Самостійне вивчення

1. Принцип виконання зобов′язань.

2. Місце, строк і спосіб виконання зобов′язань.

 

1. Виконання зобов'язання можна визначити як здійснення боржником тієї дії, яку має право вимагати від нього кредитор на підставі існуючого між ними зобов'язання.

Вимогами до виконання зобов'язань визначаються насамперед принципи їх виконання, під якими маються на увазі закріплені в законі основні засади, відповідно до яких будується правове регулювання реалізації суб'єктивних прав і обов'язків у цих правовідносинах.

У юридичній літературі називають різні принципи виконання зобов'язань. Найчастіше згадують принцип належного виконання зобов'язань. Крім того, вказують на існування принципу співпраці, який передбачає, що сторони мають не тільки виконувати зобов'язання належним чином і реально, а й створювати контрагенту найсприятливіші умови і надавати допомогу в цьому.

Орієнтири визначення загальних умов належного виконання зобов'язань встановлюють ст.526-545 ЦК, аналіз яких дозволяє зробити висновок, що зобов'язання мають виконуватися:

1) щодо належного предмета зобов'язання;

2) належними сторонами;

3) у належний строк;

4) у належному місці;

5) належним способом (і з належним оформленням). Предмет виконання — це певні матеріальні або духовні блага, в

зв'язку зі створенням або передачею яких було встановлене зобов'язання. У предметі виконання виражаються найістотніші обов'язки боржника з належного виконання договірного зобов'язання. Це пов'язано з тим, що від належного виконання зобов'язання щодо його предмета залежить питання набуття кредитором саме тих благ, заради яких він вступив у договірні відносини.

 

2. Суб'єктами зобов'язання є кредитор і боржник (дебітор).

Кредитор — це особа, уповноважена вимагати від іншої особи (боржника) виконання певної дії (дій) або утримання від них.

Боржник — це особа, зобов'язана вчинити на користь кредитора певну дію (дії) або утримуватися від вчинення певної дії (дій) на вимогу кредитора.

Якщо кожна із сторін у зобов'язанні має одночасно і права, і обов'язки, вона вважається боржником у тому, що вона зобов'язана вчинити на користь другої сторони, і кредитором у тому, що вона має право вимагати від неї (ч.З ст.510 ЦК).

Як кредитором, так і боржником у зобов'язанні можуть бути фізичні особи, юридичні особи, держава та інші соціальні утворення (Автономна Республіка Крим, територіальні громади та інші суб'єкти публічного права).

 

3. Залежно від характеру розподілу прав або обов'язків між кількома кредиторами або боржниками розрізняють зобов'язання часткові, солідарні.

У часткових зобов'язаннях кожен боржник повинен виконати зобов'язання в певній частині, а кожен кредитор має право вимагати виконання певної частки зобов'язання. У солідарних зобов'язаннях кожному кредитору у повному обсязі належить право вимоги, а кожен з боржників повинен виконати зобов'язання у повному обсязі. У субсидіарних зобов'язаннях є основний кредитор або боржник і додатковий кредитор (боржник). За загальним правилом, між сторонами встановлюються часткові зобов'язання.

Солідарний обов'язок або солідарна вимога виникають у випадках, коли це передбачене договором або встановлено законом, зокрема при неподільності предмета зобов'язання (ст.541 ЦК). Наприклад, солідарні зобов'язання виникають у разі завдання шкоди кількома особами, коли неможливо встановити, чиїми діями і в якому конкретно розмірі заподіяно збиток.

ЦК досить детально регулює порядок виконання солідарного обов'язку і реалізації солідарної вимоги. Так, ст.543 передбачає, що при солідарному обов'язку боржників кредитор має право вимагати виконання як від усіх боржників разом, так і від кожного окремо, притому, як повністю, так і в частині боргу.

Слід зазначити, що встановлення такого правила має на меті максимально повне задоволення вимог кредитора і захист його інтересів. Зокрема кредитор, який не отримав повного задоволення від одного із солідарних боржників, має право вимагати недоотриманого від інших співборжників.

Цю ж мету має і збереження пов'язаності зобов'язань усіх солідарних боржників доти, доки зобов'язання не буде виконане повністю: усі солідарні боржники залишаються зобов'язаними, поки зобов'язання не буде виконане повністю. Якщо хтось з них виконає частину зобов'язання, що припадає на його частку, але інші солідарні боржники не погасять свою частину боргу, то і той, який виконав, вважається зобов'язаним, поки зобов'язання не буде погашене в повному обсязі.

