Державні службовці

 

Реалізація державою як інститутом влади своїх повноважень, завдань та функцій стає можливою лише за умови належного служіння суспільству її повноважними представниками – державними службовцями. Варто звернути увагу, що державна служба має місце не лише в органах виконавчої влади, але й законодавчої, судової влади, в органах прокуратури та місцевого самоврядування.

Правову основу діяльності державних службовців становить Конституція України, Закон України “Про державну службу” від16 грудня 1993 р. та прийняті на його основі правові акти, що регулюють окремі види державної службової діяльності, зокрема, про місцеві державні адміністрації, про місцеве самоврядування, про освіту та ін.

Закон України “Про державну службу” від 16 грудня 1993 р. ви­значає державну службу в Україні як професійну діяльність осіб, які займають посади в державних органах та їх апараті щодо практичного виконання завдань і функцій держави та одержують заробітну плату за рахунок державних коштів. Широкий зміст поняття “державна служба” свідчить про його наповнення такими складовими:

– виступає різновидом суспільно корисної діяльності;

– передбачає здійснення на професійній основі;

– пов’язана з виконанням поставлених перед державою завдань та функцій;

– здійснюється на платній основі.

Державна служба в Україні ґрунтується на таких основних принципах:

– служіння народу України;

– демократизму і законності;

– гуманізму і соціальної справедливості;

– пріоритету прав людини і громадянина;

– професіоналізму, компетентності, ініціативності, чесності, відданості справі;

– персональної відповідальності за виконання службових обов’язків і дисципліни;

– дотримання прав та законних інтересів органів місцевого і регіонального самоврядування;

– дотримання прав підприємств, установ і організацій, об’єднань громадян.

Належне виконання державними службовцями своїх обов’язків передбачає дотримання ними етики поведінки, зокрема сумлінно виконувати свої службові обов’язки; шанобливо ставитися до громадян, керівників і співробітників, дотримуватися високої культури спілкування; не допускати дій і вчинків, які можуть зашкодити інтересам державної служби чи негативно вплинути на репутацію державного службовця.

На виконання вимог часу та завдань адміністративної реформи найближчим часом буде прийнято Кодекс основних правил поведінки державного службовця України.

Виходячи з цього, правом на державну службу користуються далеко не всі бажаючі, а лише ті, хто втілює в собі взірець людини і громадянина, незалежно від походження, соціального і майнового стану, расової і національної приналежності, статі, політичних поглядів, релігійних переконань, місця проживання, які одержали відповідну освіту і професійну підготовку та пройшли у встановленому порядку конкурсний відбір, або за іншою процедурою, передбаченою Кабінетом Міністрів України.

Однак не можуть бути обраними або призначеними на посаду в державному органі та його апараті особи, які: визнані у встановленому порядку недієздатними; мають судимість, що є несумісною із зайняттям посади; у разі прийняття на службу будуть безпосередньо підпорядковані або підлеглі особам, які є їхніми близькими родичами чи свояками, та в інших випадках, установлених законами України.

Проведення єдиної державної політики у сфері державної служби та функціональне управління державною службою забезпечує Головне управління державної служби України (Головдержслужба), яка за адміністративно-правовим статусом є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується та координується Кабінетом Міністрів України через Міністра Кабінету Міністрів України.

Головдержслужба організовує у межах своїх повноважень виконання актів законодавства та здійснює систематичний контроль за їх реалізацією, узагальнює практику застосування законодавства з питань, що належать до її компетенції, розробляє пропозиції щодо вдосконалення законодавства та вносить їх в установленому порядку на розгляд Кабінету Міністрів України.

Основними завданнями Головдержслужби є:

- участь у формуванні єдиної державної політики у сфері державної служби та забезпеченні її реалізації;

- забезпечення функціонального управління державною службою;

- розроблення заходів щодо підвищення ефективності державної служби, координація та здійснення контролю за їх виконанням;

- забезпечення методичного керівництва діяльністю кадрових служб з питань проведення конкурсного відбору, атестації, щорічної оцінки виконання державними службовцями і посадовими особами місцевого самоврядування покладених на них завдань, формування кадрового резерву для державної служби і служби в органах місцевого самоврядування та здійснення заходів щодо запобігання проявам корупції серед державних службовців та посадових осіб місцевого самоврядування;

- організація та координація заходів щодо проведення наукових досліджень з питань державної служби та служби в органах місцевого самоврядування;

- участь у проведенні адміністративної реформи;

- організація функціонального обстеження органів виконавчої влади та підготовка пропозицій щодо підвищення ефективності державного управління;

- здійснення контролю за дотриманням умов, визначених законодавством про державну службу, та реалізацією громадянами права на державну службу;

- забезпечення дотримання єдиних вимог до професійної відповідності кандидатів на зайняття вакантної посади державного службовця;

- організація підготовки, перепідготовки і підвищення кваліфікації державних службовців та посадових осіб місцевого самоврядування;

- розроблення типових професійно-кваліфікаційних характеристик посад державних службовців.

