Метод адміністративно-правового регулювання

Другою з основних ознак відгалуження однієї галузі права від іншої є метод правового регулювання, оскільки предмет права дозволяє визначити сферу правового регулювання даної галузі права, тоді як метод — установлює різні прийоми, засоби і способи регулювання і, в першу чергу, методи, властиві для всіх (чи багатьох) галузей права. З’ясування предмета та методу правового регулювання дає повне уявлення про зміст та систему будь-якої галузі права, в тому числі й адміністративного.

Адміністративно-правовий метод — це органічна система прийомів, засобів і способів безперервного правового впливу на свідомість і поведінку учасників адміністративних відносин та характер взаємозв’язків між ними.

Для адміністративного права, як і для теорії права загалом, характерне використання трьох основних способів правового регулювання:

– припис — покладання прямого юридичного обов’язку вчиняти ті чи інші дії в рамках, передбачених правовою нормою;

– заборона — покладання прямого юридичного обов’язку не вчиняти ті чи інші дії;

– дозвіл — юридичний дозвіл вчиняти ті чи інші дії в умовах, передбачених правовою нормою, чи утриматися від їх здійснення за своїм розсудом.

Кожна галузь права використовує ті способи регулювання і обсяги, які забезпечують належне врегулювання відповідної сфери суспіль­них відносин. Так, для цивільного права переважаючим є використання дозволів, що пояснюється договірним характером цивільних правовідносин, який передбачає рівність сторін. Тоді як для методу адмі­ністративного права найбільш характерним є використання приписів (розпоряджень), тобто прямих засобів розпорядницького характеру. Своє виявлення вони знаходять у тому, що одній стороні адміністративних відносин наданий визначений обсяг юридично владних повноважень, які адресовані іншій стороні.

Слід зауважити, що правове регулювання адміністративних відносин здійснюється не лише з допомогою приписів та заборон, але й дозволів у випадках рівноправності їх сторін, що є характерним для цивільно-правового регулювання. Іноді між учасниками адміністративних правовідносин можуть виникати й договірні зв’язки, які закріплюються в “адміністративних договорах”.

Однак для адміністративно-правового методу характерними є особливості, які випливають з особливостей предмета адміністративного права і сутності державно-управлінської діяльності:

по-перше, адміністративно-правове регулювання переважно включає в себе засоби розпорядчого характеру, тобто приписи відповідних органів виконавчої влади та їх посадових осіб, що породжує виникнення відносин влади і підпорядкування, коли одна сторона правовідносин є владною, а інша — підвладною;

по-друге, волевиявлення органів виконавчої влади та їх посадових осіб здійснюється у формі владних приписів і є одностороннім, що не дає повноважень іншій стороні на їх прийняття, через віднесення такого права до компетенції відповідних суб’єктів права;

по-третє, адміністративно-правове регулювання передбачає формування взаємозв’язку між керуючим і керованим учасниками правовідносин, завдяки наявності в керуючої сторони владних повноважень та відсутності їх у керованої, або ж обсяг цих повноважень в керуючої сторони є абсолютно більшим порівняно з іншою стороною.

по-четверте, переважне використання при адміністративно-правовому регулюванні засобів владного та одностороннього (розпорядчого) характеру не виключає можливості використання засобів дозвільного характеру через надання учасникам адміністративно-правових відносин відповідних дозволів на проведення певних позитивних дій.

Виходячи з цього, суть методів адміністративно-правового регулювання відносин у сфері публічного (державного та громадського) управління полягає у:

– встановленні певного порядку дій — припис до дії за відповідних умов і належним чином, передбаченими відповідною адміністративно-правовою нормою (ст.38 КпАП встановлює, що адміністративні стягнення можуть бути накладені не пізніше двох місяців з дня скоєння вчинку, а перевищення цього терміну не дозволяє притягувати винуватця до адміністративної відповідальності);

– забороні певних дій під страхом застосування відповідних юридичних засобів впливу (заборона направлення скарг громадян на розгляд тим посадовим особам, чиї дії є предметом скарги. За порушення даної заборони винні посадові особи несуть дисциплінарну відповідальність);

– наданні можливості вибору одного з передбачених адміністративно-правовою нормою варіантів належної поведінки (надання посадовим особам можливості прояву самостійності при вирішенні питання про застосування до особи, яка скоїла адміністративне правопорушення, того чи іншого заходу адміністративного стягнення або звільнення його від відповідальності);

– надання можливості чинити або не чинити дії,передбачені адміністративно-правовою нормою у визначених нею умовах (громадянин сам вирішує питання, чи варто оскаржити дії посадової особи, які він оцінює як протиправні).

Вітчизняні дослідники адміністративного права (Забарний Г.Г., Калюжний Р.А., Шкарупа В.К.) наголошують на важливості спеціальних адміністративно-правових режимів у сфері адміністративно-правового регулювання — як сукупності спеціальних правил, установлених адмі­ністративно-правовими нормами з метою регулювання відповідних суспільних відносин в окремих управлінських сферах, у межах певних територій, щодо окремих категорій громадян чи інших суб’єктів управлінських стосунків, щодо певних видів діяльності тощо. До таких, на думку вчених, можна віднести паспортний, прикордонний та митний режими, режим державної або військової таємниці, режим заповід­них зон, режим зон стихійного лиха, режим зони відчуження (наприклад, ЧАЕС), режим особливого, надзвичайного або військового стану, режим перебування на території України іноземних громадян, режим дозвільної системи та ін.

Таким чином, метод адміністративно-правового регулювання засвід­чує характер владності у сфері публічного (державного та громадського) управління, одностороннього й обов’язкового виконання приписів органів виконавчої влади держави та їх посадових осіб іншими учасниками, що породжує виникнення відносин влади й підпорядкування.