Тема 6 Форми держав

Загальновизнано, що центральна й найважливі­ша проблема політичного життя кожного суспіль­ства — це питання про державну владу. У практич­ній, зокрема організаційно-юридичній площині, вона трансформується у питання про порядок,

спосіб фактичної побудови системи державної вла­ди, тобто про форму держави.

Наукові положення, що викладені у даному роз­ділі, дають відповідь на запитання, яким чином мо­же або повинна бути організована влада держави. Отже, вони повинні становити теоретико-методологічну основу для визначення ставлення кожного громадянина, кожного громадського об'єднання до існуючої та можливої форми будь-якої держави (зо­крема, української), для власної політичної актив­ності щодо й" удосконалення. Ці положення набува­ють особливого значення для осіб, які працюють (або ж готуються до праці) в органах держави і бе­руть пряму участь в організації та здійсненні дер­жавної влади.

1. Загальні поняття й елементи форми держави

Кожна держава, як і будь-яке інше суспільне утворення, має бути певним чином організована, побудована, сформована; здійснення нею влади має відбуватися певними методами, способами.

Форма держави — це спосіб (порядок) ор­ганізації здійснення державної влади.

Елементи форми держав:

державне правління — спосіб організації ви­щої державної влади;

державний устрій — спосіб поділу держави на певні складові частини та розподілу влади між нею та цими частинами;

державний режим — порядок здійснення дер­жавної влади певними методами і способами.

Форма правління і державний устрій характе­ризують, головним чином, структурний аспект форми держави, а державний режим — її функціо­нальний аспект. В цілому ж форма держави — це таке явище, яке характеризується єдністю струк­тури і територіальної організації, а також методів здійснення державної влади.

Зв'язок між типом держави і її формою:

— історичний тип держави так чи інакше визна­чає, зумовлює її форму; крім типу, на форму дер­жави впливають також інші явища, фактори, об­ставини (зокрема, конкретне співвідношення «сил» різноманітних частин соціального неодно­рідного суспільства, їх впливовість; рівень полі­тичної та правової культури суспільства; істо­ричні, національні, культурні традиції; розмір те­риторії держави; міжнародні відносини);

- у кожному типі держави використовується декілька її форм, проте існує певна форма держа­ви, яка найкраще відповідає даному її типу і тому є найбільш поширеною серед однотипних держав;

- форма держави здатна, зі свого боку, певним чином впливати на зміни соціальної сутності дер­жави, тобто здійснювати «зворотний» вплив на тип держави.

2. Види державного правління

Загальноісторичні види державного правління:

- монархія — вища державна влада здійснюєть­ся однією особою і, зазвичай, передається за спадком;

- республіка — вища державна влада здійсню­ється виборним колегіальним органом, який оби­рається населенням (або його частиною) на пев­ний строк.

Види форм правління сучасних держав:

- президентська республіка — глава держави (президент) одноособове або з наступним схва­ленням верхньої палати парламенту формує склад уряду, яким, як правило, керує сам (СІЛА, Аргентина, Мексика, Венесуела, Індонезія, Іран, Ірак, Швейцарія);

- напівпрезидентська або президентсько-пар­ламентська республіка — глава держави (прези­дент) особисто пропонує склад уряду (насамперед кандидатуру прем'єр-міністра), котрий підлягає обов'язковому затвердженню всім парламентом (Україна, Фінляндія, Франція);

- парламентська республіка — глави держави (президент) не може впливати на склад і політику уряду, який формується виключно парламен­том і підзвітний лише йому (Італія, ФРН);

— парламентська монархія -— глава держави (монарх) не може прямо впливати на склад і політику уряду, що формується виключно парла­ментом і лише йому підзвітний (Англія, Данія, Швеція, Японія);

- дуалістична монархія — глава держави (мо­нарх) особисто формує склад уряду, яким керує сам або через призначеного ним прем'єр-міністра.

Президентські і напівпрезидентські республіки поширені в країнах Америки, Африки; парламент­ські республіки і парламентські монархії — в країнах Європи; дуалістичні монархії — в деяких країнах Африки, Близького Сходу.

Радянські держави, які були здебільшого пар­ламентськими республіками, трансформуються те­пер у республіки напівпрезидентські (зокрема, Ук­раїна) або ж президентські (Росія).

3. Основні види державного устрою

Проста (унітарна) держава — частини держави не мають свого суверенітету, всіх ознак державнос­ті. Такі частини держави є лише адміністративно-територіальними її підрозділами, утвореннями (на­приклад, області в Україні, воєводства у Польщі, графства в Англії, провінції в Італії).

Деякі унітарні держави (наприклад, Іспанія, Данія, Португалія, Україна, Шрі-Ланка) включа­ють автономні утворення. Автономія у таких ви­падках може бути політичною (Філіппіни) або те­риторіальною (Індія).

Складна держава — частини держави мають суверенітет, всі ознаки державності.

Складні держави поділяються на:

а) федерації. — союзні держави:

б) конфедерації — об'єднання, союзи держав, що створюються для виконання певних завдань.