Головдержслужба відповідно до покладених на неї завдань:

- готує і вносить в установленому порядку пропозиції щодо формування єдиної державної політики у сфері державної служби і забезпечує її реалізацію;

- бере участь у розробленні проектів Державного бюджету України, Державної програми економічного і соціального розвитку України та Програми діяльності Кабінету Міністрів України;

- розробляє та подає Міністрові Кабінету Міністрів України проекти нормативно-правових актів з питань державної служби та служби в органах місцевого самоврядування для внесення їх в установленому порядку на розгляд Кабінету Міністрів України;

- проводить аналіз кількісного та якісного складу державних службовців, за результатами якого готує пропозиції щодо підвищення ефективності роботи з кадрами та подає їх органам державної влади;

- веде облік даних державних службовців першої - третьої категорії посад з використанням засобів сучасної комп'ютерної техніки та проводить моніторинг даних обліку державних службовців четвертої - сьомої категорії посад, що ведеться територіальними органами Головдержслужби;

- складає та веде перелік державних органів, установ та організацій, посади керівних працівників і спеціалістів яких віднесені до категорій посад державних службовців, а також реєстр посад державних службовців;

- здійснює заходи щодо удосконалення механізму проведення конкурсного відбору кандидатів на заміщення вакантних посад державних службовців, атестації та щорічної оцінки виконання державними службовцями та посадовими особами місцевого самоврядування покладених на них завдань;

- інформує не пізніше ніж за три місяці до досягнення державними службовцями, яких призначає на посаду та звільняє з посади в установленому порядку Верховна Рада України, Президент України або Кабінет Міністрів України, встановленого законодавством граничного віку перебування на державній службі або закінчення строку попереднього його продовження відповідно Верховну Раду України, Президента України або Кабінет Міністрів України;

- проводить в установленому законодавством порядку обов'язкову спеціальну перевірку відомостей, що подаються кандидатами на посади державних службовців, призначення або погодження призначення на які здійснює Президент України за поданням Кабінету Міністрів України або Кабінет Міністрів України;

- контролює в межах своїх повноважень додержання в державних органах вимог законодавства про державну службу і боротьбу з корупцією, здійснює заходи щодо запобігання проявам корупції серед державних службовців та посадових осіб місцевого самоврядування;

- проводить в установленому порядку службові розслідування з питань додержання державними службовцями законодавства про державну службу і боротьбу з корупцією, а також фактів порушення етики поведінки державного службовця;

Та все ж головною особою у сфері відносин суспільства з державою є державний службовець, обсяг повноважень та покладених на нього обов’язків залежить від категорії посади, на якій він перебуває. Саме посада визначає зміст його діяльності, правовий статус, обсяг, форми та методи реалізації функцій держави як органу управління. Галузевий Закон визначає посаду як визначену структурою і штатним розписом первинну структурну одиницю державного органу та його апарату, на яку покладено встановлене нормативними актами коло службових повноважень. Тоді як посадовими особами відповідно до цього Закону вважаються керівники та заступники керівників державних органів та їх апарату, інші державні службовці, на яких законами або іншими нормативними актами покладено здійснення організаційно-розпорядчих та консультативно-дорадчих функцій.

Надзвичайно широкий за обсягом і змістом предмет адміністративного права передбачає необхідність формування великого загалу державних службовців, а отже, і їхніх посад. Вищевказаний закон дає вичерпний перелік посад державних службовців, основними критеріями їх класифікації є організаційно-правовий рівень органу, який приймає їх на роботу, обсяг і характер компетенції на конкретній посаді, роль і місце посади в структурі державного органу. При цьому Законом передбачено встановлення семи категорій посад державних службовців, в межах яких присвоюється 15 рангів державних службовців. Виходячи зі змісту ст. 25. Закону, можна констатувати відсутність повного класифікаційного переліку державних службовців, що викликає проблемність теоретичних та практичних питань державного управління.

