Самостійне вивчення

1. Підстави звільнення від відповідальності.

2. Поняття випадку (казус) і непереборної сили (форс-мажорні обставини).

3. Поняття припинення зобов′язань. Підстави припинення зобов′язань.

 

1. Приступаючи до аналізу цієї складної правової категорії, насамперед слід нагадати про існування двох різних підходів до розуміння відповідальності. Сутність цих відмінностей полягає в тому, що юридична відповідальність, в тому числі й цивільно-правова, тлумачиться як відповідальність за минулі вчинки (ретроспективна відповідальність) або як відповідальність за майбутню поведінку (проспективна або позитивна відповідальність).

Не зупиняючись детально на всіх аспектах пов'язаної з цим дискусії, зазначимо лише, що більш вірною видається точка зору, згідно з якою поділ юридичної відповідальності на позитивну і негативну (проспективну і ретроспективну) не відповідає її природі. Підґрунтям юридичної відповідальності є правова оцінка, а підґрунтям позитивної відповідальності — моральна. Тому такий поділ в цілому є не зовсім точним.

Ґрунтуючись на таких міркуваннях, цивільно-правову відповідальність слід розуміти як відповідальність ретроспективну, тобто як відповідальність за вже скоєне правопорушення.

Стосовно визначення цивільно-правової відповідальності і її характерних ознак, в юридичній літературі вже багато років точиться дискусія. Зокрема поняття цивільно-правової відповідальності нерідко пов'язують із санкцією за правопорушення. У найбільш загальному вигляді цю позицію можна сформулювати таким чином: цивільно-правова відповідальність — це санкція (реалізація санкції) за порушення цивільного законодавства (О.С. Йоффе).

Однак така позиція має недоліки. Річ у тім, що тут увага загострюється на зовнішній стороні. Але має бути показана і сутність відповідальності, й особливості реалізації санкції. Адже до заходів відповідальності можуть бути віднесені не всі санкції, а лише деякі з них, що відповідають певним вимогам. Сутність юридичної відповідальності взагалі і цивільно-правової відповідальності, зокрема, полягає в тому, що вона є застосуванням до правопорушника передбачених санкцією правової норми заходів державного примусу.

Водночас не будь-яка реалізація санкції, не будь-який державний примус підпадає під поняття "цивільно-правова відповідальність". Відповідальність — це реалізація санкції, що має специфічні особливості.

Зокрема особливостями цивільно-правової відповідальності є:

1) державний примус, який відрізняє юридичну відповідальність від інших видів соціальної відповідальності, наприклад, моральної;

2) крім державного примусу, який характеризує право взагалі, для відповідальності типовими є несприятливі наслідки, що настають для її суб'єкта (в цивільному праві це, як правило, — наслідки майнового характеру, майнові втрати, наприклад, відшкодування збитків за рахунок порушника, стягнення з нього неустойки тощо);

3) державний і суспільний осуд порушника, який висловлює йому докір за порушення норм, встановлених державою, і дозволяє відмежувати відповідальність від інших випадків настання несприятливих наслідків.

Не менше, ніж з категорією "санкція" юридична відповідальність пов'язується з категорією "обов'язок". Наприклад, підкреслюється, що відповідальність слід вважати обов'язком, що примусово виконується, який вже існував раніше або знову виник внаслідок правопорушення. Такий зв'язок здається цілком обґрунтованим, однак потребує уточнення. Очевидно, під відповідальністю слід розуміти не будь-який обов'язок, що існує у звичайному відношенні, а обов'язок, що виникає вже після порушення, тобто той, який існує в так званому охоронному правовідношенні.

Істотними особливостями такого обов'язку є те, що на відміну від звичайного обов'язку, сформульованого в законі або договорі, обов'язок-відповідальність покладається на порушника, він сформульований в санкції правової норми або в договорі — в тих його пунктах, де передбачені наслідки невиконання або неналежного виконання договірного зобов'язання. Таким чином, відповідальність — це новий, додатковий обов'язок, що є вторинним стосовно первинного обов'язку, не виконаного внаслідок правопорушення; цей новий обов'язок нерідко полягає в необхідності зазнання обтяжень і обмежень, що покладаються понад обов'язки, що вже існують. Саме в покладанні такого додаткового обов'язку, що є карою, виражається державний осуд особи, яка вчинила правопорушення.

