Склад адміністративно-правових відносин

 

Склад адміністративно-правових відносин — це комплексне та системне поняття, що характеризує ці правовідносини з точки зору їх змісту, суб’єктів і об’єктів.

Матеріальним змістом адміністративних правовідносин є поведінка суб’єктів (наприклад, створення робочих місць), а юридичним — суб’єктивні права і юридичні обов’язки, що встановлені адміністративно-правовими нормами. Суб’єктивні права — ценалежна державному органу чи органу місцевого самоврядування міра дозволеної(можливої)поведінки для задоволення їх інтересів, забезпечена юридичними обов’язками іншої сторони відносин — наприклад, військовозобов’язаних.

Саме обов’язки іншої сторони адміністративних відносин, які містяться у нормі, і є гарантією додержання прав уповноваженого державою органу (військового комісаріату). Обов’язок іншої сторони адміністративних правовідносин може полягати в утриманні від дій (наприклад, заборона призову на навчальні (або перевірні) та спеціальні збори військовозобов’язаних з числа педагогічного складу вищих, професійно-технічних і загальноосвітніх навчальних закладів, навчальних закладів Товариства сприяння обороні України, – в період, коли в цих закладах проводяться заняття), або, навпаки, виконання обов’язку (районні (міські) військкомати зобов’язані під час проведення приписки до призовних дільниць, призову на строкову військову службу, призову на військову службу офіцерів запасу та проходження навчальних зборів ознайомити громадян з їх правами, обов’язками та вимогами чинного законодавства).

Юридичний обов’язок в адміністративних правовідносинах — це приписана зобов’язаному суб’єкту (військовозобов’язаному, суб’єкту господарювання) і забезпечена можливістю державного примусуміра необхідної поведінки, якої повинен дотримуватися цей суб’єкт.

Суб’єктами адміністративних правовідносин є юридичні особи і громадяни, які на підставі правових норм можуть бути їх учасниками, а саме:

– державні органи (органи законодавчої, виконавчої та судової влади, прокуратури, адміністрації державних підприємств, установ й організацій);

– структурні підрозділи органів державної влади й управління;

– посадові особи органів державної влади й управління;

– місцеве самоврядування та їх виконавчі органи;

– об’єднання громадян, кооперативи;

– громадяни України, іноземні громадяни та особи без громадянства.

При цьому здатність особи бути учасником адміністративних правовідносин називається правосуб’єктністю. Що стосується право­суб’єктності юридичних осіб як учасників адміністративних правовідносин, то вона визначається змістом їх компетенції, тобто сукупністю відповідних повноважень, що закріплені нормами адміністративного права і надаються їм для забезпечення виконання покладених на них завдань та функцій. Правосуб’єктність учасників адміністративних правовідносин включає в себе їх адміністративну правоздатність і дієздатність.

Адміністративна правоздатність — це обумовлена нормами права здатність суб’єкта адміністративного права мати суб’єктивні права та юридичні обов’язки у сфері виконавчої влади. Наявність адміністративної правоздатності характерна для органів державної влади й управління та місцевого самоврядування, суб’єктів господарювання всіх організаційно-правових та форм власності, а також громадян.

Адміністративна правоздатність органів державної влади та місцевого самоврядування залежить від характеру та обсягу їх компетенції. Для посадових осіб правоздатність визначається їхніми посадовими пов­новаженнями, що закріплені відповідними законодавчими актами. Адмі­ністративна правоздатність органів державної влади та місцевого самоврядування та суб’єктів господарювання виникає, як правило, з моменту прийняття правового акта про їх заснування або ж реєстрацію, а припиняється з їх ліквідацією або реорганізацією. Щодо адміністративної правоздатності громадян у сфері державного управління, то вона виникає з моменту народження і припиняється зі смертю особи.

Адміністративна дієздатність — це обумовлена правовими нормами здатність суб’єкта адміністративного права своїми діями набувати і реалізовувати суб’єктивні права та виконувати юридичні обов’язки. Рівень дієздатності суб’єктів адміністративних правовідносин, зокрема громадян, залежить від певних чинників, а саме від:

– віку (повна — із 18 років, обмежена — із 16 років і часткова — із семи років);

– стану психічного та фізичного здоров’я;

– рівня освіти та ряду інших обставин.

Однією із форм прояву адміністративної дієздатності є деліктоздатність, тобто здатність особи нести юридичну відповідальність за вчинене нею правопорушення.

