Тема 2-3 Десмургія. Організація роботи в перев’язочній. Догляд за оперованими хворими.

Десмургія - наука про пов'язки, їх правильне накладання і застосування.

Пов'язка - засіб тривалого лікувального впливу на рану, ор­гани тіла з використанням різноманітних матеріалів та речо­вин і утримування їх на тілі пацієнта. Призначення пов'язки є захист ран, патологічно змінених і пошкоджених тканин від впливу зовнішнього середовища. Водночас пов'язка може засто­совуватися для постійного рівномірного тиску на певну ділянку людського організму, а також з метою утримування частини тіла в знерухомленому положенні (іммобілізація) або для витя­гу. Всі наведені завдання досягаються шляхом накладення різних видів пов'язок.

Таким чином, за допомогою пов'язок можна закріпити перев'язувальний матеріал (звичайна пов'яз­ка), встановити постійний тиск на певну ділянку (тиснуча по­в'язка), помістити частину тіла в нерухоме положення (нерухо­ма або іммобілізуюча пов'язка), встановити витяг певної части­ни тіла (пов'язка з витягом). Тому розрізняють м'які та тверді нерухомі (фіксуючі) пов'язки.

Нерухомі пов'язки - іммобілізуючі та коригуючі - а також пов'язки з витягом використовують, головним чином, для ліку­вання пошкоджень і захворювань опорно-рухового апарату. До них належать гіпсові, крохмальні та клейові пов'язки, шини та апарати.

М'які пов'язки складаються з матеріалу, що накладається безпосередньо на рану, та з засобів фіксації. Розрізняють про­сту м'яку (захисну та лікувальну), тиснучу (гемостатичну), оклюзійну пов'язки. Для фіксації перев'язувального матеріалу ви­користовують марлевий, трикотажний або сітчасто-трубчастий бинти, косинки з бавовняної тканини, клеол, клей, лейкопластир.

Класифікація пов'язок:

1. За призначенням – фіксуючі, утримуючі перев'язувальний матеріал на рані чи ділянці тіла; іммобілізуючи, які забезпечують знерухомлення частини тіла; пов'язки з витягом; стискаючі пов'язки.

2. За зовнішнім виглядом і формою матеріалу: бинтові; косинкові; пращоподібні; контурні; Т-подібні.

3. За способом фіксації перев'язувального матеріалу: клейові (клеолові, колоїдні); лейкопластирні; бинтові.

4. За консистенцією: м'які; тверді (гіпсові, шини, пластмасові та ін.).

Бинт – стрічка тканини, скатана у валик, що складається з головки (скручена частина), вільної час­тини (початок бинта), спинки (зовнішня частина бинта), черевця (внутрішня частина бинта). Залежно від матеріалу, з якого виготовлений бинт, розрізняють марлеві, фланелеві, трубчасті трикотажні, еластичні сітчасто-трубчасті, гумові бинти.

Правила накладення пов'язок.

1. Пацієнт повинен знаходитися в зручному положенні, м'язи максимально розслаблені, вільний доступ до бинтованої частини тіла; остання повинна знаходитися в такому положен­ні, яке вона займатиме після накладення пов'язки (функціонально вигідне положення), і бути не­рухомою; по можливості повинна знаходитися на рівні грудей того, що бинтує.

2. Якщо хворий не може утримати частину тіла, що бинтується, в необхідному положенні,то це здійснює помічник того, хто накладає пов'язку.

3. Накладаючий пов'язку повинен бути повернутий лицем до пацієнта, щоб слідкувати за виразом його обличчя, його станом, а після накладення пов'язки уточнити, чи не відчуває хворий яких-небудь незручностей у зв'язку з накладеною пов'язкою.

4. Пов'язку накладають від периферії в напрямку до тулуба при рівномірному розтягненні бинта; тури бинта - зліва направо по відношенню до бинтуючого (за винятком пов'язки Дезо на праву руку, пов'язки на ліве око, ліве вухо, ліву молочну залозу); у бинтуванні беруть участь обидві руки бинтуючого: права рука розгор­тає головку бинта, ліва - притримує пов'язку і розправляє хо­ди бинта; спинка головки бинта повинна бути звернена до поверхні тіла хворого, а черевце – назовні; початок бинта (фіксуючий тур) закріплюють поруч з ділянкою ушкодження, але не на самій рані, двома-трьома щільним турами; кожний тур бинта повинен прикривати попередній на 2/3 (за винятком циркулярної та повзучої пов'язки); бинт фіксують шпилькою, лейкопластиром або розірва­ними кінцями.

