рефераты конспекты курсовые дипломные лекции шпоры

Реферат Курсовая Конспект

Форми права

Форми права - раздел Образование, Рабінович П. М. Основи загальної теорії права та держави Оскільки Юридичні Норми Мають Стати Відоми­Ми Тим Учасникам Суспільного Життя...

Оскільки юридичні норми мають стати відоми­ми тим учасникам суспільного життя, поведінку, діяльність котрих покликані регулювати, вони по­винні бути певним чином проявлені зовні, об'єкти­вовані, тобто виражені у певних матеріальних «джерелах». Ці джерела юридичних норм відобра­жаються поняттям форма права.

Форма праваце спосіб внутрішньої організа­ції, а також зовнішнього прояву правових норм, який засвідчує їх державну загальнообов'язковість.

Відповідно розрізняютьвнутрішню форму норми права — спосіб внутрішньої організації змісту норми (тобто її структуру) ізовнішню — спосіб її об'єкти­візації, зовнішнього прояву, матеріальної фіксації.

Види зовнішніх форм (джерел) права:

- правовий звичай — санкціоноване (забезпечу­ване) державою звичаєве правило поведінки за­гального характеру;

- правовий прецедент — об'єктивоване (вира­жене зовні) рішення органу держави в конкретній справі, якому надається формальна обов'язковість при вирішенні наступних аналогічних справ;

- нормативно-правовий договір— об'єктивоване формально обов'язкове правило поведінки загально­го характеру, яке встановлене за взаємною домовле­ністю кількох суб'єктів і забезпечується державою;

- нормативно-правовий акт — письмовий до­кумент компетентного органу держави, в якому за­кріплено забезпечуване нею формально обов'язко­ве правило поведінки загального характеру.

Зв'язок між типом права і формою права:

- зовнішня форма права визначається, зумов­люється насамперед його історичним типом;

- крім типу права, на його зовнішню форму впливають також інші соціальні явища, чинники (внутрішньосуспільна ситуація, історичні, націо­нальні, культурні традиції, рівень політичної і правової культури, стан правосвідомості, юридич­ної науки тощо), тому у кожному типі права вико­ристовуються зазвичай декілька його форм;

- у кожному типі права існує найбільш поши­рена, основна його форма;

- форма права здатна впливати певною мірою на тип права, тобто на його соціальну сутність.

Нормативно-правовий акт — основна форма права соціально-демократичної орієнтації. Поши­реність нормативно-правових актів пояснюється незаперечними перевагами такого способу вира­ження юридичних норм саме з точки зору загаль­нолюдських правових принципів, які поступово впроваджуються у право соціально-демократичної

орієнтації.

До таких переваг, зокрема, належать можливості:

- найбільш чітко, ясно, однозначно формулю­вати зміст юридичних прав і обов'язків;

- якнайшвидше довести до відома адресатів юридичної норми її зміст;

- забезпечити сприятливі умови для швидкого відшкодування потрібної норми права;

- створити умови для правильного, адекватно­го розуміння адресатом норми її істинного змісту;

- оперативно змінювати чи скасовувати юри­дичну норму;

- здійснювати впорядкування, погодження, си­стематизацію численних норм права.

3. Правотворчість держав соціально-демократичної орієнтації

У перехідній державі соціально-демократичної орієнтації в процесі правотворчості мають бути ви­роблені такі юридичні норми, які максимально відповідали б вищенаведеним загальнолюдським принципам права.

Для цього сама правотворча діяльність повинна підпорядковуватися певним керівним засадам,

ТТ Т"» Т/і ТТ Т Т ЬТ ТТ Я 1\Л"

Принципи орієнтованої на соціальну демокра­тію правотворчості:

- гуманізм: юридичні норми мають закріплю­вати й охороняти соціальні умови, необхідні для здійснення та захисту основних прав людини, прав народу (нації), усього людства;

- демократизм: норми права повинні виражати волю більшості населення, враховувати інтереси різних соціальних груп; до участі у правотворчості залучаються найширші верстви населення, різно­манітні об'єднання громадян;

- збереження національної самобутності та інтернаціоналізм: в юридичних нормах мають бути виражені і враховані специфічні інтереси кожної нації, народності та етнічної групи, що проживають на території даної держави; у правотворчій діяль­ності повинні брати участь представники всіх націй, народностей і національних груп — для максималь­ного забезпечення прав кожного народу (нації);

- науковість: юридичні норми повинні відпові­дати досягнутому рівню розвитку суспільства, ре­альним соціальним умовам, закономірностям су­спільного життя; при їх розробці слід використову­вати новітні висновки відповідних наук;

- законність: юридичні норми повинні встанов­лювати тільки компетентні органи в межах їх повноважень, з дотриманням визначеної процеду­ри, а головне — відповідно до змісту конституції та інших законів держави;

- техніко-юридична досконалість: при роз­робці та встановленні юридичних норм слід засто­совувати оптимальні, рекомендовані юридичною наукою і випробувані практикою засоби правотвор-чої техніки.