Але виконання зобов'язання одним з солідарних боржників припиняє його в повному обсязі і припиняє обов'язок усіх боржників стосовно загального кредитора.

Однак слід зазначити, що йдеться лише про припинення обов'язку стосовно загального кредитора (кредиторів). Сам по собі обов'язок зберігається, але змінюється його адресат — уповноважений суб'єкт: право вимоги переходить до боржника, що виконав зобов'язання. Він набуває права регресу, тобто зворотної вимоги до інших боржників. Ця вимога може бути адресована до кожного із солідарних боржників у рівній частці, якщо інше не встановлене законом або договором. При цьому маємо справу зі своєрідним розподілом боргу, що залишився, в похідному (ступінчастому) порядку: несплачене одним із солідарних боржників боржнику, що виконав солідарне зобов'язання, тепер припадає у рівній частці на кожного з решти солідарних боржників (ч.2 ст.544 ЦК). Тобто в цьому випадку начебто виникає нове солідарне зобов'язання, у якому беруть участь як солідарні боржники ті, хто не виконав обов'язку за першим зобов'язанням, і як кредитор — той боржник за першим зобов'язанням, що виконав його в повному обсязі. Відбувається перехід права вимоги до нового кредитора і перерозподіл обов'язків між колишніми співборжниками.

 

1. У юридичній літературі називають різні принципи виконання зобов'язань. Найчастіше згадують принцип належного виконання зобов'язань. Крім того, вказують на існування принципу співпраці, який передбачає, що сторони мають не тільки виконувати зобов'язання належним чином і реально, а й створювати контрагенту найсприятливіші умови і надавати допомогу в цьому¹.

Називають також принцип економічності, який передбачає взаємне врахування економічних інтересів контрагентів, та принцип реального виконання зобов'язання, сутність якого полягає в тому, що стягнення неустойки (штрафу, пені) та відшкодування збитків не звільняє боржника від виконання зобов'язання в натурі (ст.552, 622 ЦК). Деякі автори вказують також на принцип стабільності зобов'язань. При цьому посилаються на норми ЦК, що передбачають неприпустимість односторонньої відмови від виконання зобов'язань і односторонньої зміни їх умов.

Однак усі зазначені принципи навряд чи слід виокремлювати. Зокрема реальне виконання зобов'язання охоплюється поняттям "виконання зобов'язання належним чином". Що стосується принципу економічності, то в умовах переходу до ринкових відносин "економічність" є поняттям відносним, оскільки кожен з їх учасників, як правило, сам визначає, що йому вигідно, а економічні інтереси сторін часто протилежні. Стабільність договірних зобов'язань — це швидше не принцип їх виконання, а певна тенденція розвитку договірних відносин.

Таким чином, визначальним є принцип виконання зобов'язання належним чином, який містить низку вимог щодо його реалізації. Отже, що таке "виконання зобов'язання належним чином" або "належне виконання договірних зобов'язань"?

 

2. Належне виконання означає також виконання у встановлений строк (термін). Якщо у зобов'язанні встановлений строк (певний період у часі, зі спливом якого пов'язана дія чи подія, що має юридичне значення) його виконання, воно підлягає виконанню у цей строк.

Якщо у зобов'язанні встановлений термін (певний момент у часі, із настанням якого пов'язана дія чи подія, що має юридичне значення) його виконання, воно підлягає виконанню у цей термін.

Зобов'язання, строк виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Якщо договором не встановлений строк його виконання або якщо він визначений лише моментом "до запитання ", то згідно з ч.2 ст 530 ЦК кредитор має право вимагати виконання, а боржник — виконати зобов'язання у будь-який час. Однак з метою охорони інтересів боржника, для якого вимога кредитора про негайне виконання зобов'язання може виявитися скрутною, закон надає боржнику право виконати зобов'язання у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги про виконання. Цей пільговий термін не застосовується у тих випадках, коли негайне виконання випливає із сутності встановлених договором зобов'язань. Наприклад, річ була залишена на зберігання без вказівки строку. Вона має бути повернута на першу вимогу, негайно.