Адміністративна правоздатність та дієздатність, а загалом правосуб’єктність — це юридичні властивості, що перебувають у стані розвитку та вдосконалення, а тому відображають закономірні процеси підвищення ролі і соціальної відповідальності особи перед суспільством, а держави перед людиною. Таким чином, змістом адміністративної правосуб’єктності є комплекс прав та обов’язків суб’єктів адміністративного права, що містяться безпосередньо в правовому акті, незалежно від їхньої участі в конкретних правовідносинах.

Об’єкт адміністративних правовідносин— це поведінка суб’єктів правовідносин, спрямована на забезпечення їх широкої сфери правових інтересів.

Предмет адміністративних правовідносин — це реалізовані суб’єктами правовідносин правові інтереси у формі речей, матеріальних цінностей, продуктів духовної творчості, особисті нематеріальні блага та ін.

Об’єкти адміністративних правовідносин пов’язані з інтересом держави, яку представляє уповноважений нею орган.

Для виникнення адміністративних правовідносин видання закону або підзаконного акту є недостатнім, оскільки вони визначають лише типові їх ознаки. Так, адміністративне законодавство встановлюєтипову ознаку адміністративного суб’єкта – наявність права управлін­ня транспортним засобом. Для того щоб громадянин, який має право керування транспортними засобами, став суб’єктом адміністративних правовідносин, необхідний певний юридичний факт, а саме – наявність транспортного засобу або права користування ним.

Юридичний факт — це життєві обставини, з якими правова норма пов’язує виникнення, зміну або припинення правовідносин, а отже, юридичні факти, як і правосуб’єктність, є необхідною умовою їх виникнення.

Залежно від певних ознак, які характерні для юридичних фактів, здійснюють їх відповідну класифікацію.

Залежно від юридичних наслідків виділяють:

– правоутворюючі, на основі яких суб’єкти набувають відповідних прав та обов’язків (при досягненні повноліття в суб’єктів виникає військовий обов’язок згідно із Законом України “Про загальний військовий обов’язок і військову службу” від 25 березня 1992 р.;

– правозмінюючі, які передбачають збільшення або зменшення обсягу відповідних прав чи обов’язків (особа, яка претендує на зайняття посади державного службовця третьої-сьомої категорій, подає за місцем майбутньої служби відомості про доходи та зобов’язання фінансового характеру, в тому числі і за кордоном, щодо себе і членів своєї сім’ї, ст. 13 Закону України “Про державну службу”) від 26 грудня 1993 р.;

– правоприпиняючі, що ліквідують відповідні права та обов’язки, носієм яких суб’єкт був до виникнення цих фактів (позбавлення права керування транспортними засобами, ст. 130 КУпАП).

Залежно від їх складу:

– прості, що складаються з одного факту, що є достатнім для настання юридичних наслідків (завідомо неправдивий виклик спеціальних служб, передбачає адміністративну відповідальність за ст. 183 КУпАП);

– складні, які складаються із сукупності окремих фактів, необхідних для настання юридичних наслідків (пільговий молодіжний житловий кредит можуть отримати сім'ї, які потребують поліпшення житлових умов, тобто перебувають на квартобліку, віковий ценз яких становить не більше 35 років, а також бути платоспроможними (прибуток родини має бути не нижчим за 600-700 грн. у місяць);

Залежно від тривалості у часі:

– одноактні, що складаються з одноразового акту їх виявлення (сплата державного мита при реєстрації актів цивільного стану);

– триваючі, що існують, як правило, упродовж певного часу (служба у Збройних силах України; перебування у шлюбі).

В адміністративних правовідносинах, як і в усіх інших видах правовідносин,юридичні факти поділяються на дії та події.

– події — це життєві обставини, що виникають незалежно від волі суб’єктів (настання повноліття, пенсійного віку, природної смерті).

– дії — це життєві обставини, виникнення яких залежить від волі суб’єктів (подача заяви про реєстрацію суб’єкта підприємницької діяльності).

Юридичні факти-дії в адміністративних правовідносинах можуть поділятися на правомірні та неправомірні.

Правомірні дії ‑ як вольова поведінка, яка передбачена адміністративно-правовою нормою, поділяються на:

– індивідуальні акти;

– юридичні вчинки;

– правомірні дії, які скеровані на підтримку управлінських інтересів держави.