Вище йшлося про те, що юридична відповідальність полягає в реалізації санкції. Стосовно цивільно-правової відповідальності необхідне деяке уточнення. Воно полягає в тому, що ведучи мову про неналежне виконання зобов'язання як про протиправну дію з боку боржника, слід мати на увазі, що йдеться про порушення останнім не тільки норми права, а й суб'єктивного права кредитора. Звідси випливає, що санкція застосовується як за порушення норми права, так і за порушення суб'єктивного права іншої особи. При цьому слід мати на увазі, що в цивільному праві застосування санкції для захисту суб'єктивного права уповноваженої особи не завжди пов'язане з відповідальністю. Наприклад, якщо майно вилучається з чужого незаконного володіння в примусовому порядку, то має місце санкція, яка застосовується за скоєне правопорушення. Водночас таку санкцію не можна вважати відповідальністю, оскільки вона не пов'язана з якимсь позбавленням для порушника, у якого вилучається річ, що йому не належить. Тому щодо цивільно-правової відповідальності слід особливо підкреслити, що вона є не просто санкцією за цивільне правопорушення, а заходом, що спричиняє певні втрати майнового характеру, тобто спрямовано діє на майнову сферу правопорушника.

З урахуванням названих ознак відповідальність в цивільному праві визначається як правовідношення, що виникає у зв'язку з порушенням встановленого договором або законом обов'язку, що має змістом покладання на особу, винну в скоєнні цивільного правопорушення, негативних майнових наслідків її поведінки.

Ведучи мову про ознаки цивільно-правової відповідальності як одного з видів юридичної відповідальності взагалі, слід детальніше зупинитися на такій її особливості, як те, що вона за своїм характером є заходом державного примусу. У зв'язку з цим слід зазначити, що в цивілістичній літературі широко обговорювалося раніше, та й сьогодні не втратило своєї актуальності, питання про те, чи є мірою цивільно-правової відповідальності, наприклад, добровільне відшкодування несправним боржником збитків, що виникли у кредитора внаслідок невиконання або неналежного виконання договірного зобов'язання. Це ж питання можна віднести і до добровільної сплати неустойки за невиконання або неналежне виконання зобов'язання.

Логіка міркувань противників стосовно того, щоб віднести добровільне відшкодування збитків або добровільну сплату неустойки до заходів відповідальності, приблизно така: юридична відповідальність пов'язана із осудом і державним примусом правопорушника. Якщо останній виконує обов'язок відшкодувати збитки добровільно, то немає примусу з боку держави, а отже, немає і державного осуду (С.Н. Братусь).

Однак цьому можна протиставити зауваження Г.К. Матвєєва, який зазначав, що момент осуду правопорушення завжди проходить подвійну стадію: абстрактну, коли держава засуджує той або інший тип поведінки в законі, і конкретну, при якій суд від імені держави висловлює осуд за правопорушення стосовно певної особи. Тому навіть при добровільному відшкодуванні збитків або сплаті неустойки з боку держави присутній осуд.

Слід визнати, що можливість відповідальності поза діяльністю державних органів, настання її і при добровільному відшкодуванні винно заподіяної шкоди є однією з особливостей цивільно-правової відповідальності.

Традиційно в юридичній літературі виділяють три функції цивільно-правової відповідальності: превентивну (виховно-попереджувальну), репресивну (каральну) і компенсаційну. Деякі цивілісти при цьому вважають каральну функцію такою, що невластива цивільно-правовій відповідальності. Такий підхід видається невиправданим, оскільки цивільно-правова відповідальність, як і практично будь-яка інша, виконує всі три зазначені функції. Наприклад, у випадку коли на боржника, винного в невиконанні зобов'язань, покладається обов'язок відшкодувати кредитору збитки, що виникли у нього, цей обов'язок відшкодування має потрійний вплив.

По-перше, кредитору відшкодовуються збитки, тобто виконується компенсаційна функція. По-друге, оскільки компенсація відбувається за рахунок несправного боржника, то тим самим карається правопорушник, тобто має місце покарання. Нарешті, факт покладання обов'язку відшкодування збитків, що були результатом винного правопорушення, спричиняє виховний вплив на самого правопорушника, а також на інших схильних до правопорушення осіб.

Однак те, що цивільно-правовій відповідальності властиві всі три функції, зовсім не означає, що вони притаманні їй рівною мірою. Оскільки цивільно-правова відповідальність застосовується насамперед у сфері майнових відносин, компенсаційна функція є в ній провідною.

 

 

1. Цивільно-правова відповідальність настає за наявності підстав (умов), передбачених чинним законодавством. Отже, відсутність цих умов означає, що немає і відповідальності.

Однак можливі ситуації, коли за наявності формальних підстав (фактичного складу) для виникнення правовідносин відповідальності законодавець не вважає доцільним настання таких наслідків. У таких випадках йдеться про звільнення від відповідальності внаслідок неможливості виконання зобов'язання. При цьому неможливість виконання виникає не з вини боржника.

Підставами звільнення від цивільно-правової відповідальності внаслідок неможливості виконання зобов'язання, зокрема, є:

1) вина кредитора;

2) непереборна сила;

3) випадок;

4) інші обставини, що спричиняють неможливість виконання зобов'язання, якщо вони виникли не з вини боржника.

Вина кредитора як підстава звільнення від відповідальності за порушення зобов'язання передбачена відповідними нормами ЦК, за змістом яких невиконання або неналежне виконання зобов'язання, зумовлене наміром або необережністю кредитора, звільняє боржника від відповідальності, якщо інше не встановлене законом.

