Самостійне вивчення

1. Кредитний договір та його характеристика.

2. Договір банківського рахунку.

 

1.2.3.Договір позики— це договір, за яким одна сторона (позикодавець) передає у власність другій (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зо-бов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду і такої ж якості (ч.1 ст.1046 ЦК).

Хоча визначення договору позики у ЦК 2003 р. (гл.71) залишилося тим самим, що і в ЦК 1963 р., однак введено значну кількість новел, що стосуються форми договору, процентів за ним, обов'яз-ку позичальника повернути суму позики тощо.

Характеристики договору:

1) реальний — він визнається укладеним у момент передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками;

2) односторонній — позикодавцю належить право вимагати повернення предмета позики, він не несе за договором будь-яких обов'язків. Позичальник зобов'язаний повернути борг, він не має будь-яких вимог щодо позикодавця;

3) може бути як безоплатним (договір безпроцентної позики), так і оплатним (якщо у договорі передбачене стягнення процентів за договором позики).

Договір позики може бути як строковим (передбачає конкретний строк повернення отриманої позичальником позики), так і безстроковим (якщо строк виконання позичальником зобов'язання не визначений або визначений моментом вимоги позикодавця). Якщо договором не встановлений строк повернення позики або він визначений моментом пред'явлення вимоги, позика має бути повернена позичальником протягом 30 днів від дня пред'явлення позикодавцем вимоги про це, якщо інше не передбачено договором.

Форма договору.Згідно зі ст.1047 ЦК договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у 10 разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, — незалежно від суми.

На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

Недотримання необхідної письмової форми не може бути підставою для визнання договору недійсним, але має наслідком позбавлення сторін права у разі спору посилатися на підтвердження договору на показання свідків.

Спеціально урегульоване у ст.1048 ЦК стягнення процентів за договором позики. Позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів передбачаються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Договір позики передбачається безпроцентним, якщо:

1) він укладений між фізичними особами на суму, яка не перевищує 50-кратного розміру неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, і не пов'язаний із здійсненням підприємницької діяльності хоча б однією із сторін;

2) позичальникові передані речі, визначені родовими ознаками.

Обов'язок позичальника повернути позику.Позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та у порядку, встановлених договором. Якщо договором не передбачений строк повернення позики або він визначений моментом пред'явлення вимоги, позика має бути повернена позичальником протягом 30 днів від дня пред'явлення позикодавцем вимоги про це, якщо інше не встановлено договором.

Позика, надана за договором безпроцентної позики, може бути повернена позичальником достроково, якщо інше не встановлено договором. Позика вважається повернутою в момент передання позикодавцеві речей, визначених родовими ознаками, або зарахування грошової суми, що позичалися, на його банківський рахунок (ст.1049 ЦК).

Наслідки порушення договору позичальником.Якщо позичальник не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до ст.625 ЦК. Якщо позичальник своєчасно не повернув речі, визначеної родовими ознаками, він зобов'язаний сплатити неустойку відповідно до ст.549-552 ЦК, яка нараховується від дня, коли речі мали бути повернуті, до дня їх фактичного повернення позикодавцеві, незалежно від сплати процентів, належних йому відповідно до ст.1048 ЦК.

Якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то у разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів.

 

 

Оспорювання договору позики.Згідно зі ст.1051 ЦК позичальник має право оспорити договір позики на тій підставі, що грошові кошти або речі насправді не були одержані ним від позикодавця або одержані у меншій кількості, ніж встановлено договором.

Якщо договір має бути укладений у письмовій формі, рішення суду не може грунтуватися на свідченнях свідків для підтвердження того, що гроші або речі насправді не були одержані позичальником від позикодавця або одержані у меншій кількості, ніж встановлено договором. Це положення не застосовується до випадків, коли договір укладений під впливом обману, насильства, зловмисної домовленості представника позичальника з позикодавцем або під впливом тяжкої обставини.

