чье либо право.
© copyright 1999 - 2024 allRefs.net. Все права защищены. Страница сгенерирована за: 0.022 сек.
Новости и инфо для студентов