Проблема чужої волі

Ф.Енгельс називав управління єдиною управляючою волею. Управлінська система завжди ієрархічна, суб’єкт управління за своїм статусом зобов’язаний нав’язувати свою волю управляємим об’єктам, тобто для об’єкта управління така воля є чужою. Чужа воля може бути як злою, деспотичною, насильницькою, так і може не суперечити інтересам людини.

Абсолютна воля означає рабство інших, тому проблема полягає не в боротьбі проти чужої волі, без якої неможливо здійснювати управління, а в змісті і цілеспрямованості чужої волі, в формах і методах її нав’язування.

Часто вороже сприйняття чужої волі обумовлюється не тим, що вона містить щось вороже для людини, а тим, що власна воля не розвинута, не підготовлена до спілкування з іншими, егоїстична, схильна до конфліктів. Отже, для виконавця теж важливо мати свою волю, яка заставляє людину виконувати свої обов’язки, дотримуватися певних норм, правил, жити достойно. Самообман та обман не дають позитивних результатів, отже у бідах, нещастях, невдачах не завжди винні влада, політика, керівництво і т. ін.. Необхідно здійснювати самоаналіз та самооцінку, адже часто керівники не беруть на себе відповідальність за банкрутства, а підлеглі вважають себе до цього непричетними.

Самосвідомість

Свідомість передбачає виділення суб’єктом самого себев я якості носія визначеної активної позиції по відношенню до світу. Це виділення себе, відношення до себе, оцінка своїх можливостей, які є необхідним компонентом всякої свідомості, утворюють різні форми тієї специфічної характеристики людини, яка називається самосвідомістю.

Самосвідомість – це динамічне утворення, що історично розвивається і вистуає в різних формах, на різних рівнях.:

· перша форма яку інколи називають самопочуттям, є елементарне усвідомлення свого тіла і те, як воно співвідноситься з іншими предметами і людьми;

· друга форма – усвідомлення своєї приналежності до певної людської спільноти, культури, соціальної групи;

· третя форма – виникнення свідомого Я як особливого утворення, схожого на Я інших людей і в той же час в чомусь унікального і неповторного, яке здатне здійснювати свободні вчинки і нести за них відповідальність, що передбачає можливість контролю над своїми діями і їх оцінку.

Самооцінка і самоконтроль передбачають співставлення людиною самого себе з певним, встановленим для себе ідеалом Я і як наслідок – відчуттям або задоволення собою, або незадоволення.

Відношення людини до самого себе завжди опосередковане його відношенням до іншої людини. Самосвідомість народжується не в результаті внутрішніх потреб ізольованої свідомості, а в процесі колективної практичної діяльності і міжособистісних відносин. Людина не просто сприймає себе по аналогії з іншими, але й іншого – по аналогії з собою. Як показують сучасні дослідження, в процесі розвитку самосвідомості усвідомлення себе і іншого, як схожого на мене і разом з тим відмінного від мене, передбачають один одного.

Явні форми самосвідомості, коли ті чи інші феномени свідомості стають предметом спеціальної аналітичної діяльності суб’єкта, називаються рефлексією. Рефлексія – це не просто усвідомлення того, що є в людині, але й зміна самої людини, спроба виходу за межі того рівня розвитку, який було досягнуто. Рефлексія має досить складний характер, адже коли людина аналізує себе, прагне розібратися в собі, в своєму відношенні до життя, заглянути у потаємні куточки своєї свідомості, вона тим самим хоче визначити систему своїх життєвих орієнтирів, тобто в чомусь більше упевнитись, або щось відкинути. Але образ самого себе, який людина утворює в різних формах самосвідомості, не завжди адекватний реальній людині і її свідомості. Часто про людину більш точно свідчать інші, ніж вона сама розуміє себе. В тій мірі, в якій людина здатна враховувати об’єктивну оцінку про себе, що виникає в процесі колективної діяльності і відносинах з іншими людьми, вона більш точно може судити про себе. В процесі життєдіяльності, в системі міжособистісних відносин самосвідомість постійно перевіряється, коригується, виправляється і розвивається.

Отже, воля дається людині для того, щоб вона була здатна управляти своїм мисленням, поведінкою, діяльністю. З цього випливає необхідність розглядати управління як «єдину управляючу волю», яка є поєднанням цілеспрямованості, організації, регулювання та виконання. Така «управляюча воля» є гарантом того, що управлінські рішення суб’єкта управління будуть прийняті до уваги, зрозумілі, осмислені, виконані. Але в управлінській практиці можуть виникати складні ситуації, які треба пізнавати та враховувати.

1. Ситуація, коли смисл управлінського рішення не відповідає потребам, інтересам, цілям управляємого об’єкта. Як наслідок, відмова або ухилення від виконання доручення, що приводить до застосування сили влади, примусу.

2. Управлінська підготовленість населення, тобто розуміння людьми актуальності і необхідності управління як для себе особисто, так і для колективу, суспільства, держави. Необхідно формувати управлінську свідомість як у суб’єкта, так і об’єкта управління, що дозволить волю кожного долучати до «управляючої волі» і спільно діяти.

3.Ідеологія свавілля засновується на тому, що ринок – це абсолютна свобода поведінки виробника і споживача, підприємництво – це не підконтрольність, ЗМІ – це річ у собі і для себе, нічим не обмежені. Насправді суспільство не може існувати без організації, правових статусів, субординації та координації.

4.»Управляюча воля» залежить від стану життя суспільства та людини в ньому, яке вимірюється не лише ВВП, а характеризується взаємодією економічної, соціальної, духовно-культурної і політичної сфер. Мають значення такі фактори як перспективи, стабільність, надійність, гарантованість.

5. Воля пов’язана з духом людини, які треба у щось вірити, на щось опиратися, чимось гордитися, іти у майбутнє.