5. Накладена пов'язка повинна відповідати наступним вимогам: міцно утримувати перев'язувальний матеріал і не порушувати кровопостачання; після накладення пов'язки слід звернути увагу на колір шкірного покриву і пульсацію периферійних артерій нижче місця накладення пов'язки.

Циркулярна (кругова) пов'язка завжди розпочинає будь-яку іншу пов'язку, а крім того може самостійно застосовуватися для закриття невеликих ран. Спіральна пов'язка накладається на циліндричні та конусоподібні частини тіла - для закриття великих ушкоджень на тулубі та кінцівках. Повзуча пов'язка є першим етапом накладення будь-якої іншої пов'язки, застосо­вується для фіксації перев'язувального матеріалу на великому проміжку (особливо на кінцівках). Хрестоподібна (восьмиподібна) пов'язка призначена для бинтування частин тіла з непра­вильною поверхнею (потилиця, грудна клітка, промежина). Ко­лосоподібна пов'язка є різновидом останньої, накладається на суглобові ділянки та інші важкодоступні частини тіла, де є складнощі для утримування перев'язувального матеріалу. На ліктьовий і колінний суглоби накладають „черепашачу" пов'яз­ку (збіжну або розбіжну). Поворотна пов'язка застосовується на голову, стопу, китицю, куксу після ампута­ції. При наданні першої допомоги особливо зручними є косинкові пов'язки.

Перев'язувальний матерiал на paнi утримується за допомогою липкого пластиру, причому смужки останнього переходять на непокриту шкiру з обох cтopiн пов' язки i міцно приклеюються до неї, утримуючи пов'язку на paнi. 3вичайно накладають декілька смужок липкого пластиру паралельно один одному на тiй чи iншiй вiдстанi залежно вiд величини пов' язки. Малi лейкопластирнi пов' язки можна робити з хресто­- чи зiрко-подiбно накладеного пластиру. Лейкопластирну пов' язку можна також застосовувати для зближення країв гранулюючої рани, для лiкування переломiв кiстки методом постiйного витягу, особливо у дiтей.

Індивідуальний перев'язувальний пакет - це дві ватно-марле­вих подушечки розміром 15x15 см і бинт шириною 9 см, які запаковані у восковий папір і герметичний прогумований па­кет. Основна мета такого пакета – захистити рану потерпілого від забруднення на час доставки його у медичний заклад.

Гіпсову пов'язку запропонував М.І.Пирогов у 1854 році. Се­ред гіпсових пов'язок розрізняють циркулярні, лонгетні, лонгетно-циркулярні, вікончаті, мостоподібні, стулкові, гіпсові ліжечка, корсети, а також комбіновані з різних елементів пов'язки. Гіпсові пов'язки безпечні для здоров'я, біологічно інертні, пластичні (пов'язка легко адаптується до будь-якої ділянки тіла), прості у використанні. Гіпс виготовляють і вигляді гіпсових бинтів, де гіпсовий порошок (сульфат кальцію) імпрегнований до марлевого бинта. Недоліком гіпсової пов'язки є її довготривале висихання (36 год), відносно низька міцність, неповна прозорість для рентґенівських променів.

Ускладнення при накладенні пов'язок зумовлені порушен­ням кровоплину, іннервації, розвитком інфекції, тривалим знерухомленням, що спричиняє контрактури.

Перев'язувальна – це приміщення у хірургічному відділенні, де виконуються маніпуляції по догляду за ранами (в т.ч. післяопераційними). У кожному хірургічному відділі згідно правил асептики і антисептики обов'язково є дві перев'язувальні – чиста і гнійна – для розподілу потоків пацієнтів згідно наявності/відсутності у них інфекції. Організація роботи перев'язувальної передбачає суворе дотримання усіх правил асептики і антисептики, профілактики внутрішньолікарняної інфекції і таким чином є схожим на режим роботи операційної.

У перев'язувальній виконуються перев'язки і деякі діагностично-лікувальні процедури. Перев'язка – послідовна заміна пов'язки з маніпуляціями в рані та обробкою шкіри навколо неї. Пов'язка – це перев'язувальний матеріал,накладений і закріплений на тій чи іншій ділянці тіла, який складається з двох частин: первинна пов'язка (обов'язково стерильна, яка накладається безпосередньо на рані) і вторинна пов'язка (якою закріплюється первинна пов'язка). Вимоги до перев'язувального матеріалу: гігроскопічність, еластичність, легкість стерилізації, біологічна інертність. До перев'язувального матеріалу належить марля (серветки, тампони, марлеві кульки) і вата (проста незнежирена і гігроскопічна знежирена).

Структурологічна схема заняття теми «Десмургія»