Індивідуальний акт — це правомірна дія суб’єкта адміністративних правовідносин, з якою пов’язані юридичні наслідки. Наприклад, подання до військових комісаріатів списків юнаків, які підлягають приписці до призовних дільниць.

Юридичний вчинок — це правомірна дія, з якою адміністративно-правова норма пов’язує юридичні наслідки через сам факт вольової дії. Наприклад, платник податку заявляє про приховування ним доходу, який підлягав оподаткуванню.

До активних дій як юридичних фактів в адміністративному праві належать інеправомірні дії, тобто поведінка, яка не відповідає приписам адміністративно-правових норм. Наприклад, випуск на лінію транспортних засобів, технічний стан яких не відповідає встановленим вимогам, — це неправомірні дії, що призводять до правопорушень і викликають необхідність захисту державою своїх управлінських інтересів.

І, нарешті,юридичні факти у вигляді юридичних подій — це обставини, що не залежать від волі людей, але тягнуть за собою виникнення, зміну або припинення адміністративних правовідносин. Так, народження дитини надає одному з батьків право на щомісячне зменшення оподатковуваного доходу на один неоподатковуваний мінімум.

 

Питання для самоконтролю

1. Як Ви розумієте поняття „адміністративні правовідносини”?

2. Назвіть ознаки адміністративних правовідносин.

3. Які існують види адміністративних правовідносин і критерії їх класифікації?

4. Що таке суб’єктивні права та юридичні обов’язки учасників адміністративних правовідносин?

5. Назвіть необхідну умову виникнення, зміни або припинення адмі­ністративних правовідносин.

6. Чому адміністративні відносини можуть існувати лише у формі правовідносин?

7. Поясніть зміст об’єкта адміністративно-правових відносин.

8. Як Ви розумієте адміністративну правоздатність та дієздатність?

9. У чому полягає різниця між поняттями “суб’єкт адміністративного права” і “суб’єкт адміністративних правовідносин”?

10. Яка процедура захисту адміністративно-правових відносин?

11. Опишіть структуру вертикальних та горизонтальних адміністративно-правових відносин.

 

 

Додатки

 

Питання. Як співвідносяться адміністративно-правові та державно-управлінські відносини?

Відповідь. Адміністративно-правові відносини є формою вираження державно-управлінських відносин, чим пояснюється їх державно-владний характер.

Питання. У чому полягає відмінність об’єкта адміністративних правовідносин від їх предмета?

Відповідь. Якщо об’єктом правовідносин виступає поведінка їх учасників (дія, бездіяльність), то предметом — матеріальні та духовні цінності, а також здоров’я, честь, гідність та інші нематеріальні блага, на забезпечення, набуття, збереження і захист яких спрямована ця поведінка.

 

Підсумковий тест навчального модуля

1. Чим пояснюється існування адміністративних відносин у формі правовідносин?

а) правовими наслідками їх існування;

б) правовим полем, в якому вони існують;

в) правовим статусом їх учасників;

г) правовими нормами, з якими пов’язані їх виникнення, зміна та припинення.

2. Імперативний (владний) характер адміністративних правовідносин пояснюється:

а) надзвичайно великою кількістю законодавчих актів, які містять адміністративно-правові норми, що їх регулюють;

б) суворістю санкцій, що застосовуються до їх порушників;

в) особливим статусом їх суб’єкта — держави в особі уповноважених нею органів;

г) правовою основою їх виникнення, зміни та припинення.

3. До особливостей адміністративно-правових відносин можна віднести те, що вони виникають:

а) у разі обов’язкової участі відповідного органу державного управління або іншого носія повноважень державно-владного характеру;

б) у сфері адміністративних деліктів;

в) за наявності згоди всіх учасників таких правовідносин;

г) на базі цивільно-правових відносин.

4. Предметом адміністративно-правових відносин у сфері управлін­ня охороною здоров’я є:

а) зміст клятви Гіппократа;

б) законодавство у сфері охорони здоров’я;

в) здоров’я пацієнтів;

г) матеріально-технічні засоби лікувальних закладів.

5. Які адміністративно-правові відносини виникають за участі особи в азартних іграх (в карти, рулетку, “наперсток” та інші) на гроші, речі, та інші цінності, а також прийняття ставок приватними особами на спортивних та інших змаганнях?

а) регулятивні;

б) адміністративно-деліктні;

в) розважальні;

г) цивільно-правові.

6. Що є юридичним фактом для виходу особи на пенсію?