Види державного устрою сучасних держав:

унітарний (скажімо, Україна, Франція);федера­тивний (наприклад Російська Федерація, СІЛА, Канада).

Від складних держав (федерації, конфедерації) слід відрізняти регіональні або інші союзи держав (наприклад. Об'єднання Американських Держав або Співдружність Незалежних Держав, яка утво­рилася після демонтажу Союзу РСР).

4. Основні види державного режиму

Демократичний — державна влада здійснюєть­ся з дотриманням основних прав людини, із забез­печенням легальних можливостей вільного вияв­лення і врахування інтересів усіх груп населення через демократичні інститути (вибори, референду­ми тощо) та діяльність різноманітних громадських об'єднань, які представляють ці інтереси і вплива­ють на вироблення і здійснення політики держави. Демократичний режим має такі різновиди як демо­кратично-ліберальний, демократично-консерватив­ний, демократично-радикальний.

Тоталітарний — державна влада здійснюється шляхом обмеження або порушення основних прав людини; скорочення або недопущення, усунення легальних можливостей для вільного виявлення і врахування інтересів усіх груп населення (зокрема через діяльність громадських об'єднань, які їх представляють); зосередження неконтрольованої населенням державної влади в руках правлячої верхівки (олігархії) або однієї особи. Останній різновид тоталітаризму отримав назви «автокра­тія», «вождизм». Тоталітаризм існував і у вигляді таких державних режимів, як расистський, фа­шистський, військово-диктаторський, державно-терористичний.

Сучасні державні режими:

демократичний (найбільш поширений у держа­вах Європи, Центральної та Північної Америки);

тоталітарний (зберігається в окремих країнах Близького Сходу, Африки).

З другої половини 80-х років в Україні (як і в

інших колишніх радянських республіках) відбу­вається поступовий перехід від тоталітаризованого державного режиму до демократичного. Знамен­ною віхою на цьому шляху стала Конституція Ук­раїни 1996 р.

Тема 7 Механізм та апарат держави

Кожній людині доводиться вступати у певні від­носини з тими чи іншими органами держави та ін­шими її організаціями. Тому для успішної діяль­ності кожному суб'єкту необхідно знати призна­чення і види цих органів, їхні зв'язки, взаємоза­лежності, юридичні можливості та ін. Саме ці пи­тання висвітлюються у даній темі.

Цілком очевидно, що для юристів практичне значення наукових положень про органи та інші структури держави важливіше ніж для будь-кого.

1. Загальна характеристика механізму держави

Кожна держава для здійснення своїх завдань і функцій повинна створювати різноманітні структури.

Механізм держави — це система всіх держав­них організацій, які виконують Ті завдання і реалі­зують її функції. Серед таких організацій розріз­няють: державні підприємства, державні устано­ви (заклади), державні органи (органи держави).

Державні підприємства — це ті формування, які утворені державою для здійснення матеріально-виробничої діяльності або для надання певних ма­теріально-побутових послуг і функціонують на за­садах госпрозрахунку і самоокупності.

Державні установи (заклади) — це ті організа­ції, які утворені державою у невиробничій сфері для виконання гуманітарних завдань і функціонують в основному на основі бюджетного фінансування.

Органи держави — це ті організації держави, які вона наділила владними повноваженнями що­до інших учасників суспільного життя та необхід­ними матеріальними засобами для здійснення цих повноважень. Владні повноваження державного органу полягають у можливості встановлювати формально обов'язкові правила поведінки загаль­ного чи індивідуального характеру (юридичні при­писи) та домагатись, забезпечувати їх виконання.

Особливість владних повноважень державного органу: вони нерідко виступають одночасно і його правом, і обов'язком (наприклад, повноваження прокуратури здійснювати нагляд за законністю). Сукупність передбачених у законі або іншому нор­мативно-правовому акті прав та обов'язків органу держави становить його компетенцію.

Люди, які працюють у будь-яких державних ор­ганізаціях, поділяютьсяна робітників і службовців.

Робітник — це людина, котра працює у штаті підприємства або іншої державної організації і за внормовану державою заробітну плату виконує певні службові (посадові) функції виробничого характеру.

Державний службовець (державна посадова особа) — це людина, яка працює у штаті держав­ної організації і за встановлену державою за­робітну плату виконує певні службові (посадові) функції невиробничого характеру.

Види державних службовців:

керівники (службовці, наділені владними по­вноваженнями щодо інших членів колективу від­повідної державної організації);

спеціалісти (службовці, які мусять мати певні професійні знання для виконання відповідних про­фесійних обов'язків без владних повноважень);

технічний персонал (службовці, на яких по­кладається виконання допоміжних функцій, що не потребують спеціальної професійної підготовки і владних повноважень).

2. Загальна характеристика апарату та органів держави

Органи держави, як правило, утворюють єдину внутрішньо узгоджену систему, яку, зважаючи на її специфіку у механізмі держави в цілому, слід відобразити окремим, спеціальним поняттям — «апарат держави» («державний апарат»),

Апарат держави (державний апарат) — це си­стема всіх органів держави, які виконують і'і за­вдання та функції.

