Суб’єкт права. Фізичні та юридичні особи - раздел Образование, ОСНОВИ РИМСЬКОГО Той, Хто Здатний Носити Право, Бути Носієм Права, Визнавався Суб'єктом Права...
Той, хто здатний носити право, бути носієм права, визнавався суб'єктом права, особою. Ця здатність — не природжена, біологічна чи якась інша властивість людини, а соціальне явище, наслідок соціально-економічного розвитку суспільства. Людина може бути наділена зазначеною здатністю, позбавлена її або обмежена в ній державою. Так, вільна людина, продана в рабство, позбавляється здатності бути особою. Раб, звільнений з рабства, набуває здатності мати право.
У Римі суб'єктами права визнавалися тільки вільні люди. Раби є речі. Проте і вільні мали далеко не однакові права. Обсяг прав залежав від багатьох факторів (вони розглядаються далі). Здатність бути суб'єктом права, тобто право-суб'єктність (caput), у рабовласницькому Римі визначалась трьома станами (статусами): свободи, громадянства і сімейного стану (мал. 3). За статусом свободи населення Риму поділялось на вільних- і рабів; за статусом громадянства вільні утворювали п'ять груп: римські громадяни, латини, пере-гріни, вільновідпущеники і колони; за сімейним станом — глави сімейств та інші члени родини. Стани могли змінюватися (римський громадянин міг бути обернений в рабство або перегрій одержати статус римського громадянина тощо) і тоді відповідно змінювалась правосуб'єктність. Зміна статусів дістала назву capitis deminutio.
Стан свободи (status libertatis) — це головний правовий стан: є свобода — певний мінімум прав, немає свободи — немає абсолютно ніяких прав. Тому зміни в стані свободи як найістотніші могли призвести до одного з двох наслідків: набуття свободи (раб, відпущений на волю); втрати свободи (вільна людина, продана в рабство).
Такі зміни дістали назву capitis deminutio maxima, тобто найбільші зміни, що призводили до набуття статусу суб'єкта права (особи) чи до його повної втрати.
Стан громадянства (status civitatis) відносив вільну людину до однієї з вищезазначених груп. Зміна цього статусу призводила лише до зміни громадянства: латини, перегріни могли бути римськими громадянами і, навпаки, римський громадянин міг бути вільновідпущеником (через рабство). Ці зміни правового статусу називалися середніми (capitis deminutio media) і впливали лише на обсяг прав; перегрій, що став римським громадянином, набував більших прав, а римський громадянин, що втратив цей статус (але не свободу), певною мірою обмежувався в правах. Однак зміни в цьому статусі не призводили до повної втрати правосуб'єктності.
Сімейний стан (status familiae) поділяв вільних на дві групи: осіб свого права (persona sui juris) — глави родини (pater familias) та осіб чужого права (persona alieni juris). Всі інші члени сім'ї — так звані підвладні, оскільки вони знаходилися під владою глави сімейства. Як і в багатьох інших випадках, римляни не розробили поняття юридичної особи як особливого суб'єкта приватних прав. Ще в давні часи було помічено, що в деяких випадках носіями приватних прав можуть бути не тільки фізичні особи, а й деякі об'єднання, корпорації тощо. Згодом фізичним особам почали протиставляти осіб юридичних як ще один тип суб'єктів права (мал. 6). Вже в Законах XII таблиць згадувалися різного роду корпорації, колегії релігійного характеру, що мали змогу бути власниками певного майна. Кількість таких корпорацій зростала. Проте для широкого розвитку цієї правової структури в Римі ще не було належних соціально-економічних умов. Не було й терміна «юридична особа», хоча саме це поняття застосовувалося і використовувалося в обороті досить частто. Принаймні заслуга римлян в створенні інституту юридичної особи незаперечна. Саме римському праву ми зобов'язані тим. що правові системи Європи успадкували його і міцно закріпили в своєму обороті, хоча й в господарському житті Риму юридичні особи значної ролі не відігравали навіть в пору розквіту торгівлі й господарства.