а) досягнення відповідного віку;

б) бажання відпочити;

в) поганий стан здоров’я;

г) пільги, передбачені пенсійною реформою.

7. Влучення ракетою Збройних сил України в один із будинків

у м. Бровари є:

а) правомірна дія;

б) неправомірна дія;

в) подія;

г) помилка в розрахунках військ ППО.

8. До якого різновиду належать відносини між Кабінетом Міністрів України і Радою Міністрів Автономної Республіки Крим?

а) автономні правовідносини;

б) демократичні правовідносини;

в) горизонтальні правовідносини;

г) вертикальні правовідносини.

9. Який юридичний факт породжує адміністративно-правові відносини, пов’язані з порушенням громадянами встановлених термінів реєстрації (перереєстрації) вогнепальної гладкоствольної мисливської чи холодної зброї, а також пневматичної зброї калібру понад 4,5 міліметра і швидкістю польоту кулі понад 100 метрів за секунду або правил взяття їх на облік в органах внутрішніх справ у разі зміни місця проживання?

а) неправомірні дії;

б) бездіяльність;

в) правомірні дії з боку правоохоронців;

г) поінформованість правоохоронців.

10. До якого різновиду належить юридичний факт, пов’язаний зі сплатою правопорушником штрафу?

а) правоутворюючий;

б) правозмінюючий;

в) правоприпиняючий;

г) правовідновлюючий.

 

 

Модуль № 4

Суб’єкти адміністративного права

Зміст дидактичної одиниці

Поняття, система та класифікаційна характеристика суб’єктів адміністративного права.

Громадяни України, іноземці та особи без громадянства.

Об’єднання громадян.

Органи виконавчої влади. Президент України.

Органи місцевого самоврядування.

Державні службовці. Підприємства, установи й організації.

 

Анотація

Даний модуль містить основний теоретично-практичний зміст категорії суб’єкта адміністративного права. Аналізується система суб’єктів адміністративного права та проводиться їх класифі­каційна характеристика. Особливу увагу студентам слід звернути на вивчення адміністративно-правового статусу суб’єктів адміністративного права, які мають відповідні права та обов’язки у сфері державного управління. Варто пам’ятати, що з’ясування їх статусу можливе лише за умови ґрунтовного ознайомлення студентів з правовими нормами, що містяться в Конституції України, законодавчих та нормативно-правових актах і визначають їх правосуб’єктність.

При цьому студентам важливо розуміти, що коло суб’єктів адміністративного права численне і різноманітне, при цьому їх поділяють на два види: індивідуальні та колективні. У модулі запропоновано детальне вивчення різнобічних аспектів правового статусу суб’єктів адміністративного права. Особливо деталізуються права та обов’язки громадян, їх об’єднань, а також повноваження органів виконавчої влади і місцевого самоврядування.

 

Нормативно-правові акти

1. Конституція України: Прийнята на п’ятій сесії Верховної Ради України

28 червня 1996 p. — ВВР. — 1996. — № 30. — Ст.141.

2. Господарський Кодекс України // ВВР. — 2003. — № 18, № 19–20,

№ 21–22. — Ст.144.

3. Законодавство України про захист прав споживачів / Відпов. ред.

Е.Ф. Демський. — К.: Юрінком Інтер, 1999.

4. Закон України “Про громадянство України” від 18 січня 2001 р. // ВВР. — 2001. — № 13. — Ст. 65.

5. Закон України “Про правовий статус іноземців” вiд 4 лютого 1994 р. // ВВР. — 1994, № 23. — Ст. 161.

6. Закон України “Про імміграцію” вiд 7 червня 2001 р. // ВВР. — 2001, № 41. — Ст. 197.

7. Закон України “Про біженців” вiд 21 червня 2001 р. // ВВР. — 2001, № 47. — Ст. 250.

8. Закон України “Про приєднання України до Конвенції про статус біженців та Протоколу щодо статусу біженців” від 10 січня 2002 р. // ВВР. — 2002, №17. —Ст. 118.

9. Закон України “Про звернення громадян” вiд 2 жовтня 1996 р. // ВВР. — 1996, № 47. — Ст. 256.

10. Закон України “Про об’єднання громадян” вiд 16 червня 1992 р. // ВВР. — 1992, № 34. — Ст. 504.

11. Закон України “Про політичні партії в Україні” від 5 квітня 2001 р. // Офіційний вісник України. — 2001. — № 17. — Ст. 728.

