Структура адміністративно-правових норм

Структура адміністративно-правових норм, тобто їх внутрішня будова та відповідний порядок взаємозв’язку їх складових частин (елементів) не відріз­няється від структури норм інших галузей права, але в їх складових частинах відбиваються особливості суспільних відносин, які ними регулюються. Норма права зможе виконувати свою роль регулятора суспіль­них відносин за умови, якщо буде володіти здатністю реагувати на умови реального життя, в яких воно формується, враховуючи його суспільні властивості, інакше реалізувати цю функцію буде просто неможливо. Норма повинна містити й елемент примусу з боку держави, інакше вона буде не нормою права, а побажанням.

Адміністративно-правова норма традиційно складається з трьох елементів: гіпотези, диспозиції і санкції, причому зміст норми характеризується єдністю, оскільки її елементи не ізольовані, а складають єдине ціле, в якому гіпотеза, диспозиція і санкція передбачають один одного, витікають одне з другого. Тобто гіпотеза обов’язково пов’язана з диспозицією, а остання — з санкцією, і навпаки. Для адміністративно-правових норм, на нашу думку, характерним є наявність в їх структурі поряд із санкцією як елемента — заохочення.

Гіпотеза адміністративно-правових нормвизначає умови, за яких можуть виникати у громадян і організацій передбачені нормою суб’єк­тивні права та юридичні обов’язки у сфері державно-управлінської діяльності. Ці умови можуть бути конкретно визначені (ніхто не може бути двічі притягнений до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення; правом безкоштовного проїзду в громадському транспорті користуються діти до семи років), або відносно визначені, тобто містити елементи адміністративного розсуду (особистий огляд може проводитись уповноваженою на те особою однієї статі з оглядуваним і в присутності двох понятих тієї ж статі; на прохання особи, затриманої за вчинення адміністративного правопорушення, про місце її перебування повідомляються її родичі, адміністрація за місцем роботи або навчання).

Основою норми єдиспозиція, яка вказує, якою повинна бути поведінка учасників адміністративно-правових відносин за наявності передбачених гіпотезою фактичних обставин. Вона містить вимоги норми, а також у вигляді приписів, заборон і дозволів встановлює права і обов’язки суб’єктів правовідносин (усі громадяни щорічно подають до податкових інспекцій за місцем проживання декларації про свій майновий стан та доходи за минулий рік у порядку, встановленому законом; проїзд у громадському транспорті дітей старше семи років сплачується на загальних умовах).

Диспозиція норм, що регламентують адміністративну відповідальність, формулюється найчастіше у вигляді вказівок або опису діяння, що передбачає застосування санкції у вигляді відповідного стягнення, зокрема:

– порушення вимог пожежної безпеки в лісах — тягне за собою накладення штрафу;

– невиконання водіями вимог працівника міліції про зупинку, а також залишення ними на порушення встановлених правил місця дорожньо-транспортної пригоди, до якої вони причетні, — тягне за собою накладення штрафу, або позбавлення права керування всіма видами транспортних засобів на термін від одного до трьох років;

– порушення порядку організації і проведення зборів, мітингів, вуличних походів і демонстрацій — тягне за собою попередження або накладення штрафу.

Санкція — це частина адміністративно-правової норми, що містить вказівки стосовно юридичних наслідків порушення правила, зафіксованого в диспозиції, або умов, визначених в гіпотезі. Метою санкції є створення тих чи інших несприятливих наслідків для правопорушника. Ці наслідки можуть виявлятись у різних формах:

– у примусі до здійснення відповідних діянь (порушення тиші у громадських місцях — тягне за собою накладення штрафу);

– у визнанні недійсними відповідних діянь (самоправне зайняття жилого приміщення у будинках державного або громадського житлового фонду чи фонду житлово-будівельних кооперативів — тягне за собою накладення штрафу);

– у зміні правового статусу відповідних суб’єктів адміністративних правовідносин (водії, судноводії та інші особи, які керують транспортними засобами, річковими і маломірними суднами і щодо яких є достатні підстави вважати, що вони перебувають у стані сп’яніння, підлягають відстороненню від керівництва цими транспортними засобами або суднами та оглядові на стан сп’яніння).

За порушення адміністративного законодавства застосовуються дисциплінарні, адміністративні, а у випадку повторності ‑ і кримінальні заходи. Розглядаючи санкції адміністративно-правових норм у повному обсязі, в аспекті їх функцій можна виділити таку їх особливість, як поєднання елементів: правовідновлювального (оскарження адміністративного затримання, огляду і вилучення речей та документів заінтересованою особою у вищестоящий орган відносно органу, який застосував ці заходи, або прокуророві) і штрафного (карального) (накладення штрафу, конфіскація, оплатне вилучення тощо). Санкції дають змогу відшкодувати збитки, завдані правопорушенням, та відновити становище, що існувало до його вчинення. Оптимальною є ситуація, коли застосовуються санкції, що водночас виконують функції компенсаційного та штрафного характеру.

Санкція, як, до речі, й гіпотеза та диспозиція, через специфіку адміністративно-правових норм не завжди розміщена безпосередньо в змісті того правового акта, що містить дану норму, оскільки інколи в статті закону формулюється лише частина норми, а решту слід знаходити в інших статтях або ж іншому нормативному акті. Крім цього, в одній статті нормативного акта містяться інколи дві, три норми і більше.

Принагідно потрібно зазначити, що не всі адміністративно-правові норми як структурний елемент містять санкцію. Так, за умови регулювання державно-управлінських відносин, що виникають між їх вищестоящими і нижчестоящими сторонами, використовуються принципи дисциплінарної влади, а тому у випадку вчинення відповідного порушення застосовується санкція, яка міститься у нормах загального характеру, що належать інституту державної служби.

Маловивченим, а отже, дискусійним в теорії права, в тому числі й адміністративного, залишається питання заохочення як елемента правової норми, хоча останні публікації вчених-адміністративістів у науковій та навчальній літературі свідчать про роль і значення заохочення як однієї з форм переконання. Зокрема, на думку В.К. Колпакова, заохочення — це публічне визнання заслуг юридичної чи фізичної особи за виконання адміністративно-правових або громадських обов’язків. Такі заслуги формулюються (перелічуються), як правило, в диспозиції норми, а підставою для заохочення є визначені норми права дії (поведінки), що стимулюються державою[1].

Так, в Указі Президента України “Про заходи із заохочення народжуваності в Україні” від 3 січня 2002 р. передбачено розширення мережі служб репродуктивного здоров’я, планування сім’ї, першочергове оснащення сучасною лікувально-діагностичною апаратурою родопомічних і дитячих лікувальних установ, поступове підвищення розміру допомоги по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку до рівня прожиткового мінімуму, а також вивчення питання про надання пільгових кредитів сім’ям, що мають двох і більше дітей, для придбання і будівництва житла. Такий же підхід щодо заохочення, як визнання заслуг покладений і в зміст норм Постанови Кабінету Міністрів “Про заохочення спортсменів і тренерів з олімпійських видів спорту” від 23 липня 2008 р., якою передбачено відзначення спортсменів, досягнення яких сприяють утвердженню міжнародного авторитету України, заохочення до успішних виступів на Олімпійських іграх, чемпіонатах світу і Європи та міжнародних спортивних змаганнях.