Орган держави — це структурно організований колектив державних службовців (або один держав­ний службовець), котрі наділені владними повнова­женнями та необхідними матеріальними засобами для виконання певних завдань і функцій держави.

Види органів держави розрізняються:

1) за місцем, у системі державного апарату:

а) первинні — створюються шляхом прямого во­левиявлення всього (або певної частини) населення й уособлюють суверенітет держави; б) вто­ринні — всі інші органи, які створюються первин­ними, походять від них, їм підзвітні;

2) за змістом або напрямком державної діяльності: а) органи законодавчої влади; б) гла­ва держави; в) органи державного управління (ви­конавчої влади); г) судові органи; д) органи кон­трольно-наглядові;

3) за способом утворення: а) виборні; б) при­значувані; в) ті, що успадковуються;

4)за часом функціонування: а) постійні;

б) тимчасові;

5)за складом: а) одноособові; б) колегіальні;

6) за територією, на яку поширюються їхні повноваження: а) загальні (центральні); б) міс­цеві (локальні).

До державних органів долучаються органи місцевого самоврядування, які на локальному рів­ні виконують переважно юридичними засобами низку владних функцій, хоча формально вони не вважаються офіційними представниками (органа­ми) держави. Це так звані муніципальні органи.

Первинні муніципальні органи утворюються (обираються) громадянами, що проживають у ме­жах певної адміністративно-територіальної оди­ниці (тобто певною територіальною спільністю). Вони теж тією чи іншою мірою задіюються до ви­конання державних завдань і функцій.

3. Принципи і риси апарату держав соціально-демократичної орієнтації. Його склад

Апарат держав соціально-демократичної орієнтації:

- виражає і виконує волю більшості населення (принцип демократизму);

- визнає, допомагає здійснювати, охороняє й за­хищає основні права людини (принцип гуманізму);

- забезпечує згоду, консенсус між різними час­тинами суспільства, баланс різноманітних інтересів (принцип соціально-політичної справедливості);

- визнає і рівною мірою сприяє здійсненню, охороні та захисту основних прав титульної (корін­ної) нації та всіх інших націй, що живуть у даній державі (принцип національної рівноправності);

- свою діяльність спрямовує на виконання за­конів, здійснює на підставі законів і в порядку, ни­ми передбаченому (принцип законності);

- будується на основі єдності й незалежності дер­жавної влади як єдиного носія та виразника суве­ренітету народу (нації), його права на самовизначен­ня (принцип суверенності державної влади);

- розподіляє основні функціональні напрямки діяльності (нормотворчість, законовиконання, су­дочинство, нагляд і контроль) між відповідними спеціалізованими системами органів (принцип роз­поділу влади);

- у своїй діяльності основну роль відводить ор­ганізаційним та виховним методам; методи приму­су мають відносно другорядне, допоміжне значен­ня (принцип ненасильства);

- свої функції виконує із залученням до спів­праці муніципальних органів та різноманітних громадських об'єднань (принцип громадськості).

Апарат держави соціально-демократичної орієн­тації складається, у найбільш загальному вигляді, з таких частин, ланок:

Орган законодавчої влади (парламент)

Основне призначення, «покликання» парламен­ту — бути представником (представницьким орга­ном) всього дорослого населення держави, усіх йо­го частин з тим, щоб виражати і проводити у жит­тя його волю та інтереси. Основними напрямками діяльності парламенту є прийняття законів держа­ви (законодавча функція), контроль за їх виконан­ням (контрольна функція) та регулювання фінан­сових коштів, бюджету держави (фінансово-розпо­рядча функція). Ці функції парламент виконує як безпосередньо, так і через утворювані ним комісії, комітети та ін.

У державах соціально-демократичної орієнтації парламент (у різних країнах він має різні назви — Національні збори, Верховна Рада, Конгрес, Сейм тощо) утворюється, як правило, шляхом проведен­ня загальних рівних виборів. Він може не поділя­тися на частини — бути однопалатним (Україна, Фінляндія, Угорщина, Греція, Данія, Швеція, Болгарія та ін.) або ж складатися з двох частин — палат (Англія, США, Росія, Австрія, Італія, ФРН, Норвегія та ін.). Двопалатна структура парламен­ту (бікамералізм) найбільш виправдана у тих країнах, де існує федеративний державний устрій. Палати парламенту зазвичай відрізняються поряд­ком (правилами) формування та повноваженнями (компетенцією).

Основна ідея парламенту може, проте, зазнава­ти певних деформацій у тих випадках, коли, ска­жімо, не всі повнолітні громадяни беруть участь у його виборах (зокрема, у формуванні другої пала­ти) або коли верхня палата значно обмежує, галь­мує діяльність першої, нижньої, або ж коли інші вищі органи держави (глава держави, уряд, вищі судові інстанції) коригують рішення парламенту, так чи інакше впливаючи на нього.

Развернуть

Открыть в широком формате