Стадії правотворчості:

- підготовки проекту нормативно-правового акта (прийняття рішення про необхідність розроб­ки проекту; визначення проектантів; розробка про­екту; погодження проекту (із зацікавленими орга­нізаціями); доопрацювання проекту);

- прийняття нормативно-правового акта (вне­сення проекту до правотворчого органу на обго-

вореаня; обговорення проекту у правотворчому ор­гані; прийняття нормативно-правового акта);

оприлюднення (опублікування) нормативно-правового акта.

4. Нормативно-правові акти

Нормативно-правові акти неоднозначні з огляду на їх формальну обов'язковість, зокрема тому, що во­ни приймаються різними суб'єктами. Ця властивість актів відображається поняттям їх юридичної сили.

Юридична силаце специфічна властивість нормативно-правових актів, яка розкриває їх спів­відношення і залежність за формальною обов'язко­вістю та визначається місцем правотворчого ор­гану в апараті держави.

Види нормативно-правових актів за юридичною силою:закони, підзаконні акти.

Законце нормативно-правовий акт вищого представницького органу державної влади або са­мого народу, який регулює найбільш важливі суспільні відносини, виражає волю й інтереси біль­шості населення і має найвищу юридичну силу що­до всіх інших нормативно-правових актів.

Підзаконні нормативно-правові актице нор­мативні акти компетентних органів, що вида­ються на підставі закону, відповідно до закону і для його виконання1.

Види специфічних юридичних актів, які мо­жуть набувати нормативно-правового значення:

- акти прямого волевиявлення населення, що фіксують результати всеукраїнського або місцевих (локальних) референдумів;

- акти Конституційного Суду (або іншого орга­ну конституційної юрисдикції), якщо через них втра­чають чинність певні нормативно-правові акти;

деякі рішення певних громадських об'єднань (акти делегованої або санкціонованої державою правотворчості таких об'єднань);

- - окремі рішення трудових колективів (рішен­ня зборів і рад трудових колективів);

, - судові рішення, котрими визнаються не чинними як такі, що суперечать Конституції, закону, нормативні акти органів виконавчої влади та місцевого самоврядування.

5. Юридичні властивості нормативно-правових актів

Такі акти:

- є формально обов'язковим волевиявленням держави;

- містятьправила поведінки загального ха­рактеру;

-приймаються тільки певними державними органами (або у деяких випадках, передбачених за­коном, іншими суб'єктами);

- мають точно визначені зовнішні реквізити (ознаки);

- публікуються у спеціальних (офіційних) ви­даннях;

- поширюють свою чинність на певний час, пев­ну територію, певне коло суб'єктів. За кожним з цих трьох «параметрів» чинності нормативно-пра­вові акти (як і вміщувані в них юридичні норми) можуть бути класифіковані за певними видами.

Правила, за якими визначаються межі чинності нормативно-правових актів, встановлюються зако­нодавством держави та міжнародними договорами.

6. Чинність нормативно-правових актів

А. Чинність у часі

Темпоральну (часову) чинність нормативно-право­вих актів (так само, як інших джерел об'єктивного юридичного права) характеризують такі показники:

а)момент набрання чинності нормативно-правовим актом (тобто момент початку його дії, або, інакше сказати, момент «включення», «запус­ку» формальної обов'язковості загального правила поведінки, що у ньому вміщене),

б) напрямок темпоральної чинності норма­тивно-правового акта (тобто його дія стосовно фак­тів, які виникли вже після набрання ним чиннос­ті,— умовно кажучи, «нових» фактів, а також тих, які виникли ще до цього,— так би мовити, «ста­рих» фактів, і існують, тривають після набрання ним чинності);

в) момент (і підстави, порядок) зупинення чинності нормативно-правових актів;

г)момент втрати чинності нормативно-пра­вового акта (тобто припинення, скасування його дії, або, інакше кажучи, виключення, «вимкнен­ня» формальної обов'язковості загальної норми по­ведінки, яку у ньому вміщено).