Римські юристи звертають увагу на те, що в окремих випадках майно належить не окремим громадянам — фізичним особам, а об'єднанням. Юрицт Марціан зазначав: «Належать сукупності, а не окремим особам, наприклад театри, що знаходяться в общині, а також стадіони» (Д. 1.8.6.1). Інший юрист Альфен приводить таке висловлювання: коли в легіоні з бігом часу повністю обновиться склад воїнів, то легіон все ж таки залишається тим самим. Те саме стосується і корабля, на якому внаслідок ремонту всі частини повністю замінені. Він залишається тим самим. Ульпіан проголошує: «Стосовно декуріонів чи інших сукупностей не має значення, чи всі залишаються, чи залишається частина, чи весь склад перемінився. Навіть якщо дана сукупність звелась до однієї людини, то переважно визнається, що можна пред'явити вимоги до неї в суді і вона може заявляти вимоги в суд, бо право всіх зосередилось в одному і залишається ім'я су-, купності. Якщо є борг на користь сукупності, то це не є боргом окремій людині» (Д.3.4.1—2).
Однак усі ці висловлювання лише визнавали за такими об'єднаннями певні права та обов'язки. Чіткішим проявом ідеї юридичної особи було визнання за муніципіями (міськими общинами) права на самоуправління і господарську самостійність. Це знайшло правове вираження в тому, що му-ніципії в своїх майнових відносинах отримали змогу керуватися нормами приватного права. Цим вони прирівнювалися до статусу фізичних осіб. Згодом така сама правоздатність визнається за іншими корпораціями, проте розвиток юридичних осіб стримувався. Наслідком тривалого і досить важкого розвитку ідеї юридичної особи було визнання класичним правом певних ознак цього суб'єкта права:
а) в галузі приватно-правових відносин корпорації прирівнювалися до фізичних осіб. Гай зазначав, що общини розглядаються як приватні особи (Д.50.16.18);
б) вихід із складу об'єднання окремих осіб не впливає на його юридичне становище;
в) майно корпорації не є ні спільною власністю всіх членів корпорації, ні її окремих членів. Це відособлена від її членів власність самої корпорації як особливого суб'єкта права;
г) корпорація від власного імені має право вступати у будь-які приватно-правові відносини як з фізичними, так і з юридичними особами. Ці відносини здійснюються через фізичних осіб, уповноважених на це в установленому порядку.
На цьому створення правової фігури юридичної особи не завершилось. Залишався ряд нерозв'язаних проблем, які римлянам так і не вдалося вирішити внаслідок політичних та економічних причин. В епоху імператорів створення корпорацій було значно обмежено. Монархи взагалі боялися демократичних інститутів, тим більше об'єднань, діяльність яких могла бути небезпечною для них.
Найпоширенішими видами юридичних осіб в Римі були: скарбниця, мунщипії, різні спілки осіб однієї професії — пекарів, м'ясників, ремісників, могильників тощо. Визнавалися юридичними особами різноманітні релігійні об'єднання. Проте Юлій Цезар, скориставшись пристойним приводом, розпустив всі корпорації, крім найдавніших. Август заборонив без дозволу імператора утворювати будь-які корпорації, крім релігійних і деяких привілейованих (наприклад, поховальних товариств).
Діяльність юридичної особи припинялася в таких випадках:
після досягнення мети, яка перед нею ставилась;
якщо її діяльність набувала незаконного характеру;
після вибуття всіх її членів.
Зауважимо, що мінімальна кількість, необхідна для функціонування юридичної особи — 3 чоловіки.
У деяких випадках юридичні особи, з одного боку, могли приймати на себе обов'язки патроната, а з другого — здебільшого не мали права бути спадкоємцями.
ОСНОВИ РИМСЬКОГО... ПРИВАТНОГО... ПРАВА Передмова...