12. Закон України “Про місцеві державні адміністрації” вiд 9 квітня 1999 р. // ВВР. — 1999, № 20–21. — Ст. 190.

13. Закон України “Про місцеве самоврядування в Україні” від 21 травня 1997 р. // Офіційний вісник України. — 1997. — № 25. — Ст. 20.

14. Закон України “Про державну службу” вiд 16 грудня 1993 р. // ВВР. — 1993, № 52. — Ст. 490.

15. Закон України “Про правовий статус закордонних українців” від 4 березня 2004 р. // ВВР. — 2004, № 25. — Ст. 343.

16. Про систему центральних органів виконавчої влади: Указ Президента від 15 грудня 1999 р. // Офіційний вісник України. — 1999. — № 50. — Ст. 2434.

17. Правила в’їзду іноземців в Україну, їх виїзду з України і транзитного проїзду через її територію: Затверджені Постановою Кабінету Міністрів України від 29 грудня 1995 р. // ЗП України. — 1996. — № 4. — Ст. 148.

18. Порядок оформлення іноземцями та особами без громадянства дозволу на працевлаштування в Україні: Затверджений Постановою Кабінету Міністрів України від 1 листопада 1999 р. // Офіційний вісник України. — 1999. — № 44. — Ст. 2188.

 

Основна література

1. Адміністративне право України. Академічний курс: Підруч. у двох томах: Том1. Загальна частина / Ред. колегія: В.Б. Авер’янов (голова). – К.: Юридична думка, 2004. — 584 с.

2. Административное право Украины. — 2-е изд., перераб. и доп. /Учебник для студентов высш. учеб. заведений юрид. спец. / Ю.П. Битяк, В.В. Богуцкий, В.Н. Гаращук и др./; Под ред. проф. Ю.П. Битяка. — Х.: Право, 2003. — 576 с.

3. Адміністративне право України: Підручник / За заг. ред. С.В. Ківалова. Одеса: Юридична література, 2003. – 896 с.

4. Васильев А. С. Административное право Украины (общая часть): Учебное пособие. — Х.: Одисей, 2003. — 288 с.

5. Гончарук С. Т. Суб’єкти адміністративного права. — К., 1998.

6. Додин Е. В. Административная деликтология. Учебное пособие. — Одесса, 1997.

7. Забарний Г.Г., Калюжний Р.А., Шкарупа В.К. Адміністративне право України: Навчальний посібник. — К.: Вид. ПАЛИВОДА А.В., 2003. — 212 с.

8. Колпаков В.К., Кузьменко О.В. Адміністративне право України: Підручник. — К.: Юрінком Інтер, 2003. — 544 с.

9. Правознавство: Підручник /А.І. Берлач, Д.О. Карпенко, В.С. Ковальський, А.М. Колодій, А.Ю. Олійник, О.О. Підопригора; За ред. В.В. Копейчикова, А.М. Колодія. — К.: Юрінком Інтер, 2004. — 752 с.

10. Теорія держави і права: Навч. посібник /А.М. Колодій, В.В. Копєйчиков, С.Л. Лисенков та ін.; За заг. ред. С.Л. Лисенкова, В.В. Копєйчикова. — К.: Юрінком Інтер, 2002. — 368 с.

 

Додаткова література

1. Рябченко О.П. Держава і економіка: адміністративно-правові аспекти взаємовідносин: Монографія / За загальною ред. О.М. Бандурки. — Х.: Вид-во Ун-ту внутр. справ, 1999. — 304 с.

 

Факультативна література

1. Авер’янов В. Система органів виконавчої влади: проблеми реформування у світлі конституційних вимог // Право України. — 2003. — № 9. — С. 24.

2. Аносенков А. Адміністративно-правове забезпечення права на свободу пересування потребує уточнення // Право України. — 2003. — № 6. — С. 71.

3. Дробуш І. Розмежування функцій органів місцевого самоврядування та органів державної виконавчої влади // Право України. — 2001. — № 10.

4. Колпаков В. Адміністративна деліктоздатність іноземців: проблеми регулювання відповідальності // Право України. — 2004. — № 1. — С. 81.

5. Лапка О. Соціальний захист деяких категорій державних службовців: ви­значення його поняття // Право України. — 2001. — № 3. — С. 47.

6. Ставнійчук М. Вдосконалення законодавства про вибори Президента Украї­ни // Право України. — 2003. — № 12. — С. 111.