Правила щодо темпоральної чинності норматив­но-правових актів звичайно встановлюються зако­нодавством відповідної держави. Знання цих пра­вил — неодмінна передумова належного, законного застосування і здійснення норм юридичного права.

а) Набрання чинності

Якщо у таких актах (або ж в інших документах, які встановлюють порядок введення їх у дію) є пря­ма вказівка щодо моменту набрання ними чинностіпевної календарної дати, з певної години визначеної доби, з настанням певного факту та ін.),— відповідь на дане питання є очевидною. Наразі слід мати на увазі, що у випадку, коли для позначення цього мо­менту вживаються слова (вислови) «після» або «з дня» чи «з моменту о (прийняття, опублікування, підписання тощо), то це має зазвичай, означати: на наступний день (добу) після дня, коли мало місце прийняття, підписання, опублікування акта.

Якщо ж зазначена вказівка відсутня, слід керу­ватись встановленими державою правилами щодо набрання чинності нормативно-правовими актами.

б) Напрямок темпоральної чинності норма­тивно-правових актів

За цим показником розрізняють пряму, зворот­ну й переживаючу чинність (дію) нормативно-пра­вового акта в часі.

Пряма дія. Нормативно-правовий акт поширю­ється на факти, які:а) виникли після набрання

ним чинності (тобто на нові факти) і б) виникли до набрання ним чинності, але продовжують існува­ти, тривають і після того (тобто на триваючі «старі» факти), проте поширюється на останні тільки з моменту набрання ним чинності.

Зворотна дія. Нормативно-правовий акт поши­рюється на факти, які виникли до набрання ним чинності (старі факти), але вже з моменту їх ви­никнення, тобто відбувається перегляд, коригуван­ня попередніх рішень щодо таких фактів вже за новим нормативно-правовим актом.

Переживаюча дія. Новий нормативно-правовий акт поширюється тільки на нові факти, а на старі факти, що тривають, (тобто факти, які виникли до набрання ним чинності і не припинили свого існу­вання) продовжує діяти попередній нормативно-правовий акт.

Пряму дію в часі мають завжди і всі норматив­но-правові акти, зворотну і переживаючу — тіль­ки у випадках, спеціально передбачених законодав­ством (оскільки загальний принцип полягає у то­му, що закон зворотної та переживаючої дії немає). Причому характеристики прямої, а іноді й зворот­ної дії стосуються тільки нового нормативно-право­вого акта, а переживаючої дії — лише попередньо­го, «старого» акта.

в) Зупинення чинності нормативно-правових актів

Зупинення (призупинення) чинності норма­тивно-правового акта — це, так би мовити, тимча­сова, «неостаточна» перерва його темпоральної дії, яка зумовлюється певними обставинами й здійсню­ється у порядку, що передбачений законодавством. Її слід відрізняти від припинення (або, інакше сказати, скасування) чинності такого акта, тобто вже остаточної втрати ним юридичної сили.

г) Припинення чинності нормативно-право­вих актів

Чинність нормативно-правових актівприпи­няється внаслідок:

- перебігу строку, на який було передбачено чинність акта;

— перебігу подій (ситуацій, станів), з існуван­ням яких офіційно пов'язувалась чинність акта;

— скасування акта тим органом, який його прийняв, або вищим від нього органом;

- прийняття з цього ж питання іншого (нового) нормативного акта тим самим органом;

- офіційного визнання акта незаконним, недійсним (нечинним) шляхом певної, встановле­ної законом судової процедури.

Б. Чинність у просторі

Просторова (територіальна) чинність норма­тивно-правових актів характеризується обсягом того фізичного простору, у межах якого на відпо­відних суб'єктів права поширюється формальна обов'язковість таких актів (а точніше — обов'яз­ковість юридичних норм, що закріплені в них).

Дане явище залежить насамперед від того, як ро­зуміти поняття цього простору (території держави). В Україні інтерпретація зазначеного поняття нині значною мірою легалізована, офіційно внормована Законом України «Про державний кордон» від 7 ли­стопада 1991 р. У ст. 1 цього Закону передбачено, що державним кордоном України є лінія і верти­кальна поверхня, що проходить по цій лінії, які визначають межі території України —- суші, вод, надр, повітряного простору. У цьому самому законі визначено, які води належать до територіального моря України та до її внутрішніх вод (ст. 5, 6).