Звідси випливають умови звільнення боржника від відповідальності. Це:

1) протиправність дій кредитора даного зобов'язання;

2) наявність його вини в будь-якій формі;

3) причинний зв'язок між винними діями кредитора і неможливістю належного виконання даного зобов'язання.

Непереборна сила тлумачиться як надзвичайна, невідворотна за даних умов подія, яка внаслідок своїх властивостей унеможливлює виконання зобов'язання.

Непереборна сила може бути подією як природного (ураган, повінь, обвал тощо), так і соціального (страйк, бойові дії тощо) характеру.

Її властивостями є:

— надзвичайність (вона виходить за межі звичайних повсякденних явищ — схід, захід сонця, дощ, вітер тощо);

— невідворотність (її неможливо попередити і подолати на сучасному рівні розвитку науки і техніки).

Для того, щоб дія непереборної сили спричинила звільнення боржника від відповідальності, необхідна не просто її наявність, а щоб вона перешкоджала виконанню даного зобов'язання (наприклад повінь у Закарпатті є непереборною силою, але не перешкоджає' виконанню зобов'язання з постачання цукру з Вінницької в Одеську область). Непереборна сила звільняє боржника від відповідальності у всіх випадках, крім таких, що прямо зумовлені в за-

Випадок тлумачиться як обставина, яку не можна передбачити, а тому — запобігти в певній ситуації.

Якщо непереборна сила є невідворотною внаслідок своєї надзвичайності, непідконтрольності, то випадок є невідворотним тому, що його не можна передбачити. Якби особа знала заздалегідь про цю обставину, її наслідків можна було б уникнути. Прикладом випадку може бути вихід з ладу стернового управління внаслідок "втоми металу", відмова двигуна літака через попадання в сопло птаха тощо.

Нерідко випадок визначають як антипод вини, використовуючи дихотомію: винність — випадковість. У зв'язку з цим можна дійти висновку, що йдеться не про звільнення від відповідальності, а про її ненастання у зв'язку з відсутністю складу правопорушення і, зокрема, такого його елементу, як вина.

Однак уявляється, що таке фактичне ототожнення цих понять є невиправданим. У цивільному праві можливою є і відповідальність при неповному складі правопорушення, в тому числі за відсутності вини. Можливе також покладання відповідальності на третіх осіб (батьків, опікунів, поручителів, гарантів тощо). Для таких випадків безвинної відповідальності може мати значення врахування випадку як самостійної правової категорії. Наприклад, поручитель може бути звільнений від відповідальності за невиконання зобов'язання боржником за наявності випадкової неможливості виконання цього зобов'язання.

Неможливість виконання зобов'язання може виникнути і внаслідок інших обставин (наприклад, урядом встановлено мораторій на виконання певного виду договорів, в якомусь регіоні оголошений карантин тощо). На відміну від ненастання відповідальності через відсутність складу правопорушення, тут насамперед має бути встановлене не те, чи відсутня вина боржника, а те, чи доведена наявність обставини, що перешкоджає виконанню зобов'язання.

2.Форс-мажорні обставини. Містяться відомості про те, за яких випадків умови договору (контракту) можуть бути невиконані сторонами (стихійні лиха, воєнні дії, ембарго, втручання з боку влади та інше). При цьому сторони звільняються від відповідальності на строк дії цих обставин, або можуть відмовитись від виконання договору (контракту) частково або в цілому без додаткової фінансової відповідальності. Строк дії форс-мажорних обставин підтверджується Торгово-промисловою палатою відповідної країни.

Типові платіжні умови зовнішньоекономічних договорів (контрактів) і Типові форми захисних застережень до зовнішньоекономічних договорів (контрактів) передбачають розрахунки в іноземній валюті, у тому числі "форс-мажорні застереження" у такій редакції: "Сторони погодилися, що у разі виникнення форс-мажорних обставин (дії нездоланної сили, що не залежить від волі Сторін), а саме: війни, воєнних дій, блокади, ембарго, інших міжнародних санкцій, валютних обмежень, інших дій держав, які унеможливлюють виконання Сторонами своїх зобов'язань, пожеж, повеней, іншого стихійного лиха чи сезонних природних явищ, зокрема таких як замерзання моря, проток, портів тощо, закриття шляхів, проток каналів, перевалів, Сторони звільняються від виконання своїх зобов'язань на час дії зазначених обставин. У разі якщо дія зазначених обставин продовжується більше днів, кожна із сторін має право на розірвання договору (контракту) і не відповідає за таке розірвання за умови, що вона повідомить про це іншу сторону не пізніш ніж 30днів до розірвання. Достатнім доказом дії форс-мажорних обставин є документ, виданий(назва організації). Виникнення зазначених обставин не є підставою для відмови покупця від плати за товари (роботи, послуги), поставлені до їх виникнення".