7. Шатіло В. Місце Президента України в системі органів державної влади

// Право України. — 2003. — № 5. — С. 24.

 

Тест-допуск

1. Завершіть речення: “Суб’єкт права — це соціальний суб’єкт — особа, орган, організація …”:

а) які засновані на приватній формі власності;

б) які виконують соціальні функції держави;

в) наділені державою здатністю бути носіями суб’єктивних прав і юридичних обов’язків;

г) які засновані на державній формі власності.

2. Емансипація неповнолітньої особи — це:

а) набуття повної дієздатності за умови реєстрації її суб’єктом підприємницької діяльності, вступу у шлюб тощо;

б) визнання рівноправності між неповнолітніми юнаками та дівчатами;

в) опанування вузівської програми у рамках шкільної;

г) право особи брати участь у виборчому процесі.

3. Проаналізуйте Закон України “Про місцеві державні адміністрації” від 9 квітня 1999 р. і визначте, в яких містах України утворюються міські державні адміністрації?

а) у містах Києві і Севастополі;

б) у всіх обласних центрах;

в) у містах з населенням більше 50 000 мешканців;

г) у містах з Магдебурзьким правом.

4. Президент сучасної України є:

а) главою держави;

б) найвищою посадовою особою і главою виконавчої влади;

в) главою держави і главою виконавчої влади;

г) слугою народу України.

5. Проаналізуйте систему органів виконавчої влади і визначте, які із зазначених органів належать до центральних органів виконавчої влади зі спеціальним статусом:

а) МВС України;

б) обласна державна адміністрація;

в) Державна митна служба і Служба безпеки України;

г) Міністерство праці та соціальної політики України.

 

Методичні вказівки для самостійної роботи

 

Вивчення змісту даної теми слід розпочати з усвідомлення того, що суб’єктом адміністративного права може бути лише особа, яка має права та обов’язки у сфері державного управління. Беручи до уваги широкий спектр суспільних відносин, що регулюються адміністративними нормами, коло суб’єктів адміністративного права характеризується їх кількісним та якісним складом.

Вчені-адміністративісти поділяють суб’єктів на індивідуальні та колективні, однак інколи їх називають юридичними та фізичними особами. На нашу думку, більш вдалою є перша класифікація, що дає змогу краще пізнати змістовність та сутність адміністративного права. Коло індивідуальних суб’єктів представлене громадянами України, іноземцями та особами без громадянства, зокрема біженцями. Саме остання категорія в сучасній Україні все частіше звертає на себе увагу як влади, так і електорату. Перелік колективних суб’єктів адміністративного права на сьогодні також розширений, в основному, органами місцевого самоврядування, підприємствами, установами й організаціями різних форм власності, громадськими організаціями та ін.

Використовуючи набуті знання з фундаментальних дисциплін при вивченні змісту адміністративно-правового статусу суб’єктів адміністра­тивного права, студенту важливо пам’ятати, що головною складовою статусу є адміністративна правосуб’єктність, яка включає адміністратив­ну право- і дієздатність. Доречно зазначити, що адміністративна діє­здатність буває повною, частковою і обмеженою, а за умови судового рішення особа може бути визнана і недієздатною.

Розглядаючи адміністративно-правовий статус громадян України, іноземців та осіб без громадянства, студенту слід враховувати обсяг їхніх прав і обов’язків за вітчизняним та міжнародним законодавством. Варто звернути увагу на правовий статус біженців, що визначається Положенням про статус біженця.

Вивчаючи питання колективних суб’єктів адміністративного права, студенту перш за все слід сконцентрувати свої зусилля на вивченні статусу органів виконавчої влади, адже саме вони представляють державу в адміністративних правовідносинах і визначають при цьому їх владний характер. Важливість правового статусу органів місцевого самоврядування можна пояснити виконанням ними делегованих державою повноважень органів виконавчої влади.

Студентам слід звернути увагу на те, що правовий статус під­приємств, установ й організацій визначається тим, що через їх діяльність держава реалізує свої завдання та функції. Дещо інакше держава будує свої відносини з релігійними організаціями, головним чином через невтручання у їх діяльність, сприяння розвитку релігійної моралі та свідомості. При вивченні даної теми, а також і в щоденному житті студентам слід усвідомити принципи діяльності державних органів, закладені в ст.3 Конституції України.

 

 

Матеріали для вивчення