Самостійне вивчення

1. Договір комісії та його характеристика.

2. Субкомісія. Види договору комісії.

3. Припинення договору комісії.

 

1.Договір доручення— це договір, за яким одна сторона (повірений) зобов’язується вчинити від імені та за рахунок другої сторони (довірителя) певні юридичні дії правочин, вчинений повіреним, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов’язки довірителя.

У гл.68 ЦК, що регулює доручення, однією з істотних новел є те, шо договором доручення може бути встановлено виключне право’ повіреного на вчинення від імені та за рахунок довірителя усіх або частини юридичних дій, передбачених договором. У договорі можуть бути встановлені строк дії такого доручення та (або) територія, у межах якої є чинним виключне право повіреного.

Договір доручення спрямований на здійснення повіреним прав довірителя, набуття, зміну та припинення для нього суб’єктивних прав і обов’язків шляхом вчинення юридичних дій. Фізичні і юридичні особи, які є учасниками цивільного обігу, нерідко з тих або інших причин не мають можливості самостійно здійснювати юридичні дії (укладати угоди, виконувати інші правові дії), тому доручають їх вчинення іншим особам, укладаючи з ними договір доручення. За останнім юридичні дії повіреного породжують правові наслідки для довірителя.

Останнім часом сфера застосування договору доручення розширюється, тому що це зручна форма надання посередницьких послуг за участю комерційних організацій — брокерських контор, торгових домів, агентів щодо збуту продукції.

Договір доручення є однією з підстав представництва, а на регульовані ним відносини поширюються загальні норми про представництво. Цей договір регулює лише взаємовідносини довірителя та повіреного, але не їх взаємозв’язки з іншими особами. Для інших осіб, з якими повірений вступає у відносини за дорученням довірителя, має значення лише належне оформлення прав повіреного, що надає можливість установити обсяг наданих йому довірителем повноважень.

Дії повіреного стосовно третіх осіб, здійснені у межах його повноважень, створюють, змінюють і припиняють права та обов’язки безпосередньо для довірителя (особи, яку представляють). Повірений як представник не набуває прав та обов’язків з угод та інших юридичних дій, вчинених з іншими особами. Таким чином, повірений не є стороною правочину, укладеного ним з іншою особою від імені та в інтересах довірителя.

Для виконання договору доручення довіритель, як правило, видає повіреному довіреність, яка виражає повноваження повіреного, визначені умовами цього договору. Довіреність може охоплювати як усі юридичні дії, зазначені у договорі доручення, так і їх частину. При виникненні спору між довірителем і повіреним слід керуватися договором доручення.

Хоча договір доручення має цивільно-правовий характер, однак за допомогою його на повіреного можуть бути покладені обов’язки У сфері не тільки цивільних, а й інших правовідносин (процесуальних, трудових тощо). Так, на підставі договору доручення здійснюється цивільне процесуальне представництво на ведення справи у суді, доручення на одержання заробітної плати довірителя тощо.

Характеристики договору — це договір консенсуальний та двосторонній. Як правило, він оплатний, якщо інше не встановлено договором або законом.

Представництво від імені другої сторони — основна ознака, що дозволяє відрізняти договір доручення від подібних до нього договорів (договору комісії і договору підряду, у яких сторона, що надає послугу або виконує роботу, завжди виступає від свого імені). За предметом (юридичні дії) він відрізняється від договорів підряду та експедиції, предмет яких становлять здебільшого фактичні дії (або сукупність юридичних і фактичних дій).

 

2.Договір доручення— це договір, за яким одна сторона (повірений) зобов’язується вчинити від імені та за рахунок другої сторони (довірителя) певні юридичні дії правочин, вчинений повіреним, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов’язки довірителя.

У гл.68 ЦК, що регулює доручення, однією з істотних новел є те, шо договором доручення може бути встановлено виключне право’ повіреного на вчинення від імені та за рахунок довірителя усіх або частини юридичних дій, передбачених договором. У договорі можуть бути встановлені строк дії такого доручення та територія, у межах якої є чинним виключне право повіреного.

Договір доручення спрямований на здійснення повіреним прав довірителя, набуття, зміну та припинення для нього суб’єктивних прав і обов’язків шляхом вчинення юридичних дій. Фізичні і юридичні особи, які є учасниками цивільного обігу, нерідко з тих або інших причин не мають можливості самостійно здійснювати юридичні дії (укладати угоди, виконувати інші правові дії), тому доручають їх вчинення іншим особам, укладаючи з ними договір доручення. За останнім юридичні дії повіреного породжують правові наслідки для довірителя.

Останнім часом сфера застосування договору доручення розширюється, тому що це зручна форма надання посередницьких послуг за участю комерційних організацій — брокерських контор, торгових домів, агентів щодо збуту продукції.

Договір доручення є однією з підстав представництва, а на регульовані ним відносини поширюються загальні норми про представництво. Цей договір регулює лише взаємовідносини довірителя та повіреного, але не їх взаємозв’язки з іншими особами. Для інших осіб, з якими повірений вступає у відносини за дорученням довірителя, має значення лише належне оформлення прав повіреного, що надає можливість установити обсяг наданих йому довірителем повноважень.

Дії повіреного стосовно третіх осіб, здійснені у межах його повноважень, створюють, змінюють і припиняють права та обов’язки безпосередньо для довірителя (особи, яку представляють). Повірений як представник не набуває прав та обов’язків з угод та інших юридичних дій, вчинених з іншими особами. Таким чином, повірений не є стороною правочини, укладеного ним з іншою особою від імені та в інтересах довірителя.

Для виконання договору доручення довіритель, як правило, видає повіреному довіреність, яка виражає повноваження повіреного, визначені умовами цього договору. Довіреність може охоплювати як усі юридичні дії, зазначені у договорі доручення, так і їх частину. При виникненні спору між довірителем і повіреним слід керуватися договором доручення.

Хоча договір доручення має цивільно-правовий характер, однак за допомогою його на повіреного можуть бути покладені обов’язки У сфері не тільки цивільних, а й інших правовідносин (процесуальних, трудових тощо). Так, на підставі договору доручення здійснюється цивільне процесуальне представництво на ведення справи у суді, доручення на одержання заробітної плати довірителя тощо.

Характеристики договору — це договір консенсуальний та двосторонній. Як правило, він оплатний, якщо інше не встановлено договором або законом.

Представництво від імені другої сторони — основна ознака, що дозволяє відрізняти договір доручення від подібних до нього договорів (договору комісії і договору підряду, у яких сторона, що надає послугу або виконує роботу, завжди виступає від свого імені). За предметом (юридичні дії) він відрізняється від договорів підряду та експедиції, предмет яких становлять здебільшого фактичні дії (або сукупність юридичних і фактичних дій).

Форма договору доручення підпадає під загальні правила про форму право чинів.

 

3.Припинення договору доручення.Згідно зі ст.1008 ЦК договір доручення припиняється на загальних підставах припинення договору, а також у разі:

1) відмови довірителя або повіреного від договору;

2) визнання довірителя або повіреного недієздатним, обмеження його цивільної дієздатності або визнання безвісно відсутнім;

3) смерті довірителя або повіреного.

Довіритель або повірений мають право відмовитися від договору доручення у будь-який час. Відмова від права на відмову від договору доручення є нікчемною.

Таким чином, припинення договору доручення може бути викликано насамперед загальними підставами припинення зобов’язань. Через правочинний характер договору доручення, а також специфіку його предмета закон містить ряд спеціальних підстав припинення договору доручення.

Це, по-перше, смерть довірителя або повіреного, визнання їх недієздатними, обмежено дієздатними або безвісно відсутніми. Ці підстави діють через особистий характер договору. По-друге, відмова довірителя або повіреного від договору доручення у будь-який час і без повідомлення мотивів.

Особливість договору доручення у тому, що кожна із сторін вправі в односторонньому порядку (без зазначення мотивів) розірвати договір у будь-який час. Це правило є імперативним і сторони не вправі його скасувати або змінити своєю домовленістю.

Спеціальні права щодо відмови від договору передбачені для повірених — суб’єктів підприємницької діяльності. Якщо повірений діє як підприємець, сторона, яка відмовляється від договору, має повідомити другу сторону про відмову від договору не пізніш як за один місяць до його припинення, якщо більш тривалий строк не встановлений договором. У разі припинення юридичної особи, яка є комерційним представником, довіритель має право відмовитися від договору доручення без попереднього повідомлення про це повіреному.

У ст.1009 ЦК передбачені наслідки припинення договору доручення.Якщо договір доручення припинений до того, як доручення було повністю виконане повіреним, довіритель повинен відшкодувати останньому витрати, пов’язані з виконанням доручення, а якщо повіреному належить плата також виплатити йому плату пропорційно виконаній ним роботі. Це положення не застосовується до виконання повіреним доручення після того, як він дізнався або міг дізнатися про припинення договору доручення.

Відмова довірителя від договору доручення не є підставою для відшкодування збитків, завданих повіреному припиненням договору, крім випадку припинення договору, за яким повірений діяв як комерційний представник.

Відмова повіреного від договору доручення не є підставою для відшкодування збитків, завданих довірителеві припиненням договору, крім випадку відмови повіреного від договору за таких умов, коли довіритель позбавлений можливості інакше забезпечити свої інтереси, а також відмови від договору, за яким повірений діяв як комерційний представник.

Якщо повірений діє без повноважень або з їх перевищенням, юридичні дії, вчинені ним, створюють права та обов’язки для довірителя лише у разі наступного схвалення цих дій довірителем.

Наприклад, Позивач і Відповідач уклали договір доручення, відповідно до якого Відповідач зобов’язався від імені, за дорученням і за рахунок Позивача укласти контракт з фірмою „Ф.”(Ліхтенштейн) на постачання за кордон 100 тис. Тонн мазуту. Також був укладений договір доручення на закупівлю в Росії автомобілів УАЗ за рахунок валютних коштів, отриманих після реалізації мазуту Відповідачем.

Перевищивши зазначені повноваження, порушивши вказівки довірителя, Відповідач від свого імені уклав договір постачання мазуту з фірмою „Ф.”, а також контракт купівлі-продажу автомобілів у рахунок поставленого мазуту. Фірма „Ф.” Виконала зобов’язання лише частково, у зв’язку з чим виник спір.

Вищий арбітражний суд України встановив, що на порушення ст.368, 387 ЦК 1963 р. Відповідач перевищив повноваження, надані йому договором доручення, від свого імені уклав контракт на постачання мазуту з інофірмою, чим позбавив Позивача можливості безпосередньо звернутися до арбітражного суду м. Стокгольм, визначеного сторонами для вирішення спорів, з позовом про стягнення з фірми „Ф.” Збитків за часткове невиконання договірних зобов’язань. Вищий арбітражний суд України стягнув з Відповідача на користь Позивача суму збитків.

 

4. Договір комісії— це договір, за яким одна сторона (комісіонер) зобов’язується за дорученням другої сторони (комітента) за плату вчинити один або кілька правочинів від свого імені, але за рахунок комітента (ст. 1011 ЦК).

Цей договір регулює гл.69 ЦК. Законом можуть бути встановлені особливості договору комісії щодо окремих видів майна (ст.1028 ЦК).

Особливості договору комісії, предметом якого є окремі види товарів, передбачені у підзаконних нормативно-правових актах, зокрема Правилах комісійної торгівлі непродовольчими товарами, затверджених наказом МЗЕЗ України від 13 березня 1995р. №37, Правилах роздрібної торгівлі транспортними засобами та номерними агрегатами, затверджених наказом Міністерства економіки та з питань європейської інтеграції від 31 липня 2002 р. №228, Правилах здійснення торговцями цінними паперами комерційної та комісійної діяльності по цінних паперах, затверджених наказом Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку від 23 грудня 1996 р. №331.

Договір комісії широко застосовується у торгівлі, транспортних відносинах, у галузі обігу цінних паперів, у діяльності банків з обслуговування клієнтів, при здійсненні експортно-імпортних операцій. Новою сферою його застосування є посередницькі послуги при біржовій торгівлі, що надають покупцям члени біржі, брокерські фірми і брокери.

Договір комісії схожий з договором доручення, оскільки пра-вочин вчиняється в інтересах і за рахунок однієї особи за її дорученням іншою особою. Відмінності між ними полягають у наступному:

1) повірений діє від імені довірителя, комісіонер виступає від свого імені;

2) договір доручення може бути як оплатним, так і безоплатним, а договір комісії завжди оплатний;

3) предметом договору доручення с юридичні дії_; а предметом договору комісії лише правочини (вужче поняття порівняно з юридичними діями).

Характеристики договору— консенсуальний, оплатний, двосторонній.

 

2. Новелою ЦК є врегулювання субкомісії.За згодою комітента комісіонер має право укласти договір субкомісії з третьою особою (субко-місіонером), залишаючись відповідальним за дії субкомісіонера перед комітентом. За договором субкомісії комісіонер набуває щодо субкомісіонера права та обов’язки комітента. У виняткових випадках, якщо цього вимагають інтереси комітента, комісіонер має право укласти договір субкомісії без згоди комітента. Останній не має права без згоди комісіонера вступати у відносини із субкомісіонером (ст.1015 ЦК).

 

3.Відмова від договору та його припинення.Згідно зі ст.1025 ЦК комітент має право відмовитися від договору комісії. Якщо договір комісії укладено без визначення строку, комітент повинен повідомити комісіонера про відмову від договору не пізніше ніж за ЗО днів. У разі відмови комітента від договору комісії він повинен у строк, передбачений договором, а якщо такий строк не встановлений, — негайно розпорядитися своїм майном, яке є у комісіонера. У разі невиконання комітентом вказаного обов’язку комісіонер має право передати це майно на зберігання за рахунок комітента або продати його за найвигіднішою для останнього ціною. У разі відмови комітента від договору комісії комісіонер має право на відшкодування витрат, зроблених ним у зв’язку з виконанням договору.

Відповідно до ст.1026 ЦК комісіонер має право відмовитися від договору комісії лише тоді, коли строк не встановлений договором. Комісіонер повинен повідомити комітента про відмову від договору не пізніше ніж за ЗО днів. Комісіонер, який відмовився від договору комісії, повинен вжити заходів, необхідних для збереження майна комітента. У разі відмови комісіонера від договору комісії комітент має розпорядитися своїм майном, яке є у комісіонера, протягом 15 днів від дня отримання повідомлення про відмову останнього від договору. В разі невиконання комітентом цього обов’язку комісіонер має право передати зазначене майно на зберігання за рахунок комітента або продати майно за найвигіднішою для нього ціною.

У разі смерті фізичної особи або ліквідації юридичної особи комісіонера договір комісії припиняється. Якщо юридична особа комісіонер припиняється і встановлюються її правонаступники, права та обов’язки комісіонера переходять до них, якщо протягом строку, передбаченого для заявлення кредиторами своїх вимог, комітент не повідомить про відмову від договору.