Закон допускає дострокове виконання. Боржник має право виконати свій обов'язок достроково, якщо інше не встановлено договором, актами цивільного законодавства або не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обігу (ст.531 ЦК). За загальним правилом можливість дострокового виконання залежить від того, в чиїх інтересах встановлений строк (термін) виконання — кредитора чи боржника. Якщо він встановлений в інтересах кредитора (наприклад, зберігання на певний строк), то кредитор має право вимагати дострокового виконання, а боржник виявляти таку ініціативу не має права. Якщо ж строк встановлений в інтересах боржника (договір позики), то боржник може виконати зобов'язання достроково, а кредитор не має права вимагати дострокового виконання.

Для того, щоб виконання вважалося належним, треба, щоб воно відбулося у належному місці, яке визначається договором або актами цивільного законодавства. Воно може також випливати із сутності зобов'язань чи звичаїв ділового обігу.

Згідно з ч.І ст.532 ЦК безумовна перевага у визначенні місця виконання надається договору сторін.

У разі коли місце виконання зобов'язання не встановлено у договорі, виконання провадиться:

а) за зобов'язанням про передання нерухомого майна — за місцезнаходженням цього майна;

б) за зобов'язанням про передання товару (майна), що виникає на підставі договору перевезення, — за місцем здавання товару (майна) перевізникові;

в) за зобов'язанням про передання товару (майна), що виникає на підставі інших правочинів, — за місцем виготовлення або зберігання товару (майна), якщо це місце було відоме кредиторові на момент виникнення зобов'язання;

г) за грошовим зобов'язанням — за місцем проживання кредитора, а якщо кредитором є юридична особа, — за її місцезнаходженням на момент виникнення зобов'язання. Якщо кредитор на момент виконання зобов'язання змінив місце проживання (місцезнаходження) і сповістив про це боржника, зобов'язання виконується за новим місцем проживання (місцезнаходженням) кредитора з віднесенням на кредитора всіх витрат, пов'язаних із зміною місця виконання;

д) за іншим зобов'язанням — за місцем проживання (місцезнаходженням) боржника.

Зобов'язання має виконуватися належним способом (і з належним оформленням).

Ця вимога означає, що зобов'язання має виконуватися боржником шляхом вчинення дій, що складають зміст зобов'язання.

При цьому боржник має право виконати свій обов'язок шляхом внесення належних з нього кредиторові грошей або цінних паперів у депозит нотаріуса в разі:

а) відсутності кредитора або уповноваженої ним особи у місці, виконання зобов'язання;

б) ухилення кредитора або уповноваженої ним особи від прийняття виконання або в разі іншого прострочення з їх боку;

в) відсутності представника недієздатного кредитора.

Передача грошей або цінних паперів в депозит нотаріуса проводиться за місцем виконання зобов'язання (ст.537 ЦК, ст.85 Закону "Про нотаріат"). Відповідно до Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України при виконанні зобов'язання внесенням боргу в депозит нотаріуса боржник складає заяву, де вказує відоме йому місцезнаходження кредитора та причини, за якими виконання не може бути проведене безпосередньо кредитору. На підтвердження внесення ним відповідних цінностей у депозит він отримує від нотаріуса квитанцію або напис на документі, що встановлює заборгованість.

Виконання зобов'язання внесенням грошей (цінних паперів) у депозит припиняє його незалежно від того, отримав кредитор внесені в депозит гроші (цінні папери) чи ні.

Особливості має зустрічне виконання зобов'язань, що виникає при взаємних зобов'язаннях, під якими маються на увазі такі правовідносини, де кожний учасник є кредитором і боржником одночасно. Згідно зі ст.538 ЦК виконання свого обов'язку однією із сторін, яке відповідно до договору обумовлене виконанням другою стороною свого обов'язку, є зустрічним виконанням зобов'язання. При зустрічному виконанні зобов'язання сторони повинні виконувати свої обов'язки одночасно, якщо інше не встановлено договором, актами цивільного законодавства, не випливає із суті зобов'язання або звичаїв ділового обігу.

У разі невиконання однією із сторін у зобов'язанні свого обов'язку або за наявності очевидних підстав вважати, що вона не виконає свого обов'язку у встановлений строк (термін) або виконає його не в повному обсязі, друга сторона має право зупинити виконання свого обов'язку, відмовитися від його виконання частково або в повному обсязі.