1. У ЦК 2003 р. вперше визначене поняття "кредитний договір".

Кредитний договір— це договір, за яким банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (ч.1 ст.1054 ЦК).

До відносин за кредитним договором застосовуються правила, що регулюють позику, якщо інше не встановлено цими правилами і не випливає із суті кредитного договору.

Характеристики договору— консенсуальний, оплатний та двосторонній.

Кредитний договір укладається у письмовій формі. Якщо кре дитний договір укладений з недодержанням письмової форми, він є нікчемним (ст.1055 ЦК).

У ЦК передбачено право кредитодавця відмовитися від надан ня позичальникові передбаченого договором кредиту частково або у повному обсязі у разі порушення процедури визнання пози чальника банкрутом або за наявності інших обставин, які явно свідчать про те, що наданий позичальникові кредит не буде по вернений.

Позичальник має право відмовитися від одержання кредиту частково або у повному обсязі, повідомивши про це кредитодавця до встановленого договором строку його надання, якщо інше не передбачено договором чи законом.

У разі порушення позичальником передбаченого кредитним договором обов'язку цільового використання кредиту кредитодавець має право також відмовитися від подальшого кредитування пози чальника за договором.

У ЦК передбачено також надання комерційного кредиту. Дого вором, виконання якого пов'язане з переданням у власність другій стороні грошових коштів або речей, що визначаються родовими ознаками, може передбачатися надання кредиту як авансу, попередньої оплати, відстрочення або розстрочення оплати товарів, робіт або послуг (комерційний кредит), якщо інше не встановлено законом. До комерційного кредиту відповідно застосовуються поло ження, що регулюють кредит, якщо інше не встановлено положен нями про договір, з якого виникло відповідне зобов'язання, і не су перечить суті такого зобов'язання (ст.1057 ЦК).

Згідно з Положенням Національного банку України "Про кре дитування" кредитні взаємовідносини між банком та суб'єктом під приємницької діяльності регламентуються на підставі кредитні: договорів, що укладаються між кредитором і позичальником лиш у письмовій формі, які визначають взаємні зобов'язання та відповідальність сторін і не можуть змінюватися в односторонньому порядку без згоди обох сторін.

Відповідно до Закону України від 7 грудня 2000 р. "Про банки і банківську діяльність" кредитування господарюючих суб'єктів здійснює комерційний банк, а не його структурні одиниці (відділення, філії). Отже, якщо це передбачено відповідними повноваженнями структурної одиниці (положення, статут, доручення), остання має право укладати кредитні договори від імені банку. Стороною за договором у таких випадках є банк, а не його структурна одиниця. Якщо структурна одиниця (відділення, філія) одержала від банку належним чином оформлені повноваження на укладення кредитних договорів від його імені, відсутність у тексті договору посилання на те, що такий договір укладений від імені банку за наданими повноваженнями не може бути підставою для визнання договору недійсним. За цих обставин слід вважати, що договір укладено від імені банку. Якщо його структурна одиниця не одержала відповідних повноважень і уклала кредитний договір від імені банку, а останній надалі письмово ухвалив цю угоду, то в таких випадках слід керуватися ст.63 ЦК 1963 р. (п.2 роз'яснення Президії Вищого арбітражного суду України від 6 жовтня 1994 р. №02-5/706 "Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з укладанням та виконанням кредитних договорів").

Вищий арбітражний суд роз'яснив, що чинне на той час законодавство, зокрема гл.ЗЗ ЦК 1963 р. і Закон "Про банки і банківську діяльність", не передбачає вимоги щодо форми та змісту кредитного договору. Щодо цього питання необхідно виходити із загальних правил, установлених ЦК 1963 р. Оскільки усні угоди здійснюються в момент їх укладення, а виконання зобов'язання за кредитним договором не збігається з моментом його укладення, кредитний договір має бути укладений у письмовій формі.