Дослідники адміністративного права вважають за доцільне проводити класифікацію державних службовців залежно від їх владних повноважень на такі види:

– допоміжний (технічний) персонал, діяльність якого пов’язана з виконанням матеріально-технічних дій (операцій), які не тягнуть за собою юридичних наслідків, але мають велике значення в управлінській практиці через створення умов для здійснення юридично значущих дій (секретарі, діловоди, архіваріуси, лаборанти, стенографісти та ін.);

– спеціалісти, а саме службовці, які мають професійні знання в окремих галузях та здійснюють професійну діяльність, що не пов’язана з керівною і не породжує в окремих випадках юридичних наслідків (лікарі, вчені, агрономи, юрисконсульти та ін.);

– посадові особи, службовці, на яких покладено здійснення органі­заційно-розпорядчих та консультативно-дорадчих функцій. Їхні дії, пов’язані з виконанням цих функцій, завжди тягнуть за собою юридичні наслідки. Вони своїми діями створюють юридичні факти, які здатні породжувати, змінювати, припиняти конкретні юридичні відносини;

– представники адміністративної влади, службовці, чиї дії поширюються на осіб, що їм не підпорядковані (працівники міліції, державних інспекцій, державної контрольно-ревізійної служби тощо). Вони наділені правом застосовувати адміністративний примус, а деякі з них — і адміністративні стягнення за адміністративні правопорушення[7].

Громадяни України, які вперше зараховуються на державну службу, приймають Присягу, про що робиться запис у трудовій книжці.

За чинним законодавством при прийнятті на державну службу може встановлюватися випробування терміном до шести місяців, тоді як з метою набуття практичного досвіду, перевірки професійного рівня і ділових якостей особи, яка претендує на посаду державного службовця, може проводитися стажування у відповідному державному органі терміном до двох місяців зі збереженням заробітної плати за основним місцем роботи.

Перебування громадян на державній службі передбачає застосування щодо них певних обмежень, передбачених ст. 1 і 5 Закону України “Про боротьбу з корупцією” від 5 жовтня 1995 р. Державні службовці не можуть брати участь у страйках та вчиняти інші дії, що перешкоджають нормальному функціонуванню державного органу.

Граничний вік перебування на державній службі становить 60 років для чоловіків і 55 років для жінок. У разі необхідності керівник державного органу за погодженням з Начальником Головного управління державної служби при Кабінеті Міністрів України може продовжити термін перебування на державній службі, але не більш як на п’ять років. Підставами для подання є вагомий внесок державного службовця у діяльність державного органу або його структурного підрозділу протягом тривалого часу, але не менше одного року, його провідна роль або участь у розробленні, впровадженні нормативно-правових актів, підготовці і виконанні державних, регіональних та галузевих програм, позитивні результати атестації та щорічної оцінки виконання державним службовцем покладених на нього обов'язків і завдань, а також нагородження державними нагородами, Почесною грамотою або заохочувальними відзнаками Кабінету Міністрів України, Нагрудним знаком "Державна служба України "За сумлінну працю" або Почесною грамотою Головдержслужби, відомчими заохочувальними відзнаками.

У виняткових випадках після закінчення цього терміну державні службовці можуть бути залишені на державній службі лише на посадах радників або консультантів за рішенням керівника відповідного державного органу.

Крім загальних підстав, передбачених Кодексом законів про працю України, Закон “Про державну службу” передбачає припинення державної служби у разі: порушення умов реалізації права на державну службу; недотримання пов’язаних із проходженням державної служби вимог; досягнення державним службовцем граничного віку проходження державної служби; виявлення або виникнення обставин, що перешкоджають перебуванню державного службовця на державній службі; відмови державного службовця від прийняття Присяги або її порушення; неподання або подання державним службовцем неправдивих відомостей щодо його доходів, передбачених статтею 13 цього Закону.

Інститут державної служби в Україні передбачає процедуру відставки державного службовця, який займає посаду першої або другої категорії, за його письмовою заявою, підставами для якої є: принципова незгода з рішенням державного органу чи посадової особи, а також етичні перешкоди для перебування на державній службі; примушування державного службовця до виконання рішення державного органу чи посадової особи, яке суперечить чинному законодавству, що може заподіяти значної матеріальної або моральної шкоди державі, підприємствам, установам, організаціям або об’єднанням громадян, громадянину; стан здоров’я, що перешкоджає виконанню службових повноважень (за наявності медичного висновку). Рішення про прийняття відставки або відмову в ній приймається у місячний термін. У разі відмови у відставці державний службовець повинен продовжувати виконання службових обов’язків і має право на звільнення в порядку, передбаченому Кодексом законів про працю України.

Особи, винні у порушенні законодавства про державну службу, несуть цивільну, адміністративну або кримінальну відповідальність згідно із чинним законодавством.