Територією держави, на яку поширюється чин­ність її законів, також вважають територію по­сольств, консульств, торговельних представництв, місій за кордоном, територію літаків, які знахо­дяться за межами держави, територію торгових ко­раблів у відкритому морі (океані), а також військо­вих кораблів, що перебувають за кордоном.

За міжнародними (зокрема, міждержавними) угодами можуть передбачатись ситуації, коли на території даної держави може застосовуватись за­кон іншої держави. Зокрема щодо України, це встановлено низкою її угод з Російською Федера­цієюабо ж угод, укладених у рамках Співдружності Незалежних Держав (наприклад, укладені у 1993 р. українсько-російські угоди «Про трудову діяльність і соціальний захист громадян України і Росії, які працюють за межами кордонів своїх дер­жав», «Про взаємне визнання прав та регулювання відносин власності»; укладена у 1992 р. угода дер­жав-учасниць СНД «Про порядок вирішення спо­рів, пов'язаних зі здійсненням господарської діяльності», їхня ж Конвенція про правову допомо­гу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах, укладена у 1993 р.).

Серед нормативно-правових актів розрізняють та­кі, чинність яких поширюється на всю територію держави і такі, що діють лише на частині її тери­торії (так звані локальні акти); якщо перші можуть прийматись, ясна річ, тільки вищими й центральни­ми органами держави, то останні — як вищими, центральними, так і певними місцевими органами.

В. Чинність за колом суб'єктів

Вона характеризується тим, на яких саме суб'єк­тів права поширюється формальна обов'язковість юридичних норм, закріплених у нормативно-право­вих актах. Ця юридична властивість таких актів значною мірою визначається розглянутими вище їх параметрами — чинністю у часі та чинністю у про­сторі: адже будь-який суб'єкт не може не перебува­ти на якійсь території (де поширюється або ж не по­ширюється чинність акта) і не діяти у певному часі (на який також поширюється чи не поширюється чинність акта). І все ж чинність нормативно-право­вого акта за колом суб'єктів не ототожнюється з двома попередніми проявами його чинності.

За загальним принципом, чинність законодав­ства держави поширюється на всіх осіб, що пере­бувають на її території. Це випливає з суверен­ності державної влади.

У такий спосіб реалізуються насамперед засади рівності всіх людей перед законом, державою, су­дом незалежно від їхніх соціальних рис, що найбільше відповідає концепції прав людини.

Проте із згаданого принципу є винятки: наприклад, законодавство України про кримінальну та ад­міністративну відповідальність не поширюється на відповідальних працівників зарубіжних посольств, консульств, представництв, на глав держав та уря­дів, що перебувають в Україні з офіційним візитом. Люди, які не мають українського громадянства, поз­бавлені окремих прав (скажімо, займати певні поса­ди — судді, капітана пароплава та ін., обирати й бу­ти обраним до представницьких органів державної влади і місцевого самоврядування), а також не не­суть окремих обов'язків (наприклад, проходити дійс­ну військову службу). Такі винятки встановлені, зо­крема, у Законі України «Про правовий статус іно­земців» від 4 лютого 1994 р. (ч. 4 ст. 8, ст. 23, 34).

Законодавство України повністю зберігає свою чинність і щодо тих її громадян, які перебувають за кордоном.

Безперечно, не поширюються на всіх суб'єктів так звані спеціальні акти (норми), тобто такі, які адресуються лише певним категоріям, групам гро­мадян (студентам, пенсіонерам та ін.) або певним різновидам організацій чи соціальних спільностей.

– Конец работы –

Эта тема принадлежит разделу:

Рабінович П. М. Основи загальної теорії права та держави

ЗМІСТ... ЧАСТИНА ПЕРША ПРАВА ЛЮДИНИ І ПРАВОВА ДЕРЖАВА ТЕОРЕТИКО МЕТОДОЛОГІЧНІ ОСНОВИ Тема Основні права людини як загальносоціальне явище...