Если Вам нужно дополнительный материал на эту тему, или Вы не нашли то, что искали, рекомендуем воспользоваться поиском по нашей базе работ:
Суб’єкт права. Фізичні та юридичні особи
Что будем делать с полученным материалом:
Если этот материал оказался полезным ля Вас, Вы можете сохранить его на свою страничку в социальных сетях:
Поняття системи права в Давньому Римі
З найдавніших часів люди в процесі своєї життєдіяльності вступають між собою в певні суспільні відносини, більшість яких регулюється нормами права, і тому відповідно називаються правовими відносин
Основні риси римського приватного права
Періодизація історії римського права не співпадає з періодизацією історії римської держави. Властивість права полягає в тому, що воно закріплює зміни, що відбуваються у суспільному і державному роз
Загальна характеристика джерел права. Види джерел права
Насамперед звернемося до деяких правових понять. Інститут права (інститут правовий) — розділ галузі права, регулюючий невелике коло однорідних суспільних відносин (наприклад, право власності, зобо
Джерела право утворення в Давньому Римі
Право як воля рабовласницького стану знаходить свій об'єктивний вираз і стає державною волею. Воля народних зборів або сенату, принцепса чи імператора набуває значення закону лише за умови, коли в
Кодифікації римських імператорів. Кодифікація Юстиніана
Для дослідників найціннішими є юридичні пам'ятки римського права, серед яких на перше місце варто поставити Кодифікацію Юстініана.
Юстініан — східно-римський імператор (527—565 pp.) — вва
Джерела пізнання римського права
Соціально-економічним грунтом виникнення і змісту римського приватного права був рабовласницький спосіб виробництва, що зумовлював волю рабовласників. В об'єктивованій формі така воля виражалася в
Поняття судочинства та судового процесу. Учасники судового процесу
Діяльність суду щодо здійснення правосуддя називається судовим процесом, який залежно від характеру справи, що розглядається, поділявся на кримінальний і цивільний. Справи по звинуваченню кого-небу
Історичні форми процесів. Легісакційний процес
Легісакційний процес. Це найдавніша форма республіканського судочинства, яка існувала за часів республіки близько до 126 р. до н.е. В самій назві, за деякими відомостями, відбита історія його роз
Екстраординарний процес, причини виникнення
Екстраординарний процес. Зі встановленням абсолютної монархії інститут претури як демократичне утворення республіканського Риму починає занепадати. Імператори не довіряли ні виборним преторам, ні
Позовна давність
У класичному римському праві позов (actio) є правом домагатися через суд того, що тобі належить (Nihil aliud est actio, quam jus quod sibi debeatur judicio persequendi), тобто позов — це звернен
Запитання для перевірки засвоєння матеріалу
1. Причини, що обумовили виникнення державного суду.
2. Особливості різних видів судових процесів.
3. Які Ви знаєте основні види позовів?
4. Чим відрізняється судовий зах
Поняття правоздатності, виникнення та припинення
Здатність людини бути носієм певних прав називається правоздатністю. Римські юристи не мали відповідного сучасному поняттю визначення правоздатності, хоча й користувалися цим поняттям.
П
Правове становище римських громадян
Поміж вільних найбільшою правоздатністю наділялися, звичайно, римські громадяни. Спочатку, в період ранньої республіки, все вільне населення поділялось на римських громадян і негромадян. Останні
Правове становище латинів. Юліанові латини
Латинами визнавалися давні жителі Лація та їхнє потомство. Згодом правовий статус латинів почали надавати деяким італійським общинам і за межами Лація. Після того як в І ст. до н.е. римське грома
Правове становище перегрінів. Публічні та приватні перегріни
Перегріни — сусідні з Італією, підкорені Римом народи. Вони не були рабами, проте й не отримували правового статусу римського громадянина. В давнину це були вороги (hostes), які не користувалися п
Правове становище рабів, вільновідпущенників
З точки зору приватного права раб вважався річчю і не мав ніяких прав ні в публічній, ні в приватній сфері. Раби не могли служити в римських легіонах, не платили повинностей, оскільки не були влас
Правове становище колонів
Колонат зароджувався ще за часів республіки, продовжував розвиватися в період принципату і отримав правове закріплення в умовах абсолютної монархії. Спочатку колони були дрібними орендарями землі
Запитання для перевірки засвоєння матеріалу
1. На які основні групи поділялось римське населення ?
2. Що таке суб 'єкт права ?
3. Що таке правоздатність ?
4. Що таке дієздатність?
5. Який правовий статус р
Запитання для перевірки засвоєння матеріалу
1. На які основні групи поділялось римське населення ?
2. Що таке суб 'єкт права ?
3. Що таке правоздатність ?
4. Що таке дієздатність?
5. Який правовий статус р
Поняття та види речей. Види речових права
Римські юристи широко користувалися категорією «річ», ретельно регламентували правовий статус речей, види їх. Проблема речей займала одне з центральних місць і в самому римському приватному праві,
Поняття та види володіння.
У римському праві (як і в сучасному багатьох країн) поняття «володіння» (possessio) мало двояке значення: 1) самостійний правовий інститут, незалежний від права власності; 2) одна з правомочност
Виникнення та припинення володіння
Володіння набувалося поєднанням двох елементів — corpus і animus. Проте, як вже відзначалося, одного фактичного володіння або наміру вважати певну річ своєю для виникнення володіння було недоста
Захист володіння
Феномен володіння як самостійного правового інституту полягав у тому, що фактичне обладания річчю, основане на факті, а не на праві, все ж одержувало правовий захист з боку суспільства. У спеціальн
Види права власності
Довгий час римляни визнавали найбільш давній, відомий ще за Законами XII таблиць вид права власності — квіритську власність — dominium ex jure Quiritium. Межі і зміст цього права були встановлені ц
Підстави виникнення та припинення права власності
Правовим формам обороту власності римляни надавали великого значення, оскільки при переміщенні власності завжди виникає питання про те, кому вона переходить, хто стає власником. Від цього залежала
Захист права власності
Практично вся могутність держави, в тому числі і правова, спрямована передусім на захист, збереження економічної основи свого існування — власності. Це три спеціальних позови: віндикаційний, негато
РОЗДІЛ IX Права на чужі речі
§ 1. Виникнення, поняття і види прав на чужі речі
Одним із істотних обмежень права приватної власності є права на чужі речі, сукупність яких становить ще одну групу речових
Підстави виникнення зобов`язання
Важливо усвідомити, як складалися правовідносини, внаслідок яких один (кредитор) мав право, а інший мав обов'язки, іншими словами, з чого виникали зобов'язання. Відповісти на це запитання можна к
Сторони в зобов`язанні
В зобов'язанні дві сторони — кредитор і боржник. Інколи виникали зобов'язання багатосторонні, в яких брали участь більше двох осіб (наприклад, договір товариства). Однак переважали двосторонні зо
Сторони в зобов`язанні
В зобов'язанні дві сторони — кредитор і боржник. Інколи виникали зобов'язання багатосторонні, в яких брали участь більше двох осіб (наприклад, договір товариства). Однак переважали двосторонні зо
Припинення зобов`язань
Головна мета будь-якого зобов'язання — задовольнити певні вимоги кредиторів — певні потреби або відшкодування заподіяних збитків. Тому будь-яке зобов'язання зумовлено передусім його реалізацією.
Відповідальність боржника за невиконання зобов’язань
Невиконанням або неналежним виконанням зобов'язання визнавалося порушення умов договору або однієї з наведених вище вимог до виконання. Наприклад, якщо договір не виконаний в зумовлений строк — ц
Поняття спадкування. Види спадкування
Спадкування — перехід майна після смерті його власника до інших осіб. Піщ майном прийнято розуміти сукупність прав і обов'язків померлого. Отже, до складу спадщини належать як права, так і обов'яз
Спадкування за заповітом
Заповіт — testamentum — розпорядження власника своїм майном на випадок смерті. В римській класичній сім'ї єдиним і повновладним власником сімейного майна був домо-владика, і тільки він міг ним роз
Спадкування за законом
Спадкування за законом — ab intestato — спадкування проти заповіту — мало місце в таких випадках:
а) за відсутності заповіту;
б) визнання його недійсним;
в) смерті спадко
Сутність і характеристика легатів і фідеїкомісів.
Римське спадкове право знало сінгулярне наступництво, за яким до окремих осіб переходили лише певні майнові вигоди без обтяження їх будь-якими обов'язками. Це були так звані легати, або заповідаль
Новости и инфо для студентов