Кредитний договір може бути укладений як шляхом складання одного документа, підписаного кредитором та позичальником, так і шляхом обміну листами, телеграмами, телефонограмами, підписаними стороною, яка їх надсилає.

Комерційні банки можуть надавати кредити всім суб'єктам господарської діяльності незалежно від їх галузевої належності, статусу, форм власності у разі наявності у них реальних можливостей і правових форм забезпечення своєчасного повернення кредиту та сплати процентів (комісійних) за користування кредитом.

Для одержання кредиту позичальник звертається до банку. За формою звернення може бути у вигляді листа, клопотання, заявки, заяви. У документах зазначається необхідна сума кредиту, його мета, строк погашення та форми забезпечення. Якщо поточний рахунок позичальника відкритий в іншому банку, він надає У банк установчі документи із зазначенням юридичної адреси, картку зі зразками підписів, завірену банком, і довідку банку про залишок коштів на рахунках і наявність заборгованості за позиками.

Розмір процентних ставок та порядок їх сплати встановлюються банком і визначаються в кредитному договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, облікової ставки та інших чинників.

На практиці нерідко виникають спори, пов'язані зі зміною умов договору при зміні облікової ставки. Тому важливою є встановлена у п.16 Положення Національного Банку України "Про кредитування" норма: у разі зміни облікової ставки умови договору можуть переглядатися і змінюватися лише на підставі взаємної згоди кредитора і позичальника. По суті, ця норма є конкретизацією стосовно кредитного договору, встановленого у ст.651 ЦК, правила: зміна договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не передбачено договором або законом.

Відповідно до роз'яснення Президії Вищого арбітражного суду України "Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних із укладанням та виконанням кредитних договорів" внесення змін до кредитного договору, зокрема щодо розміру процентної ставки, може здійснюватися, у тому числі у разі зміни облікової ставки Національним банком України, лише у порядку, передбаченому ст. 11 ГПК України. Якщо сторони не дійшли згоди щодо розміру ставки за кредит, у господарського суду відсутні підстави для його встановлення, оскільки відповідна умова є істотною для кредитних договорів і потребує згоди сторін, у тому числі у випадку зміни її розміру Національним банком України.

Відповідно до ст. ІІ ГПК України підприємство або організація, що вважає за необхідне змінити або розірвати договір, надсилає пропозиції про це іншій стороні, яка має дати відповідь не пізніше як протягом 20 днів. Якщо сторони не дійшли згоди, а також у разі неотримання відповіді у встановлений термін, заінтересована сторона має право передати спір на вирішення до господарського суду. До внесення змін у договір про процентну ставку за кредит сторони та господарський суд мають виходити з передбаченої договором ставки.

Отже, якщо у комерційного банку виникає необхідність внесення до кредитного договору змін, пов'язаних зі зміною облікової ставки, він не може обмежитися направленням позичальнику письмового повідомлення про її зміну. За відсутності письмової згоди позичальника на зміну процентної ставки кредитний договір не може вважатися зміненим. Вимоги банку про стягнення процентної ставки у розмірі, не погодженому з позичальником, не підлягають задоволенню.

Банк здійснює контроль за виконанням позичальником умов кредитного договору, цільовим використанням кредиту, своєчасним і повним його погашенням. При цьому банк протягом усього строку дії кредитного договору підтримує ділові контакти з позичальником, зобов'язаний проводити перевірки стану збереження заставленого майна, що має бути передбачено кредитним договором. У разі виявлення фактів використання кредиту не за цільовим призначенням банк має право достроково розірвати кредитний договір, що є підставою для стягнення всіх коштів у межах зобов'язань позичальника за кредитним договором у встановленому чинним законодавством порядку. Визнання кредитного договору недійсним можливо за порушення вимог чинного законодавства.

Так, до арбітражного суду однієї з областей України звернулось акціонерне товариство далі позивач із заявою про визнання недійсним кредитного договору та договору застави, укладених ним з комерційним банком в особі його відділення (далі — Відповідач).

Рішенням арбітражного суду вимоги Позивача задоволені, обидва договори визнані недійсними з моменту їх укладення на підставі ст.48 ЦК 1963 р., оскільки під час їх укладення сторонами порушені вимоги п.4 ст.12 Закону "Про приватизацію майна державних підприємств", що діяв на момент укладення договорів: був відсутній дозвіл Фонду державного майна України на одержання кредиту та заставу майна.

Наглядовою інстанцією арбітражного суду області рішення залишено у силі. Відповідач, не погодившись із рішеннями, що були прийняті у справі, звернувся до судової колегії Вищого арбітражного суду України з перегляду рішень, ухвал, постанов із заявою, у якій просив скасувати рішення і постанову арбітражного суду області, посилаючись при цьому на таке.

1. Арбітражним судом не враховано, що видача кредиту зроблена відповідно до постанови Кабінету Міністрів України і Національного банку України від 30 червня 1995 р. №479 'Про заходи щодо зменшення заборгованості за енергоресурси". Наявність цієї постанови свідчить про згоду Фонду державного майна України на одержання кредиту Позивачем, оскільки на той період, коли укладали ці договори, Фонд державного майна України був підпорядкований, підконтрольний та підзвітний Кабінету Міністрів України.

2. Фонд державного майна України листом (1998 р.) підтвердив повноваження керівника Позивача, що стосується укладення договору кредиту.

Перевіривши матеріали справи, судова колегія встановила таке. У липні 1995 р. сторонами у справі укладений кредитний договір зі строком погашення кредиту в січні 1996 р. Кредит був цільовим — він був отриманий для оплати енергоносія. Способом забезпечення зобов'язання за кредитним договором був договір застави, предметом якого послужила продукція Позива- суму, що перевищує отриманий кредит, залишена у користуванні, володінні і розпорядженні заставника. У встановлений договором кредиту строк позивач борг не погасив.

Під час укладення цих договорів Позивач перебував у процесі приватизації, що засвідчено відповідним листом Фонду державного майна України, який своїм наказом, виданим у грудні 1994 р., дав згоду на приватизацію підприємства — Позивача у даній справі, а у лютому 1995 р. почався продаж його акцій.

Відповідно до п.4 ст.12 Закону "Про приватизацію майна державних підприємств" (у редакції Закону від 4 березня 1992 р.) з моменту ухвалення рішення про приватизацію державного підприємства стосовно останнього припиняється дія окремих норм Закону "Про підприємства в Українській РСР", у тому числі в частині на- дання підприємству кредитів у сумах, що перевищують середньорічний рівень таких операцій за останні три роки.

У разі якщо такі операції необхідні для ефективного функціонування державного підприємства, майно якого приватизується, вони здійснюються підприємством з дозволу Фонду державного майна України або відповідного місцевого органу приватизації.

Таким чином, укладення сторонами договорів відбулося у період, коли процес приватизації вже почався, а тому підприємство не мало права одержувати кредит у сумі, що перевищує середньорічний рівень таких операцій за останні три роки, без дозволу Фонду державного майна України.

Контрольно-ревізійне управління області, перевіривши зазначені операції підприємства за три роки, що передують приватизації, підтвердило: сума отриманого Позивачем кредиту в два з половиною рази перевищила встановлений розмір можливого кредиту.

Докази наявності дозволу Фонду державного майна України на укладення договорів у матеріалах справи відсутні. Доводи ж Відповідача про те, що укладення договорів зроблено на підставі постанови Кабінету Міністрів України і Національного банку України "Про заходи щодо зменшення заборгованості за енергоресурси", а отже, за згодою Фонду державного майна України, безпідставні, оскільки зазначена постанова мала рекомендаційний, а не імперативний характер.

Посилання Відповідача на лист Фонду державного майна України, датоване 1998 р., як на його дозвіл на укладення договорів також не має підстав, оскільки в цьому листі підтверджені лише повноваження керівника Позивача відповідно до статуту підприємства, що не стосується укладення договорів. За таких обставин рішення у справі, винесені арбітражним судом області, відповідають чинному законодавству та обставинам справи. А тому судова колегія Вищого арбітражного суду України з перегляду рішень, ухвал, постанов не виявила підстав для їх скасування або зміни.

 

2.Договір банківського рахунка— це договір, за яким банк зобов'язується приймати і зараховувати на рахунок, відкритий клієнтові (володільцеві рахунка) грошові кошти, що йому надходять, виконувати розпорядження клієнта про перерахування і видачу відповідних сум з рахунка та проведення інших операцій за ним (ч.1 ст.1066 ЦК).

Банк має право використовувати грошові кошти на рахунку клієнта, гарантуючи йому право безперешкодно розпоряджатися ними. Банк не має права визначати та контролювати напрями використання грошових коштів клієнта та встановлювати інші, не передбачені договором або законом, обмеження його права розпоряджатися грошовими коштами на власний розсуд.

Положення гл.72 "Банківський рахунок" застосовуються щодо інших фінансових установ при укладенні ними договору банківського рахунка відповідно до наданої ліцензії, а також застосовуються до кореспондентських рахунків та інших рахунків банків, якщо інше не встановлено законом.

Договір банківського рахунка укладається для відкриття клієнтові або визначеній ним особі рахунка у банку на умовах, погоджених сторонами. Банк зобов'язаний укласти договір банківського рахунка з клієнтом, який звернувся з пропозицією відкрити рахунок на оголошених банком умовах, що відповідають закону та банківським правилам.

Банк не має права відмовити у відкритті рахунка, вчинення відповідних операцій за яким передбачено законом, установчими документами банку та наданою йому ліцензією, крім випадків, коли банк не має можливості прийняти на банківське обслуговування або якщо така відмова допускається законом чи банківськими правилами.

Клієнт зобов'язаний сплатити плату за виконання банком операцій за рахунком клієнта, якщо це встановлено договором.

Банк може списати грошові кошти з рахунка клієнта на підставі його розпорядження. Грошові кошти можуть бути списані з рахунка клієнта без його розпорядження на підставі рішення суду, а також у випадках, встановлених договором між банком і клієнтом.

У разі несвоєчасного зарахування на рахунок грошових коштів, що надійшли клієнтові, їх безпідставного списання банком з рахунка клієнта або порушення банком розпорядження клієнта про перерахування грошових коштів з його рахунка банк повинен негайно після виявлення порушення зарахувати відповідну суму на рахунок клієнта або належного отримувача, сплатити проценти та відшкодувати завдані збитки, якщо інше не встановлено законом.

Обмеження прав клієнта щодо розпоряджання грошовими коштами, які знаходяться на його рахунку, не допускається, крім випадків обмеження права розпоряджання рахунком за рішенням суду у випадках, встановлених законом.

Стаття 1075 ЦК докладно регламентує розірвання договору банківського рахунка.За заявою клієнта договір банківського рахунка розривається у будь-який час.

Банк має право вимагати розірвання договору банківського рахунка:

1) якщо сума грошових коштів, що зберігаються на рахунку клієнта, залишилася меншою від мінімального розміру, передбаченого банківськими правилами або договором, якщо така сума не буде відновлена протягом місяця від дня попередження банком про це;

2) у разі відсутності операцій за цим рахунком протягом року, якщо інше не встановлено договором;

3) у інших випадках, передбачених договором або законом. Залишок грошових коштів на рахунку видається клієнтові або за його вказівкою перераховується на інший рахунок в строки і у порядку, встановлені банківськими правилами.

Банк може відмовитися від договору банківського рахунка та закрити рахунок клієнта у разі відсутності операцій за його рахунком протягом трьох років підряд та відсутності залишку грошових коштів на ньому.

Порядок відкриття рахунків у банкахрегулює Інструкція про порядок відкриття та використання рахунків у національній та іноземній валюті, затверджена постановою Правління Національного банку України від 18 грудня 1998 р. №527 (далі — Інструкція).

Ця інструкція регулює правовідносини, що виникають при відкритті клієнтам банків поточних, депозитних (вкладних) рахунків у національній та іноземній валюті, а також поточних бюджетних рахунків у національній валюті України.

Зокрема банки відкривають рахунки зареєстрованим в установленому чинним законодавством порядку юридичним та фізичним особам — суб'єктам підприємницької діяльності далі підприємства, філіям, представництвам, відділенням та іншим відокремленим підрозділам підприємств, у тому числі структурним підрозділам, виділеним у процесі приватизації далі відокремлені товариства представництвам юридичних осіб-нерезидентів, іноземним інвесторам, фізичним особам на умовах, викладених в Інструкції та у договорі між установою банку і власником рахунка. Умови договору не повинні суперечити вимогам Інструкції.

Рахунки для збереження грошових коштів і здійснення усіх видів банківських операцій відкриваються у будь-яких банках України за вибором клієнта і за згодою цих банків.

В Інструкції знято обмеження щодо кількості банківських рахунків, які мають право відкривати господарюючі суб'єкти, на відміну від раніше діючого правила про відкриття не більш як двох поточних рахунків.

Порядок проведення операцій на рахунках у національній та іноземній валюті регулюється чинним законодавством України, зокрема нормативно-правовими актами Національного банку України та Інструкцією. Операції здійснюються на підставі розрахункових документів установлених форм.

Клієнти банку можуть відкривати лише один рахунок для формування статутного фонду господарського товариства і один рахунок (в іноземній та (або) національній валюті) за кожною угодою сумісної (спільної) діяльності без створення юридичної особи.

Юридичні особи-нерезиденти (крім нерезидентів-інвесторів) можуть відкривати поточні рахунки у національній та іноземній валюті на території України лише своєму представництву. Поточні рахунки у національній валюті представництву юридичної особи-нерезидента відкриваються за наявності індивідуальної ліцензії Національного банку України.

У разі відкриття двох і більше поточних рахунків у національній валюті власник рахунка протягом трьох робочих днів з дня відкриття або закриття наступного рахунка визначає один з рахунків у національній валюті як основний, на якому обліковуватиметься заборгованість, що списується (стягується) у безспірному порядку, і повідомляє номер цього рахунка податковому органу, в якому він обліковується як платник податків, та за місцем своєї реєстрації і банкам, у яких відкриті додаткові рахунки в національній, а також в іноземній валюті.

У законодавстві України передбачено кілька різних правових режимів відкриття в установах банків рахунків у національній валюті суб'єктам підприємництва:

— поточних рахунків у національній валюті підприємствам;

— депозитних рахунків у національній валюті підприємствам;

— поточних рахунків відокремленим підрозділам підприємств;

— поточних рахунків фізичним особам суб'єктам підприємництва;

— рахунків для здійснення спільної діяльності без створення юридичної особи;

— рахунка для формування статутного фонду;

— рахунків представництвам іноземних суб'єктів господарської діяльності;

— рахунків нерезидентам-інвесторам;

— рахунків для здійснення спільної діяльності за участю нере-зидентів-інвесторів.

У разі реорганізації підприємства (злиття, приєднання, поділ, перетворення, виділення) подаються такі само документи, що й для створення підприємства.

У разі проведення перереєстрації суб'єкта підприємницької діяльності, викликаної змінами назви, організаційно-правової форми, форми власності рахунок закривається. Для відкриття нового рахунка його власник зобов'язаний подати в установу банку заявку, нову копію свідоцтва про державну реєстрацію, зміни до установчих документів, картку зі зразками підписів та відбитком печатки, а також довідку про реєстрацію в органах Пенсійного фонду України, засвідчені в установленому порядку відповідно до чинного законодавства.

У разі ліквідації підприємства його основний рахунок переоформляється на ім'я ліквідаційної комісії, для чого подається рішення про ліквідацію підприємства та нотаріально посвідчена картка із зразками підписів уповноважених членів ліквідаційної комісії і відбитком печатки підприємства, що ліквідується. Ліквідаційна комісія зобов'язана вжити всіх заходів для закриття додаткових рахунків.

Поточні рахунки закриваютьсяв установах банку:

а) на підставі заяви власника рахунка;

б) на підставі рішення органу, на який законом покладено функції щодо ліквідації або реорганізації підприємства;

в) на підставі відповідного рішення суду чи господарського суду про ліквідацію підприємства або визнання його банкрутом;

г) на інших підставах, передбачених чинним законодавством України або договором між установою банку і власником рахунка.

Юридичні особи—резиденти України можуть відкривати рахунки не тільки у банках України, а й у закордонних банках.

Відповідно до ч.4 ст.5 Декрету Кабінету Міністрів України Про систему валютного регулювання і валютного контролю" Національний банк України надає індивідуальні ліцензії на відкриття резидентами України рахунків у іноземних банках. Порядок надання таких ліцензій встановлений у Положенні про порядок надання індивідуальних ліцензій на відкриття юридичними особами резидентами України рахунків в іноземних оанках, затвердженому постановою Правління Національного банку України від 5 травня 1999 р. №221.

Відповідно до цього Положення термін дії індивідуальної ліцензії на право відкриття та використання рахунків у іноземних банках, яка надається Національним банком України юридичним особам резидентам України, визначається умовами індивідуальної ліцензії.

Пролонгована чи надана індивідуальна ліцензія на відкриття та використання рахунків у іноземних банках надає юридичній особі резиденту України право купувати та перераховувати іноземну валюту виключно для виконання тих валютних операцій, які передбачені умовами ліцензії, з урахуванням вимог чинного законодавства України. Режим надходження і використання валютних коштів на вказаний в індивідуальній ліцензії рахунок визначається умовами індивідуальної ліцензії.

Тимчасове зупинення операцій на банківських рахунках суб'єктів підприємництва.У деяких випадках, передбачених законодавством, можливе тимчасове зупинення операцій на банківських рахунках суб'єкта підприємництва.

Відповідно до Указу Президента України від 4 березня 1998 р. №167/98 "Про заходи щодо підвищення відповідальності за розрахунки з бюджетами та державними цільовими фондами" органи державної податкової служби вправі зупиняти операції юридичних осіб, їх філій, відділень та інших відокремлених підрозділів, що не мають статусу юридичної особи, фізичних осіб суб'єктів підприємницької діяльності на всіх рахунках (за винятком основного) в установах банків, крім операцій з надходження коштів, а також із спрямування коштів на основний рахунок у випадках:

— непогашення платником податків податкової заборгованості протягом п'яти робочих днів від дня її виникнення за наявності платіжного доручення на її сплату або інкасового доручення (розпорядження) на її стягнення на позабалансовому рахунку №9803 в установі банку;

—непогашення дебітором платника податків кредиторської заборгованості перед ним у сумі, що не перевищує податкової заборгованості платника податків, за наявності інкасового доручення (розпорядження) на її стягнення на позабалансовому рахунку №9803 в установі банку.

Примусове списання (стягнення) коштів з рахунків у банках.Примусове списання (стягнення) коштів з рахунків може здійснюватися у випадках, передбачених законодавством, а саме: на підставі виконавчих документів, встановлених законом, рішень податкових органів та визнаних претензій.

Примусове списання (стягнення) коштів у іноземній валюті з рахунків платників регулюється Положенням про примусове списання (стягнення) та договірне списання грошових коштів в іноземній валюті з рахунків платників (крім банків) на території України, затвердженим постановою Правління Національного банку України від 1 жовтня 2001 р. №416.