Если Вам нужно дополнительный материал на эту тему, или Вы не нашли то, что искали, рекомендуем воспользоваться поиском по нашей базе работ: Форми права

Что будем делать с полученным материалом:

Если этот материал оказался полезным ля Вас, Вы можете сохранить его на свою страничку в социальных сетях:

Все темы данного раздела:

Поняття основних прав людини
Основні права людини — це певні можливості людини, котрі необхідні для її існування та роз­витку в конкретно-історичних умовах, об'єктив­но визначаються досягнутим рівнем розвит

Америка
а) Міжнародно-правові акти, документи: Американська декларація прав та обов'язків людини (прийнята Організацією Американських Держав (ОАД), до складу якої входять понад ЗО

Загальне поняття й ознаки держави
Держава — це організація політичної влади домінуючої частини населення у соціально неоднорідному суспільстві, яка, забезпечуючи цілісність і безпеки суспільства здійснює керівни

Виникнення держави
Причини виникнення первісної (архаїчної) держави. Первісні людські спільності, які формувались спочатку тільки на кровноспоріднених зв'язках (роди), були, безперечно, соці

Тема 6 Форми держав
Загальновизнано, що центральна й найважливі­ша проблема політичного життя кожного суспіль­ства — це питання про державну владу. У практич­ній, зокрема організаційно-юридичній площині, вона трансфор

Види демократи
Демократія розрізняється: 1) за формами здійснення — пряма (влада здійснюється через безпосереднє виявлення волі всього народу або певної соціальної групи); непря­ма (влада здійснює

Правовий (юридичний) статус особи
Правовий статус особи —це комплекс її суб'єк­тивних прав та юридичних обов'язків. Правовий статус можебути загальним, сп

Тема 12
Об'єктивне юридичне право у соціальній системі суспільства Положення, викладені у даному розділі, про­довжують розкривати місце і роль права у суспіль­ному житті, виявляют

Тема 13
Історична типологія об'єктивного юридичного права. Сутність права соціально-демократичної орієнтації Практичне значення положень, викладених у да­ній темі, полягає насампе

Тема 14
Правотворчість. Зовнішні форми об'єктивного права Значення наукових положень, викладених у да­ній темі, найбільшою мірою виявляється на прак­тиці тоді, коли доводиться бра

Тема 15
Правова система і система права. Система законодавства та систематизація нормативно-правових актів Практичне значення викладених у даній темі наукових положень визначаєтьс

Система законодавства
Якщо поняття системи права відбиває суттєву властивість змісту об'єктивного юридичного права, то поняття системи законодавства відображає специфіку його форми. ' Сист

Види правових норм
Правові норми розрізняються: 1) за суб'єктом правотварчості — норми ор­ганів державної законодавче* влади; норми гла­ви держави; норми органів державної виконав

Загальна характеристика застосування правових норм
Основний зміст професійної діяльності тих юристів, які є посадовими особами, становить як­раз застосування ними правових норм. Тому саме у даній темі (зрештою, й у наступній) зосереджують­ся хіба щ

Загальна характеристика тлумачення правових норм
Об'єктивна необхідність тлумачення юридич­них норм зумовлюється насамперед тим, що вони формуються, виражаються за допомогою зазвичай вкрай загальних, абстрактних понять, а також полісемічних, бага

Загальна характеристика правопорушень
Правопорушення — це протиправне винне діяння деліктоздатного суб'єкта, яке є особистісно або суспільна шкідливим чи небезпечним. Соціальна сутність правопорушення —

Причини правопорушень
Причини правопорушень — це ті явища соці­альної дійсності, які спричинюють (або полегшу­ють) вчинення правопорушень. Причини правопорушень розподіляються:

Тема 21
Правове регулювання суспільних відносин та його ефективність Матеріал цієї теми — підсумкової у даному роз­ділі курсу — призначений інтегрувати і піднести на новий, більш

Загальна характеристика правового регулювання
Як зазначалося в темі 15, всі державно-правові (юридичні) явища як певна єдність ти цілісність становлять правову систему. Основна її частина ви­користовується насамперед органами держави(а

Загальнотеоретична характеристика
1. Поняття і структура юридичної науки Юридична наука — це система об'єктивних соціальна значущих знань про закономірності пра­ва і держави (державно-п

Хотите получать на электронную почту самые свежие новости?
Education Insider Sample
Подпишитесь на Нашу рассылку
Наша политика приватности обеспечивает 100% безопасность и анонимность Ваших E-Mail
Реклама
Соответствующий теме материал
  • Похожее
  • Популярное
  • Облако тегов
  • Здесь
  • Временно
